Загальна характеристика конституційних обов’язків громадян України

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД "КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім. Вадима Гетьмана"

кафедра конституційного та адміністративного права

Курсова робота з конституційного права України

на тему:

"Загальна характеристика конституційних обов'язків громадян України"

Виконав: студент 2 курсу , 5 групи

Кисіль М.К.

Науковий керівник: Процишин М.В.

Київ

2016



Розгорнутий план

Вступ

1. Конституційні обов'язки людини і громадянина

1.1 Поняття конституційного обов'язку як елементу конституційного статусу особи

1.2 Конституційно-правове регулювання конституційних обов'язків громадян України

2. Класифікація конституційних обов'язків та гарантії їх реалізації

2.1 Класифікація конституційних обов'язків громадян України

2.2 Механізм реалізації конституційних обов'язків громадян України

3. Вдосконалення національного законодавства в системі підвищення ефективності конституційних обов'язків громадян України

3.1 Умови, що впливають на реалізацію конституційних обов'язків

3.2 Шляхи вдосконалення реалізації конституційних обов'язків

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

Конституція України, регламентуючи обов'язки людини і громадянина, виходить з принципів, згідно з яких кожна людина має обов'язки перед суспільством, а це, в свою чергу, забезпечує вільний і всебічний розвиток держави і суспільства в цілому. При цьому, дані принципи впроваджуються Конституцією України без урахування того, чи дійсно забезпечується державою і суспільством вільний і всебічний розвиток особистості. Адже бажання людини завжди перевищують можливості держави і суспільства, навіть якщо останні є найрозвинутішими. Тобто Конституція України, регламентуючи обов'язки людини і громадянина, виходить з того, що вони є об'єктивними для розвитку нашої держави і суспільства, а щодо конкретної людини це означає, що здійснення прав і свобод можливе тільки за наявності виконання обов'язків суб'єктом цього права, а також його іншими суб'єктами. Це цілком відповідає існуючим міжнародним стандартам, адже ч.1 ст. 29 Загальної декларації прав людини встановлює, що "кожна людина має обов'язки перед суспільством, у якому тільки й можливий вільний і повний розвиток її особи".

Отже, одним з провідних принципів будь-якого правового статусу в його сучасному розумінні є єдність прав та обов'язків. Це повністю стосується й конституційного статусу людини і громадянина України. Конституція України, поряд з низкою найважливіших прав та свобод людини і громадянина встановлює й конституційні обов'язки як громадян, так і кожного, хто постійно проживає або перебуває на території України.

Тому конституційні обов'язки - це вимоги, що висуваються до кожної людини і громадянина, діяти певним, чітко визначеним конституційною нормою чином (або утриматися від вчинення відповідних дій) або забезпечення інтересів суспільства, держави, інших людей і громадян. Ці обов'язки закріплені у статтях 51, 53, 65-68 Конституції України.

Живучи у суспільстві, ми не можемо існувати окремо від нього, не мати обов'язків перед суспільством. Тому права громадян невід'ємні від їх обов'язків.

Актуальність теми полягає в тому, що провідним принципом будь-якого правового статусу на сьогоднішній день є єдність прав та обов'язків. Це повністю стосується й конституційного статусу людини і громадянина. Конституція України поряд з низкою найважливіших прав та свобод людини і громадянина встановлює й конституційні обов'язки як громадян, так і кожного, хто постійно проживає або перебуває на території України.

Мета дослідження: охарактеризувати основні види конституційних обов'язків громадян відповідно до Конституції України.

Завдання:

1. дослідити поняття "обов'язок";

2. визначити яке значення мають конституційні обов'язки для громадян України;

3. дати характеристику обов'язків Конституції України;

4. розглянути основні методи реалізації конституційних обов'язків;

5. знайти найбільш оптимальні шляхи вдосконалення національного законодавства в системі реалізації конституційних обов'язків громадян України.

Методи: функціональний, системний, аналіз, синтез, статистичний, порівняльно-правовий, метод тлумачення.

Структура курсової роботи: титульна сторінка, зміст, вступ, основна частина, висновки, список використаних джерел.



1. Конституційні обов'язки людини і громадянина

1.1 Поняття конституційного обов'язку як елементу конституційного статусу особи

Положення людини в суспільстві, як відомо, визначається соціальними нормами. Воно називається суспільним статусом людини. Частину суспільного статусу особи становить її правовий статус. Він стосується винятково якостей людини та громадянина, зв'язків особи тільки й саме з державою, а не з суспільством в цілому[6].

Правовий статус особи визначається як юридично закріплене положення особи в державі й суспільстві. Він являє собою систему визнаних і закріплених державою в законодавчому порядку прав, свобод і обов'язків, а також законних інтересів особи як суб'єкта права. Права та свободи являють собою соціальні можливості громадянина, які визначаються й забезпечуються державою; обов'язки -- тільки соціальні можливості, які виражають претензії держави до громадянина, його поведінки.

Правовий статус буває загальний (конституційний) або спеціальний (родовий).

Загальний (конституційний) статус -- єдиний і однаковий для всіх громадян держави. Він не залежить від конкретних обставин, тобто є базовим, вихідним, а всі інші -- похідними від нього, такими, що доповнюють його.

Під конституційним статусом особи розуміють загальні, основоположні начала, за допомогою яких у Конституції визначаються основні права, свободи й обов'язки людини та громадянина; гарантії їх здійснення, тобто можливість мати, володіти, користуватися та розпоряджатися економічними, політичними, культурними та соціальними цінностями, благами, а також користуватися свободою дій і поведінки в межах Конституції та інших законів.

Незважаючи на те, що наша Конституція визнана однією з найдемократичніших у світі, незважаючи на велику кількість нормативних актів, які надають громадянам права і свободи, реально у більшості ці права, на жаль, є лише декларативними [7].

Конституційний статус громадянина -- це поняття, яке відображає тільки те, що властиве всім і кожному члену суспільства, і "залишає" за своїми рамками все приватне, індивідуальне, що стосується конкретних осіб або груп осіб. вдосконалення національний законодавство громадянин

Основи правового статусу людини та громадянина як загальний інститут конституційного права містять в собі такі інститути конституційного права:

- громадянства України;

- загальної правосуб'єктності громадян України;

- основних принципів статусу людини та громадянина;

- основних прав, свобод, законних інтересів і обов'язків;

- гарантій прав і свобод;

- правового статусу іноземців;

- права притулку.

Перелічені інститути (елементи) об'єднує те, що норми, які їх утворюють, регулюють зв'язки й відносини між державою в цілому та її громадянами і відносини між державою й особами, які не є її громадянами. Однак кожен інститут (елемент) виконує власну роль в юридичному оформленні статусу громадян у суспільстві та державі.

Основні принципи статусу людини та громадянина визначені в Конституції України. До них належать:

- принцип закріплення в національному праві прав і свобод, установлених нормами міжнародного права;

- принцип невідчужуваності та непорушності основних природних прав і свобод людини та належність їх їй від народження (ст. 21);

- принцип рівності конституційних прав і свобод громадян (ст. 24);

- принцип єдності прав і обов'язків людини перед суспільством (ст. 23);

- принцип гарантованості прав і свобод людини та громадянина (ст. 22).

Поділ прав і обов'язків на права й обов'язки людини та права й обов'язки громадянина пов'язаний з тим, що для сучасного суспільного ладу характерним є дуалізм громадянського та політичного суспільства. Як член громадянського суспільства людина рівноправна з усіма іншими, а як член політичного суспільства -- лише з тими, хто, як і вона, належить до певної держави.

Головним елементом правового статусу є основні права й обов'язки людини, які безпосередньо визначають її становище в суспільстві, міру юридичної свободи й відповідальності. Права, свободи й обов'язки людини та громадянина -- основоположна частина Конституції України.

На даний час у теорії і практиці конституціоналізму ставлення до конституційних обов'язків та їх взаємозв'язку з конституційними правами і свободами неоднозначне. На думку П.П. Шляхтун, ліберальна традиція у конституціоналізмі заперечує взаємозв'язок прав і обов'язків, виходячи з того, що визнання такого взаємозв'язку та закріплення в конституції обов'язків особи призвело б до обмеження її прав. Згідно з цією традицією у конституціях, передусім старих, взагалі не йдеться про обов'язки людини і громадянина. У західних країнах конституційний інститут обов'язків людини і громадянина став оформлятися тільки після Другої Світової війни. Загальна тенденція в розвитку конституціоналізму полягає у поширенні конституційного закріплення обов'язків особи, причому не тільки як громадянина, а й як людини. Обов'язки особи закріплюються у багатьох новітніх конституціях, передусім постсоціалістичних держав і тих, що утворилися на території колишнього Радянського союзу, у тому числі України [4].

Обов'язки людини і громадянина в Україні є важливим складовим елементом конституційно-правового статусу людини і громадянина, що закріплює основи взаємовідносин між особою і державою. Основні обов'язки забезпечують нормальне функціонування держави та життєдіяльності суспільства.

Тлумачення поняття "конституційні обов'язки людини і громадянина" надавали більшість вітчизняних науковців. Так, В.Ф. Погорілко і В.Л. Федоренко визначають, що це визначена нормами Конституції та Законів України міра обов'язкової, належної поведінки та діяльності у політичній, економічній, соціальній, культурній (духовній) сферах суспільного життя [5].

На авторитетну думку О.Ф. Фрицького, конституційні обов'язки людини і громадянина - це закріплені в конституційно-правових нормах формально виражені правила належної поведінки людини, які застосовуються до будь-яких осіб, які перебувають на території цієї держави, або до поведінки громадян цієї держави, незалежно від місця їх перебування, з метою запобігти нанесенню непоправної шкоди державі, суспільству, правам і свободам інших людей [6].

Професор В.В. Кравченко визначає конституційні обов'язки людини і громадянина як закріплені в Конституції України вимоги, які ставляться кожній людині громадянину аби він діяв певним, чітко визначеним конституційною нормою чином (або утримувався від вчинення відповідних дій) для забезпечення інтересів суспільства, держави, інших людей і громадян; недодержання ж цих вимог тягне за собою юридичну відповідальність [7].

А.М. Колодій та А.Ю. Олійник зазначають, що обов'язки - це вимоги, що ставляться до людини і громадянина, діяти певним, чітко визначеним правовою нормою чином (або утриматися від вчинення відповідних дій) для забезпечення інтересів суспільства, держави, інших людей і громадян [8].

Ю.М. Тодика тлумачить обов'язок людини як необхідність певної ї поведінки, об'єктивно зумовленої конкретно-історичними потребами існування інших людей, націй, народу, його соціальних груп і всього людства [9].

В загальному, можна визначити конституційні обов'язки людини і громадянина в Україні як "встановлені українською державою й закріплені в Конституції та її законах зобов'язання осіб у користь держави" або "закріплені в конституційно-правових нормах вимоги держави до поведінки будь-яких осіб, що перебувають на її території, або тільки до поведінки громадян даної держави незалежно від їх місцезнаходження", а також як "міра обов'язкової, належної поведінки чи діяльності у всіх сферах суспільного життя (у політичній, економічній, соціальній та культурній)".

Виходячи з вищенаведеного, можна виділити такі риси, що характеризують конституційні обов'язки людини і громадянина:

- обов'язки є мірою необхідної поведінки людини та не обумовлені бажанням самої людини;

- обов'язки відтворюють втілене в конституційно-правову норму бажання держави щодо належної поведінки людей;

- обов'язок завжди є певним обмеженням прав людини, оскільки людина повинна підкорятися певним правилам, щоб у здійсненні своїх прав і свобод не завдавати шкоди іншим людям;

- обов'язки охоплюють усі основні сфери життєдіяльності особи, суспільства і держави: політичну, економічну, соціальну, культурну, зовнішню тощо;

- обов'язки є невід'ємним самостійним елементом конституційного статусу особи, оскільки в них та в правах і свободах у загальному вигляді закріплюються основи взаємовідносин держави з особою;

- обов'язки застосовуються як до будь-яких осіб, які перебувають на території держави, так і до громадян цієї держави, незалежно від місця їх перебування.

У літературі існує, не позбавлена інтересу, спроба розкрити поняття обов'язку через категорію можливості. Так, Г. В. Мальцев вважає, що "юридичний обов'язок є не тільки належне, але й можливе в людській поведінці". Однак, покладена в обов'язки можлива поведінка, на відміну від можливості, укладеної у суб'єктивному праві, є одночасно і державно необхідною. "Обов'язок, - стверджує автор, - це можливість поведінки, що має необхідний характер, тобто, можливе в поведінці одночасно є і необхідним"[11].

Як видно, тут правильно зазначено зв'язок правової можливості та правової необхідності. У праві ці категорії не тільки взаємопов'язані, а й взаємно проникають. І, мабуть, обгрунтовано буде характеризувати юридичні права і свободи та юридичні обов'язки якостями можливої і необхідної поведінки. Це особливо чітко можна простежити на прикладі конституційних прав і свобод та обов'язків.Як відомо, право на основну загальну освіту є обов'язковим (ч. 2 ст. 53 Конституції України). У цьому приписі Конституції полягають і можливість (право) і необхідність (обов'язок). В органічному поєднанні можливість і необхідність знаходяться також і в політичних правах і свободах [11].

Не слід з цього робити висновок, що як юридичні права і свободи, так і юридичні обов'язки ми повинні розкривати через категорію можливості. Мені здається, що це робити недоцільно. По-перше, тому, що при цьому майже зникають відмінності між правами і обов'язками, оскільки і права та обов'язки в рівній мірі визначаються як правова можливість. По-друге, характеризуючи як права і свободи, так і обов'язки у вигляді правової можливості, потрібно взяти до уваги, що в останньому випадку мова йде про необхідну за законом можливість. Але необхідна за законом можливість і є правова необхідність. Методологічно доцільніше було б розкривати поняття прав і свобод через категорію правової можливості, а юридичних обов'язків через категорію правової необхідності.

Даний підхід дозволяє встановити існуючі відмінності між правами, свободами і обов'язками, розкрити зміст кожного з цих правових явищ. До цього ж висновку, в результаті, приходить сам Геннадій Володимирович Мальцев. "Державне визнання необхідності поведінки - пише він, - це основна специфічна риса обов'язків на відміну від суб'єктивних прав". Хоча поняття обов'язків слід розкривати через правову необхідність, разом з тим потрібно пам'ятати, що між необхідністю і можливістю немає бар'єру, що необхідність, маючи суворі рамки, містить у собі відомі можливості.

1.2 Конституційно-правове регулювання конституційних обов'язків громадян України

Відповідно до ст. 3 Конституції України [1] головним обов'язком держави є утвердження і забезпечення прав і свобод людини. У ст. 16 Основного Закону визначається обов'язок держави щодо забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду українського народу. У ст. 27 Конституції зазначено, що обов'язок держави - захищати життя людини. Конституцією України також передбачені обов'язки органів публічної влади.

Держава, беручи на себе обов'язок забезпечувати права людини і громадянина, має право й вимагати від них правомірної поведінки, яка б відповідала закріпленим у нормі права стандартам і еталонам. Свій вияв такі державні вимоги з виконання та додержання правових норм знаходять у системі обов'язків, що встановлюють міру відповідальності за невиконання приписів закону.

Обов'язки є невід'ємною частиною будь-якої Конституції. Навіть якщо вони не закріплені в основному законі держави, то вони будуть зазначені в інших законах або підзаконних актах. Обов'язок - це міра належної поведінки громадянина. Визнання правової необхідності дозволяє громадянам передбачати результати своїх дій. Обов'язок нерозривно пов'язаний з відповідальністю.

Закріплений у ст. 68 Конституції обов'язок неухильно дотримуватись Конституції і законів України, не посягати на права й свободи, честь і гідність інших людей тісно пов'язаний з визначенням і поняття юридичної відповідальності, головною метою якої є охорона правопорядку, правове виховання людей і покарання винних за скоєні правопорушення.

Встановлення чинним законодавством норм про юридичну відповідальність пов'язане з незадовільним рівнем загальної правової культури багатьох громадян, навіть з правовим нігілізмом, тобто коли ігнорується або принижується абсолютна цілісність державної організації суспільства та правової системи.

Невиконання або неналежне виконання основних обов'язків як громадянами України, так і іноземцями, особами без громадянства та біженцями тягне за собою юридичну відповідальність, вид і міра якої залежить від правопорушення та визначається законодавством України.

Обов'язки громадян встановлюються і змінюються виключно конституцією і законами. Гарантом конституційних прав, свобод і обов'язків громадян є:

1) стабільний конституційний лад;

2) вільний доступ до правосуддя, рівність усіх перед законом і судом, право на судовий захист;

3) покладання на главу держави функції гаранта прав і свобод людини і громадянина.

Варто відзначити, що навіть якщо ні в Конституції, ні в іншому нормативно - правовому акті не закріплені обов'язки, це не означає, що їх немає. Кожна людина повинна усвідомлювати те, що крім прав і свобод, у неї існують і обов'язки, від яких вона у жодному разі не повинна ухилятися.

В основі Конституції України лежить ліберальна концепція прав людини, яка передбачає максимум прав і свобод та мінімум обов'язків.

Звуження кола конституційних обов'язків, які закріплюються в Конституції України, порівняно з Конституцією УРСР 1978 р., пов'язане насамперед з новим розумінням співвідношення прав і обов'язків між собою як парних категорій та правових явищ, і намаганням підкреслити демократичний характер Основного Закону за рахунок звуження конституційно закріплених обов'язків. Так, у Конституції немає положень, які були в Конституції УРСР 1978 р., про те, що "обов'язок і справа честі кожного здатного до праці громадянина -- сумлінна праця в обраній ним галузі суспільне корисної діяльності, додержання трудової дисципліни" (ст. 58), що "громадянин України зобов'язаний оберігати інтереси держави, сприяти зміцненню її могутності й авторитету" (ст. 60), що "обов'язок кожного громадянина України - поважати національну гідність інших громадян, зміцнювати дружбу націй і народностей України" (ст. 62), що "інтернаціональний обов'язок громадянина України - сприяти розвитку дружби і співробітництва з народами інших країн, підтриманню і зміцненню загального миру" (ст. 67) [2]. Відсутність зазначених положень Основного Закону УРСР 1978 р. в Конституції України пов'язана з труднощами гарантування реалізації цих обов'язків. Проте, на мою думку, деякі з зазначених вище обов'язків мають право на існування в сучасні Україні. Наприклад, повага національної гідності інших громадян на сьогодні є досить актуальною, адже Україна - багатонаціональна держава.

Водночас, у Конституції України дещо розширилось коло обов'язків. Наприклад, у ній вказано, що "кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом" (ст. 67), "шанувати державні символи України" (ст. 65). Таким чином, звуження кола конституційно закріплених основних обов'язків у Конституції України 1996 р. поєднується з процесом новелізації звичних для нас традиційних обов'язків і встановленням нових. Це діалектичний процес, який відповідає сучасному етапу державотворення в Україні.



2. Класифікація конституційних обов'язків та гарантії їх реалізації

2.1 Класифікація конституційних обов'язків громадян України

Як права та свободи людини і громадянина, так і обов'язки за своїми юридичними властивостями є досить різноманітними. Їх класифікують за такими критеріями: зміст, суб'єкти та соціальні групи [14]. Так, наприклад, обов'язки за змістом поділяються на:

1. особисті (громадянські), які, у свою чергу, можна поділити на фізичні (наприклад, обов'язок батьків утримувати своїх неповнолітніх дітей та обов'язок дітей піклуватися про свої непрацездатних батьків) та духовні ( наприклад, обов'язок шанувати честь, гідність, національні почуття інших людей);

2. суспільно-політичні (наприклад, обов'язок додержуватися Конституції і законів, обов'язок захищати Батьківщину, її незалежність і територіальну цілісність, шанувати її державні символи тощо);

3. економічні (наприклад, обов'язок сплачувати податки та збори);

4. соціальні (обов'язок працювати);

5. культурні або духовні (наприклад, обов'язок дбайливо ставитися до пам'яток історії та культури людства, охороняти історико-культурну спадщину, відшкодовувати завдані збитки);

6. екологічні (наприклад, обов'язок берегти природу, не заподіювати їй шкоди, компенсувати збитки, заподіяні забрудненнями та іншими шкідливим або негативним впливом на навколишнє середовище).

За суб'єктами обов'язки прийнято поділяти на три групи:

1. обов'язки, що стосуються лише громадян України. До цієї групи належать:

2. - обов'язок громадян України захищати Вітчизну, незалежність і територіальну цілісність України, шанувати її державні символи (ч.1 ст. 65 Конституції). Громадяни України зобов'язані відбувати військову службу відповідно до закону (ч.2 ст. 65 Конституції) на іноземців та осіб без громадянства не поширюється військовий обов'язок, вони не проходять військову службу в Збройних Силах України та інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України (ст. 24 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства") [11];

- обов'язок усіх громадян щорічно подавати до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом (ч.2 ст. 67 Конституції України);

3. обов'язки, що стосуються лише осіб, що не мають правового зв'язку з державою у вигляді громадянства. Зокрема, іноземці та особи без громадянства зобов'язані шанувати традиції та звичаї народу України, здійснення іноземцями та особами без громадянства своїх прав і свобод не повинно завдавати шкоди національним інтересам України (ч. 4 та 5 ст. 2 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства") [11].

4. обов'язки, які поширюються на всіх громадян України, іноземців та осіб без громадянства. До цієї групи обов'язків законодавець у тексті Конституції України вживає термін "кожен" та відносить такі обов'язки:

- кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки (ст. 66 Конституції України та ст. 15 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства ");

- кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом (ст. 67 Конституції України та ст. 21 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства ");

- кожен зобов'язаний неухильно додержуватись Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (ст. 68 Конституції України, ст. 2 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", ст. 19 Закону України "Про біженців").

За соціальними групами можна виділяти обов'язки батьків та обов'язки дітей (ст. 51 Конституції України), обов'язок набуття повної загальної середньої освіти (ст. 53 Конституції України).

Підсумовуючи, варто також зазначити, що відповідно до ст. 24 Конституції України усі люди мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, але обсяг обов'язків людини і громадянина залежить від ряду критеріїв, до яких, зокрема, належать: стать людини, її вік, стан здоров'я особливі умови праці тощо.

2.2 Механізм реалізації конституційних обов'язків громадян України

Реалізація основних прав, свобод і обов'язків - це практичне здійснення громадянами та іншими учасниками суспільного життя передбачених конституційними нормами вимог з метою задоволення запитів і потреб або отримання потрібних матеріальних і духовних благ у встановленому правом порядку. Тобто, реалізація основних прав і свобод є правомірною діяльністю суб'єктів правовідносин з метою досягнення бажаних результатів юридичними засобами.

Правова природа механізму реалізації основних прав і свобод в значній мірі визначається характером самого процесу реалізації цих прав і свобод. Відомо, що будь-який учасник правовідносин, як носій суб'єктивного права, здійснює свої юридичні можливості індивідуально. Але в той же час цей суб'єкт, як член певної соціальної спільноти, не може реалізувати себе за межами громадських зв'язків і, як результат, реалізує цю ж юридичну можливість в колективній формі, будучи, по суті, "співучасником" колективних правовідносин. Таким чином, структура конкретного акту реалізації основних прав, свобод і обов'язків є подвійною і завжди є індивідуально-колективною. Наприклад, право на здійснення державної влади громадянин, у процесі здійснення індивідуального акта громадянського голосування на виборах, реалізує персонально, проте це ж право він, як член виборчого корпусу, який тільки й здатний створити представницький орган публічної влади, реалізує в колективній формі.

Загальний обов'язок додержуватися Конституції та законів - одна з передумов формування України як правової держави. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Разом з цим, загальним приписом у ряді статей Конституції міститься заборона здійснення тих чи інших дій, з якими можуть бути пов'язані особливо негативні наслідки для держави, суспільства, окремих організації і громадян [1]. Так, наприклад, у ст. 37 Конституції України заборонено створення і діяльність організаційних структур політичних партій в органах місцевого самоврядування. Зазначений обов'язок слід тлумачити широко, тобто додержуватись виконання, крім Конституції і законів України, також всіх інших підзаконних, нормативно-правових актів. Потрібно зазначити, що такий припис забороняє посягати на права та свободи, честь і гідність людей незалежно від того, закріплені чи не закріплені вони в Конституції та законах України. З цього надзвичайно важливого положення природно випливає й обов'язок держави забезпечити всіх інформацією, знаннями про права, свободи і обов'язки громадян. Такий висновок є ще одним аргументом на користь такої інтерпретації права кожного знати свої права і обов'язки (ч.1 ст. 57 Конституції України).

Усе викладене вище дає підстави стверджувати, що в Україні на підставі прийнятої Конституції повинна відбутися перебудова усієї правової системи і орієнтиром такої реформи повинні стати права та обов'язки людини і громадянина, процес їх реального забезпечення і здійснення. Держава з усіма її владними органами повинна стати головним гарантом забезпечення цих прав, свобод і обов'язків і водночас вона сама має реформуватись у тому розумінні, що побудову правової держави слід розпочинати із забезпечення цих прав, свобод і обов'язків [15].

В загальному можна виділити такі правові гарантії реалізації обов'язків людини та громадянина:

- державні гарантії, які забезпечуються державою в особі органів державної влади, у тому числі суду, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб. Найбільш ефективно гарантії реалізації обов'язків людини і громадянина можуть забезпечуватися державою, яка має можливості застосовувати як заохочувальні, так і відповідні примусові заходи, у тому числі юридичну відповідальність - конституційну, кримінальну, адміністративну, дисциплінарну, матеріальну тощо;

- міжнародні гарантії, які забезпечуються міжнародними інституціями (міжнародними судовими установами та відповідними органами міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна);

- гарантії, які забезпечуються державою за участю відповідних об'єднань громадян (політичних партій, профспілок, громадських організацій тощо);

- гарантії, які забезпечуються державою за участю самих громадян шляхом реалізації останніми передбаченого ст. 55 Конституції України права будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Вони гарантуються державою кожній людині і щодо них, відповідно до вказаних статей, а також ст. 64 Основного Закону, не можуть встановлюватися жодні обмеження. До зазначених прав кожної людини віднесені: право на правову допомогу і свобода вибору захисника своїх прав, право захищати свої права і свободи від порушень та протиправних посягань, право на судовий захист прав і свобод людини і громадянина, право на звернення до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини і до міжнародних інституцій, право на відшкодування шкоди, заподіяної державою.



3. Вдосконалення національного законодавства в системі підвищення ефективності конституційних обов'язків громадян України

3.1 Умови, що впливають на реалізацію конституційних обов'язків

Важливим засобом реалізації обов'язків людини є гарантії. Вони є системою норм, принципів та вимог, які забезпечують процес додержання прав та законних інтересів людини. Призначенням гарантій є забезпечення найсприятливіших умов для реалізації конституційно закріпленого статусу людини. Таким чином, гарантії є засобом, що забезпечує перехід від передбачених конституцією можливостей до реальної дійсності.

Гарантії реалізації конституційних обов'язків людини і громадянина - це умови та засоби, принципи та норми, які забезпечують здійснення, охорону і захист зазначених обов'язків, є порукою виконання державою та іншими суб'єктами правовідносин тих обов'язків, які покладаються на них, з метою реалізації конституційних обов'язків людини і громадянина.

Ефективність гарантій залежить від рівня розвитку загально-правових принципів, стану економіки, рівня розвитку демократичних інститутів, наявності системи досконалих законів у державі, ефективності механізмів реалізації законів, ступеня правової свідомості і правової культури населення, узгодженості інтересів населення та суспільства в цілому і наявності високоефективного органу конституційного контролю.

Фактичне здійснення основних обов'язків людини і громадянина передбачає наявність цілого ряду умов, що сприяють їх успішної реалізації.

По-перше, необхідно, щоб визнані за особистістю обов'язки були формально закріплені в нормативно-правовому акті. Тому, в даний час всі вони закріплюються в міжнародно-правових актах, в конституціях суверенних держав та у державному законодавстві. Адже відсутність відповідного правового акту позбавило б особу можливості звернутися до суду або до іншого органу з метою захисту своїх прав і свобод. Аналіз конституційно-правових норм, що забезпечують правовий захист особистості, дозволяє виділити наступні основні види правового захисту обов'язків людини і громадянина:

1) індивідуальний правовий самозахист;

2) державний правовий захист;

3) публічно-правовий громадський захист;

4) міжнародний правовий захист;

5) індивідуальний юридичний захист прав і законних інтересів іншої особи.

По-друге, найважливішою умовою ефективної реалізації конституційних обов'язків є додержання основоположного принципу теорії прав людини, згідно з яким: "особистість вільна, але свобода однієї особи не повинна порушувати свободу інших" [17].

По-третє, обов'язковим елементом раціональної системи належної реалізації основних прав і свобод є обов'язок держави гарантувати людині і громадянину здійснення їх природних і набутих можливостей. Відповідно до ч. 2 ст. 3 Конституції України: "права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави".

По-четверте, передумовою реалізації основних обов'язків є правоздатність та дієздатність. Конституційна право-дієздатність україньких громадян в повному обсязі визнається з 18 років, коли вони досягають громадянського повноліття.

3.2 Шляхи вдосконалення реалізації конституційних обов'язків

Сьогодні Україні потрібна нова система законодавства, її основою мають стати Конституція України як базовий закон прямої дії і міжнародні договори, в яких визначаються стандарти прав людини. Стрижнем усіх законів України - стосуються вони чи то політичної, економічної, екологічної чи будь-якої іншої сфери життєдіяльності суспільства - мають бути положення Конституції і вказаних міжнародних договорів. Адже права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Для того, щоб правові гарантії забезпечення обов'язків людини і громадянина мали системний вигляд, що має забезпечити їх дієвість, в законах України мають бути чітко, конкретно, детально визначені:

- зміст усіх обов'язків людини і громадянина та їх гарантій, у тому числі доступний та ефективний порядок захисту порушених прав та свобод, їх відновлення, відшкодування матеріальної та моральної шкоди (статті 55, 53, пункт 1 частини 1 ст. 92 Конституції України); повноваження відповідних органів державної влади, місцевого самоврядування та їх посадових і службових осіб щодо забезпечення конкретних прав людини і громадянина (ст. 19 Конституції України);

- юридична відповідальність зазначених органів і осіб за невиконання чи неналежне виконання своїх повноважень, а також відповідальність громадян за невиконання своїх конституційних обов'язків (статті 19 і 68, пункт 22 частини 1 ст. 92 Конституції України);

- підстави, за якими окремі права людини і громадянина можуть бути обмежені, а також відповідні органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові і службові особи, які мають право застосовувати такі обмеження, процедура їх обмеження, відповідальність вказаних органів і осіб за порушення підстав і порядку обмеження цих прав і свобод (статті 19, 21-23, 26, 30-39, 41-46, 48-50, 53-54, 64 та інші Конституції України) [18].



Висновки

Права людини не є абсолютними, безмежними. Межею здійснення власних прав і свобод є права інших осіб. Ця межа охарактеризована в статті 68 Конституції України, як обов'язок кожного не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Його додержання - запорука того, що люди зможуть здійснювати свої права, і таким чином задовольняти свої потреби та інтереси. Однак, уявлення про те, де "починаються" права інших, у різних людей часто не співпадають, адже поряд з однаковими у всіх членів суспільства інтересами, існують інтереси групові та індивідуальні, а розуміння того, як їх задовольнити, нерідко суттєво відрізняється.

Важливим елементом взаємодії держави, права і особи виступають конституційні обов'язки. В обов'язках виражаються як особисті, так і загальні інтереси. Під конституційними обов'язками розуміють такий тип поведінки людини, здійснення якого забезпечує нормальне життя суспільства і держави. Їх небагато, але кожен з них має дуже велике значення. Причому, в залежності від змісту, деякі обов'язки є обов'язками кожної людини, що проживає в Україні, інші - тільки громадянина України (наприклад, захист Вітчизни).

В даній курсовій роботі було досліджено поняття конституційного обов'язку. Дійшовши до висновку, що конституційний обов'язок - це закріплені в конституційно-правових нормах вимоги держави до поведінки будь-яких осіб, що перебувають на її території, або тільки до поведінки громадян даної держави незалежно від їх місцезнаходження, ми остаточно закріпили роль конституційного обов'язку в системі українського законодавства.

Отже, в результаті вище зазначеного дослідження можна дійти до такого висновку, що Конституція України, яка є основним законом держави регламентуючи обов'язки людини і громадянина, виходить з того, що вони є об'єктивними для розвитку нашої держави і суспільства в цілому, а щодо конкретної людини це означає, що здійснення прав і свобод можливе тільки за наявності виконання обов'язків суб'єктом цього права чи свободи, а також іншими суб'єктами. Це цілком відповідає міжнародним стандартам, адже ст.29 Загальної декларації прав людини встановлює, що "кожна людина має обов'язок перед суспільством, у якому тільки й можливий вільний і повний розвиток її особи".



Список використаних джерел

1. Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

2. Конституція УРСР, прийнята на позачерговій сьомій сесії Верховної Ради Української РСР 20.04.1978 р. // Відомості Верховної Ради. - 1989. - № 45. - Ст. 624. (для порівняння)

3. Загальна декларація прав людини, прийнята на 3 сесії Генеральної асамблеї ООН резолюцією 217А (ІІІ) від 10.12.1948 р. // Офіційний вісник України. - 2008. - №93. - С.3103.

4. Шляхтун П.П. Конституційне право України: підручник. - К.: Освіта України: КНТ, 2008. - С. 195.

5. Погорілко В.Ф. Конституційне право України: підручник / В.Ф. Погорілко, В.Л. Федоренко // за заг.ред. В.Ф. Погорілка. - К.: Наукова думка; Прецедент, 2007. - С. 143.

6. Фрицький О.Ф. Конституційне право України: підручник / О.Ф. Фрицький - К., 2007. - С. 170.

7. Кравченко В.В. Конституційне право України: навч. посіб. / В.В. Кравченко - К., 2007. - С. 129.

8. Колодій А.М. Права, свободи та обов'язки людини і громадянина в Україні: підручник / А.М. Колодій, А.Ю. Олійник. - К.: Всеукраїнська асоціація видавців "Правова єдність", 2008. - С. 202.

9. Тодика Ю.М. Конституційне право України: навч. посіб. / Ю.М. Тодика, Г.Б. Клименко - Х.: Консум, 2008. - С. 65.

10. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: підручник / О.Ф. Скакун. - Х.: Консул, 2008. - С. 184.

11. Мальцев Г. В. Конституційні обов'язки. / / Право і політика, 2009. № 7.

12. Закон України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 04.02.1994 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 23. - Ст. 161.

13. Пустовіт Ж.М. Актуальні проблеми прав і свобод людини і громадянина в Україні: навч. Посібник / Ж.М. Пустовіт. - К.: КПТ, 2009. - С.80.

14. Колодій А.М. Права, свободи та обов'язки людини і громадянина в Україні: підручник / А.М. Колодій, А.Ю. Олійник. - К.: Всеукраїнська асоціація видавців "Правова єдність", 2008. - С. 208.

15. Порядок видачі, продовження строку дії та анулювання дозволів на використання праці іноземців та осіб без громадянства, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 08.04.2009 р. №322 // Офіційний вісник України. - 2009. - № 26. - Ст. 871.

16. Закон України "Про біженців" 21.06.2001 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 47. - Ст. 250.

17. Мальцев Г. В. Конституційні обов'язки. / / Право і політика, 2009. № 7. С. 24.

18. Матвєєва Т.Д. Неурядові організації в системі захисту конституційних прав і свобод людини. - М.: МАУП, 2008. - 475 с.

Размещено на Allbest.ru

...