Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ

ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

Кафедра: Державного управління та місцевого самоврядування

Модуль: Кадрова політика і державна служба

ЕСЕ на тему:

«Завдання та функції осіб, що перебувають на політичних, адміністративних та патронатних посадах»

Виконав: студент групи ДУ - 14 з - 2

заочної форми навчання Іванов Є.І.

Викладач: к. держ. упр., доц. Петренко О.С.

Дніпропетровськ 2015

Поняття «державний службовець» розглядають у широкому і вузькому розумінні. У першому випадку - це індивідуальний суб'єкт права, який здійснює функції державного управління не лише в органах державної влади, а й в інших державних організаціях, установах, підприємствах.

У вузькому розумінні державний службовець - це особа, яка займає певну посаду лише в органах державної влади.

Для української системи державної служби прийнятним є другий підхід. Закон України «Про державну службу» чітко не визначає суб'єктів державної служби. Зі змісту статті 9 Закону України «Про державну службу» можна лише зробити висновок, що до державних службовців Закон не зараховує Президента України, Голову Верховної Ради України та його заступників, голів постійних комісій Верховної Ради України та їхніх заступників, народних депутатів України, Прем'єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України, Голову та членів Конституційного Суду України, Голову та суддів Верховного Суду України, Голову та арбітрів Вищого арбітражного суду України, Генерального прокурора України та його заступників.

Регулювання правового становища державних службовців, що працюють в органах прокуратури, апаратах судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ, Національного антикорупційного бюро України та інших, здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено законами України.

До державних службовців не належать також посади службовців державних підприємств, установ, зокрема ректор вузу, головний лікар, директор науково-дослідного інституту тощо.

Поняття «державний службовець» можна характеризувати з трьох точок зору: державно-правової, адміністративно-правової та кримінально-правової.

З державно-правової точки зору державний службовець представляє державу як усередині країни, так і зовні (у відносинах з іншими державами, громадськими і недержавними організаціями). Державний службовець є представником державної адміністрації і всі свої дії здійснює від імені держави та за її дорученням; держава ж, у свою чергу, веде контроль за діяльністю державного службовця і у відповідних випадках застосовує до нього засоби адміністративного примусу.

З адміністративно-правової - державний службовець володіє владними, організаційно-розпорядчими повноваженнями. Будучи представником держави, він застосовує юрисдикційні заходи й повноваження, застосовує адміністративно-правові санкції.

З кримінально-правової точки зору державний службовець - особливий суб'єкт кримінальної та адміністративної відповідальності, оскільки він здійснює функції, які мають юридичні наслідки.

На основі класифікації посад в органах державної влади за змістом і характером діяльності, способами призначення та надання повноважень можна виділити такі типи посад, що існують у сфері державного управління:

- політичні;

- адміністративні;

- патронатні.

Політичні посади обіймаються політичними діячами, які забезпечують визначення та вироблення політики. Ці посади не відносять до категорій посад державних службовців, передбачених Законом України «Про державну службу».

До політичних посад відносять посади Президента України, Голови Верховної Ради України та його заступників, голів постійних комісій Верховної Ради України та їхніх заступників, народних депутатів України, Прем'єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України, Голови та членів Конституційного Суду України, Голови та суддів Верховного Суду України, Голови та арбітрів Вищого арбітражного суду України, Генерального прокурора України та його заступників, голови Центральної виборчої комісії, Рахункової палати, Національного банку, Антимонопольного комітету, Фонду державного майна, Державного комітету з телебачення та радіомовлення, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, голів обласних державних адміністрацій.

Осіб, які обіймають політичні посади можна розділити на 2 групи:

1. Політичні діячі (політики) - це посадові особи, які обрані безпосередньо народом або виборними органами, виробляють державну політику у визначеній сфері державної діяльності та забезпечують її реалізацію.

2. Політичні виконавці - посадові особи, які призначаються виборними органами чи виборними посадовими особами і е безпосередніми провідниками державної політики як на загальнодержавному, так і на регіональному рівні. До цієї категорії відносяться керівники центральних органів виконавчої влади, які не є членами уряду, керівники регіонів, які призначаються, заступники членів уряду. В Україні сюди можна віднести посади: голів державних комітетів; заступників міністрів; голів обласних державних адміністрацій; глави Адміністрації Президента України; Представника Президента України в Автономній Республіці Крим; членів Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

До адміністративних посад належать інші посади керівників, заступників керівників та спеціалістів, крім політичних і патронатних посад. Вони в установленому порядку віднесені до відповідних посад державних службовців. Особи, які їх займають, повинні зберігати інституційну пам'ять, організаційний досвід, забезпечувати стабільну роботу органів державної влади відповідно до законодавства.

Організаційно-розпорядчі функції державних службовців визначаються завданнями, обов'язками та повноваженнями, що полягають у діях узгодження (участі в узгодженні), координації, організації та забезпеченні відповідно до обсягів та характеру повноважень певних службовців. Працівники на адміністративних посадах є державними службовцями і беруть безпосередню участь у здійсненні завдань та функцій державного управління, займаються управлінською діяльністю (керують, організовують, виконують) в органах державної влади. Працівники цього виду, наділені державно-владними повноваженнями, несуть відповідальність відповідно до займаної посади, отримують від держави винагороду за свою працю.

Особливістю адміністративних посад є те, що зміна керівників або складу державних органів не є підставою для припинення державним службовцем державної служби на займаній посаді з ініціативи новопризначених керівників.

Патронатні посади є допоміжними до того чи іншого політичного лідера. До таких посад віднесені посади, на які самостійно добирають та приймають осіб керівники органів державної влади, починаючи від глави держави і закінчуючи керівниками місцевих органів влади. Це посади радників, консультантів, помічників, прес-секретарів та інші посади, передбачені штатним розписом для організаційного та інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності керівників органів державної влади. На посади патронатної служби відповідні керівники мають право самостійно добирати та приймати осіб поза конкурсом. Разом з тим посади патронатної служби в установленому порядку мають належати до відповідних категорій посад державних службовців. У разі необхідності на посади патронатної служби керівник може призначати на умовах контракту осіб, які не набувають статусу державних службовців [1].

Державні службовці патронатної служби виконують дорадчі функції, які визначаються згідно із завданнями, обов'язками та повноваженнями, що полягають у діях підготовки пропозицій, прогнозів, порад, рекомендацій, а також необхідних матеріалів для шефа, організації його контактів із громадськістю та засобами масової інформації. Водночас вони виконують роль сполучної ланки на вертикальному рівні - між керівником та колективом службовців установи, організації, а також на горизонтальному - з керівниками інших установ, організацій.

Порядок перебування на державній службі цих працівників регламентується відповідними органами. Характерною особливістю цього виду посад, на відміну від адміністративного, є те, що зміна керівників чи складу державних органів тягне за собою припинення службовцем патронатної служби державної служби на займаній посаді з ініціативи новопризначених керівників.

Відповідно до визначених відмінностей можна провести демаркацію між політичними органами державної влади й адміністративними органами державного управління.

Політичний орган державного управління: формується згідно з політичними процедурами, які визначені Конституцією; керівний склад підбирається за політичними ознаками лояльності до провідних політичних сил; зміна керівного складу відбувається за результатами парламентських або президентських виборів; у системі політико-управлінських відносин виступає носієм державного суверенітету та національних інтересів; не має вищестоящого органу управління, підзвітний та підконтрольний представницькому органу (парламенту); самостійно визначає складові своєї організаційної структури; приймає політичні рішення, які спрямовані на реалізацію загальнодержавних інтересів; несе переважно політичну відповідальність за результати своєї діяльності.

Адміністративний орган управління: формується згідно з визначеними у законодавстві адміністративними процедурами; керівний склад формується за ознаками професіоналізму та компетентності; зміна кадрового складу відбувається на умовах контракту або з міркувань карґєрного зростання; в системі управлінських відносин виступає субґєктом реалізації державної політики; підконтрольний та підзвітний вищестоящому адміністративному органу управління; організаційну структуру затверджує вищестоящий адміністративний орган згідно з чинним законодавством та визначеними нормами; приймає адміністративні рішення, які спрямовані на вирішення конкретних проблем у певній галузі економіки або соціальній сфері; несе адміністративну відповідальність за свою діяльність, форми цієї відповідальності визначені у законодавстві і чинними нормами.

Як можна бачити з наведених вище відмінностей, публічна політика й управління тісно повґязані між собою в реалізації державної влади. Є підстави для визначення політичного характеру діяльності державного управління. Водночас політика виступає суттєвою складовою діяльності державної адміністрації та реалізації функцій управління.

Сьогодні в Україні всі ці функціональні та інституціональні складові мають невизначений стан, що впродовж останніх років негативно позначалося на державному управлінні. «Політика» висувала претензії до виконавчої влади, звинувачувала її в закритості і небажанні втілювати в життя політичні програми. Натомість «адміністративне» (бюрократичний апарат) багато в чому відторгало політичні програми та тенденції.

Історія взаємозвґязку між політичною та адміністративною сферами в Україні впродовж останнього десятиріччя має безліч драматичних ситуацій. Відомі випадки безпосереднього тиску і відкритого конфлікту, коли політичні сили заявляли про необхідність відставки уряду буквально наступного дня після затвердження його складу парламентом. Більш мґякі форми пошуку балансу між цими сферами - це практика кооптації представників політичних сил у виконавчі органи влади, яка часто використовувалася за часів президентства Л.Кучми. До прийняття оновленої Конституції в 2004 року це відбувалося на підставі «доброї волі» учасників політичного процесу або непублічних домовленостей між ними, що аж ніяк не сприяло цілям реалізації ефективного державного управління. Після схвалення оновленої Конституції у 2004 року, коли уряд став формуватися як результат коаліційної угоди між політичними силами, які складають парламентську більшість, політичні сили безпосередньо стали формувати виконавчі органи влади. Засобом реалізації цих нововведень стало поширення так званого партійно-квотного принципу, коли ключові посади в системі виконавчої влади розподілялися між політичними силами, які в парламенті утворили коаліційну більшість. У результаті застосування партійно-квотного принципу виникла реальна загроза депрофесіоналізації державної служби і деструкції у мотивації державних службовців. Адже просування по карґєрних сходах в атмосфері панування партійно-квотного принципу цілком залежить не від професійних якостей, а від політичної лояльності.

На теперішній час, цю ситуацію намагаються виправити на законодавчому рівні.

Так, 23.04.2015 в першому читанні народні депутати підтримали в першому читанні законопроекти «Про державну службу» та «Про службу в органах місцевого самоврядування». Даний законопроект приймався дуже важко після десятка повернень до розгляду та сигнальних голосувань - коаліції постійно не вистачало декількох голосів для ухвалення цього законопроекту за основу.

В результаті ці законопроекти були прийняті за основу (результати - 226 голосів з 226 необхідних). Також, народні депутати домовилися, що буде створена спеціальна робоча група на базі профільного комітету з доопрацювання цього документу до другого читання.

Згідно пояснювальній записці, проект Закону України «Про державну службу» (далі - Закон) у новій редакції розроблено з метою розмежування політичних та адміністративних посад, врегулювання статусу державного службовця, конкурсних процедур добору на державну службу, в тому числі на посади вищого корпусу державної служби, гарантування рівного доступу до державної служби, поєднання системи винагород з оцінкою роботи, надання пріоритету кар'єрній службі, посилення персональної відповідальності за виконання обов'язків, створення умов прозорої діяльності державних органів та гідної оплати праці державних службовців на основі обґрунтованої моделі з мінімальним впливом суб'єктивізму та проходження служби виключно на основі особистих якостей та досягнень (заслуг).

Впровадження вищенаведених новацій матиме наслідком централізацію державної служби, посилення ролі спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань державної служби, а також його територіальних органів з метою реалізації єдиної державної політики та контролю за дотриманням нового законодавства у сфері державної служби на усій території України, що узгоджено з представниками програми SIGMA/ОЕСР та відповідає міжнародним нормативно-правовим актам.

Залежно від порядку призначення, характеру та обсягу повноважень посади державної служби у державних органах поділятимуться на 3 категорії: категорія "А" (вищий корпус державної служби); категорія "Б" (керівники підрозділів); категорія "В"(інші посади державної служби, які не віднесені до категорій "А" і "Б"). Також встановлюється 9 рангів державних службовців. Так, держслужбовцям, які займають посади категорії "А" присвоюються 1, 2, 3 ранг; категорії "Б" - 4, 5, 6 ранг; категорії "В" - 7, 8, 9 ранг.

Згідно з проектом закону, державний службовець не матиме права: 1) бути членом політичної партії; 2) проводити або брати участь у передвиборчій агітації за інших кандидатів, інші партії, які є суб'єктами виборчого процесу; 3) поєднувати роботу на посаді державної служби з обов'язками народного депутата України або депутата місцевої ради та ін.

Результати службової діяльності державних службовців щорічно підлягають оцінюванню.

В той же час в проекті Закону України «Про державну службу» бракує такого принципу, як «підзвітність», яка є багатогранним принципом відповідальності, який має на увазі, що держслужбовець є підзвітний громадянам, своїм безпосереднім керівникам, міністру, депутатам в комісіях, тощо. Цей термін також включає в себе такі під-принципи, як зобов'язання або обов'язок та пояснення і виправдання, особливо перед «судом публічної думки». державний службовець посада влада

Другий важливий принцип який не відображено в Законі - це «дискреційні повноваження» держслужбовців або надання держслужбовцям свободи діяти на власний розсуд.

Для країни з «кодексною» правовою системою, це мабуть найважчий для розуміння принцип, але активність та працездатність держслужби в ХХІ столітті залежить від правильного балансу між дискреційними уповноваженнями та політичним керуванням держави.

Саме такі принципи є обов'язковими для того, щоб вивести Україну з «ручного» та «корумпованого режиму» керування державою та ввести її у системний режим керування.

У разі надання держслужбовцям таких повноважень, вони будуть на місці приймати певні рішення, тобто їх діяльність стане більш мобільною та оперативною.

Також, Закон не чітко показує різницю між політичними, патронатними та державними службовцями. Документ не пояснює, як саме держслужбовець відрізняється від політичного чи патронатного держслужбовця. Натомість, ця різниця подається в Законі України «Про центральні органи виконавчої влади», відповідно до статті 9 якого перший заступник міністра, заступники міністра дають обов'язкові для виконання державними службовцями та працівниками апарату міністерства та його територіальних органів (у разі утворення) доручення. Посади першого заступника міністра та заступників міністра належать до політичних посад, на які не поширюється трудове законодавство та законодавство про державну службу.

Політичні заступники мають право давати обов'язкові вказівки й доручення держслужбовцям, але на них не поширюється системних важелі перевірки і контролю.

У зв'язку з постійними ротаціями міністрів, політичні заступники, які приходять в міністерство, не завжди добре обізнані з керуванням того чи іншого державного апарата.

Це у свою чергу призводить до зниження компетентності політичних заступників та якості їхніх вказівок і доручень. І як результат неефективність в держслужбі, зайві перевірки, тощо.

Отже, в теперішній редакції проект Закону України «Про про державну службу» є малоефективним. Необхідно відмінити посади політичних заступників, докладніше прописати функцію держслужби у координації програм з іншими міністерствами, Верховною Радою України, Адміністрацією Президента України; наблизити закон про держслужбу до західних стандартів, на яких базується робота держслужби, та надати дискреційні повноваження, з відповідним навчанням держслужбовців.

Ці зміни є першочерговими і обов'язковими для того, щоб провести справжні реформи в державній службі з відповідною реформою задач та функцій для осіб, які мають статус державного службовця.

Перелік використаних джерел

1. Організація державної служби в Україні: теорія та практика: Навчальний посібник / За заг. ред. М.О. Багмета, М.С. Іванова, В.С. Фуртатова. Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2007. 244 с. (ІSBN 978-966-336-071-3).

2. Концептуальні засади взаємодії політики й управління: Навчальний посібник. / Е.А. Афонін, Я.В. Бережний, О.Л. Валевський та ін.; за заг. ред. В.А.Ребкала. К.: НАДУ, 2010. 300 c.

3. Бахрах Д.Н. Административное право / Д.Н. Бахрах// М.: БЕК. 1993.

4. Про центральні органи виконавчої влади: Закон України № 3166-V від 17.03.2011 р. // Урядовий кур'єр. 2011. №66.

5. Закон України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1993, N 52, ст.490).

6. Закон України «Про центральні органи виконавчої влади» (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2011, N 38, ст.385 ).

7. Проект Закону України «Про державну службу». Режим електронного доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=54571.

8. Проект Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування». Режим електронного доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=54569.

Размещено на Allbest.ru