Порівняльно-правова характеристика дивідендів в акціонерних товариствах та у товариствах з обмеженою (додатковою) відповідальністю

Размещено на http://www.allbest.ru/

Порівняльно-правова характеристика дивідендів в акціонерних товариствах та у товариствах з обмеженою (додатковою) відповідальністю



Зміст

Вступ

1. Загальні положення щодо дивідендів

1.1 Поняття та правова сутність дивідендів

1.2 Право учасника (акціонера) на отримання дивідендів. Принцип пропорційності нарахування дивідендів

1.3 Відмінність дивідендів від виплат у виробничих кооперативах

2. Нарахування дивідендів в акціонерних товариствах та у товариствах з обмеженою (додатковою) відповідальністю

2.1 Підстава та періодичність виплати дивідендів в акціонерних товариствах та у товариствах з обмеженою (додатковою) відповідальністю

2.2 Дивідендна політика в акціонерних товариствах та у товариствах з обмеженою (додатковою) відповідальністю

3. Виплата дивідендів в акціонерних товариствах та у товариствах з обмеженою (додатковою) відповідальністю

3.1 Строки та способи виплати дивідендів в акціонерних товариствах та у товариствах з обмеженою (додатковою) відповідальністю: схоже та відмінне

3.2 Судові спори щодо стягнення дивідендів з акціонерних товариств та товариств з обмеженою (додатковою) відповідальністю за позовами учасників (акціонерів)

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

Актуальність теми. Засновуючи підприємство або входячи в нього як учасник (акціонер), особа (юридична чи фізична) майже завжди розраховує на отримання прибутку. І саме тоді питання про дивіденди стає найактуальнішим, оскільки реформування українського законодавства є процесом широкомасштабним. Питання Отримання дивідендів є одним із найсуттєвіших прав акціонера чи учасника товариства (поряд із правом управління товариством або правом отримання своєї частки у разі ліквідації товариства).

Питаннями щодо правових аспектів дивідендів, їх правового захисту та права розпорядження присвячено праці таких вчених, як: О. М. Вінник, О. А. Воловик, К. В. Денисенко, О. В. Дзера, О. Р. Кібенко, Н. С. Кузнецова, І. М. Кучеренко, О. М. Переверзева, Н. О. Саніахметова, Р. О. Стефанчук, І. В. Спасибо-Фатєєва, Є. О. Харитонов, О. І. Харитонова, В. С. Щербина та ін.

Мета і завдання дослідження. Відповідно до норм сучасного законодавства зробити Порівняльно-правову характеристику дивідендів акціонерних товариств та товариств з обмеженою (додатковою) відповідальністю.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання: з'ясувати поняття та правову сутність дивідендів; висвітлити право учасників на отримання дивідендів; визначити відмінність дивідендів від виплат у виробничих кооперативах; висвітлити особливості дивідендної політики; підстави та періодичність та способи виплат дивідендів.

Об`єкт дослідження: дивіденди акціонерного товариства і товариства з обмеженою відповідальністю.

Предмет дослідження: правові норми, що регулюють правове становище дивідендів у сучасній державі.

Методи дослідження: під час написання роботи використовувалися загальні та спеціальні методи наукового пізнання.

1. Загальні положення щодо дивідендів

1.1 Поняття та правова сутність дивідендів

Дивіденд (від лат. dividendus) - частина загальної суми чистого прибутку акціонерного товариства, яка розподіляється між акціонерами у вигляді певної частки від вартості їхніх акцій, тобто пропорційно кількості акцій кожного акціонера.

Відповідно до п. 14.1.49 ст. 14 Податкового кодексу України, дивіденди - платіж, що здійснюється юридичною особою - емітентом корпоративних прав, інвестиційних сертифікатів чи інших цінних паперів на користь власника таких корпоративних прав, інвестиційних сертифікатів та інших цінних паперів, що засвідчують право власності інвестора на частку (пай) у майні (активах) емітента, у зв'язку з розподілом частини його прибутку, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку [1].

Згідно ч. 1 ст. 30 Закону України про акціонерні товариства, дивіденд - частина чистого прибутку акціонерного товариства, що виплачується акціонеру з розрахунку на одну належну йому акцію певного типу та / або класу. За акціями одного типу та класу нараховується однаковий розмір дивідендів [8].

Дивіденд відчутно впливає на курс акції, оскільки він прямо пропорційний величині виплачуваного на акцію дивіденду. Курс акцій, по суті, є капіталізованим дивідендом, тобто дорівнює сумі грошей, яка, будучи вкладеною до банку, принесе дохід, що дорівнює дивіденду (на курс акції, крім розміру дивіденду і позичкового відсотка, впливають попит і пропозиція на них, ліквідність акцій тощо).

Дивіденд - індикатор стану економічної кон'юнктури, його різкі зміни свідчать про повороти в тенденціях господарського розвитку. У розвинутих країнах світу на базі динаміки середніх курсів акцій найбільших компаній встановлюються агреговані статистичні показники, які використовуються для оцінки економічної кон'юнктури. Найвідоміший серед них - індекс Доу-Джонса, що базується на курсах акцій 65 великих компаній (30 промислових, 20 транспортних і 15 комунально-побутового обслуговування), акції яких котируються на Нью-Йоркській фондовій біржі. У процесі приватизації та корпоратизації державних підприємств, формування ринку цінних паперів в Україні. Дивіденд стає поширеною формою доходів підприємств і громадян [4, с. 120].

1.2 Право учасника (акціонера) на отримання дивідендів

Відповідно до п. 2 ст. 116 Цивільного кодексу України, «учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства - брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди) [2].

Згідно Порядку виплати акціонерним товариством дивідендів [3], виплата дивідендів за простими акціями безпосередньо акціонерам здійснюється в порядку, встановленому наглядовою радою акціонерного товариства з урахуванням вимог, встановлених цим розділом, у строк, що не перевищує шість місяців з дня прийняття загальними зборами рішення про виплату дивідендів. судовий дивіденд право

Загальні збори можуть прийняти рішення щодо виплати дивідендів у строк менший, ніж передбачений абзацом першим цього пункту. У такому разі виплата дивідендів за простими акціями здійснюється у строк, визначений таким рішенням.

Виплата дивідендів за привілейованими акціями безпосередньо акціонерам здійснюється у порядку, встановленому наглядовою радою акціонерного товариства з урахуванням вимог, встановлених цим розділом, у строк, що не перевищує шість місяців після закінчення звітного року.

Виплата акціонерним товариством дивідендів безпосередньо акціонерам, а саме направлення відповідних сум коштів усім акціонерам, зазначеним у переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів, здійснюється, починаючи з дати та протягом строку, що встановлені наглядовою радою акціонерного товариства, шляхом переказу цих коштів акціонерним товариством на грошові рахунки отримувачів (банківські рахунки, інформація про які зазначена в переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів) та/або шляхом поштових переказів на адреси акціонерів, зазначені в переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів (у разі якщо перелік осіб, які мають право на отримання дивідендів, не містить інформації про банківський рахунок).

У разі повернення акціонерному товариству коштів, акціонерне товариство має забезпечити виплату таких коштів відповідним акціонерам через депозитарну систему України в порядку, визначеному розділом ІІІ Порядку виплати акціонерним товариством дивідендів [3].

Щодо принцип пропорційності нарахування дивідендів, можемо зазначити, що нарахування дивідендів може здійснюватись шляхом застосування визначеного відсотка до номінального капітала, який належить власникам корпоративних прав. Величина цього відсотку нараховується як відношення чистого прибутку (іншого джерела), який спрямовується на виплату дивідендів до обсягу статутного капіталу.

1.3 Відмінність дивідендів від виплат у трудових кооперативах

Дивіденди - це платіж, що здійснюється юридичною особою на користь власників корпоративних прав, емітованих такою юридичною особою, у зв'язку з розподілом частини його прибутку.

До дивідендів не належать виплати юридичної особи, пов'язані зі зворотним викупом акцій, паїв, раніше емітованих юридичною особою.

Відповідно до ст. 107 ГП України, кооперативні виплати - частина доходу виробничого кооперативу, що розподіляється між членами кооперативу з урахуванням їх трудової та іншої участі в діяльності кооперативу [3]. Нарахування і виплата часток доходу на паї здійснюються за підсумками фінансового року з доходу, що залишається у розпорядженні кооперативу з урахуванням необхідності формування його фондів. Фінансовий рік виробничого кооперативу співпадає з календарним роком.

За рішенням загальних зборів членів кооперативу, виплата часток доходу на паї може здійснюватися у грошовій формі, товарами, цінними паперами тощо. Відповідно до ст. 26 Закону України "Про кооперацію" встановлено обмеження виплат на паї, загальна сума яких не може перевищувати 20 відсотків доходу, визначеного до розподілу. Тією ж статтею визначено, що кооперативні виплати та виплати на паї не належать до оплати праці [9].

Порядок використання доходу виробничого кооперативу визначається статутом кооперативу відповідно до закону.

Виробничий кооператив самостійно здійснює зовнішньоекономічну діяльність, яка є частиною зовнішньоекономічної діяльності України і регулюється законами України, іншими прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, зокрема в загальному для підприємств порядку, визначеному ст. 68 та розд. VII Господарського кодексу України [3].

Порядок використання коштів виробничого кооперативу в іноземній валюті встановлюється валютним законодавством та статутом кооперативу.

Майнові відносини члена виробничого кооперативу з кооперативом у разі припинення членства в ньому та щодо переходу паю регулюються цивільним законодавством, зокрема ст. 166 ЦК України. Вказаною статтею також передбачений порядок звернення стягнення на пай члена виробничого кооперативу за його власними зобов'язаннями, який допускається лише в разі недостатності у нього іншого майна і визначається статутом кооперативу і законом.



2. Нарахування дивідендів в акціонерних товариствах та у товариствах з обмеженою (додатковою) відповідальністю

2.1 Підстава та періодичність виплати дивідендів в акціонерних товариствах та у товариствах з обмеженою (додатковою) відповідальністю

Підставою для виплати дивідендів є рішення загальних зборів засновників, які затверджують порядок розподілу прибутку, терміни і порядок виплати частки прибутку (дивідендів). Рішення про виплату дивідендів повинно бути зафіксовано в протоколі зборів. На виконання рішення загальних зборів рекомендується видавати Наказ керівника, згідно з яким бухгалтерії доручається нарахувати і виплатити дивіденди.

Рішення про виплату дивідендів з розміщених акцій в акціонерних товариствах приймається один раз на рік за підсумками календарного року.

Товариства з обмеженою відповідальністю та інші господарські товариства можуть виплачувати дивіденди щоквартально, раз на півроку або раз на рік. У сільськогосподарських підприємствах незалежно від типу господарських товариств дивіденди доцільно виплачувати за підсумками року.

Дивіденди виплачуються у грошовій формі, а у випадках, передбачених статутом товариства, іншим майном.

Розмір дивідендів за підсумками року не може бути більшим, ніж розмір, рекомендований радою директорів (спостережною радою) товариства і меншим за виплачені проміжні дивіденди. Загальні збори акціонерів мають право дещо обмежити сплату дивідендів за акціями. Дата виплати дивідендів визначається статутом товариства або рішенням загальних зборів акціонерів про виплату дивідендів за підсумками року. Дата виплати проміжних дивідендів визначається рішенням ради директорів (спостережною радою) товариства про виплату проміжних дивідендів, але не раніше ніж за 30 днів з дня прийняття такого рішення.

Товариство не має права приймати рішення про виплату дивідендів за акціями за таких обставин:

- до повної сплати всього статутного капіталу;

- якщо на дату виплати дивідендів воно має ознаки неплатоспроможності (банкрутства);

- в інших випадках, передбачених законодавством.

2.2 Дивідендна політика в акціонерних товариствах та у товариствах з обмеженою (додатковою) відповідальністю

Дивідендна політика -- це набір цілей і завдань, які ставить перед собою керівництво підприємства у галузі виплати дивідендів, а також сукупність методів і засобів їх досягнення. Оптимізація дивідендної політики -- це оптимізація співвідношення між прибутком, що виплачується у вигляді дивідендів, і тим, який інвестується з метою максимізації доходів власників.

Приймаючи рішення в галузі дивідендної політики, слід враховувати, що вони впливають на ряд ключових параметрів фінансово-господарської діяльності підприємства: величину самофінансування, структуру капіталу, ціну залучення фінансових ресурсів, ринковий курс корпоративних прав, ліквідність та ряд інших. Найбільш чітко вираженим є зв'язок між дивідендною політикою та самофінансуванням підприємства: чим більше прибутку виплачується у вигляді дивідендів, тим менше коштів залишається у підприємства для здійснення реінвестицій. Якщо ж приймається рішення про тезаврацію прибутку, то збільшується величина власного капіталу, а отже, змінюється загальна структура капіталу підприємства, що за певних обставин впливає на його вартість.

Зв'язок між дивідендною політикою і ринковим курсом корпоративних прав описується класичним алгоритмом: курс акцій прямо пропорційний дивіденду та обернено пропорційний процентній ставці за альтернативними вкладеннями капіталу на ринку.

Стабільний рівень дивідендних виплат може сигналізувати про те, що вкладений інвесторами в підприємство капітал працює ефективно. Отже, за інших рівних умов дивідендні виплати позитивно впливають на ринковий курс корпоративних прав. З іншого боку, відсутність дивідендів або їх різке коливання свідчить про нестабільність і ризиковість підприємства-емітента корпоративних прав. Як наслідок -- ринковий курс падає. Щоправда, інвестори можуть високо оцінити вартість акцій підприємства навіть і без виплати дивідендів, якщо вони добре поінформовані про його програми розвитку, причини невиплати або скорочення виплати дивідендів і напрямки реінвестування прибутку.

Важливим є також обернений зв'язок між ринковим курсом корпоративних прав і фінансово-господарською діяльністю емітента. Вплив низького ринкового курсу проявляється під час залучення підприємством фінансових ресурсів. За низького ринкового курсу корпоративних прав емісія може або взагалі не відбутися, або з мінімальним курсом емісії, відповідно і мінімальним емісійним доходом. Отже, якщо підприємство планує залучати кошти за рахунок додаткової емісії, йому слід реалізувати дивідендну політику, спрямовану на підвищення ринкового курсу корпоративних прав.

До основних завдань, які слід вирішити в ході формування та реалізації дивідендної політики, слід віднести:

* виявлення основних факторів, які впливають на прийняття рішення щодо виплати дивідендів чи реінвестування прибутку;

* визначення оптимального співвідношення між розподіленим і тезаврованим прибутком;

* оцінку впливу рішення щодо порядку розподілу чистого прибутку на ринкову вартість корпоративних прав підприємства та його інвестиційну привабливість;

* визначення оптимальної для підприємства величини статутного і власного капіталу;

* узгодження стратегії виплати дивідендів із податковим законодавством;

* вибір найприйнятнішого методу та форми нарахування і виплати дивідендів;

* оцінку впливу дивідендної політики на вирішення конфлікту інтересів між власниками, кредиторами та керівництвом підприємства.

Принциповим питанням, яке стоїть в основі теоретичних досліджень, присвячених дивідендній політиці, є питання взаємозв'язку між напрямом використання чистого прибутку (дивіденди чи тезаврація) та вартістю підприємства. Інакше кажучи, чи існує оптимальне співвідношення використання чистого прибутку, за якого мінімізуються витрати на залучення капіталу, чи дивідендна політика жодним чином не впливає на оптимізацію структури капіталу і вартість підприємства? Залежно від характеру відповіді на це запитання рекомендується приймати ті чи інші рішення в галузі виплати дивідендів. Зупинимося на найвідоміших концепціях дивідендної політики.

Теза щодо «іррелевантності (нейтральності) дивідендної політики». Ф. Модільяні, М. Міллер, Ф. Блек відстоюють позицію, що між сумою сплачуваних дивідендів і ринковим курсом акцій не існує зв'язку, оскільки курс акцій визначається нинішніми та майбутніми доходами підприємства, а також потенціалом його зростання. Найраціональнішою з їх погляду є фінансова політика, в рамках якої відбувається відмова від виплати дивідендів і весь прибуток спрямовується на реінвестиції. Отже, самофінансування підприємства розглядається як пріоритетне джерело фінансування. У такому разі акціонери максимізують доходи здебільшого в результаті зростання курсу акцій. Правило використання прибутку відповідно до концепції формулюється таким чином: спрямовувати на виплату дивідендів слід лише ту частину прибутку, яку неможливо ефективно реінвестувати. Йдеться про так званий залишковий принцип дивідендних виплат.

Теза про пріоритетність дивідендів. Як свідчить біржова статистика, факт виплати дивідендів усе ж таки впливає на вартість корпоративних прав. Це зумовлено тим, що ряд інвесторів, зокрема дрібні акціонери, віддають перевагу реальним дивідендам порівняно з майбутніми доходами від зміни курсу, зумовленими тезаврацією прибутку «краще синиця в руках, ніж журавель у небі». На цьому припущенні ґрунтується американська модель оптимізації дивідендної політики (Bird-in-the-Hand-Argument). Згідно з цим підходом, найвідомішими прихильниками якого є Дж. Лінтнер та М. Гордон, актуальний курс акцій визначається теперішньою вартістю очікуваних доходів на ці акції, які включають усі майбутні дивіденди, а також очікувану виручку від реалізації акцій. Зростання дивідендів досить часто сприймають як сигнал до того, що підприємство працює успішно, і навпаки, зменшення рівня дивідендів може сигналізувати про фінансові проблеми суб'єкта господарювання. Отже, дивіденди впливають на вартість підприємства. На цій тезі ґрунтується так звана модель виплати дивідендів Гордона, згідно з якою виплата дивідендів є пріоритетнішою, ніж реінвестування.

Концепція мінімізації податкових платежів. Поряд з власниками корпоративних прав, котрі віддають перевагу стабільним дивідендам, є група інвесторів, які при прийнятті своїх рішень виходять насамперед з критерію мінімізації податкових платежів. Якщо податковим законодавством країни (наприклад, США, Швейцарія, країни Бенілюксу) передбачено нижчий рівень оподаткування нерозподіленого прибутку порівняно з розподіленим, то підприємство отримує податкові переваги при використанні як джерела фінансування реінвестованого прибутку. Водночас вартість обслуговування власного капіталу, залученого із зовнішніх джерел, підвищується. Якщо ж рівень оподаткування дивідендів є нижчим, ніж рівень нерозподіленого прибутку (наприклад, Німеччина), то вигіднішою буде виплата дивідендів. Ця обставина лежить в основі ще однієї досить відомої теорії у галузі дивідендної політики -- концепції податкових переваг.

Слід зазначити, що остаточного підтвердження на практиці переваг тієї чи іншої концепції не знайдено. Прийнятність того чи іншого підходу залежить від конкретних умов діяльності підприємства, структури та психологічних особливостей інвесторів, їх інформаційного забезпечення тощо. Саме тому фінансовий менеджер повинен проаналізувати всю сукупність факторів дивідендної політики і виробити найоптимальнішу для конкретного підприємства дивідендну стратегію.

Юридичні норми, які впливають на дивідендну політику

Рішення про виплату дивідендів та їх розмір за корпоративними правами кожної категорії приймають власники (загальні збори власників) підприємства за рекомендацією наглядової ради чи пропозицією виконавчих органів. Порядок повідомлення власників корпоративних прав про виплату дивідендів регламентується статутом товариства. Як правило, підприємства дають відповідне оголошення у заздалегідь визначених друкованих засобах масової інформації. В оголошенні про виплату дивідендів має міститися така інформація:

* назва підприємства;

* дата прийняття загальними зборами власників рішення про виплату дивідендів;

* період, за який виплачуються дивіденди;

* величина дивідендів на одну акцію (у відносному чи абсолютному виразі) в розрізі окремих їх категорій;

* строки та місце виплати;

* особливості оподаткування дивідендів.

У разі прийняття рішення про виплату дивідендів емітент корпоративних прав, на які нараховуються дивіденди, проводить зазначені виплати власнику корпоративних прав пропорційно його частці в статутному капіталі підприємства. Нарахування дивідендів може здійснюватися шляхом застосування визначеного процента до номінального капіталу, який належить окремим власникам корпоративних прав. Величина цього процента розраховується як відношення чистого прибутку (іншого джерела), який спрямовується на виплату дивідендів до обсягу статутного капіталу. В акціонерних товариствах дивіденди на одну акцію розраховуються діленням загальної суми оголошених дивідендів на кількість простих акцій, за якими сплачуються дивіденди. За корпоративними правами однієї категорії виплачуються дивіденди однакового розміру .

Отже, величина дивідендів, яка належить окремому власнику, залежить від трьох основних показників:

* величини чистого прибутку, резерву дивідендів (інших джерел виплати);

* встановленого співвідношення між розподіленим і нерозподіленим прибутком;

* частки учасника (власника) в статутному капіталі.

Сума коштів, яка рішенням зборів власників спрямовується на виплату дивідендів, називається масою дивіденду. З прийняттям рішення про виплату дивідендів у підприємства зменшується власний капітал (прибуток). На суму нарахованих, але не виплачених дивідендів збільшується обсяг заборгованості, яка зменшується одночасно з виплатою дивідендів.

Порядок нарахування дивідендів (прибутку на корпоративні права) значною мірою залежить від форми організації бізнесу та форми власності. Розглянемо найсуттєвіші особливості нарахування дивідендів.

Акціонерні товариства. Право на одержання дивідендів в AT мають акціонери, які є власниками акцій (обліковуються в реєстрі акціонерів) на початок строку виплати дивідендів, який встановлюється загальними зборами акціонерів незалежно від періоду, протягом якого акціонери володіли акціями. У разі продажу акціонером належних йому акцій після складання переліку осіб, що мають право на отримання дивідендів, але раніше дати виплати, право на отримання дивідендів залишається в особи, зазначеної в такому переліку. Дивіденди за акціями виплачуються один раз на рік за результатами календарного року в повному обсязі (ст. 9 Закону України «Про цінні папери та фондову біржу»). Загальні збори акціонерів не можуть приймати рішення про виплату проміжних дивідендів за результатами діяльності за квартал, місяць чи півріччя. AT разом зі звітом про діяльність підприємства повинні представити в ДКЦПФР інформацію про дивіденди, яка повинна містити такі відомості:

* дата закриття реєстру для виплати дивідендів (якщо вони виплачуватимуться);

* дата початку виплати дивідендів;

* дата закінчення виплати дивідендів.

Обрана підприємством дивідендна політика має узгоджуватися з податковим законодавством. Основні питання, які повинні з'ясувати фінансові служби в контексті виплати дивідендів та оподаткування, стосуються порядку оподаткування нерозподіленого прибутку (на рівні підприємства), розподіленого прибутку (на рівні одержувачів дивідендів) та нарахувань на дивіденди.



3. Виплата дивідендів в акціонерних товариствах та у товариствах з обмеженою (додатковою) відповідальністю

3.1 Строки та способи виплати дивідендів в акціонерних товариствах та у товариствах з обмеженою (додатковою) відповідальністю: схоже та відмінне

Відповідно до рішення № 391 Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку («НКЦФР») від 12.04.2016 про Порядок виплати дивідендів акціонерним товариством [3], встановлено можливість вибору форми виплати дивідендів акціонерним товариством: через депозитарну систему України або безпосередньо акціонерам. Конкретний спосіб виплати дивідендів визначається рішенням загальних зборів акціонерів щодо всього випуску акцій відповідного акціонерного товариства. Виплата безпосередньо акціонерам Виплата дивідендів безпосередньо акціонерам за простими акціями здійснюється у 6 місячний строк, що відраховується з дня прийняття загальними зборами рішення про виплату дивідендів. Загальними зборами може також бути прийнято рішення щодо виплати дивідендів у коротший строк. Виплата дивідендів за привілейованими акціями здійснюється у 6 місячний строк з моменту закінчення звітного року. Виплата акціонерним товариством дивідендів безпосередньо акціонерам здійснюється:

* шляхом переказу коштів на грошові рахунки акціонерів (банківські рахунки, інформація про які зазначена в переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів);

* шляхом поштових переказів на адреси акціонерів, зазначені в переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів (якщо перелік осіб, які мають право на отримання дивідендів, не містить інформації про банківський рахунок). У разі повернення акціонерному товариству переказаних коштів акціонерне товариство зобов'язане забезпечити виплату відповідним акціонерам через депозитарну систему України.

Дивіденди засновникам «ТОВ». У компаніях з організаційно-правовою формою «Товариство з обмеженою відповідальністю» покладається виплачувати дивіденди засновникам організації. Ця процедура оформляється протоколом ради учасників, де розподіляються частки з нерозподіленого прибутку. На підставі цього документа кошти видаються через касу підприємства або переводяться на розрахункові рахунки засновників.

Для цього знадобиться: бухгалтерський баланс; норми законодавства про ТОВ; статут організації; видатковий ордер; платіжне доручення; протокол установчих зборів.

Термін виплати дивідендів повинен бути прописаний в статуті компанії. Як правило, товариства з обмеженою відповідальність нараховують їх своїм учасникам кожен квартал. Розмір грошових коштів залежить від частки засновника у статутному капіталі.

Дивіденди виплачуються з нерозподіленого прибутку, отриманого компанією за квартал або інший період (який прописаний в статуті). Відсотки нараховуються кожному з учасників залежно від частки, яку він вніс до статутного капіталу при створенні товариства. Якщо якусь частину організація викупила, то з неї дивіденди не виплачуються.

Для розподілу дивідендів збирається рада учасників, на якому приймається рішення про частки і суми грошових коштів у вигляді протоколу. На документі пишеться найменування Товариства, місто його місця розташування. Протокол датується, нумерується.

Першим пунктом протоколу буде затвердження фінансових результатів діяльності підприємства за квартал у вигляді бухгалтерського балансу. Другим - направлення п'яти відсотків чистого прибутку до резервного капіталу, що рекомендовано робити відповідно до норм законодавства про товариства з обмеженою відповідальністю.

У третьому розділі вкажіть відсоток від прибутку, який покладається кожному з учасників. Напишіть суми грошових коштів дивідендів. Впишіть персональні дані засновників.

Вказати терміни, в які слід виплатити дивіденди учасникам товариства. Як правило, грошові кошти видаються протягом місяця з моменту підписання протоколу засновниками. Завірте документ підписами кожного з учасників.

Видайте грошові кошти фізичним особам з каси підприємства за допомогою видаткового касового ордера. Юридичним особам (компаніям, у який є частка в Товаристві) перерахуйте дивіденди через банк, надрукувавши платіжне доручення.

3.2 Судові спори щодо стягнення дивідендів з акціонерних товариств та товариств з обмеженою (додатковою) відповідальністю за позовами учасників (акціонерів)

Питання невиплати дивідендів акціонерам було і залишається актуальним. Сама по собі невиплата дивідендів не є порушенням прав акціонерів, якщо підставою для цього було відповідне рішення загальних зборів акціонерів. Проте, порушення буде мати місце у разі невиплати вже нарахованих дивідендів, виплаті їх способом, іншим, ніж передбачений статутом (наприклад, продукцією товариства замість грошима), затягування строків виплати дивідендів. За чинним законодавством, строки і порядок виплати дивідендів визначаються статутом товариства, що, на наш погляд, є неправильним, оскільки це має бути визначено в правовій нормі.

Проблема судового захисту прав акціонерів є на сьогодні є однією з найактуальніших, оскільки головною причиною тут є не вина безпосередньо судів (хоча це також часто має місце), як недосконалість чинного законодавства. До істотних суперечностей призводить, зокрема, нечітке розмежування підвідомчості справ між господарськими судами та судами загальної юрисдикції, оскільки учасниками спорів з корпоративних відносин є як юридичні особи (в тому числі суб'єкти господарської діяльності), так і громадяни - фізичні особи. Відповідно до роз'яснення Верховного Суду України та Вищого арбітражного суду України підвідомчість цивільних справ та господарських спорів визначається законодавчими актами України, проте у випадках, коли в законодавчих актах підвідомчість спорів визначена нечітко, слід виходити із суб'єктного складу учасників спору. Отже, спори з корпоративного управління вирішуються судами загальної юрисдикції за позовами громадян, які не є суб`єктами підприємницької діяльності, або господарськими судами, якщо позивачами виступають юридичні особи. Тому нерідко ухвали, рішення загальних судів за позовами фізичних осіб можуть нерідко гальмувати виконання судових актів за результатами розгляду господарських спорів.

Як бачимо, незважаючи на те, що суд є найавторитетнішим правозахисним органом, такий шлях захисту акціонером своїх прав не завжди можна назвати найефективнішим. А враховуючи затяжний характер (подекуди навіть на кілька років) судових розглядів спорів з корпоративного управління, цей спосіб захисту може виявитись для акціонера неактуальним, а отже й недоцільним. Натомість, на наш погляд, адміністративний захист акціонером своїх прав є більш ефективним і має ряд переваг перед судовим. Цей захист в межах своїх повноважень здійснює ДКЦПФР. Відповідно до чинного законодавства до завдань ДКЦПФР належить, в тому числі, захист прав інвесторів шляхом застосування заходів щодо запобігання і припинення порушень законодавства на ринку цінних паперів, застосування санкцій за порушення законодавства у межах своїх повноважень. Позитивні сторони цього способу захисту прав акціонерів є очевидними: оперативність, загальнодоступність подання скарг та заяв до ДКЦПФР, високий фаховий рівень членів ДКЦПФР та наділення їх широкими повноваженнями як щодо встановлення факту порушення права акціонера, так і щодо його відновлення та застосування відповідних санкцій до винних в порушенні зазначеного права. В порядку захисту прав акціонера ДКЦПФР може: встановлювати обов'язкові нормативи достатності власних коштів та інші показники і вимоги, що обмежують ризики по операціях з цінними паперами; здійснювати контроль за достовірністю і розкриттям інформації, що надається емітентами та її відповідністю встановленим вимогам; проводити самостійно чи разом з іншими відповідними органами перевірки та ревізії фінансово-господарської діяльності емітентів і вилучати під час проведення таких перевірок на строк до трьох робочих днів документи, що підтверджують факти порушення актів законодавства про цінні папери; надсилати емітентам обов'язкові для виконання розпорядження про усунення порушень законодавства про цінні папери та вимагати надання необхідних документів відповідно до чинного законодавства; надсилати матеріали в правоохоронні органи щодо фактів правопорушень, за які передбачена адміністративна та кримінальна відповідальність; накладати адміністративні стягнення, штрафні та інші санкції за порушення чинного законодавства на юридичних осіб та їх співробітників, аж до анулювання ліцензій на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів.

Підсумовуючи зазначене, можна сказати, що порушення чи не порушення прав акціонерів залежить від ефективності використання ними різних способів захисту. Правові способи захисту потребують більших затрат часу, але є надійнішими відносно інших. При цьому, вдавшись до них, у акціонера є більші шанси відновити свої порушені права. Між тим, шляхи захисту порушених прав не обов'язково можуть бути виключно правовими. Так звані не правові способи захисту прав акціонерів (наприклад, публікація в пресі інформації про АТ, що порушують права акціонерів, продаж акцій) також не слід ігнорувати, оскільки в певних випадках вони можуть подіяти не менш ефективно ніж вирішення справи судом, а головне - значно оперативніше.



Висновки

Дивіденди - це розподіл та виплата прибутку власникам корпоративних прав. Остаточний прибуток підприємства, як правило, визначають тільки за даними річної фінансової звітності.

Практично всі міжнародні договори називають дивідендами дохід від акцій або інших прав, які не є борговими вимогами, що дають право на участь у прибутку, а також дохід від інших корпоративних прав, що підлягає такому ж оподаткуванню, як доходи від акцій відповідно до законодавства держави, резидент якої - компанія, яка розподіляє прибуток.

Сума дивідендів визначається як результат від множення маси дивіденду на частку державного майна, переданого (внесеного) до Статутного капіталу, тобто внесений Статутний капітал.

Якщо акціонерне підприємство засноване на загальнодержавній власності, то дивіденди вносяться до Держбюджету України, а дивіденди підприємств, заснованих на власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальній власності), - до бюджетів місцевого самоврядування.

Для формування основного та оборотного капіталу у підприємств постійно виникає потреба у залученні фінансових ресурсів, основними джерелами яких є власний капітал, а також короткострокові та довгострокові зобов'язання. Для акціонерних товариств основними джерелами формування власного капіталу є здійснення додаткової емiсії акцій, а також реінвестування чистого прибутку у діяльність підприємства можна зробити наступні пропозиції щодо покращення ситуації з залученням фінансових ресурсів суб'єктами господарювання: запровадити пільгові ставки по кредитам для підприємств, розвиток яких є пріоритетним для економіки України, якщо вони використовують для оновлення основного капіталу та вдосконалення процесу виробництва, що дозволить зробити підприємства більш конкурентоспроможними не тільки на внутрішньому, але й на світовому ринку; спростити доступ українських підприємств на ринок іноземних капіталів, що, в свою чергу, потребує розв'язання низки питань, що впливають на рейтинг конкурентоспроможності економіки України; - забезпечити гарантії приватним інвесторам щодо повернення коштів, вкладених у цінні папери підприємств за умови їх неплатоспроможності та порушення процедури банкрутства



Список використаної літератури

1. Податковий кодекс України від 02.12.2010 // Електронний ресурс. Шлях доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2755-17

2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 // Електронний ресурс. Шлях доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15

3. Господарський кодекс України від 16.01.2003 № 436-IV // Електронний ресурс. Шлях доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/436-15

4. Порядок виплати акціонерним товариством дивідендів від 12.04.2016 № 391 // Електронний ресурс. Шлях доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0639-16?nreg=z0639

5. Економічна енциклопедія / За ред. С. В. Мочерного - К.: 2000. - 864 с.

6. Голь І. В. Підприємництво. Навчальний посібник / І. В. Голь, Т. П. Смілянська. - К.: 2014. - 300.

7. Огійчук М. Ф. Фінансовий та управлінський облік за національними стандартами: Підручник / М. Ф. Огійчук, Л. О. Сколотій, М. І. Беленкова. - К.: Алерта, 2016. - 1040 с.

8. Про цінні папери та фондовий ринок : Закон України від 23.02.2006 № 3480-IV // Електронний ресурс. Шлях доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3480-15

9. Про Акціонерні товариства : Закон України від 17.09.2008 № 514-VI // Електронний ресурс. Шлях доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/514-17

10. Про кооперацію: Закон України від 10.07.2003 № 1087-IV // Електронний ресурс. Шлях доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1087-15

11. Ткаченко Н. М. Бухгалтерський фінансовий облік: оподаткування та звітність. Підручник /Н. М. Ткаченко.

12. Тетарчук І. В. Податкове право України. Навч. посібн. - К.: 2016. - 184 с.

13. Керницький А. Права акціонерів, шляхи і ступінь їх захисту / А. Керницький // Юридичний журнал. № 8. - 2006. - Шлях доступу: www.justinian.com.ua/article.php?id=2357

14. Матвєєв П. С. Господарське право України: Посібник / П.?С. Матвєєв. ?- К.: Правова Єдність, 2015. - 42 с.

15. Бердард М. М. Проблеми формування та використання фінансових ресурсів підприємства//Актуальні проблеми економіки. - 2008. - №5. - С. 133 - 138.

16. Біла О. Г. Фінанси підприємств (фінанси підприємства). Навч. посібн. / О. Г. Біла, О. І. Юсипович, Т. В. Мединська. - К.: Алерта, 2016.?- 186 с.

17. Мальська М. П. Корпоративне управління: теорія та практика. Підручник. К.:- 2012. - 360 с.

18. Хом`яков Л. І. Управління потенціалом підприємства. Навчальний посібник. К.: 209. - 400 с.

Размещено на Allbest.ru

...