Господарські зобов'язання
Підстави виникнення господарських зобов'язань, характеристика їх видів. Виконання господарських зобов'язань суб'єктами господарювання й іншими учасниками господарських відносин, порядок його забезпечення. Умови припинення дії господарських зобов'язань.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | реферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 12.12.2016 |
| Размер файла | 62,4 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Зміст
- 1. Поняття господарських зобов'язань та підстави їх виникнення
- 2. Види господарських зобов'язань
- 3. Виконання господарських зобов'язань
- 4. Забезпечення виконання господарських зобов'язань
- 5. Припинення господарських зобов'язань
1. Поняття господарських зобов'язань та підстави їх виникнення
Зв'язок між суб'єктами та іншими учасниками господарських відносин здійснюється у формі господарських зобов'язань, яким присвячений розділ (IV) Господарського кодексу назвою - "Господарські зобов'язання".
Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) повинен вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Отже, сторонами зобов'язальних відносин є: зобов'язана сторона й управлена сторона. Змістом господарського зобов'язання є дії господарського чи управлінсько-господарського характеру, які на вимогу управленої сторони має виконати чи від вчинення яких має утриматись зобов'язана сторона. При цьому сторони можуть за взаємною згодою конкретизувати або розширити зміст господарського зобов'язання в процесі його виконання, якщо законом не встановлено інше.
Господарський характер дій зобов'язаної сторони полягає у виконанні робіт/ послуг, переданні майна, сплати грошей, наданні інформації тощо чи утриманні таких дій. Управлінсько-господарський характер дій може проявлятися, зокрема, у прийнятті рішення про створення суб'єкта господарювання, поданні визначеного законом комплекту документів для реєстрації такого суб'єкта господарювання, отримання ліцензій та інших дозволів, затвердження інвестиційного проекту будівництва, укладенні договору, його пролонгації та ін.
Підстави виникнення господарських зобов'язань передбачені ст.174 ГК України та ст.11 ЦК України. Господарські зобов'язання можуть виникати:
безпосередньо з акта законодавства (ГК, ЦК, закону, підзаконних нормативно-правових актів), що регулює господарську діяльність:
з акта управління господарською діяльністю (в тому числі прийняття рішення про створення суб'єкта господарювання, його реєстрації чи відмові в ній, виданні чи анулюванні ліцензій та ін.);
з господарських договорів;
інших договорів, передбачених законом, а також з договорів, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;
інших правочинів, що не суперечать законові;
внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання;
придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав;
у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів;
внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання (тендер, торги публічні, надзвичайний або військовий стан);
на підставі рішення суду чи спеціально уповноваженого органу (Антимонопольного комітет), Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку та ін.) щодо накладення у передбачених законом випадках санкцій на порушників (якщо, наприклад, суд або уповноважений орган зобов'язує порушника вчинити певні дії, спрямовані на відновлення становища сторін зобов'язання, яке мало місце до порушення зобов'язаною стороною свого обов'язку).
Організаційно-господарські зобов'язання можуть виникати:
між суб'єктом господарювання та власником, який є засновником даного суб'єкта, або органом державної влади, органом місцевого самоврядування, наділеним господарською компетенцією щодо цього суб'єкта;
між суб'єктами господарювання, які разом організовують об'єднання підприємств чи господарське товариство, та органами управління цих об'єднань чи товариств;
між суб'єктами господарювання, у разі якщо один з них є щодо іншого дочірнім підприємством;
в інших випадках, передбачених ГК, іншими законодавчими актами або установчими документами суб'єкта господарювання.
Організаційно-господарські зобов'язання суб'єктів можуть виникати з договору та набувати форми договору (наприклад, засновницького договору про створення об'єднання підприємств, в якому визначаються взаємовідносини між учасниками об'єднання та органом управління об'єднання).
Суб'єкти господарювання мають право разом здійснювати господарську діяльність для досягнення спільної мети, без утворення єдиного суб'єкта господарювання, на умовах, визначених договором про спільну діяльність. У разі якщо учасники договору про спільну діяльність доручають керівництво спільною діяльністю одному з учасників, на нього може бути покладено обов'язок ведення спільних справ. Такий учасник здійснює організаційно-управлінські повноваження на підставі доручення, підписаного іншими учасниками.
Від передоручення виконання майново-господарських зобов'язань слід відрізняти передачу (делегування) прав у господарсько-організаційних зобов'язаннях. Управлений суб'єкт господарського зобов'язання може передати другій стороні, за її згодою, належні йому за законом, статутом чи договором права на одержання майна від третьої особи з метою вирішення певних питань щодо управління майном або делегувати права для здійснення господарсько-управлінських повноважень. Передача (делегування) прав допускається, якщо інше не передбачено законом. Так, наприклад, органам управління, які здійснюють організаційно-господарські повноваження стосовно суб'єктів господарювання державного сектору економіки, забороняється делегувати іншим суб'єктам повноваження щодо розпорядження державною власністю і повноваження щодо управління діяльністю суб'єктів господарювання, за винятком делегування названих повноважень відповідно до закону органам місцевого самоврядування та в інших випадках, передбачених ГК України та іншими законами.
Передача (делегування) прав Іншій стороні можлива тільки за її згоди і може бути безстроковою чи обумовленою певним строком. Акт передачі прав вважається чинним з дня одержання повідомлення про це зобов'язаною стороною, а акт делегування господарсько-управлінських повноважень іншому суб'єкту - з дня офіційного опублікування цього акта.
Передача (делегування) прав тягне за собою обов'язок суб'єкта, який одержав у результаті такої передані (делегування) додаткові повноваження, вирішувати відповідне до цих повноважень коло господарських питань та нести відповідальність за наслідки рішень, що ним приймаються.
2. Види господарських зобов'язань
Різноманітність господарських зобов'язань зумовлює необхідність їх класифікації з практичних міркувань.
Основними видами господарських зобов'язань, згідно з ч.2 ст.173, є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.
Майново-господарськими (згідно з ч.1 ст.175) визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Юридичним об'єктом такого зобов'язання є певна господарська дія - виготовлення та/або реалізація продукції, виконання робіт, надання послуг, передача майна, сплата грошей тощо, або утримання від певної дії. Майново-господарському зобов'язанню притаманна переважно активна поведінка зобов'язаної сторони. Пасивна поведінка, як правило, виступає доповненням до позитивних активних дій суб'єктів. Предметом майново-господарського зобов'язання є певна продукція, товари, роботи, послуги, гроші, інше майно.
Ці відносини регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.
Суб'єктами майново-господарських зобов'язань можуть бути:
суб'єкти господарювання, зазначені у статті 55 ГК1) суб'єкти господарювання-господарські організації-юридичні особи, створені відповідно до ЦК, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до ГК, інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці), а також у ЦК, спеціальних законах ("Про інноваційну діяльність", "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)", "Про народні художні промисли" та ін.);
негосподарюючі суб'єкти - юридичні особи, які вступають у відносини із суб'єктами господарювання з метою забезпечення власних господарських потреб;
органи державної влади, наділені господарською компетенцію;
органи місцевого самоврядування, що діють у межах своєї господарської компетенції.
Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами, зобов'язаною та управленою сторонами зобов'язання є, відповідно, боржник і кредитор.
Проте від майново-господарських слід відрізняти негосподарські зобов'язання майнового характеру, що виникають між суб'єктами господарювання та негосподарюючими суб'єктами - громадянами (споживачами, зокрема) та регулюються іншими актами законодавства (Законом "Про захист прав споживачів", зокрема).
Організаційно-господарськими (згідно з ч.1 ст.176 ГК України) визнаються господарські зобов'язання, що виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб'єктом господарювання та суб'єктом організаційно-господарських повноважень, в силу яких зобов'язана сторона повинна здійснити на користь другої сторони певну управлінсько-господарську (організаційну) дію або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Суб'єктами господарювання є особи, визначені ст.55 ГК України.
До категорії суб'єктів організаційно-господарських зобов'язань належать:
органи державної влади, наділені господарською компетенцією, - щодо підпорядкованих їм державних підприємств і підконтрольних (з певних питань) підприємств та інших господарських організацій будь-яких форм власності;
органи місцевого самоврядування, що діють у межах своєї господарської компетенції, - щодо комунальних підприємств та організацій і підконтрольних (з певних, визначених законом питань) підприємств та організацій будь-яких форм власності, що розташовані на території відповідної територіальної громади;
господарські об'єднання ~ щодо підприємств-учасників;
холдингові компанії - щодо своїх корпоративних підприємств;
учасники господарських організацій корпоративного типу, що володіють корпоративними правами (втому числі правом брати участь в управлінні організацією такого типу);
суб'єкти господарювання, наділені управлінськими повноваженнями щодо інших суб'єкті на підставі укладених між ними договорів підприємницького характеру - про делегування управлінських повноважень одному з них, щодо підпорядкування двох і більше суб'єктів господарювання іншому та ін.
Відтак, розрізняють окремі підвиди організаційно-господарських зобов'язань залежно від:
а) підстав виникнення (закон, договір, акт управління);
б) від складу суб'єктів, у тому числі такі, що виникають:
* між суб'єктом господарювання та власником, який є засновником даного суб'єкта;
* між суб'єктом господарювання та органом державної влади, органом місцевого самоврядування, наділеним господарською компетенцією щодо цього суб'єкта;
* між господарським об'єднанням та його засновниками (учасниками);
* між холдинговою компанією та її корпоративними підприємствами;
* між материнським та її дочірнім підприємством;
* між суб'єктами господарювання, у разі якщо один з них є щодо іншого залежним підприємством;
* між двома і більше суб'єктами господарювання відповідно до укладеного між ними договору про спільну діяльність, за яким керівництво спільною діяльністю доручається одному з учасників з покладанням на нього обов'язку ведення спільних справ (такий учасник здійснює організаційно-управлінські повноваження на підставі доручення, підписаного іншими учасниками);
* в інших випадках, передбачених ГК, іншими законодавчими актами або установчими документами суб'єкта господарювання.
Організаційно-господарські зобов'язання суб'єктів можуть виникати з договору та набувати форми договору. Наприклад, між дочірнім підприємством та материнською компанією (як суб'єктом організаційно-господарських повноважень) можливе укладення договорів організаційного характеру, спрямованих на встановлення загальних засад реалізації контролюючих функцій щодо дочірнього підприємства, у тому числі порядку розподілу прибутку останнього, визначення підстав і розмірів компенсації збитків, завданих з вини контролюючого підприємства, тощо.
Як окремі види господарських зобов'язань ГК України визначає соціально-комунальні зобов'язання суб'єктів господарювання (ст.177, ч.4 ст.175) та публічні зобов'язання суб'єктів господарювання (ст.178).
Соціально-комунальні зобов'язання суб'єктів господарювання характеризуються соціальним спрямуванням (тобто мають виконуватися та користь суспільства або територіальної громади) і можуть виникати:
за рішенням місцевої ради, відповідно до якого на суб'єктів господарювання покладається обов'язок за рахунок власних коштів відповідно до закону створювати спеціальні робочі місця для осіб з обмеженою працездатністю та організовувати їх професійну підготовку (ч.1 ст.177 ГК);
за власним бажанням суб'єктів господарювання щодо покладення на себе зобов'язання про:
а) господарську допомогу у вирішенні питань соціального розвитку населених пунктів їх місцезнаходження, у будівництві н утриманні соціально-культурних об'єктів та об'єктів комунального господарства і побутового обслуговування, наданні іншої господарської допомоги з метою розв'язання місцевих проблем;
б) участь у формуванні відповідних фондів місцевих рад (якщо інше не встановлено законом) та у виконанні робіт щодо комплексного економічного і соціального розвитку територій (ч.4 ст.175, ч.2 ст.177 ГК). Проте такі добровільні зобов'язання не є підставою для вимог щодо їх обов'язкового виконання.
Публічні зобов'язання суб'єктів господарювання (ст.178 ГК) виникають відповідно до закону та установчих документів суб'єкта господарювання, на якого покладається обов'язок здійснювати виконання робіт, надання послуг або продаж товарів кожному, хто до нього звертається на законних підставах. При цьому суб'єкт господарювання не має права відмовити у виконанні робіт, наданні послуг, продажу товару за наявності у нього такої можливості або надавати перевагу одному споживачеві перед іншими, крім випадків, передбачених законодавством. У разі безпідставного ухилення від виконання публічного зобов'язання суб'єкт господарювання повинен відшкодувати другій стороні завдані цим збитки в порядку, визначеному законом. Кабінет Міністрів України може у визначених законом випадках затверджувати правила, обов'язкові для сторін публічного зобов'язання, в тому числі щодо встановлення або регулювання цін. Умови зобов'язання, що не відповідають цим правилам або встановленим цінам, є недійсними. Положенням ст.178 ГК значною мірою відповідають положення ст.633 ЦК щодо публічних договорів.
Публічні зобов'язання мають місце у тих сферах господарювання, де їх наявність обумовлена об'єктивними технологічними особливостями виробництва і реалізації товарів (робіт, послуг). Це діяльність з енергопостачання, газопостачання, централізованого водопостачання і водовідведення, з перевезення транспортом загального користування, з надання послуг зв'язку тощо. Публічний характер відповідного зобов'язання визначається законом (закони України "Про електроенергетику", "Про трубопровідний транспорт", "Про поштовий зв'язок і т. ін.) та установчими документами
Різновидом майново-господарських зобов'язань є господарсько-договірні зобов'язання. Неодмінною ознакою господарсько-договірних зобов'язань є чітко визначена підстава виникнення таких зобов'язань - господарський договір. Відповідно до ст.179 ГК майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами-юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Проте ГК не визначає поняття господарського договору, що пояснюється, установленням надто широкого кола суб'єктів майново-господарських зобов'язань і, зокрема, господарсько-договірних зобов'язань.
Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами, зобов'язаною та управненою сторонами зобов'язання є відповідно боржник і кредитор. Дія (утримання від дії), що є об'єктом зобов'язання, повинна бути здійснена зобов'язаною стороною на користь управненої сторони. Виконання господарського зобов'язання третьою особою, що не є стороною у зобов'язанні, допускається, якщо ця третя особа - безпосередній виконавець, і якщо із закону, господарського договору або характеру зобов'язання не випливає обов'язок сторони виконати зобов'язання особисто). Типовим прикладом передоручення виконання зобов'язання є залучення генеральним підрядником для виконання підряду на капітальне будівництво субпідрядника і передоручення останньому виконання зобов'язання безпосередньо замовникові. Передоручення виконання може бути здійснено і управненою стороною (під час поставки товару через товарну біржу або іншого посередника).
Неналежне виконання зобов'язання третьою особою не звільняє сторони від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання.
Суб'єкти господарювання у випадках, передбачених ГК України та іншими законами, можуть добровільно брати на себе зобов'язання майнового характеру на користь інших учасників господарських відносин (благодійництво тощо). Такі зобов'язання не є підставою для вимог щодо їх обов'язкового виконання.
Соціально-комунальні зобов'язання суб'єктів господарювання.
Суб'єкти господарювання зобов'язані за рішенням місцевої ради за рахунок своїх коштів відповідно до закону створювати спеціальні робочі місця для осіб з обмеженою працездатністю та організовувати їх професійну підготовку.
Обов'язок суб'єктів господарювання щодо створення спеціальних робочих місць для осіб з обмеженою працездатністю передбачений ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в України від 21 березня 1991 р. № 875-ХП. Згідно з цією статтею для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 4 % середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого цією статтею, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. У межах вищезазначених нормативів здійснюється також працевлаштування інвалідів унаслідок психічного розладу відповідно до Закону України "Про психіатричну допомогу"1 від 22 лютого 2000 р. № 1489-ІІІ.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Суб'єкти господарювання можуть, незалежно від статутної мети своєї діяльності, брати на себе зобов'язання про господарську допомогу у вирішенні питань соціального розвитку населених пунктів їх місцезнаходження, у будівництві й утриманні соціально-культурних об'єктів та об'єктів комунального господарства і побутового обслуговування, подавати іншу господарську допомогу з метою розв'язання місцевих проблем. Суб'єкти господарювання мають право брати участь у формуванні відповідних фондів місцевих рад, якщо інше не встановлено законом, та у виконанні робіт щодо комплексного економічного і соціального розвитку територій.
Відповідно до статей 27, 28, 30, 31 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"2 від 21 травня 1997 р. № 280/97-ВР, виконавчі органи місцевих рад наділені повноваженнями залучати підприємства, установи та організації незалежно від форм власності до участі в комплексному соціально-економічному розвитку сіл, селищ, міст; в обслуговуванні населення засобами транспорту, зв'язку, у розвитку потужностей будівельної індустрії і промисловості будівельних матеріалів, у створенні, розвитку І реконструкції об'єктів інженерного забезпечення і транспортного обслуговування. Виконавчі органи місцевих рад мають право залучати на договірних засадах кошти підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності на будівництво, розширення, ремонт і утримання на пайових засадах об'єктів виробничої і соціальної інфраструктури, на заходи щодо охорони навколишнього природного середовища та організацію благоустрою населених пунктів.
3. Виконання господарських зобов'язань
Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином і в натурі.
Виконання зобов'язання належним чином полягає у такому його виконанні, що відповідає вимогам закону, інших актів законодавства, договору, а за відсутності в цих правових документах конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (іншими словами - відповідно до звичаїв господарсько-ділового обігу). Це стосується і місця, і часу виконання зобов'язання, і можливості (неможливості) розстрочення виконання.
Відповідно до ст. 197 ГК господарське зобов'язання підлягає виконанню за місцем, визначеним законом, господарським договором, або місцем, яке визначено змістом зобов'язання.
У разі якщо місце виконання зобов'язання не визначено, зобов'язання повинно бути виконано:
за зобов'язаннями, змістом яких є передача прав на нерухоме майно (будівлю, земельну ділянку, інше нерухоме майно) - за місцезнаходженням нерухомості;
за грошовими зобов'язаннями - за місцезнаходженням (місцем проживання) управленої сторони на момент виникнення зобов'язання, або за її новим місцезнаходженням (місцем проживання) за умови, що управлена сторона своєчасно повідомила про нього зобов'язану сторону;
за іншими зобов'язаннями - за місцезнаходженням (місцем проживання) зобов'язаної сторони, якщо інше не передбачено законом.
У разі відсутності управленої сторони, ухилення її від прийняття виконання або іншого прострочення нею виконання зобов'язана сторона за грошовим зобов'язанням має право внести належні з неї гроші або передати за зобов'язанням цінні папери до депозиту нотаріальної контори, яка повідомляє про це управне-ну сторону. Внесення грошей (цінних паперів) до депозиту нотаріальної контори вважається виконанням зобов'язання.
Виконання грошових зобов'язань має певну специфіку, що визначена ст. 198 ГК. Так, платежі за грошовими зобов'язаннями, що виникають у господарських відносинах,
а) здійснюються у безготівковій формі або готівкою через установи банків (якщо інше не встановлено законом);
б) повинні бути виражені й підлягають оплаті у гривнях (в іноземній валюті - лише у випадках, передбачених актами законодавства, та відповідно до встановленого порядку);
в) нарахування відсотків за такими зобов'язаннями застосовуються у випадках, розмірах і порядку, визначених законом (Закон від 22.11.1996 р. "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань") або договором.
Господарське зобов'язання має виконуватися зазвичай зобов'язаною особою. Проте, відповідно до ст. 194 ГК, господарське зобов'язання може бути виконане в цілому або в частині третьою особою, що не є стороною в зобов'язанні. При цьому управлена сторона зобов'язана прийняти виконання, запропоноване третьою особою - безпосереднім виконавцем, якщо із закону, господарського договору або характеру зобов'язання не випливає обов'язок сторони виконати зобов'язання особисто.
Ст. 195 ГК передбачається можливість делегування прав у господарських зобов'язаннях. Управлений суб'єкт господарського зобов'язання вправі (якщо інше не передбачено законом) передати другій стороні за її згодою належні йому за законом, статутом чи договором права (з обумовленням певним строком або без такого) на одержання манна від третьої особи з метою вирішення певних питань щодо управління майном або делегувати права для здійснення господарсько-управлінських повноважень. Передача прав має бути документально оформлена - актом передачі, що вважається чинним з дня одержання повідомлення про це зобов'язаною стороною, а акт делегування господарсько-управлінських повноважень іншому суб'єкту - з дня офіційного опублікування цього акта. Передача (делегування) прав тягне за собою обов'язок суб'єкта, який одержав у результаті такої передачі (делегування) додаткові повноваження, вирішувати відповідне до цих повноважень коло господарських питань та нести відповідальність за наслідки рішень, що ним приймаються.
У господарському зобов'язані можуть брати участь кілька управлених або кілька зобов'язаних суб'єктів (ст. 196 ГК). У такому випадку кожний з управлених суб'єктів має право вимагати виконання, а кожний із зобов'язаних суб'єктів повинен виконати зобов'язання відповідно до частки цього суб'єкта, визначеної зобов'язанням. Виконання за участю кількох зобов'язаних осіб має бути солідарним (ч.2 ст. 196 ГК). При такому виконанні господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (статті 541-544), якщо інше не передбачено законом.
Вимога закону щодо виконання господарського зобов'язання в натурі підкріплюється положенням ч.2 ст. 194 ГК України, відповідно до якого неналежне виконання зобов'язання третьою особою не звільняє сторони від обов'язку виконати зобов'язання в натуральній формі, крім випадків, передбачених ч. З ст. 193 ГК:
1) якщо інше передбачено законом або договором;
2) якщо управлена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання.
Кожна сторона господарського зобов'язання повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського (публічного) інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК, іншими законами або договором. Проте застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє його (суб'єкта) від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управлена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання.
Зобов'язання має бути виконане також:
в повному обсязі (управлена сторона має право не приймати виконання зобов'язання частинами, якщо інше не передбачено законом, іншими нормативно-правовими актами або договором, або не випливає зі змісту зобов'язання);
вчасно, тобто у встановлені законом та/або договором строки; зобов'язана сторона має право виконати зобов'язання достроково, якщо інше не передбачено законом, іншим нормативно-правовим актом або договором, або не випливає зі змісту зобов'язання.
Одностороння відмова від виконання господарського зобов'язання зазвичай вважається порушенням. Проте вона допускається в певних випадках:
передбачених законом;
у разі неналежного виконання іншою стороною (згідно з ч.6 ст. 193 ГК, зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання);
у разі відмови від виконання або відстрочки виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч.7 ст. 193 ГК).
Управлена сторона, приймаючи виконання господарського зобов'язання, на вимогу зобов'язаної сторони повинна видати письмове посвідчення виконання зобов'язання повністю або його частини. Прийняття виконання за договірним зобов'язанням зазвичай оформляється актом прийому-передачі виконання, підписаного уповноваженими представниками сторін договору.
Загальними принципами виконання господарських зобов'язань є:
1. Належне виконання відповідно до вимог закону, інших правових актів, договору, якими визначається зміст конкретного зобов'язання, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
2. Реальне виконання незалежно від застосування господарських санкцій. У сфері господарювання діє загальне правило: застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання, не звільняє його від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання.
3. Недопущення односторонньої відмови від виконання, крім випадків, передбачених законом (наприклад, згідно із Законом України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач за наявності підстав, передбачених у законі, може відмовитись у односторонньому порядку від виконання своїх зобов'язань), або договором, що є підставою виникнення відповідного зобов'язання (за умови, що закон не містить прямої заборони щодо односторонньої відмови від виконання зобов'язання, що виникло за певним видом господарського договору).
Управнена сторона, приймаючи виконання господарського зобов'язання, на вимогу зобов'язаної сторони повинна видати письмове посвідчення виконання зобов'язання повністю або його частини. Посвідчення про виконання зобов'язання складається задовільною формою, якщо нормативно-правовими актами не встановлено чіткі вимоги до такого посвідчення, та має бути підписано уповноваженою особою сторони, що приймає виконання, та скріплено печаткою.
4. Проведення виконання за належним місцем (місцем, визначеним законом, господарським договором, або місцем, яке визначено змістом зобов'язання).
4. Забезпечення виконання господарських зобов'язань
Під забезпеченням виконання зобов'язань розуміють спеціальні правові заходи майнового характеру, які встановлюються законом або договором з метою забезпечення належного виконання зобов'язань. У випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язання кредитор має право вимагати виконання в примусовому порядку через звернення в суд. Суд, застосовуючи заходи державного примусу, примушує боржника до виконання зобов'язання, стягує збитки, завдані неналежним виконанням.
Відповідно до ст. 199 ГК виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими ГК та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються в господарському (діловому) обігу.
У згаданій статті ГК зазначено, що до відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК.
У ЦК забезпечення виконання зобов'язань регламентується гл.49, в якій зазначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
1) Неустойка
Неустойка (штраф, пеня) - грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов'язання.
Штраф - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пеня - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Зауважимо, що предметом неустойки може бути не тільки грошова сума, а й рухоме і нерухоме майно. Крім того, якщо в ЦК неустойка є тільки способом (видом) забезпечення виконання зобов'язань, то в ГК неустойка визнається також і заходом господарської відповідальності.
2) Порука
Порука має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання. Договір поруки укладається між кредитором за основним зобов'язанням і поручителем для забезпечення виконання основного зобов'язання. У договорі поруки повинна бути виявлена воля поручителя покладення на себе відповідальності за невиконання зобов'язання боржником.
За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником частково або в повному обсязі.
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
3) Гарантія
Відповідно до ст.560 ЦК за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку.
Водночас гарантія як спосіб забезпечення виконання зобов'язань визначається також і ст. 200 ГК, а саме: гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань способом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони в розмірі повної грошової суми, зазначеної в письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов'язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні.
Гарантія діє протягом строку, на який вона видана, і є чинною від дня її видачі, якщо в ній не встановлено інше. Крім того, гарантія не може бути відкликана гарантом, якщо в ній не встановлено інше.
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.
4) Застава
Відносини застави як способу забезпечення виконання зобов'язань регулюються § 6 гл.49 ЦК, Законом України "Про заставу" від 02.10.1992, іншими актами законодавства.
На підставі застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.
Виокремлюють такі види застав: іпотека і заклад.
Іпотека - застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Заклад - застава рухомого майна, що передається у володіння заставодержателя або за його наказом - у володіння третій особі.
Предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема, річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.
Предметом застави також може бути майно, яке заставодавець одержить після виникнення застави (майбутній урожай, приплід худоби тощо).
Разом з тим предметом застави не можуть бути національні, культурні та історичні цінності, які є об'єктами права державної власності і занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру національної культурної спадщини, а також вимоги, які мають особистий характер, та інші вимоги, застава яких заборонена законом.
5) Притримання
Новим видом забезпечення виконання зобов'язань є притримання. Притримання надає право кредитору, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків, притримати її в себе до виконання боржником зобов'язання.
Отже, особа яка притримує річ, має право задовольнити свої вимоги до іншої особи за рахунок цієї речі. При цьому реалізація речі повинна здійснюватись відповідно до правил, установлених стосовно застави.
Загальногосподарські (публічні) гарантії виконання зобов'язань
Відповідно до ст. 201 ГК з метою нейтралізації несприятливих наслідків від економічних злочинів законом може бути передбачено обов'язок комерційних банків, страховиків, акціонерних товариств та інших суб'єктів господарювання, які залучають кошти або цінні папери громадян і юридичних осіб, передавати частину своїх коштів для формування єдиного страхового фонду публічної застави.
5. Припинення господарських зобов'язань
Господарське зобов'язання припиняється (статті 202-208 ГК):
виконанням, проведеним належним чином - ч.1 і 2 ст. 203 (якщо всі умови зобов'язання виконані належним чином і виконання прийнято управленою стороною);
господарське зобов'язання виконання припинення
зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання - ч.3-5 ст. 203 (для зарахування достатньо заяви однієї сторони зобов'язання; проте не допускається зарахування вимог, щодо яких за заявою другої сторони належить застосувати строк позовної давності і строк цей минув, а також в інших випадках, передбачених законом);
у разі поєднання управленої та зобов'язаної сторін в одній особі - ч.2 ст. 204;
за згодою сторін (зокрема угодою про заміну одного зобов'язання іншим між тими самими сторонами, якщо така заміна не суперечить обов'язковому акту, на підставі якого виникло попереднє зобов'язання - ч.1 ст. 204);
у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду (ст. 206);
через неможливість виконання (ст. 205):
у разі виникнення обставин, за які жодна з його сторін не відповідає (в тому числі ліквідація суб'єкта без правонаступництва; визнання його банкрутом); при цьому зобов'язана сторона з метою запобігання невигідним для сторін майновим та іншим наслідкам повинна негайно повідомити про це управлену сторону, яка має вжити необхідних заходів щодо зменшення зазначених наслідків. Таке повідомлення не звільняє зобов'язану сторону від відповідальності за невиконання зобов'язання відповідно до вимог закону;
в інших випадках, передбачених ГК або іншими законами.
До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Згідно з ч.1 ст. 206, господарське зобов'язання може бути розірвано сторонами відповідно до правил, встановлених статтею 188 ГК щодо зміни та розірвання господарських договорів. Проте державний контракт підлягає розірванню у разі зміни або скасування державного замовлення, яким передбачено припинення дії контракту, з моменту, коли про це стало відомо сторонам зобов'язання. Наслідки розірвання державного контракту для його сторін визначаються відповідно до закону.
Господарське зобов'язання на вимогу однієї зі сторін або відповідного органу державної влади може бути визнано судом недійсним повністю або в частині (ст. 207 ГК), якщо воно:
не відповідає вимогам закону;
або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства;
або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).
Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що:
виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків;
допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов;
вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.
Визнання господарського зобов'язання недійсним тягне наслідки, передбачені законом (ч. З ст. 207, ст. 208 ГК України), а саме:
припинення зобов'язання повністю або в частині з дня набрання законної сили відповідним рішенням суду;
якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, то таке зобов'язання припиняється на майбутнє;
вилучення в доход держави за рішенням суду манна (коштів), одержаного сторонами за зобов'язанням у разі визнаною недійсним зобов'язання як такого, що суперечить інтересам держави і суспільства; при цьому:
1) за наявності наміру вчинення зобов'язання з незаконною метою в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного;
2) у разі наявності наміру лише у однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави;
двостороння реституція - у разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав: кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.
Більшість зобов'язань припиняється їх виконанням. Одначе припинення зобов'язань може бути обумовлено не будь-яким, а саме належним його виконанням, тобто таким, яке відповідає умовам зобов'язання, вимогам закону та інших правових актів, а в разі відсутності таких вимог і умов - іншим вимогам, які зазвичай висуваються. Належне виконання - це таке виконання коли досягнуто мету, заради якої виникло зобов'язання. Якщо зобов'язальна сторона мала два або декілька зобов'язань, за якими вона мала право вибору (альтернативне зобов'язання), і належним чином виконала хоча б одне - то господарське зобов'язання вважається виконаним. В альтернативному зобов'язанні боржник повинен вчинити для кредитора одну із декількох дій, які передбачені чи законом, чи договором. При цьому альтернативне зобов'язання, незважаючи на множинність предмета, - єдине зобов'язання.
Зарахування зустрічної однорідної вимоги як спосіб припинення зобов'язання характеризується тим, що при наявності двох зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав чи виконання яких можна вимагати в один і той же час, вони взаємно погашають один одного повністю (якщо суми зустрічних зобов'язань рівні) чи частково (якщо суми зустрічних зобов'язань різні). Зарахування повинно бути проведене за заявою однієї зі сторін, за наявності трьох умов у сукупності: зустрічність вимог, тобто участь сторін одночасно у двох зобов'язаннях; однорідність предмету зобов'язання; настання строку виконання за цими вимогами. Не допускається зарахування вимог, за якими за заявою іншої сторони належить застосувати строк позовної давності і цей строк вийшов. Крім цього, не можна вимагати зарахування зобов'язання, за яким вийшов строк позовної давності.
Господарське зобов'язання може бути припинене за згодою сторін. Розрізняють три види підстав припинення господарських зобов'язань за згодою сторін: угода про заміну одного зобов'язання іншим між тими ж сторонами - новація, відступлення та прощення боргу. Для новації характерні такі ознаки: наявність угоди сторін, тобто відсутність спору щодо припинення дії попереднього зобов'язання і щодо умов нового зобов'язання; припинення попереднього зобов'язання; припинення всіх додаткових зобов'язань, які забезпечують виконання попереднього зобов'язання, у разі якщо сторони не домовились при укладенні нової угоди про інше; виникнення між тими ж особами нового зобов'язання, яке містить умови про інший предмет чи інший спосіб виконання. При прощенні боргу зобов'язання припиняється звільненням кредитором боржника від покладених на нього обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора. За згодою сторін зобов'язання може бути припинено наданням замість виконання відступного (сплата грошей, передача майна, виконання робіт тощо). Розмір, строки та порядок надання відступного встановлюється сторонами.
Господарське зобов'язання припиняється при поєднанні управненої та зобов'язальної сторін в одній особі. Ця умова припинення зобов'язання має місце у випадках злиття та приєднання юридичних осіб, пов'язаних взаємними зобов'язаннями. В обох випадках зникає інший суб'єкт правовідносин, у зв'язку з чим припиняються і самі правовідносини. Зобов'язання виникає знову, якщо це об'єднання припиняється.
Господарське зобов'язання припиняється у разі неможливості його виконання. Зобов'язання припиняється, якщо неможливість виконання викликана обставинами, за які жодна із сторін не відповідає, тобто неможливість виконання повинна настати через об'єктивні обставини (випадково). На практиці такі обставини сторони називають обставинами нездоланної сили (форс-мажор). Зобов'язання припиняється неможливістю виконання при ліквідації суб'єкта господарювання (боржника або кредитора), крім випадків, коли виконання зобов'язань ліквідованої юридичної особи покладається на іншу особу в порядку правонаступництва. Крім того, однією з підстав припинення господарського зобов'язання є ліквідація суб'єкта господарювання - банкрута, який є учасником зобов'язання.
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Загальні положення про господарські зобов’язання. Умови виконання господарських зобов'язань. Розірвання та недійсність господарського зобов'язання. Господарсько-правової відповідальності за невиконання зобов’язань.
курсовая работа [36,9 K], добавлен 09.05.2007Поняття та основні види господарських зобов'язань, визначення підстав для їх виникнення. Аналіз особливостей та ознак господарського договору, його нормативно-правове регулювання. Специфіка відповідальності за неналежне виконання договірних зобов'язань.
курсовая работа [44,7 K], добавлен 09.06.2011Сутність господарського зобов’язання в господарському обороті, підстави їх виникнення та порядок зміни. Визначення підстав припинення господарських зобов'язань, певних гарантій, а також міри відповідальності за невиконання зобов'язань, законодавча база.
курсовая работа [57,1 K], добавлен 10.09.2009Захист господарських відносин. Суть поняття "господарське зобов'язання" та відповідальність у випадку порушення таких зобов'язань. Правовий аналіз основних норм господарського законодавства. Формулювання підстав виникнення господарських зобов'язань.
реферат [31,7 K], добавлен 24.04.2017Проблеми класифікації господарських зобов'язань. Майново-господарські та організаційно-господарські відношення та їх суб'єкти. Відшкодування збитків в порядку, визначеному законом. Групи окремих видів зобов'язань. Недійсність господарського зобов'язання.
реферат [24,5 K], добавлен 14.12.2010Інститут зобов'язального права. Господарські договори та порядок їх укладання. Забезпечення виконання господарських зобов’язань: неустойка, порука, гарантія, застава, притримання. Публічні гарантії виконання зобов’язань. Господарські правопорушення.
курсовая работа [31,1 K], добавлен 07.05.2008Сутність, правова природа та особливості господарських правовідносин, що виникають у сфері банківського кредитування. Дослідження сучасної системи засобів забезпечення виконання господарських кредитно-банківських зобов’язань, оцінка їх ефективності.
автореферат [29,7 K], добавлен 13.04.2009Загальна характеристика господарських зобов’язань. Поняття, ознаки та види господарських договорів. Порядок укладання, зміни та розірвання господарських договорів. Особливість зобов'язання особистого характеру. Господарський процесуальний кодекс України.
контрольная работа [21,7 K], добавлен 28.10.2013Поняття та суб'єкти господарського зобов’язання, нормативна база та підстави їх виникнення. Особливості та порядок організації товариства з обмеженою відповідальністю, формування його фінансів. Вирішення питань між товариствами та державними замовниками.
контрольная работа [24,1 K], добавлен 22.12.2009Загальні ознаки інститутів забезпечення виконання зобов’язань. Встановлення функціональних зв'язків між окремими інститутами забезпечення виконання зобов’язань і цивільно-правовою відповідальністю. Поняття, відповідальність та припинення договору поруки.
курсовая работа [44,0 K], добавлен 05.02.2011Захист господарськими судами прав та інтересів суб’єктів господарювання. Поняття та види господарських зобов'язань, їх виконання та припинення згідно законодавства. Поняття господарського договору, його предмет та зміст, форма та порядок укладання.
реферат [29,7 K], добавлен 20.06.2009Поняття та класифікація видів підстав припинення зобов’язання, характеристика правових наслідків цього явища для його сторін. Особливості припинення зобов’язань за волевиявленням сторін. Припинення зобов’язань з обставин, що не залежать від волі сторін.
курсовая работа [35,7 K], добавлен 29.05.2019Порядок вчинення боржником дій щодо виконання договірного зобов’язання. Етапи аналізу при укладанні господарських договорів. Перелік підстав внесення грошових сум у депозит нотаріуса. Аналіз і обґрунтування прийнятих рішень у сфері партнерських відносин.
контрольная работа [23,2 K], добавлен 02.12.2012Характеристика зобов'язань в зовнішньоекономічній сфері. Різноманітність та широка сфера їх застосування. Вимоги до суб'єкту, об'єкту та предмету зобов'язання. Підстави його виникнення та ознаки. Загальна характеристика зобов'язальних правовідносин.
реферат [46,0 K], добавлен 28.05.2015Поняття зобов'язання як загальна категорія. Припинення і забезпечення зобов`язань у римському цивільному праві. Система правових засобів забезпечення виконання зобов'язань. Поняття, класифікація та структура договорів. Умова та спосіб виконання договору.
контрольная работа [68,6 K], добавлен 01.05.2009Види забезпечення виконання зобов'язань, класифікація та форма правочину щодо забезпечення їх виконання. Історичні передумови виникнення, поняття, предмет та стягнення неустойки. Відповідальність та припинення договору поруки та гарантії, види застави.
курсовая работа [60,2 K], добавлен 15.11.2010Загальне поняття та ознаки зобов’язального права, склад та класифікація зобов’язань. Система договорів у цивільному праві. Підстави виникнення та припинення договірних та недоговірних зобов’язань. Договір купівлі-продажу та договір дарування квартири.
курсовая работа [58,7 K], добавлен 14.07.2013Сутність позадоговірних зобов’язань та їх відмінності від договірних. Види позадоговірних зобов’язань та причини їх виникнення. Особливості відшкодування завданої майнової і моральної шкоди. Основні функції недоговірної цивільно-правової відповідальності.
реферат [20,5 K], добавлен 30.10.2011Становлення господарсько-договірного інституту та його співвідношення із суміжними інститутами цивільних та адміністративних договорів. Порядок закріплення у правовому документі угоди та майново-організаційних зобов’язань суб’єктів господарських відносин.
курсовая работа [56,7 K], добавлен 06.09.2016Визначення поняття підприємництва. Порядок безготівкових рахунків та форми безготівкових рахунків між підприємцями. Поняття зобов’язання та особливості договірних зобов’язань. Види забезпечення виконання зобов'язань згідно з законодавством України.
контрольная работа [28,7 K], добавлен 03.10.2014
