1.1 Поняття та класифікація злочинної групи

У кримінальному праві поняття співучасті визначається як спільна умисна участь декількох суб'єктів у вчиненні умисного злочину (ст. 26 КК України), що спричиняє відповідальність за вчинення злочинів групою осіб, групою осіб за попередньою змовою, організованою групою або злочинною організацією (ст. 28 КК).

Кожен із названих видів групових злочинів та групової злочинної діяльності має не тільки правовий, але й відповідний психологічний зміст. З позицій психології, злочинна група - це неформальне антисуспільне об'єднання осіб для спільного вчинення злочинів, що є єдиним, особливим суб'єктом діяльності. Саме спільність вчинення злочинів певного виду (корисливих, корисливо-насильницьких, насильницьких) - головне, заради чого існує злочинна група.

У цьому визначенні наявні такі кваліфікаційні ознаки:

1) мала неформальна група, тобто нечисленна за складом спільність людей, стосунки у якій нормативно, офіційно не регулюються, підтримується безпосередній особистий контакт між учасниками;

2) об'єднання учасників відбувається завдяки спільній злочинній діяльності;

3) взаємодія учасників групи певним чином організована(від ситуативних груп, де групові структури ледве визначені, до складно структурованих, де існують багатоманітні та багатопланові функціональні та психологічні взаємозв'язки);

4) група є єдиним особливим суб'єктом діяльності, тобто кожен учасник робить свій внесок відповідно до координації та розподілу ролей - з одного боку, до кожного пред'являються певні вимоги-з іншого. Такі вимоги можна умовно поділити на загальні й часткові. Загальними є вимоги здійснювати протизаконні дії, беззастережно дотримуватись норм, що склалися в групі, та внутрігрупової субординації; частковими-обачливість у поведінці, здібності та досвід вчинення злочинів, наявність певних особистісних властивостей (рішучість, сміливість, відсутність жалю до потерпілих та Ін.).

Ознаки класифікації груп:

Серед учасників організованих злочинних груп особливо вирізняється постать лідера (ватажка). Психологія лідера у злочинній групі - найважливіша проблема кримінальної психології. Лідер злочинної групи виконує певні функції: організаторську, інформаційну, стратегічну, нормативно-ціннісну та дисциплінарну. Так, він організовує злочинну діяльність всієї групи і керує нею, організовує надходження інформації, аналізує її і в міру необхідності передає членам групи. Лідер повинен вміти визначати цілі, завдання групи, прогнозувати можливий розвиток злочинних дій і планувати їх прикриття. Він визначає допустимі межі і норми поведінки в групі, встановлює межі відповідальності за допущені промахи її членів. Це забезпечує єдність дій і вчинків всієї групи та її лідера.

Особлива роль відводиться дисциплінарної функції лідера. Він визначає вид покарання, спосіб його здійснення, виконавця і т.д. Суворому покаранню піддаються ті члени злочинної групи, які порушили встановлені в ній норми і правила поведінки, проявили неповагу до лідера або до його близькому оточенню. Лідер дозволяє всі внутрішньогрупові конфлікти, виявляє винного і застосовує до нього відповідні санкції.

Таким чином, лідер - це основна сполучна ланка у злочинній групі, від нього багато в чому залежать згуртованість групи, її мобільність і результативність злочинних дій.

У кримінальній психології лідери злочинних груп по стилю керівництва поділяються на такі категорії:

а) лідер-натхненник (пропонує свою програму, визначає норми поведінки, цілі і завдання злочинної діяльності);

б) лідер-організатор (особисто організовує дії злочинної гурту і керує ними, здійснює програму, вироблену раніше всією групою);

в) лідер змішаного типу поєднує в собі елементи лідера-натхненника і лідера-організатора (задає програму і водночас організує її виконання).

Виявлення і викриття лідера - надзвичайно складне завдання. З цією метою використовуються різноманітні тактичні і психологічні прийоми, виробляються слідчі та оперативні заходи. Особливе значення тут має вивчення психологічної структури злочинної групи та ролі лідера в ній. У ході розслідування необхідно зібрати факти, які свідчать про конфлікти і суперечностях між лідером і членами злочинної групи. Ці відомості необхідно використовувати при допитах, очних ставках, виробництві інших слідчих дій.

Конфлікти можуть виникнути між лідером і всією групою, лідером і опозиціонером, старими і новими членами групи, що прагнуть зайняти більш високу ієрархічне положення в її структурі, і т.д. Слідчий повинен уважно вивчити розбіжності, які є в злочинній групі, і чітко визначити, складаються вони в конфліктну ситуацію (протиріччя не носить відкритого характеру) або у відкритий конфлікт (інцидент - активні дії однієї з конфліктуючих сторін). З урахуванням отриманої інформації він і повинен будувати тактико-психологічну лінію своїх дій; дуже важливо домогтися правдивих показань від лідера, бо вони дозволяють більш активно впливати на інших членів злочинної групи.

Вміле використання психологічних характеристик злочинних груп, психофізіологічних особливостей їхніх лідерів, відомостей про психологічні причини суперечностей в злочинних групах - невід'ємні умови ефективної боротьби з організованою злочинністю.

Розділ 2. Психологічна характеристика злочинної групи

Злочинні групи достатньо часто формуються на основі неформальних об'єднань у сфері побутового спілкування (за місцем проживання), що виникають завдяки симпатіям, емоційній привабливості, спільності поглядів та інтересів і т. ін. Відомо, що неформальна група функціонує лише за умови позитивного ставлення учасників один до одного, інакше спілкування стає безпредметним і втрачає сенс. Це стосується і даного виду злочинних груп: участь у них зумовлюється попередньою деформацією соціальних властивостей особистості, а групова злочинна діяльність стає її результатом. Але елементи звичайного неформального спілкування зберігаються ще досить тривалий час, поступово змінюючись на суто «ділові», злочинні. Єдність та цілісність групи при цьому забезпечується такими чинниками, як внутрішня ізоляція та страх викриття, протиставлення суспільству і зростання ймовірності кримінального покарання, кругова порука і острах розправи при недотриманні взятих зобов'язань.

Злочинна група може також спеціально створюватися особами, які мають антисуспільну спрямованість та/чи злочинний досвід. Довірливі стосунки у таких групах базуються на спільному відбуванні покарання в УВП, злочинних зв'язках, вчинених у минулому злочинах та ін. У даному випадку мають місце прояви антисуспільної установки та готовності до злочинної діяльності всіх учасників.

2.2 Закономірності функціонування злочинних груп

Узагальнення матеріалів літературних першоджерел та практики діяльності правоохоронних органів дозволяє виділити наступні закономірності функціонування злочинних груп:

1) добровільність об'єднання учасників для здійснення злочинної діяльності. Вона безсумнівна навіть у випадках, коли окремі особи залучаються за допомогою психологічного тиску, втягуються в групу проти їх волі, оскільки рішення про свою участь чи неучасть, в результаті, приймається людиною свідомо і самостійно.

Аналіз мотивів об'єднання у злочинні групи свідчить, що свідомість кожного учасника формується під впливом сукупності чинників макросередовища (соціально-економічних, політичних, соціокультурних та Ін.) та мікросередовища (найближчого оточення). Неможливість прилучення до соціально схвалюваних цінностей суспільства, нездатність їх засвоєння, а звідси - відсутність адекватного рівня самоствердження і актуалізації особистості, призводить до спілкування з таким соціальним оточенням, де рівень домагань реалізується за рахунок соціально засуджуваної поведінки. Згуртуванню злочинної групи сприяє також однакова чи подібна антисуспільна спрямованість інтересів учасників, що формується в результаті групового впливу завдяки переконанню, навіюванню, наслідуванню (переконуючий вплив - розповіді про злочинну діяльність, вимоги дотримуватися правил і традицій; навіювання - приклад поведінки досвідчених злочинців, демонстрація «цінностей» злочинного способу життя, формування почуття впевненості в своїх силах та підтримці з боку групи; наслідування - переймання загальногрупового настрою та емоційного фону);

2) розвиток групи від простого об'єднання двох чи більше осіб для вчинення одиничного злочину (ситуативні та тимчасові групи) до більш складних І організованих форм злочинних об'єднань, діяльність яких стає все більш цілеспрямованою, утаємниченою, жорстокою. При тривалому успішному функціонуванні тенденція посилення організованості та набуття соціально небезпечних форм стає невідворотною; лише в окремих випадках розвиток групи може призупинитися чи зупинитися зовсім (наприклад, при арешті лідера, втраті незамінних учасників, прийнятті деякими учасниками рішення про припинення злочинної діяльності). Ймовірність саморозпуску злочинної групи слід оцінювати як дуже низьку, оскільки розрив із групою завжди утруднюється негативним ставленням інших учасників, острахом помсти, розправи та ін.;

3) удосконалення функціонально-психологічної структури: склад учасників стабілізується, визначається злочинна спеціалізація (злочинні плани та об'єкти злочинних домагань). Із завершенням інтеграційних процесів в злочинній групі встановлюється жорстка внутрішня організація та система взаємних зобов'язань; чітко розподіляються функції і ролі, причому останні набувають стандартизованого та знеособленого вигляду; визначається система норм і правил поведінки як безпосередньо в процесі групової життєдіяльності, так і поза її межами.

На певному етапі розвитку в організаційній структурі групи з'являється лідер, який очолює ієрархію «домінування - підлеглість». У ситуативних групах функції лідера і організатора реалізуються однією особою; в групах, що діють протягом тривалого часу, лідер стає емоційним центром, вирізняючись своїми особистісними якостями, а організатор - інтелектуальним, перебираючи на себе власне управління груповою злочинною діяльністю.

Нижче в груповій структурі знаходяться відповідальні виконавці - керівники окремих підгруп чи при виконанні окремих операцій, що, як правило, мають злочинний досвід та певні організаторські здібності. Підлегле становище в групі обіймають виконавці, які спеціалізуються на окремих діях та операціях, реалізую чи лише частину загального групового плану.

Окрім того, у більшості злочинних груп є так звані «опозиціонери» - ті, що претендують на роль лідера за своїми особистісними якостями та рівнем домагань, або ж такі, що мали і втратили провідні позиції в групі: вони демонструють готовність замістити лідера, генерують конкуруючі плани та уявлення, прагнучи до створення мікрогруп і т. ін. Незважаючи на це, при вчиненні злочинів «опозиціонери» демонструють конформізм та повну групову ідентифікацію.

Загалом можна стверджувати, що в кожній злочинній групі наявні два різноспрямовані вектори групової динаміки: доцентровий - прагнення до підвищення рівня організованості й згуртованості; відцентровий - породжуваний внутрішньогруповими конфліктами та конкуруючими стосунками між її учасниками;

4) поступова заміна емоційних стосунків між учасниками на суто функціонально-ділові, що базуються на спільній злочинній діяльності. Значення відносин симпатії, дружніх і навіть родинних стосунків поступово зменшується, а інколи - повністю відсутнє. Це забезпечує упорядкування, жорсткість функціональних зв'язків, сприяє консолідації групи та узгодженості дій її учасників;

5) значимою ознакою злочинної групи (і умовою її виникнення) є вимушена відособленість, замкнутість щодо інших людей та соціального середовища. Це проявляється різною мірою, але чим вищий рівень її організованості та більш небезпечна групова злочинна діяльність, тим сильніше прагнення до відособлення та ізоляції. Відповідно оптимізується (мінімізується) кількість учасників до обсягу, необхідного для вчинення злочинів. Так, за статистичними даними групи, з корисливою спрямованістю складаються Із двох-трьох осіб, корисливо-насильницькі - більш численні, що зумовлюється необхідністю застосування психічного і фізичного насильства для подолання опору потенційного потерпілого.

Відособленість диктується також необхідністю конспірації (маскування) злочинної діяльності, у зв'язку з чим лідерами злочинної групи починає проводитися негласне спостереження за певними її членами (перевірка «лояльності») та визначаються перестороги для включення у групу нових учасників (перевірка «надійності», утому числі-шляхом ініціювання вчинення ними злочину). З часом функція внутрішньої розвідки та контррозвідки стає невід'ємною частиною групової злочинної життєдіяльності. Організовані злочинні групи визначають внутрішньогрупові норми безпечної поведінки, що передбачають жорсткі санкції (в граничних випадках - фізичне знищення) за їх порушення, що підсилює ізоляцію та відособленість учасників від суспільства.

Це не означає, що інтенсивність контактів між учасниками автоматично знижується. Безпосередні виконавці підтримують досить тісні стосунки, бо для них важлива «надійність» напарників, подільників. Але особисті контакти між ними і «верхівкою» виключені повністю, керівництво реалізується через відповідальних виконавців, а рядові учасники, вчиняючи певні дії, можуть і не усвідомлювати наявності злочинної «піраміди» і загального обсягу завданої шкоди. Вони лише знають, що не одинокі, що «верхи» забезпечують збереження групи та їх захист у разі небезпеки.

Відособленість та замкнутість групи осіб від соціального оточення може бути для працівників правоохоронних органів певним орієнтиром щодо наявності в її учасників антисуспільної спрямованості, група може також стати об'єктом уваги внаслідок таких обставин, як невживання спиртних напоїв, заняття силовими видами спорту, інших видів нетрадиційної для даного віку поведінки, що може свідчити про прагнення підтримувати необхідну для злочинної діяльності «форму». Але частіше учасники зловживають спиртним та наркотиками, ведуть розбещений спосіб життя тощо, тобто прагнення до відособленості в період підготовки до злочину та його вчинення змінюються на бажання «розслабитися», продемонструвати оточуючим своє благополуччя, яке приводить до нехтування правилами конспірації;

6) розвиток групи супроводжується територіальним розповсюдженням злочинної діяльності, розширенням сфер впливу (мікрорайон - район - місто - область - регіон) та виникненням суперництва з іншими групами, що з часом призводить до їх перерозподілу.

кримінальний право злочинний лідер

Висновки

Злочинна група - антисуспільне об'єднання людей на основі спільної злочинної діяльності, що є малою неформальною групою, певним чином організованою, яка виступає як єдиний, особливий суб'єкт діяльності.

Лідер - це основна сполучна ланка у злочинній групі, від нього багато в чому залежать згуртованість групи, її мобільність і результативність злочинних дій.

За своїми особистісними якостями лідери відрізняються кримінальним досвідом, добрими фізичними даними, підприємливістю, кмітливістю, рішучістю, схильністю до ризику, здатністю швидко орієнтуватись і приймати рішення в складних ситуаціях, підкоряти своїй волі інших, умінням забезпечувати конспіративність злочинів, які готуються. Проте постійна небезпека бути розкритим формує у багатьох з них і такі риси характеру, як підвищена підозрілість, помста, безкомпромісна жорстокість.

Найбільш небезпечним і психологічно сильним типом є лідер-натхненник, який з метою безпеки злочинної групи виконує функції своєрідного «кримінального» радника, який оберігає членів від найбільш небажаних кроків і в той же час має найбільший на них вплив, що стимулює їх рішучість здійснити злочин. Центральною фігурою є лідер-організатор, який є послідовно-криміногенним типом особистості. Він характеризується високим ступенем антигромадської спрямованості, вкрай негативною особистісною орієнтацією, який не просто використовує або підшуковує вигідну ситуацію для здійснення злочинів, але і створює її, активно долаючи перешкоди, які виникають.

Розповсюджені також і змішані типи лідерів, які виконують одночасно ролі натхненника, ініціатора, організатора і навіть виконавця злочину.

Соціально-психологічні закономірності формування і розвитку злочинних груп:

1) добровільність об'єднання;

2) наявність динаміки ступеня організованості (від ситуативних груп до злочинних організацій);

3) удосконалення функціональної та психологічної структури групи;

4) поступове розширення сфери злочинної діяльності в часі та просторі;

5) наявність тенденцій до поступової зміни емоційних стосунків суто діловими, функціональними, базовими на спільній злочинній діяльності;

6) постійна дія двох протиборствуючи сил: інтегруючої та дезінтегруючої.

Список використаних джерел

1. Александров Д. Юридична психологія. Альбом схем з коментаріями: Навч. посібник. - 2008. - 152 с.

2. Димитров А.В. Юридическая психология: Краткий курс: Учеб.

пособие для вузов. - 2006. - 288 с.

3. Казміренко Л.Г. Юридична психологія. Підручник. - К., 2007. -

360 с.

3. Словник термінів з юридичної психології. - К.: НаВСУ, 1997.

4. Чуфаровский Ю. Юридическая психология в вопросах и

ответах: Учеб. пособие. - 2008. - 256 с.

5. Юридична психологія / За заг. ред. Я.Ю. Кондратьєва. - К.,

2000.

Размещено на Allbest.ru