Місце Президента України в системі органів державної влади України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Місце Президента України в системі органів державної влади України

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Загальна характеристика конституційно-правового статусу Президента України
• 1.1 Історія розвитку інституту Глави держави в Україні
• 1.2 Принципи конституційно-правового статусу Президента України
• Розділ 2. Компетенція Президента України
• 2.1 Компетенція Президента України як Глави держави
• 2.2 Компетенція Президента України як Верховного Головнокомандувача
• 2.3 Інші повноваження президента України
• Розділ 3. Розгляд спроб удосконалення конституційно - правового статусу Президента України
• 3.1 Реформування конституційно-правового статусу Президента України
• Висновки
• Список використаних джерел
• 
• Вступ
• Актуальність теми дослідження обумовлена тим, що сучасний період розвитку України характеризується численними змінами, що відбуваються у житті країни, державному будівництві та ідеології. Значною частиною цих змін є проведення в Україні політичної реформи, яка торкається різних сторін організації та діяльності органів державної влади, зокрема й інституту глави держави.

У нашій державі пост Президента було запроваджено Законом України "Про заснування поста Президента Української РСР і внесення змін та доповнень до Конституції (Основного Закону) України" від 5 липня 1991 р. У Конституції України Президенту присвячено розділ V, який складається з 11 статей, що встановлюють порядок обрання Президента та основи його взаємовідносин з державними органами.

Згідно з чинною Конституцією, Президент України є главою держави і виступає від її імені. Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина (ст. 102).

Відповідно до ст. 103 Конституції України Президент обирається на п'ять років. Президентом України може бути обраний громадянин України, який досяг тридцяти п'яти років, має право голосу, проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років та володіє державною мовою.

Ступінь дослідження місця президента у сучасній системі органів державної влади є актуальною, адже вона розглядається в працях багатьох науковців, політичних діячів. Однією з таких наукових робіт є "Становлення інституту президентства" Олеськів І., в якому докладно розглядається законодавчий процес і роль інституту президентства в державотворенні України. А також "Історичний розвиток інституту глави держави в Україні", а саме проведення політичної реформи в Україні, згідно з якою за чинною Конституцією Президент України є главою держави і виступає від її імені.

Предметом курсової роботи є розвиток і становлення інституту президентства в Україні. Виконання Президентом України своїх повноважень згідно з Конституцією України. А також розгляд процесу реформування статусу Президента України.

Об'єктом курсової роботи є закріплення статусу Президента України, його еволюційний розвиток, а насамперед закріплення в Конституції України статусу глави держави, як гаранта державного суверенітету.

Мета курсової роботи полягає у вивченні особливостей конституційного регулювання щодо повноважень Президента України, а також еволюція його правового статусу.

Для досягнення зазначеної мети були визначені завдання:

– дослідити особливості становлення інституту президентства в Україні; розкрити зміст і сутність основних проблем законодавчого процесу;

– визначити повноваження Президента України, які закріплені в Конституції України та інших нормативно-правових актах;

– сучасний стан інституту президентства і можливості його змін згідно з процесом державотворення в Україні.

Методи дослідження: емпіричний, формально-догматичний, логічний, конкретно-історичний, порівняльно-правовий; аналізу і синтезу, моделювання, статистичний та інші.

Теоретична основа дослідження. Мною були використані наукові праці українських вчених, нормативно-правові акти національного законодавства. Серед вчених, що розкривають питання, якому присвячене дослідження, можна виділити: Агафонова С., Пахомову М., Старківа І., Бєлова Д., Музиченка П., Сухоноса В., Процика І., Горбатюка В., Шляхтуна П., Фрицького О., Кравченка В. та інших.

У результаті аналізу матеріалу для цього дослідження склалася наступна структура курсової роботи: вступ, 3 розділи, 6 підрозділів, висновки, список використаних джерел.

• Розділ 1. Загальна характеристика конституційно-правового статусу Президента України
• 1.1 Історія розвитку інституту Глави держави в Україні

Становлення інституту президентської влади в будь-якій державі - це досить складний і суперечливий процес, що розтягується іноді не на одне десятиліття. В Україні інститут президента розвивався власним шляхом. Зародження демократичного суспільства розпочалося ще за часів козацтва, але бурхливий розвиток демократії та інституту Президента розпочався в десятих роках ХХ ст. у дискусіях нових політичних організацій й партій, які в програмних документах ставили своєю метою побудову республіки в Україні.

Ідея запровадження інституту глави держави знайшла відображення в програмах перших українських політичних партій кінця ХІХ - початку ХХ ст. Умовно ці партії можна поділити на дві групи: ті, що підтримували монархічну форму правління, і ті, що вважали необхідним встановлення республіканської форми правління. До перших українських політичних партій початку ХХ ст., які у своїх програмних документах вказували на необхідність запровадження республіканської форми правління з наявністю інституту глави держави, можна віднести створену в кінці 1905 року Українську партію соціалістів-федералістів. "Програма…" цієї партії містила положення про те, що реформована Російська держава "повинна стати федерацією рівноправних автономних національно-територіальних одиниць", а функції глави держави (президента) мали виконувати "по черзі члени Високої Державної ради протягом одного року кожний". Пахомова М.М. Формування інституту президентської влади в Україні / М.М. Пахомова // Наукові праці: Науково-методичний журнал. Т.33. - Вип.20: Політичні науки. - 2004. - С.21.

Дуже цікавим з точки зору розвитку інституту президента в Україні був період 1918-1921 р.р. Як відомо, в ті роки тричі змінювалася влада й обсяг повноважень президента (до речі, термін "президент" вперше в Україні почав

вживатися саме в той період.) Агафонов С. Історичний розвиток інституту глави держави в Україні / С. Агафонов // Право України. - 2001. - № 7. - С. 103. Так, за часів діяльності Центральної Ради було видано чотири Універсали (Укази), які мали покласти основу демократизації українського суспільства. Останнім Універсалом від 22.01.1918 р. Центральна Рада проголосила повну політичну незалежність України від Росії, а 29 квітня 1918 р. Центральна Рада обрала Михайла Грушевського Президентом Української Народної Республіки. Старків І. М. Історико-правові витоки інституту президентства в Україні та світі / І. М. Старків // Форум права. - 2012. - № 4. - С. 859-864 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://arhive.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2012-4/12cimutc.pdf.\

Бєлов Д. М. розглядає Українську Народну Республіку як першу спробу сформувати державність на демократичних засадах. За своєю характеристикою УНР була буржуазною парламентарною республікою, законодавча влада в якій практично здійснювалася Українською Центральною Радою, а виконавча - Генеральним Секретаріатом. Проте інституту президентства як такого не існувало.Бєлов Д. М. Конституційно-правове регулювання інституту президентства в Україні та Франції : монографія / Д. М. Бєлов, Ю. М. Бисага. - Ужгород : Ліра, 2007. - С. 74-75. Це пов'язано із тим, що вибори М. Грушевського не були легальними, оскільки не існувало нормативних актів, які б передбачали цю посаду і регламентували порядок її обрання. Нічого не говорилося про посаду Президента й у щойно прийнятій Конституції. Музиченко П. Історія держави і права України: Навч. Посібник / П. Музиченко. - К.: «Т-во Знання», 2000. - С. 318.

Що стосується радянського періоду, то в цей період вважалося, що інститут глави держави:

1) є елементом, притаманним виключно буржуазним державам, Сухонос В. Інститут глави держави в Україні 1917-1921 років / В. Сухонос // Вісник Центральної виборчої комісії. - 2008. - №4. - С. 80. а отже таким, що суперечить принципам народовладдя. Так, Конституція Української РСР 1978 р. передбачала, що "уся влада в УРСР належить народові. Народ здійснює державну владу через Ради народних депутатів, які становлять політичну основу УРСР. Всі інші державні органи підконтрольні і підзвітні Радам народних депутатів" (ст. 2 Конституції). У ст. 82 Конституції прямо зазначалося, що "Ради народних депутатів безпосередньо і через створювані ними органи керують усіма галузями державного, господарського, соціального і культурного будівництва, приймають рішення, забезпечують їх виконання, здійснюють контроль за проведенням рішень у життя". Конституція Української Радянської Соціалістичної Республіки 1978 року : [Електронний ресурс]. - Режим доступу :  http://zakon1.rada. gov.ua/laws/show/888-09/print1360758140771470

2) є предметом дослідження в контексті особливостей окремого регіону. Сухонос В. Світовий досвід закріплення статусу глави держави: історико-законодавчий аспект / В. Сухонос // Правова держава. -2007. - Вип. 18. - С. 209.

Вже на сучасному етапі проблема запровадження президентської влади постала у 90-х роках ХХ ст. - за часів Перебудови. 27 лютого 1990 р. Верховна Рада СРСР прийняла постанову "Про заснування поста Президента СРСР і внесення відповідних змін та доповнень до Конституції (Основного Закону) СРСР". Прийняття остаточного рішення з цього приводу покладалося на Третій з'їзд народних депутатів. Процик І. Суспільно-політичні передумови запровадження інституту президентства в Україні на початку 90 рр. ХХ ст.. [Електронний ресурс] / І. Процик // Заголовок з екрана. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/NZTNPU/Ist/2009_2/materialy/2009_2/Protsyk.pdf. Згідно з Конституцією СРСР вибори Президента СРСР мали відбуватися шляхом прямого таємного голосування. Водночас перші та єдині (у зв'язку з розпадом СРСР) вибори Президента СРСР проводились з'їздом народних депутатів СРСР . Ним було обрано М.С. Горбачова. Горбатюк В.В. Інститут президентства в Україні: історико-правовий аспект / В.В. Горбатюк // Часопис Київського університету права. - 2011. - №2. - С. 326. Відповідно до Закону СРСР № 1360-І від 14 травня 1990 р. "Про заснування поста Президента СРСР і внесення відповідних змін та доповнень до Конституції (Основного Закону) СРСР" пост Президента Союзу Радянських Соціалістичних Республік було засновано з метою забезпечення подальшого розвитку здійснюваних у країні глибоких політичних і економічних перетворень, зміцнення конституційного ладу, прав, свобод та безпеки громадян, поліпшення взаємодії найвищих органів державної влади і управління СРСР. Закон Союзу Радянських Соціалістичних Республік № 1360-І від 14 травня 1990 року «Про заснування поста Президента СРСР і внесення змін та доповнень до Конституції (Основного Закону) СРСР» [Електронний ресурс] // Законодавство України. - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=v1360400-90.

Навесні 1991 р. у Верховній Раді України також проводиться робота з підготовки законопроектів, необхідних для введення посади Президента України. Із самого початку питання запровадження інституту президента не одержало однозначної підтримки депутатського корпусу й тогочасних політичних сил України. Так, палкі прихильники незалежності підтримували ідею інституту сильного президента. Вони усвідомлювали, що президентська влада здатна відносно швидко ліквідувати радянську. Наявність президента, на їхню думку, прискорило б вихід України зі складу Радянського Союзу. Депутати-комуністи були значно стриманіші: частина з них розуміла значення всенародно обраного президента - він не буде слухняним в руках політбюро їх партії. Однак і вони погодилися з цією пропозицією виходячи з партійної дисципліни. Адже це відповідало положенням проекту концепції Конституції УРСР, внесеному в порядку законодавчої ініціативи Центральним Комітетом КПУ на розгляд Верховної Ради у травні 1991 р. Щоправда, спочатку в підходах керівництва компартії переважала позиція про обрання президента Верховною Радою УРСР, який… "є відповідальним перед нею", що його "функції і повноваження, порядок обрання і звільнення з посади в майбутньому визначить Конституція УРСР". Депутати-ліберали хотіли бачити президента фігурою більше представницького значення, ніж повновладного і харизматичного. Агафонов С. Історичний розвиток інституту глави держави в Україні // Право Укр. - 2001.- №7.- С. 102-104.

Інститут президента в його сучасному розумінні почав відроджуватись у нашій державі в 1991 році. 25 червня 1991 р. Верховна Рада УРСР ухвалила постанову "Про вибори Президента Української РСР", у пункті першому якої визнала "за доцільне заснувати посаду Президента Української РСР". У цій постанові передбачалось також, що вибори Президента Української РСР мають відбутися в 1991 р.Постанова Верховной Ради Української РСР № 1299-XII від 05.07.1991  «Про вибори Президента Української РСР» [Електронний ресурс] // Режим доступу:  http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/1299-12

Оскільки інститут Президента України мав перетворитись із символічного колективного в реальний одноособовий позапарламентський інститут і Президент мав обиратись не парламентом, а громадянами України, цей інститут об'єктивно мав отримати необхідну конституційно-правову основу, перш ніж стати реальністю. Тому 5 липня 1991 р. було прийнято три закони Української РСР, присвячені цьому питанню, а саме:

- "Про заснування посади Президента Української РСР і внесення змін і доповнень до Конституції (Основного Закону) Української РСР", у статті першій якого проголошувалось: "Заснувати посаду Президента Української Радянської Соціалістичної Республіки";

- "Про Президента Української РСР", яким конкретизувались деякі положення згаданого вище Закону. Зокрема, визначалися порядок приведення Президента до присяги і вступ його на посаду;

- "Про вибори Президента Української РСР". Визначаючи основні принципи і засади виборів Президента, Закон встановлював, що вибори Президента проводяться за принципами загального, рівного (кожний виборець має один голос) і прямого (обирається безпосередньо виборцями) виборчого права при таємному голосуванні.

Перші в історії незалежної України всенародні вибори Президента України відбулися 1 грудня 1991 р. одночасно із всеукраїнським референдумом на підтвердження Декларації про державний суверенітет України. Ці вибори стали подією, з якої, власне, й почала відлік історія сучасного інституту президентства в Україні.

Отже, на мою думку, історію становлення інституту Президента України слід поділяти на 9 періодів:

1. 10-ті роки ХХ століття, коли загальні засади інституту Президента формувалися в програмних документах політичних партій та в політико-правовій доктрині того часу;

2. 1918-1921 рр., коли вперше в історії України була спроба заснувати пост Президента;

3. радянський період, коли інститут президента досліджувався лише доктринальною як інституція буржуазних держав;

4. 1990 рік - період заснування посади Президента СРСР;

5. 1991 рік - заснування посади Президента України та прийняття перших нормативно-правових актів, які регулювали його правовий статус;

6. 1996 - закріплення інституту Президента в Конституції України;

7. 8 грудня 2004 року, коли були внесені зміни до Основного закону України, які суттєво звузили повноваження глави держави;

8. 30 вересня 2010 року, коли Конституційний Суд України скасував дію конституційних реформ, що були прийняті в 2004 році, і значно розширив повноваження Президента України.

9. 2014 - до сьогодні: чинною є Конституція України, прийнята у 1996 році

• 1.2 Принципи конституційно-правового статусу Президента України
• Конституція України, як Основний Закон держави, визначає правовий статус головних органів державної влади. Конституція України, прийнята 28 червня 1996 року зі змінами, внесеними згідно із законами № 2222-IV від 08.12.2004, № 2952-VI від 01.02.2011, № 586-VII від 19. 09. 2013, № 742-VII від 21. 02. 2014 // Відомості Верховної Ради України (ВВР України). - 1996. - № 30. - Ст. 141 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 У системі цих органів Президент України посідає особливе місце та відіграє провідну роль. Його конституційноправовий статус еволюціонувався (змінювався) залежно від зміни форми державного правління: президентськопарламентської республіки - на парламентськопрезидентську чи навпаки. Сьогодні, після політичних подій у листопаді 2013 року - лютому 2014 року й ухвалення Закону України "Про відновлення дії окремих положень Конституції України" № 742VII від 21 лютого 2014 року, конституційноправовий статус Президента зазнав певних змін. Закон України № 742-VII від 21 лютого 2014 року «Про відновлення дії окремих положень Конституції України» // ВВР України. - 2014. - № 11. - Ст. 143 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/742-18 Це зумовлено зміною політичної ситуації, що спричинило зміну форми державного правління з президентсько-парламентської республіки на парламентсько-президентську.
• Але незалежно від форми державного правління, формальних і реальних повноважень конституційний статус одноособового глави держави визначається низкою принципів, що відрізняють його від статусу інших вищих органів і посадових осіб держави. Основоположними з таких принципів є незмінюваність, невідповідальність і нейтральність. До інших принципів конституційного статусу глави держави належать недоторканість і несумісність поста з іншими посадами або видами діяльності, які тією чи іншою мірою притаманні статусу посадових осіб органів публічної влади та депутатів представницьких установ. Одні з цих принципів закріплюються в Конституції безпосередньо, інші є похідними від них або випливають із конституційно закріплених функцій і повноважень глави держави.

Незмінюваність глави держави означає неможливість усунення його з поста законним шляхом до закінчення встановленого законом (конституцією) строку повноважень. Але ця незмінюваність президента не є абсолютною. Його можна усунути з поста не тільки у результаті незаконного державного перевороту, а й у порядку конституційно встановленої особливої процедури - імпічменту. Бурчак Ф. Президент України / Ф.Г. Бурчак . - К.: Ін Юре, 1997 - 24 с.

Невідповідальність глави держави полягає в тому, що він не несе юридичної відповідальності за свої дії, здійснювану політику, незалежно від її наслідків для суспільства і держави. Невідповідальність глави держави не слід путати з невідповідальністю, як це іноді робиться, що означає відсутність в особи почуття відповідальності і є оцінкою моральною, а не юридичною категорією. За парламентарних (парламентарна монархія, парламентарна республіка) і змішаної республіканської форм правління юридичним оформленням зняття відповідальності з глави держави за видані ним акти є контрасигнатура (міністерський підпис) - скріплення акта глави держави підписом прем'єр-міністра або відповідного міністра, без якого акт не набирає юридичної сили. Пушкіна О. Особливості конституційно-правового регулювання інституту Президента України//Юридична Україна.-2012.-2.- С.20-25.

Формально призначення контрасигнатури полягає у тому, щоб взяти політичну і юридичну відповідальність за виданий акт з глави держави і покласти її на уряд та окремих його членів. Фактично контрасигнатура може бути засобом обмеження повноважень глави держави і здійснення їх урядом від імені глави держави. Проте у різних сферах застосування цього інституту неоднакове. В Україні зі змішаною республіканською формою правління інститут контрасигнатури застосовується значно меншою мірою, ніж в парламентських країнах, більшість рішень президента в них не потребують контрасигнування взагалі. В Україні інститут контрасигнатури відіграє формальну роль. Він є засобом зняття відповідальності з Президента України за виданий ним акт і покладення її на Прем'єр-міністра України і міністрів, але не ставить главу держави у залежності від уряду.

Принцип невідповідальності глави держави включає також його недоторканість, яка означає, що він не може бути притягнений до кримінальної відповідальності, затриманий чи заарештований. Суттєві властивості цього права Президента України надають йому ознак посадово-функціонального імунітету, що зумовлено публічно-правовим статусом Президента України, встановленим виключно Конституцією України.

Таким чином, право недоторканності Президента України треба розуміти як органічну складову його конституційного статусу, що має на меті забезпечення умов для реалізації покладених на нього повноважень. Корегування змісту цього права неможливе без внесення відповідних змін до Конституції України

Разом з тим Конституційний Суд України зазначає, що право недоторканності Президента України має обмеження в часі і діє, відповідно до Конституції України лише на час виконання ним повноважень. Рішення Конституційного Суду України від 10.12.2003 N 1-17/2003 «Справа щодо недоторканності та імпічменту Президента України» - 2003. - №17. - ч.3 [Електронний ресурс]//Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v019p710-03

Принцип незмінюваності і невідповідальності Президента України Конституція України безпосередньо як такі не закріплює. Вони вводяться із різних конституційних положень, зокрема, щодо виборів Президента України, скріплення його актів підписами глави уряду і міністрів, можливості притягнення його до відповідальності тільки в порядку імпічменту у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину" (ч.1 ст.111 КУ). Шляхтун П.// Конституційне право України: Підручник. - Укр. КНТ, 2008р. - с.370-371

Конституційні принципи незмінюваності і невідповідальності президента, з одного боку, є важливими гарантіями його діяльності як глави держави, сприяють політичній стабільності у суспільстві, з іншого боку вони означають неможливість дострокового усунення законним шляхом з поста президента і такої особи, яка не виконує своїх передвиборчих обіцянок і не виправдовує довіри виборців, або за професійними чи моральними рисами виявилась негідною цього поста.

Нейтральність глави держави полягає в тому, що він, як виразник загальнонаціональних інтересів, має бути політично нейтральною постаттю, стояти поза політичною боротьбою. Кандидат у президенти, як правило, є представником якоїсь політичної сили (партії, виборчого блоку партій, руху) і користується її підтримкою на виборах, однак у разі обрання президентом він не повинен виявляти прихильність до тих чи інших політичних сил. На підтвердження своєї політичної нейтральності президент на час перебування на посаді може припинити членство у політичній партії з власної ініціативи або зобов'язаний зробити це за законодавством. Совгиря О.В. // // Конституційне право України: Підручник - Юрінком Інтер, 2008 - с.432

Ще одним принципом конституційного статусу глави держави є несумісність його поста з іншими посадами або видами діяльності. Принцип несумісності є характерним для багатьох посад в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, депутатських мандатів. Стосовно президента несумісність означає, що він не може мати іншого представницького мандата, обіймати будь-яку іншу посаду, займатися іншою оплачуваною чи підприємницькою діяльністю (принцип несумісності поста Президента України з іншими посадами або видами діяльності закріплено частиною четвертою статті 103 Конституції України). Фрицький, Ю. Особливості статусу та функцій президента України // Юридична Україна. - 2006. - С. 16-20

• Розділ 2. Компетенція Президента України
• 2.1 Компетенція Президента України як Глави держави
• Компетенція - це сукупність юридично (нормами права) встановлених функцій і повноважень органу державної влади, органу місцевого самоврядування або посадової особи щодо предметів їхнього видання. Відповідно, компетенція глави держави є сукупністю конституційно встановлених його функцій і повноважень. Встановлюючи компетенцію глави держави, як і іншого органу влади чи посадової особи, конституції зазвичай не розмежовують функції і повноваження. Виходячи з того, що функції визначають напрями, сфери дії глави держави, тоді як повноваження зазначають, що він може (права) або повинен (обов'язки) роботи щодо предметів його видання. Погорілка В. Конституційне право України: підручник / В. Погорілка - К.: Наукова думка. 2003. - С. 486.
• Найзагальнішою і найпоширенішою функцією глави держави є представницька. Полягає вона у тому, що глава держави є символом національної єдності уособлює державу в цілому і представляє її як у середині країни, так і в міжнародних відносинах. Якщо парламент представляє законодавчу владу держави, уряд - виконавчу владу, верховний суд - судову владу, то глава держави за будь-якої форми правління представляє державу в цілому. Представницька функція Президента України закріплена Конституцією України у загальному вигляді: "Президент України є главою держави і виступає від її імені" (ч. 1 ст. 102 КУ) і конкретизована через наділення його відповідними повноваженнями. Конституція, зокрема, встановлює, що Президент України "представляє державу в міжнародних відносинах"
• (п. 3 ст. 106 КУ). Положення Президента України в системі поділу влади: політико-правовий аспект // Вісник Львівської комерційної академії. Серія - гуманітарні науки. - Львів: Вдавництво Львівської комерційної академії. - 2005. - Випуск 5. - С. 113.
• Другою із загальних функцій держави є гарантування додержання конституції держави. Глави держави виступає гарантом проголошених в конституції суверенітету, територіальної цілісності держави, прав і свобод людини і громадянина. Для цього він наділяється конституцією відповідними повноваженнями, зокрема правом накладання вето на прийняті парламентом закони, скасування актів виконавчої влади у разі суперечності їх конституції. Білак М. Президент України як гарант Конституції України//Право України.-2007.-11.- С.11-17.
• Ще однією функцією глави держави є функція політичного арбітражу. Полягає вона у тому, що глава держави покликаний узгоджувати позиції різних політичних сил та органів державної влади і за необхідності бути примірювачем, посередником між ними. Функція політичного арбітражу випливає з конституційного принципу нейтральності глави держави і тією чи іншою мірою притаманна главі держави за будь-якої форми правління. Іноді вона пов'язується з функцією гарантування додержання конституції.
• Як окрема функція глави держави функція політичного арбітражу безпосередньо закріплена тільки в конституціях деяких держав. Байрачна Л., Барабаш Ю., Веніславський Ф., Кичун В., Колісник В. Конституційне право України: підручник - Х.: Право. 2008. - С. 315.

Особливе місце серед повноважень президента кожної країни займають його повноваження щодо парламенту, зокрема право розпуску парламенту, яке мають глави держав у парламентських і напівпрезидентських (парламентсько-президентських або президентсько-парламентських) республіках. Це право глав держав вважається істотним важелем у системі стримувань і противаг у їх відносинах із парламентом. Підставами застосування главою держави права розпуску парламенту в більшості країн є порушення передбачених конституцією умов формування уряду, прийняття державного бюджету тощо.

Президент України припиняє повноваження Верховної Ради України, якщо протягом 30 днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися. Це зумовлює іноді скликання позачергових сесій Верховної Ради України, що мало місце, наприклад, у серпні 1997 року, але загалом вносить стабільність у її роботу, утверджує парламент як постійно діючий орган законодавчої влади України.

Ряд своїх повноважень Президент України реалізовує за згоди Парламенту. Так, він призначає за згодою Верховної Ради України Прем'єр-міністра України (п. 9 ст. 106 КУ), Генерального Прокурора України (п. 11), (однак його звільнення з посади не потребує згоди Парламенту), Голову Антимонопольного Комітету України (п. 14), Голову Фонду державного майна України, Державного комітету телебачення і радіомовлення України (п. 14); вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни. Перераховані повноваження не можуть використовуватись з метою тиску на Верховну Раду і повинні реалізовуватись у рамках принципу поділу влади. Призначення цих повноважень визначається обов'язком Глави держави забезпечувати узгоджене функціонування усіх гілок механізму державної влади Михалева Н. Конституционное право зарубежных стран СНГ. - М.: Юристъ, 1998. - с.255

Як глава держави Президент України має ряд повноважень щодо призначення і оголошення виборів і референдумів як форм безпосередньої демократії та щодо формування і функціонування органів державної влади. Зокрема, Президент України призначає всеукраїнський референдум щодо внесення змін до Конституції України (ст. 156), проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою; призначає позачергові вибори до Верховної Ради України з підстав та у строки, встановлені Конституцією України. Серьогіна С. Компетенція Президента України: теоретико-правові засади - Національна юридична академія України ім. Яр. Мудрого. - Харків : [б.в.], 1998. - с.158

Серед компетенцій Президента України як глави держави визначають також законодавчі - права та обов'язки у сфері розробки, прийняття і набуття чинності законами України. Тобто це ряд повноважень Президента України, які стосуються його права впливу на законодавчу та іншу діяльність Верховної Ради України. Пріоритетним серед них є право законодавчої ініціативи (ч. 1 ст. 93 КУ);, тобто право вносити до Верховної Ради України законопроекти або пропозиції щодо прийняття законів. До того ж законопроекти визначені Президентом України як невідкладні, мають розглядатися Верховною Радою України позачергово. (ч. 2 ст. 93 КУ); Президент України має право вносити законопроекти про внесення змін і доповнень до всіх розділів Конституції України, в тому числі до розділу І "Загальні засади", розділу III "Вибори. Референдуми" і розділу XIII "Внесення змін до Конституції України", які за умови їхнього прийняття не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України затверджуються всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом України. Президент України має також значні повноваження на завершальній стадії законодавчого процесу: підписання (п. 29 ч. 1 ст. 106 КУ); і оприлюднення законів. Відповідно до чинної Конституції України Президенту України належить право підписання законів, прийнятих Верховною Радою України, і оприлюднення їх. До того ж на основі Конституції і законів України Президент видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України (ч. З ст. 106 КУ) та ін. Кравченко В.// Конституційне право України: Навчальний посібник - Видавництво, - К.: Атіка, 2008. - с.592

Крім того, Президент України вносить до Верховної Ради України подання про призначення Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України, а також зупиняє дію актів Кабінету Міністрів України з мотивів невідповідності їх Конституції з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності;

Президент України також призначає на посади та звільняє з посад половину складу Ради Національного банку України, призначає на посади та звільняє з посад половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення.

Президент України у межах своїх компетенцій також вносить до Верховної Ради України подання про призначення на посаду та звільнення з посади Голови Служби безпеки України. До того ж глава держави призначає на посади та звільняє з посад третину складу Конституційного Суду України; призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Верховної Ради України Генерального прокурора України.

• 2.2 Компетенція Президента України як Верховного Головнокомандувача

Згідно з пунктом 17 частини першої статті 106 Конституції України Президент України є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави. Це положення є відповідно проявом ще однієї функції Президента України, яка стала актуальною починаючи з 7 червня 2014 року, коли Петро Порошенко, що вступив на посаду президента України, прямо в залі Верховної Ради підписав свій перший указ, яким взяв на себе повноваження Верховного Головнокомандувача Збройних сил України.

Ця посада, як така, існує ще з 1992 року, проте жодного разу донедавна не була використана за своїм прямим призначенням, оскільки не було критичних умов для її застосування. Проте, зважаючи на військову агресію зі сторони Російської Федерації, подальше ігнорування цього повноваження вбачалося нереальним.

Взагалі, у контексті розгляду цього питання існують декілька проблем, які дещо спотворюють сприйняття посади Верховного Головнокомандуючого Збройних Сил України.

Як ми уже знаємо, в особливий період керівництво Збройними Силами України та іншими військовими формуваннями Президент України може здійснювати через Ставку Верховного Головнокомандувача, робочим органом якої є Генеральний штаб Збройних Сил України.

Але стаття 8 Закону України "Про Збройні Сили України" взагалі говорить, що безпосереднє керівництво Збройними Силами України у мирний та воєнний час здійснює Головнокомандувач Збройних Сил України. Закон України №1934-XII від 6 грудня 1991 року «Про Збройні Сили України» // ВВР України. - 1991. -

№ 11. - Ст. 7 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/742-18 Таким чином Верховний Головнокомандувач безпосереднім керівництвом Збройними Силами України не займається не лише в мирний час, але і у воєнний ! З одного боку це добре, а з іншого - що це за Верховний Головнокомандувач, який не керує військами навіть у воєнний час ?

Головнокомандувачем Збройних Сил України є за посадою Міністр оборони України, якщо він військовослужбовець, а в разі, коли Міністром оборони України призначається цивільна особа, - начальник Генерального штабу Збройних Сил України. Чушенко В. // Конституційне право України: Підручник: Видавничий Дім, 2007 р.- с. 495

Таким чином Збройні Сили України мають двох Головнокомандувачів - Верховного та міністра оборони чи начальника Генерального штабу Збройних Сил України. При цьому цивільна особа не може бути Головнокомандувачем Збройних Сил України, а от Верховним Головнокомандувачем (Президентом) - може.

На мою думку, така ситуація підриває не тільки рівень довіри населення до Президента України як до Верховного Головновнокомандувача ЗСУ, а й взагалі можливість оперативно здійснювати певні дії у рамках Антитерористичної операції, що досягає все більш критичних меж з кожним днем.

На жаль, за рік війни у нас так і не з'явився фактичний Президент - Верховний Головнокомандувач. Адже попри дипломатичні зусилля, які досить активно (з різним ступенем ефективності) вживає влада, потрібна така ж надактивна і, головне, ефективна робота з мобілізації нації для захисту країни. Результати війни визначають військові, а дипломати можуть їх лише закріплювати, а не навпаки. Потрібно визнати: перемогти у війні проти третьої в світі військової потуги можливо лише, зосередивши всі ресурси країни та нації. На жаль, зараз активну участь у так званій АТО беруть лише до 7 % українців. Орієнтація на власні сили має бути ключовим інструментом підвищення обороноздатності, з використанням дипломатичного фронту як важливого, але допоміжного.

Тобто, зважаючи на усе вище написане, приходимо до висновку, що Президент України свої повноваження як Верховного Головнокомандуючого виконує не повною мірою, підриваючи престиж взагалі цілого інституту президентства в Україні як такого.

• 2.3 Інші повноваження президента України

Однією з особливостей статусу Президента України є те, що він не може передавати свої повноваження іншим особам або органам. Це є важливою гарантією як статусу Президента України, так і конституційного ладу загалом. Свої функції і повноваження Президент здійснює в певних правових і організаційних формах, які, як правило, властиві лише цьому Інституту державної влади. Президент України на основі й на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України. Окремі види актів Президента України скріплюються відповідно до Конституції України підписами Прем'єр-міністра України і міністра, відповідального за акт та його виконання.

Для здійснення своїх повноважень Президент України в межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, створює консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби. Скрипнюк О. Конституційне право і теорія конституційного права України: теоретико-методологічні проблеми// Вісник Національної академії правових наук України.-2013.-№2(73).- С.108-114.

Зокрема, такими органами є Секретаріат Президента України, Державне управління справами, Національний центр з питань євроатлантичної інтеграції України, Фонд сприяння місцевому самоврядуванню. Національна академія державного управління при Президентові України, Національний інститут стратегічних досліджень та ін.

Секретаріат Президента України створений відповідно до Указу Президента України "Питання Секретаріату Президента України" від 14 жовтня 2005 р. № 1445 як постійно діючий допоміжний орган щодо забезпечення здійснення Президентом України його конституційних повноважень на засадах відкритості, гласності та прозорості.

Секретаріат очолює Глава Секретаріату Президента України, який несе персональну відповідальність за виконання покладеного на Секретаріат основного завдання. Глава Секретаріату Президента України, його перші заступники та заступники, а також Представник Президента України у Верховній Раді України, Представник Президента України у Конституційному Суді України. Представник Президента України на Чорнобильській АЕС, Повноважний Представник Президента України з питань додержання прав і свобод людини і громадянина, Прес-секретар Президента України, радники, помічники, референти Президента України, які є працівниками Секретаріату, призначаються на посади і звільняються з посад Президентом України. Інші працівники Секретаріату призначаються на посади та звільняються з посад Главою Секретаріату Президента України.

За дорученням Президента України його позицію у Верховній Раді України, у відносинах з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, з політичними партіями, громадськими організаціями та засобами масової інформації, з міжнародними організаціями представляє Глава Секретаріату Президента України, який також організовує здійснення контролю за виконанням актів Президента України; здійснює загальне керівництво Секретаріатом, спрямовує його діяльність на ефективне забезпечення здійснення Президентом України його повноважень; представляє Секретаріат у відносинах з іншими органами, підприємствами, установами та організаціями; виконує інші функції для забезпечення здійснення главою держави своїх повноважень. Гладун З.С., Федчишин М.Г. Основи конституційного праваУкраїни. Тернопіль: Астон - 2001 -  315 с.

Особливою організаційною формою гарантування Президентом України конституційного ладу України, державної незалежності й безпеки є Рада національної безпеки і оборони, яка є координаційним органом із питань національної безпеки і оборони при Президентові України, що координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони. Президент України є головою РНБО України і формує її персональний склад. Рішення Ради національної безпеки і оборони України вводяться в дію указами Президента України (ст. 107 Конституції).

• Розділ 3. Розгляд спроб удосконалення конституційно - правового статусу Президента України
• 3.1 Реформування конституційно-правового статусу Президента України
• Численні дискусії про місце і роль глави держави у державному механізмі України показали, що політична реформа, яка проводиться в Україні вже тривалий час, потребує поглиблення. Ця обставина вимагає від науковців якісно нових підходів, рекомендацій і розробок, що будуть адекватними новим обставинам, котрі виникають в Україні, щодо організації та функціонування глави держави в умовах, які постійно змінюються, для того, щоб останній якомога більше сприяв прогресивним змінам в політичній, економічній, соціальній, духовній, ку-льтурній, інформаційній та інших сферах, розбудові в незалежній Україні демократичної та соціально-правової держави. Разом з тим саме реформування політичної системи викликає не- обхідність внесення коректив в організацію та діяльність як Президе- нта України, так і структурних елементів механізму реалізації ним своїх повноважень. Проте такий крок може бути успішними лише з урахуванням відповідних наукових досягнень. Сухонос В. Інститут Глави Держави в конституційному праві // ДВНЗ “УАБС НБУ”, 2011. - 339 с

Взагалі, конституційно-правовий статус Президента України встановлюється нормами Конституції України, які визначають місце та роль Президента України в системі органів державної влади; та його взаємовідносини з іншими органами державної влади; закріплюють порядок заміщення поста Президента України; передбачають конституційно-правову відповідальність за державну зраду та інші злочини; визначають функції та повноваження Президента України.

Президент України посідає окреме місце в системі органів державної влади. Конституція України 1996р., на відміну від попередньої Конституції та Конституційного договору від 8 червня 1995р., які визначали його статус як глави держави і глави виконавчої влади, не відносить Президента України до законодавчої, виконавчої чи судової гілок влади. Водночас, за Конституцією України 1996 р. глава держави зберігав досить широкі повноваження (установчі та контрольні) в сфері виконавчої влади і наділявся суттєвими прерогативами в сферах законодавчої і судової влади. Олеськів І. Реформування в України інститут президентства // Юридична Укр. - 2006. - №3. - с.53

Із внесенням змін до Конституції України змін 8 грудня 2004р. конституційний статус Президента України отримав подальшу трансформацію, що пов'язано з переходом до парламентарно - президентської форми правління. Так, суттєво зменшуються його прерогативи в сфері виконавчої влади (повноваження щодо формування Уряду фактично перейшли до парламенту), тим часом розширилися його контрольні повноваження стосовно Верховної Ради України - Президент України отримав додаткові підстави для дострокового припинення повноважень парламенту. Кравченко В. Конституційне право України: Навчальний посібник - Видавництво, - К.: Акта, 2009. - с.608

Конституційна реформа не призвела до зміни функцій глави держави та не вплинула на конституційні гарантії його діяльності. Це свідчить, що і після внесення до Конституції України 8 грудня 2004 р. Президент України продовжує відігравати суттєву роль в механізмі державної влади, насамперед, як інститут, що забезпечує стабільність державної влади, взаємодію її різних гілок.

Проте 21 лютого 2014 року Верховна Рада України без рішення профільного комітету і без висновку Конституційного Суду прийняла закон № 742-VII "Про відновлення дії окремих положень Конституції України".

Таким чином, від 22 лютого 2014 року є чинними на території України положення Конституції України, прийнятої на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, із змінами і доповненнями.

Отже, всупереч основному напряму реформування Конституції України - обмеженню (звуженню) конституційних повноважень глави держави й відповідному розширенню повноважень парламенту прийнятий закон "Про внесення змін до Конституції України", навпаки, передбачає значне розширення повноважень глави держави, зокрема за рахунок обмеження повноважень парламенту та уряду. Колюх В. Представник Президента чи уряду? // Віче. - 2014. - № 14. - С. 9-13.

Конституція України передбачає певні умови, що забезпечують контроль за діяльністю Президента України, виключають можливість його перетворення в авторитарного правителя. До них можна віднести:

1)обмеження терміну повноважень Президента України п'ятирічним строком (ч. 1 ст.103); конституційний президент головнокомандувач

2) його обрання на загальних прямих виборах (ч. 1 ст. 103);

3)заборона мати Президентові України інший представницький мандат, обіймати посаду в органах державної влади або в об'єднаннях громадян (ч. 4 ст. 103);

4) заборона займати пост Президента України однією й тією ж самою особою більше ніж два строки підряд (ч. 3 ст. 103);

5)можливість усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в разі вчинення ним державної зради або іншого злочину(ст. 111);

6)можливість визнання Конституційним Судом України актів Президента не конституційними, через що вони втрачають чинність з дня відхилення Конституційним Судом України відповідного рішення (ст. 152) Олеськів І. Реформування в України інститут президентства // Юридична Укр. - 2006. - №3. - с.64

• Висновки

Інститут Президента України як глави держави є порівняно новим явищем у політичному житті і державному будівництві України. Глава держави - це особа, яка формально посідає вище місце у структурі державних інститутів і одночасно здійснює функцію представництва держави.

Слід зазначити, що з часу впровадження в Україні посади Президента його правовий статус змінювався. Спочатку Президент України був визначений як найвища посадова особа Української держави і глава виконавчої влади. Пізнішими змінами до Конституції України він визначався за статусом як глава держави та глава виконавчої влади. Цей статус було підтверджено Конституційним Договором 1995 року. Конституційно - правовий статус глави держави - це встановлена нормами конституції сукупність його функцій, повноважень і форм відповідальності.

Загальну систему функцій Президента України становлять: забезпечення єдності держави, представництво держави, забезпечення державного суверенітету та національної безпеки України, забезпечення реалізації основних прав і свобод громадян, установча, нормотворча, кадрова функція, а також керівництво зовнішньополітичною діяльністю.

Функція глави держави реалізується через його повноваження. Глава держави формально наділяється широкими повноваженнями у сфері законодавчої, виконавчої і судової влади та зовнішньо - політичної діяльності. Формальна й особливо реальна наявність у глави держави тих чи інших повноважень визначається передусім формою державного правління.

Відповідно до п.28 ст.106 Конституції, глава української держави "створює у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби", які входять до складу президентського апарату. Отже, апарат Президента України - це сукупність консультативно-дорадчих та інших допоміжних органів і служб, створених при главі держави, куди входить і Адміністрація Президента України.

Ознайомившись з Основним законом України та низкою раніше згаданих нормативних актів, необхідно зробити певні висновки:

1. Необхідність перегляду повноваження Президента України як Верховного Головнокомандувача, а також усунення певних казусів, викликаних накладанням правових норм.

2. Удосконалення контролю за діяльністю президента для унеможливлення повторної узурпації ним влади, як із прийняттям Закону України "Про внесення змін до Конституції України" у 2010 році.

3. Необхідність загального реформування конституційних повноважень президента у формуванні і подальшому нагляді щодо здійснення обов'язків створюваних ним органів.

• Список використаних джерел
• Нормативний матеріал

1. Конституція України, прийнята 28 червня 1996 року зі змінами, внесеними згідно із законами № 2222IV від 08.12.2004, № 2952VI від 01.02.2011, № 586VII від 19. 09. 2013, № 742VII від 21. 02. 2014 // Відомості Верховної Ради України (ВВР України). - 1996. - № 30. - Ст. 141 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96%D0%B2%D1%80

2. Конституція Української Радянської Соціалістичної Республіки 1978 року : [Електронний ресурс]. - Режим доступу :

http://zakon1.rada. gov.ua/laws/show/888-09/print1360758140771470

3. Закон Союзу Радянських Соціалістичних Республік № 1360-І від 14 травня 1990 року "Про заснування поста Президента СРСР і внесення змін та доповнень до Конституції (Основного Закону) СРСР" [Електронний ресурс] // Законодавство України. - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=v1360400-90

4. Постанова Верховной Ради Української РСР № 1299-XII від 05.07.1991 "Про вибори Президента Української РСР" [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/1299-12