Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

"Відведення земель для водогосподарських потреб"

Виконав: ст. гр. ЗЗК-111

Совач І.М.

Прийняв: Боклаг В.А.

Запоріжжя 2016

План

• 1. Відведення земель для водогосподарських потреб
• 2. Земельний податок за землі водного фонду
• 3. Фіксований сільськогосподарський податок

1. Відведення земель для водогосподарських потреб

Згідно ст. 58 Земельного кодексу України (далі - 3К), до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Відповідно до ст. 59 ЗК землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Зокрема, громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми. Використання земельних ділянок водного фонду для рибальства здійснюється за згодою їх власників або за погодженням із землекористувачами.

На землях водного фонду, що перебувають у державній або комунальній власності, права постійного користування набувають лише підприємства з державною або комунальною формою власності. Для рибогосподарських потреб із земель водного фонду можуть передаватися юридичним особам і громадянам на умовах оренди озера, водосховища, інші водойми, а також земельні ділянки прибережних захисних смуг і т. і.

Основне цільове призначення земель водного фонду полягає в використанні їх для будівництва і експлуатації споруд, що забезпечують задоволення питних, побутових, оздоровчих та інших потреб населення, а також водогосподарських, сільськогосподарських, природоохоронних, промислових, рибогосподарських, енергетичних, транспортних та інших державних і суспільних потреб.

Землі водного фонду підрозділяють на два види: водопокриті землі і землі, призначені для обслуговування водокористувачів та прилеглі до водних об'єктів.

Водопокритими вважаються землі, які покриті водою постійно або більшу частину року, і відповідно вони є частиною водного об'єкта. Водний об'єкт - це сформований природою або створений штучно об'єкт ландшафту чи геологічна структура, де зосереджуються води (річка, озеро, море, водосховище, канал, водоносний горизонт).

Землі, прилеглі до водних об'єктів і призначені для обслуговування водокористувачів, є землі зайняті:

- прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм;

- гідротехнічними, іншими водогосподарськими спору дами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них;

- береговими смугами водних шляхів.

Відповідно до спеціального законодавства, ст. 85 Водного кодексу України землі водного фонду надаються:

У постійне користування водогосподарським спеціалізованим організаціям, іншим підприємствам, установам і організаціям, в яких створено спеціалізовані служби по догляду за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами та підтриманню їх у належному стані. Надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок в порядку, встановленому ст. 123 ЗК

У тимчасове користування за погодженням з постійними користувачами земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об'єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, а також для проведення науково-дослідних робіт.

Користування цими ділянками у зазначених цілях здійснюється з урахуванням вимог щодо охорони річок і водойм від забруднення, засмічення та замулення, а також з додержанням правил архітектури планування приміських зон та санітарних вимог у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

До частини першої. Порядок надання земель водного фонду у користування визначається ст. ст. 123, 124 ЗК та ст. 16 ЗУ "Про оренду землі" (щодо права оренди), ст. 123 ЗК (щодо права постійного користування), ст. 100 ЗК (щодо права земельного сервітуту) та ст. 1021 ЗК (щодо емфітевзису та суперфіцію). На даний час існує серйозна прогалина у визначенні органу, який розпоряджався б земельними ділянками державної власності в акваторії морів, оскільки територія акваторії моря на сьогодні не віднесена до території областей та районів, проте водночас є територією України. За існуючою практикою такими землями розпоряджається КМУ, проте належна правова підстава для такого розпорядження відсутня.

До частини другої. Коментована норма встановлює коло суб'єктів, які можуть отримувати земельні ділянки водного фонду на праві постійного користування для визначених потреб. Такими суб'єктами визначені "спеціалізовані підприємства" або "інші підприємства, в яких створено спеціалізовані служби по догляду …". Разом із тим, ч. 3 ст. 59 ЗК встановлює значно вужче коло суб'єктів права постійного користування землями водного фонду. До них належать лише "державні водогосподарські організації", які можуть набувати земельні ділянки водного фонду у постійне користування "для догляду за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами тощо".

Враховуючи, що Земельний кодекс прийнятий пізніше ніж Водний кодекс, саме положенням Земельного кодексу слід надавати перевагу.

"Державними водогосподарськими організаціями", згаданими у ч. 3 ст. 59 ЗК, є обласні управління меліорації та водного господарства (облводгоспи), у складі яких діють районні та міжрайонні управління експлуатації меліоративних систем, а також басейнові управління водних ресурсів та управління магістральних каналів (каналу Дніпро-Донбас, каналу Дніпро-Інгулець, Головного Каховського магістрального каналу, Інгулецької зрошувальної системи, Північно-Кримського каналу)144.

До частини третьої. Коментована частина передбачає можливість надання земельних ділянок водного фонду у своєрідне вторинне тимчасове користування "за погодженням із постійними користувачами". Дане положення суперечить прийнятому пізніше ЗК, який у ч. 5 ст. 116 передбачає, що "надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу)…"

Таким чином, ЗК не допускає вторинного користування землями.

Засади надання земельних ділянок водного фонду у користування визначаються насамперед ч. 4 ст. 59 ЗК, за якою практично будь-які суб'єкти можуть отримувати на умовах оренди земельні ділянки "прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо".

Існує проблема у співвідношенні положень ч. 4 ст. 59 ЗК, яка передбачає можливість оренди "водойм", та положеннями ст. 51 ВК, яка регламентує відносини із надання в оренду "водних об'єктів". Як видається, надання в оренду "водойм" за ЗК фактично має означати надання в оренду земельних ділянок. Детальніше з приводу даної проблеми див. коментар до ст. 51 ВК.

Можливим є використання земельних ділянок водного фонду також на праві т. з. загального землекористування - безоплатно, без надання окремого дозволу та без закріпленням за певною особою (ч. 2 ст. 38 ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища").

Проте законом можуть передбачатися певні обмеження цього права. Наприклад, відповідно до ч. 5 ст. 59 ЗК "використання земельних ділянок водного фонду для рибальства здійснюється за згодою їх власників або за погодженням із землекористувачами".

До частини четвертої. Щодо всіх земель водного фонду передбачений дозвільний порядок виконання на них будівельних, днопоглиблювальних робіт, видобування піску і гравію, прокладання кабелів, трубопроводів та інших комунікацій. Порядок видачі дозволу на ці види робіт встановлений на підставі коментованої норми та п. 7 ст. 14 ВК, ПКМ України "Про затвердження Порядку видачі дозволів на проведення робіт на землях водного фонду" від 12.07.2005 N 557. Дозвільний порядок не поширюється лише "… на випадки проведення робіт, пов'язаних з: природоохоронною та протипаводковою діяльністю, яку провадять органи Держводгоспу; безпекою судноплавства на внутрішніх водних шляхах України; будівництвом і реконструкцією водних об'єктів у лісах для протипожежних цілей" (п. 2 Порядку). Обов'язкові умови, якими обумовлюється видача дозволу, визначені п. 4 згаданого Порядку.

Щодо вимог щодо охорони річок і водойм від забруднення, засмічення та замулення див. главу 20 ВК.

Поняття "приміські зони" у чинному законодавстві не вживається (крім "рудиментарних" згадок у нормах типу коментованої). Існування приміських зон та особливості їх правового режиму передбачалися ЗК 1970 року (глава 18).

2. Земельний податок за землі водного фонду

водний фонд власність податок

Відповідно до ст. 206 ЗК використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до Закону України "Про плату за землю" від 3.07.1992 р. №2535-ХІІ. Згідно ст. 2 Закону України "Про плату за землю" плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

Розмір земельного податку визначається виходячи з площі земельної ділянки і встановленої ставки податку. Відповідно до ст. 13 Закону України "Про плату за землю" підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Це означає, що податок за землю має сплачуватись за час фактичного користування земельною ділянкою незалежно від моменту належного оформлення права власності на відповідну земельну ділянку. Земельний податок сплачується рівними частками власниками земельних ділянок, земельних часток (паїв) і землекористувачами - виробниками товарної сільськогосподарської і рибної продукції та громадянами до 15 серпня і 15 листопада, а всіма іншими платниками - щоквартально до 15 числа наступного за звітним кварталом місяця (ст. 17 Закону України "Про плату за землю").

За земельні ділянки, передані в постійне користування або у приватну власність із земель водного фонду за межами населених пунктів, юридичні особи і громадяни сплачують земельний податок у розмірі 0,3% від грошової оцінки 1 га ріллі по області на 1 січня 2003 року. В межах населених пунктів ставка земельного податку справляється у розмірі 25% за земельні ділянки надані для виробництва рибної продукції, та 3% за зайняті виробничими та господарськими будівлями і спорудами, від суми земельного податку обчисленого за ставкою 1% від їх грошової оцінки. Якщо грошова оцінка цих земель не встановлена, то розмір земельного податку для рибогосподарських підприємств залежить від чисельності населення та підпорядкування населених пунктів (табл.1).

Таблиця 1. Розмір земельного податку за землі водного фонду у випадку коли грошову оцінку земельних ділянок не встановлено.

3. Фіксований сільськогосподарський податок

Внесеними змінами до Закону України "Про фіксований сільськогосподарський податок" (Закон України від 23.12.2004 р. №2287 - IV) рибницьким, рибальським і риболовецьким господарствам дозволено за використання земель водного фонду для розведення, вирощування та вилову риби у внутрішніх водоймах сплачувати фіксований сільськогосподарський податок у розмірі 0,45% грошової оцінки одиниці площі ріллі по областях та Автономній Республіці Крим, проведеної за станом на 1 липня 1995 року. Розміри фіксованого та земельного податків для рибогосподарських підприємств наведено в таблиці 2.

Таблиця 2.

Размещено на Allbest.ru