Юридична відповідальність

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Поняття, ознаки юридичної відповідальності , підстави її застосування

2. Цілі , функції та принципи юридичної відповідальності

3. Види та засоби юридичної відповідальності

4. Обставини, що виключають юридичну відповідальність та звільняють від юридичної відповідальності

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

Актуальність дослідження юридичної відповідальності зумовлена тим, що в будь-які державі юридична відповідальність перш за все існує з метою охорони суспільного ладу. Поряд з цим охорона демократичного правопорядку не єдина мета юридичної відповідальності. Остання також має за мету виховувати людей, тому, що правопорушення карається перш за все в свідомості людини.

Щодо визначення поняття функцій юридичної відповідальності то дане питання в юридичній літературі є недостатньо розробленою, але має важливе значення при розгляді ключових питань вказаної відповідальності. Адже саме у функціях виявляються призначення, сутність та напрями правового впливу юридичної відповідальності на суспільні відносини, а також конкретизуються її цілі.

Юридична відповідальність нерозривно пов'язана з державою. Для того, хто несе юридичну відповідальність, вона складається з того, що державні органи вимагають від даної особи відповіді за скоєний нею проступок, а головне - ця особа повинна нести позбавлення, передбаченні правовими санкціями. В кінцевому рахунку, відповідно, юридична відповідальність заключається з цієї точки зору в реалізації санкції.

Право і його дія в суспільстві - досить складна система взаємодіючих різноманітних юридичних явищ, або елементів механізму правового регулювання. Це норми права, закони і інші нормативно-правові акти, реалізація і застосування права, юридична відповідальність тощо.

Основні завдання даного дослідження: вивчення та аналіз сутності юридичної відповідальності, огляд різновидів юридичної відповідальності та головних ознак, підстави віникнення юридичної відповідальності.

Об'єкт дослідження - юридична відповідальність.

Предмет дослідження - поняття, функції, принципи та різновиди юридичної відповідальності, підстави юридичної відповідальності.

Структура роботи: вступ, чотирьох розділів основної частини, висновки та список викристаних джерел.

Перший розділ присвячений розкриттю поняттю та ознакам юридичної відповідальності , підстави її застосування.

В другому розділі - цілі , функції та принципи юридичної відповідальності.

Третій розділ висвітлює поняття видів та засобів юридичної відповідальності.

В четвертому розділі будуть оглянуті обставини , що виключають юридичну відповідальність та звільняють від юридичної відповідальності.

Методологічна база. При виконанні роботи були застосовані загальнонаукові методи дослідження: аналіз, синтез, порівняння та ін.

Джерела дослідження. Під час виконання роботи були використані посібники, наукові праці та інші літературні джерела, які стосують досліджуваної проблеми.

Загальний обсяг курсової роботи - 34 сторінки.



1. Поняття, ознаки юридичної відповідальності , підстави її застосування

Юридична відповідальність - це застосування заходів державного примусу за правопорушення , що знаходить своє вираження в накладені на правопорушника додаткових несприятливих наслідків. В першому питанні , крім визначення самого поняття , необхідно охарактеризувати ознаки юридичної відповідальності та підстави її застосування. Також , необхідно звернути увагу на те , чи є юридична відповідальність єдиним засобом державного примусу? Розглядаючи державний примус - як передбачений джерелом права фізичний , психічний , майновий чи організаційний вплив на суб'єктів суспільних відносин з метою захисту особистих чи суспільних інтересів , бажано приділити йому певне місце в даному питанні та розглянути види засобів державного примусу. [8,c.123]

Юридична відповідальність поділяється на перспективну (позитивну) і ретроспективну (негативну).

Перспективна (позитивна) юридична відповідальність -- це сумлінне виконання своїх обов'язків перед громадянським суспільством, правовою державою, колективом людей та окремою особою.

Ретроспективна (негативна) юридична відповідальність ~ це специфічні правовідносини між державою і правопорушником унаслідок державно-правового примусу, що характеризуються засудженням протиправного діяння і суб'єкта правопорушення, покладанням на останнього обов'язку зазнати позбавлення волі й несприятливих наслідків особистого, майнового, організаційного характеру за скоєне правопорушення.

Ознаки ретроспективної юридичної відповідальності:

- державно-правовий примус;

- негативна реакція держави на правопорушення і суб'єкта, винного в його скоєнні;

- обов'язок правопорушника витерпіти несприятливі наслідки за його протиправну поведінку.

Державно-правовий примус - це спосіб державного впливу на суб'єкта правопорушення, що тягне для нього позбавлення особистого, майнового чи організаційного характеру. Державний примус характеризується конкретною діяльністю компетентних органів чи службових осіб, яка включає в себе:

а) нагляд за правомірністю поведінки учасників суспільних відносин;

б) дослідження обставин діянь, у яких виявлені ознаки правопорушень;

в) розгляд справ про конкретні правопорушення;

г) застосування юридичних санкцій до винних осіб;

д) виконання актів застосування норм права.

Важливою ознакою юридичної відповідальності є негативна реакція держави на правопорушення і на суб'єкта, що винний у вчиненні правопорушення. Засуджуючи правопорушення, держава через правові норми закріплює моделі забороненої правом поведінки або обв'язки, які суб'єкти повинні виконати і за невиконання яких настає юридична відповідальність. Тим самим держава виказує своє негативне ставлення до правопорушення. Наприклад: В Законі України "Про поліцію" говориться, що працівник поліції у межах повноважень, наданих цим Законом та іншими законодавчими актами, самостійно приймає рішення і несе за свої протиправні дії або бездіяльність дисциплінарну чи кримінальну відповідальність. [6,c.15]

Ще однією ознакою юридичної ретроспективної відповідальності є обов'язок правопорушника зазнати несприятливих для себе наслідків за протиправну поведінку. Компетентні органи або службові особи від імені держави покладають юридичну відповідальність у межах санкцій, якими передбачаються види покарань і стягнень.

Усі ознаки є обов'язковими. Відсутність хоча б одної з них говорить про те, що відсутня юридична ретроспективна відповідальність.

Таким чином, слід відрізняти позитивну і ретроспективну юридичну відповідальність. При позитивній відповідальності особа відповідально ставиться до виконання своїх обов'язків і не порушує заборон. При ретроспективній відповідальності до особи застосовується державно-правовий примус, що характеризується засудженням протиправного діяння і правопорушника, і покладанням на нього обов'язку зазнати позбавлення волі й несприятливих наслідків особистого, майнового, організаційного характеру за вчинене правопорушення.

Підставами для притягнення до юридичної відповідальності є наявність правової норми, що передбачає склад правопорушення; юридичного факту скоєння правопорушення або правозастосовного акта, що набрав чинності.

Невідворотність відповідальності як один із принципів законності держави аж ніяк не означає, що особа за кожне правопорушення обов'язково повинна нести юридичну відповідальність, відбути повністю покарання, чи що на неї слід накласти стягнення. Законодавець передбачає підстави звільнення від юридичної відповідальності. Такі підстави передбачаються в кримінальному, адміністративному, трудовому та іншому законодавстві.

2. Цілі , функції та принципи юридичної відповідальності

Для більш глибокого розуміння сутності юридичної відповідальності необхідно з'ясувати її цілі та призначення в суспільстві. Взагалі мету розуміють як ідеальне уявлення суб'єктів (органів, соціальних груп, осіб) про результати своєї діяльності. Саме вони визначають і засоби, і характер дій, спрямованих на її досягнення. [6,c.46]

Цілі юридичної відповідальності -- це конкретний прояв загальних цілей права. Це закріплення, врегулювання та охорона суспільних відносин. Вони й зумовлюють існування регулятивної та охоронної функцій права.

Оскільки юридична відповідальність, так би мовити, "бере участь" у реалізації охоронної функції, то її ціль у загальному вигляді можна визначити як охорону існуючого ладу та суспільного порядку. Відповідальність, що застосовується до конкретного правопорушника, має й більш вузьку мету -- покарання винного. Вона висловлює реакцію суспільства у вигляді держави на шкоду, заподіяну правопорушником, та виступає як засіб самозахисту суспільства від порушення умов його існування.

Покарання -- завжди примусове позбавлення правопорушника певних (духовних, особистих, матеріальних) цінностей, що йому належали. Але покарання правопорушника не є самоціллю суспільства і держави. Воно виступає і засобом попередження (превенції) вчинення нових правопорушень як притягнутими до відповідальності, так і іншими особами (превентивна мета). Ця мета досягається шляхом впливу на свідомість членів суспільства: доказується неминучість покарання за вчинення правопорушення. Превентивне значення покарання якраз і полягає в невідворотності юридичної відповідальності, а не в жорстокості покарання.

Юридична відповідальність спрямована і на виховання як правопорушника, так і інших членів суспільства (виховна мета). Ефективна боротьба з правопорушниками, своєчасне і невідворотне покарання винних вселяють у громадян упевненість в усталеності наявного правопорядку, закріплюють віру в справедливість та міцність державної влади, впевненість у тому, що їх законні права та інтереси надійно захищені.

Здебільшого міри юридичної відповідальності спрямовані не на формальне покарання винного, а на те, щоб забезпечити порушений суспільний інтерес, інтерес правомочного суб'єкта, відновити порушені протиправною поведінкою суспільні відносини. Тому юридична відповідальність має на меті відшкодування суспільно небезпечних наслідків правопорушення, якщо вони мають оборотний характер (правовідновлювальна чи компенсаційна мета).

Юридична відповідальність може служити не тільки метою зміцнення законності і захисти порушених прав і свобод громадян і інших осіб. У руках держави вона легко може перетворитися в легалізований засіб розправи і масових репресій. Держава, її органи, намагаючись викорінити правопорушення, створити стабільний правопорядок у деяких випадках використовують такі методи боротьби, що самі перетворюються в правопорушників і злочинців.

Для того щоб юридична відповідальність не перетворювалася у свою протилежність, юридична наука і практика виробили ряд принципів, дотримуючи які держава діє в рамках законності і не переходить тієї межі, за якої реакція на правопорушення з'являється новим правопорушенням. [10,c.43]

У числі основних принципів юридичної законності найчастіше називають наступні принципи:

законності;

обґрунтованості;

справедливості;

невідворотності юридичної відповідальності;

презумпції невинності;

права на захист особи, притягнутого до відповідальності;

неприпустимості залучення до відповідальності за те саме правопорушення два і більш рази.

Принцип законності юридичної відповідальності означає, що діяльність державних органів і посадових осіб по застосуванню юридичної відповідальності ведеться в повній відповідності з вимогами діючого законодавства і не виходить за межі його вимог, змісту і мети.

Відповідальність застосовується тільки за скоєне правопорушення, тобто винне протиправне діяння деліктоздатної особи. Ніякі інші факти й обставини не можуть служити підставою для застосування кримінально-правових і інших санкцій. Сучасна демократична держава відкидає відповідальність по мотивах соціальної небезпеки особи або інших підстав об'єктивного зобов'язання. Вона також послідовно дотримується принципу незастосування закону, що встановлює заборони, до діянь зроблених до набуття його законної сили. Додання зворотної сили закону в даному випадку означало б покарання осіб за дії, що у момент їхнього здійснення були правомірними чи юридично нейтральними.

Однак цим конституційним правом значна частина обвинувачуваних поки що скористатися не може через відсутність відповідного закону і названих судів у більшій частині України.

Дослідження обставин здійснення правопорушення, застосування і реалізація санкції здійснюються в суворій відповідності з діючим процесуальним законодавством з дотриманням передбачених ним процесуальних дій, що гарантують об'єктивний і всебічний розгляд справи і винесення обґрунтованого рішення.

Обраний захід відповідальності правопорушника обмежується межами санкції порушеної норми. За певних умов вона може призначатися і нижче нижчої межі. Однак більш суворіше покарання, ніж передбачене санкцією порушеної норми, може призначатися тільки по сукупності правопорушень у порядку і на підставах, установлених законом.

Принцип обґрунтованості відповідальності розуміється як усебічний, повний і об'єктивний розгляд обставин справи. Реалізація даного принципу означає, що:

зібрані в справі обставини відповідають дійсності;

протиправне діяння і зв'язані з ним обставини розкриті повно, а приваблювана особа викрита в здійсненні правопорушення;

у справі виявлені обставини як обтяжуючі, так і пом'якшуючі провину правопорушника.

Важливою гарантією обґрунтованості відповідальності виступає закріплене Конституцією України положення, відповідно до якого забороняється використання доказів, отриманих з порушенням закону. Кримінально-процесуальне, цивільно-процесуальне законодавство й інші закони детально визначають порядок діяльності органів держави і посадових осіб у процесі збору й аналізу доказів у справі. І у всіх випадках, коли встановлений законом порядок не був дотриманий, отримані докази не можуть використовуватися при ухваленні рішення в справі. [12,c.96]

Як зазначав П.М.Рабинович, справедливість юридичної відповідальності означає схвалення і підтримку населенням, іншими інститутами цивільного суспільства міри, застосованої державними органами до правопорушника. Рішення в справі може визнаватися справедливим при неодмінному дотриманні принципів законності й обґрунтованості. Якщо захід відповідальності був застосований з порушенням закону без з'ясування всіх обставин справи, встановлення істини, то вона не може визнаватися справедливим тому, що порушено її основи в процесі правозастосовчої діяльності. Однак дотримання названих принципів не гарантує справедливості винесеного рішення. Тому що можливі рішення, що ґрунтуються на законі і відповідають йому, але власне кажучи являють собою типове беззаконня. Тому принцип справедливості юридичної відповідальності має самостійне значення. [15,c.85]

Справедливість юридичної відповідальності, зокрема, означає, що:

не можна призначати захід кримінального покарання за адміністративні й інші провини;

юридичну відповідальність повинний нести той, хто зробив правопорушення;

покарання повинне відповідати, бути пропорційним до розміру скоєного правопорушення. Порушення цієї вимоги справедливості означає незаконність самого рішення.

Звичайно, у суспільстві, що характеризується суперечливими інтересами і правовими поглядами, принцип справедливості може розумітися і застосовуватися різним чином. Рішення, що однією частиною населення може визнаватися справедливим, часом оцінюється прямо протилежним іншою частиною населення. Тому критерієм справедливості повинні виступати не стільки моральні норми, які оцінюються тією чи іншою частиною населення, скільки норми, засновані на загальнолюдських цінностях і інтереси всього суспільства, чи більшості його членів.

Принцип невідворотності відповідальності означає, що будь-яка особа незалежна від свого чи службового матеріального становища, інших обставин підлягає заслуженому покаранню за скоєне ним правопорушення. Скоєне повинно одержати публічний розголос і зазнати державного осуду з боку компетентних органів держави. Питання про покарання правопорушника зважується індивідуально. Чинне законодавство дозволяє не застосовувати примусових заходів, якщо по обставинах справам їхнє застосування визнається недоцільним. [8,c.89]

Здійснення принципу невідворотності покарання є необхідною умовою ефективності юридичної відповідальності, забезпечення дієвості її функцій. Невідворотність відповідальності забезпечується діяльністю міліції, прокуратури, інших правоохоронних органів, що повинні оперативно виявляти осіб, що скоїли злочини й адміністративні провини, викривати їх у протиправних діяннях. Суди у свою чергу повинні виносити справедливі рішення. Однак реалізувати належним чином цей принцип не вдається у жодній сучасній державі.

Залишаються нерозкритими найчастіше найбільш тяжкі, особливо небезпечні злочини. Держава поки що не може покінчити цілком з діяльністю злочинних організацій, що спеціалізуються на крадіжках, продажі наркотиків, здійсненні замовлених убивств і інших злочинів. Присутні також випадки, коли правопорушення, скоєні посадовими особами і стали надбанням гласності, залишаються безкарними.

Усі ситуації, коли правопорушник не несе заслуженої відповідальності, негативно позначаються на правосвідомості громадянського суспільства. Різко падає престиж діючих законів. У свідомості населення підсилюється дія негативних оцінок, як діючого законодавства, так і влади, нездатної послідовно і повно провести принцип невідворотності покарання.

Дія принципу невідворотності покарання не повинне порушувати іншого принципу відповідальності -- презумпції невинності.

У відповідності із ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. [1,р ІІ]

Ніхто не зобов'язаний доводити свою не винуватість у вчиненні злочину. юридичний відповідальність ретроспективний

Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням.

Доведення провини покладається на спеціальні органи держави: органи досудового слідства і дізнання, прокуратуру. При цьому обов'язок доведення невинності не можна перекладати на підозрюваного й обвинувачуваного. Тому що обвинувачення, покладене в основу вироку, повинне бути засноване на доведених, а не можливих фактах, а визнання винності обвинувачуваного підтверджено безперечними й об'єктивними доказами.

Презумпція невинності поширюється і на сферу адміністративних і дисциплінарних провин, обов'язок виявлення і припинення яких лежить на органах держави і посадових осіб. Тому що кожен громадян, чи інша особа не може визнаватися винним у здійсненні провин раніше, ніж це буде доведено компетентними органами і встановлено прийнятими ними рішеннями. Громадяни також звільняються від обов'язку доводити свою невинність у здійсненні адміністративної чи дисциплінарної провини.

Найважливішим принципом юридичної відповідальності, покликаним забезпечувати реальну дію презумпції невинності, є право на захист і кваліфіковану юридичну допомогу.

Право на захист виражається у виді процесуальних прав притягнутого до відповідальності знати суть обвинувачення, приводити докази своєї невинності, оскаржити дії і рішення правозастосовця у вищі органи чи в суд. Крім того, притягнутий до відповідальності може користатися кваліфікованою юридичною допомогою.

Відповідно до ст. 59 Конституції України кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

На наш погляд великим упущенням в чинній Конституції України є відсутність норми яка б регулювала відносини про те, що кожен затриманий, ув'язнений під варту, обвинувачуваний у здійсненні злочину має право користатися послугами адвоката (захисника) з моменту відповідно затримки, взяття під варту чи пред'явлення обвинувачення. Крім того, якщо обвинувачуваний не має достатніх коштів, але бажає користатися послугами адвоката, те така допомога йому надається безкоштовно. Аналогічним правом володіють і особи, притягнуті до відповідальності за здійснення якої-небудь провини.

Найважливішим принципом юридичної відповідальності, спрямованим на захист прав осіб, що скоїли протиправне діяння, є принцип, відповідно до якого ніхто не може бути повторно притягнутий до відповідальності за те саме правопорушення. Принцип відомий з часів Древнього Рима у формі вираження - «не двічі за одне». Суть принципу виражається в тому, що справа не може бути заведена (порушена) по факту правопорушення, у відношенні якого вступило в силу рішення компетентного правоохоронного органу чи посадової особи.

Цей принцип не застосовується у випадках, коли те саме протиправне діяння виступає підставою для залучення до різних видів відповідальності. Наприклад, особа, засуджена до позбавлення волі за крадіжку, одночасно зобов'язується відшкодувати матеріальний збиток потерпілому. У даному випадку застосовуються два види санкцій: штрафна - у виді позбавлення волі і право-відновлювальна - у вигляді обов'язку відшкодувати матеріальний збиток. Прикладом протиправного діяння, за скоєння якого можуть застосовуватися два види штрафних санкцій, служить дрібна крадіжка, вчинена особою за місцем роботи. Застосування до особи мір адміністративного стягнення дає підставу роботодавцю звільнити працівника з роботи.

Аналіз наукової літератури показує, що порівняно з іншими питаннями юридичної відповідальності функції юридичної відповідальності досліджені недостатньо. Фахівцями як у галузі загальної теорії права, так і галузевих юридичних наук активно досліджувалися функції права, функції галузей права, функції покарання (санкцій), функції різних норм права, але функції юридичної відповідальності вивчалися побіжно при дослідженні інших питань юридичної відповідальності. Щоправда, окремі проблеми функцій юридичної відповідальності знайшли своє відображення у працях С.С. Алексєєва, Б.Т. Базильова, А.І. Петеліна, Н.С. Малеіна, А.С. Мордовеца, В.В. Похмєлкіна, О.Є. Лейста, І.С. Самощенко, М.Х. Фарукшина, Є.В. Черних, І.А. Галагана, В.А. Тархова, Н.А. Тарбагаєва та інших. [11,c.423]

Слово "функція" походить від латинського functio -- здійснення, і є багатозначним, але не суто юридичним поняттям. Функція випливає із внутрішньої якості явища, яка обов'язково має зовнішню форму. Функція в теорії держави та права означає напрям, предмет та зміст діяльності державно-правового інституту. Крім того, вона застосовується як термін для характеристики соціальної ролі держави та права.

Щодо функцій юридичної відповідальності, то тут можна підкреслити суттєві їх особливості, а саме:

функції юридичної відповідальності як конкретний вияв функцій права, присутні в реалізації всіх функцій права;

якщо функції права визначаються сутністю, соціальним призначенням права, то функції юридичної відповідальності визначаються її змістом, сутністю, соціальним призначенням;

поняття "функція юридичної відповідальності" повинно одночасно охоплювати як призначення юридичної відповідальності, так і напрями правового впливу на суспільні відносини.

Функції юридичної відповідальності мають складну структуру. До елементів складу функцій юридичної відповідальності, вважаємо, можна віднести:

її суб'єктів. Вплив правових норм розрахований, насамперед, на деліктоздатну особу. Слід розрізняти суб'єкти, на які безпосередньо "спрямована" функція юридичної відповідальності, і суб'єкти, які беруть участь в реалізації функцій (посадові особи, компетентні органи). Таке розмежування має здебільшого умовний характер, тому що невиконання суб'єктами обов'язків щодо здійснення покладених на них функцій тягне за собою юридичну відповідальність. У зв'язку з цим постає ще одна актуальна проблема співвідношення функцій юридичної відповідальності та функцій правоохоронних органів, -- яка потребує вирішення в окремих дослідженнях;

об'єкти впливу. Об'єктом впливу функцій юридичної відповідальності є суспільні відносини, які складаються в процесі життєдіяльності та поведінки суб'єктів;

способи та засоби здійснення функцій юридичної відповідальності;

фактичні та формальні підстави, які приводять в дію функціонування відповідальності;

загальносоціальні та юридичні наслідки (результати). Результати впливу можуть мати найрізноманітніший характер: правомірна поведінка, обмеження прав та свобод, поновлення суспільних відносин, нормалізація морально-психологічного клімату в суспільстві, правовідносини;

норми юридичної відповідальності, які виступають певними "носіями" функцій права, а в правовідносинах юридична відповідальність втілюється.

Слід зазначити, що окремі вчені заперечують існування функцій у юридичній відповідальності. Так, на думку В.М. Горшенєва, відповідальність є якістю індивіда, а тому не можна визнавати правомірною постановку питання про так звані "функції відповідальності". Функції належать лише заходам державного примусу. Така позиція зумовлена тим, що під відповідальністю автор розуміє визнану державою здатність суб'єкта права звітувати про свою протиправну поведінку та сприймати заходи державно-примусового впливу у формі позбавлення благ, що знаходяться в його розпорядженні. [6,c.87]

Проте теоретично обґрунтований зміст функції юридичної відповідальності можна виявити із сутності юридичної відповідальності, складових елементів юридичної відповідальності, функцій цих елементів, цілей юридичної відповідальності. Так, А.І. Петелін підкреслює, що функції правової відповідальності випливають із її особливого призначення у системі попередження та боротьби з правопорушеннями. Причому функцією слід вважати не будь-яку поведінку правової відповідальності як системи, а нею є лише така, яка випливає з інтересів безпосередньо переважаючої системи і така, що відповідає її сутності.

В юридичній літературі існує кілька визначень функцій юридичної відповідальності. На думку І.А. Галагана, під функціями юридичної відповідальності слід розуміти головні вияви її призначення. Проте аналіз функцій дає підстави вважати, що це визначення звужене тим, що автор не вказує на напрями правового впливу юридичної відповідальності.

П.М. Курис вважає, що під функцією юридичної відповідальності слід розуміти головні напрями, якими досягаються цілі відповідальності, і в яких виявляється призначення відповідальності. Визначення П.М. Куриса є, на нашу думку, чіткішим, але з нього незрозуміло, із чого випливає напрям впливу і який характер має цей напрям -- правовий чи будь-який інший.

Слід погодитися з М.А. Бестугіною, яка під функціями юридичної відповідальності розуміє специфічні напрями правового впливу на суспільні відносини, що забезпечують досягнення цілей правового регулювання. Незважаючи на відносну лаконічність, це визначення є досить об'ємним, тому що автор веде мову про "правовий вплив", а не "про вплив норм юридичної відповідальності". Із цього визначення можуть випливати функції, якими не володіє юридична відповідальність. [17,c.96]

Отже, можна визначити для всіх функцій юридичної відповідальності такі характерні риси: соціальна зумовленість; цільова спрямованість; самостійність кожної функції та їх взаємодія; наявність взаємозв'язку з функціями права, які задають функціям юридичної відповідальності визначений напрям впливу; взаємозв'язок функцій юридичної відповідальності з функціями її складових елементів; вияв через функції юридичної відповідальності її призначення.

Відмінною рисою функцій юридичної відповідальності є їх цільовий характер. Кожній функції або кільком функціям останньої відповідає визначена суспільно корисна мета, яку висуває суспільство, використовуючи юридичну відповідальність як один із засобів її досягнення.

Функції юридичної відповідальності тісно пов'язані з функціями права. Одна функція права може задавати напрям правового впливу кільком функціям юридичної відповідальності. Так, каральна, превентивна, поновлююча функції юридичної відповідальності задаються охоронною функцією права, а регулятивна, превентивна функції юридичної відповідальності -- регулятивною функцією права.

Слід акцентувати увагу на функції складових частин (елементів) відповідальності, особливо тоді, коли вони можуть виступати проявом функцій юридичної відповідальності. Функції юридичної відповідальності взаємопов'язані не лише з висхідною системою (функціями права), а й зі спадною системою (функціями її складових елементів). А.Ф. Сизий зауважує, що заохочувальні норми в кримінально-виконавчому праві виконують такі функції: виховну; забезпечувальну; управляючу; оцінки ступеня виправлення; зміни умов режиму відбування покарання; профілактичну.

Деякі вчені виокремлюють каральну (штрафну) та правопоновлюючу функції юридичної відповідальності (С.С. Алексєєв, А.І. Петелін, П. Варул). На думку Б.Т. Базильова, інститут юридичної відповідальності виконує каральну функцію, загального попередження злочинів, виправлення та перевиховання. М.Д. Шиндяпіна виокремлює дві функцій юридичної відповідальності -- каральну та превентивну (виховну). Н.С. Малеін зазначає, що відповідальності притаманні превентивна (попереджувально-виховна), репресивна (каральна), компенсаційна (відновлююча) та сигналізаційна функції. І.Н. Сенякін вважає, що головними функціями юридичної відповідальності є охорона правопорядку та виховання людей, але водночас підкреслює, що поряд з покаранням юридична відповідальність виконує правовідновлюючу роль.

І.А.Галаган усі функції юридичної відповідальності поділяє на дві групи: організаційні та спеціальні. Критерієм класифікації є цілі юридичної відповідальності. До організаційних вчений відносить такі функції: захист суспільства, держави та особистості від правопорушень; правовідновлюючу; ідеологічну; педагогічну; психологічну. Як спеціальні І.А. Галаган називає: штрафну, каральну, виправлення, перевиховання винного у правопорушенні.

Зауважимо, що юристи-міжнародники розглядають функції міжнародно-правової відповідальності держави за тією самою структурою, що й внутрішньодержавної юридичної відповідальності. У випадку відповідальності за міжнародні злочини головною є каральна, штрафна функція. За звичайних правопорушень, вважає М.П. Курис, на перший план виступає правопоновлююча функція.

Зважаючи на те, що в основі класифікації присутні внутрішні якості юридичної відповідальності, ці функції випливають із соціального призначення встановлення та реалізації юридичної відповідальності, її сутності та розмаїття думок з приводу класифікації функцій юридичної відповідальності, пропонуємо виокремити такі функції юридичної відповідальності: каральну, регулятивну, превентивну, поновлюючу, виховну.

При цьому, превентивна функція -- це напрям правового впливу норм юридичної відповідальності на поведінку суб'єктів суспільних відносин, який полягає у викоріненні їхньої антисоціальної поведінки (реальної або припустимої).

Каральна функція має відповідати принципам юридичної відповідальності і напрямам правового впливу норм юридичної відповідальності на суб'єктів правопорушення, який полягає в осуді, обмеженнях особистого та майнового характеру.

Регулятивна функція -- це напрям правового впливу норм юридичної відповідальності, який полягає у спонуканні індивіда дотримуватися правових приписів і має знаходити своє вираження у правомірній поведінці індивіда (суб'єкта).

Поновлююча функція -- це напрям впливу норм юридичної відповідальності на свідомість та поведінку людей, спрямований на приведення до попереднього нормального стану суспільних відносин, правового статусу суб'єктів.

Стосовно виховної функції, то вона може бути визначена, на наш погляд, як напрям правового впливу норм юридичної відповідальності на індивідуальну та суспільну свідомість, який полягає у формуванні правосвідомості, правової культури та викоріненні зі свідомості правового нігілізму.

З огляду на викладене, на нашу думку, є підстави вважати, що функції юридичної відповідальності -- це головні напрями впливу норм юридичної відповідальності на суспільні відносини, через які досягаються цілі та проявляється призначення останньої.



3. Види та засоби юридичної відповідальності

За характеристиками видів правопорушень розрізняють і види юридичної відповідальності.

Кримінальна відповідальність наступає за скоєння злочинів і передбачає найбільш жорсткі заходи (втрату фізичної свободи, виправні роботи тощо). Вона застосовується тільки в судовому порядку. Юридичним виразом особливої суспільної небезпеки злочинів і застосування за їх скоєння кримінального покарання. У кримінальному законодавстві наведено вичерпний перелік злочинів. [11,c.57]

Хочу також зазначити, що на даний час український законодавець пішов на зменшення термінів кримінальної відповідальності, а також частково перейшов до застосування фінансових санкцій. Дане положення передбачено новим кримінальним кодексом України

Адміністративна відповідальність накладається за адміністративні правопорушення і передбачає штрафи, втрати спеціальних прав, попередження і т. ін. Застосовується органами державного управління до осіб, які не підпорядковані їм по службі.

Цивільна відповідальність має місце за порушення обов'язків, що зазначені у договорах, інших умовах, а також у випадку заподіяння шкоди здоров'ю чи майну особи (відшкодування майнових втрат, виміна незаконних угод, штрафи та інші заходи). Питання притягнення до цивільної відповідальності вирішується судом, арбітражем чи адміністративними органами держави.

Дисциплінарна відповідальність здійснюється у формі накладення адміністрацією підприємств і установ, інших організацій дисциплінарних стягнень внаслідок: а) порушення правил внутрішнього розпорядку; порядку підлеглості; в) у відповідності з дисциплінарними статутами і положеннями. Заходами дисциплінарної відповідальності є: зауваження, попередження, догана, переведення на іншу роботу тощо.

Конституційно-правова (юридична підстава - Конституція України, Закон України "Про Конституційний Суд України", Регламент Конституційного Суду України) - настає за вчинення конституційних правопорушень (порушення конституційної заборони; вчинення дій, що суперечать загальним принципам і змісту Конституції), спрямована на припинення зловживання владою, проведення профілактики її діяльності. Цей вид відповідальності - зі складними політико-правовими і морально-правовими властивостями, зумовленими боротьбою політичних сил у парламенті і державі.

Суб'єкти відповідальності: президент, уряд, парламент, орган конституційного контролю (в Україні - Конституційний Суд); органи і посадові особи місцевого самоврядування, органи самоорганізації населення, депутати, громадські об'єднання, виборчі комісії.

Суб'єкти притягнення: парламент, Конституційний Суд, президент, територіальна громада (виборці) тощо.

Засоби конституційно-правової відповідальності: усунення президента в порядку імпічменту, розпуск парламенту, недовіра і відставка уряду, відставка окремих міністрів, вираження недовіри депутатам та їх відкликання виборцями, визнання неконституційними актів чи окремих його частин, призупинення актів виконавчих органів влади та інші. Так, до Голови Верховної Ради третього скликання і його перших заступників парламент України застосував санкції конституційно-правової відповідальності за порушення норм Регламенту Верховної Ради України. Постановами Верховної Ради України (від 21.01.2000,13.12.2001) вони були відкликані з посад.

Правозастосовний акт - постанова, указ, рішення.

Адміністративна відповідальність (юридична підстава - кодекс про адміністративні правопорушення, Митний кодекс, Закон "Про засади запобігання і протидії корупції" від 07.04.2011 р. та ін.) - настає за вчинення адміністративних правопорушень.

Суб'єкти відповідальності: фізичні (з 16 років) і юридичні особи. Суб'єкти притягнення:

1) індивідуальні (суддя, посадова особа відповідних органів);

2) колегіальні шляхом голосування (виконавчі комітети та адміністративні комісії, інспекції).

Засоби адміністративної відповідальності: попередження, штраф, платне вилучення чи конфіскація предметів, адміністративний арешт, позбавлення спеціальних прав (наприклад, прав водія) тощо.

Правозастосовний акт - постанова.

Цивільно-правова відповідальність (юридична підстава -Цивільно-процесуальний кодекс та ін.) - настає за вчинення цивільного правопорушення: невиконання договірного зобов'язання майнового характеру у встановлений строк або виконання неналежним чином, заподіяння позадоговірної шкоди (цивільно-правового проступку) здоров'ю або майну особи. Особливість цивільно-правової відповідальності полягає у її добровільному виконанні правопорушником, без застосування примусових засобів. Державний примус використовується у разі виникнення конфлікту між учасниками цивільних правовідносин.

Суб'єкти відповідальності: фізичні і юридичні особи.

Суб'єкти притягнення: суди - загальний, господарський, третейський.

Засоби цивільно-правової відповідальності: відшкодування майнових втрат, скасування незаконних угод, штраф, пеня та інші засоби, що полягають у примушуванні особи нести негативні майнові наслідки. Компенсація моральної шкоди - засіб цивільно-правової відповідальності, що охоплює сферу не тільки цивільно-правових відносин, але і кримінально-правових, трудових, сімейних, адміністративно-правових відносин.

Правозастосовний акт - рішення.

Трудова відповідальність (її різновиди: дисциплінарна і матеріальна) (юридична підстава - Кодекс законів про працю71 та ін.) - настає за вчинення трудового (дисциплінарного чи матеріального) правопорушення: невиконання або неналежне виконання службових обов'язків відповідно до дисциплінарних статутів і положень; порушення внутрішнього трудового розпорядку, заборон чи обмежень, а також за збиток, заподіяний підприємству, установі, організації через недотримання технології виробництва та ін. Має на меті забезпечення трудової дисципліни (дисциплінарна) чи відшкодування завданої шкоди (матеріальна).

Суб'єкти відповідальності: дисциплінарна відповідальність - працівники (з 16 років), учні (з 14 років); матеріальна відповідальність - працівники і роботодавці.

Суб'єкти притягнення: адміністрації підприємств, установ, організацій (особа, котра володіє розпорядчо-дисциплінарною владою над конкретним працівником).

Засоби трудової відповідальності: дисциплінарної відповідальності - догана, зниження за посадою, звільнення; матеріальної відповідальності - грошове стягнення працівника на користь роботодавця - розміром завданої шкоди у межах середнього заробітку, а за умисне заподіяння шкоди - у повному її розмірі; грошове стягнення роботодавця на користь працівника - в повному розмірі незалежно від його (роботодавця) фінансово-економічного становища.

Правозастосовний акт - наказ. Відшкодування майнової шкоди може бути й без видання акта - добровільним.

Кримінальна відповідальність (юридична підстава - Кримінально-процесуальний кодекс) - настає за кримінальні злочини, вичерпний перелік яких міститься в Кримінальному кодексі, отже встановлюється лише законом, настає з моменту офіційного обвинувачення і реалізується винятково в судовому порядку.

Суб'єкти відповідальності: фізична особа, що скоїла злочин одноосібно чи колективно, групою (груповий злочин - простий і організований - кваліфікується відповідною нормою кримінального законодавства із визначенням ролі в ньому кожного співучасника), в тому числі службова особа (незаконне збагачення, комерційний підкуп, тощо).

Суб'єкт притягнення: суд - кримінальний.

Засоби кримінальної відповідальності і види покарання: штраф; позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу; позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; громадські роботи; виправні роботи; службові обмеження для військовослужбовців; конфіскація майна; арешт; обмеження волі; утримання військовослужбовців у дисциплінарному батальйоні; позбавлення волі на певний строк; довічне позбавлення волі - застосовуються тільки в судовому порядку.

Правозастосовний акт - вирок.

Особливим видом юридичної відповідальності є міжнародна відповідальність держави, що встановлюється на основі норм міжнародного права за дві категорії міжнародно-протиправних діянь держав: міжнародні злочини і правопорушення держав11. Невинна поведінка держави не становить міжнародно-протиправного діяння і не спричиняє юридичної відповідальності держави. Відшкодування невинної шкоди відбувається в межах так званої о б'є к т и в н о ї відповідальності - відповідальності за шкоду, що об'єктивно настала (без участі волі суб'єкта). У деяких країнах Європи встановлена міжнародна безвинна відповідальність держави за шкоду, заподіяну такими видами діяльності, які кваліфікуються як небезпечні: повітряний транспорт, залізниця, нафтопроводи, небезпечні речовини, ядерна енергетика, біотехнології тощо. Практична значущість інституту об'єктивної відповідальності держави зростає в сучасному світі. [18,c.79]



4. Обставини, що виключають юридичну відповідальність та звільняють від юридичної відповідальності

Будь-яке протиправне діяння тягне за собою юридичну відповідальність. Однак з цього загального правила є винятки, пов'язані з особливостями криміногенних громадських відносин, коли законодавством спеціально обумовлюються такі обставини, при настанні яких відповідальність виключається.

Правопорушенням визнається лише винне діяння, які на час їх вчинення знаходилося під контролем волі і свідомості особи, тобто така дія. Відсутність вільної волі є необхідним юридичним умовою, при якому діяння не визнається правопорушенням, навіть якщо воно і мало шкідливі наслідки.

До умов, що виключає юридичну відповідальність, можна віднести наступне:

1) Неосудність. Це обумовлена хворобливим станом психіки чи слабоумством нездатність особи усвідомлювати свої дії або керувати ними в момент вчинення правопорушення. Законодавець виділяє два критерію неосудності: медичний (біологічний) і юридичний (психологічний). Медичний критерій передбачає наступні розлади психічної діяльності особи: хронічна душевна хвороба; тимчасовий розлад діяльності; слабоумство; інший хворобливий стан психіки. Під юридичним критерієм розуміється таке розлад психічної діяльності людини, при якому він втрачає здатність віддавати звіт у своїх діях або не здатна керувати своїми діями. Відсутність здатності віддавати звіт у своїх діях утворює інтелектуальний момент юридичного критерію.

2) Не підлягає також покаранню особа, яка вчинила злочин у стані осудності, але до винесення судом вироку захворіла душевною хворобою, яка позбавляє його можливості віддавати звіт у своїх діях або керувати ними.

3) Необхідна оборона. Вона має місце при захисті громадянином своїх прав і законних інтересів, а також прав і законних інтересів іншої особи, суспільства, держави від злочинного посягання, незалежно від можливості уникнути його або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади.

Наприклад: Автолюбитель повертався додому з полювання на власній автомашині з причепом. Дорога далека, і коли стемніло, він зупинився для відпочинку. Однак одразу до нього під'їхала вантажівка, з якої вийшли троє молодиків і без жодного слова прострелили колеса автомобіля мисливця. Після цього вони почали брати речі з причепу. Власник автомобіля не розгубився -- відкрив прицільний вогонь по грабіжниках з мисливського карабіна, убивши одного й тяжко поранивши іншого. Поранений і його спільник поспіхом від'їхали на вантажівці, але невдовзі були затримані міліцією. Автолюбитель убив людину, поранив іншу, але він не буде притягнутий до відповідальності. Його дії є необхідною обороною. Необхідна оборона може бути застосована лише в разі протиправного посягання. При цьому застосувати необхідну оборону особа має право тільки в момент, коли існує реальна загроза. Наприклад, якщо на людину напали хулігани, вона має право застосувати засоби захисту -- прийоми самооборони, навіть зброю. Проте якщо вона, не маючи можливості одразу дати відсіч, уже після нападу піде додому, візьме зброю, повернеться й застосує її проти нападників, то такі дії не будуть кваліфіковані як необхідна оборона. Шкода, що буде завдана нападникам, може перевищувати ту, яку намагалися завдати правопорушники, але вона має відповідати характеру й небезпеці посягання. Так, правомірним буде нанесення тілесних ушкоджень злочинцю, який один і без застосування сили намагається викрасти гаманець із кишені, однак застосування проти нього вогнепальної зброї буде швидше за все визнане перевищенням меж необхідної оборони. Необхідну оборону можна застосовувати й у випадку, коли небезпеки можна уникнути (наприклад, утекти) або звернутися до міліції. За дії, які є необхідною обороною, особа не несе ніякої юридичної відповідальності.

4) Захист від нападу, не сполученого з насильством, небезпечним для життя обороняється або іншої особи, або з погрозою застосування такого насильства, є вже правомірною, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

5) Крайня необхідність. Цей вид протиправного діяння допустимо у випадках усунення небезпеки, що загрожує інтересам держави, громадським інтересам, особі чи правам цієї особи або інших громадян, якщо ця небезпека не могла бути усунута іншими засобами, а заподіяна шкода є менш значним, ніж відвернена. Дія в стані крайньої необхідності стає суспільно корисним актом тільки при дотриманні обмежувальних умов, що відносяться до небезпеки і до заходів з її усунення.

Одна з умов крайньої необхідності - наявність небезпеки, що загрожує інтересам держави, громадським інтересам, особистості.Джерелами небезпеки можуть бути стихійні сили природи, тварини, різного роду механізми, людина та ін Друга умова полягає у наявності небезпеки, яка вже почала перетворюватися на дійсність у формі заподіяння шкоди або створення реальних умов, за яких правоохоронюваним інтересам загрожує неминуча небезпека. Заподіяння шкоди можна вважати виправданим лише тоді, коли у людини не було іншого виходу, і він міг врятувати цінніше благо лише шляхом заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам. Для переважної більшості громадян вчинення дій у стані крайньої необхідності є суб'єктивним правом.

Наприклад: Іноді людина потрапляє в складні обставини, зумовлені дією природи, тварин, людей, технікою тощо. На нічній дорозі далеко від населених пунктів сталася автокатастрофа, є постраждалі. Водій машини, що зупинилася, відмовляється відвезти їх до лікарні, тому друзі тих, хто постраждав, силоміць забирають автомашину. Завдяки їхній оперативності поранених урятовано. Чи вчинено злочин? На перший погляд, так, адже у власника забрали автомобіль, до нього було застосовано силу. Проте іншої можливості врятувати поранених не було, водій відмовився допомогти добровільно, до того ж урятовано людей, отже, відвернено більшу шкоду, аніж заподіяна. Такі дії вважають учиненими в стані крайньої необхідності. За дії в стані крайньої необхідності особа не підлягає кримінальній і адміністративній відповідальності.

6) Малозначність правопорушення, який представляє суспільної небезпеки. Питання про визнання діяння малозначним вирішується на основі сукупності фактичних обставин кожної конкретної справи. Тут враховується характер діяння, умови його здійснення, відсутність істотних шкідливих наслідків, незначність заподіяного збитку і т.д. Крім того, дія або бездіяльність визнається малозначущим лише у тому випадку, якщо вчинила його обличчя не тільки не зашкодило суттєвої шкоди суспільним відносинам, але й не мало намір його заподіяти.

Незважаючи на те, що будь-яке протиправне діяння тягне за собою юридичну відповідальність, правопорушенням визнається лише винне діяння, які на час їх вчинення знаходилося під контролем волі і свідомості особи. Несамовиті, душевно хворі, захищаються від нападу та діють у стані крайньої необхідності, звільняються від юридичної відповідальності. [12,c.78]



Висновки

Отже, з вище сказаного можна зробити наступні висновки:

Юридична відповідальність відіграє значну роль для покращення стану законності та правопорядку у суспільстві. Законність є одним основоположних принципів діяльності державних органів, громадських організацій, роботи посадових осіб і поведінки громадян. Стан законності у суспільстві є найважливішим напрямком діяльності щодо формування правової держави.

Юридична відповідальність поділяється на перспективну (позитивну) і ретроспективну (негативну).

Позитивна юридична відповідальність - сумлінне виконання своїх обов'язків перед громадянським суспільством, правовою державою, колективом людей та окремою особою.

Ретроспективна юридична відповідальність - специфічні правовідносини між державою і правопорушником внаслідок державно-правового примусу, що характеризуються засудженням протиправного діяння і суб'єкта правопорушення, покладанням на останнього обов'язку перетерпіти позбавлення і несприятливі наслідки особистого, майнового, організаційного характеру за скоєне правопорушення.

Здійснюючи правомірну поведінку, суб'єкт вступає у сферу дії права і виявляє свій вибір між різними варіантами вчинків (правових і неправових). Вибір правового варіанта забезпечує йому низку переваг: інші суб'єкти зобов'язані сприяти його діям або не втручатися у них; у випадку невиконання ними своїх обов'язків держава в правовій формі примусу забезпечує відновлення порушеного права і виконання зобов'язаним суб'єктом відповідних обов'язків. Відтак, правомірна поведінка як юридичний факт тягне за собою не просто виникнення правовідносин, а певну дію засобів правового регулювання, спрямовану на гарантування, захист і охорону правової форми реалізації інтересів суб'єкта і суспільства. Ця дія права і держави є лише одним із засобів їх реакції на правомірну поведінку. До інших слід віднести пряме заохочення з боку держави правомірних вчинків. Це стосується як використання суб'єктивних прав, так і виконання обов'язків.

Здійснення ж правопорушень тягне за собою юридичну відповідальність у вигляді застосування заходів державного примусу каральної спрямованості, понесення ними втрат особистого, організаційного чи матеріального характеру. У результаті правопорушень виникають охоронні правовідносини, за яких держава має право вживати карні та відновлюючі заходи до правопорушників. Останні зобов'язані нести визначені втрати та відшкодувати потерпілому понесені ним збитки.

...