Право в системі регулювання суспільних відносин

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

На тему: «Право в системі регулювання суспільних відносин»

Харків - 2015



Зміст

Вступ

1. Поняття нормативного і ненормативного регулювання суспільних відносин

2. Соціальні норми: поняття , види , функції

2.1 Поняття і види соціальних норм

2.2 Функції соціальних норм

3. Право і технічні норми

4. Право і мораль

4.1 Поняття права

4.2 Поняття моралі

4.3 Співвідношення права і моралі

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

Сьогодні, в умовах, коли вже вироблена концепція правової держави з властивими їй істотними ознаками і особливостями, побудова правової держави є однією з найважливіших перспективних задач, оскільки саме вона є, в сучасному розумінні, ідеальною формою політичної організації суспільства. Разом з тим відсутнє загальновизнане розуміння поняття правової держави. Пояснюється це спектром різних чинників, серед яких: особливості історичного і культурного розвитку, демократичні, політичні і правові традиції, своєрідність політичної і правової систем, відмінності в праворозумінні і осмисленні права як універсального «соціального регулятора» суспільних відносин. Більше того, ідея правової держави розглядається в дуалізмі категорій «держави і права». Одночасно вона спирається на загальнофілософське уявлення про право як про вищу цінність, що володіє своїм власним змістом.

Проблема є актуальною, оскільки в процесі історичного розвитку і еволюції суспільних відносин (ускладнення їх елементної структури, появи їх нових різновидів) неминуче постає питання про значення в той чи інший період часу тих чи інших соціальних регуляторів. Внаслідок цього виникають питання про необхідність вдосконалення нормативної бази суспільства, про приведення її у відповідність до нових умов життя, а при історичному відмиранні тих чи інших суспільних відносин чи їх зміні - про усунення норм або їх елементів, що втратили свою чинність.

Крім того, вивчення та дослідження даного питання комплексом різних за своєю юридичною природою знань показує, що дана проблема, а саме питання місця та ролі права в регулюванні суспільних відносин, співвідношення та значення правових категорій в соціальному регулювання, в тому числі в їх симбіозі , є досить актуальною сьогодні.

Для того, щоб визначити основні дефініції даної теми, необхідно перш за все, визначити об'єкт та мету дослідження, сформулювати основні методи.

Об'єктом дослідження виступає система права як основний регулятор суспільних відносин, соціальні норми та норми моралі як її невід'ємні складові, взаємозв'язок правових та технічних норм.

Мета роботи. Основною метою цього дослідження є теоретико-правовий і науково-прикладний аналіз правової системи, яка органічно поєднана з соціальною сферою відносин, та у їх симбіозі здійснює соціально-правове регулювання спектру суспільних відносин.

Методологічною основою є такі принципи: об'єктивності, всебічності. Використовуються загальнонаукові методи: аналітичний, систематичний, порівняльно-правовий, формально-логічний.

У рамках даного питання планується з'ясувати роль, відведену праву в соціальній системі суспільства, співвідношення і взаємодію соціальних норм між собою, тенденції їх розвитку і перетворення.



1. Поняття нормативного і ненормативного регулювання суспільних відносин

Правове регулювання суспільних відносин - здійснюване громадянським суспільством і державою за допомогою усієї сукупності юридичних засобів упорядкування суспільних відносин, їх закріплення, охорона, захист і розвиток. Нормативне правове регулювання - це регламентація загальних суспільних відносин правовими нормами, закріпленими в нормативно-правових актах, нормативно-правових договорах та інших формах права, які (норми) розраховані на багаторазове застосування за наявності передбачених ними обставин. Обсяг суспільних відносин, на які поширюється нормативне правове регулювання, є кількісно невизначеним; коло осіб не окреслене персонально; часові межі дії норм чітко не встановлені (безстроковість дії). Нормативне правове регулювання охоплює законодавче і підзаконне регулювання. Окрім нормативного і піднормативного регулювання, є також ненормативне регулювання, що доповнює нормативне регулювання, підсилюючи чи послабляючи його [6, С. 135].

До нормативних регуляторів відносяться насамперед правовий і моральний, а також юридико-технічний і нормативно-технічний, груповий (корпоративний) регулятори і регулятор, який визначають як діловий звичай (ділове звичку). Різновидом правового регулятора є правовий звичай («звичаєве право»), прецедент, доктрина (в деяких суспільствах). До нормативних регуляторів відносяться і релігія в деяких своїх частинах - наприклад канонічне право, яке у відомі періоди суспільного розвитку набувало загально регулятивного, а не тільки внутрішньо церковного значення. У сукупності нормативні регулятори і утворюють соціальну нормативно-регулятивну систему, яка і в цілому, і в відособленості тих чи інших регуляторів, їх взаємодії один з одним, впливає на учасників суспільних відносин. Нормативна система хоча і найважливіша, проте не єдина регулятивна система, що діє в суспільстві. Її зміст, способи функціонування та інші характеристики можна бачити як при відокремленому аналізі, так, головним чином, і при зіставленні з іншого регулятивної системою, яку можна позначити як ненормативну. До цієї ненормативної регулятивній системі слід відносити ціннісний, директивний і інформаційний регулятори, а також такий своєрідний регулятор, як соціальний інститут пророкувань. Ціннісний регулятор визначає поведінку членів суспільства, учасників суспільних відносин за допомогою історично сформованої системи соціальних цінностей, соціально-психологічних установок, стереотипів, штампів. Він має вельми глибинну і складну структуру і проявляється насамперед у культурі всього суспільства або в культурі різних етнічних (національних) спільнот, надаючи їй регулятивне зміст. Крім етнокультурних спільнот, ціннісний регулятор формується і проявляє свій вплив і серед окремих соціальних, професійних, статевовікових та інших груп[6, С. 140].



2. Соціальні норми: поняття , види , функції

2.1 Поняття і види соціальних норм

Суспільство має дуже неоднорідну структуру, воно складається з різних особистостей, наділених своїми специфічними інтересами, запитами і потребами, які іноді не збігаються. Суспільство нормально функціонує лише тоді, коли враховуються інтереси всіх верств, коли відбувається певне обмеження власного інтересу заради досягнення компромісу. Адже люди як суспільні істоти не можуть весь час діяти тільки виходячи зі своїх власних інтересів і потреб.

Соціальним відносинам притаманна така важлива ознака, як нормативність. Ця ознака склалась внаслідок історичного розвитку суспільства, поступово утворювалась ціла система соціальних норм. У них закріплено той тип поведінки, який гарантує найоптимальніший результат соціальної взаємодії людей. Метою соціальних норм є досягнення злагодженості в суспільних відносинах, суспільного компромісу. Соціальне регулювання, яке здійснюється за допомогою соціальних норм, -- це необхідна умова нормальної життєдіяльності суспільства. Цивілізація виробила безліч різних норм і правил, якими люди керуються у своєму повсякденному житті[2, С. 50].

Соціальні норми -- це певні стандарти, зразки поведінки учасників соціального спілкування, за допомогою яких здійснюється соціальне регулювання. Юристи мають справу насамперед із правовими нормами, що представляють для них безпосередній професійний інтерес. Але вони постійно співвідносять їх з іншими соціальними регуляторами, адже всі норми взаємозалежні та взаємозумовлені. Отже, специфіку правових норм не можна оцінити без з'ясування їх місця і ролі в загальній системі соціальних норм.

Соціальні норми за своєю природою означають певний стандарт поводження. Норма -- це міра позитивної, суспільно корисної поведінки, спрямована на досягнення мети соціального регулювання. Соціальні норми регулюють неабиякі, а найтиповіші суспільні відносини.

Система соціальних норм відбиває досягнутий ступінь економічного, соціально-політичного і духовного розвитку суспільства, в них знаходять вираження історичні та національні особливості життя країни, характер державної влади.

Соціальні норми численні й різноманітні. Це пов'язано з розмаїтістю самих суспільних відносин -- предмета регулювання. Соціальні норми підрозділяються на види залежно від способів формування, сфери дії, соціальної спрямованості. З цього погляду виділяються правові норми; моральні; політичні; естетичні; релігійні; корпоративні; норми звичаїв, традицій, звичок, обрядів, ритуалів; ділові звичаї; правила етикету, пристойності.

Це загальноприйнята і найбільш розповсюджена класифікація соціальних норм. Об'єднує їх те, що всі вони носять соціальний, а не технічний характер. Незважаючи на розходження, ці норми взаємозалежні, жодні з них не діють ізольовано від інших.

Норми моралі регулюють поведінку людей шляхом її оцінки відповідно до категорій добра і зла, справедливості, гідності, милосердя. Мораль формується в духовній сфері суспільства і невіддільна від суспільної свідомості. Суть дії моральних норм полягає у формуванні загальних принципів, внутрішніх переконань та установок бажаної поведінки.

Право і мораль розрізняються насамперед за способами їх формування. Правові норми створюються або санкціонуються державою. Норми моралі виникають і розвиваються спонтанно у процесі практичної діяльності людей. На відміну від права, мораль носить неофіційний, суспільний характер.

У будь-якій державі діє тільки одне право, у той час як мораль не є єдиною й однорідною. Право і мораль розрізняються за методами забезпечення. Оскільки право створюється державою, то воно нею і забезпечується завдяки можливості примусу. Мораль спирається не на силу державного апарату, а на силу суспільної думки. Правові норми закріплюються у спеціальних юридичних актах держави. Моральні норми і принципи виникають стихійно. На відміну від права, що являє собою певну систему, мораль -- внутрішньо несистематизоване утворення.

Звичаї і традиції -- правила поведінки, що складались в результаті багаторазового повторення певних дій та увійшли у звичку. Історично звичаї та традиції належать до найдавніших соціальних норм. У період становлення перших держав звичаям починають надавати загальнообов'язкове значення. Формується звичаєве право -- історично перша форма позитивного права. В сучасному суспільстві існує багато різних звичаїв і традицій. Це обумовлено специфікою життєдіяльності людей в різних умовах -- природних, соціальних тощо. Звичаї -- стійкі й досить розповсюджені правила поведінки, що у результаті багаторазового, тривалого повторення стають звичними і їх дотримуються добровільно. Звичаї передаються з покоління в покоління.

В юридичній науці звичаї поділяють на правові і не правові, чи загальногромадянські. Правові звичаї набувають юридичного значення шляхом їх санкціонування державою.

Релігійні норми розповсюджуються на представників тих чи інших віросповідань і містяться в таких джерелах, як Біблія, Коран, Талмуд, Сунна, Священні книги буддизму.

Корпоративні норми -- це правила поведінки, по яких живуть і діють різні громадські організації, рухи, об'єднання, асоціації й інші утворення недержавного характеру. Ці правила містяться у відповідних статутах, програмах, інших документах. Корпоративні норми тісно пов'язані з правовими, особливо ті, що визначають порядок їх утворення, реєстрації і діяльності. Корпоративні норми регламентують в основному внутрішні питання суспільних об'єднань, закріплюють їх мету, завдання і функції, права й обов'язки учасників, умови вступу і виходу з них.

Політичні норми -- це правила поведінки суб'єктів політики, учасників політичного процесу, політичних відносин. Ці норми містяться в різних політичних маніфестах, програмах, рішеннях, заявах, деклараціях, статутах політичних партій і рухів. Політичні норми регулюють відносини соціальних груп, класів з державною владою, відносини між класами, участь народу, класів, соціальних груп у державній владі й житті держави.

У сфері господарського життя суспільства, де діє система ринкових відносин, важлива роль належить економічним нормам. Ці норми регулюють відносини між галузями промисловості, сільського господарства, виробництво, розподіл та обмін матеріальних благ[1, С. 205].

2.2 Функції соціальних норм

Соціальні норми виконують у суспільстві дуже важливі функції. Вони:

® Регулюють загальний хід соціалізації,

® Інтегрують індивідів в групи, а групи в суспільство,

® Контролюють поведінка, що відхиляється,

® Служать зразками, еталонами поведінки.

Яким чином вдається досягти цього за допомогою норм? По-перше, норми - це також і обов'язки однієї особи по відношенню до іншого або іншим особам. Забороняючи новачкам спілкуватися з начальством частіше, ніж зі своїми товаришами, мала група накладає на своїх членів певні зобов'язання і ставить їх в певні відносини з начальством і товаришами. Стало бути, норми формують мережу соціальних відносин у групі, суспільстві.

По-друге, норми це ще й очікування: від дотримує дану норму людини навколишні чекають цілком однозначної поведінки. Коли одні пішоходи рухаються по правій стороні вулиці, а йдуть назустріч - по лівій, виникає впорядковане, організоване взаємодія. При порушенні правила виникають сутички і безладдя. Ще більш наочно дію норм проявляється в бізнесі. Він в принципі неможливий, якщо партнери не дотримуються писані й неписані норми, правила, закони. Стало бути, норми формують систему соціальної взаємодії, яка включає мотиви, цілі, спрямованість суб'єктів дії, сама дія, очікування, оцінку і засоби.

Норми виконують свої функції залежно від того, в якій якості вони себе проявляють:

· Як стандарти поведінки (обов'язки, правила);

· Як очікування поведінки (реакція інших людей)[1, С.133] .

З усього цього випливає, що якщо індивід дотримується всіх норм, визначені суспільством, то його поведінка не є відхиляється, якщо ж він не дотримує які-небудь правила, то поведінка даного індивіда буде девіантною.



3. Право і технічні норми

Право - система норм (правил поведінки) і принципів, встановлених або визнаних державою як регулятори суспільних відносин, які формально закріплюють міру свободи, рівності та справедливості відповідно до суспільних, групових та індивідуальних інтересів (волі) населення країни, забезпечуються всіма заходами легального державного впливу аж до примусу[3, С. 100].

Кожне суспільство має регулювати відносини між людьми, здійснювати охорону і захист таких відносин. Таке регулювання і охорона суспільних відносин здійснюється за допомогою соціальних норм. У системі таких норм право посідає провідне місце. В юридичній літературі право розглядають як загально-соціальне явище і як волевиявлення держави (юридичне право).

Як загально соціальне явище право характеризується певною свободою і обґрунтованістю поведінки людей, тобто відповідними можливостями суб'єктів суспільного життя, що об'єктивно зумовлені розвитком суспільства, мають бути загальними і рівними для всіх однойменних суб'єктів. З таких позицій право поділяють на: а) права людини; б) права об'єднань, груп, верств; в) права нації, народу; г) права людства.

Технічні норми - це правила найбільш доцільного про рощення людей з предметами природи, знаряддями праці, різними технічними засобами. Призначення технічних норм в правильному використанні сил природи, техніки найбільш економічним і екологічно нешкідливим способом.

Особливо важливе значення технічні норми мають в сучасному суспільному житті. Широке впровадження у виробництво складної і високоточної техніки значно підвищує продуктивність праці, рівень матеріального забезпечення людей. Використання до стеження науково-технічного прогресу в інтересах суспільного розвитку вимагає суворого дотримання правил експлуатації технічних засобів. Правове держава змушена постійно дбати про впровадження у виробництво матеріальних благ науково обґрунтованих, прогресивних норм експлуатації технічних засобів.

До технічних норм відносяться правила виконання будівельник них робіт, інструкції з експлуатації машин і механізмів, норми витрат сировини, палива, електроенергії.

Технічні норми мають соціальний характер. Але на відміну від соціальних норм, які регулюють відносини безпосередній але між людьми (людина - людина), технічні норми регулюють поведінку людей у зв'язку з використанням техніки (людина - техніка - людина). Економічна теорія довела, що відносини, в процесі виробництва, завжди виступають у кінцевому рахунку як соціальні відносини. «Щоб виробляти, люди вступають в поділені зв'язки і відносини, і тільки через посередництво цих про громадських зв'язків і відносин існує їхнє ставлення до природи, має місце виробництво» [ 3, С. 105].

Специфіка технічних норм виражається, таким чином, в тому, що вони виступають в якості соціальних норм із технічним змістом. Соціально-технічні норми є дієвим регулятором тієї сторони суспільного життя, яка пов'язана з використанням техніки.

Зміст технічних норм обумовлено об'єктивними закономірностями розвитку природи, законами природознавства. Тому багато технічні норми є вимогами об'єктивної необхідності. У їх змісті безпосередньо не проявляється політичний характер. Політичну спрямованість вони можуть при набувати в процесі реалізації, використання.

Технічні норми - це не якийсь особливий вид норм, а сукупність різних видів соціальних норм із технічним змістом. Ці норми можуть набувати різні форми: правову, моральну, форму звичаїв та інші. Прикладом технічних норм, створюваних організаціями, можуть служити норми, що встановлюють раз заходи спортивних снарядів, правила змагань і т. д. До технічних норм, які прийняли форму звичаїв, можна віднести правила виконання команди «на караул» зі зброєю.

Найбільш важливі для суспільства технічні норми наділяються в правову форму. Закріплення технічних правил у правових нормах надає їм юридичне значення. У силу цього вони стають не тільки доцільними, а й обов'язковими правилами, які охороняються державою від порушень. Не дотримання цих норм тягне за собою юридичну відповідальність. Так, кримінальну законодавства багатьох країн передбачає відповідальність за порушення правил водіння і експлуатації транспорту, за порушення правил безпеки при виробництві будівельних робіт, правил кораблі водіння та інших.

Правові норми з технічним змістом називаються техніко-юридичними. У сучасному суспільстві в строгому дотриманні технічних норм зацікавлені всі його члени. Тому правова держава надає їм юридичну силу і бере під свій захист. Включаю технічні норми в нормативно-правові акти, держава надає стимулюючий вплив на ефективність використання техніки, на організацію суспільного виробництва.

Військово-технічні норми входять в загальну систему соціальних норм із технічним змістом. Вони являють собою правила доцільного використання військовослужбовцями військової технічної і бойової зброї. До них відносяться правила технічної експлуатація бойових, спеціальних та транспортних машин, правила використання різних видів зброї, бойових установок, систем, правила польотів, кораблеводіння та інші. В умовах науково-технічного прогресу роль військово-технічних норм у збройних силах зростає. У свою чергу, постійне вдосконалення і розвиток військової техніки і зброї підвищує вимоги до технічної підготовці військ.

З ускладненням бойової техніки, її комп'ютеризацією, зростає якість і кількість окремих прийомів, дій, операцій, які закріплюються у військово-правових нормах. Природно, що фахівці, які обслуговують техніку, повинні на професійному рівні знати і в найкоротші терміни виконувати вимоги цих норм. Ось чому підвищення технічних знань військовослужбовців, глибоке засвоєння ними правил поводження з технікою і зброєю є одними з найбільш важливих заходів у системі підготовки військ.

Військово-технічні норми, як правило, закріплюються в актах військового законодавства: статутах, настановах, положеннях, ін конструкціях (наприклад, Повчання по стрілецької справі, Повчання по автомобільній службі). Норми, які закріплені в зазначених актах, називаються технічними військово-правовими нормами. Як різновид техніко-юридичних норм, ці норми відображають специфіка вимог, які пред'являються до використання військової техніки і зброї [4, С. 46 ].



4. Право і мораль

4.1 Поняття права

У літературі до цих пір ведуться суперечки навколо поняття права, до цих пір немає єдиної думки. «Юристи все ще шукають визначення права», - писав Кант близько 200 років тому. Його слова справедливі і сьогодні, оскільки до цих пір як і раніше не існує загальновизнана визначення права. Більш того, на думку російського вченого Спиридонова Л. І., навряд чи це завдання взагалі може бути розв'язана за допомогою формально-логічних засобів, які тільки можуть бути використані для розробки традиційних визначень [5, С. 14] . соціальний норма право мораль

Існує кілька теорій про походження права.

Теологічна теорія (правила поведінки диктуються сутністю, яка виступає для людей божеством, і ці правила підлягають дотриманню, наприклад, у християн -це 10 заповідей).

Намботивістична теорія (Ганс Хельбр - основоположник) - передбачає, що існує якась основна норма, яка дана кожній людині для його відчуття, соціально активні люди і формують, відповідно до своїх відчуттів, конституційне право (другий рівень норм), потім обрані народом законодавці, на їх основі формують поточне законодавство, а судді і адміністратори пристосовують його до реальності.

Теорія природного (відродженого) права. Виникла в XVIII столітті. Її розвитком займалися: Руссо, Локк і інші. Вони вважали, що кожна людина народжується з певним набором природних і невідчужуваних прав (всі рівні), потім у результаті якихось конфліктів виникла необхідність у механізмі реалізації цих прав (так як не всі згодні, що "мої права закінчуються там, де починається свобода іншого "). Відповідно до цієї теорії існує в суспільстві право поділяється на дві частини: позитивне право (яке виражене в законах, підтримується державним авторитетом, кожна країна має своє право, це право має відповідати справедливості) і природне право (Вічно, незмінно, вище позитивного права, однаково для всіх народів). «Джон Локк відкидає теорію вроджених ідей, зокрема факти історії та географії, вчення уродженості фундаментальних принципів моралі і релігії (включаючи ідею Бога). Локк показує, що загальної згоди людей з приводу «перших принципів» (навіть основних законів логіки) ніколи не буває, адже очевидність деяких істин (наприклад, істин арифметики) ще не свідчить про їх реальну природу. В основі будь-якого знання, по Локку, лежать два види чуттєвого досвіду: зовнішній і внутрішній. Зовнішні предмети, впливаючи на органи почуттів, породжують «прості ідеї»; душа при цьому пасивна, це «чиста дошка», на якій досвід пише свої письмена у вигляді відчуттів або чуттєвих образів речей і їх якостей. Внутрішній же досвід заснований на рефлексії над власною діяльністю душі. Для дотримання цих прав нам і довелося віддати їх частина державі » [5, С. 20].

Марксистська теорія. Право - воля панівного класу, зодягнена у форму закону і спирається на примус з боку держави. Спочатку теорія походження і поняття права будувалася на концепції, в якій право розглядалося або як суспільне відношення або як правове відношення. Держава бачить сукупність відносин, які й оформляють у вигляді закону. Ця точка зору була розкритикована в 38 році, і право стало розумітися, як система правил поведінки відображають панівний спосіб виробництва та соціально-економічну формацію, встановлених або санкціонованих державою. Це чисто нормативна точка зору.

Соціологічна (Гарвардська) школа права - один з напрямів науки права ХХ ст. «Соціологи виходили з того, що право формується з суспільної практики, а своє юридичне закріплення знаходить в судових рішеннях. Прихильники соціологічної школи права вважали, що чинні правові акти не завжди адекватні економічним і соціальним умовам » [5, С. 22]. Основні положення даної теорії полягають у тому, що все право в суспільстві складається з двох частин: книжкове «мертве» право, записане в конституції, і чинне «живе» право, у вигляді рішень судових органів, з якими люди стикаються у своїй діяльності. У зв'язку з цим соціологи надавали великого значення свободи суддівського розсуду, тобто меншою пов'язаності суду правовими нормами для захисту інтересів особистості. Найбільший представник соціологічної школи права - американський учений Р. Паунд. Широкого поширення набула в США. Інша назва - Гарвардська школа.

Право, у вузькому значенні - система загальнообов'язкових соціальних норм, встановлених або санкціонованих державою; в більш широкому сенсі охоплює також правові відносини та основні права громадянина, що закріплюються, гарантуються і охороняються державою. У державно-організованому суспільстві право закріплює відносини власності, механізм господарських зв'язків, виступає як регулятор міри та форм розподілу праці та її продуктів між членами суспільства (цивільне право, трудове право); регламентує формування, порядок діяльності представницьких органів, органів державного управління (конституційне право , адміністративне право), визначає заходи боротьби з посяганнями на існуючі суспільні відносини й процедуру вирішення конфліктів (кримінальне право, процесуальне право), впливає на багато форми міжособистісних стосунків (сімейне право).

4.2 Поняття моралі

В усі часи вчені по-різному тлумачили сутність моралі:

· як досвід житейської мудрості;

· як школу виховання людини, навчання її доброчесності;

· як виконання божественних заповітів, що забезпечують безсмертя особистості;

· як вищу насолоду, вдоволеність індивіда своєю поведінкою;

· як найкоротший шлях до щастя;

· як самоцінне служіння честі;

· як виконання незаперечного обов'язку;

· як інструмент збереження порядку в суспільстві;

· як забезпечення чесності у взаєминах людей;

· як вимогу суспільної користі;

· як викриття банальної, несправедливої дійсності, "суд над життям" і собою;

· як служіння ідеалу;

· як засіб взаєморозуміння і згуртування людей;

· як особливий засіб пізнання;

· як визначення вищого сенсу людського життя тощо.
Мораль як одна з форм суспільної та особистісної свідомості є системою поглядів, уявлень, норм і оцінок, що регулюють поведінку людей. Її основу становлять переконання, звичаї, традиції, громадська думка. Вона охоплює всі сфери суспільного буття: ті, що регулюються державою (політика, виробництво, соціальна сфера, сім'я тощо), і ті, які держава чи громадські організації не регулюють (дружба, любов, товаришування, побут [7, С. 81 ].

Мораль (лат. moralis - моральний) - система поглядів, уявлень, норм, оцінок, що регулюють поведінку людей; одна з форм суспільної свідомості.

Мораль є свідченням певного рівня розвитку, духовної зрілості людини, характеру її відносин з іншими людьми і світом [12, С. 5 ].

4.3 Співвідношення права і моралі

Співвідношення між правом і мораллю дуже складна і включає в себе такі компоненти як Єдність, відмінність, взаємодія і суперечності. Уважне зіставлення права і моралі, з'ясування взаємозв'язків між ними дозволяє більш глибоко пізнати обидва ці явища.

Єдність права і моралі полягає в тому, що:

По-перше, вони представляють собою різновиди соціальних норм, що утворюють у сукупності цілісну систему нормативного регулювання і через це мають загальними рисами;

Пo-друге, право і мораль переслідують в кінцевому рахунку одні й ті ж цілі й завдання - впорядкування та вдосконалення суспільного життя, внесення в неї організують почав, розвиток і збагачення особистості, захист прав людини, утвердження ідеалів гуманізму, справедливості;

По-третє, у права і моралі один і той самий предмет регулювання - суспільні відносини, вони адресуються одним і тим же людям, верствам, групам, колективам; їх вимоги багато в чому збігаються;

По-четверте, право і мораль в якості нормативних явищ визначають межі належних і можливих вчинків суб'єктів, служать засобом вираження і гармонізації особистих і суспільних інтересів;

По-п'яте, право і мораль у філософському плані є надбудовні категорії, зумовлені перш за все економічними, а також політичними, культурними та іншими детермінують факторами, що робить їх соціально однотипними в даному суспільстві або даної формації;

По - шосте, право і мораль виступають в якості фундаментальних загальноісторичних цінностей, показників соціального і культурного прогресу суспільства, його творчих і дисциплінуючих почав[8, С. 33 ].

Однак поряд із загальними рисами право і моральність має суттєві відмінності, володіють своєю специфікою. Облік своєрідності цих феноменів має, мабуть, більш важливе значення, ніж констатація їх спільності. Саме тому онтологічні статуси і ознаки права і моралі заслуговують пильного аналізу[11, С. 496 ].

Відмінні риси права і моралі полягають у наступному:

Право і мораль розрізняються перш за все за способами їх встановлення, формування. Як відомо, правові норми створюються або санкціонуються державою і тільки державою, ним же скасовуються, доповнюються, змінюються. У цьому сенсі держава є політичним творцем права; правотворчість - його виняткова прерогатива. Тому право виражає не просто волю народу, а його державну волю і виступає не просто регулятором, а особливим, державним регулятором.

Звичайно, процес правотворчості йде не тільки «згори», але й «знизу», зростає з народних глибин, звичаїв, традицій, юридичної практики, прецедентів, але в кінцевому рахунку правові норми «підносяться» суспільству все ж потім від імені держави як його офіційного представника [7, С. 119 ].

По-іншому формується мораль. Її норми не державою безпосередньо і вони взагалі не є продуктом якоїсь спеціальної цілеспрямованої діяльності, а виникають і розвиваються спонтанно в процесі практичної діяльності людей. Для того щоб моральна норма отримала право на існування, не потрібно згоди властей; достатньо, щоб вона була визнана, «санкціонована» самими учасниками соціального спілкування - класами, групами, колективами, тими людьми, хто має намір нею керуватися. На відміну від права мораль носить неофіційний (недержавний) характер.

Право і мораль різняться за методами їх забезпечення. Якщо право створюється державою, то воно їм і забезпечується, охороняється, захищається. За правом стоїть апарат примусу, який стежить за дотриманням правових норм і карає тих, хто їх порушує, бо норма права - не прохання, не порада, не побажання, а владне вимога, веління, розпорядження, звернене до всіх членів суспільства.

Іншими словами, юридичні норми носять загальнообов'язковий характер, незаперечний характер. Звідси не випливає, що кожна окрема норма відноситься до всіх. Мова йде про принцип - про те, що в праві об'єктивно закладений примусовий момент, без якого воно не було б ефективним регулятором життєдіяльності людей, атрибутом влади.

По-іншому забезпечується мораль, яка спирається не на силу державного апарату, на силу громадської думки. Порушення моральних норм не тягне за собою втручання державних органом. У моральному відношенні людина може бути вкрай негативною особистістю, але юридичної відповідальності він не підлягає, якщо не робить ніяких протиправних вчинків. Саме суспільство, його колективи вирішують питання про форми реагування на осіб, які не дотримуються моральні заборони.

Право і мораль відрізняються за формою їх вираження, фіксації. Якщо правові норми закріплюються в спеціальних юридичних актах держави (законах, указах, постановах), групуються по галузях і інститутам, систематизуються (зводяться) для зручності користування до відповідних кодексів, збірники, статути, що складають у цілому велике і розгалужене законодавство, то моральні норми не мають подібних чітких форм вираження, не враховуються і не обробляються, а виникають і існують в свідомості людей - учасників суспільного життя. Їх поява не пов'язане з волею законодавців або правотворчих осіб[9, С. 54 ].

Але моральні норми - це не тільки неписані заповіді і вимоги (хоча таких абсолютна більшість). Багато хто з них містяться, наприклад, у програмних та статутних документах різних суспільних об'єднань, літературних і релігійних пам'ятниках, історичних літописах, хроніках, манускриптах, що відобразили правила людського буття.

Деякі моральні правила органічно вплітаються в статті і параграфи законів. Тим не менш, на відміну від права, яке представляє логічно струнку і структуровану систему; мораль - відносно вільне, внутрішньо не систематизоване освіту.

Право і мораль різняться за характером і способам їх вплив на свідомість і поведінку людей. Якщо право регулює взаємини між суб'єктами з точки зору їх юридичних прав і обов'язків, правомірного - неправомірного, законного - незаконного, караного - карається, то мораль підходить до людських вчинків з позицій добра і зла, похвального і ганебного, чесного і ганебного, благородного і неблагородного , совісті, честі, боргу і т.д. Іншими словами, у них різні оціночні критерії, соціальні мірки.

У зв'язку з цим норми права містять в собі більш-менш докладний опис забороняється або дозволяється дії, точно вказують потрібний варіант поведінки, відрізняються чіткістю, формальною визначеністю, владністю, як правило, заздалегідь встановлюють санкцію за порушення даного припису, тоді як моральні норми не мають такого ступеня деталізації і не передбачають завчасно оголошений вид відповідальності.

Право і мораль різняться за характером і порядку відповідальності за їх порушення. Протиправні дії тягнуть за собою реакцію держави, тобто не просто відповідальність, а особливу, юридичну відповідальність, причому порядок її покладання суворо регламентований законом - він носить процесуальний характер. Його дотримання так само обов'язково, як і дотримання матеріальних правових норм. Людина карається від імені держави, тому до юридичної відповідальності можна притягнути у довільній формі.

Інший характер носить «відплата» за порушення моральності. Тут чіткої процедури немає. Покарання виражається в тому, що порушник піддається моральному осуду, осуду, до нього застосовуються заходи громадського впливу (догана, зауваження, виключення з організації і т.п.). Це відповідальність не перед державою, а перед суспільством, колективом, сім'єю, оточуючими людьми [10, С. 334 ].

Право і мораль різняться за рівнем вимог, що пред'являються до поведінки людини. Цей рівень значно вищий у моралі, яка в багатьох випадках вимагає від особистості набагато більшого, ніж юридичний закон, хоча він і передбачає за деякі протиправні дії дуже суворі санкції. Наприклад, мораль беззастережно засуджує будь-які форми нечесності, брехні, наклепів, обману і т.д., тоді як право попереджає лише найбільш крайні і небезпечні їх прояви. Мораль не терпить ніякої антигромадської поведінки, в той час як право карає найбільш злісні випадки таких ексцесів.

Моральність вивіряє вчинки людей категорією совісті, велить дотримуватися не тільки закон, але й обов'язок; внутрішні спонукання, рахуватися з думкою оточуючих співгромадян. Вона більш вимоглива до поведінки індивіда. Право не в змозі змусити людину бути завжди і в усьому гранично чесним, порядним, правдивим, справедливим, чуйним, шляхетним, йти на самопожертву, робити героїчні вчинки і т.д. Мораль же закликає і до цього. Вона орієнтує людину не на середній рівень, а на ідеал. «Авторитет моральних законів нескінченно вище» (Гегель).

Право і мораль розрізняються за сферами дії. Моральне простір набагато ширше правового, межі їх не збігаються. Право, як відомо, регулює далеко не всі, а лише найбільш важливі сфери суспільного життя (власність, влада, праця, управління, правосуддя), залишаючи за рамками своєї регламентації такі сторони людських відносин, як, наприклад, любов, дружба, товариство, взаємодопомога , смаки, мода, особисті пристрасті і Т.Л. Право не має переходити свої кордони і вторгатися в сферу вільних і добровільних душевних рухів.

Вторгнення його в ці зони було б: по-перше, неможливим в силу несхильність їх зовнішньому контролю, по-друге, непотрібним і безглуздим з точки зору державних інтересів, по-третє, просто недемократичним, антигуманним, «тоталітарним». Тут діють моральні, етичні та інші соціальні норми, традиції, звички, звичаї. Моральність на відміну від права проникає в усі пори і осередку суспільства, її оцінками піддаються в принципі всі види і форми взаємовідносин між людьми. Вона універсальна і всюдисуща Є. А. Лукашова.

Нарешті, у права і моралі різні історичні долі, Мораль «старший за віком», древнє, вона завжди існувала і буде існувати в суспільстві, тоді як право виникло лише на певному щаблі соціальної еволюції.



Висновки

Таким чином можна зробити висновок, що право займає особливе місце в системі нормативного регулювання суспільних відносин. Це місце визначається передусім тим, що воно фактично охоплює в своїх нормах всі найбільш важливі суспільні відносини, необхідність врегулювання яких об'єктивно існує.

Право по суті відображає рівень соціально-економічного розвитку суспільства і тому в ідеалі повинне повністю відповідати його потребам у врегулюванні. Прагнення до цього зараз простежується і втілюється через вдосконалення правової системи шляхом прийняття нових правових норм.

Так само найважливішою особливістю права, що визначає його місце як специфічного регулятора є забезпеченість реалізації його норм можливістю застосування заходів державного примусу. Необхідність цього визначається передусім тим, що деякі люди внаслідок прихильності до тих чи інших норм поведінки, або внаслідок соціальних умов життя продовжують керуватися застарілими або не відповідними дійсності реаліями, при цьому фактично порушуючи громадський порядок і тим самим суперечать інтересам суспільства.

Також слід зазначити, що право, виражаючи суспільну волю, тобто сукупність виявів волі окремих індивідів у всій своїй різноманітності, виключає можливість існування різних варіантів інтерпретації його норм, прагнучи по можливості в найбільшій мірі їх деталізувати, щоб виключити можливість їх різного тлумачення. Необхідно зазначити, що норми права відрізняються загальною обов'язковістю, тобто всі суб'єкти суспільних відносин, що знаходяться в сфері дії даних норм, попадають під їх вплив і можуть або повинні керуватися ними.

Таким чином право можна виділити, як особливий, пріоритетний регулятор, який характеризується рядом ознак, що роблять його, на даний момент, найбільш соціально значущим.

Список використаних джерел

1. Алексеев С. С. Общая теория права: учеб. - М. : Проспект, 2009. - 576 с.

2. Волинка К.Г. Теорія держави і права: Навч. посіб. -- К.: МАУП, 2003. --240 с.

3. Гавриленко Г. І. Правова держава і правова культура // Право України, 1993. - №1. - с.28-31.

4. Зивс С.Л. Источники права. - М. : Наука, 1981. - 240 с.

5. Колодій А.М., Копейчиков В.В., Лисенков С.Л. Теорія держави і права : навч. посіб./ За заг. ред. С.Л. Лисенкова, В.В. Копєйчикова. - K.; Юрінком Інтер, 2003. 368 с.

6. Малишев Б.В. Судовий прецедент і зловживання судовою владою: досвід правової системи Англії // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Вип.27. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2005. - С. 25-29.

7. Марченко М.Н. Особенности нормативно-правового договора как источника права // Вестник Московского Университета. Сер.11. Право. - 2004. - №1. - С.3-15.

8. Правовий звичай як джерело українського права ІХ-ХІХ ст. / За ред. І.Б. Усенка. - К.: Наукова думка, 2006. - 280 с.

9. Проблемы общей теории jus : ученик для магистрантов юридических вузов / В.В. Лазарев, С.В.Липень, А.Х. Саидов; отв. редактор В.В. Лазарев. - М. : Норма : ИНФРА-М, 2012. - 656 с.

10. П'янова Я. Судовий прецедент - шлях до справедливого вирішення спору // Вісник Академії правових наук України. - 2003. - №1. - С.193-201.

11. Спасибо-Фатеева И.В. Некоторые подходы к понятию источников права (в порядке постановки проблемы) // Проблеми законності. - 2000. - №42. - С.49-55.

Размещено на Allbest.ru

...