Порівняльна характеристика суб’єктивного та об’єктивного права

б) Міжгалузеві принципи : принципи галузей, що складають публічне (міжнародна і внутрішньодержавне) і частка (міжнародне і внутрішньодержавне) право, принципи галузей матеріального права і галузей процесуального права, інші можливі міжгалузеві принципи права.

в) Галузеві принципи права, (наприклад, цивільного, адміністративного, карного і т.д.) і принципи інститутів права (наприклад, зобов'язань, принципи комплексних галузей законодавства - морського, повітряного і т.д.) і принципи комплексних інститутів законодавства (право залізничних перевезень і т.д.).

Принципи правової системи даної держави включають принципи типу і сімейства права в якості відправних для особливих принципів права визначеної країни. Принципи галузі права відправляються від принципів правової системи. Що стосується галузей і інститутів законодавства, то їм властиві комплекси принципів, вироблених у відповідних галузях і інститутах права, нормами яких утворені відповідні законодавчі масиви.

Загальне розуміння змісту і ролі принципів діючого права визначеної країни, а тим більше історичного типу права має істотне значення. Пануючі ідеї права і принципи позитивного права, що відображають ці ідеї, відіграють величезну роль у законодавчій і правозастосовній діяльності, у зміцненні законності і правопорядку, у правовій культурі населення. Принципи права займають або, у всякому разі, повинні займати центральне місце в системі права держав і в системі міжнародного права, поза залежністю від того, чи можна їхній вивести з цілої групи норм або вони виявляються особливо сформульованими в нормах-принципах і нормах-задачах.

Зв'язок права і справедливості заснована на тім обставині, що правове відношення може бути завжди інтерпретоване як особливий тип відносини розподілу. Об'єктом розподілу тут виступають права й обов'язки учасників взаємного соціального спілкування. І цей розподіл, у свою чергу, виявляється особливим способом закріплення пануючого в даному суспільстві розподілу між людьми життєвих благ відповідно займаному ними місцю в суспільно-класових відносинах і характеру здійснюваної діяльності. Таким чином, справедливість виявляється специфічним для права принципом, зв'язаним з його якісними особливостями і виконуваною соціальною функцією регулювання суспільних відносин.

3. Суб'єктивне право

3.1 Суб'єктивне право, юридичне право суб'єкта

Право не зводиться до сукупності юридичних норм, воно втілено в правах учасників суспільних відносин. Це юридичні, юрисдикцією забезпечені права, вони загальнозначущі і захищені державою, їм відповідають юридичні обов'язки, що разом із правами записані в загальних нормах законодавства, у судових рішеннях, сформульовані в правових звичаях. Носії юридичних прав - обов'язків, «суб'єкти права» поза діяльністю яких немає і не може бути реальної правової дійсності. Суспільні відносини можуть виражатися у виді загального соціального зв'язку членів даного співтовариства або в якості безпосереднього, прямого їхнього спілкування. Відповідно і юридична форма взаємодії суб'єктів права укладається в загальному правовому зв'язку або в конкретних правовідносинах.

Юридичні права суб'єктів іменують суб'єктивним правом тому, що вони належать суб'єктам. Таке найменування вироблене юриспруденцією, воно традиційно. Утім, поза питаннями зв'язку з об'єктивним правом можна обійтися терміном право суб'єкта, якщо тільки не забувати, що в людей (організацій) є і неюридичні, тобто соціальної властивості, права (наприклад, моральне право, права членів суспільних об'єднань і т д.).

Юридичні категорії об'єктивного і суб'єктивного права не слід змішувати з філософськими поняттями об'єктивного і суб'єктивного. Як і у випадку підрозділу юридичної форми опосередкування суспільних відносин на правові зв'язки і правовідносини, категорії об'єктивного і суб'єктивного права вироблені правознавством для того, щоб глибше пізнати юридичну надбудову.

Категорія суб'єктивного права підкреслює, що це - наявне право суб'єкта. У той же час залежність суб'єктивного права від суб'єкта відносна, коли незабаром міра юридично гарантованого можливого поводження визначена пануючим типом виробничих відносин і виражає волю пануючого класу. Відносна і незалежність об'єктивного права від учасників суспільних відносин. Суб'єкти як представники панівних класів беруть участь у формуванні об'єктивного права в законодавчій діяльності. З практичної точки зору, важлива приналежність суб'єктивного права відповідним суб'єктам, у той час як саме по собі існування об'єктивного права (юридичних норм) ще не означає, що передбачені їм юридичні можливості дійсно кому-небудь належать і можуть бути використані.

Філософська проблема об'єктивному і суб'єктивного в праві не має прямого відношення до розглянутого питання в тім змісті, що об'єктивне і суб'єктивне право однаковою мірою є надбудовними феноменами, відносяться до суб'єктивної сторони суспільного розвитку, зміст якого дано матеріальним виробництвом - об'єктивний фактор соціального руху. Якщо ж судити по відносній близькості до виробничих відносин, то виявиться, що загальні юридичні норми в принципі далі від відносин власності й обміну, чим права й обов'язки суб'єктів цих відносин.

Правові зв'язки і відносини безпосередньо наповнені соціальним змістом, що у нормах законодавства виражений в ідеологізованій і абстрактній формі. Інше питання, що абстрактне право у відповідних умовах здатне досить точно виразити об'єктивні тенденції суспільного розвитку, воно має перевагу загальності й у стані концентрувати в собі різні потреби пануючого способу виробництва. Якщо прагнути у всіх випадках давати філософську інтерпретацію юридичних категорій, то в співвідношенні об'єктивного і суб'єктивного права скоріше утілені філософські категорії абстрактного і конкретного.

Складність застосування до об'єктивного і суб'єктивного права філософських положень про співвідношення абстрактному і конкретного укладається в тім, що в генетичному плані загальні юридичні установлення виявляються результатом абстрагування від конкретних казуальних правових рішень. У той же час юридичні норми, у свою чергу, втілюються в житті через конкретні права (обов'язку), збагачуються їх повнокровним і якісно різним соціальним змістом.

Розвиток виробничих і інших фактичних відносин потребує зміну потреб, інтересів, домагань, що обумовлює формування нових прав і обов'язків, що вимагають свого закріплення в об'єктивному праві. Нові юридичні норми реалізуються в правових зв'язках і відносинах, що наповняються динамічним соціальним змістом, що породжує надалі потребу перетворення юридичної форми. Практично відбувається процес формування загальних норм права і їхньої подальшої конкретизації в суб'єктивних правах (обов'язках) відмінний від абстрагування в теорії. Наукове узагальнення приводить до утворення понять, формулює закони правознавства, у той час як правотворення завершується законами держави. Але в ідеалі законодавець також повинний відкривати об'єктивні закони права і суспільних відносин, здійснюваний їм процес абстрагування подібний створенню наукових абстракцій, хоча має безпосередньо практичну задачу. Шлях від абстрактного до конкретного в пізнанні веде до відтворення багатства конкретного в мисленні. Цей же шлях на практиці приведе до суб'єктивного права і його подальшій реалізації в життєвих відносинах. Суб'єктивне право і юридичні обов'язки, реальні правові зв'язки і правовідносини виявляються критерієм істинності юридичних норм і наших уявлень про чинне законодавство. Процес теоретичного (логічного) засвоєння права виступає аналогом практично-юридичного засвоєння фактичних суспільних відносин.

Об'єктивне право може бути інтерпретоване як абстрактне статичне вираження динамічних конкретних прав і обов'язків, правових зв'язків і правовідносин, а суб'єктивне право, як конкретний динамічний прояв загальних юридичних норм.

Правове регулювання суспільних відносин включає загально нормативний і індивідуально-нормативний вплив у їхній суперечливій єдності. Тільки синхронність між ними, між об'єктивним і суб'єктивним правом, дає результат або є однією з неодмінних умов його настання. Абстрактний характер об'єктивного права забезпечує охоплення типових відносин і повторюваних ситуацій. Конкретність суб'єктивного права дає можливість опосередкувати визначені життєві суспільні відносини і неповторну індивідуальну ситуацію в межах, передбачених загальною нормою. Те, що право у власному змісті є єдність об'єктивним і суб'єктивним, абстрактним і конкретного, є лише юридичним відображенням особливої якості предмета правового регулювання. Право регулює відносини відповідного виду, типові по своїй структурі, але, що складаються в результаті індивідуально-визначеній діяльності різних людей (організацій) у конкретних ситуаціях.

Завдяки єдності об'єктивного і суб'єктивного права правове регулювання суспільних відносин підтримується контактом пануючої об'єктивованої волі з індивідуальною волею учасників суспільних відносин, загально-нормативний вплив стуляється з індивідуально-конкретним, особливо, коли законодавство дає відомий простір розсуду суб'єктів і передбачає акти застосування юридичних норм. Загально-нормативне й індивідуально-нормативне правове регулювання доповнюють один одного, одне без іншого не обходиться.

Зв'язок об'єктивного права із суб'єктивним, правомочності з юридичним обов'язком проводить чітку грань між юридичними правами людей і їх моральних прав, а також іншими домаганнями, що не захищені державним примусом і юрисдикцією. Історичний матеріалізм відкидає ідею природних, вічних, незмінних прав людини і поряд з цим викриває позицію юридичного позитивізму, що не визнає правий людей поза законодавством.

Права людини зв'язані із соціальними й економічними умовами життя людей, у той час як права громадян відображають їхній статус у політично організованому суспільстві, носять формально-юридичний характер, рівноправністю прикривають фактичну нерівність.

Однієї з особливостей суб'єктивного права є його забезпеченість кореспондуючими юридичними обов'язками дотримання цього права всіма громадянами, установами, посадовими особами і державними органами, а також обов'язок виконання відповідних вимог правомочного, завдяки чому він може за захистом свого права звернутися до відповідного державного органа, що здійснює юрисдикціонну діяльність.

У літературі немає загальної думки з приводу проблеми співвідношення людини і громадянина, прав людини і цивільних прав. Одні визнають наявність прав людини неюридичного характеру, досліджують їхній генезис в економічній сфері, проводять грань між поняттями прав людини, громадянина, особи, а інші вважають розходження між людиною і громадянином ілюзією, не бачать різного змісту в правах людини і громадянина, прямо пишуть, що «соціальні права реально існують тільки в юридичній формі».

Право народжується в сфері відносин виробництва й обміну, але не всі домагання суб'єктів цих відносин одержують офіційне визнання в позитивному законодавстві, і не можна думати, що соціальні права реальні, а юридичні не мають значення. Не більше причин і для того, щоб реальними правами вважати тільки те, що закріплено в законі. Моральні права також реальні. Правові системи і правосуддя повинні бути справедливі, але не завжди такими є.

3.2 Структура суб'єктивного права

Суб'єктивне право, як і об'єктивне, має свою структуру. Можна розрізняти два рівні структури суб'єктивного права - структуру всієї системи прав суб'єктів зв'язків і відносин, що існують у даній державі, і структуру кожного наявного права суб'єкта. Власне право як єдність об'єктивного і суб'єктивного права утворить у свою чергу вищий рівень структури даного виду, але в цьому випадку нас цікавить лише структурованість суб'єктивного права.

Для системи суб'єктивних прав, так само як і для правової системи (системи норм) вирішальне значення має розподіл усіх суспільних відносин на горизонтальні і вертикальні. Система суб'єктивних прав відповідно може у визначених суспільно-економічних формаціях і при відомих історичних умовах підрозділятися на публічні і приватні суб'єктивні права. Характер встановлення або придбання, ступінь волі дій і залежності від волевиявлення суб'єктів, шляхи і міри захисту публічних і приватних суб'єктивних прав відрізняються досить істотно.

Система суб'єктивних прав підрозділяється на галузі й інститути в залежності від виду суспільних відносин, у яких бере участь той або інший суб'єкт. Коль незабаром багато суб'єктів права ,наприклад, громадяни, виявляються учасниками суспільних відносин різного виду одночасно, те вони володіють або можуть мати суб'єктивні права, зв'язаними з різними галузями права.

Система суб'єктивних прав, на відміну від правової системи держави (об'єктивного права) особливо динамічна. Суб'єктивні права здобуваються, знаходяться в тій або іншій стадії реалізації, вичерпуються , змінюються по своєму безпосередньому змісті й обсягу, виявляються юридичною підставою виникнення інших прав. Правомочні можуть не використовувати наданих прав або використовувати їхній частково, можуть звертатися або не звертатися за захистом прав, що порушуються. Суб'єктивними правами володіють і розпоряджаються мільйони громадян країни, посадові особи, величезне число підприємств і установ. Число одиничних суб'єктивних прав, наявних правомочій у суб'єктів найрізноманітніших суспільних відносин практично неозоро.

Якщо об'єктивне право - це право, що у відомому змісті відображає статику юридичної форми, і складається з визначеного числа норм, то суб'єктивне право в масштабі країни динамічно по самій своїй природі, тому що безпосередньо зв'язано з людською діяльністю у всіх сферах життя, уплетено у величезну мережу суспільних відносин і зв'язків.

Без динаміки суб'єктивного права законодавство країни відірвалося б від реального соціального руху і перетворилося в мертву схему логічно зв'язаних норм. Але у винятковій рухливості суб'єктивних прав є і свої мінуси, їхня динаміка має тенденцію до деструктуруванню юридичної форми, соціальне життя може наповнити зміст суб'єктивного права таким чином, що воно грозить підірвати правову оболонку. Стримують таку тенденцію юридичні норми, тобто об'єктивне право, вносячи в правове регулювання необхідну стійкість і міцність, вносячи в нього зміни, що заздалегідь осмислені законодавцем, будуються на відомих узагальненнях юридичної практики.

Зі змістовної сторони центральним елементом суб'єктивного права є юридична можливість власних дій. Тим більше, що саме сюди включається можливість володіти, користуватися і розпоряджатися соціальними благами і цінностями, у тому числі волею.

Отже, суб'єктивне право (право суб'єкта суспільних відносин) складається з трьох елементів (правомочій): права на власні дії, права вимоги і права на захист. Тільки в органічному зв'язку ці елементи утворять суб'єктивне право. Без другого й у потенції третього елемента можливість власних дій утрачає свій юридичний характер. Право вимоги виявляється безглуздим, якщо воно не зв'язано з можливістю користування якимись соціальними благами. До того ж право вимоги також є лише різновидом власних дій правомочного. Домагання означає, що юридичні обов'язки не виконані й правомочний звертається в компетентний орган. Регулятивний вплив права досягає своєї кульмінації, у всякому разі з погляду державного забезпечення.

Від структури суб'єктивного права, характеру складових його елементів залежить можливість його реалізації поза конкретними правовідносинами або в правовідносинах.

3.3 Визначення суб'єктивного права

Часто пишуть, що суб'єктивне право - це міра юридично можливого поводження. Але якщо воно лише міра, його відмінність від об'єктивного права може звестися лише до формального.

Міра поводження в суб'єктивному праві припускає насамперед забезпечення самодіяльності учасників суспільних відносин, можливість вільного вибору образа дій. Причому суб'єктивне право не завжди виступає як границя можливих дій, його не можна розуміти як кошти обмеження самодіяльності і волі.

Суб'єктивне право не воля в рамках закону, а законом гарантована воля тобто визнана правом і тому підлягаючій неухильній охороні з боку держави можливість самостійно діяти і приймати рішення.

Визначення суб'єктивного права в юридичній науці поступово збагачувалися. Від представлень про суб'єктивне право, у яких на перше місце висувався елемент домагання, до визначень, що підкреслювали, що в змісті цієї категорії головне - у діях юридично зобов'язаної особи, і, далі до положення про те, що суб'єктивне право припускає можливість позитивної дії правомочного - такий шлях, пройдений визначеннями суб'єктивного права. Цей шлях був зв'язаний з виявленням елементів структури одиничного суб'єктивного права.

Характерно і те, що від первісних і до нинішніх визначень суб'єктивного права в них завжди зверталася увага на міру (вид) можливого поводження. В одному випадку говориться, що суб'єктивне право - охоронювані державою міра і вид можливого поводження, в іншому - суб'єктивне право визначається як можливість дозволеного державою поводження, у третьому - суб'єктивне право це можливість поводження, надана нормою права.

Разом з тим, обмежуючи вказівкою на міру поводження, на масштаб дозволеного, існуючого визначення суб'єктивного права не відображають одну надзвичайно важливу гносеологічну тонкість - воно, на відміну від об'єктивного права, існує на грані можливості і дійсності, з його починається реалізація загальних норм. Суб'єктивне право - це система наявних прав суб'єктів, їхній юридичний статус, положення, що характеризується станом волі вибору рішень і дій, без яких немає самодіяльності суб'єктів. Загальна норма абстрактна, а суб'єктивне право прив'язане до учасника суспільних відносин - діяльній особі. Володіння такими правами є одним із властивостей учасників суспільних відносин у державно організованій їхній життєдіяльності. Як відбити в короткій дефініції і сутність суб'єктивного права, і діалектичність його існування?

Можна запропонувати дві дефініції. Суб'єктивне право - це система наявних прав суб'єктів, що виражає матеріально детерміновану і зведену в закон волю панівних класів, закріплену в об'єктивному праві. Одиничне суб'єктивне право - це юридично забезпечена міра можливого поводження особи, що гарантує йому самодіяльність, волю вибору, користування матеріальними і духовними благами на основі існуючих відносин виробництва й обміну.

4. Співвідношення між об'єктивним і суб'єктивним правом

Суб'єктивне право взаємопов'язане з об'єктивним правом, обумовлено його змістом. Адже ті або інші юридичні права суб'єктів, що, власне, і становлять сутність суб'єктивного права, формулюються у чинних юридичних нормах, тобто в об'єктивному праві. Отже, суб'єктивне право не може виникнути без об'єктивізації у нормах права об'єктивного. З іншого боку, і об'єктивне право невід'ємне від суб'єктивного. Метою і призначенням існування норм права (об'єктивного) врешті-решт є правове регулювання суспільних відносин, а також забезпечення цього регулювання відповідним правовим механізмом. А правове регулювання здійснюється через юридичні права і обов'язки суб'єктів.

У загальному вигляді зміст будь-якого суб'єктивного права можна звести до того, що воно надає уповноваженому суб'єкту такі можливості:

а) поводити себе відповідним чином (право на свої дії);

б) вимагати відповідної поведінки від інших суб'єктів (право на чужі дії);

в) звертатися до держави за захистом свого юридичного права.

Для реального юридичного забезпечення таких можливостей при закріпленні в об'єктивному праві повноважень одного суб'єкта фіксуються відповідні обов'язки зобов'язаного суб'єкта. І навпаки, при фіксації конкретних обов'язків одного суб'єкта, закріплюються відповідні права іншого суб'єкта. Отже, суб'єктивному праву (можливій поведінці) одного суб'єкта (уповноваженого) з необхідністю кореспондують юридичні обов'язки іншого суб'єкта (зобов'язаного). Невиконання цих обов'язків є правопорушенням і тягне за собою застосування засобів державного примусу, зокрема того або іншого виду юридичної відповідальності.

Суб'єктивне право слід розглядати в єдності з інтересами суб'єкта. Суб'єктивне право -- міра можливої поведінки уповноваженого. Реалізовувати чи не реалізовувати цю можливість цілком залежить від волевиявлення суб'єкта. Природно, що можлива поведінка-буде перетворюватися на реально здійснювану лише тоді, коли вона буде сприяти задоволенню тих або інших потреб уповноваженого, тобто, коли певна поведінка відповідатиме інтересам суб'єкта. Отже, інтерес виступає як своєрідний "стартер" процесу реалізації суб'єктивного права.

Конкретне суб'єктивне право як юридично встановлена можливість поведінки, що спрямована на досягнення певного соціального блага, не може існувати без відповідних норм об'єктивного права, в яких воно знаходить свій юридичний вираз. Після юридичної фіксації суб'єктивне право існує, насамперед, як можлива поведінка, потенційна можливість суб'єкта поводити себе певним чином. І ця можливість, за наявності її закріплення у нормах об'єктивного права і суб'єкта, якому вона належить, існує потенційно, незалежно від того, вступає суб'єкт у правовідносини для реалізації цієї можливості чи ні. Крім того, суб'єктивне право як потенційне право на певне соціальне благо, може не тільки існувати, але й реалізовуватись за межами правовідносин.

Практична цінність суб'єктивних прав полягає у їх реальності, тобто у можливості здійснення повноважень, які випливають із змісту того чи іншого конкретного суб'єктивного права. Реальність суб'єктивних прав забезпечується за допомогою гарантій, тобто засобів, способів і умов, спираючись на які суб'єкт досягає повного і безперешкодного здійснення своїх прав. Гарантії суб'єктивних прав поділяються на: економічні, політичні, ідеологічні та юридичні.

Економічні гарантії -- це сукупність економічних чинників (матеріальні цінності суспільства, ринкова економіка, досконала система економічних відносин і т. ін.), які сприяють повній і безперешкодній реалізації суб'єктивних прав.

Політичні гарантії -- це сукупність політичних чинників суспільного і державного життя (політична система суспільства, плюралізм та гласність у здійсненні політичного життя тощо), що забезпечують повну і безперешкодну їх реалізацію.

Ідеологічні гарантії -- це сукупність ідеологічних і світоглядних принципів, що обумовлюють першочергові цінності і непорушність суб'єктивних прав, їхню повну і безперешкодну реалізацію.

Юридичні гарантії -- це сукупність тих правових інститутів, що забезпечують можливість реалізації суб'єктивних прав, а також захищають і охороняють їх від будь-яких обмежень і порушень.

Соціальна цінність суб'єктивних прав з економічної точки зору вбачається у тому, що їх наявність:

а) відображує можливості держави матеріально забезпечувати реалізацію певних суб'єктивних прав;

б) забезпечує суб'єктам можливість активної участі в економічному житті суспільства і тим самим сприяє зміцненню його матеріального становища.

З політичної точки зору соціальна цінність суб'єктивних прав виявляється у тому, що вони:

а) є мірою досягнутого в суспільстві прогресу щодо встановлення дійсного демократизму, визнання і забезпечення свободи особи;

б) забезпечують громадянам активну участь у всіх сферах суспільного життя і тим самим активізують соціальне-політичне життя суспільства; в) фіксують певні повноваження, стимулюють суспільне корисну поведінку суб'єктів.

Соціальна цінність суб'єктивних прав з ідеологічної точки зору полягає у тому, що вони:

а) є втіленням пануючих у суспільстві поглядів на демократію, гуманізм, права особи;

б) виступають дійсним засобом пропаганди досягнень суспільства у гуманітарній сфері;

в) є інструментом викриття перекручень дійсних досягнень суспільства у гуманітарній сфері.

З юридичних позицій соціальна цінність суб'єктивних прав вбачається у тому, що вони:

а) є правовим інструментом розвитку демократії у суспільстві на основі принципів гуманізму і свободи особи;

б) визначають систему взаємних юридичних прав та обов'язків держави і особи;

в) виступають регулятором поведінки громадянина шляхом фіксації певних еталонів поведінки, які відповідають інтересам суспільства;

г) є інструментом поєднання порядку і організованості з активністю і самостійністю поведінки громадян.

Під особистою цінністю суб'єктивних прав слід розуміти те значення, що має для громадянина, його розвитку, задоволення інтересів і потреб наявність і реалізація певних повноважень, що виходять з тих або інших суб'єктивних прав.

Цінність суб'єктивних прав для особи з економічної точки зору вбачається у тому, що вони надають можливість вимагати від держави відповідного матеріального забезпечення у реалізації повноважень, що випливають з того або іншого суб'єктивного права.

З політичної точки зору цінність суб'єктивних прав для особистості виявляється у тому, що вони:

а) уможливлюють визначення реального положення особи як вищої цінності у державі і суспільстві;

б) вказують особистості, в яких сферах і в якому просторі держава розглядає його як вирішальну силу політичних процесів у суспільстві.

Цінність суб'єктивних прав для особистості з ідеологічної точки зору вбачається у тому, що вони дають змогу індивіду уявити, якою мірою в них виражено принципи демократії, гуманізму, справедливості, що мають загальнолюдську цінність.

З юридичної точки зору цінність суб'єктивних прав щодо особистості вбачається у тому, що вони: а) є засобом упорядкування суспільних відносин і дозволяють громадянину планувати свою поведінку і прогнозувати поведінку інших суб'єктів; б) визначають систему конкретних повноважень громадянина у найважливіших сферах суспільних відносин; в) є юридичним інструментом набуття громадянином тих чи інших соціальних благ; г) слугують основою системи юридичних та інших засобів забезпечення участі громадян у найважливіших сферах соціальних відносин.

Висновок

правовий юридичний суспільний

Право - соціальне явище. Воно породжено суспільством, і зрозуміти його можна лише розглядаючи як частину соціального організму.

Суспільна еволюція - природно-історичний процес, і право включене в нього як його складове. Говорити про державне і правове будівництво, про реформи політичної і юридичної систем виправдано лише в тій мері, у якої їхньої зміни відповідають закономірному ходу історії.

Кожна ступінь у розвитку права має свої соціально-історичні передумови. Яка би зробленими ні були самі по собі Конституція й інші закони, якими б ідеальними ні представлялися політичні системи, вони залишаться незатребуваними народом і не почнуть працювати, якщо не будуть відповідати суспільним умовам і культурі мас.

Розвиток суспільства здійснюється нерівномірно, і немає єдиного центра, що визначав би об'єктивні закони еволюції, одноразово й однаково діючі у всіх регіонах земної кулі. Ні Європа, ні Америка, ні Азія не можуть служити загальнообов'язковим зразками. Будь-яка реформа в будь-якій країні відправляється насамперед від того, що в цій країні є, і реформатори користуються тільки такими коштами, що знаходяться в їхньому розпорядженні.

Кожна епоха є продовження попередній навіть тоді, коли наступний етап є, здавалося б, лише радикальним запереченням попередніх суспільних форм. Завтрашній день держави і права неминуче зв'язаний із учорашнім днем тієї країни, у якій вони формуються.

Світ, суспільство упорядковані. В основі їхньої еволюції лежать універсальні закони. Однак у кожній країні вони діють по-різному, переломлюючи через призму унікальної національної своєрідності і неповторного історичного досвіду народу.

У кінцевому рахунку, очевидно, усі країни пройдуть стадію ринкового господарства, але в кожній країні капіталізм буде своїм: у США - американським, у Великобританії - англійським, у Німеччині - німецьким, а в Україні - українським.

Теорія держави і права, як і всяка наука, - узагальнення світового досвіду державно-правового розвитку. І вивчення права допоможе відрізнити істину від оман, помилок, маніловщини та кон'юнктури.

Література

1. Алексеев С.С. Общая теория права - М.: Юрид.лит., 1981-1982. - Т.1,2.

2. Бабаев В.К. Теория современного советского права. - Н.Новгород, 1991.

3. Кленнер Г. От права природы к природе права. - М.: Прогресс, 1988.

4. Сурилов А.В. Теория государства и права: Учебник. - К.; Одесса, 1989.

5. Явич Л.С. Общая теория права. - 1976.

Размещено на Allbest.ru