Державна служба як вид публічної служби

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Контрольна робота

Державна служба як вид публічної служби

Вступ

Державна служба це один із напрямів діяльності людства, важливий вид суспільно-корисної праці. Служба як робота, як діяльність завжди пов'язана з такими категоріями, як адміністрування, керівництво, контроль, нагляд. У правовій літературі зазначається, що служба в суспільстві поділяється відповідно до існування державних та недержавних організацій (громадських, корпоративних та самоврядних). Існує також поділ служби в суспільстві на публічну та цивільну. До цивільної служби належить служба в недержавних організаціях і установах, громадських та політичних об'єднаннях, а також в державних організаціях, службовці яких не мають статусу публічної служби. До публічної служби відносять державну службу та службу в органах місцевого самоврядування.

Мета контрольної роботи полягає у встановленні сутності питання Державної служби як вида публічної служби на основі аналізу нормативно-правових актів та наукових джерел.

Для досягнення мети необхідно вирішити наступні завдання:

ѕ визначити призначення і основні завдання державної служби;

ѕ визначити основні відмінності державної служби;

ѕ розглянути зміни у законі «Про держану службу»

При написанні роботи я використовувала такі методи дослідження як: узагальнення, аналогія, загально-науковий підхід.

Основними джерелами було використано такі Закони України - «Про державну службу», Конституція України.

1. Державна служба, її призначення і основні завдання

законодавчий державний служба публічний

Державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність з практичного виконання завдань і функцій держави. Вона володіє рядом властивих тільки їй ознак, що дозволяють відмежувати державну службу від інших видів служб.

Її призначення полягає в тому, що через неї повинна реалізуватися демократична сутність держави, підтримуватися вільна життєдіяльність суспільства та забезпечуватися лідерство державного апарату в суспільному розвитку. Вона є головним засобом реалізації функцій соціальної держави. Державна служба повинна стати повсякденним каналом зв'язку держави з народом.

Основні завдання державної служби:

1) аналіз державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів;

2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів;

3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг;

4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства;

5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням;

6) управління персоналом державних органів;

7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством. [3]

Втілення цих завдань здійснюється через державних службовців. Право на державну службу мають громадяни України незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної приналежності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання, які одержали відповідну освіту та професійну підготовку та пройшли в установленому порядку конкурсний відбір чи за іншою процедурою, передбаченою Кабінетом Міністрів України.

Державна служба має ряд особливостей:

По-перше, вона становить властиву тільки їй сферу професійної діяльності. Всім своїм змістом, формами і методами ця діяльність спрямована на забезпечення виконання повноважень державних органів.

По-друге, як зв'язуюча ланка між державою і громадянином, державна служба покликана захищати права й свободи громадян. Конституційне положення про те, що «людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю» (ст. 3 Конституції України), виступає визначальним стрижнем в діяльності державних службовців, незалежно від їх службового статусу.

По-третє, державна служба як суспільна явище - своєрідна форма відображення суспільних зв'язків і відносин, показник ступеня гуманності, людяності, існуючих в суспільстві порядків.

Державна служба повинна здійснюватися на професійній основі особами, які займають посади в державних органах та їх апараті і повинна бути спрямована на практичне виконання завдань і функцій держави. За виконану роботу особи одержують державну платню за рахунок державних коштів.

Державні службовці займають посади в державних органах і їх апараті. Посада державної служби - визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу з установленими відповідно до законодавства посадовими обов'язками у межах повноважень (ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну службу»).

Кардинально змінилася структура, функції органів державної влади, як в центральних органах, так і в регіонах. Проведені реформи привели до зміни ролі і самого державного апарата і державних службовців. Кожний вигляд державної служби, зумовлюється специфікою задач і функцій, що стоять перед відповідним державним органом, характеризується особливими ознаками і спеціальним правовим статусом, встановленим відповідними нормативними актами.

Служба в державних органах, державних і громадських організаціях є одним із видів соціальної діяльності людей.

Державна влада в Україні розділяєтся на законодавчу, виконавчу і судову (ч. 1 ст. 6 Конституції України). Відповідно до цього конституційного принципу державну службу поділяють на службу в органах законодавчої, виконавчої і судової влади. В системі державної служби можливо виділити цивільну і мілітаризовану службу.

Система управління державною службою включає:

1) Кабінет Міністрів України;

2) центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби;

3) Комісію з питань вищого корпусу державної служби та відповідні конкурсні комісії;

4) керівників державної служби;

5) служби управління персоналом.

2. Основні відмінності видів державної служби

Загальноприйнятим визнається поділ державної служби на цивільну (загальнофункціональну) та мілітаризовану.

Мілітаризована державна служба має багато особливостей, які відображені в нормативно-правових актах, які визначають статус відповідного державного органу (служба в органах внутрішніх справ, Міністерства оборони України, Служби безпеки України, податкових, митних органах та органах, які здійснюють охорону кордонів тощо). До мілітаризованої служби також відносять службу в інших органах виконавчої влади, де встановлені спеціальні звання - Міністерстві транспорту України, Державному казначействі України, Антимонопольному комітеті тощо.

Створення мілітаризованої державної служби обумовлено необхідністю виконання державою особливих охоронних завдань. Наприклад, призначенням Збройних сил України є збройний захист незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України. Як основні завдання міліції розглядаються забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав, свобод і законних інтересів, охорона і забезпечення суспільного порядку.

Конституція України забороняє іншим інститутам, крім Держави, політичним партіям і громадським організаціям утворювати воєнізовані формування.

Для вступу є спеціальні вимоги: до віку, стану здоров'я, фізичної підготовки, моральних якостей людей. Зокрема, особи, що вступають на військову службу і на службу в інші військові формування, повинні бути повнолітніми, пройти спеціальні медичні комісії, успішно скласти психологічні тести та ін.

Саме з військовою службою пов'язано виникнення такого специфічного інституту, як складання присяги, покликане забезпечити моральну і політичну лояльність службовця, що згодом було поширене і на державну цивільну службу.

Військова служба будується на найбільш авторитарному різновиді відносин влади і підпорядкування, суворій ієрархії начальницького і підлеглого особового складу, обов'язковості наказів вищих для нижчих, що забезпечується чітко визначеною системою посад і військових звань, введенням форменого одягу і зовнішніх відзнак, функціонуванням спеціальних статутів про службу, в тому числі статутів і положень про дисципліну.

Службовці наділяються специфічним правовим статусом, мають низку визначених особливими умовами проходження служби спеціальних пільг, залучаються до відповідальності в особливому порядку, зокрема до адміністративної і матеріальної юридичної відповідальності. Пільги військовослужбовців передбачені окремими законами України: «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців і осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ». Військовослужбовці, а також особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ несуть відповідальність за адміністративні правопорушення згідно з дисциплінарними статутами, крім випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення, але й у цих випадках до них не можуть застосовуватися такі заходи стягнення, як виправні роботи і адміністративний арешт.

Цивільна державна служба пов'язується з виконанням однотипних функцій загального, галузевого та міжгалузевого характеру без виділення принципової специфіки (це служба в органах державної виконавчої влади).

Цивільна служба ділитися на загальну і спеціальну. Загальна цивільна служба має на увазі здійснення загальних, традиційних, для всякої сфери діяльності державно-службових функцій, не відмінною галузевою специфікою (діяльність службовців в міністерствах, державних комітетах, місцевих державних адміністраціях). Спеціальна державна служба - це реалізація особливо встановлених в нормативних актах повноважень службовців, що займають посади в державних органах (служба в органах прокуратури, судах, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ). Спеціальна служба вимагає додаткової регламентації законами України.

Головна відмінність від мілітаризованої служби є використання цивільних (невійськових) методів управління, які спираються головним чином на авторитет, а не на застосування примусу. Головною відмінністю цивільних державних службовців від мілітаризованих службовців є те, що вони не перебувають на військовій чи воєнізованій службі.

Під службою в державних органах розуміється професійна діяльність осіб, що займають відповідні посади по практичному здійсненню їх завдань і функцій та одержують заробітну плату з коштів Державного бюджету. Служба в державних органах та їх апараті характеризується як комплексний соціально-правовий інститут з позиції реалізації громадянами України конституційного права на державну службу, загальних принципів, етичних критеріїв, здійснення єдиної державної політики в цій сфері, особливостей правового статусу державних службовців та їх апарату, умов проходження служби, організації службової кар'єри, особливостей відповідальності службовців, їх соціальних гарантій і захисту.

Інший різновид цивільної державної служби - професійна діяльність осіб, що займають посади в адміністрації державних підприємств, що зайняті виробництвом матеріальних благ, а також служба в державних установах, що здійснюють невиробничу діяльність у сфері охорони здоров'я, навчально-виховної, культурно-освітньої роботи, наукових досліджень.

Обсяг цього напрямку державно-службової діяльності і кількість службовців, зайнятих здійсненням завдань держави в економічній, культурно-виховній, екологічній сферах і галузі соціального захисту громадян, залежать від соціальних функцій держави. Основні категорії службовців, зайнятих на державних підприємствах, у державних установах і організаціях, складають, за даними Світового банку: працівники освіти (Україна - 4,5%, Франція, Німеччина - близько 2% відносно ВНП), працівники сфери медичного обслуговування (Україна - близько 3%, Франція, Німеччина - менше 0, 2% відносно ВНП). Соціальні функції держави обумовлюються реальним рівнем економічного розвитку, кількісний склад персоналу адміністрацій може бути в розвинутих країнах досить високим (наприклад, у Данії - близько 18% населення), що засновано на фундаменті економічного добробуту країни, а отже, обумовлено високим рівнем соціального захисту громадян.

Служба в державних органах може бути розділена відповідно до конституційного принципу поділу державної влади на службу в: 1) органах законодавчої влади; 2) органах виконавчої влади; 3) органах судової влади.

Що до служби в органах державної виконавчої влади, то з питанням про віднесення цих осіб до категорії державних службовців немає ніяких сумнівів. Це і є державна служба в найбільш вузькому, або юридичному, сенсі в тому розумінні, що саме на цю категорію осіб поширюється окремий закон про державну службу (в Україні - Закон «Про державну службу»). Проте і щодо цих органів можна говорити про різні види службової діяльності: 1) про службу в органах державної виконавчої влади загальної компетенції - Кабінеті Міністрів, міністерствах, місцевих органах державної виконавчої влади - місцевих державних адміністраціях і 2) про спеціалізовану службу - в органах державної виконавчої влади, що мають спеціальну компетенцію (митних органах, податковій адміністрації, державних інспекціях, дипломатичних установах тощо).

Закон «Про державну службу» встановлює категорії посад, для виконання регулювання проходження служби в митних органах, податковій адміністрації, державних інспекціях.

Саме на найвищому рівні системи державного управління суспільством відбувається поєднання двох найважливіших засад: політичних, які залежать від механізмів суспільного визнання, і «суто» управлінських, обумовлених вимогами професіоналізму, стабільності. Тому, абсолютне відокремлення політики від управління, особливо на верхніх щаблях управління, є неможливим. Актуальне питання про доцільність віднесення до політичних державних службовців вищого ешелону - міністрів та деяких інших вищих посадових осіб. Всі держави Європейського континенту, що стали на шлях демократії, США, Японія та інші розвинуті країни світу вже досить давно принципово вирішили для себе питання про необхідність виокремлення особливого різновиду державної служби - політичної служби і політичних державних службовців.

Парламентське правління обумовлює статус членів уряду як політичних службовців (політичних державних діячів), оскільки їх призначення проходить процедуру парламентського затвердження на підставі політичних вимог, і, крім того, їх діяльність підлягає безпосередньому парламентському і партійному контролю. У зв'язку з цим таку систему іноді називають «правлінням політичних партій», що здійснюється за допомогою формування парламентської більшості і членів правлячого кабінету, які обираються парламентом, і тому допускає поєднання депутатського мандата з міністерськими посадами. З іншого боку, модель президентського правління дає підстави для кваліфікації міністрів насамперед як державних службовців, що є членами «команди президента», виконавцями його політичних рішень. За президентського правління міністри та інші керівники органів державної виконавчої влади виступають насамперед і в основному як управлінці та фахівці у своїх галузяхЗакон «Про державну службу» лише згадує про особливості правового статусу Президента України, народних депутатів, Прем'єр-міністра, членів Кабінету Міністрів України, тим самим допускаючи їх характеристику як державних службовців у найбільш загальному вигляді, але водночас виокремлює цих осіб із категорії професійних державних чиновників, відносить регулювання їх правового становища до Конституції і окремих законів.

Самостійний конституційний статус органів прокуратури в Україні, їх функціональна самостійність дають підстави виділити службу в органах прокуратури як окремий різновид державної служби. Такий підхід надає можливість визначити правовий статус державних службовців, виходячи з конкретних функціональних напрямків діяльності органів, а також відповідні вимоги і кваліфікаційні характеристики посад на державній службі.

При цьому призначення апарату державного органу вбачається в тому, щоб сприяти діяльності державного органу, надавати йому консультативну, технічну допомогу. Служба в апараті державних органів входить до предмета адміністративного права, тому вона може бути кваліфікована як державна служба в її адміністративно-правовому сенсі чи, як адміністративна служба. Також є ще один вид державної служби, це патронатна служба, що теж оплачується з державних коштів, але спрямована на безпосереднє забезпечення повноважень вищих, названих в Законі «Про державну службу» посадових осіб - Президента, Голови парламенту, Прем'єр-міністра, міністрів, глав обласних державних адміністрацій. Інститут патронатної служби був закріплений у Законі України «Про державну службу». На посадах патронатної служби відповідно до Закону «Про державну службу» знаходяться помічники, радники, консультанти, секретарі, прес-секретарі перелічених вище посадових осіб. Цих осіб відносять до групи не кар'єрних державних службовців, основна особливість правового становища яких полягає в тому, що відповідні посадові особи мають право самостійно підбирати і приймати на роботу таких службовців.

3. Зміни закону «Про державну службу»

З 01.05.2016 вступив в дію новий закон «Про державну службу», який розроблявся близько 5 років. Лише під впливом Євроейского Союзу, який вимагає реформувати державний чиновницький апарат в Україні, законопроект був проголосований 10.12.2015 року. Основні положення нормативного акта набрали чинності з 1 травня цього року.

Новий закон розроблено враховуючи досвід правового регулювання держаної служби у Європі, і він являеться одною зі складових «пакету реформ» в Україні.

За новим законом внесли зміни до таких законодавчих актів України:

- Кримінальний кодекс України

- Кримінальний процесуальний кодекс України

- Закон України «Про Антимонопольний комітет України»

- Закону України «Про Конституційний Суд України»

- Закону України «Про місцеві державні адміністрації»

- Законі України «Про статус народного депутата України»

- Законі України «Про дипломатичну службу»

Однією з основних актуальних проблем державних службовців, а також причиною високого рівня побутової корупції посадовців є катастрофічно низький рівень заробітної плати.

Новий закон передбачає поступове вирішення цієї проблеми. Ця норма вступить в дію лише з січня 2017 року, оскільки на сьогодні немає необхідних фінансових ресурсів для її запровадження. Малоймовірно, що підвищення розміру посадового окладу для державних службовців зможе стати ефективним механізмом для залучення професіоналів на посади державної служби. І хоча мінімальний розмір такого окладу не може бути меншим двох розмірів мінімальної заробітної плати, така норма набуде чинності лише з 1 січня 2019 року (Згідно розділу 4, Закону «Про державну службу»).

Новий закон проголошує скорочення чисельності посад, які відносяться до державної служби. У сучасних гаслах українського уряду ця теза чомусь забарвлена оптимізмом. Відсутність відповідних державних програм щодо підтримки безробітних чи неможливість створення альтернативних робочих місць в інших сферах українського суспільства призведе до збільшення соціальної напруги серед населення та зростання рівня бідності. Наразі ж такі альтернативні робочі місця фактично відсутні (в якості прикладу приведемо рішення про ліквідацію територіальних управлінь юстиції, в наслідок якої більше 5000 українських юристів залишаться без роботи).

Питанню «прозорості», відведено значне місце у новому законі «Про державну службу». Це напряму пов'язано із запровадженням процедури проведення відкритих конкурсів під час призначення державних службовців. Проте законодавець не звертає достатньо уваги ані на суб'єктний склад конкурсних комісій, ані на незалежність процедури їхнього формування. Поточна редакція закону фактично дозволяє формувати конкурсні комісії на розсуд керівництва органу, забезпечуючи свої правила. Члени Комісії з питань вищого корпусу державної служби виконують свої повноваження на громадських засадах і водночас займають посади (в тому числі й керівні) в державних органах, громадських об'єднаннях. Вони виконують свої посадові обов'язки, що, звичайно, може привести до прийняття ними «домовлених» рішень. Отож, прозорість і відкритість конкурсного відбору на державні посади у новому законі продовжує викликати чимало питань.

В законі передбачено створення в органах державної влади постійно діючих дисциплінарних комісій, що розглядатимуть дисциплінарні справи працівників та визначено порядок створення таких комісій. З огляду на постійний склад дисциплінарних комісій та порядок їх утворення, викликає сумнів компетентність одних і тих же членів комісії щодо професійного та об'єктивного розгляду дисциплінарних справ щодо всіх державних службовців цього органу. Такий захід більше схожий на прирощення бюрократії, аніж на підвищення прозорості.

Аналіз викладених у законі кваліфікаційних вимог до державних службовців свідчить про зниження освітнього та кваліфікаційного рівня осіб, які мають право на зайняття відповідних посад. Особливі занепокоєння щодо професіоналізму майбутньої державної служби виникає вимога до осіб, які претендують на зайняття посад державної служби категорії «В», щодо наявності вищої освіти молодшого бакалаврського або бакалаврського рівня (без жодних вимог до професійного рівня, стажу роботи). Відповідно до вимог закону 2/3 усіх посад мають належати до цієї категорії. Для ілюстрації: це, зокрема, позиції керівників підрозділів у складі державних органів усіх рівнів (від апаратів Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України до місцевих державних адміністрацій та інших територіальних органів влади). І ось такий бакалавр у складі одного зі структурних підрозділів Кабінету Міністрів України буде втілювати в життя стратегію розвитку держави, запроваджувати у життя європейський досвід.

Керівник підрозділу органу виконавчої влади, і провідний спеціаліст у територіальному органі виконавчої влади матимуть одну категорію та ранг.

Відтепер державний службовець категорії «А» повинен зупинити членство в політичній партії, також йому буде заборонено суміщати державну службу з виконанням повноважень депутата місцевої ради. Усім іншим державним службовцям це дозволено, а заборона стосується лише входження до складу керівних органах партій.

Поправки до проекту закону були внесені у другому читанні, на відміну від першого, де усім держслужбовцям було заборонено бути членами партій. Однак при підготовці до кожних виборів, держслужбовців записують у різні партії та використовують їх адмінресурс.

Висновок

Система державної служби створена на основі Конституції України і Закону України «Про державну службу» грунтується на теоретичних розробках радянських і сучасних вчених, а також світовий досвід у даній сфері. Основною її соціально політичною метою є утворення кількісно невеликого корпусу професійних службовців, здатного ефективно здійснювати державну владу і управління, не порушуючи прав і свобод людини і громадянина, усіх суб'єктів права. Законодавче визначення статусу державних службовців, встановлення та затвердження норм гарантій цього статусу має включати забезпечення цілісності, системності, повноти та стабільності правового і соціального становища державних службовців. Необхідно змінити систему оплати праці державних службовців з метою забезпечення конкурентоспроможності державної служби на ринку праці. Повинен бути максимально об'єктивізованих механізм службової кар'єри, забезпечено просування по службі і матеріальна зацікавленість державних службовців на основі їх особистих заслуг і ряд інших заходів.

В результаті завершення реформування державної служби в Україні вона повинна відповідати, проведеній структурній реформі державного апарату, створення різних видів контролю над ним, нових форм зв'язку державного апарату з громадянами, громадськими організаціями, політичними партіями і суспільством в цілому.

Література

1. Конституція України 1996 р. // Відомості Верховної Ради Україні. 1996. - №30. Ст. 141.

2 Закон Україні «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2016, №4, ст. 43)

3. Закон України «Про статус народного депутата» Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1993, №3, ст. 17

4. Закон України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців і осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ». (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, №29, ст. 399)

5. Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, №15, ст. 190)

Размещено на Allbest.ru