Кримінальне право

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Національний авіаційний університет

Навчально-науковий інститут заочного та дистанційного навчання

Контрольна робота

"Криміналістика"

Виконала Явоненко Анастасія

м. Київ 2016

Поняття та загальна характеристика наукових основ кваліфікації злочинів

Кваліфікація злочинів є одним із важливих і відповідальних етапів застосування норм закону про кримінальну відповідальність. Правильна кваліфікація злочинів є необхідною умовою здійснення принципу законності у кримінальному судочинстві, досконалого та юридично виваженого досудового розслідування кримінальних проваджень, розгляду їх у суді та призначення особам, визнаним винними, справедливого покарання чи звільнення їх за рішенням суду від кримінальної відповідальності або від покарання.

Узагальнивши позиції, висловлені в науковій літературі, можна прийти до висновку, що термін кваліфікація розглядається у двох основних значеннях: а) для позначення певного процесу діяльності відповідних суб'єктів щодо оцінки та встановлення юридичної природи вчиненого діяння, відповідності між фактичними й юридичними ознаками посягання; б) для встановлення результату такої діяльності, який полягає у визначенні кримінально-правової норми (статті, частини статті) кримінального закону, які передбачають відповідальність за вчинене. Крім того, певні дослідники під кваліфікацією розуміють не лише юридичну, а й соціально-політичну оцінку скоєного.

Найголовніше, основне, визначальне у кваліфікації, її суть та зміст полягають в оцінці того, що відбулося, тобто в оцінці поведінки особи (вчиненого нею діяння) на підставі положень кримінального закону. Як свідчить аналіз, сутність кримінально-правової кваліфікації полягає у правозастосовній діяльності щодо застосування кримінально-правових норм до конкретного випадку вчинення суспільно небезпечного діяння.

Перш за все доцільно з'ясувати етимологічне значення поняття "кваліфікація". Так, термін кваліфікація походить від двох латинських слів: "gualis" - якість, "facere" - робити. В буквальному перекладі кваліфікація означає визначення якості, оцінка. Відповідно до тлумачного словника української мови кваліфікувати означає: 1) оцінювати, визначати якість чого-небудь; характеризувати предмет, відносити його до певної групи, певного класу, розряду тощо; 2) визначати ступінь придатності, підготовленості до якого-небудь виду праці.

Зміст кваліфікації злочинів полягає в тому, що вона:

1) здійснюється уповноваженими на те органами держави - дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду;

2) проводиться у відповідній процесуальній формі, а її результати закріплюються в актах вказаних вище органів;

3) тягне правові наслідки як для осіб, дії яких кваліфікуються, так і для державних органів;

4) спрямована на оцінку суспільно небезпечної поведінки особи, тому визначається кримінально-правова норма, що передбачає відповідальність за скоєне діяння.

Наукові основи кваліфікації злочинів охоплюють розгляд положень щодо принципів, передумов, підстав, структури, видів, функцій, правил кваліфікації та юридичного закріплення її результатів.

Кваліфікація злочинів ґрунтується на певних загальних положеннях - принципах. Принципи кваліфікації злочинів - це система науково обґрунтованих, стабільних, свідомо застосовуваних, найбільш загальних положень, на підставі яких здійснюється вибір кримінально-правової норми, котра передбачає скоєне діяння, доводиться необхідність застосування саме цієї норми та процесуально закріплюється висновок, що діяння охоплюється саме обраною нормою.

Уявляється, що кваліфікація злочинів має здійснюватися з дотриманням таких принципів: 1) законність; 2) офіційність; 3) об'єктивність; 4) точність; 5) індивідуальність; 6) повнота; 7) вирішення спірних питань на користь особи, дії якої кваліфікуються; 8) недопустимість подвійного інкримінування; 9) стабільність.

Передумовами правильної кваліфікації злочинів є такі вимоги:

1) глибокого вивчення та розуміння особою, що застосовує кримінально-правові норми, засад кримінального права, кримінально-правової політики держави та судово-слідчої практики;

2) правильного з'ясування та тлумачення змісту кримінального закону, всіх ознак конкретної кримінально-правової норми;

3) повного й усебічного дослідження фактичних ознак учиненого суспільно небезпечного діяння;

4) застосування правил кваліфікації злочинів, вироблених теорією та практикою, при обґрунтованому поєднанні ознак злочину, що встановлені законом, із ознаками вчиненого діяння.

Структуру кваліфікації злочинів утворюють ті ж елементи, що й структуру будь-якої людської діяльності. Структурними елементами кваліфікації злочинів є їх об'єкт, суб'єкт і зміст.

Об'єкт кваліфікації - це діяння, що підлягає кримінально-правовій оцінці. Суб'єкт кваліфікації - це органи, що здійснюють кримінально-правову оцінку діяння.

Зміст кваліфікації - це те, що складає її сутність, у зв'язку з чим розпочинається та заради чого здійснюється певна діяльність, тобто це оцінка скоєного з погляду кримінального закону як злочину чи незлочинної поведінки.

Класифікації кримінально-правової кваліфікації та виділення її видів мають важливе значення для більш глибокого її вивчення і, як наслідок, розширення пізнання конкретних рис (ознак). Значення поділу кваліфікації на види дає підставу більш ретельно з'ясувати зміст і обсяг поняття кваліфікації, її принципи, стадії та предмет, суб'єктів здійснення тощо.

Залежно від того, хто здійснює кваліфікацію злочинів, розрізняють два види кваліфікації злочинів:

1) офіційна (легальна) кваліфікація - це кваліфікація злочину, яку здійснюють уповноважені на те державою особи (працівники органів дізнання, слідчі, прокурори та судді). Наслідки такої кваліфікації закріплюються в процесуальних документах і мають обов'язковий характер;

2) неофіційна (доктринальна) кваліфікація - це правова оцінка, яку здійснюють громадяни, адвокати, журналісти, науковці в наукових статтях, монографіях, підручниках, навчальних посібниках, у виступах на наукових конференціях тощо. Така кваліфікація не має обов'язкового характеру, однак може братися до уваги при офіційній кваліфікації, впливати на розвиток науки кримінального права та законотворчу діяльність.

Слід зауважити, що перелік класифікаційних критеріїв кримінально-правової кваліфікації й, відповідно, виділення її видів може бути розвинений практично до безкінечності. Принциповим є те, що подані та інші класифікації й види кваліфікації свідчать про багатоаспектність і складність такої категорії, як "кваліфікація".

В межах розгляду кваліфікації злочину важливо виділити та проаналізувати ознаки кваліфікації злочину.

Отже, ознаками кваліфікації злочину є:

1. Кваліфікація це мислений процес (розумова, інтелектуальна діяльність), що відбувається у свідомості особи та пов'язана з вирішенням конкретного завдання. При цьому кваліфікація є певною операцію, яка проводиться за відповідними правилами логіки. У разі кваліфікації злочинів послідовно здійснюється низка етапів розумового процесу. Спочатку вирішується питання про те, чи відноситься взагалі випадок (поведінка особи), що розглядається, до групи діянь, передбачених кримінальним законом, або він є іншим видом правопорушення.

2. Кваліфікація є однією зі стадій застосування кримінально-правової норми, а власне являє собою застосування її диспозиції та гіпотези, що простежується у таких етапах (стадіях): встановлення фактичних обставин, на які розрахована та чи інша кримінально-правова норма; вибір кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню; з'ясування змісту цієї норми; перевірка її чинності; вирішення колізії та подолання прогалин; видання акту застосування кримінально-правової норми. Як справедливо зазначається у юридичній літературі, основою кваліфікації є склад злочину. Для кваліфікації мають значення не всі ознаки конкретного діяння, а лише ті з них, які визначають його кримінально-правовий зміст, тобто є ознаками елементів складу злочину. У зв'язку з цим перелік ознак діяння, які потрібні для кваліфікації, обмежений законом. Слід зазначити, що у конкретному складі злочину немає першочергових та другорядних ознак. Будь-яка ознака елементу конкретного складу злочину однаково необхідна для вирішення питання про притягнення особи до кримінальної відповідальності. Якщо в поведінці (діянні) особи відсутня та чи інша ознака елементу складу злочину, то це свідчить про відсутність складу злочину у цілому. В такому разі або поведінка (діяння) особи повинна бути кваліфікована за іншою кримінально-правовою нормою, або кримінальне провадження слід припинити за відсутності складу злочину в діянні особи.

3. Кваліфікація не є статичною. По-перше вона являє собою певний розумовий процес, а по-друге, вона може змінюватися під час досудового розслідування та судового розгляду кримінального провадження. Лише після набуття вироком суду законної сили кваліфікація стає усталеною. Як свідчить аналіз, кваліфікація злочину - доволі динамічний процес, який на різних етапах кримінального провадження має певні особливості та специфіку, при цьому суб'єкти кваліфікації йдуть від "незнання до повного знання". Так, при відкритті кримінального провадження доволі часто наявний лише мінімальний обсяг відомостей про вчинений злочин. У процесі досудового розслідування, кількість та обсяг (якість) фактів збільшується, і на момент завершення розслідування справи відповідний суб'єкт кваліфікації повинен володіти всіма суттєвими й необхідними даними про вчинене діяння.

4. Кваліфікацію злочинів здійснюють відповідні суб'єкти - представники органів державної влади до повноважень яких, належить досудове розслідування та судовий розгляд відповідного кримінального провадження. Слід зазначити, що кваліфікувати вчинене особою може й суб'єкт, що вчинив злочин, потерпілий, його представники, юристи, науковці та інші особи. Проте обов'язок кваліфікації лежить саме на відповідних органах державної влади. У зв'язку із зазначеним у кримінально-правовій науці кваліфікацію злочинів класифікують на: обов'язкову та факультативну (офіційну та неофіційну, легальну та доктринальну).

5. Кваліфікації (оцінці) підлягає лише поведінка особи, тобто вчинене нею діяння, передбачене КК. Як у теорії кримінального права, так і у слідчо-судовій практиці кваліфікація пов'язуються зі вчиненням злочину. Проте, крім кваліфікації злочинів існує ще й кваліфікація діянь, які не є злочинами, хоча й передбачені КК. Саме тому кваліфікація злочинів і кваліфікація діянь, які не є злочинами, охоплюються ширшим поняттям - кримінально-правової кваліфікації. Тому уявляється можливим говорити про кваліфікацію в широкому сенсі (кримінально-правова кваліфікація) та про кваліфікацію у вузькому сенсі (кваліфікація злочинів).

Результатом кваліфікації злочинів повинно бути визнання наявності в діях особи ознак елементів складу відповідного злочину, вчиненого одноособово або у співучасті, закінченого або незакінченого, за відсутності ознак: 1) діяння, що є малозначним (ч. 2 ст. 11 КК); 2) діяння, вчиненого за відсутності суспільної небезпечності та протиправності; 3) множинності (повторності, сукупності чи рецидиву) злочинів; 4) суспільно небезпечного діяння, що не є злочином, через відсутність окремих його елементів (відсутність предмета, вини, суб'єкта вчинення злочину, або інших елементів (ознак) складу злочину); 5) діяння, яке не містить ознак елементів складу злочину, передбаченого КК.

6. Оцінка здійснюється з урахуванням (на підставі) статей Загальної та Особливої частин КК. Необхідне обґрунтування застосування саме тієї (тих) статей (частин статей) КК. Це здійснюється шляхом доведення того, що кримінально значимі ознаки діяння, яке кваліфікується, точно й повно відповідають (є тотожними, ідентичними) юридичним ознакам елементів складу злочину, передбаченого КК. Кваліфікація злочину може бути вчинена правильно лише у разі, коли всі без виключення обставини, пов'язані зі всіма елементами складу злочину мають місце і повністю (точно) відповідають ознакам того чи іншого складу злочину, передбаченого КК.

Так, формула кваліфікації, як певний результат її здійснення і процес кваліфікації не співпадають, оскільки окремі норми Загальної та Особливої частин використовуються при кваліфікації, проте на них може бути відсутнє посилання у формулі кваліфікації (посилання на цифрове зазначення (номер) статті (частини статті) Особливої частини КК, а інколи і Загальної частини КК, які передбачають вчинене особою діяння). Більше того, в діянні особи можуть бути наявні низка кваліфікуючих ознак, що передбачені різними частинами відповідної статті Особливої частини КК, проте при кваліфікації у певних випадках посилання відбувається лише на частину статті з найбільшим порядковим номером.

7. Кваліфікація має бути результативною, оскільки після етапу застосування диспозиції та гіпотези кримінально-правової норми настає етап застосування санкції закону. І навіть більше того, етап застосування положень, які визначають кримінально-правові наслідки здійсненої кваліфікації, зокрема: притягнення особи до кримінальної відповідальності чи її виключення або звільнення від неї; застосування до особи примусових заходів виховного або медичного характеру; призначення покарання чи звільнення від нього, тощо.

8. Кваліфікація, як результат мислення, підлягає своєму юридичному (процесуальному) закріпленню у відповідних процесуальних документах, які представники відповідних органів державної влади складають у межах своїх повноважень. Кваліфікація здійснюється у відповідній процесуальній формі (порядку), саме тому процесуальним результатом кваліфікації є постановлення судового акту (ухвали чи вироку).

На підставі проведеного дослідження ознак кваліфікації злочину можна зазначити, що кваліфікація злочину - це кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (кримінально значимих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, та встановлення відповідності (тотожності, ідентичності) ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому КК, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.

Функції кваліфікації злочинів, зазвичай, розрізняють за такими вихідними критеріями:

1) ступінь важливості:

- основні - полягають у визначенні того, чи є вчинене діяння злочином, тобто, чи наявні ознаки злочину у кваліфікованих діяннях;

- другорядні - полягають у визначенні того, який саме злочин вчинено (віднесення його до певного роду та виду злочинних посягань, встановлення ступеня тяжкості тощо);

2) походження:

- первинні - це встановлення кримінально-правової норми (норм), яка визначає діяння як злочин чи дає іншу оцінку;

- похідні - полягають у обґрунтуванні правильності вибору норми, що передбачає вчинене діяння, а також у юридичному оформленні та закріпленні результатів кваліфікації;

3) сфера їх дії:

- внутрішні - пов'язані з вирішенням питань матеріального кримінального права;

- зовнішні - характеризують призначення кваліфікації щодо суміжних видів діяльності, інших галузей права;

4) зміст:

- соціально-політичні - полягають в оцінці діяння щодо суспільних і державних інтересів;

- логічні - полягають в побудові силогізму, де більшим посиланням буде норма закону, що регламентує відповідне діяння, меншим - фактичні ознаки вчиненого діяння, а висновком - результат кваліфікації, тобто констатація того, що скоєне підпадає під ознаки певної кримінально-правової норми чи не містить таких ознак;

- гносеологічна - передбачає накопичення та збільшення кількості суспільно корисної інформації;

- психологічні - полягають в тому, що конкретне завдання кваліфікації вирішується у процесі мислення;

5) юридичне значення:

- правофіксувальні - кваліфікація констатує факт наявності чи, навпаки, відсутності відповідних правових відносин;

- правоконкретизувальні - кваліфікація забезпечує піднормативне індивідуальне регулювання суспільних відносин;

- правовстановлювальні - кваліфікація є підставою для визначення обсягу прав і обов'язків учасників процесу;

- кримінологічні - кваліфікація є засобом попередження вчинення злочинів, умовою формування правомірної поведінки.

Кримінально-правова теорія та судово-слідча практика виробили правила кваліфікації злочинів. Основні з них такі:

1) усі фактичні ознаки вчиненого мають відповідати юридичним ознакам складу злочину;

2) ознаки вчиненого злочину слід відмежовувати, відокремлювати від суміжних складів злочинів;

3) до вчиненого злочину завжди повинна застосовуватися та кримінально-правова норма, яка найбільш повно охоплює його ознаки;

4) за наявності у вчиненому діянні ознак загальної та спеціальної норм застосовують спеціальну норму;

5) кваліфікований склад злочину має пріоритет (перевагу) перед основним складом, а особливо кваліфікований - перед кваліфікованим і поглинає його;

6) діяння, при якому заподіяння шкоди додатковому безпосередньому об'єктові посягання є способом, складовою частиною заподіяння шкоди основному об'єктові, кваліфікується як один злочин; діяння, при вчиненні якого шкода додатковому об'єктові заподіюється факультативно, кваліфікується як сукупність злочинів;

7) спосіб учинення злочину не утворює сукупності злочинів, якщо він є обов'язковою, необхідною та невід'ємною ознакою певного діяння;

8) кожна наступна стадія завершення злочину поглинає попередню: склад закінченого злочину поглинає склад замаху, а склад замаху поглинає склад готування до цього злочину;

9) умисел завжди поглинає необережність, а будь-який вищий ступінь вини поглинає нижчий;

10) при конкуренції самостійної норми та норми про співучасть у більш тяжкому злочині застосовується норма про співучасть тощо.

Слід зазначити, що науковці розрізняють загальні та спеціальні правила кваліфікації злочинів. Так, пропонується серед загальних правил кваліфікації злочинів розрізняти кваліфікацію за ознаками об'єкта, об'єктивної сторони, суб'єктивної сторони та суб'єкта злочину, а серед спеціальних - кваліфікацію при незакінченій злочинній діяльності, щодо злочинів, вчинених у співучасті, за сукупністю злочинів, при конкуренції кримінально-правових норм (поряд з цим ця авторка пропонує розглядати питання про зміну кваліфікації злочинів - в разі зміни кримінального закону та у процесі кримінального судочинства). злочин закон кримінальний

Юридичне закріплення результатів кваліфікації злочинів має чотири основні компоненти:

1) виклад фактичних обставин справи;

2) складання формули кваліфікації;

3) юридичне формулювання обвинувачення;

4) обґрунтування кваліфікації.

Складання формули кваліфікації - це здійснення вказівки на статті Особливої, а за певних умов - і Загальної частин КК, які передбачають вчинене діяння через використання скорочених, умовних позначень.

Формула кваліфікації - це сукупність буквених (літерних) і цифрових позначень, які вказують на кримінально-правові норми (статті, їх частини та пункти), що підлягають застосуванню. І якщо цифри у формулі кваліфікації злочинів можуть бути різними (нині максимальне число - 447, тобто останній номер статті в КК України - щодо відповідальності за найманство), то перелік букв є обмеженим: з 33 букв української абетки застосовуються тільки "п" (що означає "пункт"), "ч" (що означає "частина"), "ст" (що означає "стаття"), а також абревіатура "КК" (що означає "Кримінальний кодекс").

Формула кваліфікації злочинів дає відповідь на запитання: чи має діяння склад злочину та якою власне статтею кримінального закону його передбачено?

Значення формули кваліфікації - стисле й точне посилання на закон про кримінальну відповідальність, що скорочує обсяг процесуальних документів.

Формула кваліфікації має містити:

1) обов'язкове посилання на статтю (частину, пункт частини, статті) Особливої частини КК, що містить юридичний склад злочину, який відповідає встановленим фактичним обставинам. Наприклад: встановлено, що дії К. підпадають під ознаки складу злочину, передбаченого ст. 113 КК; визнати М. винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК; дії Н. слід кваліфікувати за пунктами 1 і 12 ч. 2 ст. 115 КК;

2) обов'язкове посилання на конкретні частини відповідних статей Загальної частини КК - якщо йдеться про:

а) готування до злочину. У такому разі при кваліфікації потрібно посилатися на ч. 1 ст. 14 КК та на відповідну статтю (частину, пункт частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за закінчений злочин. Наприклад: визнати Б. винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 14 та ч. 3 ст. 190 КК;

б) замах на злочин. За таких умов, залежно від виду замаху (закінчений або незакінчений), при кваліфікації потрібно посилатися на частини 2 або 3 ст. 15 КК та на відповідну статтю (частину, пункт частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за закінчений злочин. Наприклад: дії Д. слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 15 і п. 2 ч. 2 ст. 115 КК; діяння І. підпадає під ознаки складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 15 і ч. 5 ст. 186 КК. Якщо ж особа вчиняє замах на злочин через бездіяльність, то при кваліфікації необхідно посилатися на ч. 1 ст. 15 КК і статтю Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за закінчений злочин, на який особа вчиняє замах. Це пов'язано з тим, що частини 2 і 3 ст. 15 КК передбачають замах як дію, а тому кваліфікація з посиланням на ці частини при злочинній бездіяльності неможлива;

в) співучасть у злочині (не "співучасть особливого роду", яка прямо передбачена статтею Особливої частини КК). У такому разі, залежно від виду співучасника, при кваліфікації потрібно посилатися на частини 3, 4 або 5 ст. 27 КК та на відповідну статтю (частину, пункт частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за закінчений злочин. Наприклад: визнати П. винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 27 і ч. 2 ст. 249 КК; дії Р. слід кваліфікувати за ч. 4 ст. 27, ч. 1 ст. 14 і ч. 2 ст. 262 КК; доведено, що С. було вчинено злочин, передбачений ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 15 і ч. 2 ст. 308 КК;

3) обов'язкове окреме посилання на статті (частини, пункти частин статей) Особливої частини КК, якщо в межах кваліфікації злочинів встановлена відповідність фактичних обставин кільком різним юридичним складам злочинів і принаймні два з них інкримінуються особі (зокрема, при сукупності злочинів). Наприклад: підтверджено, що дії У. підпадають під ознаки складу злочинів, передбачених п. 6 ч. 2 ст. 115 і ч. 4 ст. 187 КК; дії Ф. необхідно кваліфікувати за ч. 1 ст. 152 і ч. 3 ст. 152 КК;

4) поєднання другого та третього випадків. Наприклад: визнати Ц. винною у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115 і ч. 4 ст. 187 КК; дії Ч. необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 185 і ч. 3 ст. 185 КК;

5) правильне розташування розділових знаків і наведення відомостей у формі, яка б усувала непорозуміння чи двозначність (зокрема, варто пам'ятати про крапки після букв "п", "ч", "ст", про з'єднуючі сполучники "і", "та", а також коми у відповідній формулі кваліфікації).

Таким чином, теорія кваліфікації злочинів є центральної частиною процесу застосування кримінального закону. Кримінально-правова кваліфікація - це оцінка діяння, яке заподіяло чи могло заподіяти істотну шкоду та характеризується ознаками кримінальної протиправності, що полягає у визначенні того, якою статтею (частиною, пунктом статті) кримінального закону передбачене вказане діяння. Вона включає вибір відповідної статті, обґрунтування необхідності її застосування, процесуальне закріплення висновку про те, що діяння передбачене вказаною статтею та, відповідно, що воно є (не є) злочином чи іншим діянням, передбаченим кримінальним законом.

Задача

Є. на законних підставах одержав кредит і побудував магазин біля автомагістралі . Через тиждень до нього приїхали Д. і Ж. і почали вимагати, щоб він покинув займатися цим бізнесом і продав їм за безцінь магазин. На підтвердження цього вони декілька разів ударили Є. по голові, внаслідок чого останній отримав тяжкі тілесні ушкодження.

Кваліфікуйте дії Д. і Ж. Відповідь обґрунтуйте.

Дії Д. і Ж. слід кваліфікувати за ч. 4 ст. 189 КК України (вимагання, що завдало майнової шкоди в особливо великих розмірах, або вчинене організованою групою, або поєднане із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження). Так, умисне заподіяння при вимаганні тяжкого тілесного ушкодження, що не призвело до смерті потерпілого, не потребує додаткової кваліфікації за ч. ч.1 чи 2 ст. 121, оскільки повністю охоплюється ч. 4 ст. 189 КК України.

Список використаної літератури

1. Александров Ю.В. Кримінальне право України. Загальна частина: Підруч. / Ю.В. Александров, В. І. Антипов, М.В. Володько, О.О. Дудоров, В.А. Климченко, В.М. Коробенко, М. І. Мельник, А.А. Музика, В.О. Навроцький, В. І. Осадчий; Нац. акад. внутр. справ України, Київ. міжнар. ун-т, Київ. юрид. ін-т МВС України. - 3-є вид., переробл. та доповн. - К. : Юрид. думка, 2008. - 352 c.

2. Бойко А.М. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / А.М. Бойко, Л.П. Брич, В.К. Грищук, О.О. Дудоров, М. І. Мельник. - 6-те вид., переробл. та доповн. - К. : Юрид. думка, 2009. - 1236 c.

3. Івченко А.О. Тлумачний словник української мови / А.О. Івченко. - 10-те випр. вид. - Харків: Фоліо, 2010. - 540 с.

4. Коржанський М.Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України. - К. : Атіка, Академія, Ельга-Н, 2011. - 656 с.

5. Кримінальна правотворчість (Теорія кваліфікації злочинів), опорний конспект лекцій, планів семінарських занять, самостійної підготовки, завдань практичних робіт та питань модульного контролю для студентів з напряму підготовки 6.030401 - "Правознавство" / Автор - упорядн.: П.В. Хряпінський. - Дніпропетровськ: Національний гірничий університет, 2014. - 302 с.

6. Кримінальне право України. Загальна частина: підручник для студентів юрид. вузів і фак. / [Андрусів, П.П. Андрушко, В.В. Бенківський та ін.]; за ред. П.С. Матишевського та ін. - К.: Юрінком Інтер, 2008. - 512 с.

7. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року (зі змінами і допов.) // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 25. - Ст. 131.

8. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13 квітня 2012 року (зі змінами і допов.) // Відомості Верховної Ради України. - 2013. - № 9-10. - Ст. 88.

9. Созанський Т. І. Кваліфікація злочинів, передбачених різними статтями КК України / Т.І. Созанський // Європейські перспективи. - 2012. - № 2(1). - С. 131-136.

10. Сучасна правова енциклопедія / О.В. Зайчук, О.Л. Копиленко, В.С. Ковальський [та ін.] ; за заг. ред. О.В. Зайчука; Ін-т законодавства Верховної Ради України. - 2-ге вид., перероб. і допов. - К. : Юрінком Інтер, 2013. - 408 с.

11. Ус О.В. Кваліфікація злочинів: сутність та поняття / О.В. Ус // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Серія: Право. - 2014. - № 1106, вип. 17. - С. 171-175.

Размещено на Allbest.ru