Адвокатська таємниця

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Поняття « адвокатська таємниця»

Історія виникнення адвокатури та поняття « адвокатська таємниця»

Сутність адвокатської таємниці та її значення

Охорона адвокатської таємниці та відповідальність за порушення адвокатської таємниці

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Світовий досвід адвокатської практики був узагальнений у підсумковому документі VIII Конгресу ООН із запобігання злочинам, який відбувся у серпні 1990 року. В "Основних положеннях про роль адвокатів" на основі принципових засад Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Міжнародних пактів про громадянські, політичні, економічні, соціальні і культурні права, ряд інших загальновизнаних документів детально висвітлено всі сторони діяльності адвокатів, їх права, обов'язки, а також зобов'язання урядів, судових та адміністративних органів щодо забезпечення ефективної роботи адвокатів з консультування та надання допомоги всім, хто її потребує в судах, трибуналах та адміністративних органах. Законодавчі акти України враховують міжнародний досвід. Так у статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесені ряд положень, які сприяють діяльності адвокатури і перш за все це пункт, згідно з яким звинувачуваному забезпечується право на захист. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права у статті 14 проголошує право кожної людини в разі її звинувачення у вчиненні протиправної дії захищати себе особисто або через посередництво обраного нею захисника. Безпосередня діяльність адвокатури в Україні регламентується Законом України "Про адвокатуру" від 9 грудня 1992 року, перша стаття якого дає визначення адвокатури як добровільного професійного громадського об'єднання, покликаного згідно з Конституцією України сприяти захисту прав, свобод й представляти законні інтереси громадян України та інших країн, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм іншу юридичну допомогу. Діяльність адвокатури регулюється Конституцією України, зазначеним та іншими законами України, статутами об'єднань адвокатів і здійснюється на принципах верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму і конфіденційності. Досліджуючи питання про правові гарантії адвокатської діяльності, з'ясувавши їх значення та зміст, вивчивши механізм їх реалізації, неможливо не приділити належної уваги такій специфічній складовій адвокатського імунітету, як адвокатська таємниця.

Поняття « адвокатська таємниця»

Значення правового інституту адвокатської таємниці важко переоцінити. МГПП у ст. 14 проголошує права кожної людини в разі її звинувачення у вчиненні протиправної дії. Серед цих прав одним із визначальних є право людини «...захищати себе особисто або за посередництвом обраного нею захисника...» . При цьому кожна людина може розраховувати на те, що повідомлене нею захиснику за жодних обставин не буде розголошено. З цього положення можна дійти висновку, що збереження таємниці спілкування людини із захисником, тобто збереження адвокатської таємниці, є одним з основних невід'ємних прав людини. Принцип адвокатської таємниці закріплений законом і, таким чином, є правовою нормою, яка визначає в ряді випадків права та обов'язки учасників процесуальної діяльності при здійсненні правосуддя. Разом з тим, це процесуальне правило, що стосується перш за все адвокатів, має глибоко моральний зміст, що робить його одним із найважливіших принципів професійної адвокатської етики. Адвокатська таємниця - це будь-яка інформація, що стала відома адвокату, помічнику адвоката, стажисту адвоката, особі, яка перебуває у трудових відносинах з адвокатом, про клієнта, а також питання, з яких клієнт (особа, якій відмовлено в укладенні договору про надання правової допомоги з передбачених цим Законом підстав) звертався до адвоката, адвокатського бюро, адвокатського об'єднання, зміст порад, консультацій, роз'яснень адвоката, складені ним документи, інформація, що зберігається на електронних носіях, та інші документи і відомості, одержані адвокатом під час здійснення адвокатської діяльності. Обов'язок зберігати адвокатську таємницю поширюється на адвоката, його помічника, стажиста та осіб, які перебувають у трудових відносинах з адвокатом, адвокатським бюро, адвокатським об'єднанням, а також на особу, стосовно якої припинено або зупинено право на заняття адвокатською діяльністю. Адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання зобов'язані забезпечити умови, що унеможливлюють доступ сторонніх осіб до адвокатської таємниці або її розголошення. У законі закріплені випадки, коли адвокатська таємниця може бути порушена. Так, відповідно до ст. 22 Закону інформація або документи можуть втратити статус, адвокатської таємниці:

1) за письмовою заявою клієнта (особи, якій відмовлено в укладенні договору про надання правової допомоги з передбачених цим Законом підстав). При цьому інформація або документи, що отримані від третіх осіб і містять відомості про них, можуть поширюватися з урахуванням вимог законодавства з питань захисту персональних даних;

2) у разі пред'явлення клієнтом вимог до адвоката у зв'язку з адвокатською діяльністю адвокат звільняється від обов'язку збереження адвокатської таємниці в межах, необхідних для захисту його прав та інтересів. У такому випадку суд, орган, що здійснює дисциплінарне провадження стосовно адвоката, інші органи чи посадові особи, які розглядають вимоги клієнта до адвоката або яким стало відомо про пред'явлення таких вимог, зобов'язані вжити заходів для унеможливлення доступу сторонніх осіб до адвокатської таємниці та її розголошення. У ст. 9 Правил адвокатської етики закріплюється вимога про дотримання адвокатами принципу конфіденційності, що є необхідною і найважливішою передумовою довірчих відносин між адвокатом і клієнтом, без яких неможливе належне надання правової допомоги. Особи, винні в доступі сторонніх осіб до адвокатської таємниці або її розголошенні, несуть відповідальність згідно із законом. Закріплення в Законі поняття адвокатської таємниці має істотне значення для більш глибокого з'ясування обов'язків адвоката, визначення гарантій адвокатської діяльності. Зокрема, віднесення до адвокатської таємниці суті консультацій, порад, роз'яснень та інших відомостей, отриманих адвокатом при виконанні своїх професійних обов'язків, тісно пов'язане з обов'язком адвоката не приймати доручень на ведення справ, якщо він надає чи надавав юридичну допомогу особам, інтереси яких суперечать інтересам осіб, що звернулися за юридичною допомогою, інакше адвокат повинен був би розголосити адвокатську таємницю.

Історія виникнення адвокатури та поняття « адвокатська таємниця»

Для того щоб обґрунтувати ті чи інші позиції, як в сфері адвокатури чи адвокатської діяльності й, зокрема, щодо інституту адвокатської таємниці, звернемося до історії права, історії адвокатури, розглядаючи їх через призму становлення основних прав і свобод людини та громадянина. В специфічних умовах формується інститут прав і свобод людини в Київський Русі (IХ-ХII ст.) ще не було організаційного оформлення та законодавчого закріплення адвокатури як правового інституту. Інститут захисту та писемне право розвивається в Київській Русі в особливих історичних умовах общинного співжиття, тобто захист, обвинувачення, покарання ставали функціями общини. Суд, як соціальний інститут, з явився пізніше. В такому підході судове представництво ще не конституюється, оскільки функції представників визначаються на певному рівні відповідного правового побуту, тобто звичаєвого права. Роль захисників, наприклад, виконували рідні та приятелі сторін, "послухи" та "видоки". Сутяжні справи вирішувались громадою в цілому, тому, по суті, всі ставали свідками безпосередньої події) чи свідками порядного життя обвинуваченого. Саме перших називали "видоками", а других "послухами". В той же час, поступово формуються процесуальні вимоги, тобто закладаються основи сучасного права. Наприклад, йдеться про те, хто може бути свідком, про їх обов'язкову кількість. Холопи і закупи та деякі інші категорії членів громад могли бути свідками подій і виступати в суді, однак не мали права виступати свідками порядного життя, тобто не могли бути захисниками. Процесуальна змагальність мала відкрити характер, тобто таємниці захисту не існувало. Якщо якісь факти приховувались, то такі дії вважались умисними, а сама таємниця розглядалась як нерозкритість чи неможливість виявити обставини справи, отже, вона ще не формується як правова необхідність. Свідченням відходу від звичаєвого права слід вважати відмову від кровної помсти, заміну її тілесним чи іншими вилами покарання, наприклад, штрафом. іншими словами, йдеться про засади кримінального процесу, поділу на кримінальний та цивільний процеси, хоча тоді цей поділ лише намічався. Для виявлення і порівняння позитивних процесів розвитку права періоду Київської Русі звернемося до аналізу відповідного історичного періоду римського права. Абстрагуючись віл розриву в часі що розділяє ці дві епохи, співвіднесемо їх як тотожні періоди розвитку, права тощо. Представник вже розглядається як сучасник судового процесу. До основних категорій представників відносять когніторів та прокураторів. Когнітор повністю замінював особу, яку представляв, і призначався особисто однією зі сторін. Прокуратор міг представляти інтереси як за дорученням, так і без нього. Поступово значення, роль когніторів і прокураторів зростала. Головною функцією представництва при формуванні права є становлення інституту захисту та природна неможливість багатьох осіб особисто захистити свої інтереси. Формування держави призводить до визнання рівності громадян перед загальновизнаною нормою, отже, і до формування представництва. Ознакою і доказом є те, що представники могли призначатись і претором, тобто спостерігаються елементи державної політики. Так, багато осіб не могли захищати свої інтереси за станом здоров я, через свою відсутність тощо. Право, по суті, ставало формою організації суспільного життя, тобто державною справою. Представництво ставало вимогою часу. Саме на рівні представництва, як процесуальна визначеної дії можна вести мову про таємницю як правову категорію. Особиста участь сторін, їх змагальність базувались на особистому інтересі тобто таємниця теж залишалась їх особистою справою і визначалась в її тривіальному розумінні, тоді як саме представництво і закладало інформаційне обмеження і певне ставлення до самої інформації. іншими словами історія закладало історико-правовий прецедент інформаційної відповідальності, формуючи, з одного боку, як права і свободи сторін, так і права й свободи представників. В такому підході таємниця, як правова категорія, і є ознакою формування нового правового побуту. Право, в свою чергу, формувало засади представництва, відображаючи соціально-економічні, політичні функції держави та її громадян. Римське право формувало непряме та повне представництво поряд з означеними вище формами представництва формується так зване законне представництво, коли представник отримував мандат, реєструвався, тобто представництво набирало ознак процесуальності Наприклад, тутор був опікуном над особою з обмеженою дієздатністю (неповнолітні жінки тощо). Куратор захищав майнові інтереси осіб, які самі були неспроможні управляти майном. Одночасно з ускладненням правового процесу виникає ситуація, коли переписна людина стає нездатною сама себе захистити вже через відсутність правових знань. Останні ставали останні ставали професією. Такі функції і почали виконувати адвокати, оратори, юрисконсульти тощо. В період формування римського права закладаються основи власне й інституту адвокатури. Першою історичною формою адвокатури визначено родину, коли функції адвокатів виконували рідні, друзі, сусіди. Наступним кроком її розвитку є формування останньої як професійного інституту. Саме на цьому етапі правозахист формується через представництво.

Римська адвокатура формувала наступний етап її розвитку - інститут патронату. На цьому етапі вже слід вести мову про правовий інститут, оскільки відносини клієнта і патрона (захисника вже не обмежуються родинними відносинами, а базується на взаємних послугах та їх оплаті. Вважається що саме римська адвокатура заклала фундамент світової адвокатури. В той же час, слід відмітити той історичний момент, коли правозаступництво було відділене від судового представництва.

В Україні найбільш суттєвим і систематизованим законом, за яким жила держава періоду Литовське - Руської доби, стала третя редакція Литовського статуту, основним джерелом якого були Руська Правда та Магдебурзьке право. Литовський статут (редакції 529, 1566, 1588 рр.) мав особливе значення для розвитку права в Україні, зокрема адвокатури. Наступний період розвитку права в Україні пов'язаний з появою "Прав, за якими судиться малоросійський народ" (1743 р.), оскільки множинність і суперечливість законодавчих актів, утруднювали розгляд кримінальних і цивільних справ. В цьому кодексі українського права вперше вживаються терміни "адвокат", "повірений".

Поняття адвокатської таємниці періоду появи "Прав, за якими судиться малоросійський народ" є цілком сформованим і стає загально поважним через розкриття його змісту. Правову регламентацію інститут адвокатури дістав за Судовими статутами від 20 листопада 1864 р. Подальший розвиток досліджуваних інститутів відбувається для українського права в складних історичних умовах, які визначаються особливостями формування права в Радянській Україні, Західній Україні, Закарпатті та Північній Буковині. Після возз'єднання українських земель з Радянською Україною діяльність адвокатури регулювалась єдиним законодавством СРСР. В Радянській Україні з 2 жовтня 1922 р. діяло Положення про адвокатуру, затверджене постановою ВУЦВК. В ньому йшлося про колегії оборонців, однак, визначення адвокатурі не дається ; поняття "адвокатура" та "колегія оборонців" не розмежовуються, поняття "адвокатська таємниця" також не визначається. В той же час, поняття "оборонець" трактується ширше, ніж поняття "захисник-адвокат", оскільки до оборони допускаються близькі родичі, представники підприємств, державних установ тощо. 20 жовтня 1929 р. Набрав чинності статут про колективні форми роботи колені оборонців в зв'язку із скасуванням приватної практики. Діяльність даної колегії визначається як професійна Поняття "адвокатура" не вживається, а поняття "адвокатська таємниця" не визначається. В 1962 р. Указом Президії Верховної Ради СРСР затверджено Положення про адвокатуру в УРСР. В Положенні йдеться про зміст адвокатської таємниці: "Адвокат не має права прийняти доручення на ведення справи. коли він уданій справі раніше давав юридичну допомогу особі, інтереси якої суперечать інтересам особи, яка звернулася з клопотанням про ведення справи, та адвокат не повинен розголошувати відомості, які йому стали відомі від довірителя в зв'язку з наданням юридичної" допомоги у даній справі адвокат не може бути допитаний як свідок про обставини справи, які стали йому відомі у зв'язку з виконанням обов'язків захисника уданій справі". Окрім цього, зміст адвокатської таємниці визначався і ст. 61 Кримінально-процесуального кодексу УРСР.

Положення про адвокатуру Української СРСР (1980 року повторює, в основному, Закон "Про адвокатуру в СРСР" (1979р.), тобто дає описове поняття "адвокатура" (ст. 1) то не ясно визначає її як правовий інститут.

Чинний Закон України "Про адвокатуру", на відміну від Закону "Про адвокатуру в СРСР"(1979 р.) та Положення про адвокатуру Української РСР, звужує поняття адвокатури та "добровільного професійного громадського об єднання" (ст.1). Тобто, по суті, в ньому йдеться лише про колегії адвокатів. іншими словами, вказаний Закон є певним кроком назад у формуванні поняття "адвокатура. Він регламентує лише професійну діяльність об єднань адвокатів, не визначаючи не поняття "адвокатура", ні її місця серед державна правових інститутів. В той же час, адвокатська таємниця, як правова проблема, обґрунтовується і доповнюються гарантією адвокатської діяльності (ст. 10 Закону: "Забороняється будь-яке втручання в адвокатську діяльність, вимагання від адвоката. відомостей, що становлять адвокатську таємницю. З цих питань вони не можуть бути допитані як свідки.". Адвокатська таємниця за своїм економічним змістом наближається до службової, тобто вимагає нового якісного тлумачення. Необхідність закріплення таємниці в цілому, як і адвокатської зокрема, в системі права України вимагає визначення нового правового статусу таємниці де визначальним повинен стати економічний фактор.

Сутність адвокатської таємниці та її значення

Адвокатська таємниця як прийнято вважати, за якісними ознаками є професійною таємницею, зміст та поняття якої визначено в ст.9 Закону України "Про адвокатуру". Основним змістом поняття "адвокатська таємниця" є відомості, одержані адвокатом при здійсненні ним своїх професійних обов'язків, а саме; питання, з яких громадянин або юридична особа зверталась до адвоката, суть консультацій, порад, роз'яснень, даних попереднього слідства тощо. В той же час, визначення адвокатури як правового інституту надало б адвокатський таємниці тобто вона набрала б державного статусу.

В такому підході в Законі "Про адвокатуру" не повною мірою реалізується Закон "Про інформацію". Зокрема ст. 39 останнього Закону визначає інформацію як товар, і йдеться, по суті, про товарні відносини. Він також визначає і об'єкт інформаційних відносин. Згідно з ст. 8 ним є документована або публічно оголошувана інформація про події та явища в галузі політики, економіки, культури, а також у соціальній, економічній, міжнародній та інших сферах. На підставі аналізу лише двох статей Закону "Про інформацію" (статті 8, 39) можна стверджувати, що визначення адвокатської таємниці у Законі "Про адвокатуру" є неповним. Така ситуація може бути обґрунтована лише тим, що даний Закон є неповним та регламентує, по суті, професійну діяльність адвоката як члена громадського об єднання і аж ніяк не визначає принципи діяльності адвокатури. Виправдовує сказане і те, що функції адвокатури, як правового інституту, регулює не тільки Закон "Про адвокатуру", а й чинне законодавство. Додержання принципу конфіденційності є необхідною найважливішою передумовою довірчих відносин між адвокатом і клієнтом ,без яких неможливо належне палання правової допомоги . Отже збереження конфіденційності будь-якої інформації; отриманої" адвокатом від клієнта, а також про клієнта або інших осіб у процесі здійснення адвокатської діяльності ,є правом адвоката у відносинах з усіма суб'єктами права, які можуть вимагати розголошення такої інформації; та обов'язком щодо клієнта і тих осіб ,кого ця інформація стосується . Дані вимоги викладені в Статті 9 "Адвокатська таємниця" Закону "Про адвокатуру". Адвокат зобов'язаний зберігати адвокатську таємницю. Предметом є питання, з яких громадянин або юридична особа зверталися до адвоката, суть консультацій, порад, роз'яснень та інших відомостей, одержаних адвокатом при здійсненні своїх професійних обов'язків. Конфіденційність певної інформації; що охороняється правилами сг,4 Закону "Про адвокатуру" може бути скасована тільки особою, заінтересованою в її додержанні (або спадкоємцями такої фізичної особи чи правонаступниками юридичної особи, у письмовій чи іншій зафіксованій формі. Проте, згідно зі ст. 9 того ж закону, лані попереднього слідства, які стали відомі адвокату у зв'язку з виконанням ним своїх професійних обов'язків, можуть також бути розголошені з дозволу слідчого або прокурора. Адвокати, винні у розголошенні відомостей попереднього слідства, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. іншими словами адвокату, помічнику адвоката та посадовим особам адвокатських об єднань забороняється розголошувати відомості, що становлять предмет адвокатської таємниці, і використовувати їх у своїх інтересах третіх осіб. Адвокат не відповідає за порушення цього принципу в разі допиту його у встановленому законом порядку як свідка щодо обставин, які виходять за межі предмета адвокатської таємниці, визначеного чинним законодавством, хоч і охоплюється предметом конфіденційної" інформації. Розголошення відомостей, що становлять адвокатську таємницю, заборонено за будь-яких обставин, включаючи незаконні спроби органів дізнання, попереднього слідства й суду допитати адвоката про обставини, що є адвокатською таємницею. Про це свідчить положення ст. 10 Закону "Про адвокатуру", а саме: документи, пов'язанні з виконанням адвокатом доручення, не підлягають огляду, розголошенню чи вилученню без його згоди. Забороняється прослуховування телефонних розмов у адвокатів у зв'язку з оперативно-розшуковою діяльністю без санкції Генерального прокурора України, його заступників, прокурорів Автономної Республіки Крим, області, міста Києва .Відповідно до тієї статті професійні права, честь і гідність адвоката охороняються законом. Забороняється будь-яке втручання в адвокатську діяльність, вимагати від адвоката, його помічника, посадових осіб і технічних працівників адвокатських об єднань відомостей що становлять адвокатську таємницю. З цих питань вони не можуть бути викликані і допитані як свідки про обставини, що стали їм відомі в зв'язку зі зверненням до них за юридичною допомогою або в зв'язку з наданням. Присягнувши бути завжди справедливим і принциповим, чесним і уважним до людей, суворо зберігати адвокатську таємницю, всюди і завжди берегти чистоту звання адвоката, дана особа може нести відповідальність у разі їх порушення. Крім того, розголошення отриманих відомостей не є естетичним і справедливим щодо особи яка їх надала. . Тобто, беручи до уваги інтереси правосуддя, правові та моральні аспекти цієї проблеми, можна дійти висновку, що адвокат не може і не повинен розкривати жодних відомостей, довірливо повідомлених йому клієнтом, тобто ніякі застереження у цьому питанні не можуть мати місця. У зв'язку з цим слід зазначити, що адвокат не повинен намагатися стати власником такої таємниці. Але, вже ставши власником таємної інформації, адвокат повинен, по-перше, пильнувати право клієнта на конфіденційність, а, по-друге, виконувати свої обов'язки з надання правової допомоги.

Охорона адвокатської таємниці та відповідальність за порушення адвокатської таємниці

Питання про адвокатську таємницю є важливим і принциповим, тому, вважаю, воно має бути розглянуте також з етично і морально-психологічної точок зору.

Не вдаючись до аналізу колізії моралі і права, обмежимося лише тим, що морально - етичні принципи , як загальнолюдські, дають опосередковано і можуть впливати чи виражати так звану ментальність національної культури. В сучасних умовах остання може тлумачитися на широкій базі як дії так і лише мотиву, наміру. Обов'язок зберігати адвокатську таємницю поширюється на адвоката, його помічника, стажиста та осіб, які перебувають у трудових відносинах з адвокатом, адвокатським бюро, адвокатським об'єднанням, а також на особу, стосовно якої припинено або зупинено право на заняття адвокатською діяльністю. Адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання зобов'язані забезпечити умови, що унеможливлюють доступ сторонніх осіб до адвокатської таємниці або її розголошення. Особи, винні в доступі сторонніх осіб до адвокатської таємниці або її розголошенні, несуть відповідальність згідно із законом. За порушення адвокатської таємниці настає кримінальна відповідальність згідно із ст. 397 КК, яка передбачає накладення кримінально-правових санкцій при порушенні професійної таємниці захисника чи представника особи. При цьому немає значення, чи потягло таке порушення негативні наслідки для особи, чи завадило адвокатові надати ефективну правову допомогу цій особі. Зазначений злочин вважається закінченим з моменту порушення професійної таємниці. Частина 2 ст. 397 КК встановлює підвищену відповідальність службових осіб, які порушили адвокатську таємницю з використанням свого службового становища. Безсумнівно, наявність даної норми значно посилює гарантованість імунітету адвокатів у частині збереження адвокатської таємниці. Водночас, у разі пред'явлення клієнтом відповідних вимог до адвоката у зв'язку з адвокатською діяльністю адвокат звільняється від обов'язку збереження адвокатської таємниці у межах, необхідних для захисту прав та інтересів клієнта. У такому випадку суд, орган, що здійснює дисциплінарне провадження стосовно адвоката, інші органи чи посадові особи, які розглядають вимоги клієнта до адвоката або яким стало відомо про пред'явлення таких вимог, зобов'язані вжити заходів для унеможливлення доступу сторонніх осіб до адвокатської таємниці та її розголошення. Якщо початковим моментом виникнення таємниці є факт звернення до адвоката, то обов'язок адвоката зберігати адвокатську таємницю не припиняється за жодним рішенням у справі, ні через жодну дію самого клієнта. У Правилах адвокатської етики зазначається: "Дія принципу конфіденційності не обмежена в часі". Зберігати таємницю адвокат зобов'язаний не лише в ході ведення справи. Адвокат не повинен розголошувати зміст своїх бесід із клієнтом і після розгляду справи. Якщо клієнт адвоката з якихось міркувань вирішив зробити можливим розкриття змісту фактів, що становлять таємницю, не можна вважати, що адвокат в усіх випадках звільняється від необхідності її зберігати. Слід враховувати, що інформація, яка виходить від адвоката, може бути сприйнята як незрівнянно більш авторитетна й значуща, ніж повідомлення його клієнта, вона може набути ще більшого резонансу і заподіяти шкоду інтересам осіб, які у справі участі не беруть. Ось чому розкриття таємниці клієнтом зовсім не звільняє адвоката від морального обов'язку утримуватися від розголошення відомих йому фактів, а надто -- поза стінами залу судових засідань. Діючи в інтересах свого довірителя, адвокат може в окремих випадках, отримавши на те згоду клієнта, розкрити зміст фактів, що складають таємницю, яка охороняється законом, якщо це є доцільним виходячи з обставин даної справи. Так, за загальним правилом, зміст переговорів адвоката з особою, котра звернулася з проханням про ведення справи, не підлягає розголошенню, оскільки це може виявити слабкі й сумнівні моменти у правовій позиції, котру адвокат погодився захищати перед судом. Однак інколи є корисним для справи відкрити завісу над такою довірливою бесідою, щоб показати, як сумніви щодо законності інтересів клієнта, котрі виникли при підготовці до судового розгляду справи, успішно подолані. Строк зберігання відомостей, володільцем яких став адвокат у зв'язку з наданням ним юридичної допомоги, законом не визначений. З цього випливає, що адвокат повинен зберігати довірену йому таємницю не лише під час. ведення справи, а й після її закінчення, незалежно від стадій процесу, в яких брав участь адвокат, а також від мотивів, за якими доручення за бажанням клієнта чи з ініціативи адвоката було скасовано. Необхідно враховувати, що перегляд рішень суду, які набрали законної сили, ніяким строком не обмежений, а тому розголошення адвокатом таємниці, навіть коли минув значний час після закінчення справи, може потягти її перегляд і зашкодити тим самим інтересам клієнта.

Наслідки порушення адвокатської таємниці. Адвокат зобов'язаний зберігати адвокатську таємницю, предметом і змістом якої є обставини, котрі вимусили громадянина або юридичну особу звернутися до адвоката, а також зміст консультацій, порад, і інших відомостей, одержаних адвокатом під час здійснення професійних обов'язків. Питання про адвокатську таємницю є важливим і принциповим, Воно не може розглядатися у відриві від соціально-економічних, політичних, духовних форм сучасного життя суспільства. В ст. 14 Основних положень про роль адвокатів зазначено, що адвокат, надаючи допомогу клієнтам при здійсненні правосуддя, повинне додержуватись прав людини і основних свобод, визначених національним і міжнародним правом, діяти вільно і наполегливо відповідно до закону й визнаних професійних стандартів та етичних норм. Закон України “Про адвокатуру” передбачає дотримання правил адвокатської етики як одного з основних обов'язків адвоката, які він бере на себе, складаючи Присягу адвоката. Адвокат не має права роботи запити з метою отримання матеріалів щодо протилежної сторони, якщо вони за своїм змістом ганьблять цю особу.

Отже, адвокатська таємниця формується як морально-етична і правова категорія. Правовий аспект стає домінуючим, оскільки в сучасних умовах змінюється і правовий статус громадянина. Отже адвокатська таємниця формується як морально-етична і правова категорія. Правовий аспект стає домінуючим, оскільки в умовах змінюється і правовий статус громадянина.

Висновки

адвокатський таємниця охорона порушення

Завдання адвокатури України згідно з Конституцією та Законом «Про адвокатуру», прийнятим Верховною Вадою 19 грудня 1992 р., полягають у сприянні захисту прав, свобод та законних інтересів громадян.

На відміну від інших правоохоронних органів, адвокатура є недержавною організацією. Це - добровільне громадське об єднання, на яке держава покладає правозахисну функцію і включає її в свою правозахисну систему.

Адвокати сприяють усім, хто до них звертається за допомогою, у захисті прав, представляють законні інтереси людей та організацій (юридичних осіб) у всіх державних та громадянських органах, у відносинах громадян між собою і не лише в Україні, а й за ЇЇ межами. Вони подають кожному, хто до них звертається, іншу необхідну юридичну допомогу (поради, консультації, складають правові документи тощо). Зі всіх завдань, які стоять перед адвокатурою, одним з найважливіших є здійснення захисту обвинуваченого у кримінальному судочинстві. Законом передбачено, що захисник (а це найчастіше є адвокат) допускається до участі у справі з моменту пред'явлення обвинувачення особі у вчиненні нею злочину. А якщо її заарештовано до пред'явлення обвинувачення - то з моменту арешту. Обвинувачений може не запрошувати собі захисника або відмовитись від нього. Це - його право. Проте, коли обвинувачений є неповнолітнім або він має фізичні чи психічні вади, що заважають йому себе захищати, та в ряді інших випадків захисник обов'язково бере участь у справі. Проте, виконуючи з високою відповідальністю свої обов'язки, адвокат захищає не будь-які інтереси свого підзахисного чи клієнта, а тільки законні інтереси. і не будь-якими засобами, а лише законними і моральними. Бути завжди справедливим і принциповим, чесним і уважним до людей, всюди і завжди берегти честь адвоката - це слова присяги адвоката України. Адвокатська таємниця, як правова категорія, виводить нас на широке розуміння філософії права, принципу суспільної справедливості. Вона не може бути обмежена лише сферою професійного виживання. Одже, адвокатська таємниця формується як морально-етична і правова категорія. Правовий аспект стає домінуючим, оскільки в сучасних умовах змінюється і правовий статус громадянина. Звернення до правил адвокатської етики при неврегульованості проблем адвокатури може піддати сумніву інститут захисту прав і свобод людини і громадянина. А це на мою думку, викликає й нове ставлення до проблеми адвокатської таємниці, виявляючи її як морально-етичну проблему українського права в цілому. Тобто, беручи до уваги інтереси правосуддя, правові та моральні аспекти цієї проблеми, можна дійти висновку, що адвокат не може і не повинен розкривати жодних відомостей, довірливо повідомлених йому клієнтом, тобто ніякі застереження у цьому питанні не можуть мати місця. Адвокатська таємниця являє собою виняток із звичайного ходу процесу, рідкий та обтяжливий для адвоката ексцес у його професійній діяльності. У зв'язку з цим слід зазначити, що адвокат не повинен намагатися стати власником такої таємниці. Але, вже ставши власником таємної інформації, адвокат повинен, по-перше, пильнувати право клієнта на конфіденційність, а, по-друге, виконувати свої обов'язки з надання правової допомоги.

Отже, усвідомлення тенденцій і напрямів реформування інституту адвокатської таємниці безпосередньо пов'язане як з реформуванням системи прав України в цілому, так і з судово-правовою реформою зокрема, головною метою яких є створення в державі умов для верховенства і свобод людини та громадянина.

Список використаної літератури

1.Кони А. Ф. Нравственные начала в уголовном процессе / А. Ф. Кони // Собр. соч. в 8 т. -- М. : Юрид. лит., 1967. -- Т. 4. - С. 53.

2.Цыпкин А. Л. Адвокатская тайна / А. Л. Цыпкин. -- Саратов, 1947. -- С. 13.

3.“Право України” - 2001 р. № 3 стаття - С.Лагунової

4. Кузєєв В. Гарантіх прав, і свобод та обов'язків людини і громадянина в Україні.

5. О.Д.Святоцький, В.В. Медведчук. Адвокатура: історія і сучасність.

6. Бартошек М. Римське право: поняття, термины, определения.

7. Закон України "Про адвокатуру" // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1993, N 9, ст.62 станом на 01.10.2008

8. Лагунова С. Адвокатська таємниця та проблеми її регулювання // Право України. - 2001 р. - № 3

9. Бочарников Д. Права людини у державну та ранньодержавну добу історії України // Право України. - 2005 р. - № 7

Размещено на Allbest.ru