Гарантії прав і свобод людини та громадянина в українській теоретико-правовій думці

Размещено на http://allbest.ru

Гарантії прав і свобод людини та громадянина в українській теоретико-правовій думці

ВСТУП

право конституційний юридичний

Права і свободи людини і громадянина є найвищою соціальною цінністю, найважливішим об'єктом конституційно-правового регулювання.

Під конституційними правами і свободами людини і громадянина прийнято розуміти гарантовану Конституцією та державою міру можливої поведінки або діяльності особи (колективу осіб) з метою задоволення своїх потреб та інтересів у політичній, економічній, соціальній, культурній (духовній) та інших сферах суспільного життя. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Вона відповідає перед людиною за свою діяльність.

Утворення і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (ст. 3 Конституції України).

Останнім часом в Україні виникли несприятливі для особистості тенденції, що істотно ослаблюють її реальний статус у суспільстві, соціальну і правову захищеність.

Деформація суспільної правосвідомості як результат тривалої ідеологічної обробки, яка здійснювалася тоталітарною державою, створила атмосферу невпевненості індивіда у своїй захищеності.

Мета і задачі дослідження полягають у комплексному дослідженні гаран-тій прав і свобод людини та громадянина і їх відтворенні на сучасному етапі розвитку суспільства. Основоположними напрямками наукового аналізу стали:

1. Висвітлення процесу становлення та розвитку вітчизняної теоретико-правової думки про гарантії прав і свобод людини та громадянина на підставі історичних, загальнолюдських та юридичних явищ;

2. визначення поняття та змісту гарантій прав і свобод людини та громадянина;

3. конкретизація ролі та місця держави, права, суспільства і самої людини, щодо гарантування прав і свобод людини та громадянина;

4. визначення сутності теоретичних засад гарантій прав і свобод людини та громадянина;

5. обґрунтування правового відтворення системи гарантій прав і свобод людини та громадянина на сучасному етапі;

6. з'ясування ступені ефективності інституту гарантій прав і свобод людини та громадянина і виявлення недоліків у правовому регулюванні їх здійснення та шляхи їх усунення;

7. виокремлення та обґрунтування факторів, що впливають на подальший розвиток та вдосконалення системи гарантій прав і свобод людини та громадянина.

Об'єкт дослідження - є суспільні відносини, які склалися в процесі становлення та розвитку прав і свобод людини та громадянина.

Предмет дослідження - є комплекс національних правових норм та організаційно-правових форм гарантування прав і свобод людини та громадянина.

Для вирішення поставлених завдань використано такі методи дослідження:

Методологічними засадами даного дослідження є сукупність методів наукового пізнання. До яких відносяться загальнонаукові методи: діалектичний, структурний, функціональний, системний, порівняльно-історичний та спеціальні: формально-правовий, порівняльного правознавства, спеціально-юридичний та інші.

Структура роботи: робота складається з вступу, двох розділів,висновків та списку використаних джерел. Загальний об'єм -- 38 сторінок, з них список використаних джерел -- у ст. 36-37.

Розділ 1. ГАРАНТІЇ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ ТА ГРОМАДЯНИНА В УКРАЇНСЬКІЙ ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІЙ ДУМЦІ

1.1 Становлення та розвиток ідеї гарантій прав і свобод людини та громадянина в теоретико-правовій спадщині України

Гарантії прав і свобод громадянина та людини в Україні пройшли довгий шлях, уявлення про громадянина про його відносини до навколишньго світу, критерії поведінки громадянина.

Час неодноразово змінював розвиток ідеї гарантій прав і свобод громадянина та людини, але завдяки цьому вони набули універсальних характеристик і ознак для забеспечення захисту прав і свобод громадянина та людини.

Особливим фактом є те що в сучасних знаннях є коренні стародавніх мислителів: Сократ, Арістотель, Платон які розвивали свою думку про ідеї гарантії прав і свобод громадянина та людини. Але в той період не приділяли значної уваги гарантії прав і свобод громадянина та людини, іхнє бачення було на той час не досконалим, але їхні ідеї підштовхнули процес дослідження.

Важко уявити розвиток без філософської культури України. Мислетиле України внесли і свою частку творіння в розвиток. Неможливо не виділити серед них кілька вчених П. Русина, І. Гізеля, М. Драгоманова, І. Шада та інших. Завдяки цим вченим все частіше розгляд прав і свобод громадянина та людини здійснювалось через призму. Вже на той час більшість вчених розуміло що для забеспечення держави потрібна свідома діяльність людини, для необхідних умов забеспечення прав,свобод громадянина та людини.

Абсолютно новітній підхід розгляду через призму зосередився переважно на аргументації прав і свобод громадянина та людини. Держава стає головною умовою для існування громадянина та людини . Зазначимо що в цьому випадку держава стає гарантом.

Суспільство це своєрідне громадське-політичне об'єднання, воно дозволяє нам зробити висновок що до наявності характерних ознак. Варто сказати, що саме люди та громадяни автоматично усвідомило природність прав та свобод громадянина та людини, суспільство може самостійно створювати умови що до самовизнання, забеспечення повної автономії та незалежності у будь-якому випадку, суспільство спроможне брати активну участь у створенніі держави і права громадянина та людини. Сміло потрібно сказати, що люди є невід'ємним елементом гарантування прав і свобод громадянина та людини.

Наша спадщина не змогла дати повноціної відповіді щодо наших питань гарантування прав і свобод громадянина та людини. Зосередженна первинність правового права. В самому суспільстві закон повинен відповідати природним правам свобод громадянина та людини. Таким чином гарантується визначення всіх законів на основі природного права.

Загалом здійснювались дослідження лише окремих елементів держави, права та суспільства. Формування гарантій прав і свобод людини загалом здійснюються за рахунок наукових знань та розглядів з позиції багатьох природних наук.

Держава прав і свобод громадянина не змогла утворити єдиної система для всіх людей та громадян. Вони не змогли бути як предмет дослідження. В поглядах багатьох вчених прослідкований ідеологічний характер, Багато дій залежили від ідеологісних уявлень тих часів.

У багатьох державах світу організаційно-правові гарантії мають перевагу над нормативно правовими. Наприклад у Конституції Німеччини не відображають у собі такого широкого переліку гарантій конституційних прав і свобод людини та громадянина і не відповідають сучасному ступеню [12, с.75]

Вчені зробили великий вклад у процеси формування природних цінностей, їх непорушність та пріорітет у житті.

1.2 Поняття гарантій прав і свобод людини та громадянина

Суспільство яке проіснувала в Україні кілька десятоліть до кінці 80-х років було внаслідок недеомкратичної держави. Новітня Україна прагне перехід від такої ситуації до правового громадянського суспільства. Людина це активний діяч і розпорядник свого права на свободу.

Для ІІ розділу Конституції України характерно розпочинатись так : «Кожен має право...». Головним правом кожної людини ж право на життя. Людина ні перед ким юридично не зобов'язана і не може бути обумовлена іншими громадянами чи людьми. Згідно нормам міжнародного права кожна людина має право на свободу від цього не залежить має людина громадянство чи ні, це поважається кожною державаю. Згідно Конституції України ця норма гарантується статею 26, завдяки якій особи які не мають громадянства чи іноземці рівні між собою у правах свободи, за винятків встановлених законом і міжнародним договором [1, с. 70].

Завдяки новій системі гарантії прав і свобод громадянина в Україні за статею 8 та статею 55 Конституції України кожна людина має право на судебний захист та можливість захищати своє порушення в Європейському суді.

Сучасна держава має багато можливостей для захисту життя людини від протиправних посягань. «права і свободи людини й громадянина у світовому досвіді конституціоналізму розглядаються як засіб обмеження публічної влади, однак визнається те, що держава зобов'язана забезпечити такий правопорядок, в якому права і свободи належним чином гарантуються» [11, c. 49]. Це означає що кожна людина є розпорядником своїх соціальних проблем їй надається безпосиредній авторитет.

Гарантії прав і свобод людини можуть здійснюватися в багатьох аспектах: національному та міжнародному. Розглянему деякі види гарантій прав людини які найбільш яскравими. П. М. Рабінович пропонує нам відкриту систему політики що до прав і свобод людини та громадянина в цілому, демократичну систему та розгалуження громадянських об'єднань [2, с. 8].

Невеликим елементом політичної системи є політична гарантія для забеспечення реальних умов політичних відносин. Механізм влади здійснюється згідно прав і свобод людини та громадянина в цілому.

Кожна особа може звернутися до суду за захистом своїх прав і свобод. Але законом передбачене проникнення до житла в крайніх випадках якщо під загрозую життя людини, а також якщо ведеться переслідування осіб які скоїли злочин і для їх затримання необхідне проникнення до житла. Людина має право будь яким способом незабороненим законом захищати своє життя вказано в ч. 5 ст 155 Конституції України.

РОЗДІЛ 2. ВІДТВОРЕННЯ ГАРАНТІЙ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ ТА ГРОМАДЯНИНА В УКРАЇНІ

2.1 Громадянські і політичні права і свободи в Україні

Політичні гарантії - елемент політичної системи суспільства. Це певні умови, способи і засоби, які забезпечують використання механізму влади народу з ціллю - все на благо людини.

Громадянські права є пріоритетним видом для людини і громадянина. Данні права вважаються природними так як їх має кожна людина на землі незалежно від того громадян він чи ні з початку життя.

Згідно до Конституції до громадянських прав відносяться гідно: право на недоторганність, право на життя, таємне листування, невтручання в особисте життя.

Найважливіше право яке має людина це право на життя і свободу. І це право ніхто в неї не може відібрати [1]. Це право нам показує що людина юридично ні перед ким не зобов'язана народженням та життям. Конституція покладає на державу захищати життя людини, а самій людині надає право оберігати своє життя самостійно, та життя оточуючих людей. Надійний захист здоров'ю людини надає система охорони здоров'я яка створена державаю і зобо'язана надавати першу допомогу людині яка її потребує. Будь яка держава має високі можливості для захисту людини, але в деяких випадках держава не встигає надати потрібну допомогу людині. Тому в Конституції передбачений цей факт що людина може самойстійно оберігати своє життя та людей поблизу. Якщо дії людини для охорони її життя здійснюються в межах допустимих норм чи за ними то вони визначаються чинним законодавством правомірними. [2] У певних випадках захист людей це є також обов'язок людини. Якщо людині яка потребує допомогу вона не надається ці випадки караються законом і є неприпустими. [3]

Також закон в певних випадках дозволяє правомірно позбавити людину життя.

Приклади які передбачені законом:

1) Дозволяється позбавити людину життя на підставі вироку судом.[4]

За українським законодоавством смертна кара не призначається особами яким не виповнилось 18 років чи вагітним жінкам [5]

2) Якщо людина здійснює замах на життя іншої особи і в крайньому випадку правоохоронцям дозволено застосувати зброю як метод вгамування цієї особи.

Усі люди є вільні і рівні у своїх правах та обов'язках вона закріплює повагу до гідності будь-якої людини чи громадянина незалежно від будь яких зв'язків та віку. Така повага є непорушним правом. Ця норма передбачає що гідність людини є під захистом у будь-якій формі в тому числі коли її притягнуто до адміністративної чи кримінальної відповідальності. Тобто притягнення особи до відповідальності в будь-якому випадку не може бути жорстоким чи загрожувати життю людини. Закон прямо говорить що будь яке покарання визначене судом, підсудний не повинен бути притягнутим до тортур чи приниження його гідності [6] Кримінальний закон встановлює суворе покарання давати свідчення при допиті [8]

Лише в умовах повноцінної свободи людина себе почуває задоволеною, може ставити перед собою будь-які цілі, здатна розвиватися і реалізовувати свої навики та вміння в навколишньому світі. Але не все так добре, тому що людина живе не в гармонії, а в постійних суперечках та конфліктах навколо себе. Тому важливе становище на себе беруть гарантії захисту від навколишнього втручання.

Поряд з громадянськими правами людини є і політичні права і свободи. Вони властиві лише громадянам України. Це їх права у політичній сфері. Це є взаємовідносини між суспільством та державою в цілому що суспільство це є джерело влади в державі.

До цих прав і свобод відносяться:

1) Свобода вибору місця проживання для тих громадян які проживають на території України;

2) Свобода вільного пересування по території України та за її межами;

3) Право на те щоб вільно залишати територію України за винятків які передбачені законом;

4) Право на долучення в участі управління державою;

5) Право на відправку листів до органів державного самоврядування;

6) Право на політичні партії та громадські об'єднання;

7) Право на проведення мирних зборів чи мітингів для проведення яких завчасно сповіщаються державні органи;

Політичні партії в Україні сприяють виражинню волі громадян в цілому, беруть участь у виборах. Членами партії можуть бути виключно громадяни України. Обмеження встановленні Конституцією України. (ст. 36). Що до гарантії цього права в конституції це зазначено. До політичних прав і права на свободу думки та слова на вільне вираження своєї думки і поглядів, тобто право вільно збирати інформацію вцілому або в інший спосіб.

2.2 Економічні, соціальні і культурні права і свободи людини і громадянина

Економічні права та свободи - це можливості людини і громадянина у сфері виробництва, розподілу, обміну і використання матеріальних благ.

Економічні права в нашому суспільстві є центральним видом прав і свобод людини, тобто у сфері майнових відносин.

Ці право можна поділити на:

1) Право приватної власності;

2) Право на підприємницьку діяльність;

3) Право на користування об'єктами публічної власності;

4) Право державної і комунальної власності;

Правовласниками можуть бути не тільки громадяни України а і інші особи та особи без громадянства. Але будь-яка особа набуває повного правовласницства лише тоді коли набула повної право власності в порядку визначеному в законі. Об'єктом приватної власності може бути як майно так і твори науки, літератури, мистецтва.

Людина чи громадянин тої чи іншої держави розуміє понятта право власності як право володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю. Конституція зазначає що ніхто не може бути позбавлений протиправно права на власність і що це право є непорушнім. Також є примусове відібрання права на власність в окреміх віпадках передбачених законом та за умови відшкодування вартості. Але відшкодування передбачене лише у воєних чи надзвичайних станах. Майно можуть конфіскувати за вироком суду передбаченим законом.

Людина чи громадянин яка користується правом власності не може завдавати шкоди суспільству чи природі. [20]

Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. [21]

Одне із найпоширеніших розповсюджених прав є соціальне право. Подаляється на:

1) Право на медичну допомогу та медичне страхування;

2) Право на достатній життєвий рівень;

3) Право на соціальний захист;

4) Право на охорону здоров'я;

5) Право на відпочинок;

6) Право на працю;

7) Право на страйк;

8) Право на житло;

Пріоритетом для людей є право на працю, кожна людина чи громадянин має право на працю, для забеспечення свого життя та для забеспечення свої родини. Також працюючи людина забеспечую матеріально державу, в цьому плані держава стає багатшою, з кожним новим робітником який бажає працювати і достойно жити. Від держави вимагається тільки достойні умови, гарний вибір професій та добрий заробіток. Також держава здійснює підготовко професіоналів для здійснення тої чи іншої роботи. Громадянам гарантується захист від неправомірного звільнення з посади. Але це право не підпадає під звільнення простих людей які не мають громадянство чи працюють нелегально.

Законом передбачене право на страйк. Люди та громадяни які страйкують мають право захищати свої соціальні та економічні інтереси.

Страйк - Ніхто не може бути примушеним страйкувати це добровільна справа кожного. Страйк забороняється лише у випадках передбачених законом. [24]

Кожен має право на своэ власне житло. Завдяки державі кожен має право збудувати своє житло чи придбати житло чи навіть отримати у спадок. Також держава передбачила надання житла особам які його більше всього потребують. Житло від держави може бути надане як бесплатно так і за платню передбачену законом. Право власності надійно гарантується законом.

Ніхто не може бути позбавлений житла, лише за рішенням суду і на підставі закону. [26]

Важливим видом Конституційних прав є культурні права і свободи. Загально ці права за своєю суттю є мірою духовності особи. Основним і культурних прав є право на свободу літератури, художньої, наукової та технічної творчості та право на реалізацію своєї творчої діяльності. Це право зазначене в Конституції України стаття 54. Також в ній захищаються авторські права, моральні і матеріальні інтереси. Культурна спадщина охороняється законом. Держава зобов'язана брати під свій захист культурні пам'ятки та історичні цінності які збереглися до цього часу. Також держава вживає потрібних заходів для повернення культурних цінностей народові. Псування чи викрадення старовиних речей карається законом. [33]

Вперше в Конституції України було закріплено право на інформацію. Тобто кожна людина має право збирати, розповсюджувати та зберігати інформацію. Законом передбаченні випадки заборони цього права для захисту національної беспеки.

Держава повинна шанувати людину чи громадянина, гарантувати права і свободу.

Незнання законів не звільняє вас від відповідальності.

2.3 Юридичні гарантії прав і свобод людини і громадянина в Україні

Юридичні гарантії -- це норми права, які передбачають у своїй сукупності правововий механізм, покликаний сприяти реалізації законів. Якісна характеристика юридичних гарантій передбачає оцінку всієї діючої системи права в цілому з точки зору повноти охоплення правовим інструментарієм усіх найбільш важливих взаємовідносин державних органів та громадян, а також громадян між собою. Юридичні гарантії є специфічним правовим засобом забезпечення, реалізації, охорони та захисту прав людини та громадянина; першочергового значення вони набувають при практичній реалізації суб'єктивних прав громадянина. Тобто юридичні гарантії -- це передбачені законом спеціальні (специфічні) засоби практичного забезпечення прав та свобод людини і громадянина.

Конституція України створює широку юридичну основу для активізації діяльності по забезпеченню юридичних гарантій прав людини та громадянина.

Важливим напрямком розвитку та вдосконалення юридичних гарантій прав громадянина є встановлення збалансованості правових засобів у забезпеченні правомірної реалізації прав та свобод, а також посилення їх зв'язків із засобами охорони прав, їх поступовий розвиток. Іншими словами, закономірність посилення узгодженості та урівноваженості розвитку юридичних гарантій охоплює не тільки всю їх систему, але й складові її підсистеми засобів реалізації та охорони прав людини та громадянина.

Серед науковців та юристів-практиків іноді існує дещо звужений підхід до розуміння і вирішення проблеми юридичних гарантій прав людини. Під такими гарантіями, як правило, розуміються лише правові засоби їх охорони, що надто звужує дані поняття, їх система включає не тільки засоби, що спрямовані на охорону прав людини, а й засоби, за допомогою яких безпосередньо забезпечується їх реалізація на основі закону.

До юридичних засобів реалізації прав відносяться закріплені нормами межі прав та засоби конкретизації, в тому числі шляхом конкретизації свобод та обов'язків громадянина; юридичні факти, з якими пов'язана їх реалізація; процесуальні форми здійснення прав; засоби примусу та стимулювання (заохочення) правомірної реалізації прав і свобод.

Конституція України є гарантом прав громадянина, оскільки вона гарантує кожній людині широке коло політичних, соціальних та економічних прав і свобод. Зокрема, кожна людина мас право на вільний розвиток своєї особистості та має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний розвиток особистості (ст. 23 Конституції). Отже, до юридичних гарантій прав та свобод людини і громадянина відносяться насамперед норми-принципи Конституції та інших законів, які містять гарантії або є гарантіями. Серед них важливу роль відіграють і процесуальні норми.

До юридичних гарантій слід віднести також юридичні обов'язки та юридичну відповідальність. Під юридичною відповідальністю розуміється встановлений законодавством і забезпечений державою юридичний обов'язок правопорушника зазнати (понести) позбавлення певних благ, цінностей, які йому належать (позбавлення волі або обмеження у правах, позбавлення прав на майно шляхом його конфіскації, стягнення штрафів та ін.). Тобто це форма впливу на порушників, реакція держави на порушення правових норм, прав та свобод людини.

Правові обмеження як елемент (наслідок) юридичної відповідальності можна розглядати і як самостійний та ефективний засіб правового забезпечення прав і свобод людини і громадянина. Адже шляхом застосування спеціальних нормативно-правових обмежень створюються умови, які спонукають конкретних осіб до неухильного виконання конституційних обов'язків. Крім того, виконання юридичних обов'язків може забезпечуватись шляхом заохочення, матеріального стимулювання тощо.

Як бачимо, юридичні гарантії складаються з різноманітних правових та організаційних механізмів (процедур), завдяки яким забезпечується соціально-правова захищеність особи, прав та свобод людини і громадянина.

Норми та положення Конституції про основні права, свободи та обов'язки людини і громадянина з моменту вступу її в законну силу являють собою норми прямої дії як безпосередньо діюче право вищої юридичної сили. На практичну реалізацію всіх цих та інших конституційних приписів і має бути спрямована діяльність державних органів та політичних організацій.

Переважна більшість конституційних норм про основні права та свободи людини і громадянина діють через систему галузевого законодавства, через закони, прийняті на основі Конституції. При цьому детальна нормативна конкретизація законодавства не є, за загальним правилом, показником або результатом недосконалості законів, а являє собою об'єктивно притаманну правовому регулюванню якість. Під час конкретизації права відбувається перехід конституційної норми на менший рівень абстрактності, на інший логічний рівень. Внаслідок цього формується відносно нове, більш конкретне правило поведінки, яке відноситься до конституційної норми так, як конкретне відноситься до загального. Закони, що приймаються з метою конкретизації конституційних прав і свобод не можуть обмежувати останні у їх змісті, а мають перебувати у повній відповідності зі змістом конституційних прав та свобод, методологічними принципами та цілями, відповідати міжнародноправовим стандартам та інтересам суверенної України як держави правової і демократичної.

Застосування та дія конкретного закону є одночасно застосуванням (реалізацією) тієї конституційної норми, для реалізації якої прийнято цей закон. Тому порушення політичних, соціальних або економічних прав, закріплених у конкретному законі, є одночасно порушенням того конституційного права, яке ним конкретизоване. Людина і кожний громадянин мають бути впевнені у тому, що будь-яка конституційна норма, яка гарантує його права та свободи, діє безпосередньо і прямо, а конкретні закони сприймаються ним лише як додаткові засоби реалізації конституційної норми.

Принципово важливою в цьому відношенні є ст. 58 Конституції, згідно з якою закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотньої дії в часі, окрім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення. Це означає, що нові закони не мають обмежувати права людини та громадянина, погіршувати її становище.

Визначаючи місце та роль ряду інститутів демократії, прав, свобод та обов'язків людини і громадянина, Конституція передбачає прийняття законів, у яких мають бути закріплені порядок та підстави здійснення прав і свобод людини у конкретних галузях громадських відносин.

В свою чергу, на думку Ю. М. Фролова, до нормативно-правових гарантів прийнято відносити норми-принципи, юридичну відповідальність, і систему юридичних обов'язків, передбачених Конституцією України, законами та підзаконними актами. Поряд із цим необхідним компонентом вказаної системи виступають юридичні обов'язки. Без їх дотримання неможливі ні збалансована правова та економічні системи, ні ефективне правове регулювання, ні чіткий правопорядок та ефективний режим законності, ні інші прояви суспільного та державного життя [10, c. 83].

Деякі статті Конституції дають пряму вказівку законодавцю про встановлення законом певного порядку реалізації та забезпечення конституційних прав і свобод ("умови здійснення цього права визначаються законом", "у встановленому законом порядку", "відповідно до закону" тощо). Це означає, що деталі порядку використання конституційного права та свободи визначаються поточним законодавством і не обов'язково, щоб він у всіх без винятку випадках переглядався.

Проте законодавець за відсутності додаткової гарантії забезпечення права людини, а також за наявності соціальної потреби може (і навіть зобов'язаний) удосконалити встановлений чинним законодавством порядок реалізації того або іншого конституційного права

чи свободи, може взагалі переглянути його. Підставою для цього є сам зміст Конституції, потреба у наданні їй життєвої сили.

Наприклад, ст. 41 Конституції надає кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Такий закон був прийнятий ще до нової Конституції України. Він є чинним і донині. Однак законодавець може (за наявності, звичайно, економічної чи соціальної потреби) вдосконалити порядок володіння, користування і розпорядження правом приватної власності, або навіть змінити його.

Конституцією закріплено право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення, або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, які зобов'язані розглянути звернення і дати обгрунтовану відповідь у встановлений законом термін (ст. 40). Це змінює природу звернень, підвищує їх значення, встановлює і правові гарантії, які мають знайти свою конкретизацію у поточних законодавчих актах. Вдосконалення порядку розгляду та вирішення звернень громадян може тривати.

Законодавче забезпечення прав та свобод громадян включає відповідно і вдосконалення процесуального порядку реалізації конституційних прав, свобод та обов'язків, що конкретизуються у відповідних нормативно-правових актах. Скажімо, ст. 48 Конституції закріплює право кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло. Ці загальні положення мають бути конкретизовані у спеціальних законах, у яких мають бути закріплені ефективні юридичні права на достатній життєвий рівень, встановлені критерії та показники, за якими життєвий рівень людини може бути визнаний достатнім.

Ще складніше стоїть питання юридичного забезпечення права на працю, освіту, відпочинок, житло, соціальний захист. Один із шляхів вирішення даної проблеми полягає не тільки у прийнятті відповідних законів, але й у розбудові економіки, у підвищенні життєвого рівня людей.

Поява нових, раніше невідомих Україні конституційних прав і свобод і відповідних обов'язків -- закономірність і наслідок проголошення незалежності України. При цьому з необхідністю зростає значення права як регулятора суспільних відносин, учасниками яких виступають громадяни. В цьому зв'язку уявляється доцільним звестидо мінімуму практику видання підзаконних, відомчих нормативних актів (положень, інструкцій, статутів тощо), які встановлювали або обмежували б обсяг користування конституційними правами та свободами. Подібні акти, хоч і реєструються у Міністерстві юстиції (а інколи і не реєструються), не завжди відповідають закону в силу суб'єктивних обставин та відомчих інтересів, а то і на шкоду правам та інтересам громадян. З цією метою було б доцільним здійснити ревізію та перегляд саме відомчих нормативних актів у відповідності з вимогами нової Конституції та законодавства України.

Розвиток юридичних гарантій реалізації прав людини та громадянина поєднується з аналогічним процесом у галузі юридичних гарантій охорони їх прав та свобод. Звідси актуалізується проблема посилення зв'язків і узгодженості різноманітних правових засобів та вдосконалення всіх видів юридичних гарантій охорони прав людини.

ВИСНОВОК

Підсумовуючи проведене науково-теоретичне дисертаційне дослідження гарантій прав і свобод людини та громадянина в праві України дозволяє зробити наступні загальні висновки.

1. Узагальнюючи в цілому думки та ідеї представників вітчизняної теоретико-правової спадщини, слід визнати їх неперевершений вклад у процес становлення і розвитку такої теоретико-правової категорії як гарантії прав і свобод людини та громадянина. Цьому передував складний і довготривалий шлях виникнення та розвитку ідеї про права і свободи людини та громадянина і їх гарантії, а саме розрізненість, безсистемність наукових пошуків в цій галузі, ідеалістична спрямованість та незавершеність підходів до розуміння цих складних явищ, що все ж таки призвів до суттєвих прогресивних зрушень у розумінні прав і свобод людини та громадянина і безпосередньому їх гарантуванню у суспільному житті. Правові ідеї, висунуті плеядою видатних вчених стали витоками і підґрунтям всіх суспільно-правових відносин, появи обов'язку захищати права і свободи людини. Створили необхідні передумови для формування у суспільстві вимог щодо гарантованості прав і свобод та поступового їх доповнення новими принципами та інститутами, які здатні створити реальні умови гарантій прав і свобод людини та громадянина. Серед них - держава, право, суспільство і сама людина, яких визначили носіями самостійних та індивідуальних ознак гарантій прав і свобод.

2. Обґрунтовано такі ознаки прав і свобод, як їх первинність, не відчужуваність, загальність, принципи справедливості, рівноправності, гуманізму тощо. Правоздатність і дієздатність постають витоками можливості для вільних індивідів виступати в якості незалежних суб'єктів права та правовідносин. Все це можна розглядати через призму першопочаткового становлення постулатів гарантій прав і свобод людини та громадянина.

Специфіка стосунків людини, суспільства і держави обумовлюються потребою людей жити в правовій державі, де визнаються та гарантуються права і свободи людини. Це потребує того, щоб громадянське суспільство і держава знаходилися у тісному взаємозв'язку, який функціонує у політичній, економічній та соціальній сферах. Держава визнається гарантом прав людини і безумовним носієм обов'язків перед нею, де і обов'язки людини постають перед державою.

Головною умовою успішної побудови логічної та послідовної класифікації гарантій прав і свобод є поділ всієї сукупності засобів здійснення реальності прав і свобод особистості по видових групах. Основним критерієм класифікації гарантій, на наш погляд, може бути ознака тієї галузі суспільних відносин, в якій вони виявляються, діють та удосконалюються. Оскільки, економіка, політика, соціальна стабільність, право є основними галузями в житті суспільства, тому дане дослідження присвячене розгляду політичних, економічних, соціальних та юридичних гарантій.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.Кушніренко О. Г. Права і свободи людини та громадянина : навч. посібник / О. Г. Кушніренко, Т. М. Слінько. - Х. : Факт, 2001. - 439 с

2.Рабінович П. М. Права людини і громадянина у Конституції України (до інтерпретації вихідних конституційних положень) / П. М. Рабінович. - Харків : Право, 1997. - 64 с.

3.Костицький В. Соціально-економічні права людини / В. Костицький // Право України. - 1996. - № 6. - С. 16-17.

4.Сиренко В. Ф. Реальность прав советских граждан / В. Ф. Сиренко. - К. : Наукова думка, 1983. - 139 с.

5.Рабінович П. М. Основні права людини: поняття, класифікації, тенденції / П. М. Рабінович // Український часопис прав людини. - 1995. - № 5. - С. 11-18.

6.Погорілко В. Ф. Права та свободи людини і громадянина в Україні / В. Ф. Погорілко, В. В. Головченко, М. І. Сірий. - К. : Ін Юре, 1997. - 252 с.

7. Магновський І. Відображення гарантій прав і свобод людини та громадянина у поглядах М.Драгоманова і М.Ковалевського//Право України. - 2002.- №5. - С.137.

8. Томенко М. Політичні погляди М.Драгоманова та Д.Донцова в контексті формування сучасної української державності // Слово. -- 1991. -- № 2. -- С. 25.

9. Салтовський О.І. Проблема нації в політичній концепції М.Драгоманова //Вісник КНУ Шевченка: Сер. Філософія. Політологія. - 2002. Вип.42/45. - С.42.

10. Фролов Ю. М. Юридичні обов'язки як підвид нормативно-правових гарантій економічних прав та свобод людини та громадянина в Україні. Часопис Київського університету права. - № 2. - 2006. - С.83-86.

11. Наливайко Т. В. Права і свободи в Україні: конституційно-правовий механізм захисту. //Часопис Київського університету права. № 2.- 2009. - С. 49-55

12. Заворотченко Т. М. Поняття і види організаційно-правових гарантій конституційних прав і свобод людини і громадянина. Часопис Київського університету права.- 2006. - № 4. - С. 75-78

Размещено на Allbest.ru

...