Структура фінансово-правових норм

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

1. РОЗДІЛ 1ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ФІНАНСОВО-ПРАВОВИХ НОРМ

1.1 Поняття та особливості фінансово-правових норм

1.2 Класифікація фінансово-правових норм

2 СТРУКТУРА ФІНАНСОВО-ПРАВОВИХ НОРМ

2.1 Гіпотеза і диспозиція фінансово-правових норм

2.2 Санкції фінансово-правових норм

3 РЕАЛІЗАЦІЯ ФІНАНСОВО-РАВОВИХ НОРМ

3.1 Дотримання суб'єктами фінансово-правових норм

3.2 Застосування норм фінансового права

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



ВСТУП

Відносини, що виникають у процесі фінансової діяльності держави, регулюються нормами фінансового права. Як і норми всіх інших галузей права, це писані правила поведінки, які встановлюються державою у суворо визначеному порядку і формі та вводяться в дію в точно встановлений законодавцем термін.

Фінансово-правові норми не є простою волею законодавчих і виконавчих органів, вони мають матеріальне обгрунтування.

Держава може фінансувати свої потреби, тільки виходячи з доходів, отримання яких у свою чергу залежить від рівня розвитку матеріального виробництва та діяльності всієї соціальної сфери, що визначає надходження податків та інших платежів до бюджету та інші позабюджетні фонди.

Фінансово-правові норми визначають права і обов'язки учасників фінансових відносин, обставини, за яких вони стають носіями прав і обов'язків, і передбачають відповідальність за виконання приписів держави.

Норми фінансового права, як і будь-якої іншої галузі права, є загальнообов'язковими правилами поведінки суб'єктів суспільних відносин, що встановлені державою і забезпечені її примусовою силою, тому їм властиві загальні риси правової норми, а саме: вони є правилом поведінки суб'єктів, владним приписом держави і мають регулятивний, формально визначений і загальнообов'язковий характер. Але при цьому вони мають особливості, притаманні тільки цій галузі права, зумовлені специфікою предмета правового регулювання: їх змістом є правила поведінки учасників особливого виду суспільних зв'язків саме в процесі фінансової діяльності держави. Ці правила виявляються в наданні суб'єктам таких відносин суб'єктивних юридичних прав та обов'язків, здійснення яких забезпечує планомірну мобілізацію, розподіл та витрачання централізованих і децентралізованих фондів коштів фінансових ресурсів відповідно до потреб та інтересів держави й суспільства.

Здійснюючи фінансову діяльність, державні органи та органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції вживають фінансово-правові акти, за допомогою яких у межах своїх повноважень регулюють суспільні відносини в області акумуляції, розподілу та використання фінансових ресурсів, проведення контролю за їх витрачанням, за виконанням фінансових планів, фінансових зобов'язань перед державою. У таких актах і виражаються юридичні (або правові) форми фінансової діяльності держави і муніципальних утворень.

Фінансово-правова норма конкретизується як норма певного нормативного правового акту, останні діють у певному часовому інтервалі і просторі, а також охоплюють своїм впливом відповідний коло осіб. Нормативні правові акти, що регулюють фінансові відносини, підкоряються загальним правилом поширення своєї дії.

У сучасних умовах у зв'язку з розвитком фінансового законодавства число фінансово-правових норм збільшується, що свідчить про реальність, досить високого ступеня гарантованості матеріальних фінансово-правових норм на сучасному етапі і т.д.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини у сфері фінансової діяльності держави, регулюються?нормами фінансового права.

Предмет дослідження становлять фінансово-правові норми як первинні елементи фінансового права.

Метою виступає дослідження фінансово-правових норм, характеристика їх загальних ознак і особливостей.

Відповідно до поставленої мети в курсовій роботі поставлені наступні завдання:

1. Дати визначення поняттю фінансово-правової норми.

2. Розкрити специфічні ознаки фінансово-правової норми.

3. Розглянути види фінансово-правових норм.

4. Показати структуру фінансово-правових норм.



1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ФІНАНСОВО-ПРАВОВИХ НОРМ

1.1 Поняття та особливості фінансово-правових норм

Норма в перекладі з латинського означає правило, точне розпорядження, зразок. Тобто, норма являє собою відомості про належну поведінку в тих чи інших умовах (норми моралі, технічні норми). [20]

Фінансове право як галузь права є складною системою, вихідний, первинний елемент якої - фінансово-правові норми. Саме останні регулюють відносини, що виникають, змінюються і припиняються в процесі мобілізації, розподілу й витрачання централізованих і децентралізованих фондів фінансових ресурсів.[4]

Фінансова діяльність держави, органів місцевого самоврядування може здійснюватися лише на основі певних правил, що покликані регулювати таку діяльність, - фінансово-правових норм.

Фінансово-правова норма (норма фінансового права) - установлене чи санкціоноване органами державної влади, місцевогосамоврядування та забезпечене силою державного примусу загальнообов'язкове формально визначене правило поведінки учасників фінансових правовідносин, що виникають з приводу мобілізації, розподілу та використання централізованих і децентралізованих фондів коштів, виражене у категоричній формі, яке закріплює суб'єктивні права і юридичні обов'язки учасників цих відносин. [ 5]

Зміст фінансово-правових норм складають правила поведінки в суспільних відносинах, що виникають у процесі фінансової діяльності держави та органів місцевого самоврядування. Ці правила полягають у наданні учасникам зазначених правовідносин таких юридичних прав і покладанні на них таких юридичних обов'язків, здійснення яких дозволить забезпечити планомірне утворення і використання централізованих і децентралізованих грошових фондів держави та органів місцевого самоврядування відповідно до покладеним на них завдань у певний проміжок часу, виходячи із політики соціально-економічного розвитку держави. [10]

Фінансово-правові норми містять як ознаки, характерні для будь-яких правових норм, так і властиві лише нормам фінансового права. Фінансово-правова норма, як і будь-яка інша правова норма, це:

- правило, що має загальнообов'язковий характер: воно вказує, яким чином, в якому напрямі, протягом якого часу і на якій території необхідно тому чи іншому суб'єкту діяти, приписує правильний з точки зору суспільства і тому обов'язковий для конкретного індивіда спосіб дій. Фінансово-правова норма є обов'язковою для всіх суб'єктів фінансового права і повинна сприйматись як безумовне керівництво до дії, що виходить від держави та не піддягає обговоренню чи оцінці щодо їх доцільності, бажаності чи небажаності здійснення;

- формально визначене правило поведінки , внутрішня визначеність норми проявляється у чіткому визначенні правила поведінки (змісту прав і обов'язків, чітких вказівок на наслідки їх порушення); зовнішня визначеність полягає у закріпленні різних правил поведінки в офіційних документах - актах державних органів, рішеннях судів, міжнародних договорах та інших формах;

- правило поведінки, що має системний характер: системність проявляється у структурній будові норми, у тому, що фінансово-правові норми тісно пов'язані між собою, діють у єдності, складаються у фінансово-правові інститути, підгалузі фінансового права;

- правила поведінки, що установлюються, санкціонуються і забезпечуються державою та її органами, уособлюють державну волю і охороняються від порушень передбаченими державними заходами примусового впливу;

- державне веління, що має категоричний характер. [ 5]

Специфічні риси фінансово-правових норм проявляються в наступних їхніх особливостях:

1) регулюють лише фінансові правовідносини;

2) мають державно-владний, імперативний характер і виражені в категоричній формі, що не допускає їх довільно! зміни, а зміст і обсяг прав та обов'язків суб'єктів фінансових правовідносин має бути чітко визначений;

3) за допомогою фінансово-правових норм забезпечується реалізація насамперед публічних інтересів--інтересів держави, місцевого самоврядування, суспільства в цілому;

4) їм притаманний грошовий вираз, оскільки відносини, які врегульовуються ними, спрямовані на централізовані й децентралізовані грошові фонди;

5) за порушення приписів фінансово-правових норм можуть застосовуватися на лише заходи фінансового впливу, але й дисциплінарного, адміністративного або кримінального.[ 11]

Фінансово-правові норми регулюють відносини в галузі фінансової діяльності держави і виступають засобом реалізації публічних інтересів, надає їм імперативного характеру. Такі норми вміщують державне веління щодо поведінки посадових осіб органів держави, підприємств й організацій, а також окремих громадян з приводу створення відповідних грошових фондів, розподілу й перерозподілу коштів, що містяться в них, а також їх належного і доцільного використання.

Імперативний характер фінансово-правових норм означає:

1) що в таких нормах містяться категоричні приписи (дозволи, заборони та ін.) щодо виконання відповідних дій у сфері фінансів, обумовлені перш за все імперативним методом правового регулювання фінансових відносин;

2) категорична форма припису виключає зміну умов та обставин, що містяться в фінансово-правових нормах, самими учасниками відносин, тобто виключає можливість зміни положень норм за волевиявленням будь-якої зі сторін;

3) імперативність таких норм поширюється не тільки на суб'єктів, які повинні слідувати їм, але й на суб'єктів, які видають такі приписи. Державні органи, уповноважені видавати такі веління, теж пов'язані вимогами фінансово-правових норм;

4) такий імператив передбачає додержання моделі поведінки, яка закріплена нормою, незалежно від згоди учасників цих відносин. Причому порушення приписів, що містяться в фінансово-правовій нормі, є порушенням фінансової дисципліни та тягне за собою відповідні санкції.[6]

До особливостей фінансово-правових норм належать такі:

- вони регулюють відносини лише в сфері фінансової діяльності держави;

-вони містять приписи, що встановлюються державою з приводу мобілізації, розподілу і використання фондів грошових коштів;

-мають імперативний (загальнообов'язковий характер), оскільки вміщують державне веління; виражені в категоричній формі, що виключає зміну умов норм за волевиявленням суб'єктів.[ 9]

1.2 Класифікація фінансово-правових норм

За змістом фінансові правовідносини дуже різноманітні Так, вони можуть бути класифіковані залежно як від загальноправових характеристик (наприклад, від функцій права, особливостей засобу індивідуалізації суб'єктів відносин), так і залежно від їх галузевої специфіки, а саме:

1) структури фінансової системи держави;

2) інститутів фінансового права як галузі права;

3) юридичного характеру взаємин учасників;

4) об'єкта правовідносини;

5) тривалості їх існування (дії);

6) характеру фінансово-правових норм, що лежать в їх основі;

7) цільового призначення;

8) форми прояву;

9) способів державного захисту тощо.[ 12]

Необхідність класифікації диктується завданням більш глибокою вивчення норм фінансового права. Класифікація фінансово-правових норм здійснюється за такими критеріями:

1. За предметом (змістом) правового регулювання:

- норми, які визначають бюджетну систему;

- норми, які визначають систему державних та місцевих доходів;

- норми, які регулюють грошовий обіг та розрахунки;

- норми, які визначають систему валютного регулювання і валютного контролю тощо. [ 7]

2. За конкретизацією правового припису фінансово-правової норми:

- норми загального змісту, які встановлюють вихідні принципи та основи фінансово-правового регулювання і поширюються на всіх суб'єктів фінансового права (норми визначення (дефініції), установчі (відправні) норми, норми-принципи, норми-цілі);

- конкретні. [13]

3. За характером приписів, які в них містяться:

- імперативні - категоричні фінансово-правові норми, які не допускають відступу від приписаних ними правил (наприклад, імперативною нормою ст. 13 Бюджетного кодексу встановлено, що створення позабюджетних фондів органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування та іншими бюджетними установами не допускається);

- диспозитивні - норми, які допускають регулювання відносин за згодою сторін (наприклад, диспозитивною нормою ст. 107 Бюджетного кодексу визначено, що субвенції на виконання інвестиційних проектів надають з одного місцевого бюджету іншому на підставі договору між надавачем субвенції та її отримувачем).[2]

4. За територією дії:

- норми, які діють на усій території , України (загальнодержавні);

- норми, які діють на території Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування (місцеві).

5. За термінам дії у часі:

- норми, які діють протягом необмеженого терміну (постійні);

- норми з обмеженим терміном дії (тимчасові). Категорія «постійні фінансово-правові норми» у цьому разі має розглядатися як умовна, оскільки жодна норма не може діяти у часі і просторі постійно у буквальному розумінні цього слова.

Більшість фінансово-правових норм діють протягом невизначеного терміну. Норми з обмеженим терміном дії застосовуються у тих випадках, коли замість одного правового акта обов'язково повинен бути прийнятий інший або коли такийакт прийнято, але ряд положень його не може бути негайно реалізовано.

6. За колом осіб, на які норми поширюють свою дію:

- загальні (діють на широке коло осіб);

- спеціальні (діють на певне коло осіб);

- виняткові (усувають дію норм щодо певних суб'єктів);

- виключні норми, які приймаються як доповнення до загальних або спеціальних правил, що містяться в них.

7. За призначенням у механізмі правового регулювання:

Залежно від змісту норми фінансового права можуть бути матеріальними та процесуальними. Матеріальні фінансово-правові норми закріплюють склад фінансової системи, види та обсяг грошових зобов'язань підприємств і громадян перед державою і муніципальними утвореннями, джерела формування кредитних ресурсів банків, види витрат, що включаються у бюджети і державні позабюджетні фонди та ін, тобто матеріальний (грошовий) зміст юридичних прав і обов'язків учасників фінансових відносин.

Процесуальні (процедурні) фінансово-правові норми встановлюють порядок діяльності у сфері формування, розподілу і використання державних (муніципальних) грошових фондів (доходів), вимагають дотримання передбачених процедурних правил у цій діяльності: термінів, участі певних органів і т. п.[ 14]

Особливо чітко розмежування між матеріальними та процесуальними фінансово-правовими нормами можна провести у бюджетному праві. Так, норми, що регулюють відносини щодо складання, розгляду, затвердження бюджетів, їх виконання і контролю за їх виконанням, розгляду звітів про виконання бюджетів, є за своїм змістом процесуальними.

Матеріальні фінансово-правові норми закріплюють склад бюджетної системи України, структуру бюджетів, повноваження учасників бюджетно-процесуальної діяльності. Від чіткого дотримання приписів процесуальних фінансово-правових норм залежить реалізація матеріальних прав та обов'язків суб'єктів правовідносин у сфері фінансової діяльності. На відміну від норм бюджетного права норми інших інститутів та підгалузей фінансового права являють собою сукупність і матеріальних, і процесуальних норм.

У фінансовому праві і матеріальні, і процесуальні фінансово-правові норми, як правило, містяться у одних і тих же правових актах і залежно від призначення цих актів у них можуть переважати ті чи інші.

Фінансово-правовим процесуальним нормам властиві певні особливості, що проявляються у їх змісті, у цільовому призначенні, специфічних функціях, характері приписів, що в них містяться, у структурі побудови, у формах вираження:

а) вони мають особливий юридичний зміст: предметом їх регулювання у фінансовому праві є відносини, що складаються у процесі організаційно-правових форм діяльності із застосуванням матеріальних норм фінансового права;

б) цільове призначення фінансово-правових процесуальних норм полягає в тому, що вони: встановлюють організаційно-правові форми здійснення фінансової діяльності; закріплюють процесуальний порядок діяльності уповноважених суб'єктів, який забезпечує правильне вирішення конкретних справ, прийняття обґрунтованих рішень; служать обов'язковою умовою забезпечення законності у сфері фінансово-правових відносин. Фінансово-правові процесуальні норми: визначають склад учасників процесуальної діяльності; встановлюють їх права та обов'язки; зазначають послідовність та особливості під час розгляду конкретних справ; передбачають процесуальні форми здійснення дій у сфері фінансової діяльності;

в) особливість приписів, що містяться у фінансово-правових процесуальних нормах, полягає в тому, що вони регламентують головним чином діяльність тих суб'єктів, які володіють владними повноваженнями щодо застосування матеріальних фінансово-правових норм. [7]

8. Залежно від суб'єктів, що прийняли нормативно-правовий акт:

- фінансово-правові норми, прийняті представницькими органами та органами виконавчої влади загальної компетенції (Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Верховна Рада та Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування);

- фінансово-правові норми, прийняті органами виконавчої влади спеціальної компетенції - міністерствами, відомствами та іншими органами (Міністерство фінансів України, Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, фінансові управління і відділи органів місцевого самоврядування. Державне казначейство України та його регіональні органи, органи Державної податкової служби України та органи Державної митної служби України, Національний банк України та його територіальні відділення, Рахункова палата України, органи управління цільових позабюджетних фондів).

9. За характером впливу на учасників фінансових правовідносин: уповноважувальні, зобов'язувальні, заборонні.

- уповноважувальні - визначають права суб'єктів фінансових правовідносин на здійснення дій по мобілізації, розподілу та використанню фондів коштів. Уповноважувальні фінансово-правові норми допомагають приймати самостійні рішення у сфері фінансової діяльності, дають право вибору поведінки, але у певних межах, надають право суб'єкту таких правовідносин на здійснення певних дозволених законом дій. Наприклад, фінансово-правовою нормою встановлено, що податковим періодом для платників податку є один календарний місяць, але платник податку, обсяг опадаткованих операцій якого за минулі дванадцять місячних періодів не перевищує 300 000 гривень (без урахування податку на додану вартість) може вибирати квартальний податковий період. Такі норми допускають право вибору поведінки, але у певних визначених межах. У сучасних умовах становлення ринкових відносин розширюється коло уповноважувальних фінансово-правових норм у зв'язку із зростанням самостійності суб'єктів господарювання та органів місцевого самоврядування.

- зобов'язувальні - покладають на суб'єктів обов'язки здійснювати певні дії, передбачені цими нормами, вибирати той варіант поведінки, який відповідає їх вимогам. Вони містять юридично владну вимогу до учасників фінансових правовідносин (державних органів, органів місцевого самоврядування, фізичних, юридичних осіб) здійснити відповідні дії, скеровані на мобілізацію, розподіл та використання централізованих та децентралізованих фондів коштів, і встановлюють їх права та обов'язки. Зобов'язувальні фінансово-правові норми регулюють активну поведінку суб'єктів фінансових правовідносин, встановлюють обов'язок суб'єктів здійснювати певні позитивні активні дії і містять приписи у категоричній формі. Наприклад, фінансово-правова норма, що міститься у ст. 31 Закону України «Про Національний банк України» містить припис про зобов'язання Кабінету Міністрів України зберігати кошти Державного бюджету України та позабюджетних фондів у Національному банку на рахунках Державного казначейства України. Більшість фінансово-правових норм є зобов'язальними, що обумовлено імперативним методом фінансово-правового регулювання;[3]

- забороняючі - встановлюють обов'язок особи утриматись від певних дій, вказаних у фінансово-правовій нормі. Вони зустрічаються у фінансовому законодавстві не дуже часто. Це пов'язазано з тим що відносини, які виникають в процесі фінансової діяльності держави, не можуть розвиватися інакше, як за рахунок активної поведінки зобов'язаних суб'єктів, тобто, за рахунок обов'язку із сплати податків, із виділення бюджетних асигнувань. А заборони з юридичної сторони виражаються в юридичних обов'язках пасивного змісту, тобто обов'язках стримуватись від здійснення деяких дій. Тому на відміну від зобов'язуючих фінансово-правових норм, забороняючі норми не можуть забезпечити цілі фінансово-правового регулювання. [15]

Отже, можна зробити висновок, що уповноважувальні фінансово-правові норми в чистому вигляді зустрічаються дуже рідко. Більшість фінансово-правових норм - є зобов'язувальними та забороннними. . Серед норм фінансового права значна кількість є нормами, які визначають правила поведінки суб'єктів фінансової діяльності: визначають права і обов'язки суб'єктів, умови і міру їх реалізації, види санкцій, які застосовуються до порушників фінансового законодавства тощо. І саме в таких випадках вихідні фінансово-правові норми знаходять свій подальший розвиток, деталізацію та конкретизацію.[ 10].

За соціальним призначенням фінансово-правові норми поділяються на:

-регулятивні -- це норми, які безпосередньо спрямовані на регулювання суспільних відносин шляхом надання учасникам прав і покладення на них обов'язків.

-охоронні -- це норми, які передбачають застосування заходів державного примусу за фінансові правопорушення.[ 16]



2. СТРУКТУРА ФІНАНСОВО-ПРАВОВИХ НОРМ

фінансовий правовий норма структурний

Усі норми права покликані регулювати суспільні відносини або встановлювати порядок, який повинні дотримувати органи держави, юридичні та фізичні особи. Для досягнення цих цілей правового регулювання необхідно повністю або частково, детально або узагальнено:

- виразити сам зміст правової норми;

-визначити умови, за яких зміст правової норми може і повинен здійснюватися;

-встановити правові наслідки порушення правової норми, невигідні, обтяжливі для порушника.[ 8]

Відповідно до цих завдань будується структура фінансово-правових норм, як і норм інших галузей права, у вигляді трьох структурних елементів, що дістали у правовій науці назви диспозиції, гіпотези та санкції.

Гіпотеза фінансово-правової норми визначає умови дії фінансово-правової норми - обставини, за наявності яких у учасників фінансових правовідносин можуть виникнути передбачені фінансово-правовою нормою права і обов'язки у галузі фінансової діяльності держави і органів місцевого самоврядування. Гіпотеза фінансово-правової норми визначає межі дії тих суб'єктів фінансових правовідносин, яких диспозиція наділяє певними правами і обов'язками. Умовою сплати податку власниками транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів є наявність у підприємств, установ та організацій, які є юридичними особами, іноземних юридичних осіб, а також у громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства зареєстрованих в Україні згідно з чинним законодавством власних транспортних засобів, які є об'єктами оподаткування. Тобто, гіпотеза фінансово-правової норми визначає умови, за наявності яких юридична чи фізична особа стає платником цього податку. Отже їй надасться право здійснити певні визначені дії як суб'єкту податкових правовідносин.

Диспозиція фінансово-правової норми - це саме правило поведінки (дія чи бездіяльність). Вона вимагає визначеної поведінки від учасників фінансово-правових відносин у сфері мобілізації, розподілу та використання коштів централізованих та децентралізованих фондів при наявності передбачених гіпотезою фактичних обставин і не допускає відхилень від них. Тобто,диспозиція фінансово-правової норми визначає зміст прав і обов'язків учасників фінансових правовідносин. Фізичні особи, які є власниками зареєстрованих в Україні згідно з чинним законодавством транспортних засобів, що є об'єктом оподаткування цього податку, повинні сплатити податок перед реєстрацією, перереєстрацією транспортних засобів, а також перед технічним оглядом транспортних засобів щорічно або один раз за два роки, але не пізніше першого півріччя року, в якому провадиться технічний огляд. Отже, диспозиція фінансово-правової норми вимагає визначеної поведінки від учасників правовідносин щодо сплати податку власниками транспортних засобів і не допускає будь-яких відхилень від визначених правил. .[ 7]

Санкція - фінансово-правової норми - це та її частина, яка вказує на заходи державного примусу, що можуть бути застосовані до суб'єктів, які порушують диспозицію даної фінансово-правової норми. Особливості фінансово-правової норми проявляються головним чином через її санкції. По перше, санкції фінансово-правової норми мають, як правило, грошовий характер. Ними передбачається пеня, штраф. По друге, фінансово-правові санкції мають правовідновлюючий і каральний (штрафний ) характер. До правовідновлюючих санкцій відноситься пеня до каральних (штрафних) санкцій - штраф. Частіше всього при порушенні фінансово-правових норм застосовуються одночасно правовідновлюючі і каральні (штрафні)) санкції. По третє, грошові засоби, отримані в результаті застосування санкцій фінансово-правових норм, зараховуються в державні і муніципальні грошові фонди: бюджети та позабюджетні фонди.[ 17]

Примусове стягнення не внесених у строк платежів може застосовуватися як в адміністративному (безспірному) порядку, так і в судовому (до громадян). До порушників фінансово-кредитної дисципліни широке коло впливу застосовують кредитні установи. Вони можуть збільшувати платню за позички, позбавляти можливості одержання кредиту, оголошувати своїх клієнтів неплатоспроможними. У сучасний період, коли господарські органи різних форм власності, як і кредитні установи, будують свої відносини на договірних засадах, банки мають право не тільки підвищувати розмір плати за кредит, але й зменшувати її при виконанні умов,визначених під час укладання кредитного договору. Це є свідченням того, що господарська реформа істотно змінює характер фінансово-правових норм. Уповноважуюча норма дає можливість кредитним установам обирати умови надання позичок, але в певних межах. Заохочення і пільги застосовуються до клієнтів, що добре працюють, своєчасно повертають позички банкам. [18]

Фінансово-правові санкції характеризуються деякими особливостями:

1) як правило, мають грошовий характер;

2) змістом їх є застосування заходів примусового впливу до порушників через їх грошові фонди та кошти;

3) у результаті їх застосування держава, органи місцевого самоврядування дістають можливість збирати, розподіляти та використовувати кошти відповідно до загальних інтересів;

4) поширюються на усіх учасників фінансових правовідносин;

5) надають органам, що представляють публічний фінансовий інтерес, владні повноваження на видання приписів, велінь у галузі фінансової діяльності, обов 'язкових для всіх її учасників та на захист цих приписів примусовою силою держави;

6) поєднують в собі правовідновлювальні і штрафні (каральні) елементи;

7) реалізуються через фінансово-правову відповідальність;

8) в окремих випадках застосовуються за відсутності вини суб'єкта фінансових правовідносин (наприклад, пеню контролюючі органи застосовують автоматично, не встановлюючи вини правопорушника);

9) за порушення приписів фінансово-правових норм можуть застосовуватися не лише заходи фінансового, а й адміністративного, дисциплінарного, кримінально-правового впливу, встановлені нормами адміністративного, трудового, кримінального права.

Залежно від основних напрямів фінансової діяльності можна виділити бюджетні, податкові, кредитно-грошові, валютніфінансово-правові санкції.

Для сучасних умов характерним є розширення кола фінансово-правових санкцій та їх різноманітність.[ 7]

Фінансово-правові санкції, залежно від способу охорони бюджетних правовідносин, поділяються на:

- правовідновлювальні, реалізація яких спрямована на усунення шкоди, заподіяної протиправними діяннями фінансовим інтересам держави, примусове виконання невиконаних фінансових обов'язків, а також на відновлення порушених фіскальних (бюджетних) прав держави. Правовідновлювальною фінансовою санкцією є пеня, функція якої полягає у компенсування державі чи місцевому утворенню ту шкоду, а точніше збитки, які вони несуть у зв'язку з несвоєчасною сплатою до відповідних бюджетів податків та інших обов'язкових платежів, несвоєчасним поверненням бюджетних коштів тощо. Пеня як фінансово-правова санкція є додатковим фінансовим обтяженням для правопорушника і відрізняється від пені як цивільно-правової санкції. Пеня як фінансова санція не може встановлюватися угодою сторін, перераховується виключно у доход держави чи місцевого утворення, її стягнення здійснюється у безспірному порядку уповноваженими державними ораганами;

- каральні (штрафні), реалізація яких спрямована на попередження фінансового правопорушення, а також на виправлення і перевиховання порушників фінансового законодавства. Вони встановлюються за фінансові правопорушення з метою покарання правопорушника, а також попередження нових правопорушень. Штраф як фінансово-правова санкція відрізняється від адміністративного штрафу і цивільно-правового штрафу. Штраф як фінансово-правова санкція на відміну від адміністративного не може бути замінений іншим стягненням, уповноважений орган на власний розсуд не може звільнити від накладення фінансового штрафу, виключається можливість стягнення і оскарження штрафу в порядку провадження у справах про адміністративні правопорушення і , досить часто, накладається разом зі стягненням недоїмки по податках та пені. На відміну від цивільно-правового штрафу він накладається за фінансові правопорушення, сплачується платником податків, отримувачем бюджетних кредитів за рахунок прибутку і не може встановлюватися угодою сторін. [19]



3. РЕАЛІЗАЦІЯ ФІНАНСОВО-ПРАВОВИХ НОРМ

3.1 Дотримання суб'єктами фінансово-правових норм

Реалізація норм фінансового права - це їх фактичне здійснення у відповідних правових формах.

Норми фінансового права закріплюють певні суспільні відносини, впливають на них, щоб надати поведінці їх суб'єктів потрібного спрямування.

Норми фінансового права захищаються державою, а ті, хто не дотримується їх приписів, можуть піддаватися впливу, у тому числі і державного примусу.

Реалізацію фінансово-правових норм не можна ототожнювати з їх застосуванням. Реалізація - поняття більш широке, ніж застосування.

Застосування є лише одним із способів реалізації фінансово-правових норм; його сутністю є застосування норми, що містить у загальній формі визначений припис.

Реалізація фінансово-правової норми виражається у досягненні тієї мети, яка переслідується при її виданні. Вона реалізується у поведінці суб'єктів фінансового права, яка відповідає її приписам.

Кожна фінансово-правова норма може бути визнана чинною, якщо вона видана уповноваженим на те органом державної чи місцевої влади у межах його компетенції, з дотриманням установленого порядку її прийняття, і набрала чинності.

За порядком набрання чинності розрізняють декілька груп норм фінансового права:

а) які набирають чинності через десять днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні;

б) які набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо пізніший термін набрання ними чинності не передбачено в цих актах;

в) які набирають чинності не раніше дня їх опублікування в офіційних друкованих виданнях.[ 7]

Суб'єктами фінансових правовідносин є особи, які відповідно до фінансово-правових норм є реальними його учасниками.

Суб'єкти фінансових правовідносин можуть реалізовувати передбачені законодавством права та обов'язки за належного державного захисту, що здійснюється в адміністративному й судовому порядку. Причому, примусовими заходами забезпечується як відновлення порушених прав суб'єктів фінансових правовідносин, так і належне виконання покладених на них обов'язків. За адміністративного порядку забезпечення реалізації фінансових правовідносин суб'єкт звертається до вищого органу державної влади чи управління (стосовно органу, що прийняв те чи інше рішення, яке заперечується). У такому разі відповідний орган приймає владні рішення для розв'язання проблемних питань без судового розгляду. Нині застосування адміністративного порядку захисту прав суб'єктів не заперечує їх наступне звернення з цього самого питання до суду чи інших державних органів в адміністративному порядку за підпорядкованістю. За різних видів фінансових правовідносин адміністративний порядок має певні особливості, проте завжди виявляється у формі владних розпоряджень щодо прийняття рішення відповідним уповноваженим державним органом.[4]

Щодо судового порядку захисту прав суб'єктів правовідносин треба враховувати таке. Відповідно до ст. 8 Конституції України, кожен громадянин може звернутися до суду для захисту своїх прав. Отже, фізичні особи - суб'єкти фінансових правовідносин мають право на судовий захист своїх прав у сфері фінансової діяльності. Звертатися до суду мають право і державні органи та інші суб'єкти. [1]

3.2 Застосування норм фінансового права

Виділяють чотири форми реалізації фінансово-правових норм: здійснення, виконання, дотримання і застосування.

Здійснення (використання) виражається у реалізації можливостей, які надаються суб'єктам фінансових відносин відповідними нормами права, тобто у реалізації суб'єктивних прав учасників цих відносин.

Прикладом може бути здійснення державними органами наданих їм повноважень у сфері фінансової діяльності.

Виконання являє собою реалізацію суб'єктами фінансових відносин покладених на них обов'язків, наприклад, конституційного обов'язку громадян України щодо сплати податків і зборів. Виконання обов'язків може здійснюватися і шляхом утримання від реалізації тих чи інших дій.

Дотримання пов'язується виключно з реалізацією заборонних норм; його призначення - не допустити вчинення дій, які можуть завдати шкоди суспільству, державі і особі, шляхом утримання від дій, заборонених законом.

Застосування як форма реалізації норм фінансового права являє собою діяльність уповноважених державою органів або посадових осіб, які, використовуючи свої повноваження, видають акти індивідуального значення на основі норм права. Воно завжди здійснюється від імені держави, а тому має характер державно-владного діяння.

Застосування фінансово-правових норм здійснюється у формі правоохоронної діяльності спрямованої на захист норм фінансового права, на встановлення заходів державного примусу до правопорушників, забезпечення виконання призначених заходів покарання, а також прийняття заходів до запобігання правопорушеням.

У правовому захисті норм фінансового права бере участь широке коло державних органів та посадових осіб (Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, судові, правоохоронні органи тощо), які шляхом використання різних правових засобів, повноважень, функцій проводять діяльність, спрямовану на захист норм фінансового права.[ 7]



ВИСНОВКИ

Мета курсового дослідження досягнута шляхом реалізації поставлених завдань.

У результаті проведеного дослідження за темою "Поняття і види фінансово-правових норм" можна зробити ряд висновків:

Фінансово-правова норма - це встановлене державою і забезпечене заходами державного примусу чітко визначене правило поведінки в суспільних фінансових відносинах, що виникають в процесі утворення, розподілу і використання державних (і муніципальних) грошових фондів і доходів, яке закріплює юридичні права і юридичні обов'язки їх учасників.

Фінансово-правові норми закріплюють юридичні права і юридичні обов'язки учасників суспільних фінансових відносин.

Зміст фінансово-правових норм становлять правила поведінки в суспільних відносинах, що виникають у процесі фінансової діяльності держави.

Ці правила виражаються в наданні учасникам даних відносин таких юридичних прав і покладання на них юридичних обов'язків, здійснення яких забезпечує планомірне утворення і використання централізованих і децентралізованих грошових фондів (доходів) держави та органів місцевого самоврядування відповідно до їх завдань в кожен конкретний період часу, що випливають з політики щодо соціально-економічного розвитку країни.

Зміст фінансово-правових норм зумовило їх в основному імперативний (владний) характер.

Фінансово-правова норма не тотожна статті фінансово-правового акту, оскільки елементи фінансово-правової норми не містяться в сукупності в одній статті нормативно-правового акта, а зазвичай розміщуються в різних статтях.



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року.-К.: Преса України, 1997.-80 с.

Бюджетний кодекс України від 1.09.2015 року (із змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради України (ВВР). -- 2015. - № 2456-VI

Закон України « Про Національний банк України» від 20.05.1999 із змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради України (ВВР). № 679-XIV

Воронова Л.К.,Фінансове право України,навчальний посібник,2009 р.

Дмитренко Е.С.,Фінансове право України,підручник,2011р.

Фінансове право,навчальний посібник,за редакцією М.П.Кучерявенка,2010р.

Размещено на Allbest.ru

...