Участь адвоката у суді першої інстанції

Крім того, згідно із законом судові представники мають комплекс самостійних процесуальних прав і обов'язків поряд з іншими суб'єктами, що є особами, які беруть участь у справі (ст. 99 ЦПК). За невиконання своїх процесуальних обов'язків вони можуть бути притягнуті до відповідальності (ст. 117 ЦПК). Наприклад, ст.16 Закону України "Про адвокатуру" передбачає, що рішенням дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії до адвоката можуть бути застосовані такі дисциплінарні стягнення, як адміністративне попередження; зупинення дії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю на строк до одного року; анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Непереконливим є і довід, що представники не можуть бути віднесені до осіб, які беруть участь у справі, оскільки вони діють в процесі не від свого імені, а від імені особи, інтереси якої захищають у суді. Правове становище кожного з учасників процесу має певні особливості, тому цю обставину слід розглядати лише як специфіку процесуального становища судового представника. Представники, незважаючи на те, що діють від імені особи, яку представляють, можуть у своїх міркуваннях торкатися правової суті цивільної справи, висловлювати думку з будь-яких питань у процесі її розгляду, а також у процесі перевірки та перегляду постановлених рішень у передбаченому законом порядку. При цьому не має значення характер їх юридичної заінтересованості та від свого або чужого імені здійснюються необхідні процесуальні дії. Основним є те, що закон надшив представників самостійними процесуальними правами й поклав на них певні обов'язки, що забезпечують виконання представницьких функцій по захисту прав і охоронюваних законом інтересів осіб, яких вони представляють, та дають можливість впливати на рух і розвиток процесу.

Таким чином, все висловлене свідчить про те, що судові представники мають характерні ознаки осіб, які беруть участь у справі, і вони обґрунтовано віднесені цивільно-процесуальним законодавством України до цієї групи учасників процесу. Отже, судові представники - це самостійні суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин, які є особами, що беруть участь у справі. Здійснення функцій судових представників у цивільному судочинстві можливе за умови наявності відповідних повноважень, належним чином оформлених. Згідно із ст. 113 ЦПК повноваження договірних представників стверджуються довіреністю. Довіреність від імені підприємств, установ, організацій видається за підписом власника, керівника або іншої уповноваженої ними службової особи і засвідчується печаткою відповідного підприємства, установи, організації, а від імені кооперативних організацій, їх об'єднань, інших громадських організацій - за підписом посадових осіб, уповноважених статутом (положенням), з печаткою відповідної організації. Довіреності громадян посвідчуються нотаріально або на підприємстві, в установі, організації, де вони працюють; в управлінні будинка-ми за місцем проживання; військовослужбовців - у відповідній військовій частині; осіб, які мешкають у населених пунктах, де не-має нотаріальних контор, - у виконавчому комітеті міської, селищної чи сільської Ради народних депутатів; осіб, що перебувають на лікуванні, - у відповідному лікувальному закладі. Довіреності осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, можуть бути посвідчені начальниками місць позбавлення волі (ст. 114 ЦПК).

Повноваження членів колегіальних органів управління колгоспами, іншими кооперативними організаціями, їх об'єднання-ми, іншими громадськими організаціями стверджуються витягом з протоколу засідання належного органу управління, що уповноважив вести справу в суді (п. 1 ст. 113 ЦПК).

В окремих випадках повноваження судового представника можуть бути підтверджені усною заявою довірителя із занесенням її до протоколу судового засідання (п. 5 ст. 113 ЦПК).

Повноваження батьків та усиновителів, що здійснюють представництво в інтересах своїх дітей, підтверджуються свідоцтвом про народження дитини або судовим рішенням про усиновлення. Опікуни та попечителі повинні подати рішення державної адміністрації або відповідного виконкому Ради народних депутатів про призначення їх опікунами чи піклувальниками.

Оригінали або копії документів, що стверджують повноваження представників, приєднуються судом до справи. У протоколі судового засідання повинен бути зроблений запис про те, який документ підтверджує повноваження представника, ким він виданий і чи правильно оформлений.

Особи, які не мають довіреності або інших документів, що стверджують їх повноваження на ведення справи в суді, не можуть бути допущені до участі в процесі як представники. Відсутність у представника належно оформлених повноважень позбавляє здійснені ним процесуальні дії юридичної сили.

При наявності належним чином оформлених повноважень на ведення справи в суді представник допускається до процесу і на-буває право на здійснення всіх процесуальних дій, які вправі здійснювати сама особа, яку представляють.

Повноваження представників прийнято поділяти на загальні та спеціальні. До загальних відносяться ті, якими судові представники володіють як особи, що беруть участь у справі. Відповідно до ст. 99 ЦПК це право знайомитися з матеріалами справи, роби-ти з них витяги, одержувати копії рішень, ухвал, постанов та інших документів, що є у справі, брати участь у судових засіданнях, по-давати докази, брати участь в їх дослідженні, заявляти клопотання та відводи, давати усні і письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування та заперечення, а також інші процесуальні права. Таким чином, обсяг загальних повноважень Представника закон окреслює тими процесуальними правами, без використання яких він не може здійснювати представницькі функції. Спеціальні - це повноваження по виконанню дій, що спрямовані на розпорядження предметом спору та розвиток процесу. З урахуванням цього до спеціальних повноважень належать: право передачі справи до товариського чи третейського суду, повної або часткової відмови від позовних вимог, визнання позову, зміна предмета позову, укладення мирової угоди, передачі повноважень іншій особі (передоручення), оскарження рішення суду, подачі виконавчого листа до стягнення, одержання присудженого майна або грошей (ст. 115 ЦПК). Слід звернути увагу на те, що право на здійснення спеціальних повноважень договірним представником повинно бути спеціально обумовлено у виданій йому довіреності, а обсяг цих повноважень цілком залежить від волевиявлення довірителя. Ця вимога поширюється і на громадських представників.

Що стосується законних представників, то вони можуть здійснювати в суді всі ті процесуальні дії, які могли б виконувати самі особи, яких представляють, при наявності у них у повному обсязі цивільної процесуальної дієздатності та при умові безпосередньої участі в процесі. Отже, законні представники вправі здійснювати самостійно, тобто без спеціальних на те повноважень, процесуальні дії, що перелічені у ст. 115 ЦПК.

Судові представники у цивільному процесі зобов'язані сумлінно користуватися належними їм правами і виконувати відповідні обов'язки.

2. Представництво адвоката у цивільному процесі

2.1 Процесуально-правове становище адвоката при веденні цивільних справ у суді першої інстанції

Законність і обґрунтованість судового рішення, швидкість розгляду цивільної справи значною мірою залежать від повноти її підготовки до судового розгляду. Тут закладається основа успішного вирішення судом спору про право чи іншої правової вимоги. В постанові Пленуму Верховного Суду України від 5 березня 1977 р. № 1 із змінами на 25 травня 1998 р. "Про підготовку цивільних справ до судового розгляду" підкреслено, що підготовка справ до судового розгляду - важлива самостійна стадія цивільного процесу, метою якої є забезпечення правильного і своєчасного вирішення цивільних справ. Підготовка кожної цивільної справи до розгляду в судовому засіданні, незалежно від її складності, є обов'язковою і повинна бути проведена в строки, передбачені ст. 146 ЦПК. Підготовка справи до судового розгляду є обов'язковою і при новому розгляді справи після скасування раніше постановленого рішення.

Належно проведена підготовка справи до судового розгляду має значення для якісного вирішення цивільних справ. Недооцінка значення цієї стадії процесу, формальне ставлення до неї призводить до відкладення розгляду справи, тяганини, а нерідко і до постановлення необґрунтованих рішень.

На підставі наданих повноважень адвокати допомагають заінтересованим особам звернутися до суду за захистом їх цивільних прав. Для цього використовуються цивільні процесуальні засоби - позовна заява, в справах, що виникають з адміністративно-правових відносин - скарга і заява, а при окремому провадженні - заява.

До подачі позову адвокат виконує значну і складну допроцесуальну роботу по вивченню матеріалів справи і написанню заяви. Матеріали справи складаються з усних пояснень заінтересованих осіб і поданих ними документів - договорів, посвідчень, постанов, довідок, квитанцій, актів, ордерів, листів службового і особистого характеру, що містять відомості, які мають значення для справи. Згідно з ст. 6 Закону про адвокатуру адвокат має право збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази в цивільних справах.

Вивчення матеріалів справи дає можливість адвокату: визначитися у правовій природі позову, його елементах і наявності необхідних підстав для реалізації права на пред'явлення позову, намітити склад сторін та інших осіб, які візьмуть участь в справі, та інших учасників процесу; визначити предмет доказування і докази для їх підтвердження, зібрати їх і подати судові з позовною заявою.

Для того щоб позов міг виконати роль засобу порушення судової діяльності, він повинен містити в собі певні складові час-тини (елементи). Елементи позову визначають зміст судової діяльності, індивідуалізують позови. За елементами проводить-ся класифікація позовів на види, встановлюються межі судового розгляду і предмет доказування. Елементи позову мають важливе значення для організації захисту відповідача проти позову, для вирішення питання про прийняття позову до судового провадження. Вони визначають суть вимоги, на яку суд повинен дати відповідь у своєму рішенні.

Кожний позов складається з трьох елементів: предмета, під-стави, змісту.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен винести рішення. Ця вимога повинна носити правовий характер, тобто бути врегульованою нормами матеріального права, а також бути підвідомчою суду.

В процесі розгляду та вирішення цивільної справи по суті позивач має право змінити предмет позову (ст. 103 ЦПК), тобто, звернувшись до суду з однією вимогою, в процесі розгляду справи він може замінити цю вимогу іншою. Таке право позивача забезпечує швидкість і оперативність розгляду справи. Однак зміна предмета позову можлива лише протягом розгляду справи по суті і в межах спірних правовідносин. У випадку, коли нова вимога позивача виходить за межі спірних правовідносин, позивач зобов'язаний пред'явити новий позов.

Правильне визначення предмета позову має важливе практичне значення, оскільки предмет позову визначає суть вимоги, на яку суд повинен дати відповідь у рішенні. За предметом позову визначається підвідомчість даної справи, проводиться класифікація на окремі категорії справ.

Матеріально-правова вимога позивача повинна опиратися на підставу позову.

Підставою позову визнають обставини, якими адвокат обґрунтовує вимоги свого клієнта (ст. 137 ЦПК). Цими обставинами можуть бути лише юридичні факти, тобто такі факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Тому в підставу позову не можуть входити обставини, що виступають доказами по справі. З ними закон не пов'язує виникнення, зміни або припинення прав чи обов'язків. Вони лише підтверджують наявність чи відсутність юридичних фактів, які входять у підставу позову.

В підставу позову може входити як один, так і декілька юридичних фактів. Однак для обґрунтування вимоги адвокат повинен на-водити завжди повний комплекс фактів. Відсутність одного з них може зробити вимогу необґрунтованою. Так, наприклад, підставою позову про стягнення коштів на утримання дітей (аліменти) є: а) факт перебування позивача і відповідача в зареєстрованому шлюбі; б) факт народження дитини в цьому шлюбі; в) факт перебування дитини на утриманні позивача. Тільки при наявності цього комплексу (складу) фактів позовна вимога може вважатися обґрунтованою.

Підстава позову включає в себе ті юридичні факти, які підтверджують наявність чи відсутність спірних правовідносин, а також факти, які підтверджують порушення прав позивача (при-від до пред'явлення позову).

Юридичні факти, покладені в підставу позову, свідчать про те, що між сторонами існують правовідносини і що внаслідок певних дій відповідача ці відносини стали спірними. Від характеру спірних правовідносин залежить правова кваліфікація спору.

Слід підкреслити, що чинне процесуальне законодавство не вимагає від позивача обґрунтування своїх вимог відповідними норма-ми права. На суд покладається обов'язок встановити спірні правовідносини і застосувати до них відповідні норми матеріального права.

Підстава позову має важливе практичне значення. Правильне її встановлення визначає межі доказування, а також є гарантією прав відповідача на захист проти позову.

Підстава позову викладається в позовній заяві. Однак, як вже зазначалося, протягом всього часу розгляду справи по суті позивач має право змінити підставу позову (ст. 103 ЩІК). Така зміна може мати місце і допускається чинним законодавством з метою встановлення об'єктивної істини і дійсних взаємовідносин між сторонами. Разом з тим закон дещо обмежує позивача у можливості зміни підстави позову: міняючи її, позивач не може вийти за межі спірних правовідносин.

Слід зазначити, що в теорії цивільного процесуального права немає єдиної думки щодо складових частин (елементів) позову. Одні процесуалісти вважають, що немає необхідності виділяти зміст позову як окремий елемент, оскільки він охоплюється предметом і підставою, інші - заперечують проти цієї точки зору і обґрунтовують необхідність виділення такого елементу.

Виділення змісту позову як його елементу є необхідним, ос-кільки в позові повинні відобразитися дві вимоги позивача: вимога до суду про захист порушеного чи оспорюваного права і вимога позивача до відповідача. Тому під змістом позову необхідно розуміти вид судового захисту, за яким позивач звертається до суду. Позивач може просити суд винести рішення: про присудження йому певної речі; про поновлення порушеного права; про визнання наявності чи відсутності суб'єктивних прав; про зміну чи припинення існуючого між сторонами правовідношення. Тому вимога позивача про присудження, визнання чи перетворення певних правовідносин і є змістом кожного позову.

Виділення змісту позову як вимоги позивача, направленої до суду, про здійснення певних дій має важливе практичне значення. Зміст позову допомагає визначити підвідомчість даної справи суду, а також встановити межі дослідження справи в судовому засіданні і постановити конкретне, повне і доступне рішення що є підставою для швидкого і правильного відновлення порушеного права. За змістом позови класифікуються на окремі види.

Всі елементи позову тісно пов'язані між собою. Юридичні факти, які підтверджують суб'єктивне матеріальне право і є підставою позову, визначають юридичну природу матеріально-правових вимог, що складають предмет позову. В той же час матеріально-правова вимога визначає процесуальну форму захисту, тобто зміст позову.

Позовна заява складається адвокатом у письмовій формі за визначеним ст. 137 ЦПК змістом. Суддя, до якого надійшла заява з додатками, вирішує питання про її прийняття. Відмова у прийнятті оформляється мотивованою ухвалою, яка може бути оскаржена адвокатом (ст. 136 ЦПК) за наявності у нього відповідного повноваження. З прийняттям позовної заяви виникають цивільні процесуальні правовідносини, у яких бере участь адвокат, котрий набуває прав і обов'язків процесуального представника.

Підготовка цивільних справ до судового розгляду, метою якої є забезпечення своєчасного та правильного вирішення справи, покладена на суддю (ст. 143 ЦПК). Процесуальні дії осіб, що беруть участь у справі, а також їх процесуальних представників (в тому числі адвокатів) здійснюються, в основному, на вимогу судді. Разом з тим процесуальні дії по підготовці цивільної справи до судового розгляду можуть здійснюватися і за ініціативою процесуальних представників-адвокатів і спрямовуватися на визначення характеру спірних правовідносин, обставин, які підлягають встановленню, на відшукання доказів, на визначення кола осіб, що братимуть участь у справі тощо.

Адвокатові, перш ніж почати збирати докази, необхідно визначити, які докази повинні бути зібрані, треба установити предмет і межі доказування. Як правильно відзначав П.Я. Трубників, "непоодинокі випадки, коли суб'єкти доказування починають збирати доказу, не сформулювавши чітко його предмет, що приводить до помилок".

При підготовці справи до судового розгляду адвокат повинний чітко визначити предмет доказування. Правильно визначити предмет доказування по цивільній справі - значить додати всьому процесові збирання, дослідження й оцінки доказів потрібний напрямок. У юридичній літературі під предметом доказування розуміється сукупність юридичних фактів, від установлення яких залежить розгляд справи 1. Щоб правильно визначити предмет доказування, необхідно визначити характер правовідносин сторін і закон, яким варто керуватися при розгляді суперечки. Без визначення обставин, що підлягають включенню в предмет доказування, не можна також правильно визначити і характер правовідносин сторін і відповідну до застосування норму матеріального права. Обидві ці задачі повинні виконуватися адвокатом одночасно.

Представники вправі ставити перед суддею питання про витребування доказів від осіб, які відхилили вимогу адвоката про їх добровільну видачу, а також можуть порушувати клопотання про забезпечення доказів і позову (п. 7 ст. 143, ст. 149 ЦПК), про зміну умов його забезпечення (ст. 154 ЦПК) або скасування (ст. 155 ЦПК).

При оформлених повноваженнях на ведення справи в суді адвокат відповідача може використати загальні процесуальні засоби захисту, передбачені статтями 99, 103 та іншими статтями ЦПК, а також спеціальні процесуальні засоби - заперечення проти позову і зустрічний позов. Заперечення проти позову подаються у письмовій формі за ініціативою відповідача і на вимогу судді (п. 2 ст. 143 ЦПК). Право на пред'явлення зустрічного позову може бути реалізоване адвокатом не пізніше як за три дні до судового засідання.

В стадії підготовки справи до судового розгляду процесу-альні представники сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, мають право заявляти суду клопотання про призначення експертизи, проведення огляду на місці, об'єднання і роз'єднання позовів та вирішення інших питань для забезпечення своєчасного і правильного вирішення справи.

Розгляд та вирішення цивільної справи є основною, центральною стадією цивільного процесу. На цій стадії розвитку цивільно-процесуальної діяльності суд виконує завдання цивільного судочинства, що були поставлені перед ним і полягають в охороні прав і законних інтересів фізичних, юридичних осіб, держави шляхом всебічного розгляду та вирішення цивільних справ у повній відповідності з чинним законодавством (ст. 2 ЦПК).

Судовий розгляд досягає своєї мети лише в тому випадку, якщо він відбувається в суворій відповідності з вимогами цивільного процесуального законодавства, з дотриманням процесуальної форми, що є гарантією здійснення правосуддя у цивільних справах і забезпечує захист прав та інтересів громадян і організацій, що охороняються законом.

Згідно із ст. 159 ЦПК розгляд цивільної справи відбувається у судовому засіданні з обов'язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Судове засідання проводиться в приміщенні суду, а з найбільш актуальних справ і справ, що мають широкий громадський інтерес, - безпосередньо на підприємствах, будовах, в установах, КСП та агрофірмах.

У літературі по-різному висвітлюється співвідношення понять "судовий розгляд" і "судове засідання". Одні автори вважають судове засідання формою судового розгляду, в якому відбувається розгляд і вирішення спору по суті. Інші гадають, що термін "судовий розгляд" означає розгляд і вирішення справи по суті судом першої інстанції.

Вважається, що перша думка є більш обґрунтованою, адже судовий розгляд - це стадія цивільного процесу, що здійснюється у формі судового засідання. Судове засідання є зовнішньою формою стадії судового розгляду.

Стадія судового розгляду, як і інші стадії цивільного процесу, має специфічну мету. Ця мета полягає у повному, всебічному, об'єктивному з'ясуванні фактичних обставин справи в судовому засіданні, у з'ясуванні дійсних взаємовідносин сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, їх прав і обов'язків, а також у постановлені законних та обґрунтованих рішень на підставі дотримання процесуального законодавства.

В постанові Пленуму Верховного Суду України від 21 груд-ня 1990 р. "Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді цивільних справ по першій інстанції" зазначається, що чітке і неухильне дотримання судами України норм процесуального законодавства при розгляді цивільних справ по першій інстанції є обов'язковою умовою здійснення завдань цивільного судочинства - забезпечити їх правильне, справедливе, швидке розв'язання з метою захисту і охорони суспільного ладу і державності республіки, прав і законних інтересів громадян, організацій, установ, підприємств, подальшого зміцнення законності і правопорядку, недопущення правопорушень та виховання громадян у дусі неухильного виконання законів та поваги правил співжиття.

Процесуальним забезпеченням участі адвокатів у судово-му засіданні є своєчасне одержання від суду викликів і повідомлень про день, місце і час розгляду судом спірної справи (ст. 91 ЦПК), а також про відкладення судом розгляду справи при відсутності відомостей, що їм вручено повістки (п. 1 ст. 172 ЦПК).

У підготовчій частині судового засідання процесуальні представники, крім іншого, з'ясовують можливість розглянути справу в даному судовому засіданні, при даному судді і учасниках процесу. Ст. 169 ЦПК надає представникам можливість бути обізнаним із складом суду, а також із прізвищами прокурора, експерта, перекладача, секретаря судового засідання і заявляти їм відвід за наявності для цього підстав (статті 18-20 ЦПК). Незважаючи на те, що обов'язок роз'яснення особам, що беруть участь в справі, їх прав покладається на суддю, процесуальний представник має проконсультувати особу, яку він представляє, про її права, порядок їх реалізації та правові наслідки зазначених дій. Вони можуть заявляти клопотання про витребування від третіх осіб додаткового доказового мате-ріалу, внесення змін до складу осіб, що беруть участь у справі, про зміну домагання у позовному спорі, подавати заяви про залучення до справи співучасників, третіх осіб, органів державного управління, заміну неналежних сторін і внесення змін до позовного спору (статті 99, 104, 109, 121 ЦПК). Представник позивача може подавати заяви про зміну предмета або підстав позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, про відмову від позову; представник відповідача - про визнання позову повністю чи частково. Представники сторін можуть укласти мирову угоду. Правами позивача користується і третя особа з самостійними вимогами, а, отже, й її процесуальний представник, коли у нього є належно оформлене повноваження (ст. 115 ЦПК).

При дачі сторонами та іншими особами, що беруть участь у засіданні, пояснень суду про обставини справи та інші питання, які підлягають розгляду (ст. 180 ЦПК), представник вправі ставити їм запитання для уточнення вимог, їх підстав і заперечень, висловлювати свої міркування з приводу питань, що постають у процесі провадження справи. До початку судового засідання представник має проконсультувати довірителя, щоб останній у поясненнях уникав зайвої деталізації обставин, говорив суду тільки правду і називав лише ті факти, які стосуються справи.

Основним в поясненні є обов'язок сторін та їх процесуальних представників, пов'язаний з доказуванням підставності позову і заперечень на нього (ст. 30 ЦПК). Активна участь сторін в доказовій діяльності регламентується процесуальними правами: при дачі свідком показань першими ставити йому запитання (якщо він викликаний за їх ініціативою), вимагати повторного його допиту, призначення очної ставки (ст. 182 ЦПК); бути ознайомленими судом з письмовими доказами, що є у справі, або протоколом їх огляду і дати на них пояснення (ст. 186 ЦПК); бути ознайомленими з речовими доказами із приверненням в разі потреби уваги суду до обставин, пов'язаних з їх оглядом, із занесенням до протоколу судового засідання; бути ознайомленими з протоколом доручень (ст. 33 ЦПК) і дати свої пояснення по ньому (ст. 188 ЦПК); брати участь в огляді на місці речових і письмових доказів і подавати свої зауваження на його протокол (ст. 189 ЦПК); бути ознайомленими з висновками органу державного управління, з думкою громадської організації чи трудового колективу і ста-вити запитання їх представникам з метою тлумачення і доповнення висновку, а також з'ясування думки громадськості (статті 191, 192 ЦПК) тощо.

У даній стадії адвокат ставить перед собою задачу адвокат повинний переконати суддів у своїй правоті за допомогою наявних доказів і інших доводів. Правильна постановка такої задачі має величезне значення. У практиці зустрічаються випадки, коли адвокат "переконує" суд у своїй мнимій правоті, і навпроти, бувають випадки, коли щира думка адвоката не приймається судом в увагу. Адже, у кінцевому рахунку, для переконання суду і проводиться все доказування. Здійснюючи доказування в ході розгляду справи, адвокат повинний ставити своєю задачею сприяння судові в досягненні істини в справі. Така допомога - не право, а обов'язок адвоката.

Беручи участь у пошуку істини, адвокат не вправі забувати, що головною його задачею залишається надання правової допомоги своєму клієнту, і він не може діяти на шкоду йому. Разом з тим ця однобічність не повинна заважати об'єктивності. Тому адвокат повинний постійно направляти дії свого довірителя шляхом рад, консультацій, допомагати у зборі доказів, давати їм попередню оцінку.

Доказування містить у собі дії по представленню, збиранню і дослідженню доказів, а також їхню оцінку. У логічному плані доказуванню передує формулювання предмета доказування. Перш ніж зібрати докази, їх треба знайти, попередньо систематизувати і визначитися, у яких напрямках вони можуть бути використані. Так, зокрема, адвокат має вирішити - яким способом можна одержати докази, якими він має намір оперувати, які ще додаткові матеріали можна використовувати для підтвердження своєї позиції і т. ін. Отже, збиранню доказів повинен передувати цілий етап попередньої роботи, що має свої особливості стосовно до діяльності адвоката. Якщо ж можливості по збиранню доказів немає, він повинний клопотатися перед судом про їхнє витребування.

Слід також зазначити, що перш ніж докази будуть зібрані, вони повинні бути знайдені й отримані. Таким чином, система доказування як діяльність адвоката в цивільному процесі повинна розглядатися як сукупність, що складається з двох груп елементів, перша з яких складає підготовчу стадію доказування, а друга - його здійснення. На першому етапі формулюється предмет доказування і визначаються його межі, здійснюються пошук і систематизація доказів. На другому етапі відбувається саме доказування адвокатом, що складається з ряду процесуальних дій: це збирання доказів, участь у дослідженні й оцінці доказів.

Після дослідження всіх доказів у справі, особи, що беруть участь у справі, вправі доповнити матеріали справи. У адвоката до цього моменту повинне скластися досить ясне представлення про достовірність доказів, що обґрунтовують заявлену вимогу. Виниклі в процесі розгляду справи сумніви варто обговорити з клієнтом, з'ясувати можливість представлення додаткових доказів, а потім заявити клопотання про виклик і допит додаткових свідків, витребування документів, призначення експертиз. Адвокатом також можуть бути повторно заявлені клопотання, у задоволенні яких раніше судом було відмовлено.

Суд після закінчення дослідження матеріалів справи переходить до судових дебатів, якими завершується розгляд справи по суті, що складаються з виступів осіб, що беруть участь у справі і їхніх представників. На початку свого виступу адвокат повинен викласти фактичні обставини, що передують виникненню суперечки, з вказанням причин, що її породили. У цій же частині виступу формується позиція клієнта, що може відрізнятися від первісної. Адвокат, визначивши остаточну позицію, повинен показати співвідношення її з доказами, дослідженими у суді. Крім того, пропонуючи судові покласти в основу рішення ті або інші докази, адвокат має показати їх об'єктивність, переконливість. Адвокатові разом з тим не слід аналізувати тільки ту частину доказів, що підтверджує позицію його клієнта, і залишати без уваги докази, що спростовують її. Досить важливо показати, чому ті або інші докази не повинні бути прийняті судом, у чому полягає їх невірогідність і чим вони спростовуються.

Адвокат у своєму виступі повинний також дати юридичну оцінку виниклої суперечки, указати на ті правові норми, якими варто керуватися при вирішенні суперечки. У цій частині свого виступу адвокатові буде доречно не тільки послатися на відповідну норму, але й удатися до тлумачення закону з використанням роз'яснень вищих судових органів, оглядів, узагальнень судової практики розгляду окремих категорій справ. Крім виключно юридичних аспектів промова адвоката повинна мати моральну, соціальну спрямованість.

Виступ адвоката, його поводження під час виступу, повинні свідчити про поважне відношення до закону і суду. Це повинно виявлятися в змісті промови, у формі її вимови, у манері поводження адвоката. Точний виклад фактичних обставин справи, об'єктивна оцінка доказів, правильний юридичний аналіз у сполученні із шанобливим тоном і стриманою манерою повинні бути властиві кожному адвокатові. Після проголошення промови всіма учасниками суперечки вони можуть виступити вдруге у зв'язку зі сказаним у промовах. Необхідність скористатися правом репліки повинна виникати в адвоката у тих випадках, коли треба уточнити, додатково аргументувати які-небудь обставини, яким, на його думку, дана неправильна оцінка у виступах інших осіб, що беруть участь у справі. Після винесення судом рішення довірителю часом буває важко сприйняти зміст рішення, тому адвокат має у більш спокійній обстановці роз'яснити сутність рішення й обговорити з довірителем подальші дії.

Адвокат повинний пам'ятати, що найважливішим процесуальним документом є протокол судового засідання. Саме сприятливе рішення не може бути визнано обґрунтованим, якщо в протоколі судового засідання не відображено весь хід судового розгляду. Тому в самому процесі судового засідання адвокат повинен прагнути до того, щоб у протоколі повно й об'єктивно відображався весь хід судового розгляду, щоб він був "дзеркалом" процесу. Адвокат вправі клопотатися про занесення до протоколу обставин, що вважає істотними для справи. Важливою частиною процесуально-правового положення представника є повноваження, які забезпечують його діяльність, спрямовану на виправлення допущених у протоколі судового засідання і в рішенні суду неточностей або неповноти (статті 198, 213-215 ЦПК).

Нарешті, адвокати мають право одержати від суду роз'яснення щодо змісту винесеного рішення та про строки і порядок його оскарження (ст. 212 ЦПК), а при неучасті в судовому засіданні одержати його копію (ст. 216 ЦПК).

Висновки

Участь адвоката у цивільному процесі - досить складний аспект при захисті прав та інтересів громадян в суді: по суті задач, взаємовідносинам з органами та клієнтами, широкій сфері діяльності, особливостям правового та етичного регулювання.

Механізм функціонування участі адвоката у цивільному процесі обов'язково заснований на законі. Проте процеси взаємодії "деталей", "частин" між собою нерідко бувають приховані. Тут немає, та і не може бути, такої правової регламентації, як у діяльності слідчого, прокурора чи суду. Це не потрібно і практично неможливо. Зовнішня непомітність захисної діяльності, її глибинність, прихованість від сторонніх саме й дозволяє їй виконувати потрібні задачі. Звідси зрозуміло, що потрібно досить багато праці значного числа фахівців, для того щоб виявити окремі закономірності участі адвоката у цивільному процесі, проаналізувати та спробувати зробити краще, ніж є. Чинне законодавство у цій галузі не є досконалим, тому потрібно винести деякі пропозиції щодо його вдосконалення:

1. Згідно зі ст. 115 ЦПК повноваження на ведення справи в суді дає представникові право на вчинення від імені особи, яку він представляє, всіх процесуальних дій, крім передачі справи в третейський суд, повної або часткової відмови від позовних вимог, визнання позову, зміни предмета позову, укладення мирової угоди, передачі повноважень іншій особі (передоручення), оскарження рішення суду, подачі виконавчого листа до стягнення, одержання присудженого майна або грошей. Повноваження представника на вчинення кожної із зазначених в цій статті дій повинні бути спеціально обумовлені у виданій йому довіреності. Це положення досить ускладнює і дещо затягує розгляд справи в суді. Доцільніше було б наділити представника всіма правами особи, яку він представляє, якщо довіреність не містить спеціальних обмежень. Тобто від зворотного - якщо в довіреності немає обмежень, то представник має всі процесуальні права особи, яку він представляє.

2. Багато суперечностей зараз викликає й питання оплати послуг адвокатів, тому доречно було б запровадити таке поняття як витрати на правову допомогу (послуги адвоката).у процесі.

3. Багато юристів і суддів, особливо старого гарту, якось нервують, коли чують звернення до судді - "Ваша честь" і завжди є певний психологічний конфлікт. Іноді й погордливі адвокати не бажають так звертатися до суду. Тому необхідно законодавчо закріпити таке звернення до суддів.

4. При розгляді справи у адвокатів завжди існувала проблема запису ходу судового засідання на аудіо- та відеопристрої. Природно, що судді були проти запису, й з цього приводу часто виникали конфлікти. Також доволі часто одна зі сторін, яка сумнівається в неупередженості процесу, клопоталася перед судом про можливість вести запис процесу, і судді досить часто відмовляли в задоволенні такого клопотання. Необхідно законодавчо закріпити положення за яким вести письмові записи і використовувати портативні аудіотехнічні пристрої (диктофони) мали би право як сторони судової суперечки, так і особи, присутні на відкритому засіданні відповідно до закону без додаткового дозволу судді.

За результатами, одержаними при проведенні курсової роботи виконані задачі, які ставилися для досягнення мети - правового теоретичного обґрунтування представництва адвоката у цивільному процесі. Досліджені найбільш актуальні питання участі адвоката у цивільному процесі, зроблено аналіз окремих стадій цивільного процесу та ролі адвоката у кожній з них, надано юридичний аналіз поняття цивільного процесу, інституту представництва, процесуального статусу адвоката у цивільному процесі, узагальнена практика участі адвоката у цивільному процесі, надані пропозиції стосовно вдосконалення законодавства, щодо участі адвоката у цивільному процесі.

Література

1. Закон. Про адвокатуру: Прийнятий. 19 груд. 1992 р. // Голос України. - 1993. - 29 cіч. - С. 6-7.

2. Україна. Закон. Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України: Прийнятий. 21 черв. 2001 р. № 2533-III // Уряд. кур'єр. - 2001. - 10 лип. - С. 4.

3. Україна. Президент України (1999-; Л.Д. Кучма). Про День адвокатури: Указ Президента. 2 груд. 2002р. № 1121/2002 // Уряд. кур'єр. - 2002. - 4 груд. - С. 3.

4. Україна. Президент (1994-; Л.Д. Кучма). Про деякі заходи щодо підвищення рівня роботи адвокатури: Указ. 30 верес. 1999 р. № 1240/99 // Офіц. вісн. України. - 1999. - № 39. - Ст. 1936.

5. Україна. Президент (1991-; Л.М. Кравчук). Про Положення про кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури та Положення про Вищу кваліфікаційну комісію адвокатури: Указ. 5 трав. 1993 р. // Уряд. кур'єр. - 1999. - 8 трав. - С. 4.

6. Україна. Верховна Рада. Про проект Закону України про внесення змін та доповнень до Закону України "Про адвокатуру": Постанова. 22 берез. 2001 р. № 2321-III //http://www.nau.kiev.ua/cgi-bin/nauonlu.exe?pwr2+73239_t+guest.

7. Україна. Верховна Рада. Про порядок введення в дію Закону України "Про адвокатуру": Постанова. 19 груд. 1992 р. // Голос України. - 1993. - 21 січ. - С. 6.

8. Україна. Кабінет Міністрів. Про затвердження Порядку оплати праці адвокатів з надання громадянам правової допомоги у кримінальних справах за рахунок держави: Постанова. 14 трав. 1999 р. № 821 // Офіц. вісн. України. - 1999. - № 20. - Ст. 884.

9. Україна. Кабінет Міністрів. Про порядок реєстрації адвокатських об'єднань: Постанова. 27 квіт. 1993 р. № 302 // Зібр. постанов Уряду України. - 1993. - № 10. - Ст. 198.

10. Україна. Кабінет Міністрів. Про порядок оплати праці адвокатів по наданню юридичної допомоги у кримінальних справах: Постанова. 15 листоп. 1991 р. № 315 // Уряд. кур'єр. -1992. - № 1. - С. 9.

11. Порядок складання кваліфікаційних іспитів у реґіональних кваліфікаційно-дисциплінарних комісіях адвокатури: Затверджено Вищою кваліфікац. коміс. адвокатури України: Протокол № 6/2 від 1 жовт. 1999 р. // Адвокат. - 1999. - № 3. - С. 34-35.

12. О внесении изменений в Положение о порядке труда адвокатов за предоставление юридической помощи гражданам в уголовных делах / М-во юстиции Украины; М-во финансов Украины // Бизнес. - 1994. - № 4. - С. 5.

13. Статут Спілки адвокатів України: Прийнятий ІІ позачерг. з'їздом Спілки адвокатів України // Закон і бізнес. - 1993. - № 14. - С. 6.

Размещено на Allbest.ru