Размещено на http://www.allbest.ru/

МОРСЬКИЙ ПОРТ У СИСТЕМІ ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Зміст

• 1. Поняття морського порту, його функції, завдання, цілі
• 2. Структура морського порту
• 3. Види морських портів
• 4. Порт (влада порту) в механізмі державного та міжнародного контролю
• 5. Поняття адміністративно-правового режиму морського порту та його складові

1. Поняття морського порту, його функції, завдання, цілі

В Україні більшість морських портів знаходяться в державній формі власності. Виходячи з цього, держава вирішує їх фактичну участь: створює їх як державні підприємства, реорганізовує (наприклад, як це зроблено нині) та ліквідовує, визначає цілі діяльності, затверджує статути, призначає та звільняє керівників тощо.

Згідно нового Закону України "Про морські порти" морським портом тепер називається визначені межами територія та акваторія, обладнані для обслуговування суден і пасажирів, проведення вантажних, транспортних та експедиційних робіт, а також інших, пов'язаних з цим, видів господарської діяльності.

Зі вступом у юридичну силу вищевказаного Закону всі державні морські порти України реорганізовано в єдине державне підприємство з філіями на місцях (до прийняття Закону МТП були окремими підприємствами). Тепер замість цих підприємств-портів у всіх регіонах розпочало свою діяльність нове державне підприємство "Адміністрація морських портів України" (далі: ДП АМПУ). Адміністрація стала правонаступником стратегічних об'єктів інфраструктури українських державних морських портів.

На території морського порту здійснюється велика кількість різних за своєю суттю господарських, цивільно-правових тощо дій і кожен порт (до реформи морської портової галузі) самостійно вирішував питання підтримки і розвитку власної інфраструктури за рахунок отримуваних портом коштів, але дедалі зароблених коштів почало не вистачати, особливо на масштабні стратегічні проекти.

Згідно Закону України "Про морські порти" ДП АМПУ створено з метою сприяння розвитку морської транспортної інфраструктури України та підвищення конкурентоздатності українських морських портів шляхом проведення адміністративної реформи в портовій галузі та створення умов і механізмів для залучення до неї великих інвестицій.

Основною функцією ДП АПМУ є забезпечення всім суб'єктам (державної, приватної та іншої форми власності) рівноправного доступу до стратегічних об'єктів портової інфраструктури, які створюють основу майна Адміністрації та її філій в кожному морському порту. Філії АМПУ мають виконувати функції з утримання та експлуатації об'єктів портової інфраструктури, виконання плану розвитку порту, фінансового плану, дотримання режимності на території порту, правил пожежної безпеки, норм охорони праці, тощо.

Отже, з юридичної точки зору морський порт вже не розглядається у статусі підприємства, тобто суб'єкта права. Суб'єктом права наразі виступає тільки ДП АМПУ зі своїми філіями на місцях (у кожному порту).

У галузі господарської діяльності підприємства, розташовані в зоні морського порту забезпечують навантаження, розвантаження і обслуговування суден, перевантаження вантажів, складські операції з вантажами, обслуговування пасажирів морського транспорту, перевезення вантажів, пасажирів, багажу та пошти, допоміжні операції, необхідні для забезпечення життєдіяльності порту та інші види діяльності відповідно до статусу порту.

Стратегічною метою розвитку українських морських портів є включення їх до міжнародної транспортної мережі, а це означає, що виробничі потужності й система управління портами повинні сприяти максимальній ефективності використання геополітичного положення України, її участі в міжнародному розподілі праці у сфері портової діяльності, а також у задоволенні потреб економіки держави в транспортному сервісі.

Згідно мети завданнями морських портів буде перш за все забезпечення національної безпеки (її транспортної складової) і формування такої сукупності об'єктів морського транспорту, яка оптимально відповідала б інтересам держави у вирішенні наявних соціально-економічних проблем галузі.

Виходячи з основних завдань, покладені на морські порти функції можна згрупувати в такі види: 1) управлінські (щодо портових операторів, об'єктів інфраструктури, залучення інвестицій, кадрової політики); 2) контрольно-наглядові (проведення інспекцій та контролю у відповідності до вимог міжнародних стандартів за судноплавством, лоцманським проведенням, станом морських шляхів, безпечною експлуатацією майнового комплексу, безпечним плаванням і стоянкою суден у порту та на підхідних каналах до нього тощо); 3) реєстраційно-дозвільні (здійснення реєстрації морських суден, видача посвідчень особи моряка, суднових та ін. документів); 4) фіскальні (сплата портових зборів).

2. Структура морського порту

За спеціалізацією на території України існують торговельні, рибні та інші спеціалізовані морські термінали (порти). Від спеціалізації залежить структура. Усі морські порти складаються з: території - це відведені йому землі; акваторії - це відведені водні простори. Територія і акваторія морського порту є державною власністю і надаються підприємствам порту в користування. Згідно ст. 11 Конвенції ООН з морського права 1982 р. води морських портів - це частина внутрішніх морських вод прибережної держави, а саме: "..найбільш виступаючі в море постійні портові споруди, які є складовою частиною системи даного порту і розглядаються як частина берега..". Зважаючи на це, акваторія морського порту виявляється ніби оточеною берегами прибережної держави.

Відведення земельних і водних ділянок для морського порту, а також вилучення цих ділянок здійснюються в порядку, встановленому чинним законодавством України.

Об'єкти, що розташовані на території морського порту умовно можна поділити на дві великі групи: 1) об'єкти державної власності (майно порту як державного підприємства), що необхідні адміністрації порту та контролюючим органам для виконання покладених на них функцій; 2) інші об'єкти власності в портах (підприємства недержавної форми власності, що мають діяти відповідно до вимог адміністративно-правових режимів порту, розпоряджень адміністрації порту та положень нормативних актів).

Перша група об'єктів необхідна для виконання безпосередніх функцій держави в регулюванні управлінської діяльності на морському транспорті: керівництво державними підприємствами (філіями ДП "Адміністрація морських портів України"), судноремонтними заводами, судноплавними фірмами, що належать державі; наглядова діяльність у галузі морського транспорту (наприклад, що здійснюється службою капітана порту) щодо забезпечення безпеки судноплавства, суден, портів та гідрографічних споруд на підходах до порту та ін.

До основних завдань порту належать: забезпечення транспортної складової національної безпеки, укріплення обороноздатності, а також будівництво, модернізація й реконструкція портової інфраструктури та суперструктури.

Портова інфраструктура: цивільні споруди (набережні, причали і їх тили), територія, що очищається портовий басейн (акваторія), головні портові автодороги і залізнична мережа, інженерні споруди, інформаційні системи всередині портової зони до зовнішніх кордонів, які забезпечують послуги для судів і вантажів; будь-яка інформаційна система, що покриває загальні потреби портових користувачів (клієнтів). Інфраструктура поза порту (морський доступ і захисна інфраструктура: судноплавний канал, шлюзи, хвилерізи, навігаційна обстановка за межами портової зони; інфраструктура наземного доступу: національні та місцеві автодороги, залізниця і внутрішня водна мережа і з'єднання їх з місцевими мережами портової зони).

Портова суперструктура: всі будівлі (криті склади, майстерні, адміністративні будівлі), так само як і пересувне, і стаціонарне обладнання, необхідне для виробництва послуг і інформаційних і автоматизованих систем терміналу.

Портова адміністрація повинна охоплювати всю структуру портової зони. Її мета - гарантування того, що всі послуги для суден і вантажів будуть проведені правильно, на основі вільної конкуренції і ефективно. Вона повинна гарантувати необхідну координацію всієї діяльності, яку ведуть всередині портової зони. Другорядним завданням є отримання прибутку, необхідного для забезпечення фінансування власних витрат, потрібних для функціонування об'єктів, що складають інфраструктуру морського порту-підприємства.

3. Види морських портів

Розподіляючи морські порти на види, можна виділити деякі критерії такого розподілу.

За формою управління порти можуть поділятися на: державні порти, що знаходяться в управлінні центральних органів виконавчої влади; муніципальні порти, що знаходяться в управлінні органів місцевого самоврядування; недержавні порти, управління якими здійснюється приватним або колективним власником.

Щодо застосування прикордонного режиму порти поділяються на: порти, відкриті для заходу іноземних суден і закриті для заходу іноземних суден (внутрішні порти). Перелік відкритих портів визначається Кабінетом Міністрів України.

За функціональним призначенням порти поділяються на порти загального та спеціального користування. Порт загального користування призначений для обслуговування будь-яких вантажів, відправників та одержувачів вантажу. Порт спеціального призначення призначений для обслуговування одного відправника (одержувача) вантажу або перевалки, в основному, вантажу одного найменування.

Особливе місце серед портів займає вільний порт.

Вільний порт являє собою територію та акваторію порту або їх частину, на яких діє спеціальний правовий режим економічної діяльності, а також порядок застосування законодавства України. Правовими підставами для його створення є окремий закон України, який приймається Верховною Радою України за ініціативою Президента України або Кабінету Міністрів України, або місцевих рад та місцевої державної адміністрації на певний термін з такими цілями як: залучення інвестицій у розвиток порту, створення сприятливих умов для розширення зовнішньоекономічних зв'язків України, збільшення вантажопотоків, транзитних перевезень, надання транспортно-складських, експедиторських та інших послуг.

На території вільного порту діє законодавство України з урахуванням особливостей, які передбачають пільговий митний режим та рівень оподаткування, специфічні валютно-фінансові умови, систему кредитування та страхування, умови окремих видів платежів, систему державного інвестування та інші сприятливі умови економічної діяльності національних та іноземних юридичних і фізичних осіб. На всі суб'єкти господарської діяльності вільного порту розповсюджується передбачена законодавством України система державних гарантій захисту інвестицій і право на вивіз доходів і капіталу, інвестованого у вільний порт, за межі вільного порту і держави.

4. Порт (влада порту) в механізмі державного та міжнародного контролю

порт влада інфраструктура адміністративний

На адміністрації морських портів покладається здійснення таких функцій, як забезпечення безпечного руху в портових водах, безпечної стоянки та обробки суден, утримання у справному стані гідротехнічних споруд, засобів зв'язку і електро-, радіонавігації, що перебувають у володінні адміністрації порту.

Прибережна держава має право сама визначати порядок доступу в свої порти суден інших країн, а також правовий режим їх перебування. Вона самостійно вирішує, відкривати чи ні ті чи інші порти для заходу іноземних суден. Це положення отримало відображення в укладеній ще в 1923 році Женевській Конвенції про режим морських портів.

Відкриваючи свої морські порти для заходу іноземних суден, прибережна держава повинна здійснювати різні види контролю, спрямованого як на захист своїх національних інтересів, так і на забезпечення виконання вимог цілого ряду міжнародних нормативних документів: санітарного, прикордонного, митного, фіскального контролю за іноземними суднами, особами, які перебувають на цих суднах, вантажами, що перевозяться, а також контроль за безпекою мореплавання і запобігання забрудненню морського середовища.

Порядок проведення цих видів контролю регламентується виключно національним законодавством з урахуванням норм міжнародного права. При цьому важливо, щоб контроль не носив дискримінаційного характеру всупереч загальним принципам міжнародного морського права, як це, на жаль, має місце навіть у сильних морських державах.

5. Поняття адміністративно-правового режиму морського порту та його складові

Специфічним інститутом державного управління, який повинен забезпечити управління в особливих ситуаціях, коли з боку держави необхідні додаткові зусилля для підтримання правопорядку, є адміністративно-правові режими. У правовому режимі, як ні в якому іншому правовому явищі, відображено імперативний характер регулювання суспільних відносин, перш за все пов'язаний або з забезпеченням безпеки, або з економічними інтересами держави. Адміністративно-правовий режим загалом можна визначити як певний стан, який характеризується: наявністю особливого правового регулювання та спеціально створених служб і державних органів; порядком здійснення певних дій і процедур, врегульованих нормами права, які мають визначений механізм реалізації на певній території певними засобами, можливо, в певний проміжок часу, спрямованих на забезпечення державного суверенітету, підтримання правопорядку, охорони суспільної безпеки, нормального існування всіх життєво важливих інституцій держави та суспільства в цілому.

Всі адміністративно-правові режими умовно поділяються на загальнозабороняючі, загальнодозволяючі та спеціальні правові режими (режими конкретних об'єктів). Спеціальні правові режими мають свої ознаки. Вони специфічним чином регламентують конкретні сфери суспільних відносин, мають визначену мету, що обумовлює напрямок регулювання, тобто регулюють досить широку сферу життєдіяльності людини, а суб'єкти державного управління цією сферою одержують свободу у виборі форм і методів управління, а також у формуванні державно-владних структур для цього.

Режим морського порту як певного територіального утворення містить у собі дію цілого ряду різних режимів, що мають єдину спрямованість - забезпечення вимог безпеки і встановлення у зв'язку з цим особливого режиму функціонування морського порту як певного територіального утворення.

Вищевказані характеристики в сукупності дозволяють визначити режим порту не лише як комплексний, але як і багатовимірний - у розумінні множинності його взаємозв'язків - складових окремих комплексних режимів.

Однак даний режим не можна беззастережно віднести до числа адміністративно-політичних, так само, як і навряд чи можна привести інше чітке розмежування, оскільки мова йде про функції оборони і безпеки в порту.

Таким чином, серед адміністративно-правових режимів, що відносяться до різних сфер і галузей державного управління, є такі, що носять міжгалузевий множинний характер з огляду на особливості охоплюваних ними сфер "матеріальної" (мається на увазі не управлінської) діяльності. Так, наприклад, режим внутрішніх морських вод, територіального моря та прилеглої зони. Тут, з одного боку, встановлюється цілий ряд режимів, які відносяться до адміністративно-політичної сфери державного управління: режими заходу іноземних суден у морські порти, режим військово-морських баз і пунктів базування військових кораблів, заходу іноземних військових кораблів та інших державних суден, що експлуатуються в некомерційних цілях, у морські порти. Водночас даний багатомірний та багатовекторний комплексний режим включає такі складові, як режими пошуково-рятувальних і суднопідіймальних операцій, створення штучних споруд, прокладення підводних кабелів і трубопроводів у внутрішніх морських водах і в територіальному морі, дослідження, розвідки, розробки (видобутку) та охорони водних біологічних ресурсів та інших природних ресурсів і навколишнього середовища внутрішніх морських вод і територіального моря. Також передбачається можливим введення режимів морських наукових досліджень у територіальному морі, захисту і збереження морського середовища і природних ресурсів територіального моря, поховання відходів та інших матеріалів і скидання шкідливих речовин, охорони територіального моря та його природних ресурсів.

До вищезгаданих режимів можна додати режим вільної економічної зони, наприклад, який був встановлений Законом України "Про спеціальну (вільну) економічну зону "Порто-франко" на території Одеського морського торговельного порту", під якою розуміється район (у межах штучно насипаної та намитої в акваторії Одеської затоки Чорного моря території Карантинного молу площею 32,5 гектара) в Одеському МТП з особливим правовим і економічним режимом, що встановлювався законом. На території СЕЗ "Порто-франко" діяв спеціальний правовий режим економічної діяльності, визначений Законом України "Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон" з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про спеціальну (вільну) економічну зону "Порто-франко". На жаль зараз немає передумов для дії цього режиму.

Зауважимо, що деякі питання застосування тих чи інших режимів в Україні потребують чіткої регламентації національним законодавством. Наприклад, з 2007 року, відповідно до Конвенції МАРПОЛ 73/78, Конвенції СОЛАС 74 змінилися вимоги до інспекційного режиму і принципу вибору суден для технічних перевірок (їх характеристик з точки зору потенційної небезпеки). Введення нового інспекційного режиму націлене на посилення міжнародного контролю за суднами і передбачає розширення списку типу суден так званого підвищеного ризику, введення штрафних санкцій, розробку і впровадження нового покоління інформаційних баз даних для підтримки нового режиму інспектування; використання статусу компанії-судновласника як одного з параметрів при визначенні профілю і ступеню ризику судна та ін. Недоліки, виявлені на одному судні, негативно позначаться на репутації компанії в цілому, а отже, і на всіх її суднах (за принципом: судно держави прапора). Все це вимагає посилення контролю за суднами усередині компаній і з боку влади портів.

В Україні ж основні претензії щодо суден відносяться до їх технічного стану та до управління ними. Необхідні ресурси для оновлення національного флоту або його переоснащення, які на сьогодні держава не виділяє і поряд з цим, - не пред'являє високих технічних вимог до судновласників. Тому є проблема дотримання умов режиму перебування у водах України суден з небезпечними вантажами (нафта, аміак і т. ін.) і, відповідно, в притягненні власників цих суден до юридичної відповідальності у випадку порушення ними законодавства. Хоча в Україні і є Закон про перевезення небезпечних вантажів (від 6 квітня 2000 р.), але в ньому не конкретизовані порядок заходу таких суден у внутрішні води, контроль за ними, особливості їх перебування у водах України і т.д. (п.3 ст. 211 Конвенції ООН з морського права передбачає право держав встановлювати "…особливі вимоги для запобігання, скорочення і збереження під контролем забруднення морського середовища як умови для заходу іноземних суден в їхні порти чи внутрішні води та для зупинки у їхніх прибережних терміналах"). Це право також закріплено в Міжнародній конвенції з охорони людського життя на морі 1974 року, глава VIII якої вимагає, щоб іноземні ядерні судна перед заходом у порти надавали прибережній державі інформацію про безпеку такого заходу. Якщо прибережна держава визначає, що заходження атомного судна становить загрозу для її водних шляхів або навколишнього морського середовища і т. ін., то вона вправі не допустити таке судно в свій порт.

Державна політика України повинна базуватися на пріоритетності вирішення питань безпечної експлуатації суден та інфраструктури морського транспорту для запобігання забрудненню природного середовища відповідно міжнародним вимогам, тобто на території/акваторії порту необхідне встановлення спеціального режиму екологічної безпеки.

Отже, правовий режим морського порту - це комплексний адміністративно-правовий режим, що включає в себе дію різнорідних за змістом, призначенням, механізмом правового регулювання, гарантіями умов реалізації режимних прав та обов'язків, які об'єднані однією спільною ознакою - місцем їхньої дії (визначена законодавством територія/акваторія морського порту).

Загалом, на основі діяльності структурних елементів морського транспорту (на прикладі портового комплексу) можна виділити такі основні групи адміністративно-правових режимів: 1) адміністративно-правові режими безпеки: пожежної, санітарної, екологічної, при надзвичайних ситуаціях, технічної експлуатації судна, безпеки мореплавства та ін., які застосовуються на території порту; 2) адміністративно-правові режими прикордонної зони; 3) адміністративно-правові режими митної території і митного кордону; 4) режими внутрішніх морських вод і територіального моря України.

У світлі аналізу правових режимів морського порту зауважимо, що так чи інакше, але, безперечно, вони впливають на правовий статус суб'єктів, які функціонують на його території/акваторії. Тому значної ролі набуває ефективна взаємодія органів державної виконавчої влади щодо застосування заходів адміністративного впливу (примусу) у відкритих для заходу іноземних суден портах України.

До цих заходів відносяться перш за все такі, як здійснення державного нагляду за судноплавством, лоцманським проведенням, станом морських шляхів, безпечною експлуатацією спеціалізованого майнового комплексу, безпечним плаванням і стоянкою суден у морському порту, на підхідних каналах та у фарватерах; проведення реєстрації морських суден; видача посвідчень особи моряка, суднових та інших передбачених законодавством документів; розслідування аварійних морських подій; сплати адміністративного портового збору; видання в межах своїх повноважень обов'язкових приписів, наказів, що регулюють питання діяльності морського порту та ін.

Размещено на Allbest.ru