Поняття, структура та особливості правового режиму курортних та лікувально-оздоровчих територій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет

Реферат

на тему: «Поняття, структура та особливості правового режиму курортних та лікувально-оздоровчих територій»

Київ-2012

План

Вступ

1. Поняття курортних зон та лікувально-оздоровчих територій

2. Види курортних зон та лікувально-оздоровчих територій України

3. Ознаки курортів та лікувально-оздоровчих зон

4. Правовий режим курортних зон та лікувально-оздоровчих територій України.

Висновки

Вступ

Курортні території, лікувально-оздоровчі об'єкти та рекреаційні зони використовуються з певною метою, і для них встановлюється особливий режим охорони. Ці природні території і об'єкти, відповідно до вимог Закону «Про курорти», відрізняються за напрямками їх раціонального використання та збереження природних лікувальних ресурсів і оздоровчих властивостей [5]

Правовий режим охорони та використання курортних, лікувально-оздоровчих і рекреаційних територій та об'єктів регулюється Земельним, Водним, Лісовим, Повітряним кодексами України, законами «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про курорти», «Про туризм», «Основи законодавства про охорону здоров'я», «Про природно-заповідний фонд», «Про забезпечення санітарного і епідеміологічного благополуччя населення» та іншими законодавчими актами.

Метою даної роботи є проведення аналізу термінів «курорти» та лікувально-оздоровчих територій, а також визначення їх основних рис та особливостей правового режиму. правовий курорт лікувальний

1. Поняття курортних зон та курорту

Одним із типів територій, що підлягають в Україні особливій державній охороні, є курортні та лікувально-оздоровчі території. Ці території вперше було віднесено до системи таких, що підлягають особливій охороні, Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища». Однак детального регулювання відповідних відносин цей Закон не містив. Питанням курортних і лікувально-оздоровчих зон присвячена єдина стаття 62 цього Закону згідно з якою курортними і лікувально-оздоровчими зонами визнаються території, які мають виражені природні лікувальні фактори: мінеральні джерела, кліматичні та інші умови, сприятливі для лікування і оздоровлення людей.

З метою охорони природних якостей та лікувальних факторів курортних зон, запобігання їх псуванню, забрудненню і виснаженню встановлюються округи їх санітарної охорони. Стаття також встановила заборону в межах курортних і лікувально-оздоровчих зон діяльності, що суперечить їх цільовому призначенню або може негативно впливати на лікувальні якості і санітарний стан території, що підлягає особливій охороні.

Більш детально питання правового статусу, охоронного режиму, організації функціонального зонування їх територій, управління ними, виявлення та обліку природних лікувальних ресурсів, забезпечення їх раціонального видобутку, використання і охорони, а також інші аспекти регулювання відносин стосовно цих об'єктів були згодом визначені Законом України «Про курорти» (2000).

Стаття 1 цього Закону визначає основні поняття, даючи, зокрема, орієнтири щодо спільних рис і розмежувальних ознак базових категорій «курорт» і «лікувально-оздоровча місцевість»: 1) обидва типи природних територій виділяються за ознакою наявності на них природних лікувальних ресурсів (мінеральних та термальних вод, лікувальних грязей, озокериту, ропи лиманів, морської води, природно-кліматичних умов), сприятливих для лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань; 2) землі курортів, так само, як і землі лікувально-оздоровчих місцевостей, належать до земель оздоровчого призначення, режим використання яких визначається главою 8 Земельного кодексу України (статті 47-49); 3) розрізняються ці 2 типи територій за ступенем їх освоєності, наявністю відповідної інфраструктури (транспорт, зв'язок, комунальне господарство) для використання природних лікувальних ресурсів у курортів та їх відсутністю (недостатністю для визнання курортом) - в лікувально-оздоровчій місцевості.

На сьогодні існує законодавча суперечність стосовно визначення понять «курорту», «курортної території», «лікувальних і оздоровчих місцевостей» як об'єктів правового регулювання та правової охорони, що є наслідком недостатньої розробки цієї проблеми в науковому сенсі. У еколого-правовій літературі України й Росії існують різні підходи щодо їх визначення.

Так, російські вчені, по-перше, використовують термін «лікувальних і оздоровчих місцевостей» з метою визначення їх правового статусу у вигляді курорту або лікувально-оздоровчої місцевості; по-друге, відповідно до законодавчих положень Російської Федерації та загальновизнаних точок зору більшості російських вчених під курортами розуміється освоєна і використана з лікувально-профілактичною метою лікувально-оздоровча місцевість, що особливо охороняється, яка володіє природними лікувальними ресурсами і необхідними для експлуатації будівлями, спорудами, включаючи об'єкти інфраструктури, а лікувально-оздоровча місцевість - місцевість, що особливо охороняється, містить лікувальні ресурси та придатна для організації і профілактики захворювань та відпочинку населення.

В Україні при визначенні статусу лікувальних й оздоровчих місцевостей спостерігається термінологічна суперечність як на законодавчому рівні, так і в еколого-правовій літературі. При визначенні їх правового статусу за основу беруться не самі місцевості, а природні території, що володіють природними та лікувальними властивостями, або частина цих територій, що отримала назву зон: курортних, лікувально-оздоровчих, рекреаційних. Залозний М.Ю. Теоретико-правове визначення поняття курорт/ Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. -Серия «Юридические науки». Том 23 (62). № 1. 2010 г

Ткаченко Є. М. лікувально-оздоровчі зони включає до складу курорту за умови, що на них створюється інфраструктура, яка надає можливість використовувати природні ресурси для оздоровлення відпочиваючих. Ткаченко Е. Н. Право пользования курортными, лечебно-оздоровительными и рекреационными зонами : автореферат дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.04 / Е. Н. Ткаченко. - Х., 1999. - 161 с

Бобкова А. Г. виділяє три терміни:

? курорти (місцевості, що мають природні лікувальні ресурси та чинники, мінеральні джерела, запаси грязі, кліматичні та інші умови, придатні для лікування й профілактики захворювань);

? курортні зони (природні території, що мають природні курортні ресурси та відносяться до земель оздоровчого призначення, або ж землі, придатні для організації профілактики та лікування. Вони є частиною територій курортів. На них розміщуються природні лікувальні ресурси, споруди для їх використання, санаторно-курортні установи, дома відпочинку і культури, а також підприємства громадського харчування, торгівлі та побутового обслуговування, призначені для обслуговування осіб, які прибули на курорт для лікування і відпочинку);

? лікувально-оздоровчі зони (території, що мають виражені лікувальні, оздоровчі ресурси і чинники, які використовуються з метою оздоровлення людей). Бобкова А. Г. Правовое обеспечение рекреационной деятельности: автореферат дис. ... доктора юрид. наук : 12.00.04 ; 12.00.06 / А. Г. Бобкова. - Донецк, 2001.

Закон України «Про курорти» дає наступні визначення поняттям лікувально-оздоровчої місцевості та курортів:

Лікувально-оздоровча місцевість - це природна територія, яка підлягає особливій охороні як така, що має природні лікувальні ресурси (мінеральні та термальні води, лікувальні грязі, озокерит, ропу лиманів та озер, кліматичні та інші природні умови), сприятливі для лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань.

Курорт - це освоєна природна територія на землях оздоровчого призначення, яка підлягає особливій охороні як така, що має природні ліку вальні ресурси, необхідні для їх експлуатації будівлі та споруди з об'єктами інфраструктури і використовується з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань, а також для рекреації. Закон України «Про курорти» від 17 лютого 2006 р.

Поняття «курорт» є міжнародним, проте його значення не завжди однакове. Так, наприклад, у Швейцарській конфедерації курортом називається будь-яке місце відпочинку, тоді як в Німеччині воно має відповідати вказаним законом вимогам. Загальноприйняті визначення припускають, що курорти повинні мати як мінімум три показники: природні лікувальні чинники, відповідні споруди, екологічно чистий ландшафт. Залозний М.Ю. Теоретико-правове визначення поняття курорт/ Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. -Серия «Юридические науки». Том 23 (62). № 1. 2010 г

2. Види курортних зон та лікувально-оздоровчих територій України

За характером природних лікувальних ресурсів курорти України поділяються на курорти державного та місцевого значення (ст. 4 Закону).

До курортів державного значення належать природні території, що мають особливо цінні та унікальні природні лікувальні ресурси (тобто ресурси, які рідко трапляються на території України, мають обмежене поширення або невеликі запаси у родовищах та є особливо сприятливими і ефективними) і використовуються з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань.

До курортів місцевого значення належать природні території, що мають загальнопоширені природні лікувальні ресурси (тобто ресурси, які трапляються в різних регіонах України, мають значні запаси, придатні для використання) і використовуються з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань.

Згідно з думкою вченого Орлова А.М., курорт, як комплексний термін, містить:

? курортну зону, в якій розташовані природні лікувальні ресурси і споруди для їх використання, санаторно-курортні установи і установи відпочинку і культури, підприємства громадського харчування, торгівлі і побутового обслуговування, призначені для обслуговування осіб, що прибувають на курорт для лікування і відпочинку;

? зону, в якій знаходяться житлові будинки і суспільні споруди для населення, що постійно проживає на території;

? зону, в якій розміщені централізовані господарські і технічні служби;

? зону внутрішніх природних ландшафтів і зелених насаджень.

Відповідно до зазначених ресурсів курорти бувають: бальнеологічні; грязьові; кліматичні; змішані.

Найповніша класифікація курортів була дана B. А. Калітюком:

1. Курорти залежно від використовуваних лікувальних факторів поділяються на: кліматичні - тип курортів, де як основний лікувально- оздоровчий чинник використовується клімат, бальнеологічні - тип курортів, де як основні лікувальні чинники використовують клімат і природні мінеральні води, грязьові - тип курортів, де як основний природно лікувальний чинник використовуються лікувальні грязі, змішані: грязьовокліматичні, бальнеогрязьові, бальнеокліматичні, бальнеогрязьові кліматичні.

2. Залежно від типу розселення курорти бувають: сільські, селищні, міські.

3. Залежно від географічного розміщення: гірські курорти, рівнинні курорти, приморські курорти.

4. Залежно від вікового цензу відпочиваючих: дитячі курорти, дорослі курорти, змішані курорти.

5. Залежно від функціонального призначення: курорти переважно із лікуванням, курорти із лікуванням, відпочинком і туризмом, курорти переважно із відпочинком і туризмом.

6. Залежно від медичного профілю: протитуберкульозні, спеціалізовані, загальнотерапевтичні.

7. Залежно від часу експлуатації: переважно цілорічні курорти, сезонні курорти, змішані курорти.

8. Залежно від відомчої приналежності: курорти, підлеглі Українській Раді профспілок, курорти, підлеглі Міністерству охорони здоров'я, курорти, підлеглі іншим відомствам.

10. Залежно від потужності: курорти із кількістю місць до 1000, курорти із кількістю місць від 1001 до 3000, курорти із кількістю місць від 3001 до 5000, курорти із кількістю місць від 5001 до 10000, курорти із кількістю місць від 10001 і більше. Калитюк В. А. Рекреаційно-туристичний комплекс в умовах ринку / В. А. Калитюк. - Львів :

Галичина, 1999.

У той же час, потрібно вказати, що за характером природних лікувальних ресурсів курорти в нашій країні за Законом «Про курорти» поділяють на за своєю спеціалізацією на - курорти загального призначення і спеціалізовані, для лікування конкретних хвороб.

3. Ознаки курортів та лікувально-оздоровчих зон

Орлов А. М. відзначає такі характерні ознаки лікувально-оздоровчих місцевостей, що визначені законодавцем, не розкривають їх відмінностей від курортів на функціональному рівні. Він вважає, що слід звернутися до пізнз'dня природних наук, і, відповідно, до визначених ними термінів курорту: «випливає, що курорт має виступати не просто як освоєна природна територія на землях оздоровчого призначення, а як лікувально-оздоровча місцевість, що володіє інфраструктурою для використання її природних ресурсів з лікувальною метою і розвиненою рекреаційною мережею, виступаючи, тим самим, частиною рекреаційного ландшафту». Орлов A. M. Проблеми визначення правового статусу лікувальних і оздоровчих місцевостей / А. М. Орлов // Держава і право: зб. наукових праць : юридичні і політичні науки. - К., 2003. - Вип. 21

Курортні території мають володіти явно вираженими природно-лікувальними чинниками - мінеральними джерелами, кліматичними властивостями та іншими умовами, сприятливими для лікування і оздоровлення людей. Проголошення природної території курортною, можливо тільки за наявності на ній природних лікувальних ресурсів, необхідної інфраструктури для їх експлуатації і організації лікування людей. Таким чином, на думку Бобкової А. Г., курортами є освоєні природні території, розташовані на землях оздоровчого призначення, які мають природні лікувальні ресурси та необхідні для їх експлуатації будівлі і споруди з об'єктами інфраструктури, що використовуються з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань і рекреації та підлягають особливій охороні. Бобкова А. Г. Правовое обеспечение рекреационной деятельности: автореферат дис. ... доктора юрид. наук : 12.00.04 ; 12.00.06 / А. Г. Бобкова. - Донецк, 2001.

Отже, юридичними ознаками курортних, лікувально-оздоровчих зон і курортів виступають: підтверджена у встановленому порядку наявність природних лікувальних ресурсів, придатних для використання з метою поновлення та зміцнення здоров'я людей; наявність відповідних висновків щодо можливості використання таких територій для лікування, оздоровлення, відпочинку, в тому числі для організації господарської діяльності; прийняття відповідними органами рішення про оголошення цих територій та встановлення їх меж, розмірів і видів; визначення порядку господарювання, проживання і природокористування для забезпечення охорони зазначених зон, захисту їх від забруднення і передчасного виснаження. Гетьман А.П., Шульга М.В., В.К. Попов та ін.. Екологічне право. Підручник/ «Право» 2005р 

4. Правовий режим курортних зон України

Відповідно до ст. 62 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» оголошення природних територій курортними і лікувально-оздоровчими зонами здійснюється Верховною Радою України та Верховною Радою Автономної Республіки Крим, а їх природоохоронний режим визначається Кабінетом Міністрів України та Урядом Автономної Республіки Крим відповідно до законодавства України. Стаття 11 Закону України «Про курорти» дещо розширює коло органів, уповноважених приймати рішення щодо оголошення певних місцевостей курортними. При цьому розрізняється порядок оголошення територій курортами державного і місцевого значення.

Рішення про оголошення природних територій курортними територіями державного значення приймає Верховна Рада України за поданням Кабінету Міністрів України. Рішення про оголошення природних територій курортними територіями місцевого значення приймають Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради за поданням відповідно Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Закон встановлює також процедуру, що передує прийняттю рішення про оголошення певних територій курортними.

Підготовку та подання відповідних клопотань можуть здійснювати центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування або інші заінтересовані підприємства, установи, організації та громадяни. Клопотання про оголошення природних територій курортними подаються: щодо природних територій державного значення - до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань діяльності курортів з урахуванням пропозицій Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських рад; щодо природних територій місцевого значення - до відповідних місцевих органів виконавчої влади з питань діяльності курортів. Екологічне право України. Академічний курс: Підручник. - Е40/за заг. ред.. Ю.С. Шемшученка. - К.: Юридична думка, 2008. -ст.550-551

У разі схвалення клопотання спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань діяльності курортів або його місцевий орган погоджує це клопотання з власниками чи користувачами земельних ділянок.

На підставі результатів погодження клопотань відповідно спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань діяльності курортів, його місцеві органи забезпечують розроблення проектів оголошення природних територій курортними. Ці проекти відповідно до ст. 10 Закону України «Про курорти» підлягають державній екологічній та санітарно-гігієнічній експертизам, які проводяться згідно із законами України «Про державну екологічну експертизу» і «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення».

Програми розвитку курортів розробляються на основі даних кадастрів природних лікувальних ресурсів, об'єктивних показників ефективності лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань, результатів спеціальних наукових досліджень і проектних робіт, фінансово-економічних показників діяльності курортів.

Розробка родовищ підземних лікувальних мінеральних вод, лікувальних грязей та інших корисних копалин, що належать до природних лікувальних ресурсів, здійснюється за спеціальним дозволом (ліцензією) на користування надрами. Мінеральні води, лікувальні грязі, що належать до природних лікувальних ресурсів, видобуваються в обсягах, ліміт яких затверджується Державною комісією України по запасах корисних копалин. Якість природних лікувальних ресурсів регламентується спеціальним медичним (бальнеологічним) висновком, який визначає кондиційний склад корисних і шкідливих для лю дини компонентів. Медичний (бальнеологічний) висновок надається центральним органом виконавчої влади з охорони здоров'я - Міністерством охорони здоров'я України.

Медико-санітарне забезпечення санаторно-курортної діяльності здійснюється в Україні відповідно до Закону України «Про Основи законодавства України про охорону здоров'я» (1992).

3 метою збереження природних властивостей наявних лікувальних ресурсів, запобігання їх забрудненню, пошкодженню та передчасному виснаженню в межах курорту встановлюється округ санітарної (гірничо-санітарної) охорони, зовнішній контур якого збігається з межею курорту (ст. 62 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», статті 27, 28 Закону України «Про курорти», ч. 2 ст. 48 ЗК України). Екологічне право України. Академічний курс: Підручник. - Е40/за заг. ред.. Ю.С. Шемшученка. - К.: Юридична думка, 2008. -ст.550-551

На території округу санітарної охорони забороняються будь-які роботи, що призводять до забруднення ґрунту, повітря, води, завдають шкоди лісу, іншим зеленим насадженням, сприяють розвитку ерозійних процесів і негативно впливають на природні лікувальні ресурси, санітарний та екологічний стан природних територій курортів.

Для курортів, які використовують родовища корисних копалин, що належать до природних лікувальних ресурсів (підземні мінеральні води, лікувальні грязі тощо), встановлюються округи гірничо-санітарної охорони.

У разі використання пов'язаних між собою родовищ мінеральних вод, суміжних пляжів та інших природних лікувальних ресурсів декількома курортами для них може встановлюватись єдиний округ санітарної охорони.

Округ санітарної охорони поділяється на три зони - суворого режиму, обмежень та спостережень.

Перша зона (зона суворого режиму) охоплює місця виходу на поверхню мінеральних вод, території, на яких розташовані родовища лікувальних грязей, мінеральні озера, лимани, вода яких використовується для лікування, пляжі, а також прибережну смугу моря і прилеглу до пляжів територію шириною не менш як 100 метрів.

Правовий режим цієї зони є найбільш суворим з точки зору заборон та обмежень господарської діяльності. На території цієї зони забороняється: користування надрами, не пов'язане з використанням природних лікувальних ресурсів, розорювання земель, провадження будь-якої господарської діяльності, а також інші дії, що впливають або можуть вплинути на розвиток небезпечних геологічних процесів, на природні лікувальні фактори курорту та його екологічний баланс. На території першої зони (зони суворого режиму) дозволяється провадити діяльність, пов'язану з використанням природних лікувальних факторів, на підставі науково обґрунтованих висновків і результатів державної санітарно-гігієнічної та екологічної експертиз виконувати берегоукріплювальні, протизсувні, протиобвальні, протикарстові та протиерозійні роботи, будувати хвилерізи, буни та інші гідротехнічні споруди, а також влаштовувати причали. Екологічне право України. Академічний курс: Підручник. - Е40/за заг. ред.. Ю.С. Шемшученка. - К.: Юридична думка, 2008. -ст.550-551

Друга зона (зона обмежень) охоплює: територію, з якої відбувається стік поверхневих і ґрунтових вод до місця виходу на поверхню мінеральних вод або до родовища лікувальних грязей, до мінеральних озер та лиманів, місць неглибокої циркуляції мінеральних та прісних вод, які формують мінеральні джерела; природні та штучні сховища мінеральних вод і лікувальних грязей; територію, на якій розташовані санаторно-курортні заклади та заклади відпочинку і яка призначена для будівництва таких закладів; парки, ліси та інші зелені насадження, використання яких без дотримання вимог природоохоронного законодавства та правил, передбачених для округу санітарної охорони курорту, може призвести до погіршення природних і лікувальних факторів курорту.

Правовий режим цієї зони менш жорсткий порівняно з режимом першої зони. Тут забороняється: будівництво об'єктів і споруд, не пов'язаних з безпосереднім задоволенням потреб місцевого населення та громадян, які прибувають на курорт; проведення гірничих та інших видів робіт, не пов'язаних з безпосереднім упорядкуванням території; спорудження поглинаючих колодязів, створення полів підземної фільтрації; забруднення поверхневих водойм під час здійснення будь-яких видів робіт; та ін.. Кобецька Н.Р. Екологічне право: навч. посібник. /Н.Р. Кобецька. - 2-ге вид., перероб. І допов. - К.:Юрінком Інтер, 2009 ст.314-315

Третя зона (зона спостережень) охоплює всю сферу формування і споживання гідромінеральних ресурсів, лісові насадження навколо курорту, а також території, господарське використання яких без дотримання встановлених для округу санітарної охорони курорту правил може несприятливо впливати на гідрогеологічний режим родовищ мінеральних вод і лікувальних грязей, ландшафтно-кліматичні умови курорту, на його природні та лікувальні фактори.

На території третьої зони забороняється: будівництво підприємств, установ і організацій, діяльність яких може негативно впливати на ландшафтно-кліматичні умови, стан повітря, ґрунту та вод курорту; спуск на рельєф неочищених промислових та побутових стічних вод, проведення вирубок зелених насаджень (крім санітарних рубок).

Третя зона (зона спостережень) є водночас межею округу санітарної охорони курорту, і на її території дозволяється проведення робіт, які не впливатимуть негативно на лікувальні та природні фактори курорту, не погіршуватимуть його ландшафтно-кліматичних, екологічних і санітарно-гігієнічних умов. Екологічне право України. Академічний курс: Підручник. - Е40/за заг. ред.. Ю.С. Шемшученка. - К.: Юридична думка, 2008. -ст.550-551

Межі округів і зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони курортів державного значення затверджуються Верховною Радою України одночасно з прийняттям рішення про оголошення природних територій курортними територіями державного значення.

Межі округів і зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони курортів місцевого значення затверджуються відповідно Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами одночасно з прийняттям рішення про оголошення природних територій курортними територіями місцевого значення.

Режими округів і зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони курортів державного значення затверджуються Кабінетом Міністрів України, а курортів місцевого значення - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями відповідно до статей 31, 32 і 33 Закону України «Про курорти».

Землі округів санітарної охорони курортів не вилучаються зі складу земель основного суб'єкта права землекористування, однак земельна правоздатність останнього суттєво обмежується інтересами охорони еколого-правового і санітарного режиму цих земель.

Згідно зі ст. 43 Закону України «Про курорти» особи, винні в порушенні вимог законодавства про курорти, несуть цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність у встановленому законом порядку.

Закон не містить переліку правопорушень, що є юридичною підставою притягнення винних до юридичної відповідальності, не передбачені склади відповідних правопорушень (злочинів) також ні Кодексом України про адміністративні правопорушення, ні Кримінальним кодексом України. Це, однак, не означає, що вчинення правопорушень (злочинів) у сфері курортної справи, зокрема порушення правового режиму курортних та лікувально-оздоровчих територій, не тягнуть за собою юридичної відповідальності. Вчинення відповідних правопорушень (злочинів) є підставою для застосування норм юридичної відповідальності загального характеру. Зокрема, за порушення санітарного режиму округу (зони) санітарної охорони курорту винні особи несуть відповідальність за ст. 42 КпАП України «Порушення санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм». Відповідальність у цьому випадку настає у вигляді накладення на громадян адміністративного штрафу від одного до дванадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від шести до двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Використання не за цільовим призначенням земель оздоровчого призначення, недотримання природоохоронного режиму на них, розміщення, проектування, будівництво, введення в дію об'єктів, які негативно впливають на стан земель, неправильна експлуатація, знищення або пошкодження протиерозійних гідротехнічних споруд, захисних лісонасаджень на цих землях може потягти за собою притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності за ст. 53 КпАП України «Порушення правил використання земель» у вигляді накладення штрафу на громадян від трьох до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від десяти до двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Кобецька Н.Р. Екологічне право: навч. посібник. /Н.Р. Кобецька. - 2-ге вид., перероб. І допов. - К.:Юрінком Інтер, 2009 ст.314-315

Висновки

Одним із типів територій, що підлягають в Україні особливій державній охороні, є курортні та лікувально-оздоровчі території.

Зважаючи на функції, які виконують дані території, їх охорона на раціональне використання набувають великого значення.

В даній роботі було проаналізовано поняття лікувально-оздоровчих територій, курортів, курортних зон. Зокрема було виявлено проблему у співвідношенні цих понять та їх розмежуванні.

Широко було розглянуто класифікацію курортів та лікувально-оздоровчих зон.

Важливим питанням було з'ясування саме особливостей даних територій. Було виділено характерні юридичні ознаки лікувально-оздоровчих зон та курортів.

Одним із головних стало питання з'ясування правового режиму курортних та лікувально-оздоровчих зон. Так, наведено обмеження щодо їх використання.

Список використаної літератури

1. Бобкова А. Г. Правовое обеспечение рекреационной деятельности: автореферат дис. ... доктора юрид. наук : 12.00.04; 12.00.06 / А. Г. Бобкова. - Донецк, 2001.

2. Гетьман А.П., Шульга М.В., В.К. Попов та ін.. Екологічне право. Підручник/ «Право» 2005р.

3. Екологічне право України. Академічний курс: Підручник. - Е40/за заг. ред.. Ю.С. Шемшученка. - К.: Юридична думка, 2008.

4. Залозний М.Ю. Теоретико-правове визначення поняття курорт/ Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. -Серия «Юридические науки». Том 23 (62). № 1. 2010г.

5. Кобецька Н.Р. Екологічне право: навч. посібник. /Н.Р. Кобецька. - 2-ге вид., перероб. І допов. - К.:Юрінком Інтер, 2009

6. Орлов A. M. Проблеми визначення правового статусу лікувальних і оздоровчих місцевостей / А. М. Орлов // Держава і право: зб. наукових праць : юридичні і політичні науки. - К., 2003. - Вип. 21

7. Ткаченко Е. Н. Право пользования курортными, лечебно-оздоровительными и рекреационными зонами: автореферат дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.04 / Е. Н. Ткаченко. - Х., 1999. - 161 с

Размещено на Allbest.ru