Норми цивільного процесуального права України

Размещено на http://allbest.ru

Вступ

Підготовка цивільної справи до судового розгляду - це самостійна стадія цивільного процесу, порядок проведення якої регулюється Цивільним процесуальним кодексом України (далі - ЦПК України). Вона є обов'язковою, оскільки саме на цій стадії закладаються основи для повного і своєчасного розгляду та вирішення цивільних справ. Рівень проведення підготовчих дій значною мірою впливає на законність і обґрунтованість актів, які в подальшому приймаються судом.

На практиці виявляється, що у кожній п'ятій справі містяться порушення судами положень ЦПК України щодо підготовки цивільних справ до судового розгляду, або неоднозначне застосування вказаних положень. Таким чином суд вирішував неналежно підготовлені справи, що призводило до суттєвих помилок, а це в свою чергу було підставою для скасування постановлених у цих справах судових рішень, в тому числі в порядку апеляційного провадження.

Тема моєї роботи стосується саме апеляційного провадження, яке має свої специфічні цілі, предмет судового розгляду, зміст, - тобто ті риси, які відрізняють його від інших стадій процесу. Саме тому варто зазначити, що підготовка розгляду справи за апеляційною скаргою є обов'язковою стадією, яку необхідно проводити з урахуванням особливостей кожної категорії справ, а також характеру конкретного спору.

Підготовка справи до судового розгляду, проведена належним чином, сприятиме ефективному і своєчасному вирішенню справи з метою захисту особистих немайнових та майнових прав фізичних та юридичних осіб, а також утвердження авторитету суду.

Таким чином, вищевикладене свідчить про актуальність теми курсової роботи.

Об'єктом дослідження курсової роботи є цивільні процесуальні правовідносини, що виникають при підготовці цивільних справ до судового розгляду в апеляційному провадженні.

Предмет дослідження - норми цивільного процесуального права України, які регулюють порядок підготовки цивільних справ до судового розгляду, наукова література, присвячена даному питанню, а також судова практика.

При написанні курсової роботи використано такі методи дослідження, як: діалектичний, системний, порівняльно - правовий, метод аналізу та узагальнення.

Мета роботи - дослідження особливостей підготовки цивільної справи до судового розгляду в апеляційному провадженні.

Завдання роботи:

- з'ясувати сутність підготовки цивільних справ до судовго розгляду в порядку апеляційного провадження, її мету, завдання, сутність та особливості;

- визначити місце стадії підготовки в структурі цивільного процесу;

- дослідити процесуальний порядок підготовки справи до судового розгляду в порядку апеляцийного провадження;

- визначити обсяг повноважень суду, прав та обов'язків осіб, які беруть участь у справі, та інших учасників процесу при підготовці цивільної справи до судовго розгляду.

Питання підготовки справи до розгляду апеляційним судом досліджували такі науковці: М.І. Балюк, К.В. Гусаров, В.В. Комаров, В.М. Кравчук, В.В. Кривенко, Д.Д. Луспеник, О.І. Угриновська, Є.А. Чернушенко, П.І. Шевчук та ін.

1. Апеляційна скарга

Правом апеляційного оскарження рішення суду наділена кожна особа і це гарантується на рівні законодавства України. Зокрема, у п.8 ч.2 ст. 129 Конституції України вказано, що забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду є однією з основних засад судочинства. [1] Аналогічне положення знаходимо в нормах ЦПК України, а саме: ст. 13 та ч.1 ст.291 визначають, зо особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не беруть участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права та обов'язки, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судових рішень. [ 2; 18, с.714].

Виходячи з положень ст.293 ЦПК України, де вказаний перелік ухвал, на які можуть бути подані скарги окремо від рішення суду, можна зробити висновок, що в апеляційному порядку можна оскаржувати не лише рішення суду першої інстанції, але й ухвали.

Таким чином, право апеляційного оскарження являє собою надану особі законом можливість звернутися до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на рішення, ухвалу суду першої інстанції, які не набрали законної сили.

Взагалі, під апеляційною скаргою розуміють письмово оформлену вимогу зацікавленої особи до суду апеляційної інстанції щодо перевірки законності та обґрунтованості рішень чи ухвал суду першої інстанції.

ЦПК України детально регламентує питання подання апеляційної скарги, а саме: порядок, підстави та строки подання, форму та зміст такої скарги. судовий апеляційний конституційний

Відповідно до ч.1 ст.296 ЦПК України,апеляційна скарга посилається апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. [2] Суд першої інстанції лише акумулює всі апеляційні скарги по даній справі протягом строку, що визначений ЦПК України і після цього передає їх до апеляційного суду разом зі справою.

Незалежно від того, до суду якої інстанції подано апеляційну скаргу, питання про прийняття апеляційної скарги до розгляду, залишення її без руху, визнання неподаною, повернення скарги (крім випадків оскарження ухвал, які не підлягають апеляційному оскарженню), поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, залишення без розгляду, прийняття заяви про відкликання скарги чи відмови від неї, належить виключно до повноважень апеляційного суду. [16] Тобто, суд першої істанції може тільки приймати апеляційні скарги і надсилати їх до апеляційного суду разом із матеріалами справи у визначений строк.

Апеляційні скарги, які надійшли безпосередньо до апеляційного суду, надсилаються до суду першої інстанції, який ухвалив судове рішення, для виконання вимог, що передбачені ст. 296 ЦПК України. У разі подання в такому випадку скарги у встановлені законом строки ця обставина може бути підставою для поновлення пропущеного строку.[16].

ЦПК України виділяє два строки подання апеляційної скарги. Перший строк встановлено щодо скарги на рішення суду першої інстанції, а другий - стосовно ухвали суду, і вони залежатимуть від того, чи була особа присутня під час оголошення рішення суду. Якщо особа була присутня, то цей строк розпочинається з наступного дня після проголошення рішення чи ухвали. Зазначене правило діє і тоді, коли проголошено лише вступну і резолютивну частину рішення, оскільки винятків для цього випадку законом не встановлено.

У випадку ухвалення додаткового рішення, воно теж може стати самостійним об'єктом апеляційного оскарження у ті ж строки (але не в їхніх межах), що й рішення суду, постановлене за результатами розгляду справи (як різновид рішення суду, рівнозначне йому по суті рішення), бо ст. 220 ЦПК передбачає, що на додаткове рішення може бути подана скарга. Тобто, строк на апеляційне оскарження цього додаткового рішення обчислюється з наступного дня після його ухвалення.[16].

ЦПК України детально регламентує вимоги до форми та змісту апеляційної скарги. При складанні апеляційної скарги обов'язково слід врахувати положення ст.295 ЦПК України щодо необхідних реквізитів скарги, оскільки недодержання цих вимог спричинить наслідки, що передбачені ст. 121 ЦПК України, а саме: залишення скарги без руху з наданням строку для виправлення недоліків, а у разі невиправлення недоліків у встановлений строк, апеляційна скарга повертається.

По - перше, апеляційна скарга подається у письмовій формі, повинна бути підписана особою, яка її подає або її представником.

По - друге, вона повинна містити в собі наступні реквізити:

- найменування суду, до якого подається скарга;

- ім'я (найменування) особи, яка подає скаргу, її місце проживання або місцезнаходження;

- ім'я (найменування) осіб, які беруть участь у справі, їх місце проживання або місцезнаходження;

- рішення (ухвала), що оскаржується, тобто яким судом і коли прийнято рішення;

- в чому полягає незаконність і (або) необґрунтованість рішення або ухвали . Ця частина апеляційної скарги має найбільш важливе значення, оскільки саме тут скаржник повинен навести свої аргументи, доводи та міркування щодо незаконності та (або) необґрунтованості оскарженого ним судового рішення;

- нові обставини, які підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці;

- клопотання особи, яка подала скаргу, тобто скаржник повинен зазначити, що він просить в апеляційного суду;

- перелік документів та інших матеріалів, що додаються.

Також важливо, що апеляційна скарга подається в суд з копіями та додатковими матеріалами у кількості примірників відповідно до числа осіб, які беруть участь у справі. Це дає можливість таким особам підготуватись до судового розгляду, визначити позицію щодо доводів та нових доказів, наведених в скарзі, викласти свої заперечення у письмовій формі, зібрати та надати суду додаткові докази, що спростовують викладені в скарзі аргументи. [16].

В Конституції України, як уже зазначалося, передбачено можливість особи на апеляційне оскарження рішень суду першої інстанції. Звертаючись до положень ЦПК України, як до спеціального закону в нашому випадку, знаходимо положення щодо можливості особи оскаржувати окремо від рішення ухвалу суду першої інстанції. Тобто, ухвалу можна вважати окремим об'єктом оскарження в апеляційному порядку.

В ч.1 ст. 293 ЦПК України наведено перелік тих ухвал, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду. Однак, між Верховним Судом України та Конституційним Судом України існує розбіжність у тлумаченні пунктів цієї частини, що впливає на подання скарги особою.

Верховний Суд України вважає, що в апеляційному порядку може бути оскаржено лише ухвали, передбачені ч. 1 цієї статті відповідно до буквального змісту кожного із пунктів. Зокрема, підлягає оскарженню ухвала про забезпечення позову, а не про відмову в забезпеченні; про відмову поновити пропущений процесуальний строк, а не про його поновлення; про визнання мирової угоди, а не про відмову в її визнанні тощо. Також можуть бути оскаржені ухвали, зазначені у ч. 4 ст. 135, ст. 211 та 397 цього Кодексу (мається на увазі ЦПК України) та ухвали про визнання заяви про перегляд заочного рішення неподаною та повернення її заявникові. Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду [3, п.4].

В свою чергу, Конституційний Суд України висловлює іншу позицію. Так, Рішенням Конституційного Суду України від 27 січня 2010 р. N 3-рп/2010 у справі за конституційним зверненням громадянина Заїченка Володимира Георгійовича щодо офіційного тлумачення положення п. 18 ч. 1 ст. 293 ЦПК у взаємозв'язку зі статтею 129 Конституції України (про апеляційне оскарження ухвал суду) вирішено в аспекті конституційного звернення положення пункту 18 частини першої статті 293 ЦПК стосовно можливості апеляційного оскарження ухвали суду щодо видачі дубліката виконавчого листа розуміти як таке, що передбачає право оскаржувати окремо від рішення суду в апеляційному порядку ухвалу суду першої інстанції як про видачу дубліката виконавчого листа, так і про відмову у його видачі.

Аналогічна позиція була висловлена і в інших справах. У справі за конституційним зверненням громадянина Суботи Артема Анатолійовича щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 частини першої статті 293 ЦПК (справа про забезпечення апеляційного оскарження ухвал суду) Конституційний Суд України роз'яснив, що положення пункту 2 частини першої статті 293 ЦПК стосовно можливості апеляційного оскарження ухвал суду щодо забезпечення позову, а також щодо скасування забезпечення позову у взаємозв'язку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129 Конституції України необхідно розуміти як такі, що передбачають право оскаржувати окремо від рішення суду в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції як про забезпечення позову і щодо скасування забезпечення позову, так і ухвали про відмову в забезпеченні позову і скасуванні забезпечення позову [4].

Так, відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 293 ЦПК ухвала про роз'яснення рішення може бути оскаржена окремо від рішення суду. Конституційний Суд України розтлумачив, що це положення необхідно розуміти як таке, що передбачає право оскаржувати в апеляційному порядку окремо від рішення суду ухвали суду першої інстанції як про роз'яснення рішення, так і про відмову в роз'ясненні рішення [4].

Приймаючи такі рішення, Конституційний Суд України виходив із того, що згідно з пунктом 8 частини 3 статті 129 Конституції України апеляційне оскарження судового рішення можливе в усіх випадках, крім тих, коли закон містить заборону на таке оскарження.

На думку Кравчука В.М. та Угриновської О.І., обмежувальне тлумачення положень ст. 293 ЦПК України Верховним Судом України не має достатніх правових підстав. Відтак, окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку будь-які ухвали суду першої інстанції постановлені під час розгляду питань, зазначених у ч. 1 вказаної статті. [16].

Відповідно до ч.3 ст. 293 ЦПК України у разі подання апеляційної скарги на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, суд першої інстанції повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу, яка не підлягає оскарженню. Зазначена ухвала постановляється судом без виклику сторін, її копія надсилається особам, які беруть участь у справі, а до апеляційного суду справа не надсилається.[16]

Подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції не перешкоджає продовженню розгляду справи цим судом. Зазначену норму слід сприймати як імперативну: суд зобов'язаний продовжувати розгляд справи, а не чекати результату апеляційного провадження.

Враховуючи вищезазначене можна сказати, що ЦПК України досить детально регламентує випадки, у яких подається апеляційна скарга, строки і порядок її подання, а також визначає форму та зміст такої скарги. Ці норми є імперативними, їх обов'язково необхідно дотримуватись, щоб уникнути можливих негативних наслідків.

2. Дії, які вчиняє суддя при підготовці справи до судового розгляду апеляційним судом

ЦПК України, зокрема в ст. 301, встановлює перелік тих дій, які здійснює суддя при підготовці цивільної справи до судового розгляду апеляційним судом. До таки[ дій відноситься, наприклад визначення кола осіб, які беруть участь у справі, визначення характеру спірних правовідносин та закону, яким вони врегульовані, вирішення питання про виклик свідків, призначення експертизи, витребування доказів тощо.

Хотілося б більш детально розглянути і пояснити дії, що здійснюються суддею при підготовці справи до судового розгляду.

Варто розпочати з того, що у вищезазначеній нормі ЦПК України визначено строк, протягом якого суддя - доповідач вчиняє дії з підготовки цивільної справи до судового розгляду. Таким чином строк, протягом якого суддя повинен вчинити вказані дії становить 10 днів.[2]

В п.1 ч.1 ст. 301 ЦПК України вказано, що при підготовці справи до судового розгляду суддя з'ясовує питання про склад осіб, які беруть участь у справі. З'ясування складу цих осіб необхідно для того, щоб залучити їх до справи, направлення їм повісток-повідомлень про день і час слухання справи, направлення повідомлення про відкликання скарги, про отримання змін і доповнень до апеляційної скарги, про залучення до розгляду справи осіб, які не були залучені судом при розгляді справи в суді першої інстанції.

Наприклад, якщо судом першої інстанції було визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири, частина якої належала малолітній дитині, але для участі в розгляді справи не були залучені органи опіки і піклування, суд після закінчення підготовчих дій повинен залучити для дачі висновку по цій справі орган опіки і піклування, який підлягає виклику в апеляційний суд.[16]

Під час підготовки цивільної справи до судового розгляду в апеляційній інстанції судді також необхідно визначити характер спірних правовідносин та закон, яким вони регулюються. Це означає, що суддя повинен з'ясувати наступні обставини:

1) про що заявлено позов;

2) про що просить скаржник;

3) які заперечення надав відповідач за скаргою;

4) які докази були надані суду і які з них суд досліджував;

5) якщо суд першої інстанції неправильно застосував закон, то який закон необхідно застосувати.

Для забезпечення досягнення цієї мети суддя - доповідач, який здійснює підготовку справи до судового розгляду, уважно вивчає всі матеріали справи, що зібрані судом першої інстанції, в тому числі позовну заяву, надані в суд докази і саме оцінку, яка була надана доказам судом першої інстанції. [8;4]. Враховуючи аналізовану інформацію суддя визначає ті норми матеріального права, якими буде вирішено даний спір. Безумовно, норми матеріального права застосовуватимуться суддею - доповідачем з урахуванням норм процесуального права.

На цій же стадії судді - доповідачу необхідно з'ясувати обставини, які визнаються чи заперечуються сторонами та іншими особами. Для цього суддя звертає увагу на технічний запис судового засідання, журнал судового засідання, пояснення сторін, осіб, які брали участь у розгляді справи, покази свідків, висновки спеціалістів та експертів та інші докази. Невідповідність висновків суду, викладених в рішенні суду, обставинам справи полягає в неправильній оцінці встановлених судом фактичних обставин і помилковому визначенні юридичних наслідків цих обставин.

Судді необхідно перевірити, чи відповідають докази позивача і заперечення відповідача, а також інших учасників справи вимогам ст.ст. 57 - 60, 62 ЦПК України. Для цього необхідно ретельно дослідити всі матеріали даної справи, журнал судового засідання та технічний запис судового засідання. [16]

У випадку, якщо причини неподання доказів до суду першої інстанції будуть визнані поважними, суддя - доповідач саме на стадії підготовки справи до судового розгляду вирішить питання щодо можливості подання нових доказів, що в подальшому вплине на об'єктивність рішення суду.

В п.6 ч.1 ст.301 ЦПК України вказано, що суддя - доповідач за клопотанням сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, вирішує клопотання про виклик свідків, призначення експертизи, витребування доказів, судових доручень щодо збирання доказів, залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача.

Виконуючи дії, передбачені п. 6 цієї статті, судді слід мати на увазі, що ці процесуальні дії можуть бути вчинені лише в десятиденний строк з дня отримання справи. Коли підготовка справи буде завершена і справа буде призначена до розгляду, вчинення даних процесуальних дій не допускається.[16]

Свідків в судове засідання суд запрошує за клопотанням сторони, яка повинна довести, які обставини може довести цей свідок. Кількість свідків, яких необхідно викликати, визначає суддя - доповідач.

Експертиза може бути призначена по справі лише в тому випадку, якщо суддя - доповідач прийде до висновку, що вона дійсно необхідна, і якщо особа, котра подала таке клопотання, надасть суду докази, що така експертиза не була проведена в суді першої інстанції з причин, які не залежали від скаржника.

Відповідно до ст.54 ЦПК України спеціаліст може бути залучений до участі у цивільному процесі для надання безпосередньої технічної допомоги (фотографування, складення схем, планів, креслень, відбору зразків для проведення експертизи тощо) під час вчинення процесуальних дій. Допомога спеціалістам технічного характеру не замінює висновку експерта.

Сторони можуть клопотати про витребування доказів, якщо нададуть суду дані про те, що вони були позбавлені можливості отримати всі докази самостійно.

Виходячи з положення п.7 ч.1 ст. 301 ЦПК України, суддя - доповідач за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання щодо вжиття заходів забезпечення позову. Тобто, суд не може з власної ініціативи вжити заходів по забезпеченню позову під час розгляду апеляційної скарги, такі заходи можуть бути вчинені лише після розгляду судом такого клопотання осіб, які беруть участь у справі.

Вжиття заходів забезпечення позову в апеляційні інстанції вирішується суддею-доповідачем одноособово під час підготовки справи до розгляду та без виклику сторін. Про це постановляється ухвала, яка не може бути оскаржена в касаційному порядку. [16]

Перелік підготовчих дій, визначений ст.301 ЦПК України, не є вичерпним, що є очевидним з огляду на п.8 ч.1 вказаної статті. Залежно від обставин справи, можуть бути вчинені й інші дії, які пов'язані із забезпеченням апеляційного розгляду справи. При цьому згідно з ч.2 ст.301 ЦПК України, визначені пунктами 6 - 8 частини першої цієї статті підготовчі дії здійснюються з дотриманням правил, установлених главою 3 «Провадження у справі до судового розгляду» розділу III ЦПК України без попереднього судового засідання.

Таким чином, порядок підготовки справи до судового розгляду апеляційним судом є однією зі стадій цивільного судочинства, має свої особливості, але в більшій мірі здійснюється за правилами, встановленими для провадження у справі суді першої інстанції, однак з обов'язковим врахуванням завдань і предмету апеляційного оскарження.

3. Значення та межі апеляційного провадження та підготовки розгляду справи апеляційним судом

Апеляційне провадження відіграє важливу роль в цивільному судочинстві, адже, як зазначає В.Т. Маляренко, саме цей порядок оскаження надає найширші можливості для перевірки правильності рішення у справі, порівняно з касаційним порядком, так як дозволяє перевіряючому суду безпосередньо досліджувати докази, скасувати попереднє та постановити своє остаточне рішення [10, с.247]. Крім того, в такому випадку порушення закону судом першої інстанції може бути виявлене і усунене до набрання судовим рішенням законної сили.

Таким чином, зі сказаного випливає, що на сьогоднішній день виняткового значення набуває детальне забезпечення всіх умов для здійснення своєчасної та правильної перевірки законності та обґрунтованості рішеннь судів першої інстанції в порядку апеляційного провадження.

В науці цивільного процесуального права виділяють два основних види апеляції - повна та неповна [6, с. 58-59; 7; 8; 9; 11]. Кожний з цих видів має свої характерні ознаки, на які, на мою думку, варто звернути увагу.

При повній апеляції особи, які беруть участь у справі, можуть подавати в апеляційні суди нові докази, поруч з уже розглянутими. В такому випадку апеляція має на меті не лише виправлення судових помилок, які призвели до постановлення необґрунтованого чи незаконного рішення, але й таких помилок інших учасників процесу, на підставі яких через певні причини було судом було прийняте неправильне рішення у справі. Важливо зазначити, що ті апеляційні суди, які працюють за правилами повної апеляції, при розгляді апеляційної скарги не мають права повернути справу на новий розгляд до суду першої інстанції. В даному випадку суди повинні самі винести рішення, отже, фактично йде мова про повторний розгляд справи.

Неповна апеляція являє собою перегляд рішень судів першої інстанції на підставі тих фактичних даних, які були надані особами, які беруть участь у справі. Таким чином, при неповній апеляції, приводити посилання на нові факти і докази в ході судовго розгляду справи апеляційним судом не допускається, хоча за певних умов суд може дозволити особам навести нові факти або докази. За неповної апеляції у встановлених законом випадках передбачається можливість повернення справи в суд першої інстанції для нового розгляду і винесення рішення.

Отже, при повній апеляції суд апеляційної інстанції перевіряє правильність розгляду і вирішення судом апеляційної інстанції справи, а при неповній - рішення суду першої інстанції.

Проаналізувавши положення глави 1 розділу V ЦПК України можна зробити висновок, що апеляцію в Україні можна віднести до змішаного виду, тобто вона містить в собі риси як повної, так і неповної апеляції. Це положення обумовлює можливість вказаного В.Т. Маляренком безпосереднього дослідження доказів судом апеляційної інстанції, тобто здійснення ним повторного перегляду цивільної справи по суті. Дана специфіка апеляційного провадження визначає особливості підготовки справ до апеляційного розгляду, оскільки ефективність апеляційного розгляду та вирішення справив основному залежить від повноти, всебічності та ретельності підготовки справи до судового розгляду. Поряд з тим, зміст підготовки цивільної справи до судового розгляду обумовлюється тими завданнями, які стоять перед апеляційним судом при розгляді та вирішенні апеляційних скарг.

В науці цивільного процесуального права спірним є питання щодо визначення меж стадії підготовки цивільної справи до судового розгляду в порядку апеляційного провадження, тож варто розглянути це питання більш детально.

В ч.1 ст.296 ЦПК України вказано, що апеляційна скарга подається апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Виходячи з цього положення виникає питання, коли саме розпочинається апеляційне провадження і саме підготовка справи до судового розгляду: з моменту отримання судом першої інстанції апеляційної скарги, реєстрації такої скарги в автоматизованій системі документообігу апеляційного суду чи безпосередньо з моменту прийнятти такої скарги суддею - доповідачем?

Повертаючись до наукової позиції стосовно даного питання слід сказати, що В.І. Тертишніков ще за часів дії ЦПК 1963 року (ЦПК тоді також передбачав подачу апеляційної скарги через суд першої інстанції), зазначав, що прийняття апеляційної скарги судом першої інстанції означає порушення апеляційного провадження [13, с.319] Погодження з точкою зору цього науковця означатиме, що дії суду першої інстанції, які передбачені ч.2 ст.296 ЦПК України ( суд першої інстанції на наступний день після закінчення строку для подання апеляційної скарги надсилає її разом зі справою до апеляційного суду) складають зміст стадії підготовки цивільної справи до судового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Оскільки метою стадії підготовки справи до судовго розгляду є забезпечення умов для правильного та своєчасного розгляду справи у відповідному провадженні і всі вчинювані процесуальні дії повинні спрямовуватися саме на досягнення цієї мети, то дії, що передбачені ст. 296 ЦПК України мають організаційний, а не процсуальний характер. Тобто, суд першої інстанції лише отримує апеляційні скарги і пересилає їх до апеляційного суду, не перевіряючи при цьому їх належне оформлення.

Отже, не можна стверджувати, що апеляційне провадження починається при прийнятті апеляційної скарги судом першої інстанції.

Не можна також стверджувати, що апеляційне провадження починається з моменту реєстрації апеляційної скарги в автоматизованій системі документообігу апеляційного суду. Це пояснюється тим, що тільки суддя може визначити чи належним чином оформлено апеляційну скаргу з процесуальної точки зору, а також наявність чи відсутність передумови права на пред'явлення такої скарги.

Виходячи з вищезазначеного, моментом відкриття апеляційного провадження є саме момент прийняття апеляційної скарги суддею - доповідачем. Відповідно, підготовка цивільної справи до судового розгляду в суді апеляційної інстанції повинна починатися після відкриття апеляційного провадження у справі.

Визначивши момент початку сталії підготовки цивільної справи до судовго розгляду апеляційним судом варто також визначити і момент закінчення даної стадії.

Після проведення всіх необхідних процесуальних дій щодо підготовки справи до розгляду, суд апеляційної інстанції повинен призначити час і місце розгляду справи.

Зі змісту ст.302 ЦПК України випливає, що стадія підготовки цивільної справи до розгляду апеляційним судом закінчується не більш як за сім днів до початку стадії розгляду справи апеляційним судом.

Щодо того, яким процесуальним документом необхідно оформити призначення справи до судового розгляду, то варто погодитись з думкою процесуалістів, які вважають за необхідне оформлення таких дій ухвалою суду [12, с.759]

Отже, апеляція в Україні відноситься до змішаного виду, тобто містить у собі ознаки як повної, так і неповної апеляції. Стадія підготовки цивільної справи до судового розгляду починається після відкриття апеляційного провадження у справі і закінчується не більш як за сім днів до початку стадії розгляду справи апеляційним судом, про що постановляється відповідна ухвала.

Висновки

Дослідження особливостей підготовки цивільної справи до судового розгляду в апеляційному провадженні дає можливість зробити наступні висновки.

Підготовка цивільної справи до судового розгляду - це обов'язкова самостійна стадія цивільного процесу, яка охоплює комплекс процесуальних дій суду, осіб, які беруть участь у справі, та інших учасників процесу, спрямованих на забезпечення правильного і своєчасного розгляду та вирішення цивільної справи в порядку будь - якого процесуального провадження, в тому числі й апеляційного.

Метою стадії підготовки цивільної справи до судового розгляду в апеляційному провадженні є забезпечення умов для правильної та своєчасної перевірки судом апеляційної інстанції законності та обґрунтованості судових рішень судів першої інстанції, які не набрали законної сили.

Порядок підготовки справи до судового розгляду апеляційним судом є має свої особливості, але в більшій мірі здійснюється за правилами, встановленими для провадження у справі суді першої інстанції, однак з обов'язковим врахуванням завдань і предмету апеляційного оскарження.

Стадія підготовки цивільної справи до судового розгляду починається після відкриття апеляційного провадження у справі і закінчується не більш як за сім днів до початку стадії розгляду справи апеляційним судом, про що постановляється відповідна ухвала.

Підготовка цивільної справи до судового розгляду апеляційним судом, як юридична діяльність суду, осіб, які беруть участь у справі, та інших учасників цивільного процесуз підготовки справи до розгляду на стадії апеляційного провадження є гарантією швидкого й ефективного розгляду та вирішення справи в апеляційному порядку.

Список використаної літератури

1. Конституція України: Закон України від 28.06.1996 р. № 254/96 // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

2. Цивільний процесуальний кодекс України (ВВР), 2004, №40-41, 42, ст. 492)

3. Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку: Постанова Пленуму Верховного Суду України №12 від 24.10.2008 р.

4. Про практику розгляду судами України цивільних справ у касаційному порядку: Постанова Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №10 від 14.06.2012.

5. Рішення Конституційного Суду України від 28.04.2010 р. N 12-рп/2010, справа N 1-30/2010.

6. Про підготовку цивільних справ до судового розгляду: Постанова Пленуму Верховного Суду України № 1 від 05 березня 1977 року // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 1999. - № 5.- С. 25-26.

7. Борисова Е. А. Апелляция в гражданском и арбитражном процессе. - 2-е изд., испр. и доп. - М.: Городец, 2000.- 288 с.

8. Бородін М. М. Оскарження і розгляд цивільних справ у порядку апеляції // Судова апеляція. - 2005. - № 1. - С. 111-120.

9. Вахитов Ш., Калмацкий В. Проверка судом второй инстанции законности применения норм права по гражданским делам // Советская юстиция. - 1977. - № 10. - С. 9.

10. Ємельянова І. Апеляційний та касаційний перегляд судових рішень в цивільному судочинстві: теоретичні та практичні аспекти // Право України. - 2004. - № 2. - С. 16-21.

11. Курас Т. Л. К вопросу о предоставлении дополнительных доказательств в суд апелляционной инстанции: исторический анализ и современные аспекты // Сибирский юридический вестник. - 2001. - №1.

12. Луспеник Д. Особливості підготовки цивільних справ до розгляду в суді апеляційної інстанції: спірні питання // Право України. - 2007. - №6. - с. 69 - 74.

13. Маляренко В. Т. Реформування кримінального процесу України в контексті європейських стандартів: теорія, історія і практика. - К.: Ін Юре, 2004. - 544 с.

14. Рєзникова М.О. Особливості апеляційного провадження в судочинстві України та за кордоном // Нові цивільний і Кримінальний кодекси - важливий етап кодифікації законодавства: Матеріали науково-практичній конференції (2-3 жовтня 2002 року м. Івано-Франківськ). - Івано-Франківськ: Обласна друкарня, 2002. - С. 62-66.

15. Тертишніков В. Підготовка цивільних справ до судового розгляду // Вісник Академії правових наук України. - 2006. - №2 (45). - С. 149-153.

16. Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар / В. М. Кравчук, О. І. Угриновська. - К.: Істина, 2006.

http://legalexpert.in.ua/komkodeks/gpk.html

17. Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар / В. В. Тертишніков. - Вид. 6-те, перероб. та доп. - Харків: Консум, 2002. - 408 с.

18. Цивільний процес України: академічний курс: [підручник для студ. юрид. Спец. Вищ. Навч. Закл.]; [за ред. С. Я. Фурси]. - К..: Видавець Фурса С. Я.: КНТ, 2009. - 848с.

19. Цивільне процесуальне право України: Підручник / За ред. В. В. Комарова. - К.: Право, 2011. - 1352 с.

20. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Відп. ред. Ю.С. Шемшученко та ін. - К.: Укр. енцикл., 2004. - Т.1.

Размещено на Allbest.ru