Конституційний статус прокуратури і адвокатури в Україні

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Контрольна робота

З дисципліни «Законодавство України»

на тему «Конституційний статус прокуратури і адвокатури в Україні»



Зміст

Вступ

Прокуратура та завдання, що нею вирішуються згідно з конституцією

Конституційно-правовий статус адвокатури

Органи юстиції

Список використаних джерел

Додатки



Вступ

Актуальність теми. Розбудова правової держави зумовлює необхідність посилення правової діяльності прокуратури, адвокатури та огранів юстиції в нашій країни. На жаль, у наш час не завжди чітко стає зрозумілим що до конкретики поставлених завдань, визначених Конституцією України і Законом України та їх виконанням відповідними структурами. У зв'язку з цим набуває особливого значення теоретичне та практичне осмислення що до розуміння конституційно-правового статусу поставлених завдань з послідовним їх виконанням відповідними органами.

Огляд літератури. У нашій державі, як і в державах ближнього зарубіжжя, стан розуміння та чіткого неухильного виконання постановчих завдань перед органами прокуратури, адвокатури та органів юстиції щодалі набуває позитивної динаміки.

До питань діяльності вищезазначених органів в Україні зверталася низка вітчизняних науковців та практиків (Бондаренко І.М., Гель А.П., Смикав Г.С., Цвігну Д.П., Шумський П.В., Бесчастний В.М., Мичко М.І., Філонов О.В., Скакун О.Ф. та інші). Однак у наш час недостатньо уваги приділено постановці прямих завдань, які зобов'язані вирішувати вищевказані органи, які так само визначають загальні принципи і підходи, права та зобов'язання що до їх діяльності в рамках національної правової системи в Україні.



1. Прокуратура та завдання, що нею вирішуються згідно з конституцією

прокуратура адвокатура конституційний правовий

Верховна Рада Української РСР 24 серпня 1991 р. проголосила створення незалежної самостійної української держави України. Розпочалася активна діяльність по створенню правової бази незалежної держави. Законом України «Про прокуратуру», прийнятим Верховною Радою України 5 листопада 1991 р., визначені сьогоднішні завдання, функції та повноваження органів прокуратури.

28 червня 1996 р. Верховна Рада України прийняла Конституцію України - Основний Закон нашої держави. Питанням регламентації діяльності прокуратури присвячено розділ VII Конституції, в якому вказано, що прокуратура становить єдину систему.

Прокуратура України - це єдина централізована система органів державної влади, які відповідно до Конституції та законів України здійснюють обвинувальну, представницьку, контрольно-наглядову та інші функції в державі.

Зважаючи на викладене вище, можливо стверджувати, що залежно від того, якими функціями буде наділена прокуратура, відповідним чином будуть вирішуватися питання здійснення нагляду за додержанням і застосуванням законів в Україні. Першочергове завдання прокуратури - це встановлення наявності або відсутності порушень закону в матеріалах, які надходять до прокуратури від контролюючих органів, інших органів, службових осіб чи громадян та виявлення причин і умов, що сприяють вчиненню правопорушень, а головне - вжиття заходів щодо їх усунення [1].

Законодавчо прокуратура визнана головним координатором діяльності у боротьбі зі злочинністю, що проводиться ОВС, СБУ, податкової міліції, митної служби та іншими правоохоронними органами. Практична реалізація цієї функції не тільки не суперечитиме основним напрямам прокурорського нагляду, а й дозволить підвищити його ефективність завдяки поєднанню наглядових і організаційних заходів, проведенню різними правоохоронними органами в межах їх компетенції узгоджених дій.

В розділі VII Конституції України у статті 121 прокуратура України представлена як єдина централізована система, на яку покладаються наступні зазначені конституційні функції та завдання, а саме:

- підтримання державного обвинувачення в суді;

- представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;

- нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

- нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян;

- нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами (пункт 5доповнено згідно із Законом № 742-VII від 21.02.2014).

Функції прокуратури, перелічені вище, також визначаються новим Законом України «Про прокуратуру». Звідси можливо дійти висновку, що функції прокуратури об'єктивно обумовлюють не тільки права і обов'язки її органів, а й правові засоби їх здійснення. З метою реалізації в повній мірі своїх завдань прокуратура також здійснює міжнародне співробітництво [2].

Крім перерахованих професійно визначених завдань та функцій, прокуратура, відповідно до пункту 9 розділу XV «Перехідних положень» Конституції, продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію попереднього слідства до введення в дію законів, які регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів, та до сформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування [1].

Про свою діяльність органи прокуратури відповідно до статті 6 Закону України «Про прокуратуру» не менш як двічі на рік інформують суспільство шляхом повідомлень у засобах масової інформації. Інформація оприлюднюється в загальнодержавних і місцевих друкованих засобах масової інформації та на офіційних веб-сайтах органів прокуратури.

Генеральний прокурор України особисто не менше одного разу на рік звітує перед Верховною Радою України на пленарному засіданні про діяльність органів прокуратури шляхом надання узагальнених статистичних та аналітичних даних. Так само, керівники регіональних та місцевих прокуратур на відкритому пленарному засіданні відповідної ради, на яке запрошуються представники засобів масової інформації, не менш як двічі на рік інформують населення відповідної адміністративно-територіальної одиниці про результати своєї діяльності на цій території шляхом надання узагальнених статистичних та аналітичних даних.

Відповідно до Конституції України за статтею 122 та статтями 40,42 Закону України «Про прокуратуру» Генеральний прокурор України очолює органи прокуратури України із підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим. Він призначається на посаду за згодою Верховної Ради України та звільняється з посади Президентом України [1, 2].

Отже, статтею 123 Конституції встановлено, що організація і порядок діяльності органів прокуратури України у виконанні постановочних завдань, визначається законом. Першочергове завдання прокуратури - це встановлення наявності або відсутності порушень закону в матеріалах, які надходять до прокуратури від контролюючих органів, інших органів, службових осіб чи громадян та виявлення причин і умов, що сприяють вчиненню правопорушень, а головне - вжиття заходів щодо їх усунення.

Таким чином, із здобуттям Україною незалежності починається нова сторінка в історії прокуратури нашої держави, якої належить провідна роль у системі правоохоронних органів. Державні органи прокуратури повинні підтримувати законність та правопорядок, охороняти права і законні інтереси громадян і держави, зважаючи на положення Конституції.

2. Конституційно-правовий статус адвокатури

Формування правової держави і громадянського суспільства в Україні неможливо без створення гарантій захисту прав та законних інтересів людини та громадянина, без забезпечення умов для ефективного функціонування такого специфічного демократичного інституту, як адвокатура. Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, закріплює право кожної людини на захист від обвинувачення і надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах [1].

Конституція України встановила завдання адвокатури України шляхом надання їй певних конституційних повноважень, які полягають у забезпеченні права на захист від обвинувачення та наданні правової допомоги при вирішенні справ у судах. У конституційної статті 59 (частина друга) передбачено право кожного на правову допомогу і на вільний вибір захисника своїх прав, для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні. Стаття 63 Конституції гарантує право на захист підозрюваному, обвинуваченому, підсудному, а стаття 29 дозволяє кожному заарештованому чи затриманому користуватися правовою допомогою захисника.

Організація та принципи діяльності адвокатури визначаються Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Цей Закон відводить адвокатурі чільне місце, маючи на меті відновити престиж цієї професії, її історичні традиції, піднести роль у суспільстві як одного з гаранту забезпечення конституційних прав i свобод громадян [3].

Згідно статті 2 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатура України - це недержавний самоврядний інститут, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги на професійній основі, а також самостійно вирішує питання організації і діяльності адвокатури в порядку, встановленому цим Законом. Іншими словами можливо інтерпретувати визначення адвокатури, а саме: адвокатура є добровільним професійним громадським об'єднанням, покликаним сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземців, ociб без громадянства, юридичних ociб, надавати їм різноманітну юридичну допомогу.

Таким чином, визначення поняття адвокатури як правового інституту є значним кроком у напрямку визнання адвокатури як громадської організації, адже до цього часу в законодавстві не робилося акцентування на цю важливу ознаку юридичної природи адвокатури. За своєю природою вона є вільною професією, а звідси й має громадський характер [5].

Адвокатура України здійснює свою діяльність на принципах верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму i конфіденційності. Закон про адвокатуру окремо закріплює норму, яка стосується гарантій адвокатської діяльності. Нею встановлено, що професійні права, честь i гідність адвоката охороняються законом; забороняється будь-яке втручання в адвокатську діяльність, вимагання від адвоката, його помічника, посадових oci6 i технічних працівників адвокатських об'єднань відомостей, що становлять адвокатську таємницю. 3 цих питань вони також не можуть допитуватись як свідки.

Документи, пов'язані з виконанням адвокатом доручення не підлягають огляду, розголошенню чи вилученню без його згоди. Забороняється прослуховування телефонних розмов адвокатів без санкції органів прокуратури. Не допускається офіційне негативне реагування з боку правоохоронних органів (дізнання, слідства, суду) на правову позицію адвоката у справі. Адвокату гарантується рівність прав з іншими учасниками процесу [6].

Кримінальна справа проти адвоката може бути порушена тільки Генеральним прокурором України, його заступниками, прокурорами областей, міста Києва. Адвоката не можна притягнути до кримінальної, матеріальної та іншої відповідальності або погрожувати її застосуванням у зв'язку з наданням юридичної допомоги громадянам та організаціям. Адвокатом, за Законом України «Про адвокатуру», може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста не менше двох років, котрий склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю. Biн не може працювати в суді, прокуратурі, нотаріаті, органах внутрішніх справ, національної безпеки, органах державного управління.

Для визначення рівня професійних знань ociб, що мають намір займатися адвокатською діяльністю, створюються кваліфікаційно - дисциплінарні комiciї адвокатури, Положення про які затверджені Указом Президента України від 5 травня 1993 року. Ці комiciї діють у складі двох палат -- атестаційної та дисциплінарної.

До професійних прав адвоката Закон відносить:

- представництво, захист прав та законних інтересів громадян i юридичних ociб за їx дорученнями в ycix органах, установах, організаціях;

- збирання відомостей про факти, які можуть бути використані як докази в цивільних, господарських, кримінальних справах i справах про адміністративні правопорушення.

Отже, адвокату надано право збирати докази для подання їх у органи дізнання, слідства, прокуратуру, загальні та арбітражні суди. Перелік прав адвоката при збиранні доказів не є вичерпним. Зокрема, він може: запитувати i отримувати документи або їx копії від підприємств, установ, організацій, о6'єднань, а від громадян - за їx згодою; ознайомлюватися на підприємствах, в установах, організаціях з необхідними для виконання доручення документами, отримувати письмові висновки фахівців з питань, що потребують спеціальних знань [9].

Таким чином, при здійсненні своїх професійних обов'язків адвокат зобов'язаний діяти відповідно до вимог закону, використовувати лише передбачені ним засоби захисту прав i законних інтересів громадян та юридичних ociб, та інші, що не суперечать закону. Адвокат не вправі використовувати свої повноваження на шкоду ocoбi, інтереси якої він представляє, а також відмовитись від прийнятого на себе захисту. Використовувати данні, одержані адвокатом у зв'язку з його професійною діяльністю, можна лише для захисту клієнта [12].

Якщо підозрюваний, обвинувачений, підсудний визнає свою вину у вчиненні злочину, адвокат, за наявності підстав для цього, має відстоювати перед судом, слідчим, прокурором його невинність. При цьому він зобов'язаний погодити свою позицію з підзахисним, оскільки колізія між позиціями адвоката i підзахисного є неприйнятною. Адвокат не може визнавати доведеною вину свого підзахисного, якщо останній її заперечує.

Слід зазначити, що адвокат не вправі прийняти доручення про надання юридичної допомоги, якщо він надавав чи надає таку допомогу у цій або іншій, пов'язаній з нею справі, особам з протилежними інтересами, що може зашкодити особі, яка звернулася по юридичну допомогу. Також не може виступати як захисник чи представляти інтереси декількох oci6, якщо ці інтереси не збігаються чи істотно відрізняються.

Адвокат зобов'язаний зберігати адвокатську таємницю, предметом i змістом якої є обставини, котрі вимусили громадянина або юридичну особу звернутися до адвоката. Не повинні розголошуватися суть консультацій, порад, роз'яснень та інших відомостей, одержаних адвокатом під час здійснення професійних обов'язків [12].

Нормативно-правові акти, що регулюють діяльність адвокатури у сучасний період:

- Конституція України (зокрема статті 29, 63, 59);

- Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»;

- Правила адвокатської етики;

- Положення про Раду адвокатів України;

- Положення про Вищу кваліфікаційно-дисциплінарну комісію;

- Положення про щорічні внески адвокатів на забезпечення реалізації адвокатського самоврядування;

- Порядок підвищення кваліфікації адвокатами України;

- Положення про комісію з оцінювання якості, повноти та своєчасності надання адвокатами безоплатної правової допомоги;

- Положення про ордер адвоката та порядок ведення реєстру ордерів;

- Положення про помічника адвоката;

- Порядок допуску до складання кваліфікаційного іспиту, порядок складання кваліфікаційного іспиту та методика оцінювання результатів кваліфікаційного іспиту для набуття права на заняття адвокатською діяльністю;

- Програма складання кваліфікаційного іспиту;

- Програма проходження стажування для отримання особою свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю;

- Положення про організацію та порядок проходження стажування для отримання особою свідоцтва про право на заняття діяльністю.

Отже, аналізуючи зазначені у роботі статті Конституції, можна дійти висновку, що види діяльності, покладені на адвокатуру, чітко розмежовані: забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги.

При розгляданні Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» із змінами, внесеними згідно законом № 1702-VII від 14.10.2014 року, слід підсумувати, що згідно зі статтею 3, правовою основою діяльності адвокатури України є Конституція України, цей Закон та інші законодавчі акти України, які потребують у неухильному і чіткому їх виконанні без відхилень від букви Закону.

3. Органи юстиції

Органи юстиції України - це система органів виконавчої влади, яку очолює Міністерство юстиції України. Призначенням Міністерства юстиції є формування та забезпечення реалізації державної правової політики та виконання інших завдань, визначених законодавством.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про систему органів юстиції» від 30.04.1998 року із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ №834 від 05.07.2004 року до системи органів юстиції належать:

1. Міністерство юстиції України.

2. Територіальні органи Міністерства юстиції України:

а) головні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі;

б) районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні управління юстиції.

Міністерство юстиції України (Мін'юст України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Мін'юст України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку головні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, а також районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні управління юстиції [5].

Головні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі (далі - головне управління юстиції) підпорядковуються Мін'юсту та є його територіальними органами. Районні, районні у містах, міські (міста обласного значення), міськрайонні, міжрайонні управління юстиції (далі - управління юстиції) є територіальними органами Міністерства юстиції України, підпорядковуються Мін'юсту та безпосередньо головним управлінням юстиції.

Крім того, Міністерству юстиції України підпорядковуються центральні органи виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра юстиції України, а саме:

1. Державна архівна служба України.

2. Державна виконавча служба України.

3. Державна пенітенціарна служба України

4. Державна реєстраційна служба України.

5. Державна служба з питань захисту персональних даних України.

Отже, органи юстиції України під час виконання покладених на них завдань тісно взаємодіють з іншими органами державної влади, допоміжними органами і службами, утвореними Президентом України, з органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, відповідними органами іноземних держав і міжнародних організацій, а також підприємствами, установами та організаціями. У встановленому порядку в межах своїх повноважень органи юстиції вирішують питання, що випливають із загальновизнаних норм міжнародного права та міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

На Міністерство юстиції України покладено такі основні завдання:

1. Підготовка пропозицій щодо здійснення в Україні правової реформи, сприяння розвитку правової науки.

2. Забезпечення захисту прав і свобод людини й громадянина.

3. Підготовка пропозицій щодо вдосконалення законодавства, його систематизація, розробка проектів нормативно-правових актів та міжнародних договорів України з правових питань, здійснення правової експертизи проектів нормативно-правових актів, державна реєстрація нормативно-правових актів, ведення Єдиного державного реєстру таких актів.

4. Планування за пропозиціями інших центральних органів виконавчої влади законопроектної діяльності та роботи з адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу (ЄС).

5. Забезпечення реалізації державної правової політики, державної політики з питань громадянства, міжнаціональних та міграційних відносин.

6. Організація роботи нотаріату та органів реєстрації актів громадянського стану.

7. Розвиток правової інформатизації, формування у громадян правового світогляду.

8. Здійснення міжнародно-правового співробітництва.

До основних завдань Головного управління юстиції належать:

1. Участь в організації здійснення державної правової політики і сприяння розвитку системи подання правової допомоги з метою реалізації прав і свобод громадян, захисту законних інтересів фізичних та юридичних осіб.

2. Організаційне та матеріально-технічне забезпечення діяльності районних, районних у містах, міських (міст обласного значення) управлінь юстиції, нотаріату, державної виконавчої служби, підпорядкованих їм відділів реєстрації актів громадянського стану.

3. Здійснення державної реєстрації нормативно-правових актів міністерств, республіканських комітетів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, їх управлінь.

4. Здійснення легалізації місцевих об'єднань громадян та реєстрації інших юридичних осіб у встановленому чинним законодавством порядку.

5. Здійснення у передбачених законодавством випадках реєстрації прав на нерухоме майно, ведення реєстру застави рухомого майна.

6. Здійснення методичного керівництва правовою роботою в місцевих органах виконавчої влади, на державних підприємствах та в установах.

7. У межах своєї компетенції за дорученням Міністерства юстиції України представлення інтересів Президента України, Кабінету Міністрів України і Міністерства юстиції України при розгляді справ у судах областей, міст Києва та Севастополя, підготовка матеріалів до розгляду цих справ.

8. У межах повноважень здійснення міжнародно-правового співробітництва.

9. Організація розвитку правової інформатизації, формування у громадян правового світогляду.

10. Організація роботи з кадрами в апараті управління, районних, районних у містах, міських управліннях юстиції, підвищення їх кваліфікації.

У своїй діяльності органи юстиції керуються, по-перше, Конституцією по-друге, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента. Територіальні органи юстиції у своїй діяльності керуються наказами Мін'юсту, а також наказами вищестоящих головних управлінь юстиції. Положення про вищесказані органи, їх структура і гранична кількість (крім Міністерства юстиції України) затверджуються Міністерством юстиції України [12].

Характерною рисою правової регламентації організації і діяльності органів юстиції України є відсутність закону з цих питань, що визначає підзаконний рівень їх нормативного регулювання. Так, правове підґрунтя діяльності Міністерства юстиції України становить Положення про Міністерство юстиції України, затверджене Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 395/2011 із змінами і доповненнями, внесеними Указами Президента України (остання редакція від 17.04.2013 року), яке визначає завдання і повноваження Мін'юсту. Статус його територіальних органів визначається відповідними нормативними актами, прийнятими Мін'юстом: Положенням про Головні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, затвердженим Наказом Мін'юсту України від 23 червня 2011 року № 1707/5 (остання редакція № 571/5 від 01.03.2016 року), та Положенням про районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні управління юстиції, затвердженим Наказом Мін'юсту України від 23 червня 2011 р. № 707/5 (редакція станом на 17.06.2016 рік). Названі документи встановлюють правові засади функціонування управлінь юстиції у відповідних адміністративно-територіальних одиницях, визначаючи їхні завдання й повноваження [10].

Слід зазначити, що органи юстиції України з моменту їх створення в нашій державі й до сьогодення перебувають у процесі реформування. Система органів виконавчої влади повинна працювати, керуючись принципом верховенства права, ефективно, продуктивно та скоординовано.

Отже, являючись складовою частиною судово-правової й адміністративної реформ, Міністерство юстиції України та територіальні органи Міністерства юстиції України під час виконання покладених на них завдань, згідно з діючими Законами та Конституцією України, дедалі продовжують вносити свій посильний вклад щодо здійснення в країні правової реформи, сприянню розвитку правової науки, вдосконалюючи законодавство та його адаптації до законодавства Європейського Союзу.



Висновки

Розкривши першу частину роботи, можливо ствердити, що особливим правоохоронним органом, який займає важливе місце в системі органів кримінальної юстиції, є прокуратура, яка згідно з Конституцією та відповідно до Закону України «Про прокуратуру» здійснює свої робочі функції з метою захисту прав і свобод людини, законних інтересів суспільства та держави.

Отже, огляд передбачених законом завдань прокуратури, свідчить про те, що організація і порядок діяльності органів прокуратури України у виконанні постановочних завдань, визначається законом, а саме статтею 123 Конституції України. Першочергове завдання прокуратури - це встановлення наявності або відсутності порушень закону в матеріалах, які надходять до прокуратури від контролюючих органів, інших органів, службових осіб чи громадян та виявлення причин і умов, що сприяють вчиненню правопорушень, а головне - вжиття заходів щодо їх усунення.

У другій частині роботи було оглянуто тему про конституційно-правовий статус адвокатури в Україні. При здійсненні своїх професійних обов'язків адвокат зобов'язаний діяти відповідно до вимог закону, використовувати лише передбачені ним засоби захисту прав i законних інтересів громадян та юридичних ociб, та інші, що не суперечать закону.

Таким чином, аналізуючи зазначені у роботі статті Конституції, можна дійти висновку, що види діяльності, покладені на адвокатуру, чітко розмежовані: забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги у рамках існуючих нормативно-правових актів, законів, що регулюють діяльність адвокатури у сучасний період.

У третій частині роботи мова йшла про систему органи юстиції, до якої належать Міністерство юстиції України та територіальні органи Міністерства юстиції. У своїй діяльності органи юстиції керуються, по-перше, Конституцією по-друге, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України.

Отже, органи юстиції України під час виконання покладених на них завдань тісно взаємодіють з іншими органами державної влади, допоміжними органами і службами, утвореними Президентом України, з органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, відповідними органами іноземних держав і міжнародних організацій, а також підприємствами, установами та організаціями. У встановленому порядку в межах своїх повноважень органи юстиції вирішують питання, що випливають із загальновизнаних норм міжнародного права та міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Таким чином, являючись складовою частиною судово-правової й адміністративної реформ, Міністерство юстиції України та територіальні органи Міністерства юстиції України під час виконання покладених на них завдань, згідно з діючими Законами та Конституцією України, дедалі продовжують вносити свій посильний вклад щодо здійснення в країні правової реформи, сприянню розвитку правової науки, вдосконалюючи законодавство та його адаптації до законодавства Європейського Союзу.



Список використаних джерел

1. Конституція України: Закон України від 28.06.1996 р.: станом на 15.03.2016р. // ВВР України. - 1996, № 30, ст. 141

2. Про прокуратуру: Закон України від 05.11.1991 р.: станом на 05.07.2015 р. // ВВР України - 2015, № 2-3, ст.12

3. Про адвокатуру та адвокатську діяльність: Закон України від 05.07.2012 р.: станом на 06.02.2015 р. // ВВР України. - 2013, № 27, ст.282

4. Бондаренко І.М. Судова система України та її реформування в сучасних умовах / Право України - 2014. - №8. - с. 37-39

5. Гель А.П. Правоохоронні органи України: Курс лекцій / Гель А.П., Смикав Г.С., Цвігну Д.П.. - К.: МАУП. 2014.- 240с.

6. Проблеми правоохоронної діяльності / Збірник наукових праць Донецького юридичного інституту МВС України : Вип. 2 (45). - 2011. - 244 с.

7. Прокуратура України: Навч. посібник / Бесчастний В.М., Мичко М.І., Філонов О.В. та ін.; за ред. Бесчастного В.М. - К.: Знання, 2011. - 446 с.

8. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. - Харків: Консум, 2001. - 656 с.

9. Шумський П.В. Прокуратура України: Навч. посібник для студентів юридичних вузів та факультетів. - К.: Вен турів., 2008.-336 с.

Інформаційні ресурси

10. Газета «Юридическая практика». [Електронний ресурс]/ Режим доступу: www.practix.com

11. Офіційний сайт Верховної Ради України [Електронний ресурс]/ Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua

12. Офіційний сайт Генеральної Прокуратури України [Електронний ресурс]/ Режим доступу: http://www.gp.gov.ua

Размещено на Аllbest.ru

...