Спеціальний суб’єкт злочину

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ЮРИДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ЯРОСЛАВА МУДРОГО

ПОЛТАВСЬКИЙ ЮРИДИЧНИЙ КОЛЕДЖ

КОНТРОЛЬНАЯ РОБОТА

з кримінального права

Спеціальний суб'єкт злочину

Полтава, 2016 рік



Зміст

Вступ

1. Поняття спеціального суб'єкта злочину

2. Види спеціальних суб'єктів злочину

3. Кримінально-правове значення спеціального суб'єкту злочину

Висновки

Список використаних нормативних актів і літератури



Вступ

Зростання злочинності в Україні, особливо організованої, насильницької та корисливої, що спостерігається в останні роки, викликано переломним періодом розвитку України і деякими іншими негативними чинниками. Це ставить перед державою серйозні завдання боротьби з таким явищем. Необхідно добиватися припинення зростання злочинності, а потім і її істотного скорочення. З цією метою вживаються політичні, економічні, організаційні та інші заходи. Юридичною базою боротьби із злочинністю є кримінальне законодавство. Щоб це законодавство було досить ефективним, необхідно його правильно застосувати. Однак для цього слід ґрунтовно вивчати це законодавство, з тим щоб добре знати і застосовувати в практичній діяльності його норми.

Злочин, як і будь-яке інше правопорушення, є вчинком людини. Саме тому йому притаманні всі ті об'єктивні і суб'єктивні особливості, що характеризують поведінку людини: фізичні властивості - той чи інший рух або утримання від нього, використання фізичних, біологічних, хімічних та інших закономірностей навколишнього світу, психологічні властивості - прояв свідомості і волі, певна мотивація поведінки, її цілеспрямованість. Але на відміну від інших вчинків людини злочин за своєю соціальною суттю є посяганням на ті відносини, що склалися в суспільстві, відображають його найбільш важливі інтереси, внаслідок чого охороняються законом про кримінальну відповідальність. Злочин завжди суперечить основним потребам та інтересам суспільного розвитку.

А оскільки саме об'єктивні закономірності розвитку суспільства, його потреби та інтереси виступають критерієм, мірилом цінності чи антицінності людської поведінки, відповідності чи невідповідності її цим потребам та інтересам, злочин завжди є антисоціальною поведінкою. При цьому, оскільки інтереси і потреби суспільства постійно розвиваються, відповідно змінюється на певному етапі соціального розвитку оцінка й поведінки людини як антисоціальної, злочинної. Тому поняття злочину не може бути незмінним: воно завжди повинно відповідати конкретному етапу розвитку суспільства, потребам та інтересам, притаманним саме цьому етапу. Формулюючи ознаки конкретного складу злочину, законодавець завжди виходить з тих, закріплених у нормах Загальної частини КК України, ознак злочину, що мають загальний характер і входять до складу будь-якого злочину. Наприклад, при цьому завжди враховуються закріплені у статтях 18, 19 і 22 вимоги до суб'єкта злочину - фізична, осудна особа, яка досягла визначеного віку в законі. Тому вже при конструювання конкретних кримінально-правових норм немає необхідності кожного разу вказувати на вимоги до загальної характеристики суб'єкта злочину.

Так само, як немає необхідності в кожній статті КК розкривати зміст умислу і необережності, оскільки зміст цих понять закріплений у статтях 24 і 25 КК України. Важливо зазначити і те, що склад злочину - це реально існуюча система ознак, а не плід людської фантазії чи просто вигадка. А якщо це об'єктивна реальність, то її можна пізнати і використати в практичній діяльності. Звичайно, коли ми говоримо, що всі ознаки будь-якого складу злочину включені в той чи інший кримінальний закон, то при цьому враховується, що ці ознаки ззовні не очевидні, бо вони певною мірою формалізовані і у самому тексті закону можуть зазначатися як безпосередньо, так і через систему юридичних понять і категорій.

У науці кримінального права вчення про склад злочину посідає особливе місце. Це пояснюється як його значущістю для вирішення питань про злочинність або не злочинність діяння, правильної кваліфікації вчиненого і точного застосування закону, так і тим, що в рамках самого вчення про склад вивчаються і розвиваються усі основні інститути кримінального права. Суспільно небезпечні діяння скоюють конкретні люди. Кожний випадок здійснення злочину має свої індивідуальні риси, у тому числі особи, що відносяться до характеристики, винного в цьому злочині. Кожна особистість володіє специфічними, тільки їй властивими ознаками, складовими її індивідуальності. Всі індивідуальні характеристики не можуть знайти відображення в теоретичних і законодавчих конструкціях складів злочинів. В теорії кримінального права вибрані найбільш типові властивості особистості злочинця, вони знайшли відображення в поняттях ознак суб'єкта злочину. Суб'єкт злочину - це мінімальна сукупність ознак, що характеризують особу, що вчинила злочин, яка необхідна для притягнення його до кримінальної відповідальності. Відсутність хоча б однієї з оцих ознак означає відсутність складу злочину. Проблема суб'єкта злочину привертає увагу вчених-юристів, психологів, психіатрів, педагогів та представників інших наук в багатьох країнах світу. Необхідність повного і усестороннього дослідження диктується тим, що як в теорії, так і судовій практиці є невирішені питання щодо суб'єкта злочину.

Питання про суб'єкта злочину, по суті справи, є питанням про особу, яка вчинила злочин і підлягає кримінальній відповідальності. Це випливає із назви розділу ІV Загальної частини КК України: „Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб'єкт злочину)”. Частина 1 ст. 18 визначає, що „суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність”. Отже, суб'єкт злочину як елемент складу злочину характеризується трьома обов'язковими ознаками: це особа фізична, осудна, яка досягла певного віку. Основними проблемами вчення про суб'єкт злочину на сучасному етапі розвитку законодавства залишаються питання осудності і встановлення ознак спеціального суб'єкта. Окремо потрібно виділити відповідальність осіб з психічними аномаліями, що не виключають осудності.

Поряд з поняттям загального суб'єкта КК України передбачає і поняття спеціального суб'єкта. Частина 2 ст. 18 визначає, що спеціальним суб'єктом злочину є фізична осудна особа, що вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб'єктом якого може бути лише певна особа. Аналіз вітчизняного кримінального законодавства дозволяє зробити висновок про те, що законодавці протягом всієї історії України постійно зверталися до кримінально-правових норм, в яких визначалися ознаки суб'єкта злочину. При цьому перелік злочинних діянь постійно змінювався, а питання, пов'язані з кримінальною відповідальністю і покаранням суб'єкта злочину деталізували і уточнювалися на різних етапах розвитку держави, виходячи із задач, що стоять перед нею в сфері боротьби із злочинністю. Розвиток нових економічних відносин, становлення інституту державної служби, військова реформа і інші перетворення, що відбуваються в нашому суспільстві, вимагають переосмислення багатьох понять, пов'язаних з кримінальною відповідальністю за здійснення злочинів, склад яких розрахований на спеціального суб'єкта.

Тому стає зрозумілим, що в міру розвитку нашого суспільства сфера злочинної діяльності не залишається по заду.

Дедалі більше з'являється нових злочинів. Відомою є та істина, що лише правильна кваліфікація злочину дозволить обрати правильного суб'єкта злочинного діяння, визначити міру його вини, а в подальшому і попередити вчинення такого типу злочинів. Саме розмежування спеціального суб'єкта від загального дозволяє працівникам правоохоронних органів визначити чи мало місце злочинне діяння (дія чи то бездіяльність), і чи насправді підозрюваний передбачається тією чи іншою статтею КК України як злочинець (суб'єкт злочину). Проблема існування спеціального суб'єкта, на нашу думку, в першу чергу пов'язана з тим, що якщо немає в діянні (дії чи бездіяльності) наявності спеціального суб'єкта, про якого говориться в конкретній статті, то немає складу злочину, тому характер скоєної дії не може трактуватися як злочин через відсутність такого елементу складу злочину як суб'єкт. Якщо звернутися до питання актуальності обраної нами тематики, то тут варто відзначити те, що вибір теми обумовлений виокремленням чинним кримінальним законодавством злочинів із спеціальним суб'єктом, до яких законодавець в першу чергу відносить службових осіб та військовослужбовців. Проте до цих двох великих груп додаються ще такі спеціальні суб'єкти як мати новонародженої дитини тощо. Відповідно до обраної нами теми ми у своєму дослідженні ставили собі за мету „розкрити суть поняття спеціального суб'єкту злочину як елементу загального складу злочинного діяння та з'ясувати основні групи спеціальних суб'єктів злочинів, визначити їхні особливості”.

Об'єктом нашого дослідження є особа, яка вчинила злочин.

А предметом - юридичні ознаки, які характеризують дану особу як спеціального суб'єкта злочину. Якщо торкатися питання проблеми розкриття обраної нами теми, то тут слід зауважити, що в спеціальній літературі тема суб'єкта злочину достатньо глибоко розроблена.

Потрібно відзначити монографії Міхєєва, Першотравневого, Шишкова, присвячені неосудності, дослідження про спеціального суб'єкта - роботи Оримбаєва, Устименко, Здравомислова, Курінова тощо.

До останнього десятиріччя, в зв'язку із підготовкою і ухваленням нового Кримінального кодексу, з'явилося велике число публікацій про обмежену осудність. Серед них виділяються дослідження Іванова, Шишкова, Кудрявцева, Антоняна, Бородіна. Багато статей присвячено конкретним складам злочинів, перш за все посадовим. При написанні даної дипломної роботи широко використовувалися нормативно-правові акти різного рівня, а також матеріали слідчої і судової практики.

Логіка нашого дослідження пропонує таку структуру роботи як вступ, три розділи та висновки. У своїй роботі ми плавно переходимо від ширшого поняття „суб'єкт злочину” до більш вужчого „спеціальний суб'єкт злочину”. В ході нашої роботи ми розкриваємо суть не лише вище зазначені поняття, а торкаємось таких проблем як вік злочинця, поняття „осудності” та „неосудності”, „сп'яніння”, розкриваємо проблему співучасті у злочинах із спеціальним суб'єктом.



1. Поняття спеціального суб'єкта злочину

У відповідності з п. 1 ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Це не виключає певної форми нерівності перед законом на підставі приписів самого закону. Іншими словами, закон передбачає, що за деякі злочини відповідають лише ті особи, які, поряд з загальними ознаками суб'єкта злочину (досягнення віку настання кримінальної відповідальності і осудність) повинні володіти деякими додатковими ознаками, які характеризують особу винного в даному конкретному злочині.

Таким чином, поряд з поняттям загального суб'єкта Кримінальний кодекс передбачає і поняття спеціального суб'єкта. Частина 2 ст. 18 КК визначає, що спеціальним суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб'єктом якого може бути лише певна особа.

Отже, спеціальний суб'єкт - це особа, яка крім обов'язкових загальних ознак (фізична осудна особа, яка досягла певного віку) має додаткові спеціальні (особливі) ознаки, передбачені в статті Особливої частини для суб'єкта конкретного складу злочину.

З 1 липня 2011 р. вступили в силу Закони України «Про засади запобігання та протидії корупції» та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення», прийняті Верховною Радою України 7 квітня 2011 р. Цими законами суттєво змінюється система відповідальності в тому числі і кримінальної. У зв'язку з цим стаття 18 КК була доповнена поняттями спеціального суб'єкта.

Згідно з ч. 3 ст. 18 КК передбачено загальне поняття службових осіб, ними є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також постійно чи тимчасово обіймають в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною службовою особою підприємства, установи, організації, судом або законом. Поняття службової особи також було змінено і в ч. 1 примітки ст. 364 КК службовими особами у статтях 364, 365, 368, 368-2, 369 цього Кодексу є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також обіймають постійно чи тимчасово в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на державних чи комунальних підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною особою підприємства, станови, організації, судом або законом.

Враховуючи те, що службові особи як суб'єкти злочинів передбачені ст. ст. 366, 367, 370 КК України, то наведене визначення з ч. 1 примітки ст. 364 КК «службової особи» стосується і зазначених кримінально-правових норм. Крім цього, в ч. 4 ст. 18 КК України службовими особами також визнаються посадові особи іноземних держав (особи, які обіймають посади в законодавчому, виконавчому або судовому органі іноземної держави, у тому числі присяжні засідателі, інші особи, які здійснюють функції держави для іноземної держави, зокрема для державного органу або державного підприємства), іноземні третейські судді, особи, уповноважені вирішувати цивільні, комерційні або трудові спори в іноземних державах у порядку, альтернативному судовому, посадові особи міжнародних організацій (працівники міжнародної організації чи будь-які інші особи, уповноважені такою організацією діяти від її імені), а також члени міжнародних парламентських асамблей, учасником яких є Україна, та судді і посадові особи міжнародних судів.

Ознаки спеціального суб'єкта доповнюють загальне поняття суб'єкта злочину, виступаючи як додаткові. Ці спеціальні ознаки можуть бути різними, наприклад, службове становище, професія (лікар), певна діяльність (підприємець), родинні відносини (мати новонародженої дитини)та інші.

У більшості випадків ознаки спеціального суб'єкта прямо зазначені в законі. Так, у статтях КК про злочин, передбачені статтями 364-370 КК, йдеться про те, що вони можуть бути вчинені тільки службовими особами. Більше того, у примітці 1 до ст. 364 КК дається законодавче поняття службової особи. А в статті 375 КК зазначається, що спеціальними суб'єктами цього злочину є судді, винні в постановленні завідомо неправосудного вироку, рішення, постанови.

В інших же випадках спеціальний суб'єкт у законі може бути прямо і не названий, але скоєний злочин приписує його наявність. Так, у ст. 371 КК прямо не сказано, хто є суб'єктом завідомо незаконного затримання, приводу або арешту. Однак очевидно, що ці злочини можуть бути вчинені лише працівниками правоохоронних органів або суду, які наділені правом застосовувати затримання, привід або арешт.

Найчастіше ознаки спеціального суб'єкта законодавець вказує при описуванні основного складу злочину. У Кримінальному кодексі є склади злочинів, коли спеціальний суб'єкт необхідний якраз для даного виду злочину. Так у ч. 1 ст. 114 КК передбачено, що суб'єктом шпигунства може бути тільки іноземець чи особа без громадянства, а в ст. 117 КК прямо вказується, що відповідальність за вбивство своєї новонародженої дитини під час пологів або відразу після пологів несе тільки мати цієї дитини, за ст. 133 КК диспозиція статті передбачає наявність складу злочину у випадку зараження іншої особи венеричною хворобою особо, яка знала про наявність у неї цієї хвороби. Однак, нерідко є випадки, коли ознаки спеціального суб'єкта використовується законодавцем і при описуванні кваліфікованих (особливо кваліфікованих) складів злочинів.

Так, у ч. 2 ст. 368 КК зазначено, що службовими особами, які займають відповідальне становище, є особи, вказані в пункті 1 примітки до статті 364, посади яких згідно зі статтею 25 Закону України "Про державну службу" віднесені до третьої, четвертої, п'ятої та шостої категорій, а також судді, прокурор і слідчі, керівники, заступники керівників органів державної влади та управління, органів місцевого самоврядування, їх структурних підрозділів та одиниць. Службовими особами, які займають особливо відповідальне становище, є особи, зазначені в частині першій статті 9 Закону України "Про державну службу", та особи, посади яких згідно зі статтею 25 Закону України "Про державну службу" віднесені до першої та другої категорій кваліфікуючою ознакою одержання хабара є здійснення цього злочину службовою особою, яка обіймає відповідну посаду.

Однак, нерідко є випадки, коли ознаки спеціального суб'єкта використовується законодавцем і при описуванні кваліфікованих (особливо кваліфікованих) складів злочинів. Так, у ч. 2 ст. 368 КК кваліфікуючою ознакою одержання хабара є здійснення цього злочину службовою особою, яка обіймає відповідну посаду. Таким чином, ознаки спеціального суб'єкта певною мірою є обмежувальними, бо вони визначають, що той чи інший злочин може вчинити не будь-яка особа, а тільки та, яка має такі ознаки. Тому особи, які не мають таких ознак, не можуть нести відповідальність за конкретним кримінальним законом, у якому зазначений спеціальний суб'єкт. Так, якщо у вбивстві дитини разом з матір'ю новонародженої дитини брали участь і інші особи, вони несуть відповідальність не за ст. 117, а за ст. 115 КК (за просте чи навіть кваліфіковане вбивство).

У кримінально-правовій літературі спостерігаються розбіжності у визначенні поняття спеціального суб'єкта, ознак, які його характеризують. Так одні автори під таким суб'єктом розуміють осіб, які мають не тільки загальні властивості всіх суб'єктів злочинів (осудність і вік), але й характеризуються додатковими властивими лише їм якостями, інші - осіб, які крім необхідних ознак суб'єкта повинні мати ще і особливі додаткові ознаки, які обмежують можливість притягнення інших осіб до кримінальної відповідальності за скоєння даного злочину, треті звужують коло спеціальних суб'єктів до таких осіб, які мають, окрім указаних загальних, ще спеціальні додаткові ознаки, які характеризують і визначають кваліфікацію вчиненого ним діяння, четверті пояснюють спеціальний суб'єкт як особу, яка має поряд з осудністю і віком кримінальної відповідальності також інші додаткові юридичні ознаки, передбачені в кримінальному законі, які прямо витікають з нього, що обмежують коло осіб, які можуть нести відповідальність за даним законом.

Кожне із вищевикладених понять спеціального суб'єкта мають право на існування, так як вони вказують на те, чим спеціальний суб'єкт відрізняється від загального. Лише необхідно звернути увагу, що в цих поняттях відсутня така ознака загального суб'єкта, як фізична особа. Крім того, у першому, другому і третьому визначеннях спеціального суб'єкта не відзначається, що ці ознаки повинні бути вказані у диспозиціях статей Особливої частини кримінального кодексу або встановлюватись шляхом тлумачення чи характеризуватись в особливій нормі (наприклад, поняття службової особи дається в примітці до ст. 364 КК). Як відомо, в раніше діючому кримінальному законодавстві ознаки спеціального суб'єкта злочину зв'язувались майже виключно з характером діяльності особи. У зв'язку із збільшенням кількості складів злочинів із спеціальним суб'єктом розширилось і уявлення про додаткові ознаки суб'єкта. На підставі викладеного можна запропонувати визначення спеціального суб'єкта злочину. Під спеціальним суб'єктом злочину слід розуміти таку особу, яка має поряд з ознаками фізичної особи - осудністю і віком кримінальної відповідальності - і інші, додаткові ознаки, що передбачені в кримінальному законі або прямо витікають з нього і характеризують соціальну роль та правове положення суб'єкта, стосуються фізичних властивостей суб'єкта, характеризують взаємовідношення суб'єкта з потерпілим і обмежують коло осіб, які можуть бути виконавцями певного злочину.

2. Види спеціальних суб'єктів злочину

У теорії кримінального права України наводиться значна кількість класифікацій спеціальних суб'єктів складів злочинів. Найбільш розгорнута з них запропонована В.В. Устименком. Вона зберігає актуальність і сьогодні, окремі її коригування можливі через зміни у кримінальному законодавстві. Згідно з положеннями, сформульованими зазначеним вченим, спеціальні суб'єкти виокремлюються за такими критеріями:

1) правове становище особи;

2) особа винного;

3) специфіка злочинних діянь особи.

За правовим становищем виокремлюються спеціальні суб'єкти, яких характеризує:

а) державно-правове становище (громадянин України, іноземець, особа без громадянства);

б) правове становище у сфері оборони (військовослужбовець, особа, яка підлягає призову на строкову військову службу, особа, яка підлягає призову за мобілізацією, військовозобов'язаний);

в) правове становище у сфері службової діяльності (службова особа, публічна службова особа, службова особа у сфері приватного права, особа, яка надає публічні послуги);

г) правове становище у сфері господарської діяльності (особа, яка займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, засновник або учасник суб'єкта господарської діяльності, службова особа суб'єкта господарської діяльності, службова особа учасника фондового ринку, особа, уповноважена на подання документів для реєстрації цінних паперів, службова особа емітента, особа, неправомочна щодо приватизації);

д) правове становище щодо чужого майна (особа, якій майно ввірено або передано у відання, особа, якій доручено зберігання чи охорона чужого майна);

е) правове становище особи у сфері шлюбно-сімейних відносин (батьки, особи, які замінюють батьків, мати новонародженої дитини, опікуни, піклувальники);

є) правове становище особи у сфері професійних обов'язків або обумовлене тим, що потерпілий перебуває у залежності (особа, яка виконує професійні обов'язки щодо охорони життя чи здоров'я неповнолітніх, особа, від якої чоловік або жінка матеріально або службово залежні, особа, від якої потерпілий перебуває у матеріальній залежності, медичний працівник, фармацевтичний працівник, особа, яка не має спеціальної чи належної медичної освіти, особа, яка була зобов'язана піклуватися про залишеного без допомоги, допоміжний працівник лікувального закладу, особа, на яку покладено обов'язки з виховання потерпілого чи піклування про нього, тренер, особа, яка має право доступу до інформації, особа, яка відповідає за експлуатацію комп'ютерів, їх систем чи мереж або мереж електрозв'язку);

ж) правове становище у сфері діяльності з підвищеною небезпечністю (особа, яка зобов'язана дотримувати правила безпеки під час робіт з підвищеною небезпечністю, працівник залізничного, водного або повітряного транспорту, член екіпажу повітряного судна, диспетчер повітряного руху, особа, яка керує транспортним засобом, особа, відповідальна за технічний стан або експлуатацію транспортних засобів, особа, відповідальна за стан об'єктів у сфері безпеки дорожнього руху);

з) правове становище у сфері реалізації виборчих і референтних прав (член виборчої комісії, член комісії з референдуму, виборець);

и) правове становище у сфері правосуддя (слідчий, прокурор, суддя, експерт, перекладач, особа, яка проводить дізнання, особа, яка прийняла рішення про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист, особа, яка здійснює заходи безпеки, свідок, потерпілий, особа, попереджена про обов'язок не розголошувати дані досудового слідства або дізнання, особа, якій ввірено майно, на яке накладено арешт, заставлене чи описане, представник банку або іншої фінансової установи, засуджений, особа, яка відбуває покарання, особа, щодо якої встановлено адміністративний нагляд).

За такою підставою, як особа винного, виокремлюються спеціальні суб'єкти, які характеризуються:

а) антисоціальними властивостями (наявність судимості за певний злочин - спеціальний рецидив, попереднє застосування адміністративного стягнення чи застосування інших правових заходів);

б) певними біологічними властивостями (особа, яка є носієм вірусу імунодефіциту людини, особа, яка знала про наявність у неї венеричної хвороби, особа іншої статі щодо потерпілого).

З урахуванням специфіки злочинних діянь виокремлюються суб'єкти:

а) за характером їх діянь, що становлять об'єктивну сторону відповідного злочину (організатор, керівник, особа, яка надає сприяння, особа, яка здійснює фінансування);

б) за інтенсивністю діянь (активний учасник).

Наведена класифікація далеко не бездоганна з позицій формальної логіки. Цьому є, принаймні, такі пояснення:

- сам законодавець жодним чином не переймається дотриманням логічних вимог при виокремленні спеціальних суб'єктів злочину. У цій частині у КК має місце справжній хаос (особливо щодо службових осіб);

- логічно бездоганна класифікація (якою є дихотомічна) зайняла б надто багато місця. Тому в навчальних цілях - з метою показати багатогранність поняття спеціального суб'єкта, наявність багатьох їх видів - можна знехтувати недоліками наведеної класифікації.

У літературі пропонується виокремлювати спеціальних суб'єктів також за низкою інших критеріїв, зокрема за: кількістю ознак такого суб'єкта (наділений однією чи кількома відповідними ознаками), описанням ознак спеціального суб'єкта у КК (позитивні чи негативні, описові чи відсильні, прямо вказані чи "вивідні"), значенням у складі злочину (є ознаками простого чи кваліфікованого або особливо кваліфікованого складу злочину).

У відповідності зі п. 1, ст. 24 Конституції України всі громадяни рівні перед законом. Це не виключає певної форми нерівності перед законом на підставі приписів самого закону. Іншими словами, закон передбачає, що за деякі злочини відповідають лише ті особи, які, поряд з загальними ознаками суб'єкта злочину (досягнення віку настання кримінальної відповідальності і осудність) повинні володіти деякими додатковими ознаками, які характеризують особу винного в даному конкретному злочині.

Таким чином, поряд з поняттям загального суб'єкта Кримінальний кодекс передбачає і поняття спеціального суб'єкта. Частина 2 ст. 18 КК визначає, що спеціальним суб'єктом злочину є фізична осудна особа, що вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб'єктом якого може бути дише певна особа.

Отже, спеціальний суб'єкт - це особа, яка крім обов'язкових загальних ознак (фізична осудна особа, яка досягла певного віку) має додаткові спеціальні (особливі) ознаки, передбачені в статті Особливої частини для суб'єкта конкретного складу злочину.

З 1 липня 2011 р. вступили в силу Закони України «Про засади запобігання та протидії корупції» та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення», прийняті Верховною Радою України 7 квітня 2011 р. Цими законами суттєво змінюється система відповідальності в тому числі і кримінальної. У зв'язку з цим стаття 18 КК була доповнена поняттями спеціального суб'єкта. Згідно з ч. 3 ст. 18 КК передбачено загальне поняття службових осіб, ними є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також постійно чи тимчасово обіймають в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною службовою особою підприємства, установи, організації, судом або законом.

Поняття службової особи також було змінено і в ч. 1 примітки ст. 364 КК службовими особами у статтях 364, 365, 368, 368-2, 369 цього Кодексу є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також обіймають постійно чи тимчасово в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на державних чи комунальних підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною особою підприємства, станови, організації, судом або законом. Враховуючи те, що службові особи як суб'єкти злочинів передбачені ст. ст. 366, 367, 370 КК України, то наведене визначення з ч. 1 примітки ст. 364 КК «службової особи» стосується і зазначених кримінально-правових норм.

Крім цього, в ч. 4 ст. 18 КК України службовими особами також визнаються посадові особи іноземних держав (особи, які обіймають посади в законодавчому, виконавчому або судовому органі іноземної держави, у тому числі присяжні засідателі, інші особи, які здійснюють функції держави для іноземної держави, зокрема для державного органу або державного підприємства), іноземні третейські судді, особи, уповноважені вирішувати цивільні, комерційні або трудові спори в іноземних державах у порядку, альтернативному судовому, посадові особи міжнародних організацій (працівники міжнародної організації чи будь-які інші особи, уповноважені такою організацією діяти від її імені), а також члени міжнародних парламентських асамблей, учасником яких є Україна, та судді і посадові особи міжнародних судів.

Ознаки спеціального суб'єкта доповнюють загальне поняття суб'єкта злочину, виступаючи як додаткові. Ці спеціальні ознаки можуть бути різними, наприклад, службове становище, професія (лікар), певна діяльність (підприємець), родинні відносини (мати новонародженої дитини)та інші. У більшості випадків ознаки спеціального суб'єкта прямо зазначені в законі. Так, у статтях КК про злочин, передбачені статтями 364-370 КК, йдеться про те, що вони можуть бути вчинені тільки службовими особами.

Більше того, у примітці 1 до ст. 364 КК дається законодавче поняття службової особи. А в статті 375 КК зазначається, що спеціальними суб'єктами цього злочину є судді, винні в постановленні завідомо неправосудного вироку, рішення, постанови.

В інших же випадках спеціальний суб'єкт у законі може бути прямо і не названий, але скоєний злочин приписує його наявність. Так, у ст. 371 КК прямо не сказано, хто є суб'єктом завідомо незаконного затримання, приводу або арешту. Однак очевидно, що ці злочини можуть бути вчинені лише працівниками правоохоронних органів або суду, які наділені правом застосовувати затримання, привід або арешт.

Найчастіше ознаки спеціального суб'єкта законодавець вказує при описуванні основного складу злочину. У Кримінальному кодексі є склади злочинів, коли спеціальний суб'єкт необхідний якраз для даного виду злочину. Так у ч. 1 ст. 114 КК передбачено, що суб'єктом шпигунства може бути тільки іноземець чи особа без громадянства, а в ст. 117 КК прямо вказується, що відповідальність за вбивство своєї новонародженої дитини під час пологів або відразу після пологів несе тільки мати цієї дитини, за ст. 133 КК диспозиція статті передбачає наявність складу злочину у випадку зараження іншої особи венеричною хворобою особо, яка знала про наявність у неї цієї хвороби. Однак, нерідко є випадки, коли ознаки спеціального суб'єкта використовується законодавцем і при описуванні кваліфікованих (особливо кваліфікованих) складів злочинів.

Так, у ч. 2 ст. 368 КК зазначено, що службовими особами, які займають відповідальне становище, є особи, вказані в пункті 1 примітки до статті 364, посади яких згідно зі статтею 25 Закону України "Про державну службу" віднесені до третьої, четвертої, п'ятої та шостої категорій, а також судді, прокурор і слідчі, керівники, заступники керівників органів державної влади та управління, органів місцевого самоврядування, їх структурних підрозділів та одиниць. Службовими особами, які займають особливо відповідальне становище, є особи, зазначені в частині першій статті 9 Закону України "Про державну службу", та особи, посади яких згідно зі статтею 25 Закону України "Про державну службу" віднесені до першої та другої категорій кваліфікуючою ознакою одержання хабара є здійснення цього злочину службовою особою, яка обіймає відповідну посаду.

Однак, нерідко є випадки, коли ознаки спеціального суб'єкта використовується законодавцем і при описуванні кваліфікованих (особливо кваліфікованих) складів злочинів. Так, у ч. 2 ст. 368 КК кваліфікуючою ознакою одержання хабара є здійснення цього злочину службовою особою, яка обіймає відповідну посаду.

Таким чином, ознаки спеціального суб'єкта певною мірою є обмежувальними, бо вони визначають, що той чи інший злочин може вчинити не будь-яка особа, а тільки та, яка має такі ознаки. Тому особи, які не мають таких ознак, не можуть нести відповідальність за конкретним кримінальним законом, у якому зазначений спеціальний суб'єкт. Так, якщо у вбивстві дитини разом з матір'ю новонародженої дитини брали участь і інші особи, вони несуть відповідальність не за ст. 117, а за ст. 115 КК (за просте чи навіть кваліфіковане вбивство).

У кримінально-правовій літературі спостерігаються розбіжності у визначенні поняття спеціального суб'єкта, ознак, які його характеризують. Так одні автори під таким суб'єктом розуміють осіб, які мають не тільки загальні властивості всіх суб'єктів злочинів (осудність і вік), але й характеризуються додатковими властивими лише їм якостями, інші - осіб, які крім необхідних ознак суб'єкта повинні мати ще і особливі додаткові ознаки, які обмежують можливість притягнення інших осіб до кримінальної відповідальності за скоєння даного злочину, треті звужують коло спеціальних суб'єктів до таких осіб, які мають, окрім указаних загальних, ще спеціальні додаткові ознаки, які характеризують і визначають кваліфікацію вчиненого ним діяння, четверті пояснюють спеціальний суб'єкт як особу, яка має поряд з осудністю і віком кримінальної відповідальності також інші додаткові юридичні ознаки, передбачені в кримінальному законі, які прямо витікають з нього, що обмежують коло осіб, які можуть нести відповідальність за даним законом.

Кожне із вищевикладених понять спеціального суб'єкта мають право на існування, так як вони вказують на те, чим спеціальний суб'єкт відрізняється від загального. Лише необхідно звернути увагу, що в цих поняттях відсутня така ознака загального суб'єкта, як фізична особа.

Крім того, у першому, другому і третьому визначеннях спеціального суб'єкта не відзначається, що ці ознаки повинні бути вказані у диспозиціях статей Особливої частини кримінального кодексу або встановлюватись шляхом тлумачення чи характеризуватись в особливій нормі (наприклад, поняття службової особи дається в примітці до ст. 364 КК).

Як відомо, в раніше діючому кримінальному законодавстві ознаки спеціального суб'єкта злочину зв'язувались майже виключно з характером діяльності особи. У зв'язку із збільшенням кількості складів злочинів із спеціальним суб'єктом розширилось і уявлення про додаткові ознаки суб'єкта. На підставі викладеного можна запропонувати визначення спеціального суб'єкта злочину.

Під спеціальним суб'єктом злочину слід розуміти таку особу, яка має поряд з ознаками фізичної особи - осудністю і віком кримінальної відповідальності - і інші, додаткові ознаки, що передбачені в кримінальному законі або прямо витікають з нього і характеризують соціальну роль та правове положення суб'єкта, стосуються фізичних властивостей суб'єкта, характеризують взаємовідношення суб'єкта з потерпілим і обмежують коло осіб, які можуть бути виконавцями певного злочину.

3. Кримінально-правове значення спеціального суб'єкту злочину

Кримінально-правове значення виділення окремих видів спеціальних суб'єктів складів злочинів полягає у тому, що:

- однорідні ознаки враховуються при висуненні версій кримінально-правової кваліфікації;

- тотожність суб'єктів складів злочинів дозволяє встановлювати інші ознаки складів відповідних злочинів;

- відмінність в ознаках спеціальних суб'єктів складів злочинів дає можливість розрізняти між собою окремі посягання.

Викладене вище свідчить, що багато питань, які стосуються суб'єкта злочину, незважаючи на їх, на перший погляд, простоту, складні для вирішення. Дискусійність багатьох із них обумовлена різними підходами до більш загальних кримінально-правових проблем, неоднаковими оцінками певних явищ і процесів - і відповідні спори не завершаться ніколи. Неоднозначність вирішення інших спричинена нечіткістю чинного законодавства, яка може і повинна бути усунута в ході його вдосконалення. Слід очікувати, що отримають законодавче вирішення, які стосуються:

- визначення кола злочинів, відповідальність за які може наставати лише по досягненні повноліття;

- уточнення медичних критеріїв неосудності та, особливо, обмеженої осудності;

- правових наслідків злочину, вчиненого у стані обмеженої осудності;

- регламентації спеціальної (професійної) неосудності;

- систематизації спеціальних суб'єктів злочину, усунення нечіткості у вказівці на ознаки таких суб'єктів;

- визначення поняття цілого ряду спеціальних суб'єктів злочину, особливо тих, відповідальність яких встановлена низкою законодавчих новел.

Використання повноважень особи, яка діє з необережності, або невинно, за словами Н.О. Гуторової, є загальною проблемою співучасті. У цьому випадку, стверджує вона, функції службової особи фактично перекладає на себе винна особа. З таким висновком можна погодитися лише частково, у ситуації, коли фактичний власник підприємства приймає рішення, використовуючи умисні дії юридичного власника або уповноваженої ним службової особи. Але навряд чи можна встановити співучасть у випадку, коли особа, що не володіє ані фактично, ані юридично такими повноваженнями, своїми діями уводить в оману службову особу, яка й приймає незаконне за змістом рішення.

У випадку спільності умислу спеціального суб'єкта та інших осіб, що не мають спеціальних ознак, проблема кваліфікації скоєних ними дій повинна вирішуватися на підставі спеціальних законодавчих положень щодо співучасті у злочині, які відповідали б сучасним вимогам теорії та практики. У статтях КК про співучасть немає прямої заборони на можливість співучасті у злочинах зі спеціальним суб'єктом інших осіб. Більше того, це питання прямо вирішене стосовно злочинів проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини). Так, у ч. 3 ст. 401 вказується, що співучасть у військових злочинах осіб, не згаданих у цій статті (тобто не військовослужбовців), тягне за собою відповідальність за відповідними статтями про військові злочини (розділ XIX Особливої частини КК). Очевидно, що зазначене правило повинно розповсюджуватися й на деякі інші злочинні посягання, що вчиняються спеціальними суб'єктами.

Особливість вчинення злочинів зі спеціальним суб'єктом у співучасті полягає в тому, що виконавцем такого злочину може бути тільки особа, яка має спеціальні (додаткові) ознаки, тобто спеціальний суб'єкт. Співучасники, які не мають ознак спеціального суб'єкта, можуть виконувати інші ролі при вчинені такого злочину, зокрема, організатора, підбурювача, пособника. Таким чином, їх дії,за загальним правилом, мають кваліфікуватися за тією ж статтею, що й дії виконавця, але з обов'язковим посиланням на відповідну частину ст. 27 КК (залежно від виконуваної ролі у вчиненні злочину).



Висновки

Необхідність розгляду проблеми залежності між відносинами, які існують у суспільстві, кримінально-правовими нормами та їхніми учасниками обумовлені механізмом дії кримінально-правових норм, що включають характеристики особистості правопорушника, відношення якого до правової норми визначається його соціальними властивостями й іншими значимими факторами. Зазначена обставина визначає розширення кола суб'єктів кримінально-правових відносин.

Ця тенденція пов'язана і з особливостями реалізації принципу соціальної справедливості в його порівняльній і розподільній формах, а також сутністю і значенням характеристик кримінальної відповідальності в пануючій правовій доктрині. Криміналізуючи діяння, диференціюючи й індивідуалізуючи кримінальну відповідальність, законодавець керується не стільки принципом економії кримінальної репресії, скільки сукупністю факторів ідеологічного, політичного, системно-правового, соціально-психологічного, духовного характеру і опосередкованої станом і закономірностями функціонування девіантної активності громадян на конкретно-історичному етапі розвитку конкретного суспільства, що належить до конкретної правової родини.

Зазначена обставина і виявляється в тенденціях розвитку відповідальності спеціальних суб'єктів у кримінальному праві України. Криміналізація суспільних відносин у слов'янській правовій родині проводиться в основному по ознаках соціальних властивостей і характеристик носіїв “кримінальності”. Багато в чому це пов'язано з роллю і значимістю особистісних цінностей, статусу особи в процесі кримінально-правового регулювання, багато в чому - з особливостями розвитку слов'янської правової родини, культурно-історичною специфікою правових цінностей у слов'янських громадах, патологією права в колективістських суспільних відносинах. злочинність кримінальний правовий

При цьому орієнтація законодавця на виділення “лідерів” кримінальних відносин виправдовувала раніше і виправдовує тепер процес криміналізації злочинів зі спеціальним суб'єктом. На мою думку, є доцільним, щоб властивості діяння і реакція суспільства на них були основними передумовами криміналізації, тоді як властивості особи - додатковими підставами криміналізації. Отже, у сучасному кримінальному праві України суб'єктні елементи кримінально-правових відносин надмірно впливають на диференціацію змісту кримінальної відповідальності безпосередньо (за наявності ознак, які належать до властивостей спеціальних суб'єктів основних та кваліфікованих складів чи ознак суб'єктів злочинів, об'єднаних правовою можливістю впливати на кримінальну відповідальність) або опосередковано - здобуваючи значення факультативних ознак, що відносяться, як правило, до особи суб'єкта злочину.

Поняття суб'єкта злочину містить сукупність ознак, на підставі яких фізична осудна особа, що вчинила суспільно-небезпечне діяння, підлягає кримінальній відповідальності. Необхідність формування кримінально-правового тезауруса в цій області припускає вирішення питань щодо правил відповідальності військовослужбовців, представників юридичних осіб, вікової (спеціальної) осудності неповнолітніх як підстав конкретизації кримінальної відповідальності окремих видів спеціальних суб'єктів злочину. Розглядаючи склад злочину як ансамбль складових елементів, у своїй єдності утворюючих інтегроване, нерозривне ціле, відзначимо також, що виділення певних спеціальних ознак суб'єктів злочинів здійснюється на підставі взаємодії суб'єкту злочину з іншими елементами його складу. Так, спеціальний суб'єкт злочину, будучи елементом функціонування соціального інституту, своєю діяльністю зсередини руйнує систему забезпечення безпечного існування особи, суспільства, держави тоді, коли суб'єкт замість виконання визначених його соціальною роллю (станом) корисних функцій шляхом дії чи бездіяльності, пов'язаного з його статусними характеристиками, заподіює шкоди позначеним об'єктам кримінально-правової охорони. Класифікація злочинів зі спеціальним суб'єктом повинна відображувати як закономірності криміналізації діянь зі спеціальним суб'єктом, диференціації кримінальної відповідальності злочинів зі спеціальним суб'єктом (що дозволяє розподілити злочини зі спеціальним суб'єктом за видовими ознаками), так і логіку і спосіб закріплення ознак спеціального суб'єкта в законодавстві, що відображує розподіл спеціальних суб'єктів у залежності від способу закріплення ознак спеціального суб'єкта в правовій нормі. При кваліфікації злочинів зі спеціальним суб'єктом практика виходить з послідовної необхідності закріплення специфічних ознак спеціальних суб'єктів злочинів, криміналізація діянь яких відбувається за допомогою постановки під охорону конкретної групи правових благ і цінностей, безпосередньо в кримінальному законі.

Спеціальні правила кваліфікації злочинів зі спеціальним суб'єктом встановлюються у випадках, коли криміналізація діяння спеціального суб'єкта виходила з необхідності диференціації кримінальної відповідальності, виділення кваліфікованих складів злочинного посягання.

При цьому відсутність спеціальних властивостей і якостей суб'єкта могла служити підставою для притягнення особи до відповідальності як універсального суб'єкта.

Здійснений аналіз показав що визначена "розмитість" кримінально-правової термінології при конструюванні існуючого визначення спеціального суб'єкта може спричинити неправильну кваліфікацію значної кількості злочинів. Викладене дозволяє зробити висновок про те, що спеціальним суб'єктом злочину повинна визнаватися особа, яка володіє поряд із загальними ознаками суб'єкту, додатковими, передбаченими Особливою частиною Кримінального кодексу.



Список використаних нормативних актів і літератури

1. Женевської конвенції про поводження з військовополоненими 1949 р.

2. Конституція України від 28 червня 1996 року.

3. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року, станом на 01.09.16 р.

4. Рішення Національного агенства з питань запобігання корупції “Про початок роботи системи подання та оприлюднення декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування” від 10.06.2016 №2 // Офіційний вісник України. 2016. - №55. - Ст. 136.

5. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 травня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. - К.: Каннон, А.С.К, 2001. - 904 с.

6. Науково-практичний коментар до Кримінального Кодексу України. Під загальною редакцією Потебенька М.О., Гончаренка В.Г. - К., - “ФОРУМ”, 2001., у 2-х ч. - Особлива частина. - с. 724.

7. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін., За ред. проф. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - 2-ге вид., перероб. і допов. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - 480 с.

8. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник. (Ю.В. Александров, В.І. Антипов, М.В. Володько та ін.). Вид. 3-тє, переробл. та допов / За ред. М.І. Мельника, В. А. Клименка. - К.: Юридична думка, 2004.

9. Фріс П.Л. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студентів вищих навчальних закладів- К.: Атіка, 2004. - 488 с.

10. Кримінальне право України: Загальна частина: підручник / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, В.І. Тютюгін та ін., за ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - 4-те вид., перероб. і доп. - Х.: Право, 2010. - 456 с.

11. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник / за ред. Ю.В. Александрова, В.І. Антипова, О.О. Дудорова та ін. - вид 4-те, перероб. і доп. За заг. ред. М.І. Мельника, В.А. Климента. - К.: Атіка, 2008. - 376 с.

12. Хохлові І.В., Шем'янов О.П. Кримінальне право (Загальна частина): Навч. пос. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 272 с.

13. Хохлові І.В., Шем'янов О.П. Кримінальне право (Загальна частина): Навч. пос. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 272 с.

14. Кримінальне право України: Загальна частина: навч. пос./ авт. - упоряд.

15. П.В. Хринінський. - Суми: Університетська книга, 2009. - 687 с.

16. Магарін М.С. Суб'єкт злочину за новим кримінальним законодавством України: монографія / М.С. Магарін, Д.В. Бараненко, за ред. д-ра юрид. наук, професора Є.Л. Стрельцова. - О.: Астропринт, 2001. - 104 с.

17. Загальне поняття спеціального суб'єкта та його класифікація // Актуальні проблеми політики: Збірник наукових праць ОНЮА. - Одеса, 2000. - Вип. 8. - С. 185-188.

18. Доник О. «Злочини у сфері службової діяльності. Сукупність злочинів» // Юридичний журнал, №1, 2004. - с. 18.

19. Співучасть в злочинах зі спеціальним суб'єктом: постановка проблеми // Підприємництво, господарство і право. - Київ, 2001. - №8. - c. 105-108.

20. Деякі питання кваліфікації воїнських злочинів за законодавством України // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. - 2000. - №1. - С. 172-177.

Размещено на Allbest.ru

...