Конституційно-правовий статус людина і громадянина в Україні
Розгляд громадянства як характеристики правового становища особи. Принципи його набуття й припинення. Дослідження громадянських, політичних, економічних, соціальних та культурних прав і свобод людини й громадянина в Україні. Аналіз гарантій та обов’язків.
Рубрика | Государство и право |
Вид | реферат |
Язык | украинский |
Дата добавления | 16.03.2017 |
Размер файла | 59,5 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Департамент освіти і науки Київської обласної державної адміністрації
КВНЗ КОР
Реферат
із основи правознавства
КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА В УКРАЇНІ
План
1. Громадянство України і статус іноземців в Україні
2. Поняття та види прав і свобод людини і громадянина в Україні
3. Громадянські права і свободи людини і громадянина в Україні
4. Політичні права і свободи громадян України
5. Економічні права та свободи людини і громадянина в Україні
6. Соціальні права і свободи людини і громадянина в Україні
7. Культурні права і свободи людини і громадянина в Україні
8. Гарантії прав і свобод людини і громадянина в Україні
9. Обов'язки людини і громадянина в Україні
1. Громадянство України і статус іноземців в Україні
Розуміння людини як громадянина є надзвичайно важливим у характеристиці її соціальної сутності, її правового становища як особи, яка має правову належність до тієї чи іншої держави, підпадає під дію її законодавства та узгоджує з ним свою поведінку.
Громадянство є тією необхідною підставою, яка надає особі, що має статус громадянина, можливість повною мірою долучитися до політичного, економічного, правового та культурного життя суспільства й держави. Обсяг тих прав і свобод, якими особа може користуватися в окремій державі, а також обсяг обов'язків, що покладені на неї цією державою, знаходяться у прямій залежності від наявності чи відсутності в особи статусу громадянина даної країни. Громадянські й політичні, економічні, соціальні та культурні права і свободи у повному обсязі надаються саме громадянам суверенної держави.
Отже, громадянство є одним із визначальних факторів у характеристиці правового становища особи, одним із найважливіших елементів її правового статусу.
Громадянином України, як і будь-якої держави, є не будь-яка людина, а котра проживає на її території, підкоряється державній владі, користується правами і виконує обов'язки. Громадянином України є лише та особа, яка перебуває в особливих правових зв'язках з Україною - зв'язках, що становлять зміст громадянства.
На відміну від населення, сукупності осіб, що проживають на території України і становлять, як було зазначено, демографічну категорію, громадяни України утворюють її народ, що є правовою категорією. Саме Український народ відповідно до Конституції України (ст. 5) є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні.
Відповідно до загальновизнаних норм міжнародного права, право на громадянство є невід'ємним правом кожної людини. Це визначено у Загальній Декларації прав людини від 10 грудня 1948 р. (ст. 15); у Міжнародному пакті про громадянські й політичні права від 16 грудня 1966 р. (ст. 24).
Зазначене положення міжнародних документів втілене в Конституції України та у Законі України "Про громадянство України" (преамбула).
Громадянство являє собою самостійний конституційно-правовий інститут. Правові норми, які становлять зміст інституту громадянства України, містяться у Конституції України (розд. I. II та ін.), в Законі України "Про громадянство України" (нова редакція) від 18 січня 2001 p., в інших нормативно-правових актах України, які видаються відповідно до Конституції і зазначеного Закону.
Відповідно до того значення, яке має конституційно-правовий Інститут громадянства для кожної людини, суспільства і держави, питання законодавчого регулювання відносин громадянства України належить згідно зі статтями 85 та 92 Конституції України до виключної компетенції Верховної Ради України. Ці функції Верховна Рада здійснює шляхом прийняття на основі Конституції відповідних законодавчих актів.
Зміст громадянства становлять права та обов'язки особи стосовно держави, з одного боку, а з другого - держави по відношенню до особи. Ці права й обов'язки виникають та існують у зв'язку з поширенням на особу юрисдикції держави. Таке поширення поряд з іншими факторами обумовлює набуття особою правосуб'єктності громадянина у повному обсязі, а також охорону її прав і законних інтересів з боку держави. Громадянські й політичні, економічні, соціальні та культурні права і свободи у повному обсязі надаються саме громадянам суверенної держави.
Правовий зв'язок між особою і державою виникає та існує в силу визнання державою цієї особи своїм громадянином. Цей зв'язок проявляється у поширенні суверенної влади держави на цю особу. Влада держави поширюється на її громадян незалежно від місця їхнього перебування - у межах цієї країни чи поза її межами. Тому зв'язок між особою і державою є постійним і стійким.
Згідно із Законом про громадянство саме громадянство України визначає правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їхніх взаємних правах та обов'язках. Отже, громадянство - це стійкий правовий взаємозв'язок між особою і державою, де обидва суб'єкти мають взаємні права та обов'язки.
Взаємні права та обов'язки особи та української держави передбачають, що громадяни України користуються всією повнотою прав і свобод та несуть усі обов'язки перед суспільством і державою. Це означає, що громадяни мають неухильно виконувати нормативні установлення держави, не порушувати прав і законних інтересів інших суб'єктів права, не завдавати шкоди навколишньому природному середовищу, захищати суверенітет і територіальну цілісність України. Держава ж охороняє права і свободи громадян, створює належні умови для реалізації громадянами своїх прав і свобод. Держава забезпечує рівність прав громадян в усіх сферах життєдіяльності нашої країни та захист прав та інтересів громадян як всередині країни, так і поза її межами.
Держава відповідальна перед громадянами. Згідно з Конституцією України утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (ст. 3). Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (ст. 25).
В Україні охорону прав громадян здійснюють відповідні державні органи та громадські організації. Захист прав громадян України за кордоном здійснюють від імені держави дипломатичні представництва та консульські установи України й безпосередньо Міністерство закордонних справ України.
З огляду на наведене вище можна дати таке визначення поняття громадянства. Громадянство України - це усталений правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках. Цей зв'язок передбачає поширення на особу всього обсягу встановлених у її законодавстві прав, свобод і обов'язків та захист і охорону прав і законних Інтересів громадян з боку держави як всередині країни, так і поза її межами.
Правове становище громадянина суттєво відрізняється від правового статусу інших осіб, які проживають на території держави (іноземців, осіб без громадянства тощо). Причому статус громадянина зберігає свої особливості і в тому випадку, коли громадянин України постійно або тимчасово проживає на території іншої держави.
Таким чином, громадянство являє собою певне правове становище особи, яке обумовлене зв'язком, як правило, політичного характеру, з Українською державою, що має своїм наслідком виникнення взаємних прав та обов'язків громадян і держави. Саме із громадянством пов'язані найсуттєвіші наслідки для обох сторін правовідносин, що розглядаються - обсяг прав. обов'язків та взаємної відповідальності держави і громадянина.
Громадянству як правовому становищу притаманні певні характеристики. Серед них можна виділити такі: по-перше, індивідуальне, документальне, юридичне оформлення громадянства кожної людини (паспорт, свідоцтво про належність до громадянства України або інший, визначений законодавством документ, який містить вказівку про громадянство людини); по-друге, стійкий характер відносин громадянства; по-третє, двосторонній зв'язок між людиною і державою, що проявляється у певному комплексі взаємних прав, обов'язків таї відповідальності, який базується на визнанні та повазі до гідності, основних прав і свобод людини; по-четверте, поширення на громадянина суверенної влади держави як всередині країни, так і поза її межами.
Громадянство України як специфічний правовий зв'язок особи і Української держави базується на певних принципах, що визначені в Конституції України та Законі України "Про громадянство України".
У законодавстві України відображені й закріплені такі основні принципи, на яких базується громадянство України (ст. 2 Закону); принцип єдиного громадянства; принцип запобігання виникненню випадків без громадянства; принцип неможливості позбавлення громадянства України; принцип визнання права громадянина України на зміну громадянства; принцип неможливості автоматичного набуття громадянства України іноземцем чи особою без громадянства внаслідок укладення шлюбу з громадянином України або набуття громадянства його дружиною (чоловіком) та автоматичного припинення громадянства України одним з подружжя внаслідок припинення шлюбу або припинення шлюбу другим із подружжя; рівності перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку і моменту набуття ними громадянства України; збереження громадянства незалежно від місця проживання громадянина України.
Зазначені принципи є відносно самостійними, і в той же час вони становлять єдину систему засад, що лежать в основі громадянства України.
Одним із перших питань, що виникають під час розгляду проблеми громадянства України, які будь-якої держави, є питання про визначення категорії осіб, які є громадянами України, або. іншими словами, - хто визнається громадянином України.
Відповідно до ст. З Закону України "Про громадянство України" громадянами України є: 1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 р.) постійно проживали на території України; 2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" (13 листопада 1991 р.) проживали в Україні і не були громадянами інших держав; 3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 р. і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 р. органами внутрішніх справ України внесено напис "громадянин України", а також діти таких осіб, які прибули разом із батьками на Україну, якщо на момент прибуття в Україну вони не досягли повноліття; 4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.
Отже, для певних категорій осіб у Законі України "Про громадянство України" (п. З ст. 3) встановлено спрощений порядок визначення їхньої належності до громадянства України. Це особи, які прибули на Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 р. І яким у паспорті громадянина України органами внутрішніх справ України внесено напис "громадянин України", а також діти таких осіб, які прибули разом із батьками на Україну, якщо на момент прибуття в Україну вони не досягай повноліття.
Таким чином, Закон чітко визначив категорії осіб, які визнаються громадянами України. Так, відповідно до п. 1 ст. З Закону України "Про громадянство України" та ст 9 Закону України "Про правонаступництво України" всі громадяни колишнього СРСР, які постійно проживали на території України на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 p.), е громадянами України. Заперечувати ж належність до громадянства України відповідно до Закону України "Про громадянство України" фактично можуть лише особи, які на момент набуття чинності Законом мали статус Іноземних громадян. Усі інші особи, які постійно проживали в Україні на момент набуття чинності Законом "Про громадянство України", тобто на 13 листопада 1991 p., визнаються громадянами України.
Згідно з п. 4 ст. З Закону громадянами України визнаються особи, які набули громадянство України відповідно до Закону України "Про громадянство України".
Набуття громадянства України може здійснюватися на підставах, що визначені у ст. 6 Закону, а саме: 1) за народженням; 2) за територіальним походженням; 3) внаслідок прийняття до громадянства України; 4) внаслідок поновлення у громадянстві України; 5) внаслідок усиновлення; 6) внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування, влаштування дитини в дитячий заклад чи заклад охорони здоров'я, в дитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім'ю або передачі на виховання в сім'ю патронатного вихователя; 7) внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки або піклування; 8) внаслідок перебування у громадянстві України одного чи обох батьків дитини; 9) внаслідок визнання батьківства чи материнства або встановлення факту батьківства чи материнства; 10) за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами.
Встановлені підстави відповідають інтересам нашої держави та загальновизнаним принципам міжнародного права.
В Україні, відповідно до ст. 7 Закону України "Про громадянство України" (2001 p.), особа, батьки або один з батьків якої на момент народження були громадянами України, є громадянами України. Поряд з цим в Законі зазначено, що особа, яка народилася на території України від осіб без громадянства, які на законних підставах проживають на території України, є громадянином України. Особа, яка народилася за межами України від осіб без громадянства, які постійно на законних підставах проживають на території України і не набула за народженням громадянства Іншої держави, є громадянином України. Особа, яка народилася на території України від іноземців, які постійно на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства жодного з батьків, є громадянином України.
Особа, яка народилася на території України, одному з батьків якої надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, й не набула за народженням громадянства жодного з батьків або набула за народженням громадянство того з батьків, якому надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, є громадянином України. За цим же Законом (ст. 7) особа, яка народилася на території України від Іноземця і особи без громадянства, які постійно на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням громадянства того з батьків, який є іноземцем, є громадянином України.
Вельми важливим є й положення ст. 7 цього Закону про те, що новонароджена дитина, знайдена на території України, обоє з батьків якої невідомі (знайда), є громадянином України. Особа, яка має право на набуття громадянства України за народженням, є громадянином України з моменту народження.
Іншою підставою набуття громадянства України відповідно до ст. 6 Закону є набуття громадянства за територіальним походженням. Порядок набуття громадянства за цією підставою визначається ст. 8 Закону України "Про громадянство України". Зокрема, особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 р. на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української
Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов'язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України. Іноземці, які є громадянами (підданими) кількох держав, подають зобов'язання припинити громадянство всіх цих держав. Іноземці, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, замість зобов'язання припинити іноземне громадянство подають декларацію про відмову особи, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, від іноземного громадянства. Дитина, яка народилася чи постійно проживала на території УРСР (або хоча б один з її батьків, дід чи баба народилися чи постійно проживали на територіях, зазначених у частині першій цієї статті) і є особою без громадянства або іноземцем, щодо якого подано зобов'язання припинити іноземне громадянство, реєструється громадянином України за заявою одного з батьків або опікуна чи піклувальника. Дитина, яка народилася на території України після 24 серпня 1991 р. і не набула за народженням громадянство України та є особою без громадянства або іноземцем, щодо якого подано зобов'язання припинити іноземне громадянство, реєструється громадянином України за клопотанням одного з її законних представників.
Особливо детально Закон України "Про громадянство України" регулює порядок набуття громадянства внаслідок прийняття до громадянства. Іноземець або особа без громадянства зазначається в цьому Законі (ст. 9) можуть бути за їх клопотанням прийняті до громадянства України.
Прийняття до громадянства, як правило, визначається як натуралізація або укорінення. Натуралізація - це надання органами державної влади країни громадянства зацікавленій особі на її прохання. У світовій практиці натуралізація є найбільш поширеним способом надання громадянства.
Встановлення певних умов, що є обов'язковими для набуття громадянства тієї чи іншої країни, визнається у світовій практиці цілком правомірним. Право встановлювати ті чи інші цензи та умови натуралізації передбачене, зокрема, Конвенцією про скорочення без громадянства. Метою встановлення кола певних вимог натуралізації є прагнення захистити інтереси цієї держави та забезпечити нормальне входження в нове суспільство людини, яка набуває громадянство.
Пріоритетною умовою прийняття до громадянства є визнання і дотримання Конституції України та законів України. Другою підставою є зобов'язання припинити іноземне громадянство або перебування в іноземному громадянстві (для осіб, які були громадянами держав, міжнародні договори з якими дозволяють особам звертатися для набуття громадянства України за умови, якщо вони доведуть, що вони не є громадянами іншої договірної сторони).
При цьому в Законі зазначається, що іноземці, які перебувають у громадянстві (підданстві) кількох держав, подають зобов'язання припинити громадянство (підданство) цих держав і повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту прийняття їх до громадянства України.
Третьою умовою прийняття до громадянства України є безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п'яти років. Але ця умова не поширюється на іноземців чи осіб без громадянства, які перебувають у шлюбі з громадянином України понад два роки, і на іноземців чи осіб без громадянства які перебували з громадянином України понад два роки у шлюбі, що припинився внаслідок його смерті. Дворічний термін перебування у шлюбі з громадянином України не застосовується до іноземців і осіб без громадянства, яким було надано дозвіл на імміграцію відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України "Про імміграцію".
Для осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, термін безперервного проживання на законних підставах на території України встановлюється на три роки з моменту надання їм статусу біженця в Україні чи притулку в Україні, а для осіб, які в'їхали в Україну особами без громадянства, - на три роки з моменту в'їзду в Україну.
Четвертою умовою прийняття до громадянства України є отримання дозволу на постійне проживання в Україні. Ця умова не поширюється на осіб, які мають у паспорті громадянина колишнього Союзу СРСР зразка 1974 року відмітку про постійну або тимчасову прописку на території України, а також осіб, яким надано статус біженця в Україні або притулок в Україні.
П'ятою умовою прийняття до громадянства України є володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, достатньому для спілкування. Ця умова, звичайно, не поширюється на осіб, які мають певні фізичні вади (сліпі, глухі, німі).
Шостою умовою прийняття до громадянства є наявність законних джерел існування. Ця умова не поширюється на осіб, яким надано статус біженця в Україні або притулок в Україні, та на іноземців і осіб без громадянства, які прибули в Україну на постійне проживання до набуття чинності Законом України "Про імміграцію" (7 серпня 2001 р.) і мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про прописку або отримали посвідку на постійне проживання в Україні.
Прийняття до громадянства України дитини, яка проживає в Україні і один із батьків якої або інша особа, яка відповідно до цього Закону є її законним представником і має дозвіл на імміграцію в Україну, здійснюється без урахування умов, передбачених пунктами 1, 3-6 ч. 2 цієї статті. Дозвіл на імміграцію в Україну не вимагається, якщо законним представником дитини є особа, якій надано статус біженця в Україні або притулок в Україні, або іноземець чи особа без громадянства, які прибули в Україну на постійне проживання до набуття чинності Законом України "Про імміграцію" (7 серпня 2001 р.) і мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про прописку або отримали посвідку на постійне проживання в Україні.
Законом також передбачено ряд обмежень щодо прийняття до громадянства України. Зокрема, до громадянства України не приймається особа, яка: 1) вчинила злочин проти людства чи здійснювала геноцид; 2) засуджена в Україні до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину (до погашення або зняття судимості); 3) вчинила на території іншої держави діяння, яке визнано законодавством України тяжким або особливо тяжким злочином.
Наступною підставою набуття громадянства є поновлення в громадянстві України (ст. 10). За Законом України "Про громадянство" особа, яка припинила громадянство України, є особою без громадянства і подала заяву про поновлення у громадянстві України, реєструється громадянином України незалежно від того, проживає вона постійно в Україні чи за кордоном, за відсутності обставин, передбачених ч. 5 ст. 9 цього Закону.
Підстава набуття громадянства України внаслідок усиновлення (статті 6, 11) полягає в тому, що дитина, яка є іноземцем або особою без громадянства і яку усиновлять громадяни України або подружжя, один з якого є громадянином України, а другий - особою без громадянства, стає громадянином України з моменту набрання чинності рішенням про усиновлення, незалежно від того, проживає вона постійно в Україні чи за кордоном.
Набуття громадянства України внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування (статті 6,12) означає насамперед, що дитина, яка є іноземцем або особою без громадянства і над якою встановлено опіку чи піклування громадян України або осіб, одна з яких є громадянином України, а друга - особою без громадянства, стає громадянином України з моменту прийняття рішення про встановлення опіки чи піклування. Дитина, яка проживає на території України та є особою без громадянства або іноземцем і над якою встановлено опіку чи піклування осіб, одна з яких є громадянином України, а друга - іноземцем, стає громадянином України з моменту прийняття рішення про встановлення опіки або піклування, якщо вона у зв'язку з встановленням опіки чи піклування не набуває громадянства опікуна чи піклувальника, який є іноземцем.
Підстава набуття громадянства України особою, визнаною судом недієздатною, внаслідок встановлення над нею опіки громадянина України полягає в тому, що іноземець або особа без громадянства, які проживають в Україні на законних підставах, визнані судом недієздатними, над якими встановлено опіку громадянина України набувають громадянства України з моменту набрання чинності рішенням про встановлення опіки.
Підстава набуття громадянства дитиною у зв'язку з перебуванням у громадянстві України її батьків чи одного з них (статті 6,14) полягає в тому, що дитина, яка є іноземцем або особою без громадянства, один з батьків якої є громадянином України, а другий - особою без громадянства, реєструється громадянином України за клопотанням того з батьків, який є громадянином України.
Підстава набуття громадянства дитиною внаслідок встановлення батьківства полягає в тому, що у разі встановлення батьківства дитини, мати якої є іноземкою або особою без громадянства, а батьком визнається громадянин України, дитина незалежно від місця її народження та місця постійного проживання стає громадянином України.
Набуття громадянства дітьми, як правило, не потребує їх згоди. Проте набуття громадянства дітьми віком від 14 до 18 років може відбуватися лише за їх добровільною згодою (ст. 16 Закону України "Про громадянство України").
Набувши громадянство України, особа, як правило, перебуває в ньому все життя. Але об'єктивно можливо й припинення громадянства України.
Підставами припинення громадянства України є: 1) вихід з громадянства України; 2) втрата громадянства України; 3) припинення громадянства України за підставами, передбаченими міжнародними договорами.
Пріоритетною підставою припинення громадянства України є вихід з громадянства України. Ця підстава полягає в тому, що громадянин України, який виїхав на постійне проживання за кордон, може вийти з громадянства України за його клопотанням. Якщо дитина виїхала разом з батьками на постійне проживання за кордон і батьки виходять з громадянства України, за клопотанням одного з батьків разом з батьками з громадянства України може вийти і дитина.
Щоправда, Законом України "Про громадянство України" (ст. 18) передбачені певні обмеження щодо виходу з громадянства України. Зокрема, вихід з громадянства України не допускається . якщо особу, яка клопоче про вихід з громадянства України, в Україні притягнуто як обвинувачену у кримінальній справі або стосовно якої в Україні є обвинувальний вирок суду, що набрав чинності й підлягає виконанню.
Втрата громадянства України відбувається насамперед, якщо громадянин України після досягнення ним повноліття добровільно набув громадянства іншої держави.
Крім того, громадянство України втрачається, якщо іноземець набув громадянство України і не подав у порядку, передбаченому Законом, документ про припинення іноземного громадянства або декларацію про відмову від нього; якщо іноземець набув громадянство України і скористався правами або виконав обов'язки, які надає чи покладає на нього іноземне громадянство; якщо особа набула громадянство України на підставі ст. 9 цього Закону внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів; якщо громадянин України без згоди державних органів України добровільно вступив на військову службу, на роботу в службу безпеки, правоохоронні органи, органи юстиції або органи державної влади чи органи місцевого самоврядування іншої держави.
Вирішення питань громадянства здійснюється системою органів: Президентом України; Комісією при Президентові України; спеціально уповноваженими центральними органами виконавчої влади з питань громадянства; Міністерством закордонних справ України, дипломатичними представництвами та консульськими установами України.
Визначальна роль у вирішенні питань громадянства України належить Президенту України. Відповідно до Закону України "Про громадянство України" (ст. 22) Президент України приймає рішення і видає укази відповідно до Конституції України і цього Закону про прийняття до громадянства України і про припинення громадянства України; визначає порядок провадження за заявами і поданням з питань громадянства та виконання прийнятих рішень; затверджує Положення про Комісію при Президентові України з питань громадянства.
Міністерство закордонних справ України, дипломатичні представництва і консульські установи України здійснюють повноваження щодо осіб, які постійно проживають за кордоном.
Решту питань вирішують спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади та Комісія при Президентові України.
Рішення з питань громадянства. прийняті спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань громадянства, Міністерством закордонних справ України та їх органами, можуть бути за Законом України "Про громадянство України" оскаржені у встановленому законом порядку до суду (ст. 26).
Особи, які постійно проживають за кордоном, оскаржують неправомірні дії чи бездіяльність посадових осіб дипломатичних представництв чи консульських установ України у встановленому порядку до суду.
Порушення законодавства про громадянство об'єктивно тягне за собою юридичну відповідальність. Відповідно до ст. 29 Закону України "Про громадянство України" посадові та службові особи, які порушили цей Закон, несуть відповідальність у порядку, передбаченому Законом України.
Слід зазначити, що, окрім правового режиму громадянства України, особи, що на законних підставах перебувають на території України, можуть мати або набувати й інші особисті правові стани чи режими. Зокрема, правовий статус іноземців та осіб без громадянства.
Конституційно-правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які проживають або тимчасово перебувають в Україні, порядок їх в'їзду та виїзду з України регулюється Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 7 червня 1994 р.
Іноземці та особи без громадянства, що легально перебувають на території України, мають ті самі права і свободи та виконують ті самі обов'язки, що й громадяни України, за винятком прав і обов'язків, закріплених Конституцією виключно за громадянами України. Зокрема, іноземці та особи без громадянства, на відміну від громадян України, не мають ряду політичних прав, у тому числі й виборчих, і не несуть такі обов'язки, як відбування військової служби, щорічне подання декларації про свій майновий стан і доходи тощо.
Іноземці та особи без громадянства є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин.
Окремі категорії іноземців в Україні мають певні юридичні преференції. Так, чинне законодавство України, розвиваючи положення ст. 12 Конституції України про задоволення державою національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за її межами, визначило правовий статус закордонних українців. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про правовий статус закордонних українців" від 4 березня 2004 p., закордонним українцем є особа, яка перебуває в громадянстві (підданстві) іншої держави, але має українське етнічне походження або є походженням з України.
Задоволення культурно-мовних, освітніх, інформаційних та інших потреб закордонних Українців здійснюється в рамках національної концепції співпраці з українцями, що проживають за кордоном. Закордонні українці мають ті самі права і обов'язки, що й іноземці та особи без громадянства, за виключенням спрощеного режиму в'їзду та виїзду в Україну Також, на відміну від іноземців та осіб без громадянства, за видатні заслуги перед Україною закордонні українці можуть бути нагороджені державними нагородами України та відзнаками Президента України.
Протягом останніх років, коли у світі зростає кількість військових, національних, етнічних, релігійних конфліктів, а уряди ряду недемократичних країн світу відмовилися від політичного та ідеологічного плюралізму, збільшується кількість біженців. В окремих випадках біженці обирають місцем свого притулку й Україну.
Закон України "Про біженців" від 21 червня 2001 р. визначає біженців як осіб, які не є громадянами України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебувають за межами країни своєї громадянської належності та не можуть користуватися захистом цієї країни або не бажають користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань.
Особи, яким надано статус біженця в Україні, є Іноземцями чи особами без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах. Такі особи користуються тими ж правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України (за винятками, встановленими законодавством України). На практиці біженці мають ті самі права й обов'язки, що й Іноземці та особи без громадянства.
2. Поняття та види прав і свобод людини і громадянина в Україні
Істотним складовим елементом конституційно-правового статусу особи є інститут прав і свобод людини і громадянина в Україні. Цей інститут слід розглядати в органічному зв'язку з інститутом громадянства, оскільки права і свободи людини і громадянина визначають сутність і зміст правових зв'язків особи і держави.
Ідея природних і невідчужуваних прав людини як основи її правового статусу сягає своїми витоками ще часів античності. Так, у кінці ХIХ ст. відомий російський правознавець Б.М. Чичерін, розмірковуючи у своїй роботі "Загальне державне право" (1894 р.) над походженням прав людини, писав, що давні народи мало переймалися особистими правами людини, а за часів античності ці права зводилися переважно до можливості брати участь в управлінні державними справами. Водночас уже в давнину заява особи "civis Romanus sum" ("я громадянин Риму") захищала таку особу від свавілля з боку влади.
Надалі ідея прав людини почала набувати свого звичного для сьогодення значення лише через призму реалізації ідеалів класичного європейського конституціоналізму під час буржуазно-демократичних революцій у Європі та війни за незалежність у США в кінці XVIII - на початку ХIХ ст. Хоча були й більш ранні спроби конституювання прав людини. Зокрема, права людини стали ідеологічним стрижнем Конституції Пилипа Орлика 1710 року, яка мала відомий вплив на розвиток європейської конституційно-правової думки.
Права людини стали основним гаслом і найбільшим здобутком тогочасних революцій і воєн за незалежність. Не випадково, що одним із перших загальновизнаних конституційних актів в історії людства стала Декларації прав людини і громадянина 1789 року у Франції, яку можна вважати предтечею Загальної декларації прав людини 1948 року.
Надалі, в ХIХ - XXI століттях, розвиток конституціоналізму супроводжувався розширенням номенклатури унормованих прав людини та удосконаленням юридичних механізмів їх гарантування. На жаль, цей процес був зупинений і навіть повернутий у зворотному напрямку під час І і ІІ світової воєн, які продемонстрували вразливість гуманітарних ідеалів людства та прав і свобод людини за відсутності відповідних міжнародних гарантій.
З огляду на це засновники ООН, приймаючи Статут цієї поважної міжнародної організації на Конференції в Сан-Франциско в 1945 році, визначили принцип поваги до прав людини основною метою та завданням діяльності ООН. На виконання своїх статутних завдань уже в 1946 році ООН заснувала Комісію з прав людини - основний орган у рамках системи ООН. що визначає політику цієї організації у сфері прав людини. Утім повоєнний світ очікував не лише на поновлення ідеалів гуманізму та людяності, втілених у правах людини, а й на їх визнання та гарантування на міжнародному рівні. Відповідна клопітлива робота була з успіхом здійснена членами Комісії.
Після ретельного вивчення підготованого Комісією проекту Загальної декларації прав людини і 1 400 етапів голосування майже за кожним його пунктом і словом Генеральна Асамблея урочисто прийняла Загальну декларацію прав людини. Ця визначна подія відбулася 10 грудня 1948 р. в Парижі. Відтоді відзначення річниць з дня прийняття Декларації стало справедливо вважатися святом консолідації всіх правозахисників світу.
У новітніх конституціях, до яких відноситься й чинна Конституція України, поряд із розширенням системи громадянських, політичних, економічних, культурних (духовних) прав і свобод, закріплюються нові види прав і свобод - інформаційні та екологічні. При цьому нині значна увага приділяється не лише розширенню прав і свобод людини, а й їх реальному змістовному наповненню та гарантованості.
Генезис прав і свобод людини сприяв удосконаленню знань про їх юридичну природу. В українській правовій науці усталилася думка, що права людини - це передусім її, що необхідні для нормального існування і розвитку як особистості, це певні невід'ємні можливості її особистої свободи, вільної життєдіяльності в суспільстві. Натомість, свобода людини - це також спосіб її можливої та дозволеної поведінки57. Отже, на практиці права людини і її свободи є схожими і часто визначаються як єдина категорія - "права і свободи людини".
Під конституційними правами і свободами людини і громадянина прийнято розуміти гарантовану Конституцією та державою міру можливої поведінки або діяльності особи (колективу осіб) з метою задоволення своїх законних потреб та інтересів у політичній, економічній, соціальній, культурній (духовній) та інших сферах суспільного життя.
За своїм змістом права і свободи людини - це право на володіння, користування і розпорядження політичними, економічними, соціальними та культурними (духовними) цінностями; за формою вони е видом, способом поведінки або діяльності особи чи колективу осіб у суспільстві з метою задоволення своїх політичних, економічних, соціальних і культурних (духовних) потреб та інтересів.
На сьогодні конституційні права і свободи людини відрізняються своєю багатоманітністю, а питання їх класифікації та систематизації стали традиційними для юридичної науки і практики. Як правило, виділяють офіційну та неофіційну (доктринальну) класифікацію прав людини. Перша із них передбачена чинними міжнародними договорами, а друга здійснюється вченими-правознавцями. При цьому конкретні найменування груп прав людини відчутно різняться, що зайвий раз підтверджує тезу про множинність сучасних прав людини.
Прийнято вважати, що першу групу так званих "елементарних" прав і свобод на цивілізаційному рівні закріпила Загальна декларація прав людини 1948 року. Йдеться про унормування на міжнародному рівні права на життя; свободу і недоторканість особи; свободу від рабства; заборону тортур або жорстокого, нелюдяного ставлення або покарання; рівність перед законом тощо. Другу групу прав людини склали її особисті цивільні права: право особи на визнання її правосуб'єктності; свобода пересування та вибору місця проживання; право на притулок; право на громадянство; право володіння майном. Третю і четверту групи прав людини складають політичні права і свободи, а також економічні, соціальні та культурні права.
Утім існують і інші класифікації прав і свобод людини. Зокрема, права людини розрізняють за сферою суспільних відносин, у яких ці права існують, називаючи громадянські, політичні, соціальні, економічні, культурні та екологічні права. Така класифікація застосовується протягом багатьох років, ґрунтується на міжнародних документах. Іноді правознавці виділяють і так звані "новітні" права - "колективні" або солідарні - такі, як права народу, національних меншин чи інших соціальних груп чи асоціацій на самовизначення (правову самоідентифікацію), на розвиток, на здорове довкілля тощо. У сучасній юридичній науці поширені й інші точки зору щодо системи прав і свобод людини та її складових.
Зокрема, права і свободи людини можуть бути класифікованими: 1) за предметом конституційні права і свободи людини І громадянина поділяються на політичні, економічні, соціальні, культурні (духовні), інформаційні, екологічні; 2) за суб'єктами -це Індивідуальні та колективні права; права І свободи громадян України та права 1 свободи Іноземців 1 осіб без громадянства; 3) за походженням - природні та позитивні (похідні); 4) за віковою приналежністю - права дитини, права молоді; права людей похилого віку; 5) за статевою приналежністю - права жінки тощо. У своїй сукупності ці права і свободи утворюють систему основних прав і свобод людини і громадянина, основними елементами якої традиційно вважають громадянські, політичні, економічні, соціальні та культурні права і свободи людини і громадянина. право свобода людина громадянин
3. Громадянські права і свободи людини і громадянина в Україні
Пріоритетним елементом системи основних прав і свобод людини і громадянина є громадянські права і свободи, які іноді називають особистими з огляду на те, що вони є індивідуальними, природними, виникають з часу народження людини, незалежно від її громадянства, і не можуть бути ніким скасовані чи припинені.
Первинним невід'ємним правом людини є її право на життя, що виникає з моменту її народження (ст. 27). Право на життя не може бути скасованим чи обмеженим будь-ким. На вимогу Ради Європи Україна відмовилася від смертної кари як вищої міри покарання. Кримінальний кодекс України 2001 року скасував смертну кару.
Життя людини визнається найвищою соціальною цінністю, і держава бере на себе обов'язок захищати це право. Окрім того, кожна людина має право захищати своє життя і здоров'я та життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань.
Істотним громадянським правом є право кожного на повагу до його гідності (ст. 28). Гідність людини є її невід'ємним внутрішнім ставленням до себе як до унікальної, цілісної особистості, повноцінного члена суспільства. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.
Конституція також гарантувала, що жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим та іншим дослідам. Участь у таких дослідах може ґрунтуватися виключно на добровільних основах і за умови наукового характеру таких досліджень.
Наступним громадянським правом, яке закріплене у Конституції України, є право кожної людини на свободу та особисту недоторканість (ст. 29). Це право передбачає, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законами. Тобто кожна особа з моменту її затримання чи арешту має право на правовий захист та оскарження в суді свого затримання або арешту, про які мають бути негайно повідомлені родичі затриманого чи заарештованого.
Утім Конституція передбачає, що у разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи припинити його уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом 72 годин має бути перевірена судом. У разі відсутності вмотивованого рішення суду протягом 72 годин затримана особа негайно звільняється. Як правило, такі затримання здійснюються з метою запобігання особливо тяжким злочинам.
Право на недоторканість житла (ст. 30) є правом кожного на гарантовану державою охорону його житла від незаконного вторгнення, проникнення та інших посягань з боку будь-яких суб'єктів конституційно-правових відносин. Зокрема, ст. 30 Конституції України захищає право власників, законних орендарів або наймачів житла чи іншого володіння від проникнення до житла чи іншого володіння, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.
У невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду й обшуку. Зокрема, такий порядок установлюється Законом України "Про оперативно-розшукову діяльність" від 18 лютого 1992 р. та іншими законами України у сфері правоохоронної діяльності.
Спорідненим до права на недоторканість житла є право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, встановлене ст. 31 Конституції України. Це право гарантується нормами адміністративного та кримінального права України, які встановлюють юридичну відповідальність за порушення права на таємницю листування телефонних розмов, телеграфної та Іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише на підставі рішень суду, в порядку, встановленому законом, з метою запобігати злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншим способом одержати інформацію неможливо. Такі випадки регулюються положеннями Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" від 18 лютого 1992 р. та Закону України "Про Службу безпеки України" від 25 березня 1992 р.
Наступним видом громадянських прав людини є її права у сфері сімейного й особистого життя, які значною мірою залежні від морально-етичних норм, що властиві тому чи іншому суспільству. Стаття 32 Основного Закону декларує, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Зокрема, не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. До такої конфіденційної Інформації відноситься інформація про усиновлення, грошові вклади, заповіти, стан здоров'я, особисті стосунки людини тощо.
У разі поширення недостовірної інформації про особу та членів її сім'ї, держава гарантує судовий захист права спростовувати таку інформацію, вилучення її та відшкодування моральної і матеріальної шкоди, завданої збиранням, зберіганням і поширення недостовірної інформації. Як правило, йдеться про інформацію, що наносить шкоду особистій і діловій репутації людини та членів її сім'ї.
До того ж Конституцією закріплюється право громадян на ознайомлення в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною та іншою захищеною законом таємницею.
Іншим громадянським правом людини і громадянина є право на вільне пересування, вільне проживання та вільне залишення території України (ст. 33). Це право деякі вчені відносять до політичних прав, що не зовсім відповідає дійсності, оскільки право на вільне пересування, вільне проживання та вільне залишення території України не відноситься до політичної сфери суспільних відносин і не впливає на їх стан і якість. До того ж це право поширюється на всіх осіб, які законно перебувають на території України, без огляду на їх громадянство чи вік.
Право на вільне пересування, вільне проживання та вільне залишення території України є новим для вітчизняної конституційної теорії та практики, оскільки за радянської доби таке право не лише не закріплювалося, а й заборонялося. Одним із позитивних здобутків його закріплення в Конституції України 1996 року стала ліквідація архаїчного інституту прописки.
Так само відносять до громадянських прав і право на свободу думки і слова (ст. 34) та право на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35). Хоча існує думка, що право на свободу думки і слова слід зараховувати до культурних прав людини і громадянина, оскільки воно визначає міру можливої поведінки саме в культурній (духовній) сфері суспільних відносин. Це право гарантує кожному право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб, за винятком інформації, обіг якої обмежується чинним законодавством.
Право на свободу думки і слова передбачає, що кожен має право сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати жодної (бути атеїстом). безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.
При цьому необхідно враховувати, що Україна декларує себе світською державою, в якій церква відділена від держави, а школа - від церкви. Тож належність особи до певної релігійної організації не звільняє таку особу від виконання її конституційних обов'язків. Винятком є члени релігійних організацій, які з огляду на релігійні переконання (релігійна заборона брати в руки зброю) здійснюють свій військовий обов'язок шляхом проходження альтернативної військової служби.
4. Політичні права і свободи громадян України
Політичні права громадян України, поряд з громадянськими правами і свободами, є пріоритетними у системі конституційних прав і свобод людини й громадянина. Політичні права і свободи належать громадянам України і виражають зміст правовідносин між особою і державою. Відповідно, у науковій і навчальній літературі отримав поширення вираз "політичні права і свободи громадян України.
До політичних прав і свобод людини і громадянина традиційно відносять право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації (ст. 36); право громадян України брати участь в управлінні держав ними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати та бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування (ст. 38); право громадян України збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації (ст. 39); право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування (ст. 40).
Політичні права і свободи громадян України - це конституційно визначена міра можливої політичної поведінки особи, насамперед участі у безпосередньому народовладді, здійсненні державної влади і місцевого самоврядування, в яких особа виступає передовсім як громадянин України, учасник суспільно-владних відносин.
Особливістю політичних прав і свобод людини і громадянина є те, що, за винятком права на об'єднання в неполітичні організації і права на індивідуальні та колективні звернення, вони належать виключно громадянам України, які досягли 18 років і набули повної правосуб'єктності. На відміну від громадянських (особистих) прав, які за своєю природою є невідчужуваними, політичні права можуть обмежуватися відповідно до закону в Інтересах національної безпеки та громадського порядку, а також стосовно громадян України, визнаних у судовому порядку недієздатними.
Ще однією особливістю політичних прав і свобод громадян України є високий ступінь їх гарантованості не лише на національному, а й на міжнародному рівні. Рівень гарантованості політичних прав і свобод постійно піддається моніторингу з боку впливових міжнародних організацій (ООН, ЄС, Рада Європи, ПАРЄ та ін.) і свідчить про рівень демократії в Україні.
...Подобные документы
Визначення конституційно-правового статусу людини і громадянина як сукупності базових правових норм та інститутів. Місце органів правосуддя в механізмі захисту громадянських, політичних, соціально-економічних та культурних прав і свобод громадян.
курсовая работа [112,4 K], добавлен 19.07.2016Поняття, зміст та характерні ознаки громадянських прав і свобод людини в Україні. Сутність конституційних політичних прав і свобод громадянина. Економічні, соціальні, культурні і духовні права і свободи людини та громадянина, їх гарантії і шляхи захисту.
курсовая работа [51,2 K], добавлен 09.05.2011Юридична конструкція правового статусу особи. Негативні та позитивні риси гарантій прав, свобод і обов’язків людини і громадянина в демократичній державі. Права особи у структурі правового статусу. Правове становище особи в Україні, її законні інтереси.
курсовая работа [58,2 K], добавлен 07.02.2011Поняття, структура та види конституційно-правового статусу людини і громадянина. Громадянство України як елемент правового статусу, порядок його набуття та припинення. Конституційно-правове визначення інституту громадянства України та його принципи.
дипломная работа [72,7 K], добавлен 31.08.2014Поняття, підстави набуття і припинення громадянства України. Правовий статус особистості. Класифікація і характеристика прав, свобод і обов’язків людини і громадянина. Види міжнародних стандартів у сфері прав людини: поняття, акти, що їх визначають.
презентация [222,9 K], добавлен 06.04.2012Права людини і громадянина. Види гарантій прав і свобод людини і громадянина та їх реалізація за законодавством України. Інститут парламентського уповноваженого з прав людини як важливий механізм захисту конституційних прав і свобод людини та громадянина.
курсовая работа [33,1 K], добавлен 14.05.2014Правова характеристика основних прав людини як суспільних і соціальних явищ. Поняття, принципи і вміст правового статусу людини. Правовий статус громадян України, іноземців і осіб без громадянства. Міжнародні гарантії прав і свобод людини в Україні.
курсовая работа [53,3 K], добавлен 02.01.2014Поняття, структура та види конституційно-правового статусу людини і громадянина. Громадянство України як елемент правового статусу. Порядок набуття та припинення громадянства України. Юридичне та нормативно-правове закріплення інституту громадянства.
курсовая работа [65,2 K], добавлен 23.09.2014Конституційні принципи правового статусу людини і громадянина в Україні. Українське законодавство про права, свободи, законні інтереси та обов’язки людини і громадянина. Міжнародний захист прав людини. Органи внутрішніх справ і захист прав людини.
магистерская работа [108,6 K], добавлен 04.12.2007Історія становлення соціальних та економічних прав і свобод людини і громадянина в Україні. Особливості та нормативно-правові засади їх регламентації, відображення в законодавстві держави. Проблеми реалізації та захисту соціальних та економічних прав.
курсовая работа [60,1 K], добавлен 20.11.2014Поняття та порівняння загального та адміністративно-правового статусу людини і громадянина. Види адміністративно-правового статусу громадянина та характеристика його елементів: правосуб’єктність, громадянство, права та обов’язки, юридичні гарантії.
реферат [31,2 K], добавлен 21.06.2011Права людини, права нації (народу) та їх розвиток у сучасний період. Правовий статус громадян України, іноземців та осіб без громадянства. Міжнародні організаційно-правові механізми гарантування і захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.
дипломная работа [68,7 K], добавлен 01.07.2009Становлення прав людини та основні підходи до розв’язання проблеми прав людини. Принципи конституційно-правового статусу громадянина в українському законодавстві. Втілення ліберальної концепції прав і та свобод людини в Основному Законі України.
курсовая работа [32,0 K], добавлен 23.07.2009Співвідношення понять "людина", "особистість", "громадянин". Класифікація прав людини та громадянина. Структура конституційно-правового механізму забезпечення реалізації прав людини. Проблеми захисту прав і свобод в Україні на сучасному етапі розвитку.
курсовая работа [37,0 K], добавлен 06.09.2016Поняття "іноземця" та "особи без громадянства", конституційно-правове регулювання їх статусу. Права, свободи та обов’язки іноземців та осіб без громадянства в Україні та їх гарантування. Правова відповідальність іноземців та осіб без громадянства.
курсовая работа [75,4 K], добавлен 21.10.2015Особливості та принципи забезпечення конституційних прав людини (політичних, громадянських, соціальних, культурних, економічних) у кримінальному судочинстві Україні. Взаємна відповідальність держави й особи, як один з основних принципів правової держави.
реферат [36,1 K], добавлен 21.04.2011Розвиток ідеї прав людини, сучасні міжнародно-правові стандарти в даній сфері, класифікація та типи. Принципи конституційних прав і свобод людини і громадянина. Система прав за Конституцією України, реалії їх дотримання і нормативно-правова база захисту.
курсовая работа [52,9 K], добавлен 07.12.2014Особливості тлумачення конституційно-правового статусу людини та громадянина. Офіційне тлумачення законодавства: герменевтичний аспект. Динамічне тлумачення юридичних норм. Конституція як "живий інструмент" відображення та врегулювання соціальних змін.
статья [18,9 K], добавлен 14.08.2017Місце і роль людини в сучасному суспільстві й державі. Сутність правового статусу людини. Громадянські (особисті), політичні, економічні, соціальні та культурні права і свободи людини і громадянина. Загальні конституційні обов'язки громадян України.
реферат [48,5 K], добавлен 28.04.2011Права людини, права нації (народу) та їх розвиток у сучасний період. Методи гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, міжнародні організаційно-правові механізми їх захисту. Правовий статус іноземців та осіб без громадянства.
курсовая работа [58,2 K], добавлен 02.02.2016