Особливості поняття інтелектуальної власності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Контрольная работа по курсу:

Інтелектуальна власність

Варіант 5

Зміст

1. Поступка майнових прав на об'єкти інтелектуальної власності

2. Охарактеризуйте критерії патентоздатності корисної моделі

3. Неюрисдикційні способи захисту комерційної таємниці

1. Поступка майнових прав на об'єкти інтелектуальної власності

Згідно із Всесвітньою організацією інтелектуальної власності (ВОІВ) поняття інтелектуальної власності включає промислову власність, що головним чином охоплює винаходи, товарні знаки і промислові зразки, і авторське право, яке стосується літературних, музичних, художніх, фотографічних і аудіовізуальних творів.

Інтелектуальна власність у широкому розумінні означає закріплені законом права на результати інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній галузі.

Загальні засади охорони права громадян на творчу діяльність містяться в ст. 41 Конституції України, яка передбачає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Стаття 54 Конституції гарантує громадянам свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості. Отже, держава гарантує захист інтелектуальної власності авторських прав громадян, їх моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з інтелектуальною діяльністю.

Конкретною правовою основою здійснення і захисту інтелектуальної власності в Україні є низка спеціальних законів: «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки»,. «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», «Про авторське право і суміжні права», «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» та ін.

Відповідно до українського законодавства інтелектуальна власність - це підгалузь цивільного права, яка складається з чотирьох інститутів:

1. Авторське право та суміжні права.

2. Патентне право.

3. Правова охорона засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту.

4. Правова охорона нетрадиційних об'єктів інтелектуальної власності.

Для інтелектуальної власності характерна двоїста природа:

інтелектуальна власність закріплює виключне право автора на використання літературного твору, винаходу, корисної моделі та інших об'єктів (тобто майнові права);

інтелектуальна власність закріплює моральні права автора: право на ім'я (особисті немайнові права).

Установлення права інтелектуальної власності охоплює два етапи: виникнення права інтелектуальної власності (первинне виникнення); набуття права інтелектуальної власності (вторинне виникнення). При первинному виникненні права інтелектуальної власності йдеться про встановлення права інтелектуальної власності вперше, адже раніше його не існувало. Це створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності, яке супроводжується легітимними діями творця у необхідних випадках.

У випадку набуття права інтелектуальної власності, воно виникає з підстав, що мають вторинний характер. Зокрема стати власником такого права можна в результаті отримання необхідних документів, правонаступництва, передання автором майнових прав інтелектуальної власності іншій особі тощо (ст. 427 Цивільного кодексу України).

Автор - це особа, в результаті інтелектуальної, творчої діяльності якої створені об'єкти права інтелектуальної власності. Автори не обмежені вимогами до їх віку, стану здоров'я, дієздатності тощо. Творцями будь-яких результатів творчої діяльності можуть бути як повнолітні, так і неповнолітні особи.

Наприклад, в Україні діють такі державні органи: Міжвідомчий комітет з проблем захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності,

Державна служба інтелектуальної власності (далі ДСІВ), при якій створено консультативну раду представників усіх творчих спілок України, апеляційну палата для розгляду в адміністративному порядку заперечень проти рішень за заявками на об'єкти інтелектуальної власності. В Україні функціонують і юридичні особи, створені при державних органах - це підприємства, метою яких є реалізація державних програм: Державне підприємство „Український інститут промислової власності”, Державне підприємство „Інтелзахист”.

Крім державних інституцій, існують недержавні організації: творчі спілки, Всеукраїнська асоціація патентних повірених, Коаліція з питань захисту прав інтелектуальної власності (CIPR).

Об'єктом права інтелектуальної власності є не кожен результат творчої діяльності, а лише той, який відповідає вимогам закону. Твір літератури, науки і мистецтва, суміжні права підпадають під охорону права, якщо вони відповідають вимогам закону. Науково-технічним результатам правова охорона надається лише на підставі видачі правоохоронного документа. Правова охорона об'єктів права інтелектуальної власності обмежується лише територією України. Охорона прав на зазначені об'єкти на території інших держав здійснюється лише на підставі відповідних міжнародних конвенцій і договорів. За договором про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності одна сторона (особа, яка має виключні майнові права) передає другій стороні частково або у повному обсязі ці права відповідно до закону та на визначених договором умовах. Таким чином, на підставі договору про передання виключних майнових прав власником майнових прав (усіх або окремих) на твір стає інша фізична чи юридична особа. Новий власник самостійно приймає рішення щодо подальшого розпорядження всіма виключними майновими правами на твір (якщо права було передано в повному обсязі) або частиною їх (у разі часткової передачі майнових прав). Фактично ідентичні вимоги до договорів щодо передачі (відчуження) майнових прав наведено у ст. 31 Закону України "Про авторське право і суміжні права". Зокрема там зазначено, що автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати свої майнові права будь-якій іншій особі повністю чи частково, причому майнові права, не зазначені в авторському договорі як відчужувані, вважаються такими, що не передані.

Привертає увагу той факт, що норми ст. 31 Закону не містять положення про винагороду, яка має виплачуватись при передачі (відчуженні) виключних майнових прав на твір. Але норми ч. 4 ст. 12 ЦК України передбачають, що особа може передати своє майнове право іншій особі за відплатним або безвідплатним договором, окрім випадків, установлених законом. Отже, договір про передання майнових прав на твір все ж може бути безвідплатним. На нашу думку, відплатний договір про передання майнових прав фактично є договором купівлі-продажу майнових прав (ч. 1 ст. 655 та ч. 2 ст. 656 ЦК України). Якщо дотримуватись такої позиції, то одержувач майнових прав зобов'язаний оплатити передані (відчужені) йому виключні майнові права за ціною, встановленою в договорі (ч. 1 ст. 691 ЦК України). Таким чином, у відплатному договорі про передачу виключних майнових прав на твір слід зазначити розмір, порядок і строк виплати винагороди за передані виключні майнові права. Крім того, беручи до уваги результати судової практики розгляду цієї категорії справ, у разі часткової передачі (відчуження) майнових прав необхідно зазначати в договорі не лише докладний перелік прав, що відчужуються, а й окремо виділяти вартість кожного виду майнових прав (інакше у разі подальшого часткового відчуження майнових прав неможливо буде виділити вартість окремого виду цих майнових прав).

2. Охарактеризуйте критерії патентоздатності корисної моделі

інтелектуальний власність пантентоздатність таємниця

Для українського законодавства корисна модель є новим об'єктом патентного права. Як корисна модель охороняються нові і промислово придатні рішення, що відносяться до конструктивного виконання засобів виробництва і предметів споживання, а також їх складових частин. Поняттям «корисна модель» звичайно охоплюються такі технічні нововведення, що за зовнішніми ознаками дуже нагадують патентоспроможні винаходи, однак є менш значними з погляду їх внеску в рівень техніки.

Поняття «корисна модель» в українському законодавстві сформульовано тому, що така практика охорони корисної моделі існує в більшості країн, які визнають корисну модель. Подібний підхід дозволяє забезпечити охорону абсолютної більшості створюваних рішень.

Винаходи і корисні моделі - близькі між собою результати технічної творчості. Вони мають відповідати таким умовам патентоспроможності, як умови новизни і промислової придатності. Проте до корисної моделі не висувається умова винахідницького рівня.

Принципова відмінність між ними полягає в об'єкті: до винаходів належать продукти і способи, до корисної моделі - конструктивне будування пристрою. До пристроїв як об'єктів винаходів чи корисних моделей належать машини, механізми, прилади тощо. Критерії корисної моделі:

1) новизна корисної моделі. Корисна модель визнається новою, якщо сукупність її істотних ознак невідома з рівня техніки, тобто сукупності загальнодоступних у світі відомостей.

До складу рівня техніки включаються стали загальнодоступними до дати пріоритету корисної моделі опубліковані у світі відомості про засоби того ж призначення, що і заявлена корисна модель, а також відомості про їх застосування в РФ, а також за умови їх більш раннього пріоритету всі подані іншими особами заявки на винаходи і корисні моделі, з документами яких має право ознайомитися будь-яка особа і запатентовані винаходи і корисні моделі;

2) промислова придатність корисної моделі-заявлене рішення є здійсненним, і заявником розроблені і відображені в заявці конкретні кошти, достатні для втілення його в життя.

Корисна модель є промислово придатною, якщо вона може бути використана у промисловості, сільському господарстві, охороні здоров'я та інших галузях діяльності. Не визнається обставиною, перешкоджає визнанню патентоспроможності корисної моделі, таке розкриття інформації, що відноситься до корисної моделі, автором, заявником або будь-якою особою, яка одержала від них прямо або побічно цю інформацію, при якому відомості про сутність корисної моделі стали загальнодоступними, якщо заявка на корисну модель подана у федеральний орган виконавчої влади з інтелектуальної власності не пізніше шести місяців з дати розкриття інформації. В якості корисних моделей правова охорона не надається:

а) рішенням, що стосуються тільки зовнішнього вигляду виробів і спрямованим на задоволення естетичних потреб;

б) топологіям інтегральних мікросхем;

в) рішень, що суперечать суспільним інтересам, принципам гуманності та моралі. Процес як об'єкт технології - це дія або сукупність дій, виконуваних щодо продуктів та інших матеріальних об'єктів за допомогою принаймні одного продукту і спрямованих на досягнення певного технічного результату. Таким процесом є виготовлення, обробка, переробка продукту та контролювання його якості, перетворення речовини, енергії, даних, вимірювання параметрів, діагностування, лікування, керування процесом, який є об'єктом технології.

До корисної моделі застосовується тільки два критерії патентоздатності: новизна і промислова придатність.

Корисна модель вважається новою, якщо сукупність її істотних ознак невідома з рівня техніки. До них відносяться всі ті ознаки корисної моделі, що впливають на результат, який досягається.

Корисна модель є промислово придатною, якщо вона може бути практично застосована в різних галузях людської діяльності. При оцінці практичної придатності слід досліджувати зв'язок між винахідницькими досягненнями і виробництвом. Якщо винахідницьке досягнення не може бути втілене у виробництво, то воно втрачає свою споживчу цінність, і немає необхідності в його охороні.

Режими охорони корисних моделей навіть у межах ЄС, суттєво різняться. Так, у Францї, Бельгії, та Нідерландах умови для їх охорони аналогічні винаходам: потрібний той же винахідницький рівень і світова новизна. Строк охорони становить 6 років. Це так звані короткострокові патенти. У більшості інших країн-учасниць ЄС вимоги до винахідницького рівня корисної моделі та її новизни значно нижчі, ніж до винаходу. В Греції, Іспанії, Португалії, Італії та Фінляндії охороняються «другорядні» технічні рішення, які повинні мати тривимірну форму. Строк дії реєстрації становить 10 років. Загальним для більшості режимів охорони корисних моделей є відсутність проведення експертизи по суті.

3. Неюрисдикційні способи захисту комерційної таємниці

Розробляючи заходи щодо захисту комерційної таємниці підприємства, необхідно економічно обґрунтувати доцільність засекречування тієї чи іншої інформації. У першу чергу виділяється інформація, витік якої може привести фірму до банкрутства. Це суворо конфіденційна інформація. У світі бізнесу, це як правило, "ноу-хау". До конфіденційної інформації відносяться відомості про перспективи розвитку фірми, її клієнтів, термінах і сумі кредитування. комерційний таємниця конфіденційний інформація.

Заходи по забезпеченню конфіденційності комерційної таємниці умовно можна класифікувати на зовнішні та внутрішні .

Заходи по забезпеченню конфіденційності комерційної таємниці:

- зовнішні

- внутрішні

- організаційні:

1. Створення спец. режиму секретних підрозділів.

2. Розробка дозволяючої систем доступу до інформації.

3. Введення відповідної манкіровки документів та ін.. носіїв інформації.

4. Організація секретного діловодства

5. Призначення відповідального за збереження конфіденційності.

- технічні:

1. Виявлення можливих джерел витоку інформації.

2. Придбання і монтаж спеціалізованої апаратури і програмних продуктів для захисту інформації.

3. Проведення регулярних оперативних заходів по технічному захисту і пошуку можливих каналів витоку інформації.

- психологічні:

1. Проведення роз'яснювальної роботи з персоналом, партнерами і клієнтами.

2. Створення сприятливої атмосфери у колективі.

3. Проведення регулярних перевірок (гласних і не гласних) з виявлення не надійних осіб.

Деякі джерела виокремлюють ще одну - страхову, тобто страхування комерційної таємниці від розголошення.

Розголос цих відомостей, звичайно ж, не призведе до краху, але позбавить фірму на якийсь час стійкої прибутку. Також не підлягає розголосу інформація, розкриття якої може призвести до несприятливих наслідків. До неї належать: номери домашніх телефонів, адреси керівників і співробітників фірми, поточні плани роботи, інформація про конфліктних ситуаціях і т.п. Інші відомості відносяться до відкритим, тобто доступним всім. Але слід мати на увазі, що неправильно подана інформація може допомогти аналітикам з конкуруючої фірми виявити вразливі місця. Керівник фірми повинен встановити суворий порядок зберігання перших примірників договорів та роботи з ними. Їх варто зберігати у визначеному місці у відповідальної особи і видавати тільки під розписку з письмового дозволу керівника фірми.

Крім затвердження переліку відомостей, які становлять комерційну таємницю, на керівника підприємства покладається обов'язок щодо встановлення порядку захисту комерційної таємниці. Серед методів такого захисту можна виділити:

- розробку положення про комерційну таємницю на підприємстві;

- розробку інструкцій щодо дотримання співробітниками режиму нерозголошення комерційної таємниці;

- включення до статуту підприємства розділів, які регламентують захист комерційної таємниці;

- розробку угоди про нерозголошення комерційної таємниці, що укладається з особами, котрі мають доступ до цієї інформації.

Положення про комерційну таємницю на підприємстві є основним документом у захисті інформації від несанкціонованого доступу. У ньому мають бути відображені:

- загальні положення щодо функцій керівництва підприємства у сфері захисту інформації, розмежування доступу до цієї інформації;

- порядок приймання та обліку інформації, що містить комерційну таємницю;

- механізм забезпечення збереження інформації, що є комерційною таємницею, порядок проведення інвентаризації такої інформації. Саме в цьому розділі має бути відображеним механізм забезпечення доступу до комерційної таємниці сторонніх осіб (включаючи персонал охоронного підприємства, або будь-якого іншого, наприклад того, чий персонал за договором здійснює прибирання в приміщеннях і має доступ до таких відомостей або транспортування та за своїми службовими обов'язками має право на ознайомлення з відомостями, що становлять комерційну таємницю, а також органи державної влади, які мають право на отримання певної інформації). Як правило, тут має бути норма, згідно з якою сторонні особи допускаються до ознайомлення з документами, що містять комерційну таємницю, лише з дозволу керівника за наявності письмового запиту. При цьому такі особи повинні або укласти угоду з підприємством про нерозголошення комерційної таємниці, або видати розписку про таке нерозголошення;

- порядок розповсюдження комерційної таємниці;

- порядок виключення інформації зі складу комерційної таємниці.

Дотримання цих норм дозволить керівництву охороняємої установи і охоронного підприємства відчувати себе впевненіше і в процесі повсякденної роботи і підчас проведення перевірки контролюючими органами.

Для того щоб перевіряючі отримали доступ до такої інформації, вони повинні дотримуватися всіх процедур, що встановлені на підприємстві. І, звичайно, підписавши документ про нерозголошення комерційної таємниці, такі особи не мають права використовувати у своїй діяльності отриману інформацію без згоди керівництва підприємства.

Перед тим як взяти з працівників підписку про нерозголошення відомостей, що становлять комерційну таємницю, керівництву підприємства необхідно здійснити певні процедури:

- видати наказ по підприємству про встановлення комерційної таємниці;

- затвердити перелік відомостей, що становлять комерційну таємницю;

- затвердити форму зобов'язання (договору) про нерозголошення інформації, що є комерційною таємницею. Незалежно від обраного підприємством шляху захисту комерційної таємниці працівник, приступаючи до виконання своїх обов'язків, має бути поінформований:

- про порядок і процедуру набуття матеріалами, документами та виробами статусу комерційної таємниці підприємця;

- про правила, пов'язані з доступом до інформації, що є комерційною таємницею;

- про обов'язки й обмеження, що покладаються на виконавців, допущених до відомостей конфіденційного характеру (наприклад, діловодство, облік, збереження, розмноження, обробка інформації тощо);

- про порядок прийому представників інших суб'єктів підприємницької діяльності та передачі їм інформації;

- про відповідальність за розголошення відомостей, що складають комерційну таємницю підприємства, або за порушення встановленого порядку роботи з ними.

На особи, відповідальні за зберігання договорів і роботу з ними, покладається персональна відповідальність за втрату договорів або витік інформації з них. Все це необхідно тому, що діяльність комерційних структур будується більшою мірою на договірних засадах, і конкурент або партнер по переговорах, володіючи інформацією в цій сфері, може скласти досить повну картину виробничого та фінансового становища фірми. Пропажа (викрадення) перших примірників договорів веде до значних ускладнень і навіть неможливості доводити ті або інші положення при виникненні спору та їх рішення в судовому порядку. Під час підписання договору рекомендується, щоб представники сторін ставили підписи не тільки в кінці договору, але і на кожному аркуші під уникнення заміни одного тексту іншим. Слід зазначити, що витрати зарубіжних фірм на охорону своєї комерційної таємниці становлять 10-15% всіх витрат на процес виробництва. Тому найбільш розважливі підприємці намагаються на цьому заощадити, переклавши витрати на плечі держави. Яким чином? Шляхом отримання держзамовлень оборонного характеру. Крім інших переваг, держзамовлення дозволяють користуватися захистом державних правоохоронних органів і, в першу чергу, контррозвідки.

Припускаючи службовців фірми до держ. секретів, контррозвідка з притаманною їй ретельністю перевіряє благонадійність кожного з них. Традиційна перевірка громадян США, які отримують доступ до секретної інформації, звичайно включає:

- обов'язкову перевірку на детекторі брехні (поліграфі). У число перевіряються, включають також співробітників служб безпеки і персонал фірм підрядників. Відмова від проходження перевірки на детекторі брехні тягне за собою автоматичне позбавлення допуску або звільнення з роботи;

- глибоке і всебічне вивчення досьє кандидата на роботу;

- перевірка його біографічних даних за останні 10 років;

- з'ясування цілей і обставин поїздок за кордон;

- дослідження фінансового становища.

У ході перевірки службовця отримані відомості зіставляються з даними Національного банку інформації про секретоносіїв, де на кожного з них існує електронне досьє. У ньому містяться дані попередніх перевірок, його малюнок, фонограма його голосу, відомості про зміну в його фінансове становище, про поїздки за кордон. Крім перевірки на благонадійність співробітників комерційної фірми, які отримують доступ до державних секретів, контррозвідувальні органи формують систему безпеки фірми, включаючи програму захисту, вводять її в штаб своїх співробітників.

Що можна рекомендувати керівникові, що починає створювати систему безпеки на своїй фірмі? Перш за все знати, що обійдеться це недешево. Доручити створення системи безпеки професіоналам, тільки їм і не кому більше. Відразу ж слід подумати про безпеку найбільш важливих секретів, витік яких може завдати шкоди, що значно перевищує на їх захист. При цьому треба встановити:

- яка інформація потребує захисту;

- кого вона може зацікавити;

- який "термін життя" цих секретів;

- у що обійдеться їх захист.

Потім слід підготувати план з охорони комерційної таємниці. Грунтуючись на зарубіжному досвіді, він повинен складатися з двох розділів:

- запобігання викрадення секретної інформації;

- запобігання витоку секретної інформації.

Для цього потрібно:

- визначити, яка комерційна інформація є секретом фірми;

- встановити місця її накопичення;

- виявити потенційні канали витоку інформації;

- отримати консультацію з перекриття цих каналів у фахівців;

- проаналізувати співвідношення витрат по використанню різних систем, що забезпечують захист секретної інформації, і вибрати найбільш прийнятну;

- призначити людей, відповідальних за кожну ділянку цієї системи;

- скласти графік перевірки стану справ на дільницях.

Система забезпечення безпеки фірми включає в себе наступні організаційні заходи:

- контроль приміщень і обладнання (забезпечення безпеки виробничих і конторських приміщень, охорона фото-та іншого копіювального обладнання, контроль за відвідувачами);

- робота з персоналом (бесіди при прийомі на роботу, ознайомлення знову прийнятих до правил захисту інформації, навчання збереження комерційної таємниці, робота з співробітниками, які підозрюються в розкраданні секретної інформації, бесіди з звільняються);

- організація роботи з конфіденційними з конфіденційними документами (встановлення порядку діловодства, контроль за проходженням секретних документів, контроль за публікаціями, розсекречення та знищення конфіденційних документів, охорона секретів інших фірм);

- робота з конфіденційною інформацією, накопиченої в комп'ютерах фірми (створення систем захисту електронної інформації від несанкціонованого до неї доступу, забезпечення контролю за користуванням ЕОМ);

- захист комерційних таємниць фірми в процесі укладання контрактів (тут важливо чітко визначити коло осіб, які мають відношення до цієї роботи).

Вищевикладений план є зразковим. Однак у всіх випадках захисту комерційної таємниці необхідно звернути особливу увагу на документи, оскільки в нашій країні основні обсяги комерційної інформації зберігають у документах.

Керівник має впорядкувати процеси фіксації секретної інформації в ділових паперах і організувати їхній рух таким чином, щоб викрадення конфіденційних документів було б утруднене на стільки, що воно стане невигідним для викрадача.

Література

1. Борохович Л. Ваша интеллектуальная собственность./ Борохович Л, Монастырская А., Трохова М. - М., Питер, 2001

2. Волынец-Руссет Э. В. Коммерческая реализация изобретений и ноу-хау/ Волынец-Руссет Э. В. - М. Юрист, 2000

3. Воробьева О. В. Экономическое и научно-техническое сотрудничество СССР с зарубежными странами: правовая охрана и использование изобретений./ Воробьева О. В. - М. Наука, 1990

4. Гаврилов Э. Судебные споры по изобретательским делам: новые аспекты / Э. Гаврилов // Советская юстиция. - 1992. - №7-8, С.9-10.

5. Гудзенко О. Р. Правовий захист інтелектуальної власності / О. Р. Гудзенко. - Х. : Одісей, 2002.-278 с.

6. Давиденко В. В. Інтелектуальна власність в Україні / В. В. Давиденко - Х. : Право, 2001. - 256 с.

7. Жаров В. О. Інтелектуальна власність в Україні: правові аспекти набуття, здійснення та захисту прав: монографія / В. О. Жаров. - К. : Видавничий Дім «Ін Юре», 1999.-378 с.

8. Заіка Ю.О. Спадкове право України: навч. посіб. / Ю.О. Заіка. - К. : Вид-во «Істина», 2005. - 216 с.

9. Інтелектуальна власність в Україні : Корисна модель / Л. І. Ніколаєнко, Г. П. Добриніна, Л. А. Меняйло, В. С. Радомський / за ред. В. Л. Петрова - К. : Видавничий Дім «Ін Юре», 1999. - 128 с.

Размещено на Allbest.ru