Проблеми кримінальної відповідальності за бандитизм

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Розділ І. Поняття, сутність та історичні витоки вчинення бандитизму

1.1 Поняття та сутність бандитизму

1.2 Історичний розвиток бандитизму в кримінально-правовому аспекті

1.3 Місце бандитизму в системі Особливої частини Кримінального кодексу України

Розділ ІІ. Кримінально-правова характеристика бандитизму

2.1 Об'єктивні ознаки бандитизму

2.2 Суб'єктивні ознаки бандитизму

2.3 Кваліфікація бандитизму вчиненого разом з іншими злочинами

Розділ ІІІ. Криміналогічні засади бандитизму

3.1 Боротьба з бандитизмом

3.2 Покарання за злочин “бандитизм”



Вступ

Актуальність теми дослідження. Бандитизм - однин із найбільш небезпечних злочинів проти громадської безпеки. Функціонування в Україні банд, метою існування яких є вчинення озброєних нападів на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб, загрожує як громадській безпеці в цілому, так і життю, здоров'ю людей, їх власності, перешкоджає нормальній господарській діяльності, що створює стан незахищеності суспільства від злочинних посягань. Усе це зумовлює необхідність вжиття з боку держави ефективних заходів, у тому числі й кримінально-правового характеру, спрямованих на протидію бандитизму.

Стаття 257 Кримінального кодексу України (далі - КК) порівняно з Кримінальним кодексом України 1960 р. текстуальних змін не зазнала. Однак було змінено її місце в системі інститутів Особливої частини нового КК.

У новому КК суттєво змінився й інститут співучасті у злочині взагалі і правова регламентація організованих форм співучасті у злочині зокрема, що значно вплинуло на вирішення питань кримінальної відповідальності за бандитизм. З урахуванням названих змін перед теорією кримінального права та практикою застосування кримінального законодавства, що встановлює відповідальність за цей злочин, виникли суттєві складнощі, пов'язані з визначенням його об'єкта, поняття й ознак банди, меж кримінальної відповідальності її учасників та осіб, які, не будучи учасниками банди, брали участь у вчинюваних нею нападах, особливостей об'єктивної й суб'єктивної сторін розглядуваного злочину, його суб'єкта, а також зі встановленням і призначенням покарання за бандитизм. Щодо вирішення зазначених питань у науці кримінального права й судовій практиці єдності думок не існує, що значно знижує можливості держави щодо протидії бандитизму.

Мета й завдання дослідження. Метою дослідження є комплексна розробка проблеми кримінальної відповідальності за бандитизм. Дана мета зумовлює постановку й необхідність вирішення таких завдань: 1) з'ясувати соціальну обумовленість, підстави та принципи криміналізації бандитизму; 2) визначити родовий та безпосередній об'єкти бандитизму, його місце в системі норм та інститутів кримінального права; 3) проаналізувати об'єктивні та суб'єктивні ознаки та суб'єкт бандитизму; 4) здійснити дослідження проблем пеналізації бандитизму; 6) виявити недоліки норми, що передбачає кримінальну відповідальність за бандитизм, а також практики її застосування та сформулювати пропозиції щодо їх усунення.

Об'єктом дослідження є кримінальна відповідальність за бандитизм.

Предметом дослідження виступає чинне кримінальне законодавство взагалі й те, що передбачає кримінальну відповідальність за бандитизм зокрема, практика його застосування, вітчизняне кримінальне законодавство минулих років, кримінальне законодавство зарубіжних країн, міжнародно-правові документи, система наукових поглядів і розробок стосовно цієї проблеми.

Методи дослідження:

- діалектичний метод

- порівняльний метод;

- логічний метод;

- спеціально-юридичний метод;

Нормативною базою для роботи послужили Конституція України, чинне кримінальне законодавство, нормативні акти інших галузей права, у тому числі кримінально-процесуального та кримінально-виконавчого.



Розділ І. Поняття, сутність та історичні витоки вчинення бандитизму

1.1 Поняття та сутність бандитизму

Відповідно до статті 257 Кримінального кодексу України, бандитизм це - організація озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб, а також участь у такій банді або у вчинюваною нею нападі.

Крім ст. 257, Кримінальний кодекс України містить декілька інших об'єктивно схожі за своїм кримінально-правовим змістом статті, що також регулюють питання відповідальності за створення і участь у визначених організаціях, групах, формуваннях. Це призводить до конкретизації змісту статті стосовно регулювання бандитизму, більш чіткого відокремлення бандитських нападів з сукупності подібних до них злочинів таких, як п. 4 ст. 258 - Створення терористичної групи, ст. 255 - Створення злочинної організації, ст. 260 - Створення не передбачених законом воєнізованих та збройних формувань.

Постанова Пленум Верховного Суду України за № 13 від 23 грудня 2005 року „Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями", дає наступне визначення у п.17 - „Бандою необхідно визнавати озброєну організовану групу або злочинну організацію, яка попередньо створена з метою вчинення кількох нападів на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб або одного такого нападу, який потребує ретельної, довготривалої підготовки.

Банду слід вважати створеною з моменту досягнення її учасниками згоди щодо вчинення першого нападу за наявності планів, щодо подальшої спільної злочинної діяльності такого ж характеру та за умови, що об'єднання набуло всіх обов'язкових ознак банди. При цьому не має значення, передувала створенню банди стадія існування об'єднання як організованої групи або злочинної організації чи банда одразу була створена як така.

Якщо перший, а також наступні злочини були вчинені до набуття об'єднанням усіх обов'язкових ознак банди, ці злочини за наявності до того, підстав, необхідно визнавати такими, що вчинені організованою групою чи злочинною організацією. [1]

Оскільки ст. 257 КК, передбачено відповідальність за організацію банди, а не за організаційну діяльність щодо її створення, дії обвинувачених можна кваліфікувати як закінчений бандитизм лише у випадках, коли банду дійсно було організовано. Організаційна ж діяльність, яка не дала такого результату, може розцінюватись як замах на бандитизм.

Назва "організація" (фр. Organization -- будова, структура чогось) -- дія за значенням організовувати, організувати і організуватися, організовуватися:

1. об'єднання людей, суспільних груп, держав на базі спільності інтересів, мети, програми дій і т. ін.;

2. особливості будови чого-небудь, структура;

3. фізичні та психічні особливості окремої особи [2, с. 739].

Термін "організовувати" означає:

1. створювати, заснувати що-небудь, залучаючи до цього інших, спираючись на них;

2. здійснювати певні заходи громадського значення, розробляючи їх підготовку і проведення (забезпечувати, влаштовувати що-небудь, вишукуючи для цього необхідні можливості) роздобувати, діставати або готувати що-небудь для когось;

3. згуртувати, об'єднувати кого-небудь з певною метою (зосереджувати, мобілізувати, спрямувати когось на що-небудь);

4. чітко налагоджувати, належно впорядковувати що-небудь [2, с. 740].

Отже, можна визнати як організацію, сукупність людей, груп, об'єднаних для досягнення будь-якої мети, вирішення поставленого завдання на основі принципу поділу праці, розподілу обов'язків та ієрархічної структури. І тоді -- організованість означає внутрішню впорядкованість, погодженість і взаємодію складових ланок системи. Щодо предмета нашого обговорення організованість, з об'єктивної сторони, може характеризуватись дуже широким комплексом ознак: обов'язковим визначенням і формулюванням цілей спільної діяльності, ретельним продумуванням і плануванням злочинних акцій, чітко вираженою ієрархічною структурою і розподілом ролей між співучасниками, внутрішньою твердою дисципліною з незаперечним підпорядкуванням по вертикалі, активною діяльністю організаторів, продуманою системою матеріального забезпечення знаряддями та засобами здійснення злочину, спеціалізацією функцій співучасників і самої злочинної організації, створенням так званого "общака" для фінансової підтримки діяльності співтовариства, відпрацьованими схемами відмивання "брудних" грошей і їхнім вкладенням у різні проекти, створенням системи протидії різним заходам соціального контролю, включаючи забезпечення безпеки як членів співтовариства, так і співтовариства в цілому, встановлення зв'язків з корумпованими особами державного апарату тощо.

Бандитські напади найчастіше вчинюються для заволодіння майном. Проте цілком можливі та відомі судовій практиці напади, поєднані із знищенням або пошкодженням майна, вбивствами, заподіюваннями тілесних пошкоджень, зґвалтуваннями, угоном транспортних засобів, пошкодженням шляхів сполучення і транспорту тощо.



1.2 Історичний розвиток “бандитизму” в кримінально-правовому аспекті

В історії кримінального законодавства бандитизм розглядається як злочин державний, тобто як один з найбільш небезпечних злочинів (стаття 75 Кримінального кодексу РРФСР 1922 року та стаття 59 Кримінального кодексу РРФСР 1926 року).[3] 23 серпня 1922 року Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет визнав за необхідне об'єднати всі каральні постанови в кримінальний кодекс. В інтересах установлення одноманітності кримінального законодавства всіх радянських республік засадовим стосовно кримінального кодексу УРСР став кримінальний кодекс Російської Федерації¹. У зазначених статтях кримінального кодексу були визначені досить широкі ознаки бандитизму з виключенням з нього таких діянь, як зупинка потягів, пошкодження залізничних шляхів та інших засобів сполучення (стаття 59³ Кримінального кодексу РРФСР 1926 року). Разом з тим законодавець залишив цей злочин у розділі "Державні злочини".

Після колективізації сільського господарства та придушення опору з боку селянства кримінальна відповідальність за бандитизм у судовій практиці стала застосовуватися досить рідко.

Проте у воєнні та повоєнні роки широке застосування статті про бандитизм знову знайшло місце в правоохоронній практиці. Про це свідчить хоча б той факт, що в системі Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВС), а потім і в системі Міністерства державної безпеки (МДБ) СРСР було створене головне управління по боротьбі з бандитизмом (ГУББ). Найбільш широко стаття про бандитизм застосовувалася у боротьбі з озброєними формуваннями в Західній Україні та Прибалтиці, а також у місцях позбавлення волі. Досить характерним з цієї точки зору є Указ Президії Верховної Ради СРСР від 13 січня 1953 року "Про заходи щодо посилення боротьби з особливо злісними проявами бандитизму серед ув'язнених у виправно-трудових таборах". Це поняття в Указі не розкривалося, але широко застосовувалося при придушенні масових заворушень серед ув'язнених.

Після знищення озброєних формувань у Західній Україні та Прибалтиці застосування статті 59 Кримінального кодексу РРФСР різко скоротилося.[3]

1.3 Місце бандитизму в системі Особливої частини Кримінального кодексу України

Аналізуючи сказане вище, можна дійти висновку, що не випадково в історико-правовій літературі, в науці та судовій практиці бандитизм тлумачився переважно як злочин антидержавний, що має певне політичне забарвлення. Очевидно, зазначена оцінка бандитизму та практика боротьби з ним, виразно репресивний характер її спрямованості не могли не вплинути психологічно на застосування цієї статті в останні роки, коли здійснювалася правова та політична переоцінка поняття та складу державних злочинів.

Кілька десятиріч вона викликає у багатьох юристів негативну реакцію аж до повного її нерозуміння або досить обережного застосування. Ця причина продовжує справляти вплив на практику застосування статті 257 Кримінального кодексу України навіть сьогодні, коли в динаміці та структурі злочинності відбулися серйозні негативні зміни. Особливо це стосується корисливо-насильницьких злочинів, вчинюваних озброєними та достатньо організованими групами.

Нарешті, на практику застосування статті 257 Кримінального кодексу України значно впливають і юридичні причини, які належать до поняття та ознак бандитизму з позицій сучасного кримінального права. Саме вони значною мірою зумовлюють серйозні проблеми кваліфікації діянь за ознаками статті 257 Кримінального кодексу України.

Загальне зростання рівня злочинності в Україні супроводжується зростанням рівня групової злочинності. Поряд з традиційними формами групової злочинності виокремлюються злочини, вчинені організованими злочинними групами. За даними Міністерства внутрішніх справ України, 1993 року такими групами було вчинено 2619 злочинів (що на 23 відсотки більше, ніж 1992 року), що становить 4, 0 відсотка загальної кількості злочинів, вчинених групою осіб[4]. За період 1995 -- 1996 роки в Україні ліквідовано 40 злочинних угруповань, близько 240 знаходяться в оперативній розробці.

Різке підвищення рівня групової злочинності призвело (що цілком логічно) до значного зростання бандитизму як форми злочинної організації.

Розраховуючи на раптовість, застрашливу силу зброї, сучасні гангстери діють відкрито і жорстоко. Майже звичайними стали випадки зіткнення між злочинними угрупованнями з приводу розподілу сфер впливу.

Відомо, що в засобах масової інформації набули поширення нарікання на відсутність правової бази для ефективної боротьби з організованою злочинністю. Звичайно, не можна не погодитися з тим, що в даному напрямі доведеться чимало попрацювати, але й сьогодні правоохоронні органи мають для цього дуже гострий і -- при правильному застосуванні -- ефективний правовий інструмент.

Йдеться про чинну ст. 257 КК України диспозиція якої передбачає відповідальність за організацію озброєній банді з метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб, а так само участь у такій банді або у вчинюваному нею нападі. Дану норму можна й необхідно вже сьогодні, в її існуючій редакції, ефективно використовувати у боротьбі з озброєними злочинними угрупованнями.

Проте, як свідчать дані судової статистики, правоохоронні органи не досить ефективно застосовують цю норму закону. За 11 років, що пройшли з початку корінних перетворень в економічній системі нашої країни, за бандитизм було засуджено: у 1984 р. -- 7 осіб, у 1985 -- 5, у 1986 -- 7, у 1987 та 1988 - жодної, у 1989 - 5, у 1990 -- жодної, у 1991 -- 12, у 1992, 1993 -- знов-таки жодної, у 1994--- 11, а разом -- 47 осіб, що явно не відповідає рівню бандитизму в країні[3].

Стан злочинності, особлива суспільна небезпечність бандитизму, незначна кількість справ про цей злочин, що надійшли до суду, а також відсутність роз'яснень щодо застосування ст.257 КК (на той час ст.69 КК України) зумовили прийняття Пленумом Верховного Суду України постанови від 7 липня 1995 р. № 9 "Про судову практику в справах про бандитизм".

У постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 7 липня 1995 року "Про судову практику в справах про бандитизм" указано на особливу небезпечність бандитизму, який за умов зростання злочинності являє собою серйозну загрозу для особистої безпеки громадян, їхнього майна, нормального функціонування державних, громадських та приватних підприємств, установ та організацій[5].

З цією метою були вивчені не тільки розглянуті за останні роки справи про бандитизм, а й значна кількість справ про суміжні злочини - розбій та вимагання, вчинені групою осіб і поєднані з насильством. При цьому встановлено факти, коли дії осіб, кваліфіковані судами як розбійні напади, насправді містили ознаки бандитизму.

Особлива небезпека бандитизму, що “спрямувала” цей склад до ряду злочинів проти громадської безпеки, полягає в тому, що тривале функціонування (дійсне або заплановане злочинцями) озброєної групи людей, які вчиняють напади на громадян або підприємства, установи та організації, завдає особливо відчутних збитків суспільству. Бандитські напади, як правило, супроводжуються посяганнями на державну, колективну та приватну власність, на життя та здоров'я людей.



Розділ ІІ. Кримінально-правова характеристика бандитизму

2.1 Об'єктивні ознаки бандитизму

Для встановлення складу бандитизму, необхідно насамперед з'ясувати наявність банди. Ознаками, що характеризують об'єкт бандитизму є: громадська безпека (стан захищеності громадянського суспільства, який характеризується відсутністю небезпеки для життя та здоров'я людей, майнових прав, нормальної діяльності підприємств, установ та організацій незалежно від їх форми власності, цілісності та збереження матеріальних цінностей).

Об'єктивна сторона бандитизму, може існувати у трьох формах:

1. Організація озброєної банди (згідно п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями" - до обов'язкових ознак, які свідчать про організацію банди є мета цієї діяльності, а саме вчинення нападів та озброєність її учасників або хоча б одного з них (у випадку озброєності одного з учасників інші учасники банди мають знати про це й усвідомлювати можливість застосування зброї під час нападів), організація такого об'єднання утворює склад бандитизму не залежно від того, чи встигли його учасники здійснити хоча б один із намічених нападів).

2. Участь у банді (згідно п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями" - участь у банді слід розуміти не тільки як безпосереднє здійснення нападів, а й сам факт вступу особи до неї чи вчинення будь-яких дій, спрямованих на створення сприятливих умов для її функціонування (надання транспортних засобів, приміщень, здійснення фінансування та матеріально-технічного забезпечення, постачання зброї, підшукування об'єктів нападу, зберігання зброї, злочинно набутого майна, коштів тощо), пороте в будь-якому разі участь у банді (як форма бандитизму) обов'язково передбачає членство особи у цьому об'єднанні, яке набувається шляхом вступу до нього, вчинення зазначених дій особою, яка не є учасником банди, належить розцінювати як пособництво у бандитизмі).

3. Участь у нападі вчинюваному бандою (згідно п.п. 24, 25 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями" - нападом озброєної банди є дії, спрямованні на досягнення злочинного результату шляхом застосування насильства до потерпілого чи створення загрози його застосування, напад вважається здійсненим і в тих випадках, коли члени банди не застосовували зброї, яка перебувала в їх розпорядженні. Участь у вчинюваному бандою нападі може брати й особа, яка не входить до її складу, проте дії такої особи можна кваліфікувати за ст..257 КК тільки в тому разі, коли вона усвідомлювала, що є учасником нападу, які вчинює банда, якщо ж зазначена особа, не брала безпосередньої участі у нападі, а лише якимось чином сприяла у його вчиненні, її дії слід вважати пособництвом., особи, які не були учасниками банди і не усвідомлювали факту її існування, але в будь-який спосіб сприяли у вчинення нею нападу, несуть відповідальність за злочини, що охоплювався їхнім умислом.)

До обов'язкових ознак банди, згідно п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями" - належить стійкість, яка полягає в здатності забезпечити стабільність і безпеку свого функціонування, тобто ефективного протидіяти факторам, що можуть її дезорганізувати, як внутрішнім (наприклад, невизнання авторитету або наказі окремих керівників, намагання окремих членів об'єднання відокремитись чи вийти з банди), так і зовнішнім (недотримання правил безпеки щодо дій правоохоронних органів, діяльність конкурентів по злочинному середовищу).

За критерій стійкості А.А. Герцензон, В.Д. Меншагін, А.Л. Ошерович, А.А. Піонтковський пропонували розглядати кількість запланованих та вчинених злочинів [6, с. 128].

Російський вчений-юрист Л.Д. Гаухман одним з елементів стійкості групи вказує наявність організатора групи. Саме організатор, на його думку, -- включаючи керівника, розробляє план злочинних дій, розподіляє ролі між членами групи, направляє та коригує їхні дії підтримує дисципліну в групі та інше [7, с. 154].

Термін "стійкість" також можна розкрити за допомогою інших термінів. Семантичний аналіз показує, що термін стійкість означає твердість, завзятість і стабільність. При цьому, стабільність означає міцність і постійність, міцність -- наявність сильних внутрішніх зв'язків, стабільність і твердість, твердість -- міцність, силу, непохитність, рішучість і завзятість. Об'єднавши їх, можна дати таке визначення: стійкість злочинної організованої групи означає, що вона має постійний склад учасників з наявністю сильних зв'язків між ними і високої організованості, а також одностайності при прийнятті рішень та послідовності у здійсненні злочинних дій [8].

Ще однією обов'язковою ознакою банди, є наявність в ній декількох, а саме, трьох і більше суб'єктів. (Частини 3 (організована група), 4 (злочинна організація) стаття 28 КК, тому, що банда є одним із різновидів).

Спільна мета учасників банди, з метою вчинення нападів на підприємства, установи, організації та громадян, є ще однією, з обов'язкових ознак бандитизму. Згідно п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями" - банду слід вважати створеною з моменту досягнення її учасниками згоди щодо вчинення першого нападу за наявності планів щодо подальшої спільної злочинної діяльності такого ж характеру та за умови, що об'єднання набуло всіх обов'язкових ознак банди. При цьому не має значення, передувала створенню банди стадія існування об'єднання як організованої групи або злочинної організації чи банда одразу була створена як така.

Спосіб вчинення нападу, згідно п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями" - нападом озброєної банди є дії, спрямовані на досягнення злочинного результату шляхом застосування насильства до потерпілого чи створення загрози його застосування. Такий напад вважається здійсненим і в тих випадках, коли члени банди не застосовували зброї, яка перебувала в їх розпорядженні.

Озброєність - обов'язкова ознака банди, якщо хоча б у одного з її учасників є будь-яка вогнепальна або холодна зброя, за умови, що інші члени групи знають про неї та розуміють, що вона може бути застосована під час нападів (п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями").

У пункті 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями" - зазначено, що навіть у випадку коли, ще не створена банда а є лише або стійке об'єднання або організована група або злочинна організація, які, щоб дістати зброю, вчиняють напади на військовослужбовців, працівників правоохоронних органів тощо. То вже у момент нападу з метою заволодіння зброєю ці об'єднання стають бандою, оскільки в такий спосіб її члени озброюються.

При вирішенні поняття зброї слід керуватись роз'ясненнями, які містяться у п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями" - де зазначено, що у випадках, коли для вирішення питання про належність відповідних предметів до зброї, потрібні спеціальні знання, то у справі назначають експертизу, яку проводять у спеціальних експертних установах. А питання про придатність зброї до використання за цільовим призначенням вирішується за лише за участю спеціаліста.

При нападі не обов'язково використовувати зброю, важливо, що зброя була у розпорядженні банди і могла бути застосована.

Якщо зброя не була вилучена, а винні або заперечують сам факт наявності у них зброї або заявляють, що вона була негідною (поламана або імітація), то для доказування озброєності банди пріоритетними стають наявні матеріальні сліди застосування зброї як при нападах, так і за некримінального використання (випробування) [9].

Для озброєння банда може використовувати напади для незаконного заволодіння вогнепальною, гладкоствольною, холодною зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями, радіоактивними матеріалами, тощо або банда може придбати, або виготовити, або відремонтувати. То відповідно, ці дії необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 257 КК (бандитизм) і ст. 262 КК (викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем) або ч.1 чи ч.2 ст. 263 КК (незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами).

Дії учасників банди, пов'язанні з незаконним носінням, зберіганням, ремонтом та передачею (один одному) предметів, якими вона озброєна, є складовим елементом бандитизму і додаткової кваліфікації за ст. 263 КК не потребує. [1]

2.2 Суб'єктивні ознаки бандитизму

бандитизм кримінальний правовий злочин

Банда -- це група осіб, тобто об'єднання трьох і більше осіб, кожна з яких згідно з законом може бути суб'єктом бандитизму.

Субєктом бандитизму - є особа, яка на момент вчинення злочину досягла 14-річного віку (ч.2 ст. 22 КК).

Обов'язковою умовою притягнення особи до кримінальної відповідальності за вчинене суспільно-небезпечне діяння є осудність (ст. 19 КК).

Неосудна особа внаслідок хронічного або тимчасового психічного розладу, слабоумства або іншого хворобливого стану своєї психіки не може правильно усвідомлювати характер дій, що ним чиняться, або керувати ними. Тому такі особи не можуть розглядатися як учасники банди, так як для участі в банді необхідна попередня спільна домовленість про вчинювані в майбутньому дії, адекватна їхня оцінка й усвідомлення того, що вони є суспільно небезпечними. Якщо для вчинення нападу керівник банди залучає неосудну особу, має місце опосередковане заподіяння шкоди і керівник повинний відповідати за ті конкретні дії, що були вчинені неосудними [10].

З суб'єктивного боку бандитизм характеризується прямим умислом. Це означає, що свідомістю члена банди або особи, яка бере участь у бандитському нападі, повинні охоплюватися всі зазначені вище об'єктивні ознаки банди та місце власних дій в організації банди або участі в ній, у вчинюваних нею нападах. Бандитизм передбачає також бажання брати участь у цих діях. Якщо особа бере участь у нападі, не знаючи, що напад здійснюється бандою, то відповідальність настає лише за той конкретний злочин, який вчинила ця особа.

Прямим умислом повинна охоплюватися загальна ціль створення банди - організатори й учасники банди бажають вчинювати напади на підприємства, установи, організації, громадян. Умисел же - стосовно конкретних наслідків нападу, наприклад до позбавлення життя людей, може бути як прямим, так і непрямим [11].



2.3 Кваліфікація бандитизму вчиненого разом з іншими злочинами

Бандитизм, як правило, зв'язаний з вчиненням інших злочинів. Їх вчинення може мати місце при організації (створенні) банди, поєднуватися з участю у цьому злочинному угрупованні, а також бути конкретним проявом вчинюваних бандою нападів. Теорія кримінального права та правозастосовча практика виробили окремі підходи до кваліфікації злочинів, зв'язаних з організацією та діяльністю банди. Ці підходи, зокрема, передбачають: а) якщо організація банди чи участь у ній супроводжувалися вчиненням діяння, яке у поєднанні з відповідними обставинами утворює склад іншого злочину, таке діяння підлягає окремій кваліфікації; за сукупністю з бандитизмом кваліфікуються злочини, передбачені ст.262 та ч.1 ст.263, а також злочини передбачені, зокрема, ст.209, 304, 306, 343, 364, 369 КК; б) якщо напад, який готує та вчиняє банда, у поєднанні з іншими обставинами утворює склад іншого злочину, який відповідно до закону карається так само як бандитизм або більш суворо, такий напад повинен отримувати самостійну кваліфікацію; за сукупністю з бандитизмом мають кваліфікуватися, зокрема, злочини передбачені ст.115, ч.2 ст.147, ч.4 ст.152, ч.4 ст.187, ч.3 ст.262, ч.3 ст.289, ч.2ст.291, ст.348, ст.349, ч.2 ст.378, ст.379, ч.3 ст.399, ст.400 КК; в) оскільки юридичний склад бандитизму не охоплює заподіяння смерті людині, окремої кваліфікації потребує вчинений бандою напад, який поєднується з настанням такого наслідку. За сукупністю з бандитизмом кваліфікуються діяння у випадку настання смерті потерпілого та за наявності інших необхідних ознак - мають кваліфікуватися, зокрема, злочини, передбачені ч.2 ст.121, ч.3 ст.153, ч.2 ст.194, ч.3 ст.279, ч.3 ст.280, ч.3 ст.314, ч.2ст.352КК; в інших випадках напад, який готує та вчиняє банда, охоплюється складом бандитизму і окремої кваліфікації не потребує. Юридичні склади злочинів, які кваліфікуються за сукупністю з банадитизмом, можуть передбачати в якості кваліфікуючих ознак їх вчинення «групою осіб», «за попередньою змовою групою осіб», «організованою групою». У цьому разі необхідно керуватися наступними правилами: а) якщо вчинення злочину, юридичний склад якого передбачає кваліфікуючу ознаку «організованою групою», передбачалось єдиним планом злочинної діяльності банди і цей план передбачав також вчинення принаймні ще одного злочину, така ознака має інкримінуватися тим особам, які були обізнані із зазначеним планом і несуть відповідальність за вчинений злочин; в цьому разі банда виступає особливим різновидом організованої групи (ч.3 ст.28 КК); б) якщо вчинення злочину передбачалось єдиним планом злочинної діяльності банди, але цей план не передбачав вчинення принаймні ще одного злочину, для інкримінування відповідним особам кваліфікуючої ознаки «організованою групою» правових підстав немає; в цьому разі зазначеним особам може бути інкримінована кваліфікуюча ознака «за попередньою змовою групою осіб»; г) якщо юридичний склад злочину, що кваліфікується за сукупністю з бандитизмом, передбачає як кваліфікуючу ознаку його вчинення «групою осіб», вона може бути інкримінована учасникам банди лише тоді, коли вони вчинили злочин без попередньої змови [24, С.55].



Розділ ІІІ. Кримінологічні засади бандитизму

3.1 Боротьба з бандитизмом

Закон України „Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" від 30 червня 1993 року, визначає головні напрями загальнодержавної політики та організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю. [13]

Згідно з цим законом, основними напрямами боротьби з організованою злочинністю в Україні є:

- створення правової основи, організаційних, матеріально-технічних та інших умов для ефективної боротьби;

- організація міжнародного співробітництва у цій сфері;

- виявлення та усунення або нейтралізація негативних соціальних процесів та явищ, що породжують організовану злочинність, зокрема і бандитизм;

- виявлення, розслідування, припинення і запобігання правопорушенням, вчинюваним учасниками організованих злочинних угруповань, притягнення винних до відповідальності;

- забезпечення відшкодування шкоди фізичним та юридичним особам, державі;

- запобігання встановленню корумпованих зв'язків з державними службовцями та посадовими особами, втягненню їх у злочинну діяльність;

- протидія використанню учасниками організованих злочинних угруповань у своїх інтересах об'єднань громадян і засобів масової інформації;

- запобігання легалізації коштів, здобутих злочинним шляхом, використанню суб'єктів підприємницької діяльності для реалізації злочинних намірів.

Систему державних органів, які здійснюють боротьбу з організованою злочинністю, становлять:

а) спеціально створені для боротьби з організованою злочинністю державні органи;

б) державні органи, які беруть участь у боротьбі з організованою злочинністю в межах виконання покладених на них інших основних функцій.

До державних органів, спеціально створених для боротьби з організованою злочинністю, належать:

а) Координаційний комітет по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президенті України;

б) спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України;

в) спеціальні підрозділи по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України.

В разі необхідності Верховною Радою України на постійній або тимчасовій основі можуть бути створені й інші спеціальні органи для боротьби з організованою злочинністю.

До державних органів, які беруть участь у боротьбі з організованою злочинністю, належать:

а) органи внутрішніх справ України і Служби безпеки України;

б) органи прокуратури України;

в) митні органи і органи Державної прикордонної служби України;

г) органи державної податкової служби та державної контрольно-ревізійної служби;

д) органи і установи виконання покарань;

е) розвідувальний орган Міністерства оборони України;

є) Служба зовнішньої розвідки України.

Для забезпечення боротьби з бандитизмом закон надає право використовувати: негласних співробітників: штатних, нештатних, які вводяться під легендою прикриття, членів організованих злочинних угруповань залучати до співробітництва на підставі письмового доручення або можливості їх часткового або повного звільнення від кримінальної відповідальності, використовувати спеціальні технічні засоби. Для прийняття ефективних заходів боротьби з бандитизмом, правоохоронні органи повинні мати можливість здійснювати систематичний збір та аналіз інформації з усіх відповідних джерел, щоб використовувати оперативні дані як у стратегічних, так і тактичних цілях. Підготовка оперативних даних потребує отримання, обробки та аналізу великого обсягу інформації про осіб та організації, які підозрюються у причетності до вчинення злочину. Методи, що застосовуються для отримання й використання такої інформації, мають бути регламентовані законодавством.

На даний час в Україні існує низка законодавчих актів, які спрямовані на боротьбу з організованою злочинністю, в тому числі і з її різновидом, бандитизмом, а саме:

Закон України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю"

- Закон України "Про оперативно-розшукову діяльність"

- Закон України "Про прокуратуру"

- Закон України "Про Службу безпеки України"

- Закон України "Про міліцію"

- Закон України "Про державну податкову службу в Україні"

- Закон України "Про митну справу в Україні"

- Закон України "Про адвокатуру"

- Закон України "Про статус суддів"

- Указ Президента України "Про заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян"

- Указ Президента України "Про невідкладні додаткові заходи щодо посилення боротьби з організованою злочинністю і корупцією". Та інші.

Система нормативних актів України щодо зазначеної проблематики концептуально поділяється на дві підсистеми: підсистему норм прямого регулювання та підсистему норм опосередкованого регулювання.

До підсистеми норм прямого регулювання відносяться норми в яких категорія "організована злочинність" вживаються безпосередньо.

До підсистеми норм опосередкованого регулювання відносяться норми в яких зміст зазначеної категорії розглядається в контексті категорій "злочинність", а також випливають зі змісту норм, застосування яких, в аспектах проблематики, має профілактичний, запобіжний, попереджувальний, охоронний, комунікативний (інформаційний) характер.

В сучасному законодавстві України системоутворюючим нормативним актом, щодо прямого регулювання боротьби з організованою злочинністю, як інституції публічного права, можна вважати Закон України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю". [13]

3.2 Покарання за злочин “бандитизм”

Згідно статті 257 КК, організація озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб, а також участь у такій банді або у вчинюваному нею нападі, караються позбавленням волі на строк від п'яти до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна.

Покарання у виді конфіскації майна (додаткове покарання), полягає у примусовому безоплатному вилученні майна або його частини (це майно повинно належати засудженому) у власність держави. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються (ст. 59 КК).

Перелік обставин, обов'язок урахування яких покладений на судові органи при призначенні покарання за бандитизм, встановлений кримінальним кодексом у статті 66 (Обставини, які пом'якшують покарання) та у статті 67 (Обставини, які обтяжують покарання).

При застосуванні кримінального законодавства, не завжди правильно кваліфікуються такі ознаки складу бандитизму, як організація банди і керівництво нею, участь у банді й участь у бандитських нападах. Недостатньо повно з'ясовуються які саме дії вчинив кожний учасник банди, не встановлюються особи, що сприяють бандитської діяльності. Припускаються помилки в кваліфікації нападів, що вчиняються бандою в сукупності з іншими діяннями, ще на стадії слідства, оскільки не всі злочини, у яких взяла участь банда, охоплюються поняттям бандитизму.

При кваліфікації злочинів, учинених бандою, суди повинні дотримуватись положень ч.1 ст. 30 КК про умови відповідальності організаторів та учасників таких об'єднань. Організатор банди підлягає кримінальній відповідальності за всі злочини, вчиненні нею, при умові, що вони охоплювались його умислом.

Що до учасників банди, то згідно ч.2 ст. 30 КК, то вони несуть відповідальність за злочини у яких вони брали участь у підготовці або у вчиненні, незалежно від тієї ролі, яку кожен з них виконував у злочинні.

Згідно п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями" - за дії, які полягають у незаконному заволодінні вогнепальною зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, пристроями, їх придбання, виготовлення, ремонт, або в незаконному заволодінні радіоактивними матеріалами чи їх придбанні, або у виготовленні, ремонті холодної зброї, вчинені з метою організації банди, а також аналогічні дії учасників уже існуючої банди чи збут останніми зазначених предметів належить кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 257 і ст. 262 або ч.1 чи ч.2 ст. 263 КК.

А згідно п.26 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями" - ст. 257 КК не містить якихось конкретних цілей вчинюваних бандою нападів як обов'язкової ознаки складу злочину (бандитизм), крім відповідальності за організацію банди, тому у таких випадках суд згідно ст. 33 КК, відповідно до якої за сукупністю злочинів кожен із учасників банди підлягає кваліфікації за відповідною статтею або частиною статті Особливої частини.

Диференціація відповідальності осіб, що приймали участь у банді, здійснюється на основі дотримання принципу індивідуалізації відповідальності з урахуванням всіх обставин справи. Принцип індивідуалізації покарання пов'язаний із цілями відновлення соціальної справедливості, виправлення засудженого і запобігання вчинення нових злочинів. Ці цілі можуть бути досягнуті тільки при призначенні доцільного покарання з урахуванням принципу "економії репресії". Це означає, що кожному злочинцю повинно бути призначене покарання, що оптимально необхідно для його виправлення і який у той же час буде сприяти запобіганню злочинів не тільки з його сторони, але і з боку інших громадян.



Висновки

Отже, бандитизм своєю теоретичною не розробленістю, відсутністю слідчо-судової практики, кваліфікації за вчинення даного злочину, стосується багатьох дискусійних питань, оскільки діяння, які ст. 257 КК криміналізує, багатогранні і вони вимагають ретельного вивчення, причому, в найкоротший термін, адже злочинність має властивість поширюватись та еволюціонувати, що потребує вчасної й ефективної протидії з боку суспільства та держави.

З метою посилення боротьби з бандитизмом, органи внутрішніх справ повинні здійснювати заходи, серед яких необхідно виділити такі, як - створення спеціалізованих інформаційних систем на членів злочинних угруповань з їх реґіональними і міжнародними зв'язками (бандитських та інших озброєних груп, які займаються контрабандою зброї, вибухових пристроїв тощо), а також кілерів. Створювати і забезпечувати взяття на облік у систему "Насильство", поряд з іншими тяжкими злочинами, усіх зареєстрованих (розкритих і нерозкритих) бандитських нападів. Здійснювати заходи щодо оперативного встановлення приватних і державних спортивних клубів, секцій з оволодіння бойовими видами спорту, організацію постійно діючого контролю за характером і справжніми цілями їх функціонування, складом контингенту, що тренується і безпосередньо в них працює, вивчення джерел фінансування та їх походження. Своєчасно орієнтувати органи внутрішніх справ щодо встановленого маршруту пересування злочинних груп, членів яких затримано і заарештовано за вчинення бандитських, розбійних нападів та пограбувань. Ретельно перевіряти такі групи щодо їх причетності до нерозкритих злочинів, здійснення перевірки всіх осіб, які займаються касовими операціями і охороняють гроші, з метою отримання оперативної інформації щодо них. Проводити всебічний аналіз стану оперативно-розшукової роботи, передусім серед небезпечних рецидивістів -- "злодіїв у законі", інших кримінальних і антисуспільних елементів, всебічно вивчати наявні оперативні матеріали на них. Забезпечувати регулярний обмін інформацією про вчинення бандитських та розбійних нападів та про осіб, які становлять оперативний інтерес, з метою координації роботи щодо розкриття цих злочинів.

Реалізація зазначених заходів допоможе підвищити рівень розкриття бандитських нападів зменшити витрати часу і зусиль працівників органів внутрішніх справ

Размещено на Allbest.ru

...