Державна служба України з надзвичайних ситуацій у Харківській області

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

на тему: ДСНС України у Харківській області



1. Завдання ДСНС

Основними завданнями Головного управління є:

· забезпечення реалізації в межах повноважень державної політики у сфері цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного, природного та військового характеру (далі - НС), техногенної та пожежної безпеки, запобігання, реагування та ліквідації наслідків НС у мирний час та особливий період;

· організація в межах повноважень ліквідації наслідків НС, гасіння пожеж, проведення пошуково-рятувальних робіт, а також виконання невідкладних робіт у мирний час та особливий період при загрозі або виникненні НС;

· організація проведення піротехнічних робіт, пов'язаних із знешкодженням вибухонебезпечних предметів, що залишилися на території визначеної зони відповідальності після війн, сучасних боєприпасів та підривних засобів, за винятком територій, які надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військових навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил, інших військових формувань;

· координація діяльності органів управління та сил територіальної підсистеми єдиної державної системи цивільного захисту населення і територій (далі - ЄДС ЦЗ);

· аналіз та прогнозування ймовірності виникнення НС, визначення ризику виникнення НС на об'єктах і територіях, здійснення в межах компетенції комплексу оперативних та довгострокових заходів щодо попередження і нейтралізації загроз виникнення НС;

· розроблення і реалізація заходів щодо підтримання підпорядкованих підрозділів у готовності до дій за призначенням у мирний час та особливий період.



2. Організаційна структура

· Керівництво

o Помічник начальника ГУ

o Помічник начальника ГУ

· Управління оперативного реагування

· Управління запобігання надзвичайним ситуаціям

· Управління цивільного захисту

· Управління роботи з особовим складом

· Управління фінансового забезпечення

· Управління ресурсного забезпечення

· Відділ планування, аналітичного та документального забезпечення

· Відділ телекомунікацій, інформаційних технологій

· Відділ зв'язків зі ЗМІ та роботи з громадськістю

Сектор з питань запобігання та виявлення корупції

· Сектор правової роботи

· Режимно-секретний сектор

· Сектор з мобілізаційної роботи

Служба безпеки дорожнього руху

· Медична служба

· Лікарсько-експертна комісія

· Сектор охорони праці

· Центр забезпечення діяльності

· Оперативно-координаційний центр

· Управління цивільного захисту у м. Харкові



3. Исторія становлення

Харківська пожежна служба бере свій початок з дня заснування м. Харкова. Керував службою Харківський воєвода, що поклав обов'язок по впануванню пожеж на громадян, заборонив топку печей та бань у літню пору тощо. У ХУII-ХУШ сторіччях пожежі в солом'яно-дерев'яному Харкові були дуже часті та спустошливі. У 1766 році в Харкові вводиться посада «отаман», що повинний був стежити за тим, щоб у ремісничих цехах дотримувалися протипожежних заходів, берегли в цілісності в Комісарському правлінні пожежний інструмент та розподіляв обов'язки обивателям на випадок пожежі. державний служба надзвичайний цивільний

В 1764 році Полкова Канцелярія за рапортом городничого Білозора поповнює міські пожежні інструменти на 6 карб. 32 коп. Було придбано 4 залізні гаки, 7 розпусків під бочки, 20 сокир та 24 цеберки. Наприкінці 1764 року та ж Полкова Канцелярія дозволила у випадку пожежі використовувати поштових коней. В 1784 році треба було мати 10 пожежних коней, на утримання яких витрачалося 100 карб. на рік, та на 4 робітників - по 60 карб. В дійсності бувало, що тривалий час вони не отримували належної платні.

1818 рік - рік початку формування громадської думки про необхідність протипожежної служби, як складового підрозділу, який стоїть на варті захисту людського життя. 10 січня Керуючий Міністерством поліції оголосив губернаторам Росії іменний указ «Про устрій поліції в губернських містах і особливо пожежної частини».

На кінець 1818 року по місту Харкову було визначено кошторис витрат, необхідних на нововведення, а також визначено суми грошей, що повинно було дати на цю справу місто та збиратиметься з населення. Для цього губернатор В.Г.Муратов направив усім прошаркам суспільства міста повідомлення про те, що вони повинні обговорити проблему фінансування й обрати депутатів для участі в “…трактації про засоби до прибільшення сум, потрібних на устрій поліції та пожежної частини по новому зразку”.

У 1823 році в Харкові було створено перші три пожежні частини: Міська, Залопанська та Захарківська. Спеціально для цих частин у м. Москва було закуплено сигнальні прапори на випадок пожежі, а для нічного часу - спеціальні ліхтарі. Пожежні частини відрізнялися одна від одної кольоровим виконанням прапорів та ліхтарів. Так, для першої частини був визначений червоний колір, для 2-ї - блакитний, а жовтий колір - для третьої.

29 березня 1824 року Харківський губернатор дав розпорядження Харківській міській думі з дорученням «правлячому посаду Харківського поліцмейстера докладно вникнути в дійсний стан пожежної частини» та зауваженнями по поліпшенню пожежної справи в місті та губернії, а також про введення посади брандмейстера офіцерського чину в складі поліції.

У 1826 році було розроблено і затверджено технічне оснащення пожежної частини.

У 1897 році було затверджено статут сільських пожежних дружин. На кінець ХIХ сторіччя в Харкові вже було 5 пожежних частин, що носили такі назви: Заіковська, Михайлівська, Петінська, Шевченківська та Холодногірська.

20 серпня 1920 року Рада народних комісарів УРСР прийняла постанову «Про посилення охорони в протипожежному відношенні військових складів, державних підприємств і лісових багатств, що знаходяться на території УРСР, а також про збільшення, на випадок необхідності, професійних пожежних команд, а також про оголошення трудової пожежної повинності в місцях розташування військових складів, державних підприємств і лісових багатств».

Місто розросталося, збільшувалася кількість пожежних частин і особового складу в них. У 1921 році в Харкові було вже 7 пожежних частин.

У 1923 році на 10 трофейних автомобілях був створений один з перших в країні автозагін. У цьому ж році 28 вересня в зв'язку з 100-літнім ювілеєм Мала Президія ВУЦВК прийняла постанову про нагородження Харківської міської пожежної команди Червоним Трудовим стягом.

На базі пожежної команди ХТЗ створюється Українська пожежно-технічна школа по підготовці комсомольського складу. У 1928 році на базі Шевченківської частини створюються пожежно-технічні курси, що потім реорганізуються в технікум, школу, пожежно-технічне училище, а нині - це Харківський інститут пожежної безпеки МВС України.

У 1931 році з'являються вітчизняні пожежні автомобілі, засоби зв'язку, нові пожежні частини. До кінця 1932 року в пожежних частинах було цілком замінено кінні обози автоходами.

В роки Великої Вітчизняної війни разом з усіма свій патріотичний борг виконували бійці пожежної охорони під керівництвом Спектора Г.М., Матерного А.В., Чернишова В.М., Єфімова П.Г. та інш. Всі підрозділи були переведені на казармене положення з першого дня війни, боротьба з пожежами визначалась як всенародне завдання. Створюються протипожежні формування, організовуються цілодобові чергування, іде підготовка добровольців до гасіння пожеж. Тільки за липень-серпень 1841 року близько 200 тис. чоловік навчилось гасінню запалювальних бомб. Фашисти безперервно скидали бомби на місто. Разом з фугасними на місто сипалися запалювальні авіобомби. Пожежні із своїми добровольцями скидали з дахів, горищ та гасили їх. Люди спали уривками, готові в будь-яку хвилину вступити у бій з вогнем.

У ніч на 17 вересня 1941 року на Харків були скинуті тисячі запалювальних та фугасних бомб. До ранку було погашено більш 50 крупних пожеж, а всього за цю ніч було ліквідовано більш 220 пожеж.

Серпень 1943 року. З військами увійшли і робітники пожежної охорони. У руїнах заводи, театри, лікарні, школи, житлові будинки. Зруйнований водопровід, електростанції, мости, вулиці завалені уламками будинків. Від будинків пожежних команд залишилися груди цегли. В таких умовах приходилося налагоджувати службу пожежогасіння та гасити пожежі, коли для гасіння не вистачало не тільки автоцистерн, але й води. Мешканці, допомагаючи пожежним, цеберками та кружками черпали воду з калюж і передавали до пожежних машин.

У 1944 році на озброєння Харківським пожежним надійшло 10 спеціальних автомобілів для гасіння пожеж.

У 50-60 роки в сільському господарстві співробітники Управління пожежної охорони розробили заходи та забезпечили підвищення вогнестійкості тваринницьких будівель, домоглися розробки та масового виготовлення заводами іскрогасників для тракторів та комбайнів.

У 1951 році була створена дитяча пожежна команда (найперша на території СРСР), збудований павільйон «Юний пожежний», створено клуб "Юних пожежних" при Харківському палаці піонерів.

Наприкінці 50-х років, першими на території колишнього СРСР, пожежні Харківщини самотужки виготовили турбореактивну установку АГВТ-100, яка застосовувалася при гасінні газових фонтанів лівобережної України (Шебелинківське, Кегичівське, Крестищевське та інші газові родовища), Білорусії та інших республік колишнього СРСР, а також брала участь у гасінні газових і нафтових фонтанів Польщі та Угорщини.

1 травня 1967 року була відкрита пожежно-технічна виставка для проведення лекцій, консультацій, екскурсій та інших заходів щодо питань пожежної безпеки.

У 1975 році на базі випробувальної пожежної лабораторії велися розробки по створенню автомобіля аерозольного гасіння двоокисом вуглецю.

У 1976 році був створений автомобіль аерозольного гасіння.

1 січня 1985 року введено в експлуатацію новий будинок Управління пожежної охорони Харківської області.

На долю пожежних Харкова випало багато випробувань, в тому числі і Чорнобильські. 324 чоловіка було мобілізовано на боротьбу з цим страшним лихом. Багато з них поплатилися здоров'ям, а деяких вже немає серед нас. За стійкість і самовідданість, проявлені при ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, нагороджені: Блудов В.П. і Моргун Б.Є. - Орденом “Червоної зірки”; Палюх В.Г. - Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР; Єлізаров В.В. - Почесною Грамотою МВС УРСР; 10 чоловік - медаллю “За відвагу на пожежі”; 15 чоловік - нагороджені нагрудним знаком “Кращому робітнику пожежної охорони”. Велика кількість особового складу нагороджена іменними подарунками, грошовими преміями і грамотами.

20 червня 1985 року в сквері «Червоний пожежний» по вул. Свердлова (нині Полтавський шлях) 50 відбулося відкриття пам'ятної скульптури «Пожежний, що рятує дитину».

У травні 1989 року введено в експлуатацію:

- учбово-тренувальний центр підготування газодимозахистників;

- спортивний комплекс: стадіон на 1200 місць, навчальна вежа, смуга перешкод, волейбольна площадка, тенісні корти тощо.

З вересня 1998 року виходить в світ щотижнева газета «Харківський пожежний вісник».

3 жовтня 1998 року Головою Харківської обласної державної адміністрації, з нагоди 175-річниці пожежної охорони Харківщини урочисто вручено прапор Харківському гарнізону пожежної охорони.

На протязі 50-60 років в області виникли складні пожежі у 26 лікарнях, заводі “Серп і Молот”; 1958 рік - гасіння газового фонтану 118 свердловини, 1968 рік - надання допомоги Луганській, Дніпропетровській областям та Угорській народній республіці у гасінні газових та нафтових фонтанів; 1971 рік - гасіння 225 свердловини на Шебелінському газоконденсатному родовищі; 1974 рік - гасіння газового фонтану свердловини № 6 в Опошнянському районі Полтавської області; 1997 рік - гасіння пожеж на Юліївському газовому родовищі Валківського району, в будинку Свято-Благовіщенського Кафедрального собору та 9-ти поверховому житловому будинку по вул. Красношкільна набережна № 22 та інші. За мужність та героїзм, проявлені при гасінні пожеж 9 працівників пожежної охорони нагороджені нагородами Президента України, 3 чоловіки нагороджені відзнакою Міністерства внутрішніх справ та 8 чоловік - правами начальника УМВС України в Харківській області. В цілому по області медаллю “За відвагу на пожежі” нагороджено 224 чоловіка.

З 1956 року по 2000 рік медалями «За відвагу на пожежі» нагороджено 219 чоловік, з них 172 співробітника пожежної охорони. Орденом “В.І.Леніна” нагороджений 1 співробітник., орденом “Червоного Прапора” - 1 спів,,,робітник, орденом “Трудового Червоного Прапора” - 1 співробітник, орденом “Червоної Зірки” - 5 співробітників пожежної охорони.

Дев'ять працівників пожежної охорони нагороджено відзнакою Президента України хрестом “За мужність”:

- Вінник Анатолій Іванович;

- Волобуєв Олександр Васильович;

- Горло Віктор Миколайович;

- Пересада Сергій Олександрович;

- Очередько Петро Миколайович;

- Саєнко Олександр Іванович;

- Русанов Олександр Станіславович;

- Солецький Микола Йосипович;

- Новохатський Юрій Михайлович.

Орденом “Святого князя Володимира” Ш ступеня нагороджений 1 співробітник , медаллю “За військову службу Україні” - 1 співробітник.

Маються відомості про таких керівників пожежної охорони Харківщини (у хронологічному порядку):

- Любицький В.К. (з 1896 по 1916 р.р.);

- Михайлов М.А. (з 1916 по 1930 р.р.);

- Єфімов П.Г. (з 1930 по 1939 р.р.) - начальник міського відділу;

- Спектор Г.М. (з 1938 по 1941 р.р.);

- Матірний А.В. (з 1939 по 1941 р.р.) - начальник міського відділу;

- Чернишов В.М. (з 1941 по 1942 р.р.);

- Аклеєв А.К. (з 1943 по 1950 р.р.);

- Сумцов О.С. (з 1950 по 1971 р.р.);

- Каменєв М.Д. (з 1971 по 1979 р.р.);

- Палюх В.Г. (з 1979 по 1990 р.р.);

- Дорожко А.М. (з 1990 по 1995 р.р.);

- Саєнко О.І. (з 1995 р. по 2004).

- Одарюк П.В. з 2004

4. Вони пішли за межу

У м. Харкові 23-25 квітня 1986 р. відбулася Республіканська нарада начальників управлінь пожежної охорони України. Пожежна охорона Харкова ретельно готувалася до наради, всі сл. планували показати свої досягнення. Огляд служб і підрозділів пройшов в останній день наради 25.04.1986. Досягнення харків'ян отримали високу оцінку начальника Управління пожежної охорони МВС України генерал-майора вн. сл. Десятникова П.М. та багатьох учасників наради.

У ніч з 25 на 26 квітня 1986 року на 4-му енергоблоці Чорнобильської АЕС трапилась жахлива аварія.

4 травня 1986 р. о 1-й годині 50 хвилин надійшла вказівка щодо формування батальйону. Через 6 годин у с. Савинці під Харковом було розгорнуто пункт приймання особового складу у будинку культури, а пункт приймання техніки на базі сільгосптехніки. Начальником пункту приймання особового складу був призначений м-р вн. сл. Блудов В.П., а начальником пункту приймання техніки - к-н вн. сл. Ганзій В.А.. Керівництво комплектуванням здійснював начальник УПО п-к вн. сл. Палюх В.Г. До групи контролю забезпечення формування ввійшли: заступник начальника УПО УВД Харківського облвиконкому майор Вінник А.І., начальник відділу ЦО та МР УПО к-н вн. сл. Кулєшов М.М.

Командиром батальйону був призначений м-р вн. сл. Зюбан В.Г. Наказом начальника УВС Харківського облвиконкому на час проведення бойового розгортання до призваного керівного складу батальйону були призначені дублери з числа кадрового офіцерського складу УПО, що дозволило за короткий термін якісно навчити керівний та особовий склад специфіці роботи пожежних підрозділів. Особлива увага приділялась навчанню особового складу працювати з ПТО, діям в умовах радіоактивного зараження, підготовці хіміків-дозиметристів, водійського складу - роботі на насосних станціях. Заняття проводились із практичним відпрацюванням зі забирання і подавання води, проведення дезактивації особового складу і техніки. Для проведення занять залучалися фахівці ХПТУ, навчального пункту УПО, училища тилу МВС. Після закінчення бойової злагодженості 07.05.1986. батальйон був готовий до маршу та виконання завдань.

08.05.1986. була отримана вказівка на передислокацію батальйону до с.м.т. Іванків Київської області. О 15.00 після мітингу колона у складі 3-х автобусів «Ікарус» з особовим складом, 14 одиниць приписаної з народного господарства автотехніки почала марш. На шляху до м. Київа колона додатково поповнилася 20 пожежними автоцистернами, 10 автодрабинами, 1 насосною станцією, 1 рукавним автомобілем, 1 автомобілем 8Т311-М, 1 АСО-2, 1 паливозаправником. Загальна чисельність колони нараховувала 58 автомашин, 300 осіб особового складу. Старшим від УПО був призначений начальник ОСП і П під-к вн. сл. Ткачев О.В., помічником - начальник відділу ЦО і МР УПО к-н вн. сл. Кулєшов М.М.

У район зосередження батальйону від УПО були направлені м-р вн. сл. Зюбан В.Г., м-р вн. сл. Блудов В.П., м-р вн. сл. Чорний О.С., к-н вн. сл. Бугаєнко М.Г., к-н вн. сл. Вакуленко М.М., к-н вн. сл. Ганзій В.А., к-н вн. сл. Данильченко А.М., к-н вн. сл. Моргун Б.Є., л-т вн. сл. Шкуренко С.Д. Колона рухалася із середньою швидкістю 45-50 км/годину. За с. Білоцерківка Полтавської області було організовано привал на ніч. З ранку було здійснено заправлення автомобілів та продовжено рух колони. Короткі зупинки по 7-10 хвилин робилися кожні 2,5-3 години руху. 09.05.1986. о 20.00 годині колона, подолавши 670 км маршруту, прибула у повному складі у с.м.т. Іванків.

10-12 травня 1986 року особовий склад батальйону займався бойовою підготовкою, практичним відпрацюванням вправ щодо забору води ПНС-110, бойовим розгортанням автоцистерни, підйомом по АД, встановленням 3-колінної драбини, роботою з дозиметричними приладами.

Водночас особовий склад займався благоустроєм наметового містечка, автогаража, кухні та їдальні. Службу дозиметричного контролю очолив начальник хімічної сл. військовозобов'язаний м-р Пешня О.С. Служба проводила постійне спостереження та облік стану радіаційної обстановки на території наметового містечка, у с. Іванків, у місцях роботи особового складу на ЧАЕС, у м. Чорнобиль та у зараженій 30-кілометровій зоні.

З 12 по 25 травня 1986 р. обов'язки начальника УПО виконував п-к вн. сл. Палюх В.Г.. На цій посаді він змінив генерала Десятникова Ф.М., який був госпіталізований разом зі своїми заступниками після отриманих доз опромінення під час початкової стадії ліквідаційних робіт.

Обов'язки заступника начальника штабу протипожежної служби щодо ліквідації аварії на ЧАЕС і забезпечення пожежної безпеки на станції в 30-кілометровій зоні до кінця травня 1986 р. виконував Ткачев О.В. Кожного дня о 17.00 проводилася нарада урядового штабу, який визначав завдання всім службам, у тому числі й пожежній охороні. Робота проводилась у напруженому режимі: організовували відкачування радіоактивної важкої води з-під четвертого блока, подавали воду для його цементування, гасили спалахи, що виникали. На території станції накопичилася близько 30 одиниць покинутої пожежної та іншої техніки. 19 травня 1986 р. Державною комісією було прийнято рішення евакуювати з території станції усю непридатну для роботи техніку. Очолив цю роботу Ткачев О.В. Був сформований бойовий розрахунок, який складався з трьох офіцерів, шести водіїв, трьох БТРів, трьох пожежних машин, двох вантажних автомобілів «Урал». Протягом чотирьох годин проходила важка праця. Техніка залишалася тільки на ділянках, де рівень радіації сягав 300-400 рентген на годину. Добровольці евакуювали більше десяти машин, розчистили територію. Виконуючи це завдання у безпосередній близькості від зруйнованого реактора, вони отримали граничні дози радіації.

З 14 по 22 травня особовий склад батальйону виконував різні роботи: гасіння лісової і торф'яної пожежі у зараженій зоні, працював на розчинному вузлі на території АЕС, виконував дезактивацію та ремонт зараженої техніки в Чорнобилі на території «Сільгоспхімії» було організовано чергування радіотелефоністів на ПСЧ пожежної частини в м. Чорнобилі при штабі, решта особового складу несла внутрішні наряди, здійснювала охорону наметового містечка і техніки, чергувала на АСО в смт. Іванків. Для оперативного виконання висунутих завдань штабом ППС ЦО частина особового складу була передислокована в м. Чорнобиль.

23 травня о 3 годині 00 хвилин зі штабу ППС ЦО м. Чорнобиля до Харківського батальйону надійшов сигнал «Боєготовність № 1». За цією командою особовий склад батальйону було піднято по тривозі і колоною з 10 автодрабин, 20 автоцистерн, 5 УАЗ-469, автомобілю швидкої допомоги, паливозаправника рушили в Чорнобилю. Після прибуття до м. Чорнобиля було отримано завдання сформувати бойове відділення, забезпечити особовий склад костюмами Л-1 і направити їх до адміністративного корпусу АЕС для гасіння пожежі у кабельному тунелі.

Під час гасіння пожежі особливо відзначилися майор вн. сл. Блудов В.П., к-н вн. сл. Моргун Б.Є., майор вн. сл. Чорний О.С., лейтенант вн. сл. Шкуренко С.Д.

Для гасіння цієї пожежі необхідно було якнайменше 10 відділень. На захищеному свинцевими листами бронетранспортері особовий склад був доставлений безпосередньо на територію станції. Завдання звичне: від пожежної машини прокласти рукавну лінію, подати воду і загасити спалах.

Але радіаційний фон, який перевищуав 200 рентген на годину у районі гасіння, робив це завдання майже нездійсненним. Кожну операцію виконувала одна людина: на відстань до місця, на одне під'єднання рукава і повернення можна було витратити не більше хвилини. При поверненні один з пожежних провалився у технологічний отвір кабельного тунелю, виникла реальна загроза його життю. На допомогу прийшли ті, хто були поруч. За гасіння пожежі у кабельному тунелі орденами «Червоної Зірки» нагороджені - Блудов В.П., Моргун Б.Є., Татаров М.М., Гречко О.М.

Після пожежі 23 травня виникла гостра необхідність заміни особового складу батальйону, оскільки були отримані максимально припустимі дози опромінення. Для їх заміни була скерована група офіцерів на чолі з заступником начальника штабу пожежогасіння УПО м-ром вн. сл. Єлізаровим В.В. До складу групи ввійшли: к-н вн. сл. Кошелєв О.І., л-т вн. сл. Кулаков С.В., ст. л-т вн. сл. Гога П.М., л-т вн. сл. Алтухов В.О., ст. л-т вн. сл. Майборода М.М., л-т вн. сл. Грек О.П., к-н вн. сл. Коробков В.А., під-к вн. сл. Нємкін І.С. і водії для роботи на спеціальній техніці. З інспекторського складу гарнізону була зібрана група для проведення профілактичних заходів на території станції у складі: ст. л-та вн. сл. Мухіна О.М., ст. л-та вн. сл. Долгова С.І., ст. л-та вн. сл. Чистякова С.О., л-та вн. сл. Григор'єва О.В. Через суху погоду пожежі виникали у відселених селах та лісах. Крім того, територія 30-кілометрової зони зрошувалась хімічною сполукою «Барда» - продуктом відходів виготовлення целюлози. Ця рідина зменшувала поширення радіоактивного пилу, втім в умовах засухи вона сприяла виникненню самозаймистих пожеж.

Одна з найбільш великих верхових пожеж лісу, з якою доводилось боротися харків'янам, виникла 29 травня 1986 р. біля селища Буряківка, всього в шести кілометрах від станції. Подібні пожежі відрізняються особливою складністю: коли горять верхівки сосен висотою 10-20 метрів заввишки та сильному вітрі пожежа розповсюджується на багато кілометрів. Ліс біля селища Буряківка палав, як факел. У гасінні брали участь шість відділень Харківського батальйону, п'ять відділень Вінницького зведеного загону, була задіяна техніка Прикарпатського військового округу. Дві доби тривала боротьба з вогнем, завдяки самовідданості пожежних були врятовані розташовані поблизу селища.

6 червня 1986 р. було змінено особовий склад та частину керівного складу батальйону. Командиром був призначений м-р вн. сл. Сітайло С.М., начальником штабу к-н вн. сл. Цуріков О.К.

З офіцерського складу УПО були залучені: ст. л-т вн. сл. Зорін І.М., л-ти вн. сл. Леонов В.І., Цукор В.І., Ковальський В.І., к-н вн. сл. Фісюк О.К. Батальйон забезпечував цілодобове двозмінне чергування в пожежній частині с.м.т. Іванків, організацію будівництва об'єктів пожежної охорони, дезактивацію пожежної частини в місті Прип'ять, чергування під час виконання вогневих робіт на самій станції.

Найбільш виснажливим було гасіння пожеж на торфовищах довкола станції, поблизу населених пунктів Заселля, Ільїнці, Староселля, Машево, Чапаєвка, Крива Гора та інші.

За мужність і самовідданість, проявлені під час ліквідації наслідків аварії, Єлізаров В.В. та Сітайло С.М. були нагороджені нагрудними знаками МВС СРСР «Кращому працівникові пожежної охорони», які їм безпосередньо вручив в м. Чорнобиль генерал вн. сл. Десятников Ф.М.

До 26 червня 1986 року більшість офіцерів отримали дозу опромінення, яка перевищила 20 рентген, тому було прийнято рішення про заміну.

Третю групу співробітників УПО очолив заступник начальника штабу пожежогасіння під-к вн. сл. Берідзе О.О. До складу групи ввійшли: к-н вн. сл. Жигаєв В.О., к-н вн. сл. Рябінін Д.Г., к-н вн. сл. Соколенко В.Я., Гарбар М.С.

17 червня 1986 р. Харківський батальйон було змінено особовим складом Донецького гарнізону пожежної охорони.

Загалом матеріально-технічна база батальйону з технікою, наметами, обладнанням була передана УПО УВС Донецького облвиконкому.

Так закінчилися дії Харківських формувань у зоні Чорнобилської катастрофи в 1986 році.

У Харківського гарнізон пожежної охорони не було практичного досвіду зі створення спецформувань. Значну користь дала перевірка мобілізаційної готовності УВС Харківського облвиконкому воєнно-мобілізаційного управління МВС СРСР у березні 1986 року. За збігом обставин ця перевірка стала генеральною репетицією заходів у наступних подіях. У травні-червні 1986 р. у Харківській області було сформовано та направлено на роботу в зону ЧАЕС 2 батальйони воєнізованої пожежної охорони у складі 530 співробітників УПО та військовозобов'язаних, які були призвані через РВК. У період з травня 1986 р. по грудень 1990 р. у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС взяли участь 290 кадрових працівників пожежної охорони Харківської області.

Починаючи з 1987 року підрозділи пожежної охорони у зоні катастрофи формувалися за рахунок особового складу гарнізонів областей України за вахтовим методом (від одного до шести місяців).

У термін з 13 лютого по 16 березня 1987 року протипожежною службою в зоні ЧАЕС керував заступник начальника УПО УВС Харківського облвиконкому м-р вн. сл. Вінник А.І..

У період з 30 травня по 14 червня 1987 року силами та засобами протипожежної сл. в зоні ЧАЕС керував начальник УПО УВС Харківського облвиконкому під-к вн. сл. Дорожко А.М..

Всього у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи взяли участь більш ніж 800 харківських пожежних.

Пройшло майже 25 років після аварії, за цей час 33 ліквідатори померли, майже всі працівники Харківського УПО вийшли на пенсію, багато з них стали інвалідами, але не втрачають зв'язок між собою та приймають активну участь у роботі громадської організації ветеранів «Пожежники та рятівники Чорнобиля».

Завдяки постійній увазі керівництва ГУ МНС України в Харківській області та підтримки ХОБФ «Пожежна безпека» організація ветеранів отримала нове приміщення, необхідну оргтехніку та меблі, обладнується музей Чорнобиля, готується до випуску ряд друкованих видань, вирішуються питання матеріальної допомоги родинам померлих та хворих ліквідаторів. Головною метою цієї роботи є соціальний захист учасників ЛНА на ЧАЕС.

Минає час, але неможливо забути тих, хто пішов із життя в розквіті своїх сил. Ми повинні пам`ятати про них та всіляко допомагати їх родинам. Втім, з роками ми не часто згадуємо ті події, вони вже історія, але для тих, хто був там, хто випив гірку чорнобильську чашу, цей біль назавжди залишиться в серці.

5. Підготовка фахівців

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ УКРАЇНИ -- це провідний вищий навчальний заклад Державної служби України з надзвичайних ситуацій IV рівня акредитації та один із найавторитетніших та найстаріших навчальних закладів пожежно-рятувального профіля не тільки в Україні, а й в країнах СНД. НУЦЗУ здійснює підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації фахівців для підрозділів ДСНС України та організацій усіх форм власності.

Університет здійснює підготовку фахівців за такими спеціальностями:

- Цивільна безпека,

- Пожежна безпека,

- Екологічна безпека,

- Хімічні технології та інженерія,

- Психологія,

- Публічне управління та адміністрування.

Размещено на Allbest.ru

...