Правове регулювання державного управління

Размещено на http://www.allbest.ru/

3

Державний вищий навчальний заклад

Запорізький національний університет

Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України

Правове регулювання державного управління

Виконав:

Єфанов О.В.

Запоріжжя 2016

Зміст

держава громадянин правовий

Вступ

1. Поняття правового регулювання

2. Предмет правового регулювання

3. Сфера правового регулювання

4. Напрямки правового регулювання

5. Види правового регулювання

6. Способи (прийоми) правового регулювання

7. Тип правового регулювання

8. Механізм правового регулювання та його основні елементи

9. Стадії механізму правового регулювання

10. Тести

Висновок

Використана література

Вступ

У державному управлінні під регулюванням суспільних явищ розуміють приведення поведінки людей та їх колективів до вимог правових норм, обмеження поведінки певними дозволами і заборонами. Правове регулювання впливає і залежить від чинних норм права, воно взаємопов'язане з правом. Правове регулювання розповсюджується на різноманітну управлінську діяльність, забезпечує однаковість розуміння і застосування правових норм як суб'єктом, так і об'єктом управління. Воно є об'єктивною умовою ефективного управління. За змістом правове регулювання не є матеріальним, воно здійснюється через свідомість і волю людей, має ідеальний характер у тому розумінні, що здійснюється за допомогою не матеріальних засобів, а особливих ідеальних об'єктів (засобів), які впливають на суб'єктів права, формуючи їх правосвідомість.

Право повинно чітко регулювати діяльність державних органів, наділяти їх певним правовим статусом, потрібним для здійснення державного управління, зокрема визначати їх завдання, функції та повноваження. Правове регулювання державного управління пов'язане з діяльністю органів держави на рівні її поділу на законодавчу, виконавчу і судову влади, що полягає в організаційному впливі на суспільні відносини шляхом застосування державно-владних повноважень.

Під правовим регулюванням насамперед слід розуміти діяльність держави й суспільства з підготовки й прийняття нормативно-правових актів. У цьому процесі головна роль належить державі, її законодавчим і виконавчим органам, а також органам місцевого самоврядування. Саме вони ухвалюють найбільшу частину чинних норм права. Правове регулювання здійснюється відповідно до визначених і цілком конкретних юридичних і соціальних цілей. Загальні юридичні цілі правового регулювання зводяться до створення в суспільстві стабільного правового порядку, а також органів, інститутів і установ, здатних забезпечити захист і охорону від порушень тих прав, свобод і законних інтересів, громадян та інших осіб, які закріплені нормами права. Загальні соціальні цілі правового регулювання переслідують досягнення соціально корисних результатів і, у першу чергу, створення необхідних умов для прогресивного розвитку й процвітання суспільства. Держава забезпечує життєдіяльність суспільства як системи через використання влади, а право - через нормативне регулювання. Останнє споконвічно покликано бути стабілізуючим і заспокійливим фактором завдяки принципам свободи і справедливості, які містяться у ньому.

Регулюючий вплив права на суспільні відносини полягає у тому, що воно в своїх нормах конструює модель обов'язкової або дозволеної поведінки різних суб'єктів цих відносин. Це знаходить свій вираз у наданні одним суб'єктам суспільних відносин певних прав і в накладанні на інших певних обов'язків, пов'язуючи їх тим самим взаємними правами і обов'язками. Ефективне правове регулювання забезпечує захист прав особистості, законність, стабільність, порядок і організованість суспільства, реалізацію перспектив соціального та економічного розвитку, удосконалення державного управління.

1. Поняття правового регулювання

У державно-управлінській та юридичній літературі можна виділити декілька подібних поглядів на поняття правового регулювання.

С.С. Алексєєв зазначає, що правове регулювання - це здійснюваний за допомогою системи правових засобів (юридичних норм, правовідносин, індивідуальних приписів та ін.) результативний, нормативно-організаційний вплив на суспільні відносини з метою їхнього впорядкування, охорони, розвитку відповідно до суспільних потреб.

Правове регулювання - це здійснюваний державою за допомогою всіх юридичних засобів владний вплив на суспільні відносини з метою їх упорядкування, закріплення, охорони і розвитку.

У своєму дисертаційному дослідженні С.В. Околіта говорить, що правове регулювання - це результативний, здійснюваний за допомогою юридичних засобів нормативно-організаційний вплив на суспільні відносини з метою їх упорядкування, охорони та розвитку відповідно до суспільних потреб.

Правове регулювання, зазначає О.М. Мельник, - це здійснюваний всією системою юридичних засобів державно-владний вплив на суспільні відносини з метою їх упорядкування, закріплення, охорони та розвитку.

Правове регулювання - це дія права на суспільні відносини за допомогою певних юридичних засобів, насамперед норм права. В умовах формування в Україні основ правової держави роль і значення правового регулювання суспільних відносин набуває особливої актуальності. Адже головною ознакою моделі держави, що характеризується як правова, виступає саме ознака високої правової урегульованості суспільних відносин. Тому питання підвищення ролі права постають у центрі уваги, відображуються у найважливіших державних і громадських документах. Правове регулювання - це владний вплив на суспільні відносини, який здійснюється державою за допомогою всіх юридичних засобів з метою їх закріплення, упорядкування, розвитку та охорони, спрямований на відображення та узгодження суспільних інтересів задля розвитку основних сфер суспільних відносин. Підвищення ефективності впливу на поведінку і свідомість громадян шляхом проголошення їх прав та обов'язків, встановлення дозволів та заборон, затвердження певних правових актів потребує дослідження проблеми сутності правового регулювання державного управління, адже регулювання найбільш важливих суспільних відносин безпосередньо пов'язане з функціями держави.

2. Предмет правового регулювання

Предметом правового регулювання є суспільні відносини, які мають такі ознаки:

1) Право регулює відносини, що виникають між людьми та їх об'єднаннями. Не є предметом правового регулювання явища об'єктивної дійсності, що розвиваються за законами природи - фізичні, хімічні, біологічні процеси, стихійні явища - землетруси, повені тощо.

2) Право регулює відносини, суб'єкти яких є свідомими і вольовими їх учасниками. Право не може регулювати дії, що не залежать від свідомої волі людини - психічно хворих або людей, які знаходяться під гіпнозом.

3) Право регламентує найважливіші суспільні відносини, які мають принципове значення для держави, об'єднань людей, конкретних осіб. Коло таких відносин не усталене.

4) Право регулює ті відносини, що об'єктивно потребують і піддаються юридичній регламентації.

3. Сфера правового регулювання

Сфера правового регулювання - це сукупність суспільних відносин, яку можна і необхідно впорядкувати за допомогою права і правових засобів. Інакше: сфера правового регулювання - галузь соціального простору, яка охоплена правом. Це, насамперед, суспільні відносини - економічні, політичні, соціально-культурні. Йдеться про ті суспільні відносини, функціонування яких неможливо без використання правових засобів.

Ознаки сфери правового регулювання:

1) є соціальною, оскільки право регулює соціальні відносини, а не природні процеси (землетруси, тайфуни, фізико-хімічні явища та ін.);

2) є тією сферою соціального простору, де існують суспільні відносини, які можуть врегульовуватися правом, тобто можуть пройти через волю і свідомість людей (не можна регулювати дії, вчинені в стані неосудності або фізичного примусу);

3) містить у собі сукупність конкретних суспільних відносин, які потребують врегулювання правом;

4) охоплює найважливіші суспільні відносини, що у цей момент найбільшим чином зачіпають інтереси суспільства, трудових колективів, організацій, підприємств та ін.;

5) має обмежений обсяг охоплення і не може містити в собі ті соціальні явища, які об'єктивно не допускають формально-юридичного впорядкування. Правом не може регламентуватися поведінка людини, її розумова діяльність, особисте життя. Безпосередня праця людини по створенню матеріальних або духовних благ також не регулюється правом, якщо при реалізації своїх інтересів, знань, навичок, умінь, здібностей вона не вторгається в сферу іншої людини, суспільства, держави.

Сфера правового регулювання піддається зміні: залежно від завдань змінюється зміст правового регулювання, звужується або розширяється його сфера. Урегульованість правом поведінки людей відбувається через впровадження правових відносин у певну сферу людської діяльності.

4. Напрямки правового регулювання

Основні напрямки правового регулювання:

1) закріплення і охорона нових суспільних відносин.

Наприклад, в Україні на конституційному рівні закріплені право на свободу об'єднання в політичні партії і громадські організації, право на підприємницьку діяльність, право приватної власності; охорона довкілля, винаходу, авторства тощо;

2) заборона певних суспільних відносин і поведінки, наприклад, посягання на конституційний лад, шлюб між родичами, заснування комерційних банків посадовими особами правоохоронних органів, створення партій у військових формуваннях та ін.;

3) зміна характеру відносин у певній сфері, наприклад, розвиток фермерського господарства поряд з колгоспами і радгоспами та ін.;

4) стимулювання розвитку певних суспільних відносин, наприклад, стимулювання державою індивідуального будівництва будинків за допомогою кредитів;

5) сприяння (за допомогою нових законів) виникненню і формуванню нових відносин і суспільних явищ.

Пріоритетні напрямки правового регулювання в сучасній Україні:

* у сфері економічних, майнових відносин - сприяння розвитку ринкових відносин, додержання рівності форм власності (державної, приватної, комунальної);

* у політичній сфері - сприяння розвитку в цивілізованій формі політичного плюралізму за умови додержання громадянського миру і злагоди;

* у сфері управлінських відносин - сприяння ефективній роботі управлінського апарату без збільшення його штату;

* у сфері охорони суспільного порядку - боротьба з корупцією та іншими правопорушеннями, охорона і захист прав і свобод людини і громадянина.

5. Види правового регулювання

Нормативне регулювання - це впорядкування поведінки людей за допомогою нормативно-правових актів, розрахованих на їх багаторазове застосування за наявності передбачених ними обставин.

Індивідуальне регулювання - це впорядкування поведінки людей за допомогою актів застосування норм права, тобто індивідуальних рішень, розрахованих на одну конкретну життєву ситуацію, одну особу.

Нормативне та індивідуальне регулювання є взаємозалежними:

* нормативне регулювання покликане забезпечити єдиний порядок і стабільність регулювання;

* індивідуальне регулювання покликане забезпечити врахування конкретної обстановки, своєрідність певної юридичної ситуації.

Деякі індивідуальні акти, що не піддягають багаторазовому застосуванню, виконуються або тривалий час, або одноразово.

6. Способи (прийоми) правового регулювання

Способи (прийоми) правового регулювання - складові елементи впорядкованих суспільних відносин: дозвіл, зобов'язання (веління), заборона.

Дозвіл - це надання суб'єкту права на здійснення певних дій (на свої власні активні дії (роби, як вважаєш за потрібне). Дозвіл превалює в основному в галузях, які належать до приватного права.

Дозвільна система - це урегульована нормами права сукупність суспільних відносин суб'єктів державного управління з громадянами і організаціями з приводу видачі дозволу на зайняття певними видами діяльності з наступним наглядом за дотриманням правил і умов здійснення дозвільної діяльності. Вона включає в себе чотири основних елементи:

1) наявність відносної заборони (займатися певною діяльністю можна тільки при наявності дозволу на це);

2) діяльність щодо видачі дозволу, здійснювана суб'єктами державного управління у відношенні громадян, організацій організаційно їм не підвладних (ліцензій, прав на управління транспортним засобом, допуск до державної таємниці та ін.);

3) нагляд за дотриманням правил і умов особами, що одержали дозвіл на певну діяльність;

4) застосування примусових заходів щодо припинення порушення правил, умов здійснення діяльності і притягнення винного до відповідальності.

Важливою складовою дозвільної системи є дозвільне провадження, яке включає в себе наступні стадії: порушення дозвільної справи; прийняття рішення; виконання рішення; нагляд за дотриманням особами, які одержали дозвіл, встановлених правил та умов; атестація, акредитація дозвільної діяльності; переоформлення, продовження дозволу; застосування заходів примусу за допущення порушень правил і умов.

Слід мати на увазі, що останні три стадії є факультативними.

Зобов'язання (веління) - це юридично закріплена необхідність певної поведінки в тих чи інших умовах, обставинах; покладання на особу обов'язку активної поведінки (роби тільки так), наприклад, обов'язок забезпечення обвинуваченому права на захист, обов'язок своєчасного виконання договірних зобов'язань.

Заборона - це юридична необхідність утримуватись від певної поведінки; це покладання на особу обов'язку утримуватися від вчинення дій певного роду (тільки так не роби), наприклад, заборона пропаганди війни, національної чи расової переваги одних народів над іншими. Норми особливої частини Кримінального кодексу є фактично заборонами, оскільки вони встановлюють відповідальність за певні дії і тим самим їх забороняють. Зобов'язання (веління) і заборони превалюють в основному в галузях, що належать до публічного права. Трьом способам правового регулювання (дозволянню, зобов'язуваною, забороні) відповідають три різновиди норм права: такий, що дозволяє (надає правомочностей); такий, що зобов'язує; такий, що забороняє, а також три форми реалізації права: використання, виконання, додержання.

7. Тип правового регулювання

Тип правового регулювання - це особливий порядок правового регулювання, що виражається у певному поєднанні способів (дозволів і заборон) і створює стан більшого чи меншого сприяння для задоволення інтересів суб'єкта права. Тип правового регулювання встановлює тип правового режиму. Відповідно до цього існують такі типи правового регулювання:

1) Загальний дозвіл - це тип правового регулювання, який базується на своєрідній презумпції дозволу виконувати ті чи інші дії. За цим типом регулювання створюються цивільні, трудові, сімейні, житлові та інші правовідносини.

2) Звільнення від заборони - тип правового регулювання, основу якого складає загальна заборона певних видів дій, але при цьому формулюється конкретне звільнення від неї, тобто робиться виняток із загальної заборони.

8. Механізм правового регулювання та його основні елементи

Сукупність правових засобів, за допомогою яких поведінка суб'єктів суспільних відносин приводиться у відповідність до вимог і дозволів, що містяться у нормах права, називається механізмом правового регулювання суспільних відносин. Основні ознаки (риси) механізму правового регулювання такі:

1) Є складовою частиною механізму соціального регулювання. Його правова діяльність супроводжується політичним, економічним, етичним та іншим видами механізму соціального регулювання, переплітається з ними.

2) Будучи категорією широкою за обсягом, збирає воєдино всі явища правової дійсності: засоби; способи; форми.

3) Становить систему правових засобів, способів, форм, що перебувають у взаємозв'язку і взаємодії.

4) Є динамічною частиною правової системи суспільства. Його рух виражається в стадіях, яким відповідають свої механізми дії. Від механізму залежать ефективність правового регулювання, відповідність поведінки учасників суспільних відносин розпорядженням юридичних норм, їх рух до задоволення своїх інтересів.

5) Результатом його діяльності є встановлення правопорядку в суспільстві.

Механізм правового регулювання складають елементи, обов'язкові на окремих його стадіях:

1) принципи права, норми права, нетипові правові розпорядження (спеціалізовані норми права), об'єктивовані в нормативно-правових актах;

2) правовідносини, суб'єктивні юридичні права і обов'язки в їх індивідуалізації (конкретизації);

3) акти безпосередньої реалізації прав і обов'язків; 4) акти застосування норм права.

Кожний елемент виконує специфічну роль у регулюванні діяльності суб'єктів і суспільних відносин, що виникають на їх основі.

Розглянемо коротко кожний з елементів.

1) Норма права в механізмі правового регулювання.

Норми права є основою механізму правового регулювання. Адже саме з юридичних норм, їх змісту починається правовий вплив на соціальні відносини.

Специфічне завдання норми права в механізмі правового регулювання полягає в тому, щоб:

а) визначити загальне коло людей, на які вона поширює свою дію;

б) встановити зміст суспільних відносин (зміст поведінки суб'єкта), а також об'єкти правовідносин;

в) визначити обставини, в яких особа повинна керуватися даним правилом поведінки;

г) розкрити саме правило поведінки вказівкою на права і обов'язки учасників відносин, що регулюються, характер їх зв'язку між собою, а також державно-примусові заході, що застосовуються до осіб у разі невиконання ними юридичних обов'язків.

Зобов'язуючі норми регламентують активну поведінку зобов'язаних осіб. Дозвільні та заборонні норми покладають пасивні обов'язки на зобов'язаних осіб і дозволяють вчинення активних дій носієм суб'єктивного права. Характер регулюючого впливу нормативної основи механізму правового регулювання залежить від того, як впливає право: шляхом зобов'язуючого розпорядження, або шляхом дозволяння чи заборони. Норма права набуває зовнішнього вираження в нормативно-правовому акті, який забезпечує її дієвість.

Нормативно-правові акти обслуговують нормативну основу механізму правового регулювання. Функції нормативно-правових актів полягають головним чином у тому, щоб увести в правову систему нові юридичні норми, забезпечити їх зміну або скасування, підвищити ефективність їх дії. До нормативно-правових актів (законів, підзаконних актів) приєднуються акти, в яких дається їх офіційне роз'яснення, тлумачення. Акти тлумачення норм права (інтерпретаційні акти) не містять нових правових положень, а є засобом, який забезпечує однакове розуміння і застосування чинних нормативних актів. Чіткість і ефективність механізму правового регулювання залежать від правильного тлумачення норм права.

2) Правовідносини у механізмі правового врегулювання.

Правові відносини - це суспільні відносини, які відбуваються у межах, визначених нормами права. У правовідносинах індивідуалізуються положення відповідної правової норми, конкретизуються суб'єктивні юридичні права і обов'язки певних суб'єктів, їх повноваження і юридична відповідальність. Особливості прав, обов'язків, повноважень і відповідальності (а звідси й особливості правовідносин) багато в чому залежать від характеру регулюючого впливу норм права, у результаті якого складаються різні види правовідносин - регулятивні чи охоронні, активні чи пасивні. Центром загальних юридичних зв'язків, що складають основу правовідносин, є правовий статус, у тому числі правосуб'єктність, як перший крок у конкретизації розпоряджень норм права на цій стадії.

Правовідносини в механізмі правового регулювання виконують такі функції:

а) визначають конкретне коло осіб, на яких поширюється дія норм права у цей момент;

б) закріплюють конкретну поведінку, якої повинні або можуть додержуватися особи;

в) служать умовою для можливого приведення в дію спеціальних юридичних засобів (прокуратурою, судом, міліцією) з метою забезпечення суб'єктивних прав, обов'язків, відповідальності.

3) Акти безпосередньої реалізації прав і обов'язків у механізмі правового регулювання.

Акти реалізації прав і обов'язків - це дії суб'єктів щодо здійснення приписів правових норм. Реалізація прав і обов'язків може відбуватися як у межах певних правовідносин (купівля-продаж, дарування тощо), так і в окремих актах (право суб'єкта розпоряджатися річчю, що йому належить). Акти безпосередньої реалізації прав і обов'язків - це фактична поведінка суб'єктів правовідносин, пов'язана зі здійсненням (реалізацією) своїх прав і обов'язків. Можливі два результати реагування на правове регулювання:

* активний - вчинення дій, що дозволяються (наприклад, брати участь у виборах органів влади);

* пасивний - утримування від заборонених дій (наприклад, не завдавати шкоди довкіллю).

Якщо активними діями реалізуються права - має місце використання правових норм. Якщо активними діями реалізуються обов'язки - має місце виконання правових норм. Якщо реалізація правових норм, що забороняють які-небудь дії, полягає в утримуванні від їх вчинення - має місце додержання норм права. Наприклад, норми кримінального права реалізуються тоді, коли громадянин не вчиняє протиправних дій.

4) Акти застосування норм права у механізмі правового регулювання.

У процесі правового регулювання можлива (але не обов'язкова) стадія застосування норм права, яка полягає у виданні державно-владного акта - акта застосування норм права, який забезпечує виникнення, зміну або припинення правових відносин. Якщо суб'єкти права не в змозі самі реалізувати суб'єктивні права і юридичні обов'язки, держава в особі компетентних органів здійснює застосування норм права.

Акти застосування норм права мають форму рішень, розпоряджень, наказів, вироків тощо. Специфіка акта застосування норм права полягає в тому, що індивідуалізація здійснюється від імені держави як вимога, яка може бути у разі необхідності виконана і примусово.

Акти використовуються в таких випадках:

1) коли самі норми права передбачають, що індивідуалізація прав і обов'язків здійснюється органами держави, посадовими особами, а не учасниками відносин.;

2) коли суб'єкти відносин, що регулюються, поводяться протиправне: порушують права, не виконують обов'язки.

У всіх випадках акти безпосередньої або опосередкованої реалізації прав і обов'язків завершують правове регулювання. Саме тут відбувається «переведення» розпоряджень юридичних норм (спочатку виражених у правах і обов'язках) у фактичну, реальну поведінку учасників суспільних відносин, на які було спрямовано правове регулювання.

9. Стадії механізму правового регулювання

Використання у певному порядку тих чи інших елементів механізму характеризує процес правового регулювання. Він може бути простим і складним. Простий процес правового регулювання припускає використання лише одного державно-владного акта - нормативно-правового. Індивідуалізацію прав і обов'язків здійснюють самі суб'єкти, до яких цей акт звернений.

Складний процес правового регулювання припускає наявність двох актів державно-владного характеру, один із яких - нормативно-правовий, а інший - акт застосування норм права (індивідуальний акт). Його стадії залежать від правової поведінки суб'єкта - правомірної чи неправомірної. Виділяють такі стадії механізму правового регулювання:

1) Правова регламентація суспільних відносин - це стадія, на якій проходить розробка юридичних норм як загальнообов'язкових правил поведінки.

2) Виникнення суб'єктивних прав і юридичних обов'язків - це стан переходу від загальних приписів правових норм до конкретної моделі поведінки конкретних суб'єктів.

3) Реалізація (фактичне використання) елективних прав і юридичних обов'язків.

Крім цього, в процесі правового регулювання можлива (але не обов'язкова) стадія застосування норм права, яка виявляється у виданні державно-владного акта, що забезпечує виникнення, зміну або припинення правових відносин.

10. Тести

1) Здійснюваний державою за допомогою всіх юридичних засобів владний вплив на суспільні відносини з метою їх упорядкування, закріплення, охорони і розвитку.

А) Правове управління.

Б) Правове регулювання.

В) Правове керівництво.

Г) Жодна з відповідей не вірна.

2) Право повинно чітко регулювати діяльність державних органів, наділяти їх певним правовим статусом, потрібним для здійснення.

А) Правовго управління.

Б) Правовго регулювання.

В) Правовго керівництва.

Г) Жодна з відповідей не вірна.

3) Право регулює ті відносини, що … потребують і піддаються юридичній регламентації.

А) безперервно.

Б) об'єктивно.

В) суб'єктивно.

Г) Жодна з відповідей не вірна.

4) Під правовим регулюванням насамперед слід розуміти діяльність з підготовки й прийняття нормативно-правових актів.

А) державою і суспільством.

Б) Верховною Радою.

В) виконавчою владою.

Г) Жодна з відповідей не вірна.

5) Предметом правового регулювання не є:

А) Право регулює відносини, що виникають між людьми та їх об'єднаннями.

Б) Право регулює відносини, суб'єкти яких є свідомими і вольовими їх учасниками.

В) Право регламентує найважливіші суспільні відносини.

Г) Право регулює ті відносини, що об'єктивно потребують і піддаються юридичній регламентації.

6) Сфера правового регулювання піддається зміні:

А) не піддається зміні.

Б) залежно від змісту правового регулювання змінюється завдання.

В) залежно від завдань змінюється зміст правового регулювання.

Г) Жодна з відповідей не вірна.

7) Пріоритетні напрямки правового регулювання в сучасній Україні у сфері управлінських відносин.

А) сприяння розвитку ринкових відносин, додержання рівності форм власності.

Б) сприяння розвитку в цивілізованій формі політичного плюралізму за умови додержання громадянського миру і злагоди.

В) боротьба з корупцією та іншими правопорушеннями, охорона і захист прав і свобод людини і громадянина.

Г) Жодна з відповідей не вірна.

8) Особливий порядок правового регулювання, що виражається у певному поєднанні способів (дозволів і заборон) і створює стан більшого чи меншого сприяння для задоволення інтересів суб'єкта права.

А) Тип правового регулювання.

Б) Вид правового регулювання.

В) Метод правового регулювання.

Г) Жодна з відповідей не вірна.

9) За цим типом регулювання створюються цивільні, трудові, сімейні, житлові та інші правовідносини.

А) Звільнення від заборони.

Б) Загальний дозвіл.

В) Загальна заборона.

Г) Жодна з відповідей не вірна.

10) Стадія застосування норм права, яка виявляється у виданні державно-владного акта, що забезпечує виникнення, зміну або припинення правових відносин.

А) Обов'язкова.

Б) Не обов'язкова.

В) Залежно від законодавства.

Г) Жодна з відповідей не вірна.

Висновок

Метою видання правових приписів є досягнення необхідного суспільно корисного результату. Саме тому суспільство зацікавлено, щоб юридичні норми досягали мети, визначеної при їх виданні. Аналіз цих питань і становить проблему ефективності правового регулювання. Критерієм ефективності правових норм (і права в цілому) є міра досягнення цілей, поставлених перед ними. Вони поділяються на близькі і кінцеві, прямі і непрямі і т. ін. Але загальним у всіх випадках є визнання того, що цілями правового регулювання виступає: а) закріплення за допомогою юридичних засобів уже існуючих суспільних відносин; б) стимулювання тих, що вже існують і які відповідають загальному інтересу суспільства; в) створення умов для виникнення і розвитку нових форм суспільних відносин; г) вилучення з практики соціально небезпечних відносин.

Співвідношення фактичних результатів дії юридичних норм з цілями, що ставилися при їх виданні, виявляє ефективність або неефективність юридичної норми. Досягнутий рівень цих цілей і буде визначати рівень ефективності норми права. Інакше кажучи, при визначенні ефективності беруться до уваги дві обставини: а) цілі, що були поставлені при виданні норми права; б) реально досягнуті результати. Основними чинниками, що забезпечують ефективність правового регулювання, можна вважати:

1) Відповідність вимог норм права рівню соціально-економічного розвитку суспільства. Норми права обумовлюються економічними чинниками не автоматично. Право - продукт свідомої діяльності людей, тому економічні закономірності розвитку суспільства можуть або вірно визначатися і відображуватися у праві, або спотворюватися в ньому. Це призводить до виникнення норм, що не відповідають економічним та іншим соціальним вимогам даного етапу розвитку суспільства. Такі обставини пояснюються, насамперед, об'єктивними труднощами пізнання реальної дійсності, а також суб'єктивістськими підходами до правотворення. Досвід показує, що такі правові акти, як правило, з часом допрацьовуються відповідно до реальних вимог соціально-економічного розвитку суспільства або повністю скасовуються.

2) Рівень досконалості законодавства. Чим досконаліше законодавство, тим швидше і повніше будуть досягатися цілі, визначені при виданні конкретних юридичних норм. Якщо ж у праві існує неузгодженість окремих норм, прогалини, а окремі норми не мають реальних санкцій, то все це суттєво впливає на рівень ефективності правового регулювання.

3) Рівень правової культури громадян. Ця умова досить об'ємна. Вона охоплює і режим законності при правотворчості та правозастосуванні, і рівень правосвідомості та низку інших явищ. Сутність правової культури виявляється у тому, що всі суб'єкти суспільних відносин мають бути обізнані зі змістом правових норм, чітко уявляти свої суб'єктивні права та юридичні обов'язки, неухильно дотримуватися їх. Без цих вимог не можуть бути ефективними правові вимоги. Всі суб'єкти правових вимог поділяються на дві групи: а) суб'єкти, для яких знання законодавства є службовою вимогою і необхідні для виконання службових обов'язків; б) всі інші суб'єкти. Суб'єкти першої групи, одержують інформацію про нормативні акти по службовій лінії, з офіційних джерел, а суб'єкти другої групи - з інших джерел, насамперед, із засобів масової інформації.

Однак, саме по собі знання права суб'єктами правових відносин не забезпечує його ефективності. Необхідні ще й умови для його втілення у життя.

Використана література

1. Алешина И.А. Паблик Рилейшнз для менеджеров и маркетеров.

2. Королько В. Основы PR.

3. Блек С. Паблик рилейшнз.

4. Королько В.Г. Основи паблік рілейшнз.

5. Моісеєв В.А. Паблік рилейшнз. Теорія і практика.

6. Катліп С., Сентер А., Брум Г. Паблік рилейшнз. Теорія і практика.

7. Гребенюк А.В. Комплексный подход к public relations.

Размещено на Allbest.ru

...