Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

Кафедра міжнародного права

Індивідуальна робота

на тему: «Правові підстави зміни державної території»

Студентки 4 курсу 3 групи

Господарсько-правового факультету

Байку С. С.

Перевірила : к. ю. н. Толстенко Ю. О.

м. Харків, 2016 рік

План

• Вступ
• Первинні підстави зміни державної території
• Похідні (деривативні) підстави зміни державної території
• Висновки
• Список використаної літератури


Вступ

Під територією в міжнародному праві розуміються різноманітні простори земної кулі з її сухопутною і водною поверхнею, надрами і повітряними просторами, а також космічний простір і небесні тіла, що знаходяться в ньому.

У Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН від 24 жовтня 1970 p. Та у заключному акті Наради з безпеки і співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 р. вказано, що держави повинні «утримуватися від погрози силою чи її застосування з метою порушення існуючих міжнародних кордонів іншої держави чи як засобу вирішення міжнародних спорів, зокрема й територіальних спорів і питань, що стосуються державних кордонів».

Таким чином, міжнародне право закріплює суверенітет держав щодо належної їм території, установлює підстави володіння територією, особливості придбання та втрати території суб'єктами міжнародного права, режим просторів, на які не поширюється державний суверенітет і які не можуть бути присвоєнні.

Через це знання правових підстав зміни державної території є надзвичайно актуальним питанням.

Правові підстави зміни державної території - це встановлені в міжнародному праві способи надбання та втрати державою своєї території .

В теорії існують первинні та вторинні підстави зміни державної території, що як раз і стане об'єктом моєї індивідуальної роботи та буде виявлено відмінності цих підстав.

Первинні підстави зміни державної території

Одні з перших «легальних» способів придбання земель, що установилися в міжнародному праві середніх віків, були пов'язані з епохою великих географічних відкриттів. Саме тоді в якості правової підстави для приєднання нових земель з'явився титул «первинного присвоєння». Первинні підстави зміни титулу території пов'язанні із встановленням територіального верховенства певної держави над територією, яка раніше взагалі не належала жодній державі. До таких підстав належать: акреція, символічна анексія і ефективна окупація.

У зв'язку з тим, що на Земній кулі практично не залишилося невідкритих та не використовуваних жодною державою територій, такі підстави слід розглядати лише як історичні.

Акреція означає зміну державної території, що відбувається внаслідок дії природних катаклізмів або антропогенної діяльності людини. Акрецією варто вважати утворення в результаті виверження вулкану острова в територіальних водах держави. У такому випадку острів автоматично входить до складу державної території, оскільки територіальні води є водною територією держави, на яку поширюється її суверенітет.

Ефективна окупація - спосіб придбання території, який використовується міжнародними судами. У рішеннях судів і вироблені ті вимоги, які пред'являються до того, щоб ефективна окупація визнавалася як спосіб придбання території. Вони наступні:

1) держава, яка претендує на юридичне право на дану територію, повинно було отримати її мирним способом ;

2) держава повинна здійснювати дійсний контроль над даною територією і верховну владу на даній території. Справа про острів Пальми між США і Голландією - Нідерланди перемогли, тому пред'явили доказ, що там є їх населення і здійснюється збір податків з населення - функції реальної влади. Справа між Малайзією та Сінгапуром - відносно островів в морському просторі між ними. Докази Малайзії: побудовані форти, витрати з усунення тайфуну, займається основним промислом - збір черепашачих яєць, їх експорт.

Незважаючи на те, що право на території держави отримали ще за часів класичного міжнародного права, в даний час судами все це було визнано неправомірним.

Символічна анексія може бути визначена як декларація або інший акт прояву суверенітету або як належним чином дозволене або згодом санкціоноване державою дію приватних осіб, яке покликане служити недвозначним доказом придбання суверенних прав у відношенні ділянки території або острова.

Символічна анексія не породжує титулу, якщо тільки це не обумовлено особливими обставинами.

Обставини справи про острів Клиппертон були такі: в 1858 р лейтенант французького військово-морського флоту, маючи належні повноваження, проголосив над островом французький суверенітет в той час, коли його судно знаходилося поблизу острова. Французьке консульство довело про це до відома гавайського уряду. У 1897 р після того, як всі ці роки французька сторона не проявляла ніякої активності на даному острові, до острова підійшло французьке судно і виявило там трьох американців, які збирали гуано для однієї американської компанії. США заявили, що у них не було жодного наміру претендувати на суверенітет над островом. У тому ж році на острів вперше зайшла мексиканська канонерка, і виник дипломатичну суперечку. Мексика посилалася на відкриття острова Іспанією. Арбітр вказав, що, навіть якщо в даному випадку існувало історичне право, воно не підкріплювалося жодними проявами суверенітету з боку Мексики. Якщо припустити, що в 1858 р острів був terra nullius, то виникало питання, здійснила чи Франція його ефективну окупацію. Якщо немає, то Мексика мала право в 1897 р розглядати острів як відкритий для окупації. Арбітр вказав, що умовою окупації було фактичне заволодіння, що полягає в одному або декількох актах, за допомогою яких встановлюється володіння територією. У рішенні арбітра далі говорилося: «Строго кажучи, зазвичай це відбувається лише тоді, коли держава встановлює на самій території організацію, здатну забезпечити дотримання його законів. Але цей крок, по суті, є тільки засобом здійснення заволодіння, і тому він не ідентичний останньому. Можуть виникати також випадки, коли немає необхідності вдаватися до такого методу. Так, якщо територія, в силу того, що вона не жив, з першого ж моменту появи там окуповує знаходиться в абсолютному і безспірному його розпорядженні, то слід вважати, що з цього ж моменту відбулося заволодіння і окупація виявилася тим самим закінченою ». Таким чином, Франція придбала острів в момент проголошення суверенітету, 17 листопада 1858 р і проголошене приєднання, хоча і символічне за формою, мало правовим ефектом.

міжнародний право територіальний кордон

Похідні (деривативні) підстави зміни державної території

До таких підстав сучасне міжнародне право відносить: сецесію, ад'юдикацію, цесію (поступка права на територію), купівля-продаж частини території держави, обмін певними ділянками території між двома чи більше державами, набуття території за давністю володіння, редемаркація державного кордону, самовизнання, відторгнення території як санкція за агресію.

Не змінює титулу території і оренда частини території держави іншою державою, найчастіше під військові бази. Така територія, хоча й використовується державою-орендарем, але знаходиться під повним суверенітетом держави-орендодавця, і лише їй належить. Єдиною підставою такого використання державної території є укладення між державами договору про оренду, тобто строкове оплатне зворотне використання відповідної території.

Сецесія - відділення частини території від певної держави за рішенням її населення або компетентних органів; вихід із держави будь-якої її адміністративно-територіальної одиниці, в т.ч. суб'єкта федерації, за рішенням населення цієї одиниці, прийнятому на референдумі, або за рішенням компетентних органів цієї одиниці. Більшість сучасних зарубіжних конституцій не допускають можливості сецесії, тому, як правило, вона здійснюється в результаті здійснення права націй на самовизначення. Безумовними підставами відділення народу як реалізації його права на самовизначення визнаються: дискримінація цього народу з боку держави, порушення державою основних прав і свобод людини і громадянина, незабезпечення права цього народу на участь в управлінні державою. Часто сецесія має місце під час або в результаті національно-визвольної боротьби певного народу, прикладом чого можуть бути вихід республік зі складу Соціалістичної Федеративної Республіки Югославія, відділення провінції Еритрея від Ефіопії тощо.

Ад'юдикація становить спосіб зміни державної території, що відбувається відповідно до рішення міжнародного арбітражу, Міжнародного суду або міжнародної конференції. Наприклад, відповідно до угоди, укладеної на Потсдамській конференції 1945 р., Кенігсберг - північну частину Східної Пруссії - включено до складу державної території колишнього Радянського Союзу, а південну частину -до Польщі. У сучасних умовах ад'юдикація залишається одним із найбільш поширених правових способів зміни державної території. Свідченням цього служить практика Міжнародного суду ООН, яка стосується розв'язання територіальних спорів між державами.

Цесія -- це передача території однією державою іншій на підставі публічно-правового міжнародного договору. Приватноправовий договір цесії не спричиняє зміни публічного титулу державної території. Цесія може бути відплатною та безвідплатною. Відплатна цесія може мати форму купівлі-продажу території чи обміну територіями. У разі відплатної цесії презюмується рівноцінність компенсації. Безвідплатна цесія здійснюється у формі дарування. Цесія може бути повною та неповною. Повна цесія означає повний і остаточний перехід території під суверенітет іншої держави. Неповна цесія (оренда) не пов'язана з безповоротною втратою державою переданої території.

Історично цесія є односторонньою угодою заінтересованих держав на територіальну зміну. Раніше держава поступалася частиною своєї території під певним тиском і практично без усякої компенсації. Пізніше цесія стала здійснюватися на відплатних початках, тобто супроводжуватися компенсацією в грошовій або іншій формі. Крім того, цесія потребує укладання між відповідними державами міжнародного договору, що повинний відповідати всім основним принципам сучасного міжнародного права. Прикладом цесії може служити поступка в 1867 році Росією США Аляски (1519 тис. кв. км; для порівняння: площа України складає 603,7 тис. кв. км) за 7,2 млн. доларів. Є приклади цесії й у більш пізній практиці міждержавних відносин. Так, у 1946 році СРСР уступив Афганістану частину водної території Амудар'ї, а роком пізніше Фінляндія цесувала СРСР за 700 млн. фінляндських марок 176 кв. км своєї території в районі гідроелектростанції Яніскоскі і греблі Ніскакоскі на ріці Паатсо-йокі.

Купівля-продаж території. Міжнародне право спеціально не регулює правила здійснення купівлі-продажу державної території. Але, з огляду на те, що правовою формою здійснення угоди є публічно-правовий договір, він має бути укладений з дотриманням права міжнародних договорів. Усі інші умови здійснення купівлі-продажу зазвичай відносять на розсуд сторін. Мотиви купівлі-продажу державної території, як правило, не мають міжнародно-правового значення. Протягом тривалого часу купівля-продаж державної території вважалася звичайним явищем. Іноді це були величезні простори. У 1803 р. Франція продала Сполученим Штатам Америки територію Луїзіани за 60 млн. франків. Інший приклад: 18 (30) квітня 1867 р. Росія продала Сполученим Штатам Америки свої Північно-Американські колонії (Аляску) за 7,2 млн. дол. У сучасній міжнародно-правовій практиці вона зустрічається вкрай рідко (Одним з останніх прикладів є продаж Фінляндією Радянському Союзу 176 кв. км своєї території у 1948 р.).

Обмін територіями. Міжнародне право не встановлювало і не встановлює правових основ для обміну державними територіями та спеціально не регулює правила його здійснення. Але, зважаючи на те, що, як і в разі з купівлею-продажем державної території, правовою формою здійснення такого акта є публічно-правовий договір, він має бути укладений із дотриманням права міжнародних договорів. При обміні територіями неприпустиме порушення принципу рівності та самовизначення. Усі інші умови здійснення обміну державними територіями зазвичай відносять на розсуд сторін.

На практиці обмін територіями є одним із прийнятних способів вирішення прикордонних територіальних спорів. Іноді обмін викликаний прагненням усунути роздробленість території та переслідує економічні цілі. У практиці тоталітарних держав обмін територіями може мати ідеологічне підґрунтя. Обмін територіями зберігає значення й у сучасних міжнародних відносинах. Прикладом такого обміну може бути договір між Радянським Союзом та Польщею від 15 лютого 1951 p., згідно з яким СРСР і ПНР обмінялись «рівноцінними за розміром» прикордонними ділянками. За цих умов повинні дотримуватися як загальнонаціональні інтереси, так і інтереси населення ділянок, що передаються. Ще одним прикладом обміну є те. Що у 1951 році СРСР і Польща на основі угоди обмінялися ділянками своїх територій у районах Люблинського воєводства ПНР і Дрогобицької (нині Львівської) області УРСР, тому що населення цих територій історично тяжіло до суміжних районів СРСР і Польщі. У 1999 році прийняте рішення про обмін територіями між Одеською областю України і Молдавією (район села Паланка), у результаті якого Молдавія одержує доступ до ріки Дунай і віддає приналежну їй ділянку, що проходить територією України.

Давнина володіння у практиці й теорії міжнародного права не є загальновизнаною підставою для зміни державної території. Претензії, пов'язані з давниною володіння, зазвичай ґрунтовані на тривалому та мирному публічно правовому контролі над територією, що можна розцінювати як здійснення суверенітету de facto при відсутності зустрічних домагань із боку інших держав. Загальновизнано, що, якщо дії, що породили давнину володіння, протиправні, права на територію не виникають.

Поняття давнини володіння дуже близьке до ефективної окупації. Але при давнині володіння не може виникати спору щодо юридичної приналежності території, як це відбувається при обґрунтуванні ефективної окупації. Територія, на якій певна держава здійснює суверенітет та претендує на її придбання за давниною володіння, юридично належить іншій державі. Сучасна практика майже не має справи з апеляцією до давнини володіння, що не виключає можливості використання цієї підстави для вирішення територіального спору.

У разі виникнення необхідності уточнення територіальних кордонів суміжних держав проводиться редемаркація. Редемаркація здійснюється шляхом перевірки раніше демаркованого кордону з відновленням, ремонтом (заміною) раніше виставлених прикордонних знаків. Така редемаркація була здійснена, наприклад, у районі ріки Араке на радянсько-турецькому кордоні в 1967-1972 роках.

Одним із видів договірної поступки є плебісцит -- всенародне голосування з питання про територіальні зміни (державної приналежності визначеній території). Плебісцит може проводитися як на підставі внутрішньодержавного акту, так і відповідно до міжнародного договору. У залежності від цього його проведення може поручатися державному органу або міжнародній організації. Плебісцит уперше був проведений у період Великої французької революції 1789-1894 років. За підсумками Першої світової війни, відповідно до рішень Паризької мирної конференції 1919-1920 років була проведена ціла серія плебісцитів. У 1944 році Ісландія на основі плебісциту вийшла з Датського королівства і стала незалежною державою. На підставі плебісциту, проведеного в 1967 році, був вирішений територіальний спір між Іспанією і Великобританією щодо Гібралтару.

У сучасній міжнародній практиці також є випадки входження однієї держави до складу якоїсь іншої держави, відділення від будь-якої держави зі створенням власної державності. Так, на підставі волевиявлення населення в 1990 році відбулося об'єднання ФРН і НДР у єдину німецьку державу ФРН, у 1965 році Сінгапур вийшов із складу Федерації Малайзії й утворив самостійну державу -- член ООН.

Слід зазначити, що реалізація принципу самовизначення народів можлива тільки в тісному взаємозв'язку з іншими основними принципами міжнародного права. Отже, при його реалізації не повинний бути порушений принцип територіальної цілісності держав. Водночас на практиці дуже важко досягти гармонічного сполучення цих принципів. Проблема Чечні в Росії, Придністров'я в Молдавії, Нагірного Карабаху в Азербайджані, Тибету в Китаї є яскравим тому підтвердженням.

Самовизначення ґрунтується на принципі рівноправності та самовизначення народів, закріпленому в п. 2 ст. 1 Статуту ООН, а також у ст. 1 обох Міжнародних пактів про права людини 1966 р. Але будь-які спроби територіальних змін, ґрунтовані на принципі самовизначення, викликають серйозні труднощі та нерідко закінчуються збройним конфліктом. Можна навести незначну кількість прикладів, коли право на самовизначення було реалізовано без застосування сили чи погрози силою1.

Основна проблема при зміні державної території на підставі самовизначення пов'язана з юридичною невизначеністю суб'єкта цього права та з колізією принципів самовизначення та територіальної цілісності держави. Ця колізія вирішена лише щодо колоніальних і залежних народів -- вони мають право боротися за свободу та незалежність, вільно визначати свій політичний статус, без утручання ззовні, і здійснювати свій економічний, соціальний і культурний розвиток. Державотворення, вільне приєднання до іншої незалежної державі чи об'єднання з нею, установлення будь-якого іншого політичного статусу, вільно визначеного народом, є формами здійснення цим народом права на самовизначення. Саме таке розуміння принципу самовизначення призвело до розпаду колоніальних імперій наприкінці 50-х - початку 60-х років XX ст. і до утворення більш ніж сотні нових держав.

З розпадом колоніальної системи питання про реалізацію права на самовизначення не було вичерпано. Як відомо, не всі народи створили власні держави. Не торкаючись питання про доцільність продовження процесів самовизначення, слід зазначити, що в дійсності боротьба за самовизначення багатьма народами не закінчена. Об'єктом цієї боротьби зазвичай є надбання суверенітету щодо частини території держави. Саме тут і виникають труднощі з відображенням у міжнародному праві процесів, що реально відбуваються у світі, - у питанні про самовизначення існуючі держави прагнуть використовувати міжнародне право, щоб зафіксувати status quo. Так, у Декларації принципів міжнародного права сказано, що кожна держава має утримуватися від будь-яких дій, спрямованих на часткове чи повне порушення національної єдності чи територіальної цілісності держави. Тому стає зрозумілою позиція іноземних держав на етапі розпаду СРСР: право виходу союзних республік зі складу Союзу визнавалося тільки за згодою самого СРСР. Такий підхід, звісно, суперечить природно-правовій основі права на самовизначення як права народу самостійно розпоряджатися своєю долею.

У випадку самовизначення з метою державотворення народу, що самовизначається, має належати територія, на якій він проживає й у межах якої виявляється його економічна, соціальна та культурна самобутність, що характеризує цей народ як суб'єкт самовизначення. При самовизначенні не повинно виникати питання про відплатність придбання цієї території в держави, що здійснює на ній територіальне верховенство. Право на самовизначення не може обумовлюватися згодою інших суб'єктів федерації, а також наявністю в території, на якій відбувається самовизначення, зовнішніх кордонів з іншими державами.

Правомірним способом територіальних змін є також відторгнення частини території держави-агресора як санкція за агресію і захід, спрямований на запобігання агресії в майбутньому з територій, що відторгаються. Подібні виняткові заходи були застосовані проти Німеччині та Японії після закінчення Другої світової війни, і вони не розглядались як анексія.

Висновки

В даній роботі всі правові підстави зміни державної території поділено на дві самостійні групи це - первинні підстави зміни державної території та вторинні або деривативі підстави зміни території.

При цьому до першої групи відносяться: акреція - означає зміну державної території, що відбувається внаслідок дії природних катаклізмів або антропогенної діяльності людини; символічна анексія - це декларація або інший акт прояву суверенітету або як належним чином дозволене або згодом санкціоноване державою дію приватних осіб, яке покликане служити недвозначним доказом придбання суверенних прав у відношенні ділянки території або острова і ефективна окупація - спосіб придбання території, який використовується міжнародними судами. Наведені приклади даних підстав та проаналізовано схожість та відмінність даних підстав.

До вторинних підстав сучасне міжнародне право відносить: сецесія - це відділення частини території від певної держави за рішенням її населення або компетентних органів; вихід із держави будь-якої її адміністративно-територіальної одиниці, в т.ч. суб'єкта федерації, за рішенням населення цієї одиниці, прийнятому на референдумі, або за рішенням компетентних органів цієї одиниці, ад'юдикація - зміни державної території, що відбувається відповідно до рішення міжнародного арбітражу, цесія (поступка права на територію) - це передача території однією державою іншій на підставі публічно-правового міжнародного договору, купівля-продаж частини території держави, обмін певними ділянками території між двома чи більше державами, набуття території за давністю володіння, редемаркація державного кордону, самовизнання, відторгнення території як санкція за агресію. В даній роботі дані визначення всіх видів підстав та наведені приклади.

Список використаної літератури

1. Сучасне міжнародне право: Навчальний посібник/ЗА ред. Н.В. Пронюк Електронний ресурс: - http://pidruchniki.com/1584072020653/pravo/suchasne_mizhnarodne_pravo

2. Міжнародне право:Підручник/ За ред. Л.Д. Тимченко,В. П. Кононенко - Електронний ресурс: - http://pidruchniki.com/1186112449432/pravo/mizhnarodne_pravo

3. Міжнародне право - Бібліотека Онлайн - Електронний ресурс: - http://readbookz.com/books/166.html

4. Міжнародне право:Навч. посібник /За ред. М.В. Буроменського - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 336 с.

5. Міжнародне публічне право. Том 1:Навчальний посібник/ за заг. ред. В. Ф. Антипенка - К. : НАУ, 2012. - 420 c. - Електронний ресурс: - http://megalib.com.ua/book/112_Mijnarodne_pyblichne_pravo_Tom_1.html

6. Міжнародне право [Текст ] : конспект лекцій для студентів напряму підготовки:6.030510 - Товарознавство і торгівельне підприємництво / уклад. Н.Ю. Щербюк. -Луцьк: Луцький НТУ, 2016. - с. - Електронний ресурс: - http://repo.lntu.edu.ua/619/1/конспект.doc

7. Міжнародне публічне право - В.Е. Теліпко - Електронний ресурс: - http://ebooktime.net/book_247.html

8. Міжнародне публічне право - Репецький В. М. - Електронний ресурс: - http://westudents.com.ua/glavy/65352-134-pravov-pdstavi-zmni-derjavno-teritor.html

Размещено на Allbest.ru