Поняття, ознаки та види правових норм

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

право диспозиція санкція

Актуальність теми курсової роботи полягає в тому, що цивілізоване життя людства не можна мислити без дотримання певних соціальних норм (правил). Без них життя було б подібне на хаос, постійно б виникали суперечки, непорозуміння, заперечення тощо. Тому вивчення норм права та інших соціальних норм є вкрай потрібне для розуміння їх значення, важливості та особливостей становлення та розвитку. На будь-якому етапі розвитку суспільства виникає потреба впорядкування існуючих в ньому відносин. Не можна уявити людське суспільство без регулювання поведінки людей за допомогою визначених зразків, моделей, масштабів. З них і складаються в результаті багаторазового повторення норми, на які в подальшому орієнтується суспільство.

Нормативність є невід'ємною частиною людського суспільства, вона виступає не тільки формою об'єктивно необхідних зв'язків і способів взаємодії людей, а й формою розвитку всіх природних явищ. Взаємодія людей охоплює як їхні стосунки між собою, так і їх ставлення до природи, тому закономірні зв'язки, що виникають у ході цієї взаємодії, набувають форми нормативності. Ця нормативність властива всьому процесу історичного розвитку людства.

Як показує процес законотворчості, правозастосовна практика останніх років, все більше ускладнюються суспільні відносини у сферах економіки і соціального життя пред'являють підвищені вимоги до якості правових актів, рівнем їх конкретизації та спеціалізації, регулюючої «працездатності» та ефективності. Важливість вивчення норм права та інших соціальних норм ще полягає і в тому, що правові норми дуже тісно переплітаються з соціальними нормами, оскільки історичний розвиток людства так чи інакше опирався на загальні соціальні положення, які так чи інакше відбивалися на правотворчих процесах будь-якого народу, будь-якої держави. Всі види норм, як правило, можна умовно поділити на дві групи: соціальні та технічні.

Технічні норми регулюють діяльність людини, пов'язану з використанням природних ресурсів (норми витрати палива, електроенергії, води та ін.) і знарядь праці. Соціальні норми регулюють відносини людей один з одним.

Отже, дієвість і ефективність норм права визначаються, насамперед, науково-обгрунтованою системою спеціалізації кожної галузі права, кваліфікованим співвідношенням у них загальних, спеціалізованих та спеціальних норм.

Якпоказує аналіз науково-інформаційних періодичних видань в останні роки, проблемами конкретизації та спеціалізації правових актів в даний час не приділяється належної уваги. У процесі написання курсової роботи було вивчено багато літературних джерел, проте найбільш повно і всебічно розкривають обрану тему такі наукові праці: Котюк «Теорія права», Венгеров А.Б. «Теорія держави і права», Рябов «Політологічна теорія держави». У сучасних навчальних посібниках з теорії держави і права для ВНЗ різних авторів також приділяється увага питанням класифікації норм права. Всі джерела вибирають різні підстави для класифікації норм права і детально розкривають їх, проте і згадують і про існуючі інших. Вивчені джерела знайомлять зі структурою норми права, дозволяють зрозуміти, що вона собою являє, а класифікація норм права дозволяє чіткіше окреслити місце і роль юридичних норм в системі правового регулювання, глибше пізнати цей соціальний інститут і здійснити перехід до його трактування як системи.

В даний час в процесі розвитку та становлення суспільства на будь-якому етапі і вже в сучасному його значенні, система соціальних норм постійно ускладнюється, поступово підрозділяється на різні групи: норми моралі, норми звичаїв, норми традицій і ритуалів, норми громадських організацій, економічні, релігійні, естетичні норми і, нарешті, норми права, що є предметом дослідження цієї курсової роботи.

Також в даній роботі ставлю перед собою мету дослідити в першу чергу такі питання як: поняття, ознаки і види норм права, соціальних норм, їх співвідношення з технічними нормами; норми моралі і норми права: їх зв'язок і взаємодія; норми-звичаї і норми права; корпоративні норми і норми права; спеціалізовані (нетипові) норми права; структура норми права і норми-розпорядження; класифікація структурних елементів норми права за ступенем визначеності та складом.

При виконанні роботи були застосовані основні методи наукового дослідження, такі як:

1) порівняльний метод (дає можливість досліджувати і вивчати різні види норм права, порівнюючи і визначаючи їх тотожність чи різність та ін.);

2) метод аналізу (за допомогою якого досліджуються і вивчаються юридичні особливості норм права, їх класифікація, а також взаємозв'язок їх з іншими явищами суспільного життя);

3) метод синтезу (дає можливість з'єднювати елементи норм права в єдине ціле);

4) метод узагальнення (метод уявного переходу від одних, окремих думок, до інших, загальніших, він пов'язаний з процесами аналізу, синтезу і порівняння);

5)історичний метод (спосіб дослідження і вивчення норм права в їх історичному розвитку).

Робота складається із вступу, чотирьох розділів, шістьох параграфів та висновків.В першому розділі будуть розглянуте поняття норм права, їх основні ознаки та види. В другому розділі буде висвітлена структура правових норм. Мова буде йти про гіпотезу, диспозицію та санкцію як про основні елементи структури норм права. Третій розділ буде присвячений спеціалізованим нормам права, їхнім видам. Буде розглянуте співвідношення спеціалізованих норм з класичними. А в четвертому розділі розглядатимуться поняття та способи тлумачення правових норм.

По даній темі курсової роботи є дуже багато інформації, багато різних джерел.Є багато підручників, в яких чітко описані ознаки, поняття, види норм права, їх структура. Прикладами є підручник Колодія А.М. Теорія держави і права, К., 1995, Рябова С.Г. Політологічна теорія держави. - 2-е вид. - Київ: Тандем, 1996, Котюка В.О. Теорія права, К., 1996. Також корисним джерелом для цієї курсової роботи були книгаШаповала В. Перспективи розвитку науки конституційного права В Україні // Право України. - 1996.

1. Поняття, ознаки та види правових норм

1.1 Поняття норми права

У сучасному світі в системі соціальних норм принципове значення мають норми права. Право виникло історично як результат суспільного розвитку, економічного зростання та соціальної диференціації як засіб подолання соціальних протиріч. На відміну від інших, правові норми офіційно встановлюються або санкціонуються державою, є формально визначеними в законах та підзаконних актах, є загальнообов'язковими для всіх суб'єктів, забезпечуються можливістю застосування державного примусу. В них закріплюються права і обов'язки суб'єктів.

Правові норми займають особливе місце в системі соціальних норм. Ця особливість виявляється в соціальній цінності права, його ознаках і функціях. Правові норми регулюють найважливіші економічні, політичні й соціальні відносини. Правові норми складаються історично. Вони об'єктивно обумовлені конкретними суспільно-економічними умовами розвитку суспільства.

На думку професора Венгерова: «Норма права - це загальнообов'язкове правило поведінки, встановлене або визнане державою, забезпечене можливістю державного примусу, яке регулює суспільні відносини» [5, ст. 98].

Визначення поняття норми права, близько до визначення Венгерова, дає професор Котюк: «Норми права - це офіційне, формально визначене, загальнообов'язкове правило поведінки, яке встановлюється або санкціонується державою, охороняється нею від правопорушень, направлене на регулювання найбільш важливих суспільних відносин і охорону соціальних цінностей шляхом встановлення юридичних прав і обов'язків суб'єктів права» [9, ст. 52].

Генетично норма права з'являється в результаті «неополітичної революції» для регулювання суспільних відносин, пов'язаних із становленням виробничої економіки, розвитком міст-держав та інших видів державності, нових форм сімейно-шлюбних відносин, духовного та соціального життя ранньокласових суспільств і т. п. І по змісту, і по формі норма права відрізняється від «мононорм» первісного суспільства. Відрізняється вона й від норм моралі, інших соціальних норм своєю формальною визначеністю, чіткою письмовою фіксацією та - що, можливо, найголовніше - можливістю державного примусу для забезпечення виконання.

Норма права набуває своє загальнообов'язкове значення не в силу примусовості, забезпеченості можливістю державного примусу, а тому, що охоплює найбільш типові, найбільш повторювані соціальні процеси, причинно-наслідкові зв'язки, зразки поведінки. Норма права - це правило не тільки для одиничного випадку, а для всієї органічної сукупності таких однотипних випадків. І в цьому заключається її велика соціальна цінність. З'являючись як результат осмислення колективним розумом, суспільною свідомістю реальних й соціально важливих процесів суспільного буття, норма права надає цим процесам або корисне, соціально ціннісний напрямок розвитку, або впорядковує, стабілізує ці процеси, встановлює стійкий врівноважений стан, або ж здійснює й те й інше. Тому нормативний зміст права, появлення норм права - це велике культурне надбання людства, елемент цивілізації.

З'явившись як регулятор витрат землеволодільців, як спосіб обліку результатів праці та їх розподілення, норма права розповсюдила свою дію й на політичні, соціальні структури суспільства, переплелась з державними структурами, стала одним з найважливіших початків формування і здійснення державної влади. Норма права ще й тому створює соціально-врівноважений стан, що у кожного з індивідів формується очікування відповідної поведінки іншого члена суспільства, тобто передбачену поведінку, яка дозволяє будувати і свою поведінку, і своє ставлення до іншого члена суспільства. І соціальна цінність норми права заключається якраз і в тому, що створюючи цю психологічну настанову індивіда, вона формує соціально стійкий суспільний стан. Іншими словами, норма права ще й тому надбання культурного розвитку людства, що, регулюючи поведінку своїх конкретних адресатів в типових випадках, вона також формує в них й очікування передбаченої, зрозумілої поведінки інших членів суспільства, їх взаємовідношення.

Поняття норми права належить до числа найважливіших категорій теорії права. Будь-яке правове явище розкривається і виявляє себе лише у взаємозв'язку з нормами права. Саме через норми права держава здійснює вплив на суспільство, на їх основі визначаються повноваження державних структур, завдяки нормам конкретизуються та реалізуються суб'єктивні права. Норма права є первинною клітинкою права та вихідним структурним елементом системи права.

У сучасній юридичній літературі під нормою права розуміється загальнообов'язкове формально визначене правило соціально значущої поведінки, встановлене або санкціоноване державою, спрямоване на регулювання суспільних відносин шляхом визначення прав і обов'язків їх учасників і забезпечене можливістю застосування державного примусу.

Правова норма є відносно самостійним явищем, що має специфічні особливості, які поглиблюють наші уявлення про право, його зміст і сутність, механізм правового впливу, юридичну відповідальність.

1.2 Ознаки норм права

Ознаки норми права такі ж, що й права в цілому, але норма не має такої ознаки, як системність, оскільки вона регулює групу певних суспільних відносин і лише в сукупності з іншими, узгодженими з нею нормами складає систему права. На думку автора книги «Теорія держави і права» Олійника А.Ю., можна виділити наступні істотні ознаки правових норм, що відрізняють їх від інших соціальних норм [12, ст. 67].

1. Норма права є мірою свободи волевиявлення і поведінки людини.

Найбільша ефективність реалізації правової норми досягається при поєднанні загальнолюдських і соціально-групових, класових інтересів в умовах стабільності суспільних відносин.

2. Це форма закріплення прав і обов'язків, які визначають поведінку людини у соціальному спілкуванні. Завдяки єдності прав і обов'язків забезпечується стабільність і врівноваженість суспільних відносин, адже право одного індивіда підкріплюється обов'язком іншого. Інакше кажучи, норма права має зобов'язально-надавальний характер.

3. Норма права являє собою загальнообов'язкове правило поведінки, тобто вона вказує, яким чином, у якому напрямі, протягом якого часу, на якій території необхідно діяти тому чи іншому суб'єкту, носить загальний характер, виступає як рівна, однакова для всіх і кожного, її повинні дотримуватись всі суб'єкти суспільних відносин незалежно від того, громадянин це або посадова особа державного органу.

4. Норма права - це правило поведінки загального характеру, яке адресується не конкретному суб'єкту, а всім учасникам відносин (є неперсоніфікованими), що регулюються цією нормою права. Норма права здійснюється не разово, а завжди, коли виникають для цього підстави.

5. Норма права - єдина серед соціальних норм, що походить від держави і є офіційним вираженням державної волі.

6. Це формально визначене правило поведінки. Норма права відрізняється від інших соціальних норм тільки їй притаманною формальною визначеністю. Внутрішня визначеність норми виявляється в змісті, обсязі прав і обов'язків, чітких вказівках на наслідки її порушення.

Зовнішня визначеність полягає в тому, що будь-яка норма закріплена у статті, главі, розділі офіційного документа - у нормативно-правовому акті.

Формальна визначеність потребує письмової, документальної форми. Норми права є чинними, коли вони доведені до відома через офіційні письмові джерела.

7. Норми права видаються уповноваженими на те органами держави у чітко встановленому порядку та за певною процедурою.

8. Нормою права є правило поведінки, гарантоване державою.

Можливість державного примусу у випадках порушення права є однією з важливих гарантій дієвості права.

9. Норма права є системною, що виявляється у структурній побудові норми, у спеціалізації і кооперації норм різних галузей інститутів права. Право - це не просто сукупність, а система норм. З норм права складаються як окремі нормативні акти, так і галузі та інститути права.

Також основними ознаками норми права як форми (міри, масштабу) є загальний характер, системність, формальна визначеність.

Загальний характер норми права означає, що вона є постійно діючим правилом правової регуляції визначеного виду суспільних відносин. Дія норми права не вичерпується її однократним застосуванням. Загальний характер норми права по-різному виражається і виявляється в різних системах права.

Так, у системах права романо-германської правової родини під нормою права мається на увазі загальне правило абстрактного характеру, позитивно-правовий зміст якого в абстрактно-загальному виді (без зв'язку з тим чи іншим конкретним випадком, регульованим нормою) виражено в чинному законодавстві (позитивному праві).У системах же «загального права» (прецедентного права) під нормою права мається на увазі загальне правило прецедентного (казусного) характеру, позитивно-правовий зміст якого виражено в рішенні однієї з вищих судових інстанцій по конкретній справі.

Така прецедентна норма теж носить загальний характер, оскільки підлягає застосуванню при рішенні всіх інших подібних справ.

Системність норми права найбільше чітко і послідовно виражена в нормах абстрактного характеру, що являють собою систему з трьох структурних елементів (диспозиції, гіпотези і санкції). Причому така системна конструкція абстрактної норми права є загальною моделлю і системоутворюючим початком для всього позитивного права як системи норм. Системне значення норм прецедентного характеру виявляється в тім, що саме такі норми, відповідно до доктрини систем загального (судового) права, розглядаються як «власне право» у цих системах, складають їхню основну частину і служать зразком для діючих у їхніх рамках абстрактних норм.

Формальна визначеність норми права абстрактного характеру представлена в її системній конструкції (з диспозиції, гіпотези і санкції), що виражає логіку правової регуляції і, отже, є логічно визначеною формою. Форма правової норми (системна єдність її елементів) не залежить від фактичного матеріалу позитивного права (від його конкретних положень), що складає зміст її структурних елементів. Навпроти, ця нормативна форма (як постійна і незмінна юридико-логічна конструкція) додає різнорідному матеріалу позитивного права формальну визначеність як зміст своїх складених елементів. Це означає, що положення позитивного права здійснюють свою регулятивну роль у нормативно визначеній формі - у формі системних взаємозв'язків диспозиції, гіпотези і санкції. Така нормативна форма вимагає чіткого ув'язування передбачених у позитивному праві визначених прав і обов'язків з визначеними умовами їхнього здійснення і визначених невигідних наслідків їхнього порушення. У прецедентному праві діють свої загальні правила про прецедентне значення визначених судових рішень і їхньому застосуванні. Це додає формальну визначеність нормам прецедентного характеру.

Офіційно-обов'язковий характер норми права як обов'язкового правила регуляції обумовлений позитивно-правовим змістом її складових частин (диспозиції, гіпотези і санкції). Зміст конкретної норми права конструюється (складається) - по загальній системній моделі норми права - з конкретних позитивно-правових положень, що по своєму регулятивному значенню відповідають юридико-логічному змісту диспозиції, гіпотези і санкції (у їхніх системних взаємозв'язках і єдності).

Слід взагалі відмітити, що з розвитком нових форм існування людства - загальнопланетарних масштабів економічних, науково-технічних та інших зв'язків, появою небезпек для всього людства - ядерна війна, екологічне «неподобство», інформаційна диктатура і т.д., все більше зростає роль правових норм, що регулюють ці загальнопланетарні і загально-соціальні відносини. Вони також спрямовані на обмеження можливих згубних наслідків науково-технічного прогресу, з одного боку, і на підтримку всього корисного і гідного, що він несе людству - з іншого. Не випадково в XX столітті відбувається таке переплетення національного та міжнародного права, закріплення, навіть у конституціях, можливості застосовувати для вирішення внутрішніх суперечок загальновизнані принципи і норми міжнародного права. І тут вже нормативність права набуває абсолютно нову і дуже позитивну оцінку - як система стабільного, а не взаємно винищувального існування людства. Для такої нормативної життєдіяльності, звичайно ж, потрібні й адекватні примусові заходи. Їх пошук йде і в спробах економічних та інших санкцій, встановлюваних проти порушників міжнародних правил, у створенні сил швидкого реагування, різних міжнародних спостережних комісій і т. п. Але і в цих випадках норми права забезпечуються лише можливістю державного примусу, але не стають від цього примусовими, насильницькими соціальними регуляторами.

Поряд з цим норма права має внутрішній зміст:

-є мірою волі і справедливості;

- є результатом владної діяльності держави, що складає в узагальненні і систематизації типових конкретних правовідносин, що виникають у цивільному суспільстві;

- має завжди загальний характер, тобто це таке розпорядження, що адресоване до необмеженого числа індивідуально невизначених суб'єктів і розраховано на багаторазовість застосування при визначених життєвих обставинах.

Риси норми права як класичного розпорядження:

1) норма відтіняє, підкреслює кількісну і якісну сторони поведінки (вид і міру поведінки);

2) норма вбирає в себе всі основні властивості права

(нормативність, формальну визначеність, стабільність, владність);

3) норма має чітко виражену структуру, складається з елементів (диспозиція, гіпотеза, санкція).

1.3 Види правових норм

Проблема класифікації юридичних норм, як і багато інших питань теорії права, по своєму характеру така, що її наукове вирішення можливе лише в тому випадку, якщо виходити з висновків, отриманих в результаті філософського осмислення явищ правової дійсності. Класифікація норм права переслідує декілька цілей, в тому числі виявлення їх різноманітних регулятивних властивостей, визначення місця різних норм в механізмі правового регулювання, встановлення системних властивостей норм, їх взаємозв'язки.

У будь - якій державі існує і виникає величезна кількість норм права. Ці норми можна класифікувати на види за певним критерієм. Норми права за предметом правового регулювання (або за галузями права): норми конституційного, адміністративного, кримінального, цивільного, трудового права та ін.

Норми права за методом правового регулювання поділяються на:

1.імперативні,

2. диспозитивні.

Імперативні - норми, що виражають у категоричних розпорядженнях держави чітко позначені дії і не допускають ніяких відхилень від вичерпного переліку прав і обов'язків суб'єктів.

Диспозитивні - норми, у яких держава наказує варіант поведінки, але які дозволяють сторонам регульованих відносин самим визначити права й обов'язки в окремих випадках. Диспозитивні норми надають свободу вибору поведінки.

За характером впливу на особу норми права поділяються на

1) заохочувальні;

2) рекомендаційні.

Заохочувальні - норми, що встановлюють заходи заохочення за варіант поведінки суб'єктів, який схвалюється державою і суспільством і полягає в сумлінній і продуктивній праці (наприклад, правила щодо виплати премій).

Рекомендаційні - норми, що встановлюють варіанти бажаної з погляду держави поведінки суб'єктів

По субординації в правовому регулюванні норми права поділяються на:

1) матеріальні;

2) процесуальні.

Норма матеріального права - норма, що є первинним регулятором суспільних відносин: містить правило (права, обов'язки, заборони), на підставі якого можливо вирішення справи по суті. Наприклад, не можна вчиняти вбивство.

Норма процесуального права - норма, що встановлює оптимальний порядок застосування норм матеріального права: містить правило, на підставі якого можливо вирішення справи по суті. Наприклад, порядок розслідування злочину, порядок виклику свідків до суду тощо.

Призначення процесуальної норми - встановити процедуру, «регламент» здійснення прав або виконання обов'язків, закріплених у матеріальних нормах; сприяти досягненню результату, передбаченого нормою матеріального права.

Норми процесуального права походять від норм матеріального права: процесуальні норми регулюють вже не фактичні, а юридичні зв'язки, що склалися в соціально-правовій сфері, у правовідносинах, викликаються до життя потребою реалізації норм матеріального права.

Норми процесуального права мають подвійну обумовленість:

1) матеріальними умовами життя суспільства;

2) особливостями норм тієї галузі матеріального права, із якою вони тіснопов'язані і потреби якої обслуговують.

Всі розпорядження процесуальних норм мають процедурний характер, тобто визначається найдоцільніший порядок здійснення правотворчої, правозастосувальної, правоохоронної, установчої і контрольно-наглядової діяльності держави. Багато розпоряджень процесуальних норм визначають порядок організації органів держави і здійснення ними своєї компетенції.

Розпорядження процесуальних норм, як правило, адресуються суб'єктам, які наділені владними повноваженнями щодо застосування норм матеріального права (слідчим, суддям, прокурорам та ін.).

Таким чином, норми процесуального права відрізняються від норм матеріального права:

1) змістом, який виражається у своєрідності їх розпоряджень;

2) особливостями адресата;

3) структурою побудови.

Норми права за суб'єктами правотворчості:

1) норми органів представницької влади;

2) норми глави держави;

3) норми органів виконавчої влади;

4) норми громадських об'єднань, комерційних організацій, трудових колективів підприємств.

За дією у просторі норми права поділяються на:

1) загальні;

2) місцеві.

За дією у часі:

1) постійні;

2) тимчасові

Норми права за дією за колом осіб поділяються:

1) загальні (поширюються на все населення);

2) спеціальні (поширюються на певне коло осіб);

3) виняткові (роблять винятки із загальних і спеціальних норм).

Норми права за функціональною спрямованістю

(за функціями права) діляться на:

1) регулятивні (правила поведінки) - встановлюють права і обов'язки суб'єктів (наприклад, норма, що закріплює правомочності власника: володіння, користування, розпорядження, чи норма, що визначає порядок шлюбу);

2) охоронні (сторожі порядку) - встановлюють способи юридичної відповідальності за порушення прав і невиконання

обов'язків, закріплених у регулятивних нормах (наприклад, норма Кримінального кодексу про відповідальність за вбивство).

Заборона входить до змісту і зобов'язувальної норми. Встановлюючи обов'язок особи здійснювати певні позитивні дії, зобов'язувальна норма містить заборону зробити щось інакше, ніж це потрібно для забезпечення інтересу уповноваженої особи. Уразі порушення зобов'язувальної норми відбувається посягання не на заборону (як у заборонній нормі), а на позитивне зобов'язування.

Отже, норма права - це загальнообов'язкове формально визначене правило соціально значущої поведінки, встановлене або санкціоноване державою, спрямоване на регулювання суспільних відносин шляхом визначення прав і обов'язків їх учасників і забезпечене можливістю застосування державного примусу.

Норма права, як загальнообов'язкове правило лежить в самій основіконкретно-регулятивного впливу права на суспільні відносини. Сукупність, система певних норм формує певний правовий інститут, підгалузь, галузь права, право в цілому. Але й норма права має складну структуру, насамперед - ядро, навколо якого «обертаються» її елементи і з'являються її ознаки.

Виділити норму права з тої оболонки, якою вона окутана в процесі свого появлення не так просто тому, що вона норма права може збільшуватись, ділитись та видозмінюватись.

2. Структура правових норм

2.1 Гіпотеза норми права

Гіпотеза - це структурний елемент норми права, який вказує на певні життєві обставини, наявність чи відсутність яких надає можливість реалізувати закріплені у нормі права та обов'язки.

Даний структурний елемент має наступне значення:

- він визначає коло відносин, які регулюються правом;

- встановлює умови дії норми;

- вміщає факти, необхідні для виникнення чи зміни правовідносин;

- конкретизує абстрактний варіант поведінки, вміщений у нормі до певного випадку чи суб'єкта;

- визначає межі та сферу регулятивної дії диспозиції норми.

Гіпотеза відповідає на питання: коли? де? в якому випадку? за якої умови?

Як зазначають В.В. Лазарев та С.В. Липень: «Гіпотеза вказує на ті фактичні обставини, при настанні яких слід керуватися правилом, що міститься далі» [11, ст. 181].

Як вказує вітчизняний вчений А.А. Козловський: «У гіпотезі вже закладаються умови її дії як початкового елементу гносеологічної активності суб'єкта. Визнання наявності юридичного факту, що утворює саму субстанцію гіпотези, пов'язане з цілою низкою пізнавальних проблем» [8, ст. 7-8].

Складність умов та обставин, що викликають дію норми, та їх різноманітний характер надають можливість класифікувати гіпотези за наступними критеріями:

І. За кількістю обставин, передбачених нормою, гіпотези поділяють на:

а) прості, які називають одну обставину, наявність якої викликає реалізацію прав, передбачених гіпотезою норми (напр., умови договорів про працю, які порушують становище працівників, є недійсними (ст. 9 КЗпП України);

б) складні, що вміщають дві чи більше обставини, наявність яких є необхідною для дії норми (напр., якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник не вправі звільнити його за раніше поданою заявою).

II. За ступенем визначеності змісту гіпотези поділяють на:

а) абсолютно-визначені, які вичерпно визначають обставини, наявність чи відсутність яких викликає дію норми (напр., при направленні працівників для підвищення кваліфікації з відривом від виробництва за ними зберігається місце роботи і проводяться виплати, передбачені законом (ст. 122 КЗпП України.);

б) відносно-визначені, які не містять достатньо повних даних про обставини дії норми, обмежуючи умови застосування норми колом формальних вимог (напр., якщо протягом року з дня накладення дисциплінарного стягнення працівника не піддано новому стягненню, він вважається таким, що не мав дисциплінарного стягнення (ст. 151 КЗпП України.);

Як зазначають, зокрема, Кельман М.С., Лисенков С.Л., Шестипалова Л.М. та інші: «Відносно визначена гіпотеза - це така частина відносно визначеної норми, що не містить достатньо повних даних про обставини дії норми і обмежує умови її застосування певним колом формальних вимог» [6, ст. 251].

На думку Луця М.А.: «Відносно визначена гіпотеза - це така, при якій існує можливість уточнення умов настання диспозиції» [12, ст. 324]. Відносно визначена гіпотеза отримується, коли закон обмежує чим-небудь свободу вирішення питання про можливість чи неможливість застосування юридичної норми. Наприклад, якщо прийняття відповідних заходів приписується тільки у випадку появи епідемії, але не безумовно, а з умовою визнання її необхідності компетентною владою. В такому випадку дана норма при відсутності епідемії взагалі може бути незастосовна; уразі ж виникнення епідемії - тільки за умови визнання її необхідності;

в) альтернативні, що ставлять дію норми у залежність від одного чи декількох фактичних обставин (напр., відсторонення працівника від роботи власником допускається у разі: появи на роботі у нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння, відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, інструктажу та навчання (ст. 46 КЗпП України.) [2]

ІІІ. За формою вираження:

а) абстрактні - умови застосування норми визначаються загальними родовими ознаками, що надає можливість охопити та врегулювати значну кількість однорідних випадків;

б) казуальні - визначаються умови дії норми, за використання більш вузьких, спеціальних родових ознак, тому норма права поширюється на більш обмежене коло випадків.

2.2 Диспозиція норми права

Диспозиція - це елемент норми права, що вказує на те, якою повинна бути поведінка суб'єктів при настанні умов, передбачених гіпотезою.

Її значення у структурі права полягає у наступному:

- вона визначає вид відносин, що регулюються правом;

- визначає коло суб'єктів, які підпадають під дію права;

- характеризує зміст суб'єктивного права як варіанта можливої поведінки, що забезпечує інтереси певного суб'єкта права;

- визначає зміст юридичного обов'язку як виду необхідної поведінки, що вчиняється в інтересах уповноваженої сторони;

- характеризує вид правової норми (регулятивна, уповноважуюча, зобов'язуюча чи забороняюча).

Як правило, диспозиції класифікують за:

І. Ступенем визначеності прав і обов'язків суб'єктів:

а) визначені, що чітко визначають права та обов'язки учасників правових відносин, точно називаючи варіант поведінки (напр., жінці, яка працює і має двох та більше дітей до 15 років, за її бажанням надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю до семи календарних днів (ст. 182¹ КЗпП України.);

б) відносно-визначені, що містять загальні ознаки поведінки, у межах якої можуть діяти суб'єкти (напр., якщо працівник не допустив нового порушення трудової дисципліни, стягнення може бути зняте до закінчення одного року (ст. 151 КЗпП України);

в) альтернативні, що вказують на декілька правових наслідків, припускаючи настання одного з них (напр..жінки, що мають дітей віком від 3 до 14 років, не можуть залучатись до надурочних робіт або направлятись у відрядження без їх згоди (ст. 177 КЗпП України).

II. За характером вміщених прав і обов'язків диспозиції класифікують на:

а) уповноважуючі, що надають суб'єктам можливість на вчинення передбачених у них позитивних дій, вказуючи на варіант їх можливої, дозволеної поведінки. Як правило, у якості варіантів дозволеної поведінки виступають слова «вправі», «може», «має право» (напр., за згодою одного із батьків можуть прийматися на роботу особи, які не досягли 15 років (ст. 188 КЗпП України.);

б) зобов'язуючі, що вміщають наказ на вчинення певних позитивних дій, встановлюючи для суб'єктів певний варіант необхідної поведінки. У якості виразників вольової поведінки використовуються терміни «зобов'язаний», «повинен», «належить» (напр., власник або уповноважений ним орган повинен проводити розслідування та вести облік нещасних випадків і аварій на виробництві (ст. 171 КЗпП України.);

в) забороняючі диспозиції вміщають заборону вчинення певних протиправних дій. Їх змістом є вимога утриматися від вчинення негативної поведінки, що визнається правопорушенням. Вказівкою на наявність забороняючої диспозиції є слова «забороняється», «не вправі», «не може», «не допускається» (напр., при прийнятті на роботу забороняється вимагати документи, не передбачені законодавством (ст. 19 КЗпП України.)

III. За характером вміщених прав і обов'язків диспозиції класифікують на:

а) прості, що передбачають лише один варіант поведінки.

У разі укладення трудового договору між працівником та фізичною особою фізична особа повинна у тижневий строк зареєструвати укладений договір у державній службі зайнятості (ст. 24 КЗпП України);

б) складні, що передбачають декілька варіантів поведінки.

(напр., покупець неякісного товару може або обміняти його, або повернути продавцю і отримати гроші.).

IV. За наявністю зв'язку з іншими елементами норми можуть бути:

а) умовні, які настають за наявності певних життєвих обставин, що відображаються у гіпотезі;

б) безумовні, що не передбачають залежності прав та обов'язків суб'єктів від настання певних життєвих обставин. Так, норма Конституції, що закріплює право кожного на життя, не має гіпотези. Вона не передбачає умови наявності певних ознак і характеристик «кожного», вбачаючи в ньому будь-яку людину;

в) захищені диспозиції, права та обов'язки в яких гарантовані негативними наслідками, передбаченими санкцією норми;

г) незахищені, що не мають безпосереднього зв'язку із санкцією норми, яка, як правило, відсутня (напр., норма Конституції України про те, що Президент держави здійснює помилування засуджених за кримінальні злочини, не має санкції і не забезпечується засобами примусового характеру.)

2.3 Санкція норми права

Санкція - це частина норми, що передбачає засоби примусового впливу як результат невиконання чи порушення норми.

Санкція:

- забезпечує реалізацію диспозиції;

- визначає негативне ставлення суспільства до правопорушення;

- забезпечує повноваження порушених прав;

- забезпечує покарання винних у порушенні чи невиконанні норм;

- має доповнюючий характер, оскільки не застосовується при нормальному функціонуванні права.

Необхідно зазначити, що в сучасній юридичній літературі існує визначення санкції у вузькому та широкому значенні. У вузькому - санкція має каральний характер і спрямована на покладення на правопорушника нових обмежуючих зобов'язань. Санкція у широкому значенні додатково включає і державні засоби захисту права, що мають правопоновлюючий характер.

Необхідно наголосити і на тому, що у сучасній юридичній літературі сформувалась концепція позитивних санкцій. Вони мають місце не у випадку порушення норми, а при її дотриманні. Однак сам сенс категорії «санкція» визначає несумісність позитивного і негативного її аспекту. Тому ця позиція не безпідставно піддається критиці.

Існуючі санкції класифікують за наступними критеріями:

I. За призначенням:

а) охоронні, націлені на покарання винних у скоєнні правопорушення (позбавлення волі, штраф);

б) відновлювальні, націлені на поновлення порушеного права (договір, укладений недієздатним, визнається недійсним);

в) попереджувальні, що забезпечують запобігання правопорушенню та сприяють перевихованню (затримання підозрюваного, арешт майна).

II. За ступенем визначеності:

а) абсолютно-визначені, у яких точно зазначені вид та міра юридичної відповідальності за порушення норми права (напр., вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку тягне розірвання трудового договору (ст. 41 КЗпП України);

б) відносно-визначені, де межі юридичної відповідальності зазначені від мінімальної до максимальної (напр., погроза вбивством працівникові міліції організованою групою карається позбавленням волі на строк від 7 до 14 років (ч. 4 ст. 345 КК України.) [3];

в) альтернативні, у яких названі або перелічені кілька видів юридичної відповідальності, з яких правозастосовчий орган обирає найдоцільніший до випадку, що розглядається (напр., погроза вбивством працівникові правоохоронного органу карається виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк (ч. 1 ст. 345 КК України.).

III. За сферою застосування розрізняють:

а) конституційно-правові;

б) цивільно-правові;

в) адміністративно-правові;

г) дисциплінарні;

д) кримінальні санкції.

IV. За складом санкції поділяють на:

а) прості, що визначають одну міру державного стягнення до порушника норми (напр., відсторонення працівника від роботи власником допускається у разі появи на роботі у нетверезому стані (ст. 46 КЗпП України.);

б) складні, що визначають одночасно декілька заходів державного впливу до порушника припису (позбавлення волі з конфіскацією майна).

V. За спрямованістю негативних наслідків:

а) особисті, які націлені на позбавлення певних прав (напр., завідомо незаконне затримання карається позбавленням права обіймати певні посади на строк до п'яти років або обмеженням волі на строк до трьох років (ст. 371 КК України);

б) майнові, що передбачають втрати матеріального (грошового) характеру

(напр., розголошення таємниці усиновлення всупереч волі усиновителя карається штрафом до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.)

Отже, основними елементами норми права є гіпотеза, диспозиція і санкція.

Гіпотеза - це структурний елемент норми права, який вказує на певні життєві обставини, наявність чи відсутність яких надає можливість реалізувати закріплені у нормі права та обов'язки.

Диспозиція - це елемент норми права, що вказує на те, якою повинна бути поведінка суб'єктів при настанні умов, передбачених гіпотезою.

Санкція - це частина норми, що передбачає засоби примусового впливу як результат невиконання чи порушення норми.

У вузькому розумінні гіпотеза - це припущення, диспозиція - розпорядження, а санкція - стягнення. Усі ці елементи логічно випливають один з одного, утворюючи цільну упорядковану систему, яку можна викласти у вигляді словосполучення «якщо-то - інакше». Тобто, якщо(гіпотеза)існують певні обставини, то (диспозиція) варто прийняти запропоновану лінію поведінки, інакше(санкція) настануть зазначені несприятливі наслідки. Наприклад, стаття 335 Конституції України говорить: «Ухилення від призову на строкову військову службу - карається обмеженням волі на термін до трьох років». Повну логічну структуру цієї норми можна виразити так: «Якщо призовника призивають на строкову військову службу, то обов'язок призовника з'явитися для проходження строкової військової служби, інакше за невиконання цього обов'язку до нього буде застосоване покарання у вигляді обмеження волі на термін до трьох років».

3. Спеціалізовані норми права: поняття, види та їх співвідношення з класичними

Серед великої кількості норм права виділяють також спеціалізовані(нетипові) норми права. Під спеціалізованими нормами права розуміють приписи нетипового характеру, що не мають властивостей та ознак, притаманних класичній моделі норми права.

Спеціалізовані норми права не можуть виступати регулятором суспільних відносин, а відтак виконують допоміжну роль.

Спеціалізовані норми права - породження регулятивних, охоронних і захисних норм права, результат їх розвитку й удосконалення. Вони містяться в: а) преамбулах законодавчих актів; б) загальних частинах кримінальних кодексів, кодексів про адміністративні правопорушення, інших актах сфери правоохоронної діяльності; в) загальних і особливих (якщо вони виділені) частинах цивільних, житлових, земельних, сімейних, цивільно-процесуальних кодексів, кодексів законів про працю й інших; г) приписах нормативно-правових актів, що вносять зміни і доповнення у приписи актів, які були раніше прийняті.

Причини створення спеціалізованих норм права:

- необхідність у законодавчому охопленні нових видів суспільних відносин через сформовану і перевірену на практиці систему правового регулювання і можливість їхнього охоплення в повному обсязі без будь-яких принципових протиріч із раніше прийнятими нормами (об'єктивний момент);

- переконаність законодавця в доцільності розвивати, розширювати чинні норми шляхом внесень до них змін і доповнень, а не розробляти принципово нові норми (суб'єктивний момент).

Створення спеціалізованих (допоміжних, або похідних) правових норм дозволяє логічно узгодити весь нормативний масив, уникнути в ньому суперечностей і прогалин.

Схематично шляхи (стадії) розробки спеціалізованих норм можна уявити таким чином:

1. ідея - норма - відносини: тут спеціалізовані норми спрямовані на вдосконалення сформованих суспільних відносин, вже врегульованих певною мірою правом;

2. відносини - ідея - норма: тут необхідно охопити спеціалізованими нормами усталені суспільні відносини, не врегульовані правовими нормами.

Слід зважити на те, що упорядкування тексту спеціалізованої (допоміжної, або похідної) правової норми неможливо без змін, доповнень гіпотези або (і) диспозиції основної (первинної, вихідної) норми права. У гіпотезі вказуються нові умови дії норми. У диспозиції визначаються інші правила поведінки, які відрізняються від диспозиції основної (первинної, вихідної) правової норми. Спеціалізовані норми відмежовуються одна від одної в залежності від цільового призначення, виконуваного в процесі правового регулювання.

Ознаки спеціалізованих норм:

1. мають субсидіарний, тобто допоміжний, характер, допомагають основним нормам додати праву вивершеність і повноту;

2. самі не регулюють суспільні відносини і як би приєднуються дорегулятивних і охоронних норм, створюючи разом з ними єдиний регулятор, тому щодо основних норм ці норми кваліфікуються як додаткові;

3. утворюються на основі «первинних», «вихідних» норм, але містять у собі додатково інші розпорядження (вбирають нові регулятивні якості) з метою охоплення нової групи суспільних зв'язків. За характером утворення вони є похідними від основних норм.

На відміну від класичних норм права, спеціалізовані норми права:

1) виконують додаткову функцію в правовому регулюванні;

2) позбавлені традиційної логічної структури, характерної для норм права як класичного припису;

3) виступають як зразок, еталон поведінки, зміст якого визначається змістом виконуваної функції (так норми, що закріплюють принцип законності, орієнтують суб'єктів на здійснення правомірної поведінки).

Спеціалізовані норми права неоднакові за своєю природою і функціональним призначенням, тому вони можуть бути поділені на норми-засади, норми-принципи, визначально-установчі норми, норми-дефініції, декларативні-норми, оперативні норми, норми-строки, колізійні норми та інші.

Види спеціалізованих норм права:

1) норми-засади - це правові приписи, які закріплюють засади конституційного ладу держави, основи соціально-економічного, політичного, державного життя, взаємовідносини держави і особистості, форми власності та ін. Ці норми зосереджені насамперед у конституції і дістають свій розвиток та логічне вираження в інших вихідних правових нормах і передусім у нормах-принципах;

2) норми-принципи - це правові приписи, які виражають і закріплюють принципи права. Ці норми розглядаються як результат нормативного узагальнення державно-правових явищ, вони виражають зміст і закономірності цих явищ. Норми-принципи можуть виступати як нормативно-правова основа вирішення юридичної справи, зокрема при виявленні прогалин у праві. Нормою-принципом є, наприклад, норма закріплена в ст. 5 Конституції України, в якій зазначено, що Україна є республікою, носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ, що народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування, а також, що право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами;

3) визначально-установчі норми - це правові приписи, які визначають мету, завдання окремих інститутів або галузей права. Визначально-установчою нормою є, наприклад, норма закріплена в ст. 1Цивільного Кодексу України. В ній визначено: «Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників» [4];

4) норми-дефініції - це норми, які містять повне або часткове визначення юридичних понять чи інших категорій. Наприклад, ст. 102 Конституції України: «Президент України є главою держави і виступає від її імені. Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина» [1];

5) декларативні норми - норми, які містять положення програмного характеру, нормативні оголошення;

6) оперативні норми - норми, які визначають порядок, час набрання чинності, подовження чи припинення дії окремих норм права. Наприклад, ч. 5 ст. 94 Конституції України (КУ): «Закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування». Також прикладом оперативної норми може бути норма, закріплена вст. 160 КУ: «Конституція України набуває чинності з дня її прийняття»;

7) норми-строки - це такі правові приписи, які вказують на час, настання або проходження якого тягне певні юридичні наслідки (наприклад, строк позовної давності). Строки бувають матеріально-правовими і процесуально-правовими. Більшість строків - це певні проміжки часу, що вимірюються годинами, днями, місяцями, роками. Однак вони можуть визначатися також і вказівкою на випадки або обставини, що мають настати (повноліття людини);

8) колізійні норми - норми, які у разі наявності протиріччя між окремими нормативно-правовими актами з того самого предмета регулювання, повинні застосовуватися в даному випадку, тобто це норми, що регулюють вибір норми. Вони призначені для вирішення колізій (конфлікти норм, пов'язані з особливостями регулювання тих самих суспільних відносин різними правовими актами).

До спеціалізованих норм права слід віднести оперативні (інструменти) і колізійні (арбітри). їх специфіка полягає в тому, що вони є нормами про норми.

Оперативні (норми-інструменти) - виконують допоміжну роль, установлюючи час набрання (зміни, припинення) чинності нормативно-правового акта, його поширення на нове коло суспільних відносин, продовження дії на новий строк, тобто регулюють рух нормативно-правового акта.

Колізійні (норми-арбітри) - регулюють вибір нормативно-правового припису за наявності колізій-суперечностей або розбіжностей між приписами нормативно-правових актів, що регулюють однакові правовідносини і виявляються в процесі їх застосування компетентними органами і уповноваженими посадовими особами. Колізійні норми самі не долають колізій, а виступають арбітрами у спорах між приписами кількох нормативно-правових актів, які по-різному за змістом і формою регулюють одні й ті самі правовідносини; вони вказують на вибір певного припису з тих, що суперечать один одному, для тимчасового врегулювання суспільних відносин. Здебільшого колізійні норми входять до складу міжнародного приватного права і виконують тут провідні ролі. Чимало колізійних норм є типовими рішеннями щодо застосування юридичних норм.

Серед усіх соціальних норм найбільш поширеними і значущими для суспільства є норми права і норми моралі. Вони взаємодіють у процесі соціального регулювання, їх вимоги багато у чому співпадають: що забороняє або дозволяє право, те саме засуджує або заохочує мораль.

Взаємодія права і моралі в суспільстві - це складний та багатогранний процес. Активно впливаючи на мораль, право сприяє глибшому її втіленню у свідомості членів суспільства, одночасно під впливом моральних вимог право постійно збагачується, зростає його роль як соціального регулятора суспільних відносин.

Право і мораль - це засоби соціального нормативного регулювання, що взаємно доповнюють один одного, вони мають спільні риси, а саме:

1) є різновидами соціальних норм;

2) мають спільну мету - упорядкування суспільних відносин, встановлення і підтримання порядку в суспільстві;

3) мають однакове функціональне призначення - формувати правила поведінки людей у суспільстві, впливати на їх поведінку, регулювати відносини між ними;

4) є правилами поведінки загального характеру;

5) обумовлені матеріальним і духовним розвитком суспільства, прихильністю людей до ідеалів свободи і справедливості;

6) певним чином встановлюються, закріплюються та гарантуються.

Водночас норми права і норми моралі мають відмінні ознаки:

1) за походженням - норми права встановлюються, санкціонуються або визнаються державою, а норми моралі формуються поступово у свідомості людей, на основі їх уявлень про добро і зло, справедливе і несправедливе тощо;

2) за формою зовнішнього виразу - норми права закріплюються у нормативноправових актах (законах, указах, постановах), а норми моралі, як правило, не мають письмової форми і виступають у формі суспільної думки, у вигляді понять, ідей, принципів тощо;

...