Історія держави і права України, як наука і навчальна дисципліна

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України Запорізький національний університет юридичний факультет кафедра історії і теорії держави та права

Реферат на тему: «Історія держави і права України, як наука і навчальна дисципліна»

Виконала студентка групи № 6.0816-1

Безсмертна Ольга Сергіївна

Перевірила: Середа А.М.

Запоріжжя 2016

Зміст

Вступ

1. Об'єкт та предмет історії держави та права України

2. Функції історії держави та права

3. Методи історії держави та права України

4. Періодизація історії держави та права України

5. Історіографія історії держави та права України

Література

Вступ

Що ж являє собою історія держави і права України? Це наукова і навчальна дисципліна, яка вивчає:

-- еволюцію української державної традиції в цілому;

-- розвиток механізмів державної влади в Україні;

-- зародження та функціонування правової системи в цілому і окремих галузей права України.

Історія держави і права України є історико-правовою наукою, оскільки вона має безпосереднє відношення як до науки історії, так і до науки про державу та право. За своїм характером це навчальна юридична дисципліна. Саме тому вона є невід'ємною частиною і необхідним елементом вищої юридичної освіти. На відміну від загальної історії, історія держави та права України не досліджує суспільство в цілому. Історія держави і права України вивчає процеси виникнення, розвитку, змін різних типів і форм держави, а також правових інститутів українського народу в хронологічній послідовності.

Обов'язковим компонентом, відсутність якого унеможливлює пізнання історико-правової спадщини, є глибокий і всебічний аналіз найважливіших юридичних пам'яток нашої минувшини. Потреба у цьому обумовлена підвищенням якості історико-правової підготовки слухачів, курсантів та студентів, їхньої загальної правової культури, а також можливістю ознайомлення з процесом становлення галузей українського права.

Історія держави та права України є невід'ємною складовою частиною багатовікової історії нашого народу, який творив та розвивав власну державність, втрачав її не зі своєї волі, відроджував Українську державу, розбудовував її, творив і вдосконалював національне право.

1. Об'єкт та предмет історії держави та права України

Теорія держави і права, як і кожна наука, має свій об'єкт та предмет пізнання, які тісно взаємодіють та співвідносяться, але повністю не збігаються.

Об'єкт -- філософська категорія, що визначає будь-яку дійсну чи уявну, матеріальну чи ідеальну реальність, яка розглядається як щось зовнішнє щодо людини та її свідомості, і яка стає предметом теоретичної та практичної діяльності суб'єкта.

Об'єкт науки -- це те, що підлягає науковому вивченню за допомогою пізнавальних засобів і прийомів. Процес вивчення об'єкта проявляється в побудові його уявної наукової моделі, що розглядається у вигляді цілісної системи понять і сутнісних властивостей.

Об'єкт пізнання слід відрізняти від його предмета. Під предметом розглядають частину, певну сторону об'єкта, те на що спрямована пізнавальна діяльність науки.

Змістовними щодо розмежування об'єкта та предмета науки є напрацювання В. Нерсесянца, який вважає, що об'єкт -- це те, що підлягає науковому вивченню за допомогою пізнавальних засобів і прийомів відповідної науки. У процесі наукового вивчення вихідні емпіричні знання про об'єкт доповнюються теоретичними знаннями, тобто системою понять про основні сутнісні властивості, ознаки і характеристики об'єкта дослідження, про закономірності його генези, функціонування і розвитку. Наукове (теоретичне) пізнання є процесом створення його уявного образу (моделі) у вигляді визначеної системи понять про сутнісні властивості цього об'єкта. Ці вихідні сутнісні властивості об'єкта (в їх поняттєвому вираженні) і є предметом науки.

Отже, об'єкт -- це те, на що спрямована пізнавальна діяльність науки в її абстрактному вигляді, відповідно, під предметом розглядають частину, певну сторону, сукупність знань про об'єкт пізнання. Таким чином, категорія «об'єкт» є ширшою, ніж «предмет». Відповідно, механізм держави, норма права, правовідносини, правопорядок, правотворчість, правозастосування, загалом юридична, політична, а також соціальна практика в тій частині, в якій вона впливає на політико-правові явища і процеси, є елементами предмета теорії держави і права.

Узагальнюючи викладене, необхідно констатувати: об'єктом теорії держави і права є самі держава і право, як взаємопов'язані та взаємодіючі явища соціокультурної реальності. Держава і право як об'єкт теорії держави і права розглядаються фахівцями-теоретиками як явища абстрактні, безпосередньо не пов'язані з конкретними прикладами.

Держава і право є об'єктом пізнання різних гуманітарних наук (філософії, політекономії, соціології, політології та ін.), але вони вивчають державу і право лише в прикладному плані в тому обсязі, який їм потрібен для більш глибокого пізнання предмета своєї науки. Таким чином, як і кожна наука, теорія держави та права має свій предмет.

Під предметом науки розуміють певну частину (зріз, властивість, орган тощо) об'єкта пізнання. Якщо право є системою правил людських взаємовідносин і поводження в організованих суспільних союзах, то у зв'язку з цим історія українського права є системою норм взаємовідносин між членами українського суспільного союзу і поводження цих осіб при регулюванні своїх взаємовідносин на різних етапах історичного розвитку.

Предметом вивчення для історії держави і права України є функції держави - фінансові, адміністративні, військові, економічні, зовнішні, судові, соціокультурні тощо; органи влади - вищі, центральні, місцеві, самоврядування; суспільний устрій та соціальна структура - верстви, категорії, групи, класи, на які поділявся управлінський соціум у різні історичні епохи; система права - джерела, галузі, норми; судова система; юридичний побут в цілому. Взаємозв'язок державних структур та правових інститутів, зародження та розвиток окремих Юридичних категорій, як-то злочин, кара, власність, право.

Отже, предметом нашої наукової та навчальної дисципліни є вивчення загальних закономірностей і характерних особливостей виникнення, функціонування, зміни різних типів та форм держави і права українського народу на всіх етапах його історичного розвитку, а саме: органи влади та управління, органи юстиції, правоохоронні системи, адміністративний устрій та адміністрації, джерела права, кодифікаційні процеси, галузі та норми кримінального, цивільного й адміністративного права, процесуальні дії, окремі юридичні категорії - злочини, кара, власність, спадщина, шлюб, арешт, ув'язнення тощо в їхній історичній просторовій та часовій послідовності і конкретності.

2. Функції історії держави та права

Під функціями науки розуміють основні напрями її теоретичного, методологічного, пізнавального та практичного призначення, які вона реалізує у суспільстві з метою його удосконалення та подальшого прогресивного перетворення.

Функції історії держави і права України такі:

1. онтологічна, або пізнання і пояснення історії державно-правових явищ

2. прогностична - прогнозування стійких тенденцій подальшого державно-правового розвитку;

3. наукова - формування таких, що ґрунтуються на наукових досягненнях, знань про минуле держави і права;

4. виховна - виховання національно-державницької свідомості у молоді;

5. ідеологічна - розробка фундаментальних ідей про сутність української державності і права, їхню національну вартість, провідні, фундаментальні засади;

6. евристична - відкриття нових фактів і закономірностей розвитку державницьких і правових тенденцій в українському суспільстві;

7. навчально-прикладна - застосування здобутків нації навчальній практиці, в ознайомленні з минулим, у його вивченні, у формуванні світогляду;

8. дидактична - розвиткок мовлення, мислення, умінь та навичок у процесі навчання та наукової праці.

Отже, предметом історії держави і права України є пізнання процесу зародження і розвитку держави та права України, формування української державної традиції, вивчення державно-правових категорій та інститутів, правового становища населення, джерел права та правової системи в їхній історичній конкретності та хронологічній послідовності.

3. Методи історії держави та права України

Методи історії держави та права України - це сукупність прийомів, способів і засобів дослідження та практичного засвоєння дійсності, за допомогою яких пізнаються державно-правові явища у процесі їх виникнення, розвитку та функціонування на території сучасної України.

Система методів історії держави та права України включає такі складові:

1) загальні методи мислення (аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, індукція, дедукція, аналогія);

2) філософські методи (діалектичний);

3) загальнонаукові методи (історичний, системний, функціональний, структурний);

4) конкретно-наукові (приватнонаукові) методи (неюридичні - статистичний, математичний та юридичні (власні) - історико-правовий, порівняльно-правовий, спеціально-юридичний).

Діалектичний метод - це універсальний метод, в основі якого лежить діалектика, тобто вчення про найбільш загальні закони розвитку природи, суспільства та мислення. Цей мето використовується з метою продемонструвати зв'язки між певними суспільними явищами, що мають істотний вплив на становлення та розвиток українського права й державності.

За допомогою історичного методу, який ґрунтується на вивченні процесів формування та розвитку української державності та права в хронологічній послідовності, розкрито розуміння їх сутності.

Порівняльно-історичний метод дозволяє виявити загальні закономірності розвитку держави та права в різних народів, які населяли українські землі в різні історичні епохи. Метод правової аналогії найчастіше застосовується в разі, коли відомості про певні явища не збереглись у первісній формі або є фрагментарними. Заповнити прогалини пізнання можна через зіставлення їх з іншими подібними фактами та подіями. Статистичний метод стає в пригоді для дослідження кількісних сторін історичного процесу, коли для об'єкта пізнання характерні значні числові показники.

4. Періодизація історії держави та права України

Періодизація курсу має важливе значення для опанування предмета історії держави і права України. Як один з елементів суспільного життя, право розвивається разом із суспільством. Правові відносини, інститути, норми різних етапів розвитку українського суспільства являють собою своєрідний комплекс правових приписів, притаманний даному часу, але в подальшому замінений іншими правовими приписами. Іноді вони дещо випереджають розвиток суспільного ладу і прискорюють його еволюцію, іноді, навпаки, відстаючи від розвитку суспільства, гальмують цей розвиток.

Держава і право на території України дослов'янського часу охоплює епоху до утворення певних форм державності у східних слов'ян. Його головним змістом є виникнення державності і права на території України у стародавню добу (Скіфська держава, античні міста - поліси Північного Причорномор'я, Боспорське царство).

Руська держава і право охоплює час від появи перших слов'янських політичних утворень на території України (Ш-IV ст.) до повного зникнення визначальних елементів руської державності в організації державної влади, суспільному ладі, а також, частково, і в праві (умовна дата - 1569 р.)

Козацька держава і право - це період від виникнення козацтва (кінець XV ст.) до перетворення Його в державотворчу силу - Запорозька Січ (середина XVI ст.), творення нової форми української державності - Гетьманщини (від середини XVII ст.) і знищення останньої (80-ті роки XVIII ст.)

Державно-правовий устрій на етнічних українських землях в імперську добу - період від останньої чверті XVIII ст. до 1917-1918 рр., коли Україна (умовна назва) як політико-правова реальність із самостійним внутрішнім життям перестала існувати. Етнічні українські землі стали частинами Австрійської (згодом - Австро-Угорської) та Російської імперій.

Виникнення новітньої національної української державності та права припало на короткий (1917-1921 рр.), але насичений період, коли після краху імперій Романових і Габсбургів почергово або й паралельно існували чотири державні формації української революційної хвилі з виразно національним характером: УНР доби Української Центральної Ради та доби Директорії (друга УНР), Українська Держава (Гетьманат) і Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР).

Держава і право на західних українських землях у міжвоєнний період та у роки воєнного протистояння між СРСР та Німеччиною.

Радянська держава і право в Україні, привнесена ззовні, урізана автономною державністю в рамках "іншої" тоталітарної державності та системи права.

Держава й право незалежної України.

5. Історіографія історії держави та права України

Українська історико-юридична наука пройшла тривалий шлях становлення та розвитку: від виокремлення у самостійну галузь інтелектуальної творчості до визнання вченим світом та оформлення в окремий навчально-універсальний курс. На жаль, донині відсутній єдиний академічний нарис історії самої науки історії держави і права України. Щоправда, є окремі статті та розвідки, які належать М. Василенку, Л. Окиншевичу, Б. Бабію, I. Усенку, є праці, присвячені конкретним персоналіям, історикам права - М. Владимирському-Буданову, М.Грушевському, М. Слабченку, М. Василенку, Л. Окиншевичу та ін. Проте вони не дають вичерпного цілісного уявлення про історичний шлях історії українського права.

Вчені виділяють сім основних етапів у розвитку історії держави і права України як науки і навчальної дисципліни.

Перший етап - від Київської Русі до кінця XVIII ст., - можна охарактеризувати як літописний період, коли історичні та юридичні знання не виокремилися у самостійні науки і перебували на рівні переказів та збору документів.

Автор літопису "Повість временних літ" чернець київського Печорського монастиря Нестор робить спробу відповісти на питання "откуда єсть пошла земля Руськая". Цікавило його і призначення влади князя, яку він бачив у тому, щоб "володеть по праву".

У кінці XII ст. було створено "Слово о полісу Ігоровім", де автор намагається обґрунтувати необхідність єднання Русі. Тоді ж у київському літописі від 1187 р. ми вперше в письмовому джерелі, яке дійшло до нас, зустрічаємо термін "Україна".

Певне значення для пізнання минулого України мають мемуари XVІ -- першої половини XVII ст. Так, у мемуарах М. Литвина ми знаходимо дані про соціально-економічні й політичні відносини, про побут і правове становище населення.

Цікавою пам'яткою мемуарно-історичної літератури кінця XVI ст. є щоденник дипломата Еріха Лясоти, який виконував ряд дипломатичних місій у Московській державі, в Польщі Й в Україні. У щоденнику відображено позитивне ставлення автора до українського народу, до його Визвольної війни, до козацтва. держаний правовий український юридичний

У XVII ст. роль історичної науки в Україні зростає. Заслуга в цьому належить І. Гізелю, Л. Барановичу, І. Галятовському, С. Яворському, Ф. Прокоповичу та ін. В їхніх працях знайшли своє відображення основні історичні події тих часів, зокрема Визвольна війна 1648--1654 рр.

У 1647 р. в друкарні Києво-Печерської лаври вийшов "Синопсис", за словами М. Грушевського, "перша історія України". Гадайте що його автором був І. Гізель. У "Синопсисі" було зроблено спробу систематичного викладення історичних фактів.

Наприкінці XVII - на початку XVIII ст. з'явилися так звані козацькі літописи, авторами яких були вихованці Києво-Могилянської академії -- Самовидець, Григорій Грабянка, Самійло Величко. їхні праці -- це спроба переходу від літописання до історичної науки. Так, у "Літописі" Г. Грабянки окремо дається перелік гетьманів Війська Запорізького, назви полкових міст та імена полковників з обох берегів Дніпра.

Другий етап охоплює першу половину та середину XIX ст., коли виник жвавий інтерес до історії розвитку права кожної нації, детермінований творами засновників німецької історичної школи права. Але оскільки український народ не мав у XIX ст. власної державності, його правове минуле вивчалося лише як матеріал, що був складовою юридичного розвитку інших націй, насамперед, Литви, Польщі, Росії.

Зокрема, в Російській імперії перші синтетичні історико-юридична праці були написані німцями з Дерптського (м. Тарту в Естонії) університету: Ф. Рейцем "Опыт истории российских государственных и гражданских законов" (М., 1836), Г. Еверсом "Древнейшее русское право в историческом его раскрьгтии" (СПб, 1835), а також А. Шльоцером і Е. Тобіном. До того ж російські університети тоді ще не мали спеціалізованих кафедр з історії права. Вони з'явилися лише у 1863 p., коли новий університетський статут передбачив створення кафедр історії російського права.

Третій етап пов'язаний з діяльністю у Києві так званої "школи історії західно-руського права" (кінець XIX - початок XX ст.), яку створили учні М. Іванішева М. Владимирський-Буданов та Ф. Леонтович - автор таких праць, як "Русская правда", "Литовский статут", "Спорньіе вопросьі по истории русско-литовского права", "Источники русско-литовского права", "Очерки по истории русско-литовского права". До цієї наукової школи належали також М. Ясинський, М. Любавський, Г. Демченко, О. Малиновський, М. Максимейко, О. Шпаков, (учні М. Володимирського-Буданова) та Ф. Тарановський (учень Ф. Леонтовича). Заслуга цих вчених по-лягає у тому, що вони вперше порушили питання про існування окремого (хоч і як складової загальноросійського), західноруського, тобто українського і білоруського права, зі своїми специфічними особливостями. Це вже був крок до виокремлення історії держави і права України в окрсму науку.

Зокрема, М. Максимейко дійшов висновку, що литовсько-руська і московська системи права є "не послідовними стадіями розвитку руського права, а різними його типами". Він досить Ґрунтовно вивчив зміст і походження "Руської правди", Литовських статутів, державно-правове становище сеймів Литовсько-Руської держави до Люблінської унії 1569 р.

Четвертий етап (1904-1920 pp.) став реальним початком окремої науки історії держави і права України. У 1904 p. М. Грушевський висловив свою науково обґрунтовану тезу про окремий від великоросійського хід історичного розвитку кожного зі східнослов'янських народів, яка відкрила для дослідників можливість окремого вивчення історії українського права. Цими дослідженнями зайнялися видатні українські історики і правники, справжні засновники історії держави і права України - Д. Міллер, М. Василенко та М. Слабченко.

П'ятий етап (1920-1939 pp.). Справжній розквіт історія держави і права України як наука пережила у 1920-ті pp., коли у складі Всеукраїнської академії наук (ВУАН) діяло дві історико-правові установи -

Комісія з вивчення звичаєвого права (голова А. Крістер) та Комісія з вивчення історії західноруського і українського права (перший голова - I. Каманін, а згодом - М. Василенко). її членами були О. Малиновський, М. Слабченко, М. Максимейко, I. Черкаський, С. Борисьонок, Л. Окиншевич, В. Гришко, О. Юрченко. Комісія випустила у світ низку дослідницьких праць, збірників матеріалів тощо. М. Слабченко, Л. Окиншевич, I. Черкаський, С. Борисьонок сконцентрувалися переважно на дослідженні історії держави і права періоду Київської Русі та часів козацько-гетьманських державних утворень XVII-XVIII ст.

Шостий етап (1945-1990 pp.) розпочався з відродження університетів, створення в їхньому складі кафедр історії держави і права (УРСР та зарубіжних країн), заснування та розвитку Сектору держави і права АН УРСР, який згодом реорганізовано в Інститут держави і права ім. В. М. Корецького Академії наук України, з його відділом історико-юридичних досліджень.

Незважаючи на те, що в ці часи радянська влада не заохочувала історико-правові студії, особливо на українському матеріалі, окремі вчені здійснили фахові, високопрофесійні дослідження - це праці В. Мєсяця, В. Корецького, Б. Бабія, В. Дядиченка, I. Софронової, А. Рогожина, А. Ткача, П. Щербини, А. Пашука, К. Софроненко, А. Дубровіної, В. Кульчицького про державний устрій, судівництво та джерела права XIV-XX ст.

Сьомий етап (1991-2005 pp.). В сучасних умовах в Україні діє відділ історико-правових досліджень Інституту держави і права ім. В. М. Корецького Національної Академії наук, який очолює I. Усенко, серед працівників - О. Мироненко, О. Кресів та ін., плідно працюють вчені кафедр історії держави і права юридичних факультетів Київського, Одеського та Львівського університетів, Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого (Харків), Одеської національної юридичної академії, вищих навчальних закладів системи МВС у Києві, Львові, Харкові, Одесі, Дніпропетровську, Луганську, а також окремі дослідники - О. Ярмиш, М. Страхов, В. Гончаренко (Харків), Б. Тиідик, М. Настюк, В. Кульчицький (Львів), О. Шевченко, В. Чехович, О. Копиленко (Київ), I. Грозовський (Запоріжжя) та ін., які роблять кожен свій внесок у дослідження історії українського права, розвиток державно-правових інститутів, вивчення національних державно-правових традицій. Серед них є й історики, і юристи за освітою.

Література

1. http://studies.in.ua/idpy/4004-tema-1-dpu-yak-nauka-ta-navchalna-disciplna.html

2. http://pidruchniki.com/10351020/pravo/vstup_kursu_istoriyi_derzhavi_prava_ukrayini

3. http://westudents.com.ua/glavy/60698-rozdl-1-vstup-do-kursu-stor-derjavi-prava-ukrani.html

4. http://histua.com/knigi/istoriya-derzhavi-i-prava-ukraini-zaruba/obekt-predmet-funkcii-istorii-derzhavi-prava-ukraini

5. http://kul.kiev.ua/doc/IDPU_Ivanov.pdf

6. http://westudents.com.ua/glavy/61085-perodizatsya-stor-derjavi-prava-ukrani.html

7. http://pidruchniki.com/19531117/pravo/istoriografiya_istoriyi_derzhavi_prava_ukrayini

8. http://histua.com/knigi/istoriya-derzhavi-i-prava-ukraini-zaruba/istoriografiya-kursu-oglyad-dzherel-ta-navchalnoi-literaturi

Размещено на Allbest.ru