Поняття та види тілесних ушкоджень за чинним законодавством України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський професійно - педагогічний коледж імені Антона Макаренка

Циклова комісія юридичних дисциплін

Курсова робота

з дисципліни «Кримінальне право України»

на тему: «Поняття та види тілесних ушкоджень за чинним законодавством України»

Студентки IV курсу 53ю 4/9 групи

галузь знань 0304 «Право»

спеціальності 5.03040101 «Правознавство»

Шкляєвої Д.О.

Керівник викладач І категорії

Старший викладач Мойсієнко М.І.

м. Київ, 2015



Зміст

Вступ

Розділ І. Поняття та види тілесних ушкоджень

1.1 Поняття тілесних ушкоджень

1.2 Види тілесних ушкоджень

Розділ ІІ. Характеристика тілесних ушкоджень

2.1 Легкі тілесні ушкодження

2.2 Тілесні ушкодження середньої тяжкості

2.3 Тяжкі тілесні ушкодження

Розділ ІІІ. Проблеми кваліфікації та відмежування побоїв та мордування від тілесних ушкоджень

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

Конституція України проголошує життя, здоров'я, честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю. На охороні цієї цінності стоїть кримінальне право, яке передбачає найсуворішу - кримінальну відповідальність за неправомірне посягання на такі цінності. Кримінально-правова охорона життя і здоров'я має універсальних характер, вона не залежить від суспільних ознак особи потерпілого.

Актуальність теми. Здоров'я людини є одним з найважливіших особистих благ. Визначаючи поняття здоров'я особи, слід враховувати, що захисту підлягає людина як носій і біологічних, і соціальних властивостей. Посягання проти здоров'я зовні проявляється як заподіяння шкоди організму потерпілого. Наслідки заподіяння такої шкоди не лише біологічні (фізичний біль, порушення звичайного функціонування органів і тканин), а й соціальні.

Тому особливо актуальним є дослідження поняття та видів тілесних ушкоджень за Кримінальним кодексом України.

Мета роботи - дослідити та охарактеризувати поняття та видів тілесних ушкоджень за Кримінальним кодексом України.

Завдання дослідження: дослідити поняття та види тілесних ушкоджень за Кримінальним кодексом України; дати характеристику тілесних ушкоджень; дослідити поняття і ознаки тілесних ушкоджень; визначити відмежування побоїв та мордування від тілесних ушкоджень.

Предмет дослідження - кримінальне законодавство у сфері визначення поняття та видів тілесних ушкоджень, призначення покарання за спричинення шкоди здоров'ю особи шляхом завдання таких ушкоджень.

Об'єкт дослідження - суспільні відносини у сфері визначення поняття та видів тілесних ушкоджень, призначення покарання за завдання таких ушкоджень.

Методи дослідження. Методологічною основою курсової роботи є діалектико-матеріалістичний метод, що сприяв розумінню об'єкта дослідження. У дослідженні застосовувалися спеціально-правові методи, зокрема: історико-правовий - при вивченні наукових робіт, поглядів вчених на окремі проблемні питання предмета дослідження; порівняльно-правовий - при дослідженні аналізу думок вчених, законодавства про кримінальну відповідальність за заподіяння тілесних ушкоджень та відмежування останніх від побоїв та мордування; догматичний - при тлумаченні понятійного апарату дослідження.

Теоретичним підґрунтям курсового дослідження стали роботи вітчизняних і зарубіжних науковців у галузі кримінального процесу та кримінального права, зокрема, Ю.П. Аленіна, В.П. Бахіна, Р.С. Бєлкіна, В.Д. Берназа, А.Ф. Волобуєва, В.І. Галагана, В.Г. Гончаренка, Н.І. Гуковської, В.А. Журавля, А.В. Іщенка, Н.І. Клименко, О.Н. Колесніченка, В.О. Коновалової, М.В. Костицького, В.С. Кузьмічова, В.К. Лисиченка, В.Г. Лукашевича, Є.Д. Лук'янчикова, В.Т. Маляренка, В.Т. Нора, Д.П. Письменного, М.А. Погорецького, М.В. Салтевського, М.Я. Сегая, С.М. Стахівського, В.В. Тищенка, Л.Д. Удалової, П.В. Цимбала, В.Ю. Шепітька, М.Є. Шумила, М.П. Яблокова та ін.

Структура курсової роботи. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів та підрозділів, висновку та списку використаних джерел.



Розділ І. Поняття та види тілесних ушкоджень

1.1 Поняття тілесних ушкоджень

Як відомо, Конституція України проголошує життя, здоров'я, честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю. На охороні цієї цінності стоїть кримінальне право, яке передбачає найсуворішу - кримінальну відповідальність за неправомірне посягання на такі цінності. Кримінально-правова охорона життя і здоров'я має універсальних характер, вона не залежить від суспільних ознак особи потерпілого. Кримінальний закон однаковою мірою охороняє здоров'я як юнака, так і безнадійно хворого, як героя, так і завзятого злочинця.

Здоров'я людини є одним з найважливіших особистих благ. Визначаючи поняття здоров'я особи, слід враховувати, що захисту підлягає людина як носій і біологічних, і соціальних властивостей. Посягання проти здоров'я зовні проявляється як заподіяння шкоди організму потерпілого. Наслідки заподіяння такої шкоди не лише біологічні (фізичний біль, порушення звичайного функціонування органів і тканин), а й соціальні. Соціальне значення здоров'я полягає в тому, що воно та його рівень визначають можливість участі людини у житті суспільства. [9, ст.161]

З медичної точки зору, тілесні ушкодження - це порушення анатомічної цілісності тканин, органів та їх функцій, що виникає як наслідок дії одного чи кількох зовнішніх ушкоджуючи факторів - фізичних, хімічних, біологічних, психічних. [6, п.1.2].

Тілесне ушкодження -- це посягання на здоров'я іншої людини. Заподіяння самому собі тілесного ушкодження, навіть тяжкого, за загальним правилом не є злочином і кримінальну відповідальність тягне лише у випадках, якщо воно є засобом здійснення іншого злочину. Так, ухилення від військової служби, вчинене військовослужбовцем шляхом заподіяння собі тілесного ушкодження, містить склад злочину, передбаченого ст. 409 Кримінального кодексу України (далі-КК).

Об'єктом тілесного ушкодження є здоров'я людини. Будь-яке тілесне ушкодження заподіює певну шкоду здоров'ю людини. У випадках, якщо заподіяння шкоди здоров'ю виступає як засіб заподіяння суспільно небезпечних наслідків будь-яким правоохоронним інтересам, відповідальність за цю шкоду може охоплюватися іншими статтями КК (наприклад, заподіяння тяжкого тілесного ушкодження при здійсненні розбою тягне відповідальність за ч. 4 ст. 187).

Здоров'я людини як об'єкт тілесного ушкодження може виступати з моменту початку родового процесу. Закон охороняє здоров'я кожної людини, незалежно від її фізичного стану (бездоганно здорова людина, хворий, божевільний, особа, яка знаходиться в безнадійному стані внаслідок травми і т. д.), а також від її моральних якостей, віку, посадового положення тощо.

З об'єктивної сторони тілесне ушкодження може бути заподіяне дією або бездіяльністю винного. Вплив застосовується як фізичний (нанесення удару, заподіяння опіку тощо), так і психічний (загроза або переляк, що спричинили душевне захворювання та ін.). Винний може використати різні знаряддя і засоби, фактори природи тощо.

При заподіянні тілесного ушкодження шляхом бездіяльності йдеться про нездійснення винним дій, які запобігли б заподіянню шкоди чужому здоров'ю, за умови, якщо він був зобов'язаний і мав можливість здійснити їх (наприклад, вигул злої собаки без намордника, внаслідок чого вона покусала перехожого, заподіявши йому тілесні ушкодження).

Склад тілесного ушкодження вважається закінченим з моменту настання злочинного наслідку у вигляді шкоди здоров'ю людині різної тяжкості. При цьому необхідно встановити причинний зв'язок між діянням винного і шкідливими наслідками для здоров'я потерпілого, які настали.

Суб'єктивна сторона тілесних ушкоджень може виражатися в умисній і необережній вині.

Якщо умисел винного був спрямований на заподіяння невизначеної шкоди здоров'ю, відповідальність настає за фактично заподіяне тілесне ушкодження. Фактичне заподіяння більш легкого тілесного ушкодження, ніж те, на яке був спрямований умисел винного, тягне відповідальність за замах на заподіяння тілесного ушкодження, яке винний бажав спричинити. [7, с.167].

Суб'єктом злочинів, передбачених статтями 121 і 122, може бути фізична осудна особа, яка досягла 14-ти років. За інші тілесні ушкодження відповідальність настає з 16-ти років.

1.2 Види тілесних ушкоджень

Зміни в людському організмі, викликані порушенням анатомічної цілісності органів і тканин або функціонування тканин, органів і систем організму можуть бути більш чи менш істотними. Тому законодавець диференціює відповідальність залежно від тяжкості заподіяних ушкоджень. [9, с.163]

Чинне кримінальне законодавство передбачає номінально три види тілесних ушкоджень.

За ступенем тяжкості тілесні ушкодження в КК розподіляються на тяжкі, середньої тяжкості і легкі. Міністерством охорони здоров'я України

17 січня 1995 р. затверджені Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень (Правила) [6].

Легким визнається таке тілесне ушкодження, яке не спричинило короткочасного розладу здоров'я чи незначної стійкої втрати працездатності. До них Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень відносять ушкодження, що мають незначні скороминущі наслідки, тривалістю не більше як шість днів (садна, синці тощо).

Середньої тяжкості вважається таке тілесне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, властивих тяжкому тілесному ушкодженню, але спричинило тривалий розлад здоров'я або значну стійку втрату працездатності менше як на одну третину. Тривалий розлад здоров'я виявляється в порушенні функцій будь-якого органу.

До числа тяжких слід відносити тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння. Правила до небезпечних для життя відносять ушкодження, що самі собою загрожують життю потерпілого в момент нанесення або за звичайним своїм перебігом закінчуються смертю. Наслідок заподіяного ушкодження не може впливати на визнання його тяжким.

Тяжким визнається тілесне ушкодження, що призвело до втрати будь-якого органу або до втрати його функцій. Правила відносять до таких ушкоджень втрату чи безповоротну втрату функцій руки, ноги, зору, слуху, репродуктивної здатності.

Згідно зі ст. 76 Кримінального процесуального кодексу України (далі-КПК) проведення експертизи за цими справами є обов'язковим. Правила передбачають, що судово-медичне визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень проводиться згідно з Кримінальним і Кримінальним процесуальним кодексами України та Правилами судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень [8, с. 254].

Судово-медичний експерт, оцінюючи строки порушення анатомічної цілості тканин і органів та їх функцій, виходить із звичайної їх тривалості, навіть у тих випадках, коли потерпілий не звертався за медичною допомогою. Якщо тривалість цього порушення, що зазначена в наявних медичних документах, не відповідає характеру тілесного ушкодження і не підтверджується об'єктивними відомостями, судово-медичний експерт відзначає цю обставину і встановлює ступінь тяжкості, виходячи із звичних термінів.



Розділ ІІ. Характеристика тілесних ушкоджень

2.1 Легкі тілесні ушкодження

Умисне легке тілесне ушкодження передбачене статтею 125 Кримінального кодексу України.

У частині 1 ст. 125 встановлена відповідальність за легке тілесне ушкодження. Це таке тілесне ушкодження, яке не спричинило короткочасного розладу здоров'я чи незначної стійкої втрати працездатності.

Ознаки легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або короткочасну втрату працездатності, можна вивести з положень, які наведено в частині статті 125 Кримінального кодексу України та в п.2.3 Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, а також у проаналізованих кримінально-правових нормах, якими регламентується відповідальність за тяжке та середньої тяжкості тілесне ушкодження. Такими ознаками є:

- відсутність небезпеки для життя;

- відсутність інших ознак тяжкого тілесного ушкодження;

- короткочасний розлад здоров'я;

- стійка втрата працездатності до 10%. [9, с.176]

До ушкоджень, спричинили короткочасний розлад здоров'я або короткочасну втрату працездатності, Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень відносять ушкодження, що мають незначні скороминущі наслідки, тривалістю не більше як шість днів (садна, синці тощо).

Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень дозволяють виділити ознаки легкого тілесного ушкодження:

- короткочасний розлад здоров'я;

- незначна стійка втрата працездатності.

Легке тілесне ушкодження може бути таким, що:

- спричинило короткочасний розлад здоров'я чи незначну втрату працездатності;

- не спричинило зазначених наслідків. [6, п.2.3.2.]

Короткочасним належить вважати розлад здоров'я тривалістю понад шести днів, але не більше як три тижні (21 день).

Під незначною втратою працездатності належить розуміти втрату загальної працездатності до 10%.

Легке тілесне ушкодження, що не спричинило короткочасного розладу здоров'я чи незначної стійкої втрати працездатності, - це ушкодження, що має незначні скороминущі наслідки, тривалістю не більше як шість днів.

Суб'єктивна сторона злочину, який розглядається, характеризується тільки умисною виною. Відповідальність за ст. 125 КК України настає і в тих випадках, коли умисел винного був спрямований на заподіяння невизначеної шкоди здоров'ю, якщо фактично було заподіяно легке тілесне ушкодження.

Суб'єктом цього злочину є фізична осудна особа, якій виповнилося 16 років. тілесний ушкодження мордування побої

У частині 2 ст. 125 встановлена відповідальність за легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я чи незначну стійку втрату працездатності. Відповідно до Правил короткочасним є розлад здоров'я тривалістю понад шести днів, але не більше ніж 21 день (три тижні). Під незначною стійкою втратою працездатності слід розуміти втрату загальної працездатності до 10 відсотків.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 125 -- штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк до двохсот годин, або виправні роботи строком до одного року; за ч. 2 ст. 125 -- громадські роботи на строк від ста п'ятдесяти до двохсот сорока годин або виправні роботи на строк до одного року, або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до двох років.



2.2 Тілесні ушкодження середньої тяжкості

Середньої тяжкості вважається таке тілесне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, властивих тяжкому тілесному ушкодженню, але спричинило тривалий розлад здоров'я або значну стійку втрату працездатності менше як на одну третину. Тривалий розлад здоров'я виявляється в порушенні функцій будь-якого органу [2, ст.122]. Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень відносять до такого розладу послаблення функцій органів зору, слуху, язика, ноги, руки тощо. Повна втрата органу або позбавлення його назавжди здібності функціонувати є тяжким тілесним ушкодженням і за

ст. 122 кваліфікуватися не можуть. Разом з тим, склад злочину, що розглядається, може мати місце й у разі повної, але тимчасової втрати органом його функцій.

Ознаки середньої тяжкості тілесного ушкодження названо в цитованій статті. Таких ознак чотири, з них дві „негативні”, тобто для кваліфікації скоєного як середньої тяжкості тілесного ушкодження слід встановити їхню відсутність, та дві „позитивні”, наведені альтернативно, тобто середньої тяжкості тілесне ушкодження має місце за наявності хоча б однієї з них:

- відсутність небезпеки для життя;

- відсутність наслідків, вказаних у ст. 121 Кримінального кодексу України;

- тривале порушення функцій будь-якого органу;

- інший тривалий розлад здоров'я. [9, с.175]

Стаття 122 застосовується лише за умови, що порушення функції будь-якого органу було тривалим. Відповідно до Правил під тривалим слід розуміти розлад здоров'я строком понад 3-х тижнів (більш ніж 21 день).

Під стійкою втратою працездатності менш як на одну третину слід розуміти втрату загальної працездатності від 10 до 33 відсотків.

З суб'єктивної сторони злочин, що розглядається, може бути вчинений з прямим або непрямим умислом.

Мотив цього діяння не має значення для його кваліфікації. Мета умисного заподіяння середньої тяжкості тілесного ушкодження впливає на кваліфікацію діяння у двох випадках - коли нею є:

1) залякування потерпілого або його родичів, 2) їх примус до певних дій (ч 2 ст. 121). Водночас встановлення мотиву і мети при вчиненні умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження є обов'язковим, оскільки у ряді випадків наявність певних мотиву чи мети є підставою для кваліфікації такого діяння за іншими статтями КК (наприклад, за наявності відповідного мотиву такі тілесні ушкодження підлягають Кваліфікації за ч. 2 ст. 345, ч. 2 ст. 350, ч. 2 ст. 3?7, ч. 2 ст. 398). Кваліфікувати дії винних у таких випадках ще й за ч. 1 ст. 122 не потрібно.

Кваліфікованими видами умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження (ч. 2 ст. 121) є вчинення Його з метою: 1) залякування потерпілого або його родичів; 2) їх примусу до певних дій.

Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, внаслідок якого настала смерть потерпілого, щодо якої має місце необережна вина, має тягти відповідальність за сукупністю злочинів -- за статтями 122 і 119 КК України.

Частина 2 ст. 122 КК України встановлює відповідальність за середньої тяжкості тілесне ушкодження, вчинене з метою залякування потерпілого або його родичів чи примусу до певних дій (наприклад, звільнити житлову площу тощо).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 121 КК України -- виправні роботи на строк до двох років або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 121 КК України -- позбавлення волі на строк від трьох до п'яти років.



2.3 Тяжкі тілесні ушкодження

Умисне тяжке тілесне ушкодження визначене статтею 121 Кримінального Кодексу України. Під умисним тяжким тілесним ушкодженням розуміється умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, чи таке, що спричинило втрату будь-якого органу або його функцій, психічну хворобу або інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше як на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя. [2, ст.121]

До числа тяжких слід відносити тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння. Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень до небезпечних для життя відносять ушкодження, що самі собою загрожують життю потерпілого в момент нанесення або за звичайним своїм перебігом закінчуються чи можуть закінчитися смертю. [6, п.2.1.1] Наслідок заподіяного ушкодження не може впливати на визнання його тяжким. Так, своєчасна медична допомога, що привела до швидкого і повного видужання потерпілого, не виключає відповідальності за ст. 121, якщо ушкодження були небезпечними для життя в момент їх заподіяння.

Тяжким визнається тілесне ушкодження, що призвело до втрати будь-якого органу або до втрати його функцій. Правила відносять до таких ушкоджень втрату чи безповоротну втрату функцій руки, ноги, зору, слуху, репродуктивної здатності.

До тяжких тілесних ушкоджень відноситься також ушкодження, що призвело до психічної хвороби -- будь-яке психічне захворювання, незалежно від його тяжкості, тривалості і ступеня виліковності. Не відносяться до тяжких тілесних ушкоджень розлади нервової діяльності, що не є психічними захворюваннями.

Тілесне ушкодження є тяжким і тоді, коли воно спричинило інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину. Під іншим розладом здоров'я мається на увазі ушкодження, що не підпадає ні під одну з інших ознак тяжкого тілесного ушкодження, перерахованих у ст. 121 КК України. Вирішальне значення для цього має стійка втрата працездатності не менш ніж на одну третину, яку законодавець пов'язує лише з «іншим розладом здоров'я».

Суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 121 КК України, характеризується умисною виною. Винний усвідомлює, що може заподіяти тяжку шкоду здоров'ю потерпілого, і бажає або свідомо допускає настання такої шкоди.

Відповідальність за ст. 121 КК України настає також у разі, коли умисел винного був спрямований на заподіяння невизначеної шкоди здоров'ю, а фактично було заподіяно тяжке тілесне ушкодження.

Умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження тягне відповідальність за ч. 2 ст. 121 КК України за наявності хоча б однієї з таких обставин: якщо воно було вчинене способом, що має характер особливого мучення, або вчинене групою осіб, а також з метою залякування потерпілого або інших осіб, або вчинене на замовлення, або спричинило смерть потерпілого.

Мучення викликають не просто больові відчуття, що мають місце при кожному тяжкому тілесному ушкодженні, а заподіюють особливо сильний фізичний біль і страждання. Слід мати на увазі, що мучення самі по собі не є видом тяжкого тілесного ушкодження і можуть тягти відповідальність за ч. 2 ст. 121 КК України лише за наявності однієї з ознак, перерахованих у ч. 1 цієї статті. Наявність мучення встановлюється судом за допомогою судово-медичної експертизи.

Заподіяння тяжкого тілесного ушкодження групою осіб передбачає його вчинення двома або більше особами, які діють як виконавці. Попередня змова не обов'язкова.

Вчинення тяжкого тілесного ушкодження з метою залякування має місце, якщо особа вчиняє злочин, прагнучи залякати потерпілого або інших осіб (наприклад, родичів, товаришів по службі).

Тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, передбачає, що причиною смерті було ушкодження, вказане в ч. 1 ст. 121 КК України. Для застосування ч. 2 ст. 121 КК України в цьому випадку слід встановити наявність умислу на заподіяння тяжкого тілесного ушкодження і необережної вини стосовно смерті потерпілого. Якщо смерть потерпілого була результатом тяжкого тілесного ушкодження, вчиненого через необережність, відповідальність за ч. 2 ст. 121 КК України наставати не може. У цьому випадку особа може нести відповідальність за вбивство через необережність.

Частина 2 ст. 121 КК України не застосовується також у разі, якщо винний в умисному заподіянні тяжкого тілесного ушкодження не передбачав можливості настання смерті та за обставинами справи не повинен був або не міг її передбачити. Випадкове заподіяння смерті у вину не ставиться.

Для відмежування умисного тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого настала смерть потерпілого, від умисного вбивства, слід ретельно дослідити всі обставини, що мають значення для встановлення спрямованості умислу винного. Слід виходити з сукупності всіх обставин вчиненого злочину і враховувати, зокрема, попередню поведінку винного і потерпілого, їх взаємовідносини, спосіб і знаряддя злочину, а також характер і локалізацію поранень (наприклад, в життєво важливі органи людини). Якщо суд визнає доведеним, що підсудний передбачав можливість заподіяння смерті та байдуже ставився до цих наслідків (непрямий умисел), дії винного кваліфікуються як умисне вбивство.

Умисне поранення життєво важливих органів, внаслідок якого настала смерть, свідчить про наявність прямого чи непрямого умислу винного на вбивство. Тому такі дії кваліфікуються як умисне вбивство, а не як умисне нанесення тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого настала смерть.

Оскільки ч. 2 ст. 121 КК України передбачає щодо смерті потерпілого необережну вину, кваліфікація вчиненого як замах на тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть, неможлива.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 121 КК України-- позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років; за ч. 2 ст. 121 КК України-- позбавлення волі на строк від семи до десяти років.



Розділ ІІІ. Проблеми кваліфікації та відмежування побоїв та мордування від тілесних ушкоджень

Завданням кримінального законодавства є охорона прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку і безпеки, навколишнього природного середовища, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також попередження злочинів.

Для виконання цих задач КК України встановлює підстави та принципи кримінальної відповідальності, визначає, які суспільно-небезпечні визнаються злочинами, встановлює покарання та інші заходи кримінально-правового характеру за вчинення злочину.

Саме тому, одним із головних завдань, що стоять перед правоохоронними органами, являється встановлення особи, що вчинила злочин та притягнення його до кримінальної відповідальності. При цьому необхідно точно встановити, яке саме суспільно-небезпечне діяння було вчинено і якою статтею Особливою частиною КК України воно передбачено.

Процес встановлення точної відповідності вчиненого діяння з ознаками складу злочину називається кваліфікацією злочину.

Загальновизнаним є той факт, що Правильна кваліфікація дозволяє надати вчиненому відповідну негативну соціально-політичну оцінку, оскільки вона являється важливою умовою дотримання законності в правозастосовній діяльності.

Неправильна кваліфікація порушує принцип справедливості в кримінальному праві та сприяє винесенню незаконного вироку.

Помилкова кваліфікація виражається здебільшого в застосуванні норми кримінального законодавства з менш тяжкий, чи навпаки більш тяжкий злочин, ніж той, що був вчинений насправді. Це, у свою чергу, тягне за собою призначення менш суворого або більш суворого покарання, що не сприяє поновленню соціальної справедливості, загальному і спеціальному попередженню.

Помилки в кваліфікації здебільшого допускаються у зв'язку з неправильним розумінням практичними співробітниками правоохоронних органів термінології законодавця, відсутністю відповідних роз'яснень на рівні постанов Пленуму Верховного суду України, неправильно укладеною з самого початку практикою місцевих судово-слідчих органів.

Так, до основних проблем кваліфікації побоїв та мордування відноситься:

- наявність певної недосконалості кримінального законодавства щодо розглядуваного складу злочину, яка проявляється в тому, що закон не містить чіткого визначення побоїв та мордування у диспозиції статті, що значно ускладнює їх практичне застосування, зокрема через конкуренції з таким кримінально-правовими нормами, як умисне легке тілесне ушкодження (ст. 125 КК України), катування (ст. 127 КК України), погроза вбивством (129 КК України), хуліганство (ст. 296 КК України), що, у свою чергу призводить до помилок у кримінально-правовій кваліфікації в ході досудового і судового слідства та відповідно до порушень прав і свобод людини [10];

- злочини, пов'язані із заподіянням побоїв та мордувань дуже часто вчиняються у сфері сімейно-побутових відносин, де потерпіла особа здебільшого протягом тривалого часу терпить знущання, не звертаючись по допомого до правоохоронних органів, у зв'язку з чим цей злочин має високий рівень латентності;

- недостатньо досконала конструкція диспозиції розглядуваної статті, заподіяння реальної шкоди здоров'ю під час побоїв та мордування, що тягне за собою кваліфікацію за іншими нормами КК України (умисне заподіяння тяжких, середньої тяжкості, легких тілесних ушкоджень, убивство тощо);

- враховуючи результати останніх досліджень, які показують, що насильницьким злочинам характерне «омолодження» суб'єктного складу, особливо серед учнів загальноосвітніх шкіл та професійно-технічних училищ, відкритим залишається питання про доцільність зниження віку кримінальної відповідальності, якщо не за вчинення побоїв, то мордувань - однозначно;

- ст. 126 КК України «Побої та мордування» також характеризується наявністю оціночних понять та ознак, що утруднюють застосування даної норми на практиці, недостатньо конкретизовано в законі поняття «побої», «мордування», «фізичний біль», «інші насильницькі дії» тощо.

Отже, важливим є питання відмежування побоїв та моржування від тілесних ушкоджень.

На думку Брич Л. П., кожна з норм щодо умисного складу злочину, єдиним або основним безпосереднім об'єктом якого є здоров'я людини, співвідноситься як частина з цілим з кожною з норм, що передбачають заподіяння більш тяжкої умисної шкоди здоров'ю [11, c. 85].

Так, норма про побої (ч. 1 ст. 126 КК України) співвідноситься як частина з нормою про умисне легке тілесне ушкодження, що не потягло короткочасного розладу здоров'я або незначної втрати працездатності (ч. 1 ст. 125 КК України), котра, у свою чергу, може бути частиною норми про умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності (ч. 2 ст. 125 КК України).

Основною відмінністю заподіяння умисного легкого тілесного ушкодження (ст. 125 КК України) від побоїв та мордування (ст. 126 КК України) є спричинення у першому випадку суспільно небезпечних наслідків у вигляді шкоди здоров'ю.

Умисне легке тілесне ушкодження є злочином з матеріальним складом і вважається закінченим з моменту настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді легкого тілесного ушкодження, на відміну від побоїв та мордування, що вважається закінченим з моменту вчинення будь якої дії (завдання удару, побоїв або вчинення інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень) [14].

Відповідно до ч. 1 ст. 125 КК України шкода здоров'ю може виражатися у порушенні анатомічної цілісності тканини або в порушенні нормального функціонування тканин чи органів тіла людини, але не спричинило короткочасного розладу здоров'я чи незначної стійкої втрати працездатності, а згідно з ч. 2 ст. 125 КК України шкода здоров'ю виражається в короткочасному розладі здоров'я або незначній втраті працездатності [12, c. 377].

Отже, за змістом КК України побої та мордування не викликають порушення анатомічної цілості чи нормального функціонування тканин і органів людини, але обов'язково спричиняють фізичний біль. За цією ознакою вони відрізняються від тілесного ушкодження [15].

Одним з питань, що виникають під час аналізу злочину, передбаченого ст. 126 КК України - як слід кваліфікувати заподіяння побоїв або мордування, якщо це спричинило легке, середньої тяжкості чи тяжке тілесне ушкодження?

Це питання усіма практичними працівниками вирішується однозначно. Діяння винного слід кваліфікувати відповідно до суспільно небезпечних наслідків, що настали за ст. ст. 121, 122 та 125 КК України. Можливі випадки, коли побої та мордування передують заподіянню тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження потерпілого, що потрібно кваліфікувати відповідно за ч. 1 ст. 121 та ч. 1 ст. 122 КК України. Якщо побої та мордування були самостійними епізодами, що внутрішньо не пов'язані між собою, то кваліфікуватися вони мають за правилом реальної сукупності за ч. 1 чи 2 ст. 126 та ч.1 чи 2 ст. 121 чи 122 КК України [13].

Шляхом систематичного тлумачення положень Особливої частини КК України, можна зробити висновок, побої та мордування так само, як і катування у формі нанесення побоїв, або інших насильницьких дій, відповідальність за вчинення яких передбачена ст. 127 КК України, не охоплюють заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень. На практиці часто виникають проблеми щодо розмежування цих зовні дуже схожих за змістом складів злочину.



Висновки

У роботі досліджено поняття та види тілесних ушкоджень за Кримінальним кодексом України.

З медичної точки зору, тілесні ушкодження - це порушення анатомічної цілісності тканин, органів та їх функцій, що виникає як наслідок дії одного чи кількох зовнішніх ушкоджуючи факторів - фізичних, хімічних, біологічних, психічних.

Тілесне ушкодження як кримінально-правове поняття - це протиправне заподіяння шкоди здоров'ю іншої людини, що виражається в порушенні анатомічної цілості або фізичної функції органів і тканин тіла людини.

Об'єктом тілесного ушкодження є здоров'я людини. Будь-яке тілесне ушкодження заподіює певну шкоду здоров'ю людини. У випадках, якщо заподіяння шкоди здоров'ю виступає як засіб заподіяння суспільно небезпечних наслідків будь-яким правоохоронним інтересам, відповідальність за цю шкоду може охоплюватися іншими статтями КК (наприклад, заподіяння тяжкого тілесного ушкодження при здійсненні розбою тягне відповідальність за ч. 4 ст. 187).

З об'єктивної сторони тілесне ушкодження може бути заподіяне дією або бездіяльністю винного. Вплив застосовується як фізичний (нанесення удару, заподіяння опіку тощо), так і психічний (загроза або переляк, що спричинили душевне захворювання та ін.). Винний може використати різні знаряддя і засоби, фактори природи тощо.

Суб'єктивна сторона тілесних ушкоджень може виражатися в умисній і необережній вині.

Дана характеристика тілесних ушкоджень.

Легким визнається таке тілесне ушкодження, яке не спричинило короткочасного розладу здоров'я чи незначної стійкої втрати працездатності.

Середньої тяжкості вважається таке тілесне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, властивих тяжкому тілесному ушкодженню, але спричинило тривалий розлад здоров'я або значну стійку втрату працездатності менше як на одну третину. Тривалий розлад здоров'я виявляється в порушенні функцій будь-якого органу.

Під тяжким тілесним ушкодженням розуміється тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, чи таке, що спричинило втрату будь-якого органу або його функцій, психічну хворобу або інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше як на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя.

До числа тяжких слід відносити тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.

Крім того, в курсовій роботі висвітлено питання відмежування тілесних ушкоджень від побоїв та мордування.

Основною відмінністю заподіяння умисного легкого тілесного ушкодження (ст. 125 КК України) від побоїв та мордування (ст. 126 КК України) є спричинення у першому випадку суспільно небезпечних наслідків у вигляді шкоди здоров'ю.

Можна зробити висновок, що побої та мордування так само, як і катування у формі нанесення побоїв, або інших насильницьких дій, відповідальність за вчинення яких передбачена ст. 127 КК України, не охоплюють заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень.



Список використаних джерел

1. Конституція України № 254к/96-ВР вiд 28.06.1996 // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - 23 липня.

2. Кримінальний кодекс України: Закон України // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 25.

3. Кримінально-процесуальний кодекс України: Закон України. // Відомості Верховної Ради. - 1961. - № 2.

4. Про затвердження порядку організації та проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності: Постанова Кабінету Міністрів України № 221 від 4 квітня 1995 р.

5. Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи: Постанова Пленуму Верховного Суду № 2 від 7 лютого 2003 р.

6. Про затвердження правил судово-медичною визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень Наказ МОЗ від 17 січня 1995 р.

7. Коржанський М. Й. Кримінальне право і законодавство України. Частина загальна: Курс лекцій. - К.: Атіка, 2001. - 544 с.

8. Кримінальне право України Особлива частина Підручник. 3-тє видання, перероб і доп. Бажанов М.Г., Сташис В.В., Тацій В.Я. - К. - 2008. - 512 с.

9. Навроцький В.О. Кримінальне право України. Особлива частина: Курс лекцій. - К., 2000. - 771 с.

10. Гаркуша А.Г. Кримінальна відповідальність за побої та мордування: постановка проблеми / А.Г. Гаркуша // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції «Теоретичні та прикладні проблеми кримінального права України» : матер. міжнар. наук-практ. конф.: РВВ ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка. - Луганськ, 2011. - С.114-116 с.

11. Брыч Л.П. Преступления против здоровья и против безопасности жизни и здоровья по законодательству Украины. - Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2010. - 116 с.

12. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / Ю. В. Баулін, В.І. Борисов, С.Б. Гавриш [та ін.] ; за заг. ред. В. Т. Маляренка, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. - видання друге, перероблене та доповнене. - Х.: ТОВ «Одіссей», 2004. - 1152 с.

13. Хилюк С. В. Розвиток науки кримінального права України після відновлення її державної незалежності (питання особливої частини): дис. … канд. юрид. наук / С. В. Хилюк. - с. 62-63

14. Данилевський А.О., Болдарь Г.Є. Кримінальна відповідальність за вчинення злочинів проти життя та здоров'я особи: проблеми кваліфікації та відмежування від суміжних злочинів / А.О. Данилевський, Г.Є. Болдарь // наук. практ. Посібник, УМВСУ Луган. держ. ун-т внутр. справ ім. Дідоренка. - Луганськ: РВВ ЛДУВС ім. Дідоренка, 2011. - 152 с.

15. Катеринчук К.В. Відмежування катування від суміжних складів злочину / К.В. Катеринчук // Право України. - 2005.- № 9. - С. 59-62

Размещено на Allbest.ru

...