Поняття та види органів виконавчої влади в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТРАНСПОРТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

З предмету: "Правознавство"

На тему: " Поняття та види органів виконавчої влади в Україні"

Контрольну роботу виконала: Шульга Ю.Ю

Керівник: Ковенко Людмила Дмитрівна

Київ

2016

Зміст

Вступ

1. Види органів виконавчої влади в Україні

2. Центральні органи виконавчої влади

2.1 Органи виконавчої влади Автономної Республіки Крим

2.2 За характером компетенції органи виконавчої влади

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Відповідно до ч. 1 ст. б Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Вперше термін "виконавча влада" було вжито у Конституції США 1787р.

За радянських часів поняття виконавчої влади було вилучено із конституційно-правового обігу, оскільки домінувала теорія про поєднання у радах законодавчої і виконавчої влади.

Виконавча влада - це одна з гілок державної влади, основним призначенням якої є організація виконання законів та інших нормативно-правових актів, реалізація внутрішньої та зовнішньої політики держави, охорона прав і свобод людини і громадянина, що здійснюється через побудовану на принципі вертикальної підпорядкованості систему спеціально створюваних і наділених відповідною компетенцією органів.

Органи виконавчої влади є численними та різноманітними. Вони відрізняються за рівнем знаходження в структурі виконавчої влади, роллю і масштабом діяльності, сферами і галузями управління, порядком прийняття рішень, способом утворення, характером компетенції. У зв'язку з цим важливим постає питання класифікації цих органів.

В адміністративно-правовій літературі використовуються різні підходи до класифікації органів виконавчої влади. Залежно від обраного критерію виділяються такі види органів виконавчої влади.

1. Види органів виконавчої влади в Україні

Залежно від територіального масштабу діяльності, органи виконавчої влади поділяють на чотири групи: центральні, органи виконавчої влади Автономної Республіки Крим (далі -- АРК), міжтериторіальні, місцеві.

Центральними є ті органи виконавчої влади, діяльність яких поширюється на всю територію України. Такі органи реалізують державну політику, здійснюють загальне або галузеве управління, спеціальний (функціональний) вплив на об'єкти, незалежно від їх місцезнаходження на території України. До них належать: Кабінет Міністрів України, міністерства, державні комітети (державні служби) та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.

До органів виконавчої влади АРК належать: Рада міністрів АРК, міністерства, республіканські комітети та інші органи виконавчої влади АРК. Вони здійснюють загальне або галузеве управління чи виконують спеціальні функції державного управління об'єктами, які розташовані на території АРК, у межах компетенції, визначеної Конституцією та законами України, Конституцією АРК.

Міжтериторіальні органи охоплюють своєю діяльністю певну частину території України, територію декількох адміністративно-територіальних одиниць або територію, межі якої взагалі не залежать від адміністративно-територіального поділу України. Такі органи забезпечують галузеве управління чи здійснення спеціальних функцій на відповідній частині території України (наприклад, військові напрями, митниці, управління залізниць тощо).

До місцевих органів виконавчої влади належать ті, повноваження яких поширюються на територію певної адміністративно-територіальної одиниці (області, міста (Київ, Севастополь), району). Вони виконують завдання загального управління й координації чи функції відповідних центральних органів виконавчої влади на території певної області, району, міста. Це місцеві державні адміністрації, місцеві органи міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, наприклад, Харківська обласна державна адміністрація, Управління Міністерства внутрішніх справ по Харківській області, районний відділ освіти тощо.

2. Центральні органи виконавчої влади

До центральних органів виконавчої влади України відносяться такі групи органів: міністерства, державні комітети, інші центральні органи виконавчої влади, які мають різноманітні назви -- агентства, комітети, служби і т.ін. (часто вони узагальнено визначаються як "відомства").

Зазначені органи у своїй діяльності представляють інтереси всієї держави, а не окремих територій, місць, їх компетенція поширюється з відповідного кола питань на всю територію країни За своїм призначенням центральні органи виконавчої влади (надалі -- центральні органи) забезпечують або сприяють формуванню і втіленню в життя державної політики у відповідних сферах управління, здійснюють керівництво дорученими їм сферами і несуть відповідальність за стан їх розвитку перед Президентом і Кабінетом Міністрів України. Центральні органи утворюються, реорганізовуються та ліквідовуються Президентом України за поданням Прем'єр-міністра у межах коштів, передбачених Державним бюджетом на утримання органів виконавчої влади (пункт 15 ст. 106 Конституції"). Президент призначає за поданням

Прем'єр-міністра міністрів, голів державних комітетів, керівників інших центральних органів та припиняв їхні повноваження на цих посадах (п. 10 згаданої статті).

Поряд з цим для деяких центральних органів Конституція (п. 14 ст. 106) передбачає особливий порядок вирішення кадрових питань. Так, голів

Ан-тимонопольного комітету. Фонду державного майна, Державного комітету телебачення і радіомовлення призначає на посади та звільняє з посад Президент за згодою Верховної Ради України.

Провідне місце серед центральних органів посідають міністерства України.

Лише їх керівники -- міністри -- входять до складу Кабінету Міністрів і безпосередньо беруть участь у визначенні урядової політики в країні.

Нині (за станом на 1.08.1998 р.) в Україні нараховується 18 міністерств,

а саме:

· Міністерство агропромислового комплексу;

· Міністерство внутрішніх справ;

· Міністерство вугільної промисловості;

· Міністерство економіки;

· Міністерство енергетики;

· Міністерство закордонних справ;

· Міністерство зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі;

· Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту

населення від наслідків Чорнобильської катастрофи;

· Міністерство культури і мистецтв;

· Міністерство оборони;

· Міністерство освіти;

· Міністерство охорони здоров'я;

· Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної

безпеки;

· Міністерство праці та соціальної політики;

· Міністерство промислової політики;

· Міністерство транспорту;

· Міністерство фінансів;

· Міністерство юстиції.

Державні комітети України створюються для керівництва окремими галузями економіки (наприклад. Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики) та соціального розвитку (Державний комітет телебачення і радіомовлення), а також здійснення певної міжгалузевої діяльності (Державний комітет статистики) або вирішення окремих функціональних питань (Державний комітет у справах захисту прав споживачів). Нині в Україні нараховується двадцять державних комітетів.

Серед інших центральних органів, яких всього нараховується нині близько п'ятидесяти, найпоширенішими назвами є "комітет" (Антимонополь-ний комітет. Комітет харчової промисловості та ін.), "агентство" (Національне агентство з питань розвитку та Європейської інтеграції, Національне космічне агентство тощо), "головне управління" (Головне контрольно-ревізійне управління), "державний департамент" (Державний

департамент ветеринарної медицини).

Певне поширення мають й такі назви, як "комісія" (Вища атестаційна комісія); "служба" (Державна митна служба); "фонд" (Фонд державного майна); "адміністрація" (Державна податкова адміністрація); "палата" (Ліцензійна палата).

До розглядуваної групи центральних органів входять також Державна інспекція з нагляду за безпекою авіації, Державне казначейство. Центральні органи в своїй більшості переважно є єдиноначальними органами. Єдиноначальність органу означає, що владні повноваження цього органу здійснюються одноособове його керівником -- міністром, головою державного комітету, іншим керівником центрального органу (надалі -- керівником). Він персонально несе всю повноту відповідальності за результати роботи центрального органу безпосередньо перед Президентом і урядом.

Керівник здійснює керівництво центральним органом, спираючись в цьому на своїх заступників, які призначаються і звільняються з посади

Кабі-нетом Міністрів за поданням відповідного керівника. Кількість заступників керівника в кожному центральному органі визначається Кабінетом Міністрів. Заступники керівника виконують за його дорученням окремі функції та повноваження і заміщують його у разі його відсутності.

Керівник центрального органу здійснює розподіл обов'язків між заступниками, а також визначає ступінь відповідальності керівників підрозділів апарату центрального органу. Він затверджує штатний розпис працівників апарату центрального органу та його місцевих ланок (органів) у межах граничної чисельності, фонду оплати праці працівників і розміру асигнувань на їх утримання із Державного бюджету; затверджує положення ро структурні підрозділи апарату центрального органу та положення про створені ним місцеві ланки, а також положення і статути підприємств, установ, організацій, що належать до його сфери відання; здійснює в установленому порядку призначення на посади та звільнення з посад керівників місцевих ланок центрального органу, підприємств, установ і організацій, що належать до його сфери відання; вносить на розгляд Кабінету Міністрів проекти законодавчих та інших нормативних актів з питань, що належать до компетенції центрального органу.

Рішення центрального органу набувають юридичної сили коли вони оформлені як правові акти, що видані ним у межах своїх повноважень на основі та на виконання Конституції та законів України, актів Президента і Кабінету Міністрів. Переважна більшість актів центрального органу видається у вигляді наказів його керівника. Вони є обов'язковими до виконання всіма органами і організаціями, їх посадовими особами, які підпорядковані відповідному центральному органу. У випадках, передбачених законодавством, акти центрального органу є обов'язковими для виконання всіма центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями незалежно від форм власності та громадянами.

У разі потреби центральний орган видає разом з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування спільні акти.

Нормативно-правові акти центрального органу підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом. Нормативно-правові акти центральних органів, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення, є нечинними. Акти центральних органів у разі їх невідповідності законодавству України або ж економічної чи соціальної недоцільності можуть бути скасовані Кабінетом Міністрів.

Можуть брати участь представники місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Рішення колегії втілюються у життя наказами керівника центрального органу. Членів колегії затверджує чи звільняє від обов'язків Кабінет Міністрів України.

Для розгляду наукових рекомендацій та інших пропозицій щодо головних напрямків науки і техніки, обговорення найважливіших програм та інших питань у центральному органі може утворюватися науково-технічна

(наукова) рада з учених і висококваліфікованих фахівців. У центральному органі з урахуванням специфіки його діяльності також можуть утворюватися інші робочі та консультативні органи.

Суттєвою організаційно-структурною особливістю міністерств і державних

комітетів та деяких інших центральних органів є те, що вони мають у своєму підпорядкуванні місцеві ланки (органи), які створюють разом з апаратом центрального органу так звану систему відповідного міністерства, державного комітету тощо.

За загальним правилом, на місцевому рівні органами міністерств, державних комітетів є управління, відділи та інші структурні підрозділи

місцевих державних адміністрацій, хоч існують і деякі самостійні місцеві

органи, що не входять до складу місцевих державних адміністрацій.

2.1 Органи виконавчої влади Автономної Республіки Крим

Відповідно до статті 134 Конституції України Автономна Республіка Крим (АРК) є невід'ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.

До органів виконавчої влади АРК відносяться Рада міністрів (уряд) АРК, міністерства і республіканські комітети АРК, Севастопольська міська державна адміністрація, районні державні адміністрації. Органи виконавчої влади Автономної Республіки Крим входять до єдиної системи органів виконавчої влади України. Однак модель взаємовідносин центральних органів виконавчої влади України і органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим має певні особливості. Вони зводяться до того, що, на території автономії хоч і діють Конституція та закони України, але разом з тим Автономна Республіка Крим має свою Конституцію, прийняту Верховною Радою Автономної Республіки Крим 21 жовтня 1998 року та затверджену Верховною Радою України 23 грудня того ж року.

Аналіз статей 137 і 138 Конституції України, статті 38 Конституції Автономної Республіки Крим, які встановлюють перелік і межі повноважень органів влади АРК, дає підстави вважати, що Рада міністрів АРК наділена більшими повноваженнями, порівняно з обласними державними адміністраціями.

Органи виконавчої влади Автономної Республіки Крим - Рада міністрів, міністерства, республіканські комітети - становлять проміжну ланку між центральними органами виконавчої влади України і обласними державними адміністраціями.

Це випливає і з більш вищого статусу Автономної Республіки Крим, порівняно з областями. Тому закономірно віднести цю ланку до окремого рівня (республіканського) системи органів виконавчої влади України, хоча в літературі часто її відносят ь до місцевих органів виконавчої влади. Такий підхід, на нашу думку, є дещо спрощеним і таким, що не відповідає політико-правовому рівню цих органів.

З метою сприяння виконанню в Автономній Республіці Крим повноважень, покладених на Президента України, діє державний орган - Представництво Президента України, яке у межах наданих йому повноважень взаємодіє з органами виконавчої влади АРК.

Представництво, яке очолює Постійний Представник Президента України, утворюється главою держави і безпосередньо йому підпорядковується.

2.2 За характером компетенції органи виконавчої влади

За характером компетенції органи виконавчої влади поділяються на органи загальної компетенції, органи галузевої компетенції, органи міжгалузевої (спеціальної) компетенції.

Органи загальної компетенції - це органи, які в межах підвідомчої їм території здійснюють державне управління щодо усіх або більшості підпорядкованих чи підконтрольних їм органів галузевої чи міжгалузевої компетенції. Вони можуть вирішувати загальні питання соціального, економічного, культурного, адміністративно-політичного будівництва на відповідній території (на всій території України, території АРК, області, району, міста), здійснюють загальне керівництво і координацію діяльності органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій та інших об'єктів. До органів загальної компетенції належать: Кабінет Міністрів України, Рада міністрів АРК, місцеві державні адміністрації.

Органи галузевої компетенції реалізують державну політику у відповідній галузі. Галузь - це поєднання об'єктів управління під керівництвом відповідного органу виконавчої влади за ознаками виробничої єдності незалежно від їх географічного розташування. Органами галузевої компетенції є: міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні підприємства, установи, інші структури і тим самим керують певною галуззю (Міністерство оборони України, Міністерство освіти і науки України, Міністерство культури і туризму України та ін.), а також територіальні органи цих міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.

Органи міжгалузевої компетенції здійснюють керівництво з питань, які мають міжгалузеве значення, загальний характер для всіх чи багатьох галузей економіки, соціально-культурного будівництва. Вони координують діяльність галузевих міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, місцевих органів державної виконавчої влади, а також підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчого підпорядкування (Міністерство економіки України, Міністерство фінансів України, державні комітети та інші центральні органи виконавчої влади, їх місцеві органи).

Існують також органи змішаної компетенції, тобто які поєднують ознаки органів галузевої та міжгалузевої компетенції (наприклад, Міністерство охорони здоров'я України).

Залежно від порядку вирішення підвідомчих питань органи виконавчої влади поділяються на єдиноначальні та колегіальні.

На чолі єдиноначального органу стоїть одна особа - керівник, який має право особисто приймати рішення з усіх основних питань компетенції цього органу. Єдиноначальність забезпечує оперативність керівництва, використання індивідуальних здібностей та досвіду керівників і водночас підвищує їх персональну відповідальність, оскільки на особу керівника лягає відповідальність за діяльність усього органу державного управління. До єдиноначальних належить більшість органів виконавчої влади.

Проте в єдиноначальних органах виконавчої влади єдиноначальність поєднується з колегіальністю. В міністерствах та інших єдиноначальних органах створюються колегії у складі керівника органу, його заступників, інших керівників та провідних спеціалістів. Колегія розглядає найбільш важливі питання управління галуззю, сферою та ін. Рішення колегії втілюються у життя, як правило, наказами (розпорядженнями) керівника єдиноначального органу.

Колегіальні органи - організаційно і юридично оформлені групи осіб, яким належить пріоритет у прийнятті рішень за всіма питаннями компетенції цих органів. У колегіальних органах рішення обговорюються і приймаються на засіданнях більшістю їх членів. Як правило, це пов'язано з обсягом їх компетенції, яка стосується багатьох галузей та функцій державного управління. Колегіальність дозволяє вирішувати найбільш складні питання з використанням досвіду фахівців. До колегіальних органів насамперед належать: Кабінет Міністрів України та Рада міністрів АРК, а також деякі інші органи. Але і в цих органах колегіальність доповнюється єдиноначальністю керівників, які особисто вирішують деякі оперативні організаційні питання діяльності очолюваного ними органу.

Залежно від рівня знаходження органу в системі виконавчої влади органи виконавчої влади поділяються на три групи: вищий, центральні та місцеві. державний закон виконавчий судовий

Вищий орган у системі органів виконавчої влади - Кабінет Міністрів України.

Центральні органи виконавчої влади - міністерства, державні комітети (державні служби) та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.

Місцеві органи виконавчої влади - місцеві державні адміністрації, територіальні органи центральних органів виконавчої влади.

Залежно від предмета спрямованості компетенції органи виконавчої влади поділяються на:

а) органи управління економікою та сферою соціального обслуговування: промисловістю, сільським господарством, транспортом, зв'язком, внутрішньою торгівлею, житлово-комунальним господарством та побутовим обслуговуванням населення;

б) органи управління соціальним розвитком і культурою: освітою, охороною здоров'я, фізичною культурою та спортом, розвитком науки, культури, соціальним забезпеченням;

в) органи управління в адміністративно-політичній сфері: обороною, державною безпекою, внутрішніми справами, юстицією, зовнішніми стосунками;

г) органи міжгалузевого управління, які здійснюють функції: ціноутворення, статистики, фінансового регулювання, стандартизації, сертифікації та ін.

Висновки

Отже, виконавча влада є одним із центрів політичної влади; вона є підзаконною, тобто спрямованою на виконання законів та інших актів законодавства, визначених конституцією держави; універсальною за обсягом повноважень з точки зору предметів відання; побудована на принципі вертикальної підпорядкованості; характеризується безперервністю діяльності.

У підсумку можна відзначити, що виконавча влада у повсякденному існуванні як вид соціальної влади, по-перше, виявляється у суспільних відносинах, які мають складну політико-правову природу і виникають у результаті здійснення спеціально створеними органами владно-політичних та владно-адміністративних функцій. По-друге, як підсистема державної влади разом із законодавчою та судовою владами вона утворює єдиний організм держави. По-третє, вона здійснює організаційно-управлінську функцію державної влади. По-четверте, вона через відповідний механізм бере участь у прийнятті рішень і нормативних актів законодавчої влади (або впливає на їх прийняття) та здійснює їх реалізацію.

Список використаної літератури

1. Афанасьев В.Г. Общество: системность, познание й управление. -- М., 1981.--С.19

2. Аверьянов В. Б. Организация аппарата государственного управленим (структурно-функциональньїй аспект). -- К., 1985. -- С. 68-78.

3.У колишній радянській літературі до проблеми суперечностей у державному управлінні звертались лише окремі автори. Див., напр.: Герасимов А.П,

4. У вітчизняній юридичній літературі цьому аспекту почали приділяли цілеспрямовану увагу з середини 70-х років. Див.: Аверьянов В.Б.

5. Козлов Ю.М. Административние правоотношения. -- М., 1976. -- С. 152.

6. Алексеев С.С. Право й управление в социалистическом обществе (общетео-ретические вопросы) // Сов. госуд. й право. -- 1973. -- № 6. -- С. 13.

7. Цветков В. В. К вопросу об эффективности и качестве управления // Сов. госуд. и право. -- 1980. -- № 6; эффективность и качество управленческой деятельности (государственно-правовой аспект). -- К., 1980.

Размещено на Allbest.ru