Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ УПРАВЛІННЯ ТА ПРАВА

Кафедра теорії та історії держави і права

Навчальна дисципліна

Теорія держави і права

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

«Передумови виникнення правовідносин»

Якушевська Катерина Сергіївна

Хмельницький

2016



ЗМІСТ

• ВСТУП
• РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ І ОЗНАКИ ТА СКЛАД(СТРУКТУРА) ПРАВОВІДНОСИН
• 1.1 Поняття і ознаки правовідносин
• 1.. Склад (структура) правовідносин
• РОЗДІЛ 2. ПОНЯТТЯ І ВИДИ ЮРИДИЧНИХ ФАКТІВ
• 2.1 Поняття та основні риси передумов виникнення правовідносин
• 2.2 Класифікація юридичних фактів
• 2.2.1 Юридичні події
• 2.2.2 Юридичні дії
• ВИСНОВКИ
• СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
• Додатки
• 

ВСТУП

Вчення про правовідносини сягає своїм корінням середини ХІХ ст. За свою понад столітню історію воно зазнавало значних змін, адже правовідносини - це один із центральних інститутів нормативного регулювання суспільних відносин. Нормативністю володіють також і неправові явища, однак найхарактерніша ця ознака все ж таки для права. Тому можна стверджувати, що право є нормативною основою всього механізму правового регулювання, його центральною ланкою. Саме тому формування загального уявлення про правові відносини має велике значення для аналізу питань нормативного регулювання суспільних відносин і є актуальним сьогодні. правовий юридичний нормативний

Об'єктом курсової роботи є передумови і підстави виникнення правовідносин, суспільні відносини, що регулюються нормами права.

Предметом курсової роботи є правовідносини як явище об'єктивної дійсності.

Метою курсової роботи є дослідження за яких умов і при яких підставах виникають цивільні процесуальні правовідносини.

Для досягнення мети роботи було поставлено наступні завдання:

ѕ дослідити поняття і встановити ознаки правовідносин;

ѕ визначити склад (структуру) правовідносин;

ѕ охарактеризувати основні риси передумов виникнення правовідносин;

ѕ класифікувати юридичні факти;

ѕ детально охарактеризувати юридичні дії та події.

Методологічну основу цієї роботи складають загальнонаукові положення філософії, зокрема, теорія пізнання і теорія відображення, загальнонауковий діалектичний метод пізнання, а також конкретні (спеціальні та приватні) методи дослідження: формально-юридичний, порівняльно-правовий, системний, комплексний, правового моделювання, нормативний та ін.

Категорія правовідносин є центральним об'єктом досліджень у працях провідних українських учених. Із часу проголошення незалежності України українська юридична наука продовжувала вивчати та формулювати нові смисли в доктрині правовідносин. Зокрема, сутність та ознаки правовідносин досліджувалися у працях наступних вчених-правознавців: П. М. Рабінович [1; 2], В. В. Копєйчиков [3], О. Ф. Скакун [4], О. Р. Дашковська [5], М. С. Кельман та О. Г. Мурашин [6], А. Ф. Крижановський [7], Л. А. Луць [8], Н. М. Оніщенко [9], М. М. Шумило [10], О. М. Куракін [11], та ін. Для повного розгляду складу правовідносин, а також підстав їх виникнення використовувались праці Т. О. Чернадчук [12; 13], О. І. Харитонової [14] та О. В. Музи [19], які досліджували бюджетні, адміністративні та адміністративно-процесуальні правовідносини, О. І. Лятіної [15], яка досліджувала правовідносини у контексті законницької та юридичної доктрин, Рунової Н. О. [17], яка вивчала об'єкт правовідносин державної служби. Г. Кикоть [21] та М. Пленюк [22] досліджували проблеми класифікації юридичних фактів у сучасній теорії права.

Використовувалась теоретична, методична і довідкова література з теорії держави і права, адміністративного, цивільного та інших галузей права.

Взагалі, погоджуємося із твердженням М. М. Шумило, про те, що вчення про правовідносини сьогодні перебуває в кризі, фактично не розвивається. Варто наголосити, що теорія “чистих” правовідносин сьогодні себе вичерпала. Головні наукові дискусії щодо “чистих” правовідносин сьогодні вже не є актуальними й можливими, оскільки рівень розробленості цієї проблематики надзвичайно високий. Наукові пошуки проблеми правовідносин сьогодні змістилися в бік галузевих правовідносин [10, с. 15].



РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ І ОЗНАКИ ТА СКЛАД(СТРУКТУРА) ПРАВОВІДНОСИН

1.1 Поняття і ознаки правовідносин

Категорія правовідносин є центральним об'єктом досліджень у працях провідних українських учених. Із часу проголошення незалежності України українська юридична наука продовжувала вивчати та формулювати нові смисли в доктрині правовідносин.

П. М. Рабінович дає таке визначення правових відносин: це передбачені гіпотезою юридичної норми ідеологічні суспільні відносини, які виражаються у взаємних юридичних правах і обов'язках суб'єктів права. Вчений продовжує, що соціальне призначення правовідносин - створювати суб'єктам права конкретні соціальні можливості для задоволення певних їхніх потреб або власними діями, або діями інших суб'єктів. Такі можливості й забезпечуються встановленням зв'язків у вигляді взаємних юридичних прав і обов'язків відповідних суб'єктів [1, c. 127]. Згодом учений дещо модернізує це визначення й наводить його в іншій редакції - вже не як правові, а юридичні відносини, під якими розуміється передбачені юридичною нормою (або зумовлені конкретно-історичними загальними принципами об'єктивного права) ідеологічні суспільні відносини, які виражаються у взаємних юридичних правах і обов'язках суб'єктів права [2, c. 133].

Наведення обох визначень необхідне для наочного прикладу зміни розуміння правовідносин з нормативістського на природно-правове розуміння, яке сьогодні природно домінує в доктрині юридичної науки.

В. В. Копєйчиков під правовідносинами розумів специфічні вольові суспільні відносини, що виникають на основі відповідних норм права, учасники яких взаємопов'язані суб'єктивними правами та юридичними обов'язками. Виходячи з того, що правовідносини - це поєднання фактичних суспільних відносини та норм права, вчений розмежовує юридичний і фактичний зміст. Під першим слід вбачати зафіксовані в нормах права суб'єктивні права та юридичні обов'язки їх учасників. Під фактичним змістом правовідносин розуміються реально здійснювані учасниками правовідносин дії, спрямовані на реалізацію їх суб'єктивних прав та юридичних обов'язків [3, c. 190-191].

Схоже визначення запропонувала професор О. Ф. Скакун, а саме: правовідносини - це врегульовані нормами права, вольові суспільні відносини, що виражаються в конкретному зв'язку між правомочними й зобов'язаними суб'єктами - носіями суб'єктивних юридичних прав, обов'язків, повноважень і відповідальності - та забезпечуються державою [4, c. 345].

О. Р. Дашковська вказує, що правовідносини - це суспільні відносини, які є юридичним виразом суспільних відносин, де одна сторона на основі правових норм вимагає від іншої сторони виконання певних дій або утримання від них, а інша сторона повинна виконати ці вимоги, що охороняються державою [5, c. 584].

М. С. Кельман та О. Г. Мурашин, як і попередні автори, під правовідносинами розуміють специфічні суспільні відносини, що виникають на основі норм права, учасники яких є носіями суб'єктивних прав та юридичних обов'язків [6, c. 377].

А. Ф. Крижановський наголошує на тому, що правові відносини виникають на “перетині” суспільних відносин і права, набувають правового характеру, але не втрачають при цьому свого первинного фактичного змісту: економічного, політичного, майнового, сімейного тощо [7, c. 6-10].

Іншої думки дотримується сучасна дослідниця проблем теорії права загалом та теорії правовідносин зокрема професор Л. А. Луць, яка дає лаконічне, але вичерпне визначення правовим відносинам як передбаченим нормами права зв'язкам між суб'єктами права, що виникають у процесі здійснення ними прав та обов'язків [8, c. 261].

Професор Н. М. Оніщенко підтримує загальноприйняту концепцію правовідносин і зазначає, що правовідносини - урегульовані нормами права суспільні відносини, учасники яких є носіями суб'єктивних прав і юридичних обов'язків, що охороняються й гарантуються державою. Учений продовжує, що серед ознак і особливостей правовідносин варто назвати такі [9, c. 14-15].

По-перше, правовідносини є особливим різновидом суспільних відносин. Опосередковуючи економічні, політичні, соціальні та інші суспільні відносини, правовідносини слугують юридичною формою взаємодії між учасниками цих відносин. При цьому врегульовані нормами права економічні, політичні та інші суспільні відносини не втрачають своєї природи та характеру, своїх якостей та особливостей. Вони лише набувають нового виду (різновиду), нової форми - форму правовідносин.

По-друге, правові відносини формуються на основі правових норм, в яких відображається й закріплюється державна воля. Багато суспільних відносин регламентується за допомогою норм, що містяться у звичаях, традиціях, актах різних громадських організацій, однак характер і форму правовідносин вони можуть набути тільки у зв'язку з їх урегулюванням нормами права. Це стосується всіх без винятку суспільних відносин: сімейних, трудових, майнових, особистих - незалежно від їх природи, сфери виникнення та способу існування.

По-третє, правовідносини є таким видом суспільних відносин, який складається в результаті свідомих дій їх учасників. На відміну від економічних, а точніше, виробничих відносин, що становлять базис суспільства й виникають незалежно від волі та свідомості людей, правові відносини є свідомими, мають вольовий характер.

По-четверте, правові відносини є численними й різноманітними зв'язками їх учасників, що здійснюються за допомогою покладених на них обов'язків. Разом із сукупністю реальних дій, спрямованих на їх використання й здійснення, вони становлять зміст правовідносин.

По-п'яте, реалізація правовідносин гарантується можливістю державного примусу. При цьому вимоги норм права і зміст правовідносин, що виникають на їх підставі, спираються переважно на добровільну і свідому поведінку їх учасників. Однак, державний примус у випадку порушення правових приписів ніколи при цьому не виключається [10, c. 432-435].

Загалом, можна виділити наступні риси правовідносин [додаток А]

Таким чином, можемо зробити висновок, що однозначного підходу до визначення правовідносин немає й сьогодні, оскільки для одних учених - це суспільні відносини, а для інших - зв'язки.

1.2 Склад (структура) правовідносин

Структура правовідносин - це основні елементи правовідносин (суб'єкти) і доцільний спосіб зв'язку між ними на підставі суб'єктивних юридичних прав, обов'язків, повноважень і відповідальності з приводу соціального блага або забезпечення яких-небудь інтересів.

Правовідносини, будучи одним з центральних предметів дослідження теорії права, мають складну будову, яка охоплює суб'єкти, об'єкти та зміст правовідносин [додаток Б].

Термін "структура" є адекватнішим стану правовідносин, оскільки термін "склад" лише фіксує їх елементи без вказівки на їх логічний взаємозв'язок. Правовідносини є логічно пов'язаною конструкцією всіх елементів, де головними полюсами зв'язку є їх суб'єкти, що реалізують суб'єктивні юридичні права, суб'єктивні юридичні обов'язки, повноваження і суб'єктивну юридичну відповідальність заради досягнення результату цього зв'язку [4].

Отже, термін "структура" містить елементний склад правовідносин і правові зв'язки між ними, тобто власне відносини між суб'єктами.

У теорії права склалися два підходи щодо співвідношення понять “суб'єкт права” та “суб'єкт правовідносин”. Згідно з першим, ці поняття є рівнозначними або тотожними однопорядковими [12, с. 89].

Під суб'єктами правовідносин розуміють окремих індивідуумів й організації, які відповідно до норм права є носіями юридичних прав та обов'язків [13, с. 309] або на підставі юридичних норм можуть бути учасниками правовідносин - носіями суб'єктивних прав і юридичних обов'язків [6, с. 395]. Разом з тим, у юридичній літературі автори розмежовують поняття “суб'єкт права” та “суб'єкт правовідносин”. У такому трактуванні суб'єкти права виступають як особи, що мають правосуб'єктність. Таким чином, суб'єкт об'єктивного права має потенційну здатність вступати в правовідносини, для чого він наділяється об'єктивним правом відповідною здатністю, котру іноді називають “правоздатністю”, але яка точніше, мабуть, може бути охарактеризована за допомогою більш широкої категорії - “правосуб'єктність” [14, с. 92].

Нині суб'єктом права є держава, в бездержавний період розвитку людства такого суб'єкта права не було. У сьогоденній Україні суб'єктом права є громадянське суспільство в особі місцевих громад, їх представницьких органів.

Щоб стати учасником правовідносин, суб'єкти повинні пройти два етапи наділення їх юридичними властивостями: набути властивостей суб'єктів права як потенційних суб'єктів (учасників) правовідносин - через відповідність певним правовим вимогам щодо правосуб'єктності; набути додаткових властивостей юридичного характеру в конкретній юридичне значущій ситуації - суб'єктивних юридичних прав і обов'язків, що надаються їм правовими нормами. Саме вони визначають власне правові зв'язки, відносини між суб'єктами.

Сьогодні можна назвати такі види суб'єктів правовідносин: індивіди, організації, державні організації, недержавні організації, соціальні спільноти та інститути. Бути суб'єктом права означає володіти правосуб'єктністю, тобто здатністю мати природні права та обов'язки та могти їх реалізовувати на засадах рівної справедливості чи справедливої рівності (правової рівності). Правосуб'єктність є основною характеристикою суб'єктів права, тобто це передбачена нормами права здатність (можливість) бути учасниками правовідносин [15, с. 405].

Під об'єктами правовідносин в теорії держави та права, як правило розуміють, те, з приводу чого суб'єкти вступають у зв'язки з метою задоволення певних своїх інтересів і потреб [3, с. 193]. При цьому досить розповсюджено є позиція трактування об'єкту правовідносин як певних благ.

Як визначає О.Ф Скакун, об'єкти правовідносин -- це матеріальні і нематеріальні блага, з приводу яких суб'єкти вступають у правовідносини, здійснюють свої суб'єктивні юридичні права і суб'єктивні юридичні обов'язки [6, с.396].

М.С. Кельман та О.Г. Мурашин об'єктами правових відносин називають виступають матеріальні, духовні та інші соціальні блага, з приводу яких суб'єкти вступають у пранювідносини і здійснюють свої суб'єктивні права та юридичні обов'язки [6, с. 127].

Об'єкти правових відносин - матеріальні та нематеріальні блага, з приводу яких суб'єкти вступають в правовідносини, здійснюють суб'єктивні права та юридичні обов'язки, вважає Л.В. Авраменко. На його думку розрізняють такі види об'єктів правових відносин:

1) предмети матеріального світу (речі (засоби виробництва та споживання),цінності ( гроші, цінні папери), майно (будівлі, земля );

2) послуги виробничого та невиробничого характеру (договір перевезення, поставки);

3) продукти духовної та інтелектуальної творчості (літературні, художні твори);

4) особисті немайнові блага ( життя, честь, гідність) [16,с. 238].

Об'єкт і предмет правовідносин ? розбіжні за змістом категорії. Об'єкт правовідносин протиставляється суб'єкту таких у вигляді спрямування дії останнього на нього (поведінка). Предмет правовідносин являє собою той матеріальний носій, що на зміну його властивостей, його вилучення, здобуття, використання, передачу тощо може спрямовуватися поведінка суб'єктів. Використовуючи дієслово «може» ми підкреслює можливість існування безпредметних правовідносин, коли суб'єкти взаємодіють виключно задля змін поведінки (об'єкт правовідносин), що є обов'язковим елементом складу [17, с. 464].

Зміст правовідносин -- це сукупність суб'єктивних прав і юридичних обов'язків суб'єктів правовідносин, що передбачені нормами права.

При цьому під суб'єктивним правом слід розуміти надану і охоронювану державою міру (межу) можливої (дозволеної) поведінки особи із задоволення своїх законних інтересів, передбачених об'єктивним правом. На відміну від об'єктивного права, що являє собою сукупність чи систему реально існуючих юридичних норм, суб'єктивне право виступає як право, що належить лише певному суб'єкту і реалізується не інакше як за волевиявленням цієї особи.

Зміст правовідносин можна розглядати в двох аспектах: матеріальному та юридичному. Розглянемо основний юридичний зміст правовідносин через суб'єктивне право і суб'єктивний обов'язок [Додаток В]

Права і обов'язки державних органів та їх посадових осіб як носіїв спеціальної правосуб'єктності виражаються через їх повноваження. Носій суб'єктивного юридичного права - правомочний, а носій суб'єктивного юридичного обов'язку - правозобов'язаний.

Як бачимо, суб'єктивні права і обов'язки перебувають у тісному взаємозв'язку, є взаємозалежними, обумовленими одні одними. Завдяки їм між їх носіями - суб'єктами виникає зв'язок, який називається правовідносинами.



РОЗДІЛ 2. ПОНЯТТЯ І ВИДИ ЮРИДИЧНИХ ФАКТІВ

2.1 Поняття та основні риси передумов виникнення правовідносин

Правовідносини виникають і розвиваються за певних передумов.

Виділяють два види передумов виникнення правовідносин:

1) матеріальні (загальні):

- у вузькому значенні - це певні інтереси або блага, що зв'язують суб'єктів права (не менше двох) як учасників правовідносин;

- у широкому значенні - система соціальних, економічних, політичних, ідеологічних обставин, що спричиняють об'єктивну необхідність у правовому регулюванні суспільних відносин; встановлення доцільних відносин між суб'єктами через надання їм юридичних прав, повноважень (посадовим особам), а також покладання юридичних обов'язків і відповідальності;

2) юридичні (спеціальні):

-- норма права;

-- правосуб'єктність (праводієздатність);

-- юридичний факт (може розглядатися і як передумова правовідносин, і як їх структурний елемент).

Двом видам передумов виникнення правовідносин відповідають два види їх змісту:

1) матеріальний - реальні дії, пов'язані з використанням і здійсненням суб'єктивних юридичних прав і суб'єктивних юридичних обов'язків; фактично поведінка (дія чи бездіяльність), яку правомочний може, а правозобов'язаний повинен здійснити;

2) юридичний - суб'єктивне юридичне право, повноваження, суб'єктивний юридичний обов'язок, юридична відповідальність [4, с. 349-351].

Норма права і правовідносини є взаємозалежними. Взаємозв'язок норми права і правовідносин виражається у такому [Додаток Г].

Обумовленість змісту правовідносин нормами права аж ніяк не означає, що всі види правовідносин можуть виникати і розвиватися лише за наявності відповідних норм права. Норми права найчастіше встановлюють лише окремі принципи правового регулювання, які як би окреслюють певні рамки правовідносин. Це є найхарактернішим для приватноправового регулювання (цивільно-правові відносини), де діє принцип "Дозволено все, що не заборонено законом".

Нерідкі випадки (особливо в правових системах англо-американського типу), коли норми права є наслідком правових відносин, які виникли в результаті індивідуальних рішень у судах, адміністративних органах. Тут шлях до норми права проходить від фактичних відносин до конкретних правових відносин, а потім до формулювання державою норми права загального характеру [4, 349-351].

Як правило, правовідносини:

а) виникають, припиняються або змінюються на підставі норм права (повна детермінованість, тобто причинна обумовленість правовідносин нормами права);

б) допускаються нормами права (часткова детермінованість). У цьому разі зміст правовідносин визначається незалежними від правових норм "детермінантами", насамперед договором суб'єктів майбутніх правовідносин.

За характером зв'язку між нормою права і правовідносинами можна судити про дійсну реалізацію прагнень, домагань людей. Точніше, за самим фактом виникнення або невиникнення правових відносин можна судити, чи відповідають правила, наказані нормою права, їх інтересам. Якщо норма права суперечить їх домаганням, люди не встановлюватимуть правові відносини відповідно до неї. З встановленням правових відносин їх сторонами реалізація права не закінчується, а тільки починається [4, с. 349-351].

Норма права і правовідносини - неодмінні складові елементи механізму правового регулювання. Їх єдність виражає союз самостійних, відносно вільних юридичних явищ, їх взаємодію, а не породження одного юридичного явища іншим юридичним явищем (див. главу "Правове регулювання і його механізм").

Норма права містить у собі модель фактичних відносин та їх форми - правовідносини, адже якщо звернутися до аналізу структури норми права, то можна побачити, що гіпотеза вказує на умови виникнення правовідносин, диспозиція - на права і обов'язки, а санкція - на можливі наслідки недодержання норми і правовідносин, що виникають на її підставі.

2.2 Класифікація юридичних фактів

В основі динаміки правовідносин лежать юридичні факти, які мають юридично значимий характер та впливають прямо або опосередковано на права учасників правовідносин, виконання останніми своїх обов'язків. Як відзначається у науковій літературі, юридичні факти у зафіксованій процедурно-процесуальній формі передбачаються нормами права та спричиняють встановлені нормою правові наслідки [18, с. 484].

Необхідно враховувати, що юридичний факт може бути підставою для виникнення та динаміки правовідносин, якщо він породжує правовий наслідок (правові наслідки). Такі наслідки необов'язково повинні бути матеріально-правового характеру. Вони повинні лежати в основі причинно-наслідкового зв'язку та викликати необхідність застосування правової норми чи групи правових норм. При цьому слід зазначити, що не завжди для виникнення дії відповідної правової норми достатньо одного юридичного факту, в законодавстві прописуються випадки, коли необхідною е наявність групи юридичних фактів або у межах одного юридичного факту повинні бути присутні декілька кваліфікуючих, умовно-правових ознак. Тобто слід говорити не лише про підстави виникнення правовідносин у широкому значенні, але й у вузькому значенні як певного складу юридичного факту. Це дає можливість на теоретичному і практичному рівнях побачити відмінність між підставою як формально-юридичною обставиною виникнення правовідносин та умовою як визначеною правовими нормами необхідністю застосування відповідних правових норм у конкретних правовідносинах [19, с. 212].

Слід також зазначити, що в окремих правовідносинах наявність одного із елементів групи юридичних фактів є достатнім для динаміки таких відносин. В інших відносинах наявність усієї групи юридичних фактів е необхідним для їхнього виникнення, зміни та припинення (наприклад, встановлені ст. 106 КАС України [20] вимоги до позовної заяви в адміністративному судочинстві) [19, с. 212].

У теорії права виділяють й поняття “юридичні стани”, які характеризуються тим, що їх виникнення та припинення має певний часовий проміжок, який і е постійним юридичним фактом для протікання тих правовідносин, що пов'язані з такими станами. Наприклад, перебування особи у правовому статусі біженця. Такий статус особи може змінюватись залежно від адміністративних процедур, на стадії яких вона перебуває. Однак загальне позначення такої особи у статусі біженця е підставою для користування встановленими законодавчими актами правами, перебування під правовою охороною держави Україна відповідно до внутрішнього законодавства та міжнародно-правових договорів. При цьому це не означає здатність використовувати свій стан для вступу в будь-які правовідносини [19, с. 213].

У юридичній науці запропоновані такі види юридичних фактів [Додаток Д]

О. І. Харитонова пропонує свою класифікацію юридичних фактів у межах свого наукового дослідження адміністративно-правових відносин:

1) юридичні факти, що встановлюють право;

2) юридичні факти, що змінюють право;

3) юридичні факти, що припиняють право;

4) юридичні факти, що перешкоджають виникненню або трансформації права. Це обставини, наявність яких зумовлює правову неможливість виникнення, зміни та припинення правовідносин;

5) юридичні факти, що призупиняють право;

6) юридичні факти, що поновлюють право. До них належать обставини, наявність яких тягне відновлення прав, що існували раніше;

7) за ознакою пов'язаності правових наслідків із існуванням певного явища або з його відсутністю: позитивні та негативні юридичні факти;

8) оформлені та неоформлені юридичні факти;

9) правостворюючі та правоперешкоджаючі юридичні факти;

10) головні та підлеглі юридичні факти (головний факт найбільш повно відображає ситуацію. Всі інші факти мають уточнююче значення, конкретизують юридично значимі деталі);

11) матеріальні та процесуальні юридичні факти;

12) юридичні факти публічного та приватного права [14, с. 112-113].

В доктрині права існують й інші класифікації юридичних фактів. Зокрема В. М. Синюков виділяє факти-дії, факти-вчинки, факти-явища, факти-оцінки («добре», «погано», «позитивний», «негативний»), факти-дефініції, факти-юридичні принципи [12, c. 69]. На наш погляд, наведена класифікація юридичних фактів справедливо не отримала схвальних відгуків на сторінках юридичної літератури, адже, класифікуючи юридичні факти, насамперед, слід звертати увагу на модель поведінки, яка встановлена нормою права та узагальненню конкретних життєвих обставин, а також на проблеми реалізації норми права.

2.2.1 Юридичні події

Юридичні події -- це явища природи, виникнення і розвиток яких не залежить від волі і свідомості людини.

Події здебільшого пов'язують із настанням певних наслідків поза волею людини. Такі обставини не завжди можуть бути предметом правового регулювання. Якщо відповідні нормативно-правові акти події позначаються такими, що можуть породжувати правові наслідки, то тільки у такому випадку вони мають юридично значимий характер [22, c. 68].

Окрім наведеного, зазначимо, що події залежно від причин їх виникнення прийнято поділяти на абсолютні та відносні [додаток Ж]

Водночас, як зазначено в теорії держави і права, багато подій можуть залежати від волі людини, проте лише на початку (народження людини, її смерть, пожежа тощо) [4, с. 347].

2.2.2 Юридичні дії

Юридичні дії -- це вчинки людини, акти державних органів, пов'язані з волевиявленням суб'єктів договірних зобов'язань. При цьому слід зазначити, що юридичні дії за ставленням до права поділяються на правомірні та протиправні.

Правомірні дії відповідають приписам юридичних норм, у них виражається правомірна, відповідно до законодавства, поведінка.

О. О. Красавчиков правомірні дії розрізняв за моментом спрямованості волі на юридичні наслідки, виділяючи юридичні акти та юридичні вчинки. При цьому юридичні акти поділяв за суб'єктами правових відносин на цивільно-правові, сімейно-правові, адміністративні та судові акти. У юридичних вчинках, писав автор, воля та дії суб'єкта спрямовані на створення певного блага, на предмет праці, але не на юридичні наслідки своєї діяльності. Спрямованість дій суб'єкта на юридичні наслідки носить виключно факультативний характер, тобто вони можуть бути, а можуть і не бути -- наслідки будуть одні й ті самі. Відповідно, під юридичними наслідками вчений розумів правомірні юридичні дії, з якими норми права пов'язують юридичні наслідки незалежно від того, чи були спрямовані ці дії на вказані наслідки, чи ні [23, c. 86 - 120].

Окрім цього залежно від зв'язку дій, в яких виражається юридичний вчинок, з об'єктом суб'єктивного права, О. О. Красавчиков розрізняє два основних види таких вчинків: матеріальні (вплив на об'єкт виступає в якості результату дії) та нематеріальні вчинки (дія, що є змістом вчинку, безпосередньо не впливає на об'єкт).

Протиправні дії -- суперечать правовим приписам, завдають шкоди інтересам суспільства і держави. У процесі правового регулювання юридичні дії як основний вид юридичних фактів виступають у різних якостях. Саме дії є підставами виникнення, зміни та припинення договірних зобов'язань, а також настання правових наслідків. З іншого боку, дії відіграють роль матеріального об'єкта, на який впливають правові відносини і заради яких здійснюється правове регулювання.

В адміністративному процесі присутня й бездіяльність його учасників як поведінка, що характеризується пасивним ставленням особи до реалізації своїх процесуальних прав та інтересів або інших учасників адміністративної процесуальних правовідносин на окремій стадії чи усіх стадіях адміністративної процесуальної діяльності. Така поведінка, як бездіяльність не завжди пов'язана із застосуванням до таких учасників відповідних заходів впливу, оскільки усе залежить від того, чи порушує така бездіяльність права та інтереси інших учасників цих відносин [19, с. 214].

Таким чином, норми права, є джерелом правовідносин, які слугують формою реалізації юридичних норм. Правомірна поведінка їх учасників становить сутність законності та правопорядку, які є бажаними наслідками нормативної регуляції, що свідчить про ефективність останньої. Неправомірна поведінка або тяжіння до неї можуть бути попереджені за допомогою засобів владного впливу, державного примусу, що здійснюється у межах тих же правовідносин.



ВИСНОВКИ

Отже, підводячи підсумки проведеної роботи, можна зробити наступні висновки. правовий юридичний нормативний правовідносини

1. Окресливши розвиток вчення про правовідносини, можна дійти висновку, що в теорії права тривають дискусії щодо цієї правової категорії. Незважаючи на те, що всі дослідники розглядають їх як фундаментальну, основну, головну, базову тощо частину юридичної науки, єдиного розуміння останньої немає.

Схиляємося до найбільш загального визначення: правовідносини -- це врегульовані нормами права вольові суспільні відносини що виражаються в конкретному зв'язку між суб'єктами - носіями суб'єктивних юридичних прав, обов'язків, повноважень і відповідальності - і забезпечуються державою.

Взагалі, вчення про правовідносини сьогодні перебуває в кризі, фактично не розвивається. Наукові пошуки проблеми правовідносин сьогодні змістилися в бік галузевих правовідносин.

2. Термін "структура" є адекватнішим стану правовідносин, оскільки термін "склад" лише фіксує їх елементи без вказівки на їх логічний взаємозв'язок. Правовідносини є логічно пов'язаною конструкцією всіх елементів, де головними полюсами зв'язку є їх суб'єкти, що реалізують суб'єктивні юридичні права, суб'єктивні юридичні обов'язки, повноваження і суб'єктивну юридичну відповідальність заради досягнення результату цього зв'язку.

Будова правовідносин охоплює суб'єкти, об'єкти та зміст правовідносин

3. Правові відносини можуть виникати і функціонувати лише за певних передумов (умов (факторів), які породжують правові відносини), а саме: загальних - вся сукупність економічних, політичних, ідеологічних, соціальних, духовних та інших факторів, які впливають на певні суспільні відносини і зумовлюють необхідність їх правового регулювання; юридичних - коли правовідносини виникають на підставі конкретної правової норми, юридичного факту, суб'єктивного права чи обов'язку.

4. В основі динаміки правовідносин лежать юридичні факти, які мають юридично значимий характер та впливають прямо або опосередковано на права учасників правовідносин, виконання останніми своїх обов'язків.

Класифікуючи юридичні факти за ознакою правових наслідків, розмежовуємо їх на: правовиникаючі, правозмінюючі, правоприпиняючі, правопризупиняючі, правовідновлюючі.

За «проявом волі» юридичні факти в поділяються на: 1) дії; 2) події. Юридичні події -- це явища природи, виникнення і розвиток яких не залежить від волі і свідомості людини. Юридичні дії (діяння, адже бездіяльність також входить до цієї категорії) -- це вчинки людини, акти державних органів, пов'язані з волевиявленням суб'єктів.



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави : навч. посіб. / П. М. Рабінович. - 2-ге вид. - Київ : Слов'яни, 1994. - 235 c.

2. Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави : навч. посіб. / П. М. Рабінович. - 9-те вид. зі змін. - Львів : Край, 2007. - 192 c.

3. Загальна теорія держави і права : навч. посіб. / А. М. Колодій [та ін.] ; ред. В. В. Копєйчиков. - стер. вид. - Київ : Юрінком Інтер, 2000. - 312 c.

4. Скакун О. Ф. Теорія держави і права : підручик / О. Ф. Скакун ; пер. з рос. - Харків : Консум, 2001. - 656 c.

5. Загальна теорія держави і права : підручник / М. В. Цвік, О. В. Петришин, Л. В. Авраменко та ін. ; за ред. М. В. Цвіка, О. В. Петришина. - Харків : Право, 2009. - 584 c.

6. Кельман М. С. Загальна теорія держави та права : підручник / М. С. Кельман, О. Г. Мурашин. - Київ : Кондор, 2005. - 609 c.

7. Крыжановский А. Ф. Правовые отношения в контексте теории современного правопорядка / А. Ф. Крыжановский // Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. - 2011. - Вип. 1. - С. 6-10.

8. Луць Л. А. Загальна теорія держави та права : навч.-метод. посіб. (за кредитномодульною системою) / Л. А. Луць. - Київ : Атіка, 2007. - 412 c.

9. Теорія держави і права: Академічний курс : підручник / за ред. О. В. Зайчука, Н. М. Оніщенко. - Київ : Юрінком Інтер, 2006. - 688 с.

10. Шумило М. М. Розвиток вчення про правовідносини в сучасній українській юридичній науці / М. М. Шумило // Держава та регіони. Серія : Право. - 2014. - № 3. - С. 13-17. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/drp_2014_3_5.

11. Куракін О. М. Категорія правовідносини в системі нормативного регулювання / О. М. Куракін // Право і суспільство. - 2013. - № 2. - С. 8-15. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Pis_2013_2_4.

12. Чернадчук Т. О. Деякі питання щодо визначення поняття "суб'єкт інформаційних банківських правовідносин” / Т. О. Чернадчук // Право та державне управління. - 2013. - № 1. - С. 88-91. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Ptdu_2013_1_21.

13. Чернадчук В.Д. Стан та перспективи розвитку бюджетних правовідносин в Україні : [монографія] / В.Д. Чернадчук. - Суми : Університетська книга, 2009. - 456 с.

14. Харитонова О.І. Адміністративно-правові відносини: концептуальні засади і правова природа : дис. ... д-ра юрид. наук : 12.00.07 / Олена Іванівна Харитонова. - Одеса, 2004. - 435 с.

15. Лятіна О. І. Поняття правовідносин у контексті законницької та юридичної доктрин / О. І. Лятіна // Часопис Київського університету права. - 2013. - № 4. - С. 403-407. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Chkup_2013_4_98.

16. Авраменко Л.В. Теорія держави та права: навчальний посібник / Л.В. Авраменко. ? Х. : Видавець СПД ФО Вапнярчук Н.М. ?2004. ? 288 с.

17. Рунова Н. О. Об'єкт правовідносин державної служби / Н. О. Рунова // Публічне право. - 2013. - № 3. - С. 175-181. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/pp_2013_3_25.

18. Теория государства и права [Текст] / под. ред. А. Б. Венгерова. -- М. : Новый юрист, 1998. -- 624 с.

19. Муза О. В. Підстави виникнення, зміни та припинення адміністративно-процесуальних правовідносин / О. В. Муза // Університетські наукові записки. - 2013. - № 1. - С. 212-216. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Unzap_2013_1_34.

20. Кодекс адміністративного судочинства від 6.07.2005 р. // ОВУ. -- 2005. -- № 32. -- Ст. 1918.

21. Кикоть, Г. Проблема класифікації юридичних фактів у сучасній теорії права [Текст] / Г. Кикоть // Право України. -- 2003. -- № 7. -- С. 29-34.

22. Пленюк М. Деякі питання систематизації юридичних фактів у договірних зобов'язаннях / М. Пленюк // Юридична Україна. - 2015. - № 4-5. - С. 66-71. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/urykr_2015_4-5_13.

23. Красавчиков О. А. Юридические факты в советском гражданском праве / О. А. Красавчиков. -- М., 1958. -- 184 с.



Додатки

Ознаки правовідносин (складено автором на підставі [11])

Склад (структура) правовідносин

Ознаки суб'єктивного права та обов'язку як юридичного змісту правовідносин (створено автором на основі [4])

Взаємозв'язок норми права і правовідносин (створено автором на основі [4])



Види юридичних фактів (Створено автором на основі [21, с. 30]);



Види юридичних подій

Размещено на Allbest.ru

...