Завдаток як вид забезпечення виконання зобов’язань

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

"КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА"

КАФЕДРА ЦИВІЛЬНОГО ТА ТРУДОВОГО ПРАВА

Індивідуальна робота з цивільного права

на тему:

"Завдаток як вид забезпечення виконання зобов'язань"

Виконала:

Лук'яненко Карина Євгенівна

Науковий керівник:

Кравець Наталія Іванівна

Київ

2016

План

Вступ

1. Поняття, предмет та функції завдатку

2. Завдаток і аванс: критерії відмінності

3. Правові наслідки порушення або припинення зобов'язання, забезпеченого завдатком

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Завдаток має давню історію існування та застосування. Проте з прийняттям нового Цивільного кодексу України відносини завдатку отримали нове регулювання. Відтепер, постала необхідність у визначені видів зобов'язань, що можуть забезпечуватися завдатком, а також з'ясуванні проблем, котрі виникають у сфері його застосування.

Найдавніший варіант слова завдаток - "arra" має близькосхідне походження. В часи римського права завдаток розглядався як грошова сума або інша цінність, яка передавалась однією стороною іншій в момент укладення договору. В цивільному праві Австрії, яке діяло на території Галичини, завдаток позначався терміном зарука. У Зібранні малоросійських прав 1807 року це слово вживається тільки у словнику юридичних термінів, які вийшли на момент упорядкування Зібрання з ужитку, і визначається так: "Зарука - зумовлене заручним листом грошове забезпечення на випадок невиконання однією із сторін укладеного договору" [6, c.347].

Г.Ф. Шершеневич визначав завдаток як "сплату суми, що здійснюється під час укладення договору за виконання дії, про яку домовились" [11, c.291]. За польським Кодексом зобов'язань, який діяв з 1934 року, завдаток міг бути тільки грошовою сумою [7, c.93].

У Цивільному кодексі УРСР 1922 року ч. 1 ст. 143 встановлювала дві форми завдатку: грошову суму або іншу майнову цінність.

В Цивільному кодексі України 1963 року завдаток уже був тільки грошовою сумою. Сума завдатку не встановлена - це може бути будь-яка частина платежу за договором. Визначення завдатку дано таке: це грошова сума, що видається однією з договірних сторін у рахунок належних з неї за договором платежів другій стороні в підтвердження укладення договору і в забезпечення його виконання.

Актуальність даної теми полягає в тому, що більшість осіб в наш час не розрізняють завдаток з авансом. І при укладанні договору можуть часто помилятися. Ці два види забезпечення зобов'язання схожі між собою, але тотожні. Аванс, як і завдаток, є сума, що сплачується наперед однією стороною іншій стороні, тобто і завдаток і аванс виконують платіжну функцію, так як грошові суми в обох випадках вносяться кредитору в рахунок належних платежів. Також обидві ці суми вносяться наперед, тобто до виникнення зобов'язання, чим відрізняються від звичайних платежів по зобов'язанню. Однак якщо основною метою авансу є фінансування діяльності іншої сторони шляхом сплати вперед частині належної суми, то завдаток служить, насамперед, доказом укладення договору і засобом забезпечення його виконання, хоча і несе в собі платіжне призначення.

Об'єкт дослідження суспільні правовідносини, що складаються між учасниками укладання договору про заставу.

Предмет дослідження норми цивільного законодавства що регулюють дану сферу правовідносин.

Метою роботи є вивчення правовідносин, що складаються між учасниками зобов'язання (боржником і кредитором), забезпеченого завдатком. Для досягнення цієї мети будуть виконані такі завдання:

· вивчення історичного розвитку інституту завдатку ;

· визначення місця завдатку в системі способів забезпечення виконання зобов'язань;

· виявлення і вивчення функцій, виконуваних завдатком (а саме -доказової, платіжної, штрафний функцій);

· визначення можливих поєднань інститутів завдатку, неустойки;

В якості основного методу дослідження заявленої теми використовувався діалектичний метод - головний спосіб об'єктивного і всебічного пізнання дійсності. У роботі також використаний системний підхід, приватні методи дослідження: історико-юридичний, формально-юридичний та порівняльно-правовий.

Структура роботи буде складатися з вступу, 3 пунктів плану, прикладу договору застави земельної ділянки, висновку та списку використаних джерел.

1. Поняття, предмет та функції завдатку

Відповідно до ч. 1 ст. 570 сучасного Цивільного Кодексу України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання [4].

Тобто ця частина 570 статті надає легальне визначення завдатку як грошової суми або рухомого майна, що видається кредитору боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Аналіз цього визначення дозволяє виділити наступні ознаки завдатку:

1. як завдаток може передаватися грошова сума або рухоме майно.

Тобто предметом завдатку є грошові кошти та рухоме майно. А враховуючи те, що відповідно до ст. 190 ЦК України майном є речі, а також майнові права та обов'язки, закон допускає передачу в якості завдатку рухомих речей та майнових прав (важко уявити собі передачу в якості завдатку обов'язків) [9, c. 390].

На практиці завдаток найчастіше передається у вигляді грошової суми. Майновий завдаток майже не зустрічається. Сума завдатку (вартість рухомого майна, що передається як завдаток) може бути будь-якою, однак вона обов'язково має бути меншою, ніж загальна сума зобов'язання (вартість рухомого майна, що передається за зобов'язанням). В противному випадку така передача буде не передачею завдатку, а виконанням зобов'язання;

2. завдатком може бути забезпечено лише зобов'язання, що випливає з договору. Інакше кажучи, позадоговірні зобов'язання завдатком не забезпечуються; правовідносина платіжний штрафний аванс

3. завдаток виконує три основні функції:

· підтверджувальну (передачею завдатку боржник підтверджує наявність основного зобов'язання).

Для виникнення відносин, які регулюються законодавством про завдаток, досягнення лише угоди про нього недостатньо. Необхідно здійснити передачу завдатку.

Сума, що передається, визнається завдатком лише тоді, коли про це вказано в угоді. В усіх інших випадках виникають відносини з авансу, якщо зацікавленою стороною не буде доведено, що передана сума розглядалася сторонами як завдаток. Необхідність цього обумовлена тим, що ЦКУ не встановлює спеціальної форми завдатку, а передбачає загальні вимоги до оформлення угоди;

· забезпечувальну (встановлення негативних наслідків невиконання зобов'язання, забезпеченого завдатком (ст. 571 ЦКУ та НПК до ЦКУ), гарантує виконання такого зобов'язання).

Забезпечувальна функція завдатку полягає в тому, що коли за невиконання договору відповідальною є сторона, яка дала завдаток, то він залишається у другої сторони. Якщо за невиконання договору відповідальною є сторона, яка одержала завдаток, вона зобов'язана сплатити другій стороні подвійну суму завдатку. Можливо, що завдаток підлягатиме поверненню і в однократному розмірі. Таке настає в разі припинення зобов'язань через неможливість виконання, викликаної обставинами, за які жодна із сторін не відповідає (випадкова загибель речі).

Як і в разі неустойки, закон визначає співвідношення завдатку із збитками. Сторона, яка є відповідальною за невиконання договору, зобов'язана відшкодувати іншій стороні збитки з зарахуванням суми завдатку. Таким чином, завдаток має заліковий характер.

Однак договором може бути передбачено інше співвідношення збитків і завдатку. Сторони можуть домовитися, що в разі невиконання зобов'язання їх відповідальність буде обмежена лише сумою завдатку. Такий завдаток називається відступним. Якщо його передбачено угодою, то право на відшкодування збитків, не покритих сумою завдатку, не виникає;

· платіжну (завдаток видається в рахунок належних за договором платежів)

Виділення платіжної функції завдатку викликало на практиці гостре питання про можливість забезпечення завдатком попередніх договорів (ст. 635 ЦК України), зокрема попередніх договорів, що укладаються з наміром укласти в майбутньому договір купівлі-продажу об'єкту нерухомості. Оскільки попередній договір не передбачає оплати, часто виникає сумнів у можливості забезпечення його виконання завдатком (завдаток передається в рахунок належних за договором платежів). Судова практика на сьогодні йде по шляху визнання завдатком виключно суми, яка була сплачена після укладення договору з обов'язковим дотриманням його форми. "У тих випадках, коли сторони домовились укласти договір, але відповідно його не оформили, сплачені в рахунок виконання договору платежі визнаються авансовими і повертаються в тому розмірі, в якому вони надавалися" [2].

Разом з тим, таке забезпечення видається можливим за дотримання однієї з таких умов:

1. Визначаючи певну грошову суму, що передається для забезпечення виконання попереднього договору, не називати це завдатком (назвати, наприклад, просто "забезпечення" або "забезпечувальні кошти".) Цивільне право дозволяє застосування так званих непоіменованих конструкцій, які хоча і не передбачені законодавством, але не суперечать йому. Більш того, ч. 2 ст. 546 ЦК прямо встановлює, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання, крім врегульованих ЦК України. Отже, грошова сума, що передається за попереднім договором, по суті буде виконувати такі функції завдатку, як підтверджувальна та забезпечувальна, але не буде мати платіжної функції. Правда для цього в попередньому договорі необхідно буде передбачити і наслідки його невиконання з метою визначення долі такої грошової суми, оскільки напряму норми коментованої статті застосувати буде не можна.

2. В попередньому договорі передбачити оплату суми завдатку (наприклад, в якості попередньої оплати за майбутнім договором купівлі-продажу) та встановити, що передана сума є завдатком.

Угода про завдаток має бути укладена в письмовій формі (ст. 547 ЦКУ). В такій угоді повинно бути чітко визначено, що сума, яка передається в рахунок належних за договором платежів, є саме завдатком. В разі, якщо це не буде встановлено, сплачена сума буде вважатися авансом, тобто звичайною сумою попередньої оплати за договором, яка не виконує забезпечувальної функції, властивої завдатку. В разі невиконання зобов'язання, по якому передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила [8, c.420-421].

2. Завдаток і аванс: критерії відмінності

Відомо, що завдаток є одним із засобів забезпечення виконання цивільно-правових зобов'язань, передбачених законом.

Трактуючи поняття завдатку, законодавець в частині 1-й статті 570 чинного Цивільного кодексу України зазначив, що завдатком в грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання.

Водночас в диспозиції частини 2-їстатті 570 чинного Цивільного кодексу України законодавець зазначив наступне, а саме: якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, б завдатком, вона вважається авансом [5].

Аналізуючи вище означену позицію законодавця, мимоволі виникає запитання: якими саме критеріями і підставами нам, в першу чергу адвокатам-практикам, слід керуватися, розрізняючи такі доволі істотно відмінні поняття, як "завдаток" і "аванс"?.

Оскільки законодавець ні в диспозиції статті 195 Цивільного кодексу України в редакції 1963 року, ні в диспозиції частини 2-ї статті 570 чинного Цивільного кодексу України таких критеріїв не навів, то їх відсутність в диспозиції закону сумовою виникнення певних труднощів на практиці [3].

Одним із шляхів практичного розв'язання цієї проблеми є доволі усталена судова практика "Верховного Суду України з цього питання, яка викладена в щонайменш чотирьох ухвалах Судової палати з цивільних справ.

Так, правова позиція Верховного Суду України з певного аспекту цього питання, викладена в ухвалі Судової палати з цивільних справ від 19 серпня 2004 року, полягає в наступному.

"Відповідно до ч. 1 ст. 195 (ЦК України в редакції 1963 року - примітка автора) завдатком визнається грошова сума, що видається однією з договірних сторін у рахунок належних з неї за договором платежів другій стороні на підтвердження укладення договору і для забезпечення його виконання.

За змістом указаної статті завдатком може забезпечуватися тільки дійсне зобов'язання, тому правила ч. 2 ст. 195 цього Кодексу про залишення завдатку особі, яка його одержала, застосовується у випадках, коли договір було укладено, але сторона ухиляється від його виконання".

(Див. Вісник Верховного Суду України №1 за 2005 рік, стор. 18).

Наведене дає підстави для висновку про те, що одним із критеріїв відмінності завдатку від авансу є забезпечення завдатком дійсного, тобто вже укладеного договору за умови одночасного ухилення сторони від його виконання.

Слід зазначити, що не менш важливе значення має не тільки дійсність укладеного зобов'язання, а й одночасне дотримання сторонами обов'язкової форми для забезпеченого завдатком того чи іншого цивільно-правового договору, який встановлено законом.

Наприклад, статтею 657 чинного Цивільного кодексу України встановлена обов'язковість нотаріального посвідчення та державної реєстрації договорів купівлі - продажу об'єктів нерухомості.

В зв'язку з наведеним другий, так би мовити аспект правової позиції Верховного Суду України, доволі чітко викладений в ухвалах Судової палати з цивільних справ від 26 лютого 2004 року, від 13 жовтня 2005 року, а також від 21 червня 2006 року і полягає в наступному.

"Залишення завдатку особі, яка його одержала, або стягнення з неї подвійної суми завдатку застосовується в тих випадках, коли між сторонами було укладено договір, проте він не виконується з вини якоїсь зі сторін.

Якщо ж сторони домовились укласти договір, але відповідним чином його не оформили, сплачені в рахунок виконання договору платежі визнаються авансовими і повертаються в тому розмірі, в якому вони надавались" [3, с. 4-5].

З урахуванням наведеного цілком можливо дійти висновку про те, що другим критерієм відмінності завдатку від авансу є умова обов'язкового дотримання сторонами форми укладення договору, встановленої законом.

Викладені тези в їх сукупності є підставою для обґрунтованого висновку про те, що основними критеріями відмінності завдатку як одного із засобів забезпечення виконання зобов'язань від авансу, як одної з форм розрахунків є:

1. Забезпечення завдатком тільки дійсного, тобто укладеного сторонами, того чи іншого цивільно-правового зобов'язання.

2. Обов'язкове дотримання сторонами встановленої законом форми укладення договору, який забезпечений завдатком.

3. Винне ухилення одної зі сторін від виконання укладеного з дотриманням встановленої законом форми договору, котрий забезпечений завдатком.

Завершуючи викладення вищезазначених доводів і посилаючись в їх обґрунтування на правову позицію і судову практику Верховного Суду України, автор вважає, що за умови відсутності хоча б одного з трьох вищенаведених критеріїв відмінності передані однією стороною другій стороні грошові суми або рухоме майно у рахунок належних за договором платежів є не завдатком, а авансом.

3. Правові наслідки порушення або припинення зобов'язання, забезпеченого завдатком

Згідно зі ст. 571 ЦК України "Правові наслідки порушення або припинення зобов'язання, забезпеченого завдатком":

1. Якщо порушення зобов'язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора.

Якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, він зобов'язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості.

2. Сторона, винна у порушенні зобов'язання, має відшкодувати другій стороні збитки в сумі, на яку вони перевищують розмір (вартість) завдатку, якщо інше не встановлено договором.

3. У разі припинення зобов'язання до початку його виконання або внаслідок неможливості його виконання завдаток підлягає поверненню.

Тобто, як ми бачимо із цієї статті, завдаток за своїм характером наближується до санкцій, встановлених за порушення зобов'язання. Це проявляється у втраті суми завдатку, стороною, яка є винною такому порушенні. Слід підкреслити, що на відміну від ЦК Російської Федерації, де зазначено, що санкція у вигляді втрати завдатку застосовується тільки в разі невиконання зобов'язання та не може розповсюджуватися на випадки неналежного виконання, стаття 571 ЦК України в якості умови втрати / стягнення суми завдатку називає порушення зобов'язання. А оскільки під порушенням зобов'язання ст. 610 ЦК України розуміє невиконання або неналежне виконання зобов'язання, втрата завдатку може мати місце і в разі порушення стороною зобов'язання якихось його окремих умов [4].

Якщо основне зобов'язання не виконане з вини сторони, що передала завдаток (боржника), завдаток залишається у кредитора.

Якщо відповідальність за невиконання зобов'язання, забезпеченого завдатком, покладається на сторону, що отримала завдаток (кредитора), вона повинна повернути боржнику завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості. Тобто, якщо завдаток виражався в грошовій сумі, він повертається в подвійному розмірі. Якщо в якості завдатку передавалося рухоме майно, воно підлягає поверненню в натурі і додатково кредитор повинен сплатити суму, що дорівнює вартості завдатку.

За загальним правилом, форма вини особи, яка не виконала зобов'язання, а також інші обставини, із-за яких зобов'язання не виконане, не мають значення. В цьому проявляється забезпечувальна сутність завдатку, а також основна відмінність завдатку від авансу: в разі невиконання зобов'язання, в рахунок якого переданий аванс, він підлягає поверненню стороні, яка його сплатила.

На практиці постає питання про небажання продавців або інших осіб, які взяли завдаток, повертати його іншій стороні в подвійному розмірі. Для запобігання такої ситуації можлива домовленість про внесення в депозит нотаріуса суми завдатку, причому як покупцем (платником), так і продавцем (одержувачем коштів). Така дія буде доцільною в разі нотаріального посвідчення договору, за яким вноситься завдаток.

Саме по собі настання негативних наслідків, передбачених частиною 1 коментованої статті, не звільняє винну у порушенні зобов'язання сторону від інших видів цивільно-правової відповідальності. У відповідності до частини 2 даної статті, така сторона також зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки (ст. 623 ЦК ). За загальним правилом збитки відшкодовуються в сумі, на яку вони перевищують розмір (вартість) завдатку. Однак в договорі сторони можуть передбачити інші наслідки (наприклад, відшкодування збитків в повному обсязі понад суму завдатку тощо).

Наслідки припинення зобов'язання, забезпеченого завдатком, доповнені можливістю припинення угоди про завдаток та його однократного повернення в таких випадках:

· в разі припинення зобов'язання до початку його виконання, якщо завдаток вже сплачений. Оскільки завдатком можуть бути забезпечені лише договірні зобов'язання, у коментованій статті мова йде про припинення зобов'язання за домовленістю сторін (ст. 604 та та НПК до ЦКУ);

· в разі неможливості виконання зобов'язання, забезпеченого завдатком. Мова йдеться про ситуацію, коли зобов'язання, забезпечене завдатком, не може бути виконане за обставин, за які жодна із сторін не відповідає (ст. 607 та НПК до ЦКУ).

Висновок

Під способами забезпечення виконання зобов'язань слід розуміти будь-які правові засоби, використання яких покращує становище кредитора у зобов'язанні в порівнянні зі статусом кредитора у звичайному, незабезпеченому зобов'язанні шляхом створення додаткових прав (правових можливостей) або спрощення захисту кредитором своїх прав.

Завдаток складає частину системи забезпечувальних заходів, але забезпечувальні властивості набув тільки після встановлення зв'язку з фактом невиконання договору. Спочатку він з'явився лише як символ укладеної угоди, видача завдатку довгий час не мала конститутивного значення (за винятком стародавнього германського права).

Історія розвитку інституту застави свідчить, що початково завдаток виникає і розвивається, насамперед, як знак укладення договору. Причому у всіх без винятку джерелах цивільного права (давніх і сучасних) завдаток завжди наділяється функцією доказової: передача завдатку означає, що між сторонами відбувся договір. Однак, за винятком стародавнього германського права, видача завдатку сама по собі не становила укладення договору, тобто, завдаток не мав конститутивного значення.

Завдаток має яскраво виражену забезпечувальну (причому-двосторонню) функцію, яка полягає в створенні кредитору додаткових правових можливостей захисту власного майнового положення (зокрема, можливості у спрощеному порядку компенсувати свої можливі збитки). Тому виключення завдатку із числа способів забезпечення виконання зобов'язань, пропоноване деякими дослідниками, є передчасним та необґрунтованим. Двостороння забезпечувальна спрямованість завдатку дозволяє кваліфікувати його не стільки як спосіб забезпечення виконання окремого зобов'язання, скільки як спосіб забезпечення виконання договору.

Список використаних джерел

1. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради (ВВР), від 16.01.2003 № 435-IV.

2. Ухвала судової палати в цивільних справах Верховного Суду України від 26.02.2004 р. // "Вісник Верховного Суду України", №3, 2005 р.; Ухвала судової палати в цивільних справах Верховного Суду України від 21.06.2006 р. // "Вісник Верховного Суду України", №12, 2006 р

3. Вісник Верховного Суду України №3 за 2005 рік, стор. 22, Вісник Верховного Суду України №1 за 2006 рік, стор. 16-17, Вісник Верховного Суду України №12 за 2006 рік,

4. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар. За редакцією Харитонова Є.О., Кучеренко І.М., Харитонової О.І. та ін.;

5. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар. За редакцією Дзери О.В., Кузнєцової Н.С., Луця В.В.

6. Собрание малороссийских прав 1807г. - К: Наук. думка, 1993.

7. Топольницький М. Підручник нового закону про зобов'язання. - Львів: Нова бібліотека, 1935.

8. Цивільне право України: Курс лекцій: У 6-ти томах. Т.V. Кн. 1. Загальні положення зобов'язального права /Р.Б. Шишка, Л.В. Красицька, В.В. Сергієчко, О.І. Смотров, Є.О. Мічурін, О.Р. Шишка; За ред. Р.Б. Шишки. - Харків: Еспада, 2013.

9. Цивільне право України: Курс лекцій: У 6-ти томах. Т.1. Книга 1/Р.Б. Шишка, В.А. Кройтор, Я.О. Чапічадзе, М.О Самойлов; За ред. Р.Б. Шишки та В.А. Кройтора. - Харків: Еспада, 2014.

10. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В. Дзера (кер. авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін., За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. - 2-е вид., допов і перероб. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - Кн. 1

11. Цивільне право України: Договірні та недоговірні зобов`язання: [підруч.] / С. С. Бичкова, І. А. Бірюков, Ю. О. Заіка та ін.; за заг. ред. С. С. Бичкової. - 3-тє вид., змін. та доповн. - К.: Алерта, 2014. - 496 с.

12. Шершеневич Г.Ф. Учебник русского гражданского права. - М: Спарк, 1995.

Размещено на Allbest.ru