Парламентська республіка та її характеристика

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Сьогодні більшість країн світу є республіками. Хоча республіка вважається багатьма сучасною формою влади і синонімом демократії, це помилкова думка, заснована на тому, що історично було більше державних утворень з монархічною формою правління, де влада передається у спадок.

У більшості сучасних республік голова держави (в основному, президент) обирається загальним голосуванням громадян країни або всенародно обраним парламентом. Влада голови держави також обмежена залежно від Конституції -- від досить солідних повноважень (США, Росія, Франція) до чисто церемоніально-представницьких функцій (Австрія, Німеччина, Італія).

Респумбліка (від лат. res publica -- справа громади) -- форма державного правління, при якій вища державна влада здійснюється представницьким загальнонаціональним органом влади (парламентом), обраним населенням на певний строк; існує поділ влади на законодавчу, виконавчу, судову.

Сам термін "res publica" означає "спільна справа". Але республіку потрібно розуміти не за походженням слова, а за походженням уявлення.

Республіка є орієнтацією на більш універсальну соціалізацію спільноти, ніж держава, класова структура, нація, церква, корпорація. Республіка не має інших сенсів, крім спільності.

Сучасна класифікація поділяє всі республіки на президентські, парламентські та змішані.

Предметом дослідження даної курсової роботи є парламентська республіка - різновид республіканської форми правління, який характеризується тим, що парламент формально є повновладним органом, що формує політично відповідальний перед ним уряд і обирає (безпосередньо або у складі особливої колегії вибірників) президента, який є главою держави, але не виконавчої влади.

Сам політичний стиль парламентської республіки забезпечує прилучення виборців до більш фундаментальних політичних цінностей і орієнтацій. Він пов'язаний із забезпеченням дійсно глибокого і сутнісного для парламентських систем політичного плюралізму з вибором між великим числом політичних платформ різних політичних партій, у той час як президентська система персоніфікована і орієнтує виборців на яскравих лідерів. Парламентська система забезпечує єдність дій виконавчої і законодавчої влади, повну підтримку законодавчих ініціатив уряду (за винятком уряду нестійкого парламентської більшості або уряду парламентської меншості).

Основна мета роботи полягає в комплексному теоретичному дослідженні парламентської республіки як самостійної форми державного правління, яка передбачає виявлення сутності, особливостей, правових ознак, різновидів останньої, переваг та недоліків при здійсненні правління.

Об'єктом дослідження виступають закономірності організації державної влади у змішаній республіці, її різновиди та правові ознаки.

Методологічну основу курсової роботи являє діалектичний підхід, який використовувався на всіх етапах дослідження з метою з'ясування сутності парламентської республіки, закономірностей та особливостей її становлення, функціонування й розвитку, взаємодії з іншими державно-правовими явищами. Подекуди був використаний методи емпіричного дослідження при порівнянні різних методів правління та обрання органів державної влади.

Структура курсової роботи зумовлена метою і предметом дослідження. Робота складається зі вступу, 3-х розділів, що містять 7 підрозділів, висновку і списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи - 28 (двадцять вісім) аркушів.

парламентський республіка державний

Розділ 1. Поняття та структура державних форм правління

1.1 Поняття форми державного правління

Розглядаючи державу, як складний суспільний феномен, необхідно знати поняття, яке давало б уявлення про основні характеристики тієї чи іншої держави, про основні шляхи здійснення в ній державної влади.

Таким поняттям є категорія "форми держави". Отже, форма держави - це спосіб, порядок організації і здійснення державної влади. Вона включає в себе три елементи:

форма державного правління - спосіб, або порядок організації та взаємодії вищих органів державної влади;

форма державного устрою - порядок організації територіального устрою, тобто поділу держави на певні складові частини та співвідношення держави, як цілого, з її складовими частинами;

форма державного режиму - порядок здійснення державної влади певними способами і методами.

Категорія "форма держави" є однією з найважливіших і ємним понять державознавства. Вона покликана констатувати сукупність певного кола загальних ознак і взаємозв'язків, що характеризують державу як суспільний феномен [2, c.105].

Як вже зазначалося в юридичній літературі, існують й інші думки щодо змісту категорії "форми держави". Одні з них зводять зміст форми держави до характеристики форми правління (так звана форма держави у вузькому значенні слова). Інші в якості форми держави розглядають сукупність форм правління та територіальної організації держави без врахування державного режиму і т. д. Але ці позиції не знайшли широкої підтримки в більшості дослідників.

Слід зазначити, що поняття форми держави як певної структури, не означає механічної, довільної сукупності елементів, що її утворюють. Форма держави відображує єдність, взаємозумовленість об'єднаних в ній елементів, в результаті чого народжується нова якість, яка не властива жодному з цих окремо взятих елементів.

Структура форми держави -- стійка єдність елементів, їх зв'язків, цілісності, зв'язків елементів із цілим.

Таким чином, форма держави - це складне поняття, що характеризує державу з точки існуючих у ній форм правління, державного устою та державного режиму [1, c.27].

Форма правління являє собою структуру вищих органів державної влади, порядок їхнього утворення і розподіл компетенції між ними [3, c.142].

Форма державного правління дає можливість усвідомити:

як створюються вищі органи держави і яка їхня будова;

як відбуваються взаємини між вищими й іншими державними органами;

як відбуваються взаємини між верховною державною владою і населенням країни;

якою мірою організація вищих органів держави дозволяє забезпечувати права і свободи громадянина;

По зазначених ознаках форми державного правління підрозділяються на :

монархічні (одноособові, спадкоємні)

республіканські (колегіальні, виборні).

1.2 Монархія як різновид форми правління

Монархія (від грец. monarchia -- єдиновладдя, єдинодержавність) -- форма правління, за якою найвища влада цілковито або частково зосереджена в руках єдиної особи монарха і є здебільшого спадковою; держава з такою формою правління. Розрізняють монархії необмежені (абсолютні), характерні для рабовласницьких і феодальних суспільств, та обмежені (так звані конституційні), в яких владу монарха обмежено парламентом. У наш час існують держави як з абсолютною монархією (Катар, Оман, Саудівська Аравія), так і з конституційною (Велика Британія, Данія, Іспанія, Японія та ін.).

При такій формі правління вся вища законодавча, виконавча і судова влада належать монарху. Форма державного правління, за якої найвища державна влада повністю (необмежена, абсолютна монархія) або частково (обмежена, конституційна монархія) належить одній особі -- спадкоємному монархові [9].

Монархів офіційно називають по-різному: царями і царицями, імператорами й імператрицями, великими князями й великими княгинями, принцами і принцесами тощо. Історично монархії виникали за різних обставин. Монархія могла вирости з племінного союзу, і тоді монархом стає вождь племені чи союзу племен, монархом міг стати полководець або верховний священик якогось із релігійних культів. З часом посада монарха може стати спадковою, і тоді утворюються монархічні династії.

Іноді монарх може обиратися. За свою державну діяльність монарх ні перед ким не звітується і не несе юридичної відповідальності. Як правило, такі монархи несуть відповідальність тільки перед Богом.

Всі монархії поділяються на: абсолютні, обмежені, дуалістичні, теократичні, станово-представницькі.

При абсолютній монархії влада монарха не обмежена і має всі характерні риси, які викладені у визначенні. Такі монархії були найбільш розповсюджені в епоху рабовласництва і феодалізму. Для абсолютної монархії характерний авторитарний політичний режим, а державний режим іменується абсолютизмом. Сьогодні їх залишилось дуже мало, зокрема в Марокко, Арабських Еміратах, Кувейті та ін.

В останнє століття найбільш поширеними є обмежені монархії. Іноді їх називають парламентськими або конституційними. Вони характеризуються тим, що влада монарха обмежена парламентом або конституцією. За таких форм правління монарх -- глава держави, але він може суттєво впливати на законодавчу діяльність парламенту і на формування ним уряду. Іноді монархічна форма правління має формальний характер. До обмежених монархій відносяться Іспанія, Швеція, Японія, які ще можна назвати конституційними монархіями. До парламентських монархій можна віднести Англію.

Дуалістична монархія -- це така форма правління, коли монарх -- глава держави сам формує уряд і призначає прем'єр-міністра. В такій монархії діє два вищих державних органи -- монарх і уряд на чолі з прем'єр-міністром. В ній можуть існувати і інші вищі державні органи, зокрема судові.

Розділення влад при даній формі правління звичайно урізане. Хоча закони приймаються парламентом, монарх користується правом абсолютного вето, тобто без його згоди закон не набере сили. Крім того, монарх звичайно може видавати надзвичайні укази, що мають силу закону і навіть вищу, а головне, може розпускати парламент, замінюючи фактично дуалістичну монархію абсолютною [9].

Теократична монархія -- це така форма правління, коли абсолютна влада релігійного лідера зливається з державною владою. Релігійний лідер є одночасно і главою держави. Наприклад, Ватикан, Тибет.

Парламентська монархія - існує звичайно у високорозвинутих державах, де перехід від аграрного ладу до індустріального супроводився переважно не докорінним знищенням колишніх інститутів влади, а поступовим їхнім перетворенням і пристосуванням до нових умов (Великобританія, Японія, Нідерланди, Бельгія, Швеція, Канада, Австралія тощо). Тут спостерігається розвинуте розділення влади при дотриманні принципу верховенства парламенту над виконавчою владою, демократичний або принаймні ліберальний політичний режим.

Верховенство парламенту виражається в тому, що уряд, який звичайно призначається монархом, повинний користуватися довірою парламенту (або його нижньої палати), а монарх вимушений призначати главою уряду лідера партії, що має в парламенті (нижній палаті) більшість місць, або лідера коаліції партій, який має таку більшість. Чим ширша партійна коаліція сформувала уряд, тим цей уряд менш стійкий, бо тим важче досягати згоди між партнерами у складних питаннях.

1.3 Республіканська форма правління її характеристика

Республіка (від лат. res publica -- справа громади) -- це така форма правління, при якій повноваження вищих державних органів здійснюють представницькі виборні органи. Республіки не мають монарха. В республіці вищі представницькі органи і їх вищі посадові особи обираються на певний строк. Вони періодично змінюються, переобираються. За свою діяльність вони звітують перед народом і несуть юридичну відповідальність (конституційну, кримінальну, цивільну, адміністративну і дисциплінарну).

Республіці властиві такі риси (ознаки):

існування одноосібного і колегіального глави держави -- президента і парламенту;

парламент представляє законодавчу владу;

завдання президента -- очолювати виконавчу владу, але це характерно не для всіх типів республік;

здійснення державної влади на підставі її розподілу на законодавчу, виконавчу, судову;

виборність на певний термін голови держави і інших верховних органів державної влади;

президент і парламент повинні обиратися народом на певний термін;

юридична відповідальність голів держави. Наприклад, згідно із більшістю конституцій, у парламенту є право звільнення від посади президента за тяжкі злочини проти держави (імпічмент);

у випадках, передбачених конституцією, право представляти і виступати від імені держави має президент;

- одноособове або колегіальне прийняття рішень;

наявність у всіх вищих державних органів державновладних повноважень;

верховенство та обов'язковість рішень вищих державних органів для всіх інших органів.

Республіки як форми правління почали інтенсивно виникати після буржуазних революцій в XVI--XVII століттях і є домінуючою формою правління в сучасний період.

На відміну від середньовічних республік, в багатьох сучасних демократичних державах обмежені не тільки термін повноважень президента, але й кількість термінів. Також обмежена, хоч і в різній мірі, влада голови держави. Право голосу в республіках мають всі громадяни країни. Для порівняння, у Венеціанській республіці дож (голова держави) обирався довічно і не всіма громадянами, а також мав практично необмежені повноваження. Проте, і в наш час в деяких країнах вибори не є загальними. У ПАР до 1990-х не мали права голосу темношкірі і мулати. У Естонії і Латвії права голосу не мають до третини постійних жителів.

У республіках відмінений інститут дворянства. Всі громадяни мають рівні права, проте, не всі постійні жителі, навіть народжені на території країн мають громадянство.

Республіка не є синонімом демократії. У багатьох країнах, офіційно республіках, скасовуються вибори Президента або відбуваються на безальтернативній основі. В той же час в багатьох державах-монархіях демократичні інститути широко поширені.

Залежно від обсягу державно -- владних повноважень президента і парламенту республіки поділяються на три види: президентська республіка, парламентська, напівпрезидентська (або змішана) [4 с. 76].

Їх назви в певній мірі умовні, разом й тим кожна з них має свою специфіку. Існували та існують і інші види республік: Радянська республіка. Народно-демократична республіка, республіка Паризька Комуна, ісламські республіки і інші.

Президентська республіка характеризується тим, що президент обирається всім населенням, так як і парламент. В такій республіці президент формує і очолює уряд, є главою держави і формально не підзвітний парламенту. Наприклад, у США, Мексиці, Іракці.

Парламентська республіка характеризується центральним становищем парламенту (законодавча влада), який обирає главу держави -- президента і уряд -- виконавчу владу. Вони підзвітні парламенту. Іноді президент не обирається, і главою держави стає прем'єр-міністр. Наприклад, Італія, ФРН.

Або президент обирається парламентом або більш широкою колегією за участі парламенту (Італія, Греція, Індія, ФРН, Чехія, Угорщина).

Напівпрезидентська або змішана -- це така республіка, коли президент -- глава держави обирається народом, так як і парламент. В такій республіці уряд обирається (призначається) парламентом за рекомендацією президента. Уряд підзвітний одночасно президенту і парламенту. Президент не очолює уряд і не несе юридичної відповідальності за його діяльність (Фінляндія, Франція).

При цьому змішана республіка поділяється на парламентсько-президентську та президентсько-парламентську республіки.

Парламентсько-президентська республіка -- це один з видів змішаної форми правління, який поєднує ознаки парламентських і президентських республік. На сьогоднійшій день це: Україна, Алжир, Боснія і Герцоговина, Єгипет, Румунія, Монголія, Сан-Марино, Чорногорія та ін.

Президентсько--парламентська республіка -- форма правління, вид змішаної республіки, за якої глава держави (президент) особисто пропонує склад уряду (насамперед кандидатуру прем'єр-міністра), який підлягає обов'язковому затвердженню всім парламентом (Росія, Білорусь, Франція).

Таким чином, залежно від того, ким здійснюється державна влада (однією особою чи колегіальним виборним органом), визначається форма державного правління. Відповідно -- держави поділяються на монархії і республіки.

Республіка відмінна від монархічної форми державного правління методом набуття даної влади, обрання (в першому випадку - вища державна влада здійснюється представницьким органом влади, обраним народом на певний строк і відповідальним перед ним, в другому - державна влада повністю або частково зосереджена в руках однієї особи -- монарха та передається у спадок).

За монархічної форми правління монарх персоніфікує владу, виступає при здійсненні внутрішньої і зовнішньої політики як глава держави, здійснює одноособове правління, є головнокомандуючим збройних сил, влада монарха оголошується священною і має у більшості випадків релігійний характер, повноваження поширюються на всі сфери суспільного життя.

Демократичною формою правління є республіка, коли органи влади є представниками народу, при здійсненні управління державою.

При республіканській формі правління існує поділ влади на законодавчу, виконавчу, судову, що суттєво зменшує вплив державних органів влади на діяльність у різних сферах суспільного життя.

На сучасному етапі розвитку суспільства, республіка є домінуючою формою державного правління у світі (близько 160 з понад 200 держав світу є республіканськими).

Монархія в більшості країн -- лише данина традиції.

Розділ 2. Парламентська республіка та її характеристика

2.1 Загальна характеристика парламентської республіки

Розглянемо більш детально парламентську республіку як різновид республіканської форми правління, де парламент, бувши повновладним органом, формує політично відповідальний перед ним уряд і, як правило, обирає президента, який займає в системі державних органів досить скромне місце [4].

Людство, що прагне до свободи, після всіх і всіляких поневірянь дійшло такого висновку: демократія аж ніяк не є заклик до тотальної волі, вона є захист і рівний поділ впорядкованої свободи, до того ж ця свобода може існувати в республіканській форми правління.

Саме в республіканській формі правління присікається розширення стихійної тяги до свободи, свобода організується, впорядковується на основі правової організації державної влади і, в такий спосіб, відкривається широкий простір для її розвитку і розквіту, бо в цій формі правління гілки влади пов'язані Конституцією, законами, правом і сформованим в їх відношенні громадською думкою. Саме в республіканській формі правління не допускається тривале привласнення державної влади на основі індивідуального права та особистих бажань; державні органи формуються на основі суворого захисту цивільних прав і тільки на обмежений термін за допомогою вільних виборів; державна влада втілюється в життя на основі Конституції, закону і права, участі народу в правлінні і дотримання людської гідності.

На жаль, в існуючих державах зазначені характерні ознаки республіканської форми правління не завжди і не скрізь втілюються в життя на необхідному рівні і в потрібному обсязі. Причини спаду авторитету республіканського ладу необхідно шукати в політичних амбіціях. Саме невгамовні політичні амбіції, спрямовані на задоволення "вищих" цілей суб'єкта-властолюбця, призводять до нехтування закону, права, громадянських прав і свобод політичних суперників - всього того, що складає основу правової держави. Під натиском цих амбіцій відкидаються самі суспільно необхідні заборони, обмеження немов нікчемні, випадкові "перешкоди". У такій ситуації виникає питання: в якій формі республіканського ладу в потрібному обсязі і на належному рівні реалізуються принцип поділу влади, властивий правовій державі, а також вищевказані ознаки даного ладу? Відомо, що республіканський державний лад втілюється в життя у двох основних формах правління - парламентської республіки і президентської республіки. Саме за парламентської форми правління більше можливостей для втілення в життя характерних рис правової держави і республіканського ладу.

Парламентська республіка характеризується формуванням уряду на парламентській основі, з пропорційним партійним представництвом за підсумками виборів. Уряд формально відповідальний перед парламентом, що наділений правом контролю за діяльністю уряду та його розпуску. Уряд наділяється виконавчою владою, а нерідко і законодавчою ініціативою, а також правом клопотання перед президентом про розпуск парламенту. В більшості країн членство в уряді сумісне зі збереженням депутатського мандату. Це дозволяє залучати до уряду не тільки лідерів політичних партій, але й інших впливових депутатів парламенту і, отже, контролювати парламент. Хоча керівник уряду (прем'єр-міністр, канцлер) офіційно не є главою держави, однак реально в політичній ієрархії - головна особа.

Президент, як глава держави, фактично виконує представницькі функції. або парламентом, або зборами виборців, або безпосередньо народом. Вотум недовіри уряду викликає його відставку. Президент у парламентській республіці має в основному представницькі повноваження, а головне - функцію глави держави виконує за вказівкою уряду. Парламентська республіка зберігається в Італії, Німеччині, Австрії та ін.

2.2 Поняття парламентської республіки її ознаки

Парламентська республіка -- різновид республіканської форми правління, де парламент, є повновладним органом, який формує політично відповідальний перед ним уряд і, як правило, обирає президента, який займає в системі державних органів досить скромне місце.

Основними ознаками парламентської республіки є:

- президент є главою держави, але не главою виконавчої влади як у президентській республіці. Виконавча влада належить голові уряду (прем'єр-міністру, канцлеру), який і має всі необхідні державно-владні повноваження для здійснення урядової політики;

- президент обирається або парламентом, або колегією, спеціально формованої для його обрання з обов'язковою участю членів парламенту (Італія, Греція, Індія, Німеччина, Чехія, Угорщина), тобто його влада похідна від парламенту;

- президент призначає главу уряду, але не на власний розсуд, а з числа лідерів партії чи коаліції партій, які мають більшість місць у парламенті або його нижній палаті. В іншому випадку уряд може не отримати вотум довіри в парламенті (це необхідна процедура для парламентської республіки) і не буде сформований. Члени уряду призначаються президентом за рекомендацією голови уряду;

- ключову ознаку парламентської республіки - політична відповідальність уряду перед парламентом, а не перед президентом. Відповідальність ця найчастіше солідарна: недовіра голові уряду тягне за собою відставку всього уряду. У разі винесення вотуму недовіри або відмови у довірі уряд або іде у відставку, або президент, не беручи відставки уряду, може розпустити парламент (нижню палату) і призначити дострокові вибори;

- президент не несе відповідальність за діяльність уряду. Вона покладена на главу уряду;

- президент не може на власний розсуд відправити у відставку главу уряду, але за рекомендацією голови уряду може відправити у відставку будь-якого члена уряду;

- в законодавчій області президент парламентської республіки наділений правом законодавчої ініціативи, узгодженої з урядом; володіє правом обнародувати закони, прийняті парламентом;

- акти, які видаються президентом, потребують підпису прем'єр-міністра або міністра, які й несуть за них відповідальність. Без такого підпису акти президента недійсні. У парламентській республіці ключова фігура в державі - глава уряду.

Парламентська республіка можлива за наявності усталеної багатопартійності і високої політико-правової свідомості виборців.

Відчутніші відмінності парламентаризму проявляються в системі державного регулювання, де вони відображаються в конкретних формах політичної взаємодії різноманітних політичних сил.

В діяльності будь-якого парламенту виділяються три основні функції: законодавча творчість, контроль над фінансами держави, контроль над урядом. Парламент, як виразник інтересів народу, який проживає на певній території і об'єднаний певною державністю, правосильний висловлювати волю суспільства, що бажає узаконення порядку та справедливості. Здійснює парламент і контроль над фінансами держави, контролює діяльність виконавчої влади в межах і компетенції, що встановлені конституцією.

Парламентська система забезпечує єдність дій виконавчої і законодавчої влади, повну підтримку законодавчих ініціатив уряду (за винятком уряду нестійкого парламентської більшості або уряду парламентської меншості).

У такій республіці уряд формується парламентським шляхом з числа депутатів, що належать до тих партіям, що мають у своєму розпорядженні більшість голосів у парламенті. Уряд несе колективу відповідальність перед парламентом у своїй діяльності. У випадку втрати довіри більшість членів парламенту, уряд або іде у відставку, або через главу держави домагається розпуску парламенту і призначення дострокових парламентських виборів.

Глава уряду (прем'єр - міністр, голова ради міністра, канцлер) призначається, як правило, президентом. Він формує очолюваний ним уряд, що здійснює верховну виконавчу владу і відповідає за свою діяльність перед парламентом. Найбільш істотною рисою парламентарної республіки є те, що любий уряд лише тоді правомочний здійснювати керування державою, коли вона користується довірою парламенту.

Головною функцією парламенту є законодавча діяльність і контроль за виконавчою владою. Парламент володіє важливими фінансовими повноваженнями, оскільки він розробляє і приймає державний бюджет, визначає перспективи розвитку соціально-економічного розвитку країни, вирішує основні питання зовнішньої, у тому числі оборонної політики. Парламентарна форма республіканського правління являє собою таку структуру вищих органів державної влади, що реально забезпечує демократизм громадського життя, свободу особи, створює справедливі умови людського життя, засновані на засадах правової законності. До парламентарних республік можна віднести ФРН, Італію (по конституції 1947р. ), Австрію, Швейцарію, Ісландію, Індію й ін.

2.3 Переваги парламентської республіки

Парламентська республіка, як і президентська, теж відчуває в наш час тиск, спрямований на "раціоналізацію" управління державою. Але в даному випадку суть цього управління полягає в посиленні виконавчої влади, зокрема, в тому, щоб обмежити можливість використання квотуму недовіри, бо це веде до частої зміни уряду і, отже, до нестабільності управління державою.

Головна мета "раціоналізації" - створити стабільний уряд. З цією метою застосовуються різні конституційні способи. Дієвим способом є також "конструктивний вотум недовіри", передбачений спочатку Основним законом Німеччини, а тепер конституціями Угорщини, Польщі і навіть в монархії Іспанії.

По-перше, відповідальність перед нижньою палатою несе не весь уряд, а тільки його голова (прем'єр-міністр, канцлер). Окремим міністрам недовіру не може бути виражено, вони призначаються і зміщуються головою уряду.

По-друге, парламент має право висловити вотум недовіри тільки за умови, що проект резолюції, внесений до парламенту, буде містити два пункти: пропозиція про недовіру діючому прем'єр-міністрові і пропозиції про кандидатуру обрання нового прем'єра. Рішення приймається одночасно, і таким чином країна не залишається без прем'єра та уряду. Провести таку резолюцію в парламенті важко, приклади одиничні.

Головне достоїнство парламентської системи зазвичай бачать в найбільш тісному зв'язку з принципом народного представництва. За наявності потреби чіткого конструювання політичної системи парламентська модель здається найбільш природною і такою котра втілює ідеали партійного правління, у той час як у президентській системі цінність партійного правління відступає на другий план по будові з можливістю набрати для управління високопрофесійну команду.

При справі багатопартійної системи парламентська форма правління забезпечує оптимальну парламентську більшість у вигляді коаліційного уряду. При цьому і кількість портфелів розподіляється в уряді пропорційно вазі цих партій, що не можливо в президентській республіці.

Відчутніші відмінності парламентаризму проявляються в системі державного регулювання, де вони відображаються в конкретних формах політичної взаємодії різноманітних політичних сил.

Парламентська республіка має свої переваги: спираючись на парламентську більшість, уряд здатен справляти значний зворотній вплив на законодавчий орган, на управління справами в країні.

Політичний стиль парламентської республіки забезпечує залучення народу, виборців до політичної свідомості, політичних цінностей і орієнтацій. Він пов'язаний із забезпеченням дійсно глибокого і сутнісного для парламентських систем політичного плюралізму з вибором між великим числом різних політичних партій, сил та об'єднань, у той час як президентська система персоніфікована і орієнтує виборців на яскраві образи та виборні програми кандидатів.

Парламентська система забезпечує єдність дій виконавчої та законодавчої влади, повну підтримку законодавчих ініціатив уряду (за винятком уряду нестійкої парламентської більшості чи уряду парламентської меншості).

Головною перевагою парламентської республіки перед президентською республікою вбачається максимально тісний зв'язок з принципом народного представництва. В певній мірі і проходження партійних установок і програм, зв'язаність ними політичного курсу може виступати як перевага парламентської системи, оскільки дає чітку ідеологічну основу незалежно від смаків і пристрастей партійних лідерів.

2.4 Недоліки парламентської республіки

Недоліки парламентської республіки, так само як і президентської, є продовженням її переваг.

При коаліційному уряді несконцентрованість державної волі, необхідність врахування суперечливих інтересів політичних партій веде до суперечливості політичної платформи уряду, відсутності чіткого політичного курсу.

Нестійкість коаліції у парламентських системах веде до приватної зміни уряду, до нестійкості всієї політичної системи в цілому (характерний приклад цього дає Італія з її частими парламентськими кризами).

У результаті необхідності витримування певної ідеологічної лінії в уряду може спостерігатися нестача прагматизму. Крім того, партійні уряди, пов'язані певною ідеологією, не можуть швидко реагувати на виклики, змінюючи свої погляди відповідно до прагматичними потребами.

Під час криз та ускладнень, коли потрібно діяти швидко, приймаючи персонально всю відповідальність, в парламентських системах відчувається брак повноважень уряду та глави держави.

У парламентських республіках глави держав мають сильну опору в особі партійних структур і численних виборців у масштабі всієї країни, що і робить неможливим здійснення державного перевороту.

Прихильники президентської республіки, щоб показати перевагу своєї позиції, зазвичай наводять як приклад США. Дійсно, в цій країні не відбувалися державні перевороти, але в тих же Сполучених Штатах не були рідкісними випадки вбивства президентів і замаху на їх життя (доля А. Лінкольна, Дж. Кеннеді, Р. Рейгана тому наочний приклад). А кожен такий випадок фактично завершується державним переворотом.

У парламентських республіках, навіть якщо одне і те ж обличчя кілька термінів керуватиме урядом, такі дії в принципі неможливі. Крім того, життя показує, що в президентській формі республіканського правління, через політичні амбіції, на шляху розвитку демократії створюється більше перешкод. У світовому масштабі ця форма правління вже розуміється як шлях, що навпростець веде до авторитаризму.

Нестійкість коаліцій у парламентських системах веде до зміни уряду, до нестійкості всієї політичної системи в цілому (характерний приклад цього дає Італія з її частими парламентськими кризами). В результаті необхідності витримування певної ідеологічної лінії в уряду може спостерігатися нестача прагматизму.

У той же час у парламентських системах є на перший погляд парадоксальна тенденція приниження ролі парламенту в умовах, коли члени уряду одночасно є депутатами і виступають в якості політичної еліти. У цьому випадку уряд узурпує законодавчу владу, надаючи парламенту можливість тільки "штампувати" закони, чого не може в принципі бути в президентських системах.

Недоліки президентської форми республіканського правління, з точки зору демократії і свободи, а також те, що ця влада в певному роді є авторитарна влада, показує переваги парламентської республіки і необхідність переходу до неї.

В даному розділі надано повну оцінку та характеристику парламентської республіки, як однієї з видів республіканської форми правління.

Були проаналізовані переваги та недоліки парламентської республіки, що дає змогу при обранні державою вільного, демократичного курсу розвитку суспільства враховувати ці фактори, щоб уникнути дестабілізації політичної системи та унеможливити здійснення державного перевороту.

Розглянуто різновиди дійсно демократичної чи принаймні ліберальної по політичному режиму республіки. При цьому слід пам'ятати, що і в президентській, і в парламентській республіці є і президент, і парламент, а відмінності між цими двома різновидами республіканської форми правління полягають в характері відносин між законодавчою і виконавчою владою.

Розділ 3. Україна як парламентсько-президентська республіка

Сучасна держава Україна утворилася в результаті розпаду Радянського Союзу, скріпленого результатом волевиявлення української нації 1 грудня 1991 року.

Україна -- унітарна демократична парламентсько-президентська республіка і має багатопартійну політичну систему з окремою законодавчою, виконавчою та судовою гілками влади.

Невдовзі після проголошення незалежності України, внаслідок референдуму 1991 р., в Україні була створена парламентська комісія з підготовки нової конституції. 28 червня 1996 р., з прийняттям нової демократичної конституції була запроваджена багатопартійна політична система і законодавчо задекларовані основні права і свободи громадян України, а також права національних меншин країни.

Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Можливість впливати на роботу усіх трьох гілок влади має глава держави - Президент України -- згідно з Конституцією він зобов'язаний припиняти будь-які їх дії, що порушують основний Закон України [7].

Після прийняття Конституції 28 червня 1996-го Україна стала президентсько-парламентською республікою. Проте 8 грудня 2004 року, на прохання «політичної сили тодішнього прем'єр-міністра», депутати ввели радикальні зміни до Конституції: за них проголосували 402 депутати. Україна стала парламентсько-президентською республікою.

30 вересня 2010 року Конституційний суд прийняв рішення про скасування Конституції 2004 року і повернення до Конституції 1996 року (в результаті чого політична система України обрала більш президентський вигляд).

21 лютого 2014 року рішенням Верховної ради України відновлено дію Конституції 2004 року.

Згідно з цією Конституцією, прем'єр-міністр України, міністр оборони, міністр закордонних справ та голова СБУ призначається Верховною Радою України.

Президент України, у свою чергу, вносить до ВР кандидатуру на посаду прем'єр-міністра за пропозицією коаліції депутатських фракцій парламенту.

Також Рада призначає чиновників на інші посади, але за пропозицією прем'єр-міністра, якому в свою чергу кандидатури представляє парламентська коаліція.

Також, згідно статті №83 Конституції від 2004 р. в парламенті за результатами виборів створюється коаліція депутатських фракцій. На це відводиться рівно місяць з моменту відкриття першого засідання ВР. Якщо ВР з яких-небудь причин не може створити коаліцію, то Президент України має право її розпустити і оголосити дострокові вибори парламенту.

Кабмін у свою чергу повинен скласти свої повноваження перед новообраною Верховною Радою.

Законодавча влада представлена Парламентом -- Верховна Рада України -- згідно зі статею 75 Конституції України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституційний склад Верховної Ради України становить 450 народних депутатів, котрі обираються шляхом таємного голосування на 5 років на основі загального, рівного і прямого виборчого права. Повноваження народних депутатів визначаються Конституцією і Законами України. Верховна Рада ратифікує міжнародні угоди і затверджує бюджет.

Виконавча влада - Президент України згідно зі статтею 102 Конституції України є главою держави, гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. Президент видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України та є Верховним головнокомандувачем Збройних сил України.

Уряд України -- Кабінет Міністрів України -- згідно зі статтею 113 Конституції України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Правовою базою його діяльності є Конституція, закони України та акти, видані Президентом України. Уряд відповідальний перед Президентом і підконтрольний Верховній Раді Україні. На практиці ця залежність полягає в тому, що Президент призначає за погодженням з Верховною Радою Прем'єр-міністра, припиняє його повноваження та приймає рішення про його відставку. Президент за поданням Прем'єр-міністра призначає членів Кабінету Міністрів та керівників інших центральних органів виконавчої влади. Підконтрольність та підзвітність Уряду Верховній Раді полягає в тому, що парламент затверджує поданий Урядом бюджет, приймає рішення щодо виконання бюджету, затверджує або відхиляє Програму діяльності Уряду, контролює його роботу [7].

Судова влада - правосуддя в Україні здійснюється винятково судами. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Система судів загальної юрисдикції в Україні будується на принципах територіальності і спеціалізації, а також інстанційності. Суди загальної юрисдикції складаються з місцевих, апеляційних, вищих спеціалізованих судів та Верховного суду України. Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України.

Спеціалізовані суди:

Господарські (обласні, апеляційні, Вищий);

Адміністративні (окружні, апеляційні, Вищий).

Єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні є Конституційний Суд України, є окремим і незалежним від судів загальної юрисдикції.

Україні необхідна парламентсько-президентська республіка тому, бо поки що не може бути просто парламентською республікою. А запропонована парламентсько-президентська модель є перехідною формою до парламентської. Від президентської як нижчої форми організації, державного правління (якщо оцінювати з позицій демократії) до парламентської форма, яка апробована європейським досвідом, на мою думку, характеризує суспільство та країну з розвиненими традиціями демократії. Тієї демократії, яка згодом може набувати дедалі більше ознак народовладдя, як одної з основних цілей, які необхідні для України [10].

Парламентсько-президентська республіка Україні потрібна для того, аби:

- подолати узурпацію влади, забезпечити права та свободи громадян;

- відкрити можливості для розвитку ефективної економіки;

- гарантувати суверенітет держави.

Нам необхідна парламентсько-президентська система влади, за якої її інститути, посадові особи, організації громадян і самі громадяни діяли б у межах, зафіксованих законами або нормами загальноприйнятої моралі. Роблячи це постійно, звично, автоматично.

Висновки

Питання про переваги і недоліки різних форм правління виникали неодноразово, хоча на протязі історії інтенсивність цих дискусій була неоднаковою. За останні три десятиріччя підвищення інтересу до цієї проблеми пов'язане з «хвилею» демократизації, яка охопила багато країн по всьому світі. Після падіння авторитарних режимів у всіх молодих демократіях постало питання про вибір форми правління. Це питання супроводжувалось дебатами про «плюси» та «мінуси» різних систем.

Історично виокремились і сформувались дві основні форми державного правління - монархія і республіка. В процесі розвитку цих форм виникали їх різновиди

Форма правління являє собою структуру вищих органів державної влади, порядок їхнього утворення і розподіл компетенції між ними

- монархії (одноособові, спадкові) це така форма правління, при якій верховна влада зосереджена цілком або частково в руках однієї особи - монарха, передається у спадщину, не залежить від населення. Монархія може бути абсолютною (необмеженою) та конституційною (обмеженою);

- республіки (колегіальні, виборні) - форма державного правління, при якій вища державна влада здійснюється представницьким загальнонаціональним органом влади (парламентом), обраним населенням на певний строк (термін).

Демократичною формою правління є республіка, коли органи влади є представниками народу, при здійсненні управління державою.

При республіканській формі правління існує поділ влади на законодавчу, виконавчу, судову, що суттєво зменшує вплив державних органів влади на діяльність у різних сферах суспільного життя.

На сучасному етапі розвитку суспільства, республіка є домінуючою формою державного правління у світі (близько 160 з понад 200 держав світу є республіканськими).

В умовах сучасної республіки існує три владні структури: президент, парламент та уряд. Президент - глава держави, парламент - представницький орган, що виконує функції законодавчої влади, а уряд - орган виконавчої влади. Саме тому сучасна класифікація поділяє всі республіки на президентські, парламентські та змішані [5, с. 287].

Звичайно ж, система президентства і парламентаризму, природно, є наслідком бурхливого розвитку демократичних форм державного устрою і правління. У правовій державі немає ніякої необмеженої влади, не регламентованого принципами та нормами конституції права. Через розподіл влади на законодавчу, виконавчу та судову досягається взаємний контроль, система стримування і противаг, що виступають гарантією від зловживання владою і запобігання перетворення її на авторитарну, абсолютну владу.

При цьому слід пам'ятати, що і в президентській, і в парламентській республіці є і президент, і парламент, а відмінності між цими двома різновидами республіканської форми правління полягають в характері відносин між законодавчою і виконавчою владою.

Недоліки президентської форми республіканського правління, з точки зору демократії і свободи, а також те, що ця влада в певному роді є авторитарна влада, надає перевагу парламентській республіці та необхідність переходу до неї.

Таким чином, вчені дійшли до висновку що вибираючи найбільш актуальну форму правління в державі, слід опиратися не лише на досвід інших країн, а, в першу чергу, на ментальність та цінності власної держави, стан розвитку суспільства, рівень правової культури.

Список використаних джерел

1. Андрусяк Т.Г. Теорія держави і права / Т.Г. Андрусяк. - Львів, 1997. - 206 с.

2. Гладун З.С. Основи правознавства. Навчальний посібник / З.С. Гладун, М.В. Кравчук та ін. - Тернопіль: Економічна думка, 1999. - 280 с.

3. Копейчиков В.В. Загальна теорія держави і права / В.В. Копейчиков. - Київ: Юрінком Інтер, 1998.- 317 с.

4. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник, Пер. з рос./ О.Ф. Скакун. -- Харків: Консум, 2001. -- 656 с.

5. Сухонос В.В. Теорія держави і права: Навчальний посібник / В.В. Сухонос. - Суми, 2005. - 684 с.

6. Мішин А.О. Конституційне (державне) право зарубіжних країн: Підручник /А.О. Міщин. - М.: Білі Альви, 1996. - 400 с.

7. Конституція України: К., 1996.

8. Матеріал з Вікіпедії -- вільної енциклопедії: [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://uk.wikipedia.org/wiki.

9. Навчальні матеріали онлайн - Політологія: наука про політику: [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://pidruchniki.com/1781040936307/politologiya/politologiya nauka pro politiku.

10. Періодичне видання «Дзеркало тижня. Україна»:

11. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://gazeta.dt.ua/POLITICS/chomu_ukrayini_neobhidna_parlamentsko-prezidentska_respublika.html).

Размещено на Allbest.ru

...