Співвідношення системи права та системи законодавства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ ТА МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

КАФЕДРА ДЕРЖАВНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

СПІВВІДНОШЕННЯ СИСТЕМИ ПРАВА ТА СИСТЕМИ ЗАКОНОДАВСТВА

Виконав слухач I року навчання спеціальності «Державне управління»

заочної форми навчання

академічна група № 1

Нотевський Михайло Борисович

Київ

2014

Зміст

Вступ

1. Поняття та загальна характеристика системи права

2. Поняття та загальна характеристика системи законодавства, її співвідношення із системою права

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Свобода полягає в тому, щоб залежати тільки від законів.

(Франсуа Вольтер)

Характерною ознакою функціонування сучасного суспільства та держави є зростання ролі закону як основної форми зовнішнього виразу права. У цьому контексті процес становлення та розвитку державності незалежної України нерозривно пов'язаний із створенням нового законодавства. Це пояснюється також неможливістю ефективного функціонування будь-якої держави без збалансованої системи законодавства. Система права характеризується об'єктивністю. Вона не може створюватись за суб'єктивним розсудом людей, оскільки вона обумовлена реально існуючою системою суспільних відносин. Право має відображати потреби суспільства. Якщо право своїми нормами неадекватно відображає потреби суспільного життя, воно становиться гальмом суспільного прогресу. Так звані “мертві” закони або норми є результатом правотворчості, що не враховує або не познає об'єктивних потреб суспільного життя. Для системи права характерні єдність і взаємозв'язок норм, які її складають. Вони не можуть функціонувати ізольовано. Їх регулююча сила полягає у взаємоузгодженності і загальної цільоспрямованності. Будь який структурний елемент, витягнений із системи права, втрачає системні функції, а з ними і соціальне значення.

1. Поняття та загальна характеристика системи права

Якщо зовнішнім проявом права є система його джерел, то внутрішня будова права визначається як його система. У юридичній науці існують на перший погляд схожі категорії «правова система» та «система права», хоча з точки зору змісту, ці категорії мають суттєві відмінності.

Правова система -- це сукупність наступних складових: юридичних норм, принципів, інститутів, правових установок, правових поглядів, гіпотез, ідей, правової культури, тобто сукупність узгоджених і пов'язаних юридичних засобів, за допомогою яких держава справляє нормативний вплив на суспільні відносини. Таким чином правова система охоплює нормативну, організаційну, концептуальну, культурну сторони правової реальності.

Обумовлена об'єктивними закономірностями розвитку держави й суспільства правова система відіграє провідне місце при характеристиці права, стану законодавства тощо. Структура правової системи - це її внутрішня будова, яка характеризується єдністю, цілісністю та взаємозв'язком складових елементів.

Система права, на відміну від правової системи, є сукупністю впорядкованих і взаємоузгоджених між собою норм права, які характеризують його внутрішню будову, складовим елементом правової системи.

Серед ознак, що характеризують систему права необхідно виділити наступні:

-- це обумовлена об'єктивним розвитком суспільних відносин внутрішня структура права;

-- дієвий нормативний регулятор, здатний здійснювати багатосторонній вплив на суспільні відносини;

-- зміст характеризується цілісністю й структурованістю взаємопов'язаних між собою норм права, поділених за інститутами, підгалузями та галузями права;

-- норми права взаємоузгоджені між собою, знаходяться у відносинах внутрішнього підпорядкування та взаємовпливу.

Системність суспільних відносин надає праву системних властивостей та зумовлює його структуру, яка є цілісним об'єднанням відносно самостійних, але пов'язаних між собою елементів -- норм права, основним призначенням яких є регулювання суспільних відносин.

За змістом суспільні відносини можуть бути майновими та немайновими, фінансовими, земельними, сімейними тощо. Кожен із цих видів суспільних відносин регулюється визначеною групою норм права, які відбивають їх характерні особливості та відповідну соціальну спрямованість.

Традиційним у теорії права, як і зазначалося вище, є розгляд у якості складових елементів системи права норм права, інститутів права, підгалузей та галузей права.

Норма права - це загальнообов'язкове, формально визначене, встановлене або санкціоноване державою правило поведінки, за невиконання або неналежне виконання якого настає юридична відповідальність. Норма права як елемент системи права відбиває основні властивості права: нормативність, формальну визначеність, державну примусовість.

Змістом норм права є суб'єктивні права та юридичні обо-в'язки, які надаються та покладаються на суб'єктів суспільних відносин з метою їх врегулювання. За різними критеріями (за змістом, сферами дії, характером приписів тощо) норми права класифікуються на види.

Хоча необхідно зазначити, що окремо взята норма права не може врегулювати суспільні відносини. Зазначені вище групи суспільних відносин регулюються відповідними групами правових норм, які створюють самостійні елементи системи права -- галузі права, підгалузі та інститути права.

Інститут права -- це сукупність відокремлених, взаємопов'язаних правових норм, що утворюють частину галузі права та регулюють певну сторону однорідних суспільних відносин.

Тобто, норми права створюють галузь права не безпосередньо, а через інститути. Відповідно інститут права відрізняється від галузі права передусім за обсягом правового регулювання, він регулює не всю сукупність якісно однорідних суспільних відносин, а лише їх окремі сторони (наприклад, галузь конституційного права -- має такі інститути як інститут громадянства, президента, виборчого права тощо; галузь екологічного права має інститути природокористування, охорони навколишнього природного середовища тощо).

Як певна сукупність норм права інститут права характеризується певними властивостями: регулятивністю (норми за змістом мають регулятивний характер), предметністю (присвячений регулюванню визначеного предмета -- суспільних відносин) та галузевістю (створюється із норм, що належать лише до певної галузі права).

У теорії права існує певна класифікація інститутів права:

1) загальні -- ті, що формулюють загальні принципи та положення (з них сворюються загальні частини кодифікованих нормативно-правових актів);

2) змішані -- ті, що створюються на межі галузей права (наприклад, інститут спільної власності подружжя існує на межі цивільного і сімейного права);

3) комплексні -- ті, що є складовими елементами комплексних галузей права.

Крім того, виділяють інститути конституційного, адміністративного, цивільного, кримінального тощо права, матеріальні та процесуальні.

У межах певних галузей права утворюються підгалузі.

Підгалузь права -- є складовим елементом системи права і являє собою сукупність правових інститутів, які регулюють взаємопов'язані однорідні відносини у межах однієї галузі. Наприклад, у межах цивільного права (галузь права) існують підгалузі зобов'язального права, спадкового права; у межах фінансового права - банківська, бюджетна тощо. За певних умов, а саме об'єктивної потреби у регулюванні певних сфер суспільних відносин, підгалузь може набути характеру самостійної галузі права. Так, наприклад, з галузі цивільного права виділилось житлове право. Підгалузь права як складовий елемент притаманний не всім галузям права.

Галузь права -- це складовий елемент системи права, відокремлена сукупність норм права, які регулюють певні якісно однорідні суспільні відносини. Щодо визначення поняття галузі права, то в юридичній літературі у принципі виробився єдиний підхід, згідно з яким визначаються такі її ознаки: основа відокремлення галузі права -- якісно однорідні суспільні відносини; об'єктивність відокремлення груп суспільних відносин; певна структура.

Відомо, що право регулює найбільш важливі суспільні відносини, різні за змістом. Залежно від значення цих відносин для суспільства і громадян галузі права структуруються у певну систему, чільне місце у якій посідає конституційне право. Після конституційного права у структурі галузей розміщуються адміністративне, фінансове, земельне, цивільне, кримінальне, трудове тощо. Поява нових галузей права (енергетичного, медичного, космічного), на базі вже існуючих, відбувається в результаті об'єктивної диференціації суспільних відносин, її державно-правової оцінки, а також ступеня розвитку відповідних правових норм. Вказані три групи факторів (об'єктивні, оціночні і нормативні) повинні враховуватися під час оцінки галузевої структури права.

Галузі права є центральним елементом системи права, тому ефективність правового регулювання суспільних відносин безпосередньо залежить від ступеня об'єктивності й логічності їх побудови. У юридичній науці ця проблема не є новою. Наукові дискусії розпочалися ще за часів Римської імперії. Відокремленість галузі права та ступінь її розвитку визначаються мірою розвинутості та автономності відповідних відносин та потребою у їх правовому врегулюванні. На сьогодні сталим є положення, відповідно до якого галузі права класифікуються за декількома критеріями, основними з яких є предмет і метод правового регулювання.

Правове регулювання суспільних відносин -- форма їх впорядкування шляхом встановлення загальнообов'язкових правил поведінки уповноваженими органами влади. Структуру правового регулювання складають суб'єкти, об'єкти суспільних відносин, що регулюються, фактичні життєві обставини, що сприяють виникненню відповідних відносин, предмет та метод їх регулювання.

Предмет правового регулювання -- це фактичні суспільні відносини, пов'язані з реалізацією прав і обов'язків суб'єктів, та потребуючі правового впливу.

Предмет правового регулювання визначає, на яку групу однорідних суспільних відносин спрямована дія норм права (відповідає на питання: що саме; які суспільні відносини регулюються нормами права). Суспільні відносини, які потребують правового впливу, характеризуються сталістю та повторенням; це найбільш важливі суспільні відносини, у межах яких поведінка їх учасників регламентується нормами права; ці відносини можуть бути конституційними, фінансовими, цивільними, господарськими тощо. Відповідно скільки сфер суспільних відносин, які потребують врегулювання нормами права, стільки і предметів правового регулювання.

Предмету правового регулювання притаманні наступні характерні риси:

-- це однорідний вид суспільних відносин, на який впливають норми певної галузі права;

-- головним чинником що зумовлює відмінність між галузями права є специфічність суспільних відносин, що регулюються, які, відповідно, відрізняються за своїм змістом, метою та завданнями;

-- кожній галузі права відповідає певна сфера однорідних суспільних відносин, тобто певний предмет правового регулювання (наприклад, предметом адміністративного права є однорідні суспільні відносини у сфері здійснення виконавчої влади та державного управління; відносини щодо надання державних та управлінських послуг; відносини адміністративної відповідальності тощо).

Різноманітність та специфічність сфер суспільних відносин обумовлює потребу у використанні додаткового критерію класифікації галузей права -- методу правового регулювання. Предмет правового регулювання є матеріальним критерієм розмежування норм права на галузі, метод виступає додатковим юридичним критерієм, похідним від предмета.

У теорії права існує підхід щодо первинності методу правового регулювання у формуванні галузі права, а не предмета правового регулювання. Суспільні відносини об'єднуються у групи, що складають предмет галузей права за ознакою метода, тобто на підставі того, що вони впорядковують за допомогою характерних для даної галузі засобів впливу.

Метод правового регулювання -- це сукупність прийомів і способів, за допомогою яких здійснюється вплив на поведінку суб'єктів суспільних відносин для забезпечення правопорядку (відповідає на питання: яким саме чином здійснюється регулюючий вплив в сфері, що є предметом впливу). Іншими словами сутність методу правового регулювання полягає у визначенні юридичних засобів та закріпленні процедур, за допомогою яких, у межах яких держава здійснює вплив на суспільні відносини, що є предметом правового регулювання.

Кожній галузі права притаманні свої специфічні методи правового регулювання. Головним чинником, що визначає різницю у способах впливу права на суспільні відносини є характер взаємного становища учасників правових відносин.

Відповідно метод правового регулювання характеризує: правовий статус суб'єктів суспільних відносин і їх взаємовідносини між собою; порядок встановлення, зміни чи припинення взаємних прав і обов'язків учасників правовідносин; види й характер відповідальності за порушення норм права.

Залежно від взаємного становища суб'єктів відносин, що регулюються, існує така класифікація методів правового регулювання:

1) Імперативний метод (метод владного зобов'язання, підкорення) -- заснований на владних приписах державних органів, які чітко встановлюють порядок виникнення прав і обов'язків суб'єктів та санкції за порушення цих обов'язків у вигляді заборон та покарань (притаманний для адміністративного, кримінального права). Поведінка суб'єктів -- учасників таких правовідносин є суворо регламентованою.

2) Диспозитивний метод -- передбачає можливість обрання суб'єктами правових відносин, рівними за правовим статусом, варіанта поведінки у межах чинного законодавства за принципом: «дозволено все, що не заборонено» (притаманний для цивільного, сімейного права).

Кожна галузь права використовує обидва методи, хоча один завжди є домінуючим у межах певної галузі.

Крім методів правового регулювання, розрізняють способи -- дозволу, заборони, зобов'язання, заохочення.

1. Дозвіл -- означає надання суб'єктам суспільних відносин можливості здійснювати дії, які не суперечать нормам права (притаманний для регулювання цивільних відносин).

2. Заборона -- полягає у покладенні на суб'єктів обов'язку не здійснювати протиправних дій. Як правило, такі зобов'язання містяться у нормах кримінального права.

3. Владне зобов'язання -- застосовується для правового регулювання тих відносин, де суб'єкти мають нерівний правовий статус і полягає у покладанні на суб'єкта обов'язку здійснювати певні дії (найбільш застосовується для регулювання адміністративних правовідносин).

4. Заохочення -- надання суб'єктам правових відносин винагород та пільг, що передусім передбачає стимулювання їх доброзичливого ставлення до виконання своїх обов'язків у вигляді морального та матеріального стимулювання (притаманний для регулювання трудових відносин).

Важливе значення для класифікації галузей права мають принципи права -- вихідні ідеї формування й функціонування певних галузей права, що характеризують їх зміст. Відповідно кожна галузь права має свої принципи, які відображають рівень розвитку суспільних відносин даної сфери життєдіяльності. Наприклад, основними принципами цивільного права є: неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених законом; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Для кожної галузі права характерним є наявність особливих юридичних засобів регулювання -- форм, що стосуються способів виникнення прав і обов'язків, процедури їх реалізації, засобів юридичного впливу тощо. Наприклад, для трудового права основною формою є трудова угода (контракт). Всі галузеві засоби взаємодіють між собою створюючи галузевий механім регулювання. Предмет та метод правового регулювання, загальні принципи та положення, юридичні засоби регулювання у сукупності утворюють особливий юридичний режим регулювання для кожної галузі права. Відповідно до цього галузі права поділяють на:

1. Профілюючі (фундаментальні) -- первинні за характером, займають центральне місце у системі права, оскільки втілюють вихідні юридичні режими у системі права та первинні юридичні засоби; до них належить: конституційне, адміністративне, цивільне та кримінальне, цивільно-процесуальне, кримінально-процесуальне право. Правові режими інших галузей базуються на режимах профілюючих галузей та мають особливості відповідно до власного предмета.

2. Спеціальні -- формуються відповідно з профілюючими і функціонують на основі власних суспільних відносин (трудове, сімейне, земельне, гірниче, водне, лісове, право соціального забезпечення тощо).

3. Комплексні -- регулюють суспільні відносини у цілих сферах державного і громадського життя, використовуючи юридичні режими профілюючих та спеціальних галузей, у поєднанні та взаємодії. Для комплексних галузей характерним є відсутність єдиного методу регулювання, існування власних принципів (господарське, аграрне, екологічне, морське, житлове тощо). Іншими словами специфіка окремих видів суспільних відносин потребує комплексного регулювання, зокрема, застосування декількох методів та способів правового регулювання. Наприклад, регулювання екологічних відносин відбувається за допомогою владного зобов'язання (виконання відповідних вимог) та заборони (охорона навколишнього середовища). Норми права, що регулюють саме такі суспільні відносини, складають комплексні галузі права, які створюються на межі окремих галузей права.

Відповідно, крім основних (профілюючих і спеціальних), виділяють і комплексні галузі права. Основними є ті, до складу яких не входять норми інших галузей (конституційне, кримінальне, цивільне тощо). Комплексні галузі права складаються з норм, які входять до різних галузей права. Наприклад, аграрне право є комплексною галуззю права, яка складається із сукупності органічно поєднаних норм права, що регулюють відносини у сфері сільськогосподарського виробництва. Відповідно аграрні відносини регулюються досить великою кількістю норм права, що містять норми фінансового, цивільного, адміністративного, трудового та інших галузей права.

За обсягом юридичних режимів, що охоплюються регулюванням, комплексні галузі можуть бути інтегрованими (природоохоронна, сільськогосподарська, господарська), де охоплюється «на рівних» декілька юридичних режимів і спеціальними (житлове, морське), де серед декількох об'єднаних юридичних режимів один є головним.

Особливе місце у правовій системі займає міжнародне право (публічне і приватне), оскільки воно не входить у національну систему права, але справляє на неї вплив, і навпаки система права кожної країни впливає на розвиток міжнародного права.

Один з римських юристів -- Ульпіан, поділяв право на публічне й приватне, при цьому стверджуючи, що публічне право має відношення до становища римської держави, приватне -- до користі окремих осіб. Такий поділ права отримав закріплення і є актуальним сьогодні. Відповідно до мети й призначення норм права система останнього може поділятись на публічне право і приватне право, яке складається із сукупності певних однорідних галузей права. Цивільне, сімейне та трудове складають приватне право, а всі інші галузі -- публічне право. Вирішальним у даному випадку є склад суб'єктів та предмет і метод правового регулювання, які визначають характер побудови правовідносин. У приватному праві -- це рівноправність суб'єктів (громадян і юридичних ociб) та їх вільне волевиявлення (метод координації). У публічному праві -- це відносини влади і підпорядкування, оскільки однією із сторін правовідносин має бути держава або її органи (метод субординації).

Розрізняють матеріальні й процесуальні галузі права. Матеріальне право складається з норм, що закріплюють права і обов'язки суб'єктів суспільних відносин та за допомогою яких держава безпосередньо їх регулює, а саме: конституційні, адміністративні, фінансові, кримінальні, земельні, цивільні, трудові і сімейні. Відповідно процесуальні галузі права містять норми права, що визначають процедуру реалізації (порядок) норм матеріального права, права і обов'язки суб'єктів процесуальних правових відносин: цивільно-процесуальне, адміністративно-процесуальне, кримінально-процесуальне, виправно-трудове право.

Предметом процесуального права є відносини, виникнення яких пов'язано з порушенням норм права або вирішенням суперечок між суб'єктами суспільних відносн.

2. Поняття та загальна характеристика системи законодавства, її співвідношення із системою права

На відміну від системи права, яка характеризує передусім зміст права, система законодавства відображає специфіку зовнішнього прояву (об'єктивації) норм права. Тобто ці дві юридичні категорії характеризують сутність одного явища -- права, і співвідносяться між собою як форма і зміст.

В юридичній науці поняття «система законодавства» розглядається в широкому та вузькому розумінні. Так, у широкому розумінні, система законодавства -- це одна з форм існування права, спосіб надання юридичного значення нормам права, засіб їх організації та поєднання у статті нормативно-правових актів та інших правових приписів. Крім того, це система всіх виданих та впорядкованих державними органами, безпосередньо народом або уповноваженими суб'єктами нормативно-правових актів (законів та підзаконних нормативно-правових актів).

У вузькому розумінні система законодавства -- це система всіх виданих парламентом або уповноваженими суб'єктами, у тому числі і народом на референдумі -- законів. Іншими словами система законодавства є формою існування правових норм, засобом їх організації у правові акти.

Системі законодавства притаманна сукупність ознак, зокрема: це елемент більш широкої за обсягом правової системи; має вертикальну і горизонтальну будову; інтегративний характер, що проявляється у тому, що система закондавства одночасно виступає і джерелом права, і формою його існування.

Структура системи законодавства -- це зумовлена системою права внутрішня організація нормативно-правових актів, що виражається у їх єдності, об'єктивності, визначеності, а також у розподілі законів та підзаконних нормативно-правових актів за галузями та інститутами.

Галузь законодавства -- це система нормативно-правових актів, об'єднаних за певними сферами правового регулювання суспільних відносин. Як правило, цілісності та узгодженості галузі законодавства надає кодифікований акт -- кодекс. Внутрішню будову галузі законодавства складають інститути законодавства, які регулюють певну сторону однорідних суспільних відносин. За юридичною силою нормативно-правових актів відбувається ієрархічна (вертикальна) побудова системи законодавства. Юридична сила нормативно-правових актів залежить від їх форми (закон чи підзаконний акт) та від підпорядкування в системі органів державної влади органу, який приймає ці акти. Конституція має найвищу юридичну силу. Далі йдуть конституційні закони, кодифіковані закони, звичайні закони та підзаконні нормативно-правові акти, які видаються на виконання законів і не повинні суперечити їм.

Пропонуємо схему відповідної ієрархії нормативно-правових актів:

- Конституція.

- Конституційні закони.

- Звичайні закони.

- Укази Президента.

- Нормативно-правові акти Уряду та міністерств.

- Нормативно-правові акти органів місцевого самоврядування.

- Локальні нормативно-правові акти.

За галузевим принципом нормативно-правові акти розташовуються відповідно до предмета правового регулювання (горизонтальна структура системи законодавства). Однак в одних випадках галузі права повністю збігаються з галузями законодавства: цивільному праву відповідає цивільне законодавство, кримінальному -- кримінальне; в іншому випадку-- існує галузь права, а галузь законодавства ні (наприклад, морське право є, а відповідної галузі законодавства не існує), оскільки відсутній кодифікований нормативно-правовий акт. Крім того, на базі однієї галузі права можуть існувати декілька галузей законодавства. Наприклад, у конституційному праві існує виборче, інформаційне законодавство тощо.

Обсяг і внутрішня організація комплексного законодавства такі, що управління ним за допомогою одного активного центру, який очолює масив кодифікованого акта, -- неможливе. законодавство суспільний правовий

І нарешті, окремі галузі законодавства не мають відповідної галузі права, наприклад, законодавство про будівництво.

У федеративних державах виділяють федеральне законодавство та законодавство суб'єктів федерації, які внутрішньо мають горизонтальну та вертикальну структуру.

Важливим теоретичним і практичним завданням є встановлення співвідношення між системою права і системою законодавства. Взаємозв'язок цих систем полягає у тому, що ці дві повністю самостійні категорії є виразом права, його внутрішньої і зовнішньої сторони, є виразом сутності правової системи будь-якої держави, і тому з'ясування характеру їх співвідношення має важливе теоретичне і практичне значення. У першу чергу необхідно зазначити, що система права і система законодавства є різними за своєю природою категоріями. Система права відбиває об'єктивні закономірності суспільного розвитку, і від ступеня цієї об'єктивності залежить зміст системи законодавства та ефективність його реалізації.

Система ж законодавства як результат діяльності законодавця має суб'єктивний характер, обумовлюється існуючими соціально-економічними умовами. Крім того, система права є первинною стосовно системи законодавства, оскільки виникає на її основі.

Система законодавства є лише одним із формальних проявів системи права, яка, у свою чергу, може знаходити відображення і у правових звичаях, правових прецедентах, нормативно-правових договорах та інших джерелах права. При цьому зміст системи законодавства є достатньо широким за обсягом, оскільки, на відміну від системи права, містить концепції, програми, стратегії тощо.

Важливим моментом у співвідношенні системи права і системи законодавства є дослідження галузі права і галузі законодавства. Тут також необхідно відмітити взаємообумовленість системи права і системи законодавства. Галузь права може розвиватися і функціонувати лише за наявності законодавчих актів, які регламентують певну сферу суспільних відносин. Інститут права забезпечує регулювання групи відносин і зовні, як правило, виокремлюється всередині нормативного акта у вигляді глави.

Порівняльний аналіз основних властивостей і ознак системи права і системи законодавства дає змогу визначити їх співвідношення схематично.

Визначення співвідношення системи права і системи законодавства дає можливість відокремити ці категорії від інших правових категорій, підвищити ефективність впорядкування законодавства.

Висновки

1. Під системою права в теорії держави і права розуміється історично склалася, об'єктивно існуюча внутрішня структура права, обумовлена ??характером реалізованих суспільних відносин. Таким чином, головними характеристиками даної системи є її об'єктивність, залежність від суспільних відносин і те, що система права являє собою сутність права.

2. У теорії права під системою законодавства прийнято розуміти сукупність нормативних правових актів різної юридичної сили, які виходячи з необхідності вирішення що стоять перед державою завдань мають узгодженістю дій і внутрішньою єдністю. Головними характеристиками даної системи є те, що вона постає, як більш суб'єктивна система, оскільки залежить від волі законодавця, вона являє собою форму вираження права.

3. Система права і система законодавства не тотожні один одному. До таких причин можна віднести:

- деяку зумовленість системи законодавства від системи права конкретної держави;

- елементи систем не завжди збігаються один з одним, звідси і внутрішня структура обох систем прямо не співвідноситься один з одним;

- система законодавства за обсягом представленого в ній матеріалу ширше системи права;

- в основі поділу права на галузі й інститути лежить предмет і метод правового регулювання. Норми галузі права дуже однорідні. А галузі законодавства, регулюючи певні сфери державного життя, виділяються тільки за предметом регулювання і не мають єдиного методу;

- система законодавства крім орієнтації на систему права орієнтована і на форму державного управління і т.д.

4. Системи функціонують в безперервній взаємозв'язку. Вони співвідносяться між собою як дві сторони одного явища.

Система права - це внутрішній зміст права, а система законодавства - це зовнішня форма його вираження. Тому ці дві системи потрібно розглядати не окремо, а разом, щоб краще зрозуміти систему права і систему законодавства держави.

Список використаної літератури

1. Скакун О. Теорія держави і права: (Енциклопедичний курс): Підручник/ Ольга Скакун,. - Харків: Еспада, 2006. - 775 с. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://lawbook.org.ua/biblioteka/knigi-svobodnyj-dostup/teoriya-gosudarstva-i-prava/926-skakun-o-f-teoriya-derzhavi-i-prava-pidruchnik-per-z-ros-kharkiv-konsum-2001-656-s

2. Волинка К. Теорія держави і права: Навчальний посібник/ Катерина Волинка,; Міжрегіональна акад. упр. персоналом. - К.: МАУП, 2003. - 238 с. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://lib.istu.edu.ua/index.php?p=23&id=1222&par=554.

3 Основи теорії держави і права: Навчальний посібник для вузів/ Т.І. Бабак, О.Д. Брайченко, К.В. Манжул, Л.В. Сорока; М-во освіти і науки України, Кіровоград. держ. пед. ун-т ім. В. Винниченка. - Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2004. - 89 с.

4. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник/ М-во освіти України, Укр. держ. пед. ун-т ім.М.П.Драгоманова; За ред. В.В.Копєйчикова. - К.: Юрінком, 1997. - 317 с.

5. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник для вузів/ М-о освіти і науки України, Нац. юридична академія України ім. Ярослава Мудрого ; За ред. М. В. Цвік, В. Д. Ткаченко, О. В. Петришин. - Х.: Право, 2002. - 427 с.

6. Кельман М. Загальна теорія держави і права: Підручник для вузів/ Михайло Кельман, Олександр Мурашин. - К.: Кондор, 2006. - 475 с. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://the-law.at.ua/load/juridichna_literatura/teorija_derzhavi_i_prava/m_s_kelman_o_g_murashin_k_kondor_2006_475_s/2-1-0-26.

7. Кравчук М. Теорія держави і права. Проблеми теорії держави і права: Навч. посібник для підгот. до держ. іспитів/ Микола Кравчук,; М-во освіти і науки України, Юрид. ін-т Терноп. акад. нар. госп.. - 3-тє вид., змін. і доп.. - Тернопіль: Карт-бланш, 2002. - 243 с.

8. Співвідношення системи права й системи законодавства. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://yurist-online.com/ukr/uslugi/yuristam/literatura/stati/tgp/065.php

9 Система законодавства і її співвідношення з системою права. Лекції онлайн. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://lect.com.ua/sistema-zakonodavstva-i-spivvidnoshennya-z-sistemoyu-prava.htm

Размещено на Allbest.ru