Торгівля людьми

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

Торгівля людьми



Вступ

кримінальний торгівля трансплантація правовий

Загальна характеристика дослідження. У сферу дослідження включена проблема кваліфікації та аналізу cкладу злочину «торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини» згідно з чинним законодавством України. Дослідження охоплює юридичний аналіз складу злочину «торгівля людьми» (поняття злочину та його суспільна небезпека, об'єктивна та суб'єктивна сторона цього злочину), кваліфікуючі ознаки складу цього злочину, а також проблему відмежування складу цього злочину від суміжних.

Актуальність теми. Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини (ст. 149 КК). - одна з найбільш актуальних проблем сучасності. Жертвами сучасних форм рабства в усьому світі щорічно стають мільйони людей. Окрім економічних причин, які змушують шукати роботу за кордоном або в різних регіонах своєї країни, важливими факторами, що сприяють торгівлі людьми, є відсутність достовірної інформації про можливості працевлаштування, незнання своїх прав. Таким чином, великого значення набуває повне й відповідальне інформування суспільства про цю серйозну проблему як один із найнебезпечніших злочинів проти особистості. Ключову роль у цьому процесі відіграють ЗМІ. Говорячи про організацію боротьби з торгівлею людьми, перш за все необхідно зазначити, що майже кожна країна має в своєму кримінальному законодавстві юридичні норми, у відповідності з якими настає кримінальна відповідальність за торгівлю людьми.

Однією з перших спроб запобігання торгівлі людьми була Декларація, прийнята на Віденському конгресі 1815 р., яка містила спроби обмежити торгівлю невільниками. Особливу увагу міжнародної громадськості торгівля людьми, особливо жінками, привернула в кінці ХІХ - початку ХХ ст. у зв'язку із загрозливим поширенням примусової проституції, результатом чого стало скликання в Лондоні Міжнародного Конгресу з питань боротьби з торгівлею жінками. Наступним кроком було скликання у Франції Міжнародної конференції у 1902 р. Саме на ній вперше в сучасній історії було розроблено низку правових заходів щодо боротьби з торгівлею людьми.

В умовах сьогодення виник специфічний напрям торгівлі людьми, як підпільна торгівля людськими органами та тканинами з метою трансплантації, який стрімко набирає обертів.

За оцінками експертів Організації Об'єднаних Націй, на цей час жодна держава не спроможна у повному обсязі задовольнити потреби в людських донорських органах для пересадки, а кількість людей, які очікують на такі операції, постійно зростає. Таким чином, наприклад, в Ірландії лише 85% пацієнтів робиться трансплантація протягом першого року, в США - 25%, в Японії - лише 10% хворих. В Австралії кількість осіб, які очікують на трансплантацію нирок нині складає 2 тис. осіб, тимчасом як щороку робиться 400 таких операцій. Середній період очікування подібної операції складає 3 роки. В умовах дефіциту органів для пересадки злочинна діяльність у цій сфері може принести великі прибутки. За даними Австралійського інституту кримінології,»… виник чорний ринок…, на якому людські органи продаються за високими цінами…». Тому таку ситуацію організовані злочинні угруповання використовують, насамперед, щодо дітей бідних та бездомних, особливо у міських районах, переважно в країнах, що розвиваються.

Отже, актуальність дослідження полягає, насамперед, у тому, що з метою запобігання поширення у суспільстві торгівлі людьми та їх органамим слід бути добре обізнаним з іі характеристикою та проявами.

Мета. Потрібно зазначити, що дана проблема продовжує залишатись актуальною на сьогоднішній день не тільки в Україні, а й в усьому світі. Саме тому метою роботи стало висвітлення усіх правових аспектів організації боротьби з цим ганебним явищем. Для досягнення мети використувались наступні методи пізнання, а саме: аналізу та синтезу міжнародних законодавчих актів, історизму, у питанні торгівлі людьми на різних стадіях розвитку суспільства та порівняльним методом, використовуючи його у питаннях порівняння законодавства різних країн щодо питання торгівлі людьми та органами. Для дослідження мети використано різноманітні інформаційні джерела, але основною опорою даної роботи є нормативно-правові акти міжнародного та національного законодавства.

Об'єктом дослідження є чинне законодавство України, зокрема та його частина, яка регламентує низку заходів кримінально-правового впливу, що відносяться до проблеми кваліфікації та аналізу злочину «торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини» та окремі міжнародні документи, як міжнародна «Конвенція про заборону торгівлі жінками» 1933 р., «Конвенція про боротьбу з торгівлею людьми та експлуатацією простітуції третімі персонами» 1949 р. та інші.

Предметом дослідження є проблеми кваліфікації та аналізу злочину «торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини».

Реалізація поставленої мети здійснюється шляхом вирішенням кількох основних завдань:

1. Висвітлення історико-правового аналізу норм кримінального права різних країн щодо торгівлі людьми.

2. Розкриття поняття та видів торгівлі людьми за законодавством України.

3. Висвітлити кримінально правову характеристику порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини.

4. Визначення об'єкту та об'єктивої сторони злочину, повя'заного з торгівлею людьми або іншої незаконної угоди, об'єктом якої є людина.

5. Визначення суб'єкту та суб'єктивної сторони злочину, повя'заного з торгівлею людьми або іншої незаконної угоди, об'єктом якої є людина.

6. Вивчити сучасну стратегію протидії та боротьби з торгівлею людьми.

7. Розкрити нормативно правові вимоги і рекомендації щодо попередження торгівлі людьми у міжнародному та національному законодавстві.



1. Кримінально-правова характеристика злочинів пов'язаних із торгівлею людьми

1.1 Історико-правовий аналіз норм кримінального права різних країн щодо торгівлі людьми

Торгівлю людьми не можна вважати лише надбанням сучасності. Проституція та рабство, як відомо, явища давні. Проте, якщо до проституції ставлення сучасних громадськості та законодавців неоднозначне, то рабство вважається злочином в усіх державах світу.

Боротьбу зі злочинністю держави, як правило, здійснюють шляхом застосування внутрішньодержавних санкцій. Але злочини, які порушують основні права та свободи людини, передбачені нормами міжнародного права. Однією з перших спроб запобігти торгівлі людьми була декларація, прийнята на Віденському конгресі 1815 р., яка містила спроби обмежити торгівлю невільниками. Увагу міжнародної громадськості торгівля людьми, особливо жінками, привернула в кінці ХІХ - початку ХХ ст. у зв'язку із загрозливим поширенням цього явища. Результатом стало скликання в Лондоні Міжнародного Конгресу з питань боротьби з торгівлею жінками, пов'язаної з проституцією. Учасники Конгресу звернулися із закликами до всіх держав про створення національних комітетів для боротьби з торгівлею жінками, про необхідність укладення міжнародних договорів з цього питання. Наступним кроком було скликання у Франції міжнародної конференції у 1902 р. Її учасниками стали 16 держав. Саме нею вперше в історії було розроблено низку правових заходів щодо боротьби з торгівлею жінками, до яких належать:

1) створення на території кожної держави центрального органу по збору та систематизації повідомлень про факти схиляння жінок і дівчат до розпусти;

2) прийняття необхідних мір для виявлення осіб, які займаються торгівлею жінками.

Ці положення були викладені у Міжнародному договорі про боротьбу з торгівлею білими рабинями від 18 травня 1904 року. Уперше проблему транснаціонального характеру торгівлі жінками і дітьми було вирішено на правовому рівні Міжнародною конвенцією про боротьбу з торгівлею білими рабинями, схваленою 4 травня 1910 року. Так, держави-учасниці зобов'язувалися встановити кримінальну відповідальність за торгівлю жінками і дівчатами і в тому разі, коли окремі дії, що складали цю діяльність, були вчинені на території різних країн.

Першим самостійним міжнародно-правовим документом, що містить норми про торгівлю дітьми, стала Женевська декларація прав дитини, прийнята Лігою Націй у 1924 році. Ці норми стосувалися боротьби з торгівлею людьми та закабаленням їх в непосильні праці.

Згідно Женевської конвенції відносно рабства 1926 року при Лізі Націй створювався спеціальний Дорадчий комітет з боротьби з торгівлею жінками. Інформація про професійних торговців жінками, за Міжнародною конвенцією про боротьбу з торгівлею повнолітніми жінками, потрапляла в сферу обміну між державами-учасницями. Подальша законотворча діяльність по боротьбі з торгівлею людьми втілилась у Конвенцію про боротьбу з торгівлею людьми і експлуатацією проституції третіми особами від 2 грудня 1949 року. Україною вона була ратифікована 15 лютого 1955 року.

У серпні-вересні 1956 р. була проведена Женевська конференція з боротьби з рабством. Результатом її роботи стало прийняття у вересні 1956 р. Додаткової конвенції про скасування рабства, работоргівлі та інститутів та звичаїв, подібних до рабства. Відповідно до цього документа дії, що прирівнюються до рабства, можна охарактеризувати як боргову кабалу, закріпачення, примусовий шлюб чи інша незаконна передача, фактично, права власності на жінку, продаж чи інша оплатна передача дитини законними представниками з метою подальшої її експлуатації. Конвенцією визнано злочинами також перевезення чи спроба перевезення рабів, співучасть в цій діяльності.

Черговим кроком стало прийняття Генеральною Асамблеєю ООН 18 грудня 1979 року Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (для України набула чинності 3 вересня 1981 року). Вона містила комплекс заходів для припинення торгівлі жінками та експлуатації проституції, зокрема надання жінкам державами всіх прав, передбачених Конвенцією у повному обсязі, усунення всіх форм дискримінації. Однак, у цьому документі відсутні будь-які механізми втілення цих норм на практиці та їх імплементації в національне законодавство.

Важливим документом, який містить норми про торгівлю дітьми, стала Конвенція про права дитини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 р. (для України вона набула чинності з 27 вересня 1991 року).

Цим документом встановлено, що держави-учасниці вживають на національному, дво - та багатосторонньому рівнях усіх необхідних заходів для відвернення викрадень дітей, торгівлі дітьми чи їх контрабанди у будь-яких цілях і в будь-якій формі.

Документом, що стосується боротьби з торгівлею людьми, зокрема жінками, є Декларація про викоренення насильства проти жінок (1993 р.)

15 листопада 2000 року було прийнято Протокол про запобігання та припинення торгівлі людьми, особливо жінками та дітьми, і покарання за неї, який доповнює Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності. Цінність його полягає в тому, що він містить визначення терміну «торгівля людьми», заходи щодо захисту жертв торгівлі людьми, їх реабілітації, попередження, співробітництво (обмін інформацією і підготовка кадрів) та інші міри, що їх застосовують держави-учасниці для боротьби з цим злочином [1].

Висновок. Аналіз норм міжнародного права дозволяє стверджувати, що міжнародна громадськість вживає заходів проти торгівлі людьми. Проте, хоча норми законодавства і змінюються, відповідно до сучасних умов і ситуацій на ринку «живого товару», транснаціональна злочинність постійно знаходить все нові й нові шляхи і способи вчинення цього злочину. І, незважаючи на розмаїття нормативно-правових актів, покликаних боротися з торгівлею людьми, ситуація у цій сфері продовжує погіршуватися [1].

1.2 Поняття та види торгівлі людьми за законодавством України

Торгівлю людьми можна визначити по-різному. Так, Рада Європи дала таке визначення: «торгівля людьми - незаконний акт, що здійснюється особою, яка спрямовано чи не спрямовано схиляє громадянина третьої країни виїхати в другу країну, шляхом використання обману чи іншої форми насильства або ж шляхом зловживання залежним становищем цього громадянина чи своїм адміністративним статусом».

Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року дає визначення поняття торгівлі людьми шляхом перелічення діянь, що входять до її складу. Так, відповідно до статті 149 КК під торгівлею людьми розуміється:

1) продаж чи інша оплатна передача людини. Продаж - це договір (угода), відповідно до якої одна особа (продавець) передає обумовлену річ (а в даному випадку - людину) у фактичну незаконну власність іншої особи (покупця), а остання зобов'язується сплатити за неї певну грошову суму, передбачену угодою сторін. Під іншою оплатною передачею слід розуміти фактичне незаконне передання права власності на людину іншій особі внаслідок договору міни, застави чи інших договорів, за якими людина надається для експлуатації за матеріальну винагороду у вигляді цінностей чи послуг матеріального характеру;

2) здійснення стосовно людини будь-якої іншої незаконної угоди, пов'язаної із законним чи незаконним переміщенням за її згодою або без згоди через державний кордон України для подальшого продажу чи іншої передачі іншій особі. До таких угод можна віднести ті угоди, внаслідок яких людина передається іншій особі безплатно (дарування, безоплатна експлуатація), а також дій, що виникають з боку особи, яка отримує «живий товар», - купівля, одержання людини внаслідок міни, найму, застави чи іншої угоди. Для цієї форми торгівлі людини обов'язковою є мета: подальший продаж чи інша передача іншій особі. Причому винний повинен усвідомлювати, що людина передається ним іншій особі саме з такою метою.

Окрім цього, кінцевою метою даної форми торгівлі людьми є сексуальна експлуатація людини, використання її в порнобізнесі, втягнення у злочинну діяльність, залучення в боргову кабалу, усиновлення (удочеріння) в комерційних цілях, використання у збройних конфліктах, експлуатація її праці.

Сексуальна експлуатація - це один з видів експлуатації праці людини, зокрема в галузі проституції чи в суміжних з нею сферах.

Втягнення у злочинну діяльність - це дії, пов'язані з безпосереднім психічним чи фізичним впливом на особу та вчиненні з метою викликати у неї прагнення взяти участь в одному чи кількох злочинах. Усиновлення чи удочеріння в комерційних цілях - це оформлення спеціальним юридичним документом встановлення батьківської опіки над дітьми, позбавленими батьківського піклування, з метою подальшого їх використання для отримання доходів (у жебракуванні, занятті азартними іграми чи для подальшого укладення щодо них угод пов'язаних з фактичною передачею права власності) [2].

На практиці торгівля людьми здійснюється шляхом вчинення ряду дій, які в своїй сукупності і складають її поняття. На думку автора, ці дії слід подати в такій послідовності:

1) вербування (як правило воно здійснюється шляхом підкупу, обману, викрадення, зловживання владою чи залежним становищем жертви, погрози чи іншого виду примусу);

2) транспортування (тобто перевіз «живого товару» до країни - реципієнта);

3) передача (купівля-продаж, обмін чи інші оплатні або безоплатні форми передачі «права власності» на людину);

4) експлуатація (примушування до заняття проституцією, використання у порнобізнесі, залучення у злочинну діяльність тощо).

Торгівлею людьми в більшості випадків займаються добре організовані злочинні угрупування, транснаціональний характер яких робить ці злочини майже безкарними з практичної точки зору, а наявність обов'язкової мети наступного продажу чи іншої передачі іншій особі (при переміщення через державний кордон України) і необхідної вимоги усвідомлення винним подальшої мети такої діяльності (сексуальної експлуатації, залучення у злочинну діяльність, використання у порнобізнесі та інших, передбачених у ст. 149 КК України) ще більше ускладнює процес доказування[3].

Висновок. Отже, торгівля людьми - це недопустиме суспільне явище, якому необхідно рішуче протидіяти. Боротьба з ним вимагає вироблення ефективних методів як, на державних, так і на міжнародних рівнях. Вона поділяється на такі найбільш розповсюджені види: сексуальна експлуатація, втягнення у злочинну діяльність, залучення в боргову кабалу, усиновлення чи удочеріння в комерційних цілях.

1.3 Кримінально правова характеристика порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини

Крім рабства і работоргівлі мається ще ряд злочинів, суміжних з даними міжнародними суспільно-небезпечним діянням. Конвенції ООН, Ради Європи, угоди та модельні закони СНД, документи ОБСЄ по боротьбі з торгівлею людьми включають у визначення терміну «торгівля людьми» три основних види експлуатації, однією з яких є вилучення органів та тканин. [4].

Відповідно до Закону України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини» трансплантація - це спеціальний метод лікування, що полягає в пересадці реципієнту органа або іншого анатомічного матеріалу, взятих у людини чи у тварини. Анатомічні матеріали - це органи, тканини, анатомічні утворення, клітини людини або тварини. У випадках, коли реципієнт не досяг п'ятнадцятирічного віку чи визнаний судом недієздатним, трансплантація застосовується за згодою об'єктивно інформованих його батьків або інших законних представників. Щодо осіб віком від п'ятнадцяти до вісімнадцяти років чи визнаних судом обмежено дієздатними трансплантація застосовується за згодою об'єктивно інформованих реципієнтів, об'єктивно інформованих їх батьків або інших законних представників. У невідкладних випадках, коли є реальна загроза життю реципієнта, його згода або згода його законних представників для застосування трансплантації не потрібна.

Ст. 143 ККУ містить кілька складів злочинів. У ч. 1 цієї статті передбачено відповідальність за порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини.

Об'єктивна сторона злочину складається з діяння - порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини. Таким чином, цей склад злочину є формальним і вважається закінченим з моменту вчинення відповідних дій. Предметом трансплантації в сенсі ст. 143 КК є окремі види анатомічних матеріалів - лише органи або тканини людини.

У ч. 2 ст. 143 КК передбачено відповідальність за вилучення у людини шляхом примушування або обману її органів або тканин з метою їх трансплантації. Незважаючи на визначення в законі предметів трансплантації у формі множини, відповідальність настає за вилучення хоча б одного органу або тканини. Способом вчинення цього злочину є примушування або обман.

Ч. 3 ст. 143 КК передбачає кримінальну відповідальність за вилучення у людини шляхом примушування або обману її органів або тканин з метою їх трансплантації, вчинені щодо особи, яка: а) перебувала в безпорадному стані; б) перебувала в матеріальній або іншій залежності від винного.

Ч. 4 ст. 143 КК встановлює кримінальну відповідальність за незаконну торгівлю органами або тканинами людини.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і корисливим мотивом. Суб'єкт злочину - загальний.

Ч. 5 ст. 143 КК передбачає відповідальність за вчинення одного з попередніх злочинів за попередньою змовою групою осіб, а також за окрему форму злочину - участь у транснаціональних організаціях, які займаються такою діяльністю.

Об'єктивна сторона злочину полягає у вчиненні певних дій (фізичних або інтелектуальних), які випливають із функцій відповідної організації. Злочином є участь в діяльності хоча б однієї організації. Поняття транснаціональної організації, яка займається такою діяльністю, може бути виведене з урахуванням ст. 28 і ст. 143 КК. Транснаціональною є організація, діяльність якої поширюється на дві або більше країни.

Висновок. (ст. 143). Трансплантація - це пересадка органів і тканин від однієї людини (донора) іншій людині (реципієнту). Стаття 47 Основ законодавства України про охорону здоров'я встановлює, що трансплантація допускається, якщо інші методи підтримки життя, відновлення здоров'я не дають бажаних результатів, і заподіяна при цьому шкода донору менша, ніж та, яка загрожує реципієнту. Закон України від 16 липня 1999 р. «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині» 1 детально регулює умови і порядок трансплантації.

З об'єктивної сторони злочин, передбачений ст. 143, полягає в порушенні встановленого законом порядку трансплантації органів і тканин людини. Так само охоплюються ознаками ст. 143 випадки, якщо донору заподіюється в результаті трансплантації більша шкода, ніж та, що загрожувала реципієнту.

Суб'єктивна сторона цього злочину - прямий умисел, часто пов'язаний з корисливою метою, а при незаконній торгівлі органами або тканинами - корислива мета обов'язкова.

Суб'єкт злочину - особа, яка проводить трансплантацію, інші особи, наприклад, які займаються торгівлею органами або тканинами людини, в тому числі учасники транснаціональних організацій.



2. Аналіз складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 149 КК України

2.1 Об'єкт та об'єктивна сторона злочину, повя'заного з торгівлею людьми або іншої незаконної угоди, об'єктом якої є людина

Об'єктивна сторона. Наукою кримінального права закріплено положення, згідно з яким те, на що спрямований злочин, є його об'єктом. Така позиція справедлива і не викликає жодних сумнівів. Проблема полягає лише в тому, що саме розуміти під поняттям «об'єкт злочину», адже єдиної точки зору з цього питання так і не вироблено.

Норми розділу ІІІ Особливої частини КК «Злочини проти волі, честі та гідності особи», до числа яких належить і норма, що міститься у ч. 1 ст. 149 КК, спрямовані на охорону особистих благ, що позначені в назві розділу.

Борисов В.І. і Козак В.А. у своїй роботі зазначають, що родовим об'єктом злочинів, відповідальність за які встановлено нормами розділу ІІІ Особливої частини КК, є суспільні відносини, що забезпечують особисту волю, честь та гідність особи. Автори вказують, що основним безпосереднім об'єктом торгівлі людьми або іншої незаконної угоди щодо людини є суспільні відносини, які забезпечують особисту волю людини[6]. У якості додаткових факультативних безпосередніх об'єктів торгівлі людьми автори називають суспільні відносини, що забезпечують життя, здоров'я, статеву свободу або недоторканність особи, трудові права громадянина, порядок здійснення службовою особою наданих їй повноважень, нормальну діяльність органів влади та апарату управління, порядок перетинання державного кордону України[7].

Ми вважаємо, що лише в процесі свого розвитку та соціалізації людина стає суб'єктом суспільних відносин. На підтвердження цієї думки можна навести такі вислови. «Людина як самостійна і найвища цінність не може бути зведена до носія суспільних відносин. Вона має природне, невід'ємне і невідчужуване право на життя, здоров'я, честь і гідність» [8].

«Людина не стає особою за умови самого факту свого народження. Вона набуває рис особистості в процесі суспільного життя та діяльності, шляхом поступового оволодіння соціальним досвідом засвоєння навичок і ролей, інакше кажучи, - у процесі соціалізації. На відміну від поняття «людина» поняття «особа» є її характеристикою як суспільної істоти» [9]. Потерпілим від злочину, передбаченого ч. 1 ст. 149 КК, може бути будь-яка особа чоловічої або жіночої статі, якій до вчинення відповідних дій щодо неї виповнилося 18 років.» [10].

Об'єктивна сторона злочину. Глибокому вивченню питання об'єкту та об'єктивної сторони злочину присвятили свої роботи М.І. Ковальов, В.М. Кудрявцев, А.В. Наумов, Т.В. Церетелі, А.А. Піонтковський, А.А. Терр-Акопов, Г.В. Тімейко та ряд інших видатних учених[11].

Діяння як обов'язкова ознака об'єктивної сторони злочину може здійснюватися у наступних формах: 1) торгівля людьми; 2) здійснення іншої незаконної угоди, об'єктом якої є людина; 3) вербування людини;

4) переміщення людини; 5) переховування людини; 6) передача людини;

7) одержання людини. Злочин, передбачений ч. 1 ст. 149 КК, законодавчо віднесений до числа злочинів із формальним складом. Встановлення однієї із зазначених форм діяння достатньо для констатації його об'єктивної сторони.

Торгівля людьми - незаконна безповоротна передача хоча б однієї людини особою (продавцем) та відповідне її одержання іншою особою (покупцем) за грошову винагороду або шляхом обміну на коштовності, дорогоцінні метали, певне майно без участі грошового еквіваленту.

Під здійсненням іншої незаконної угоди, об'єктом якої є людина, слід розуміти інші, крім торгівлі людьми, випадки передачі людини однією особою та її одержання іншою особою на підставі незаконної угоди.

Торгівля людьми або здійснення іншої незаконної угоди, об'єктом якої є людина, може бути вчинена як із переміщенням потерпілої особи через державний кордон України, так і без такого переміщення. Якщо зазначені дії супроводжуються незаконним переправленням осіб через державний кордон України вони додатково кваліфікуються ще і за ст. 332 КК[12].

Вербування людини - це різноманітні дії, пов'язані із схилянням особи працювати чи надавати послуги на певних умовах, як правило, за матеріальну винагороду. До таких слід віднести психічний вплив на людину у формі запрошення, умовляння чи переконання для подальшого її набору, а також сам набір потерпілої особи працювати чи надавати послуги за наймом.

Переміщення людини - це вчинення суб'єктом злочину будь-яких дій по переміщенню у просторі потерпілої особи з одного місця в інше. Як правило, переміщення людини полягає у її перевезенні, тобто коли потерпіла особа переміщується суб'єктом злочину з використанням транспортних засобів.

Переховування людини - це вчинення суб'єктом злочину будь-яких дій щодо унеможливлення або ускладнення встановлення дійсного місця знаходження потерпілої особи.

Під передачею людини слід розуміти вчинення однією особою певних дій, пов'язаних із наданням потерпілого іншій особі (одержувачу). Закінченим діяння у цьому випадку слід визнати з моменту здійснення винним самої передачі людини.

У свою чергу під одержанням людини слід розуміти заволодіння людиною чи її тримання особою, якій людина була передана. Діяння у цій формі слід вважати закінченим з моменту встановлення фактичного контролю з боку одержувача людини над поведінкою потерпілої особи.

Вчинення вербування, переміщення, переховування, передачі або одержання людини можливе лише шляхом використання суб'єктом злочину таких способів як: 1) обман; 2) шантаж; 3) використання уразливого стану потерпілої особи.

Для наявності в діях особи об'єктивної сторони злочину достатньо встановити використання нею при вчиненні вербування, переміщення, переховування, передачі або одержання людини хоча б одного із вказаних в диспозиції ч. 1 ст. 149 КК способів. Виключення із цього становлять випадки, коли потерпілим є неповнолітня чи малолітня особа, про що сказано у примітці 3 до ст. 149 КК. Відповідно до неї відповідальність за вербування, переміщення, переховування, передачу або одержання малолітнього чи неповнолітнього за цією статтею має наставати незалежно від того, чи вчинені такі дії з використанням обману, шантажу чи уразливого стану зазначених осіб[13].

Висновок: Отже, основним безпосереднім об'єктом цього злочину є воля і гідність людини. В багатьох випадках його додатковим факультативним об'єктом можуть виступати здоров'я людини, встановлений порядок здійснення службовими особами своїх повноважень, встановлений порядок перетинання державного кордону України.

Логіко-граматичне тлумачення конструкції норми ч. 1 ст. 149 дає змогу дійти висновку, що з об'єктивної сторони цей злочин може виражатися у таких формах: 1) продаж людини; 2) інша сплатна передача людини; 3) здійснення стосовно людини будь-якої іншої незаконної угоди, пов'язаної Із законним чи незаконним переміщенням за її згодою або без згоди через державний кордон України.

2.2 Суб'єкт та суб'єктивна сторона злочину, повя'заного з торгівлею людьми або іншої незаконної угоди, об'єктом якої є людина

Суб'єкт злочину. Питання стосовно суб'єкта злочину в науці кримінального права є найменш дискусійним. А.Н. Трайнін підкреслює: «Там, де немає людини як винуватця злочину, там не може бути самого питання про наявність або відсутність складу злочину. Де немає осудної людини, яка досягла за законом установленого віку, там немає і самого питання про кримінальну відповідальність і склад злочину» [14].

Суб'єктом торгівлі людьми є фізична, осудна особа, яка досягла

16-річного віку. Суб'єктом злочину є як особа, що передає потерпілого, так і особа, котра внаслідок здійснення із першою особою незаконної угоди, одержує його.

Якщо зазначені в ч. 1 ст. 149 КК дії вчинює службова особа з використанням службового становища або особа, від якої потерпілий був у матеріальній чи іншій залежності, вона несе відповідальність за ч. 2 чи ч. 3 ст. 149 КК[15].

Враховуючи, що нерідко діяльність з приводу торгівлі людьми уміло маскується під роботу різного роду шлюбних агентств, туристичних фірм, тощо, вирішення питання про суб'єкт злочину та кваліфікацію діяння, учиненого таким суб'єктом, у цьому контексті є актуальним. У зв'язку з тим, що КК України суб'єктом злочину визнає лише фізичну особу (ст. 18), кримінально-правовій оцінці підлягають дії, наприклад, не агентства, як юридичної особи, а безпосередньо тих осіб - членів чи співробітників закладу, які брали участь у вчиненні дій, описаних у ст. 149 КК, тобто обов'язок відповідати перед державою має виникати, по-перше, у фізичних осіб, які виконали об'єктивну сторону злочину, а, по-друге, лише у тих фізичних осіб, які сприяли торгівлі людьми[16].

Статистичні дані станом на 2014 рік свідчать про те, що цей злочин здебільшого має транснаціональний характер, оскільки пов'язаний з переміщенням потерпілого через державний кордон як мінімум двох держав.

Суб'єктивна сторона злочину. Ознаки суб'єктивної сторони поділяють на основні та додаткові. До основних відносять вину, а до додаткових - мотив, мета, емоційний стан. Вина у суб'єктивній стороні торгівлі людьми може бути тільки у формі прямого умислу. Особа усвідомлює, що здійснює торгівлю людьми або іншу незаконну угоду щодо людини та бажає діяти таким чином.

Торгівля людьми здійснюється із корисливих мотивів. Ця ознака суб'єктивної сторони для особи, що продає людину, є обов'язковою. При здійсненні іншої незаконної угоди, об'єктом якої є людина, а так само при вербуванні, переміщенні, переховуванні, передачі або одержанні людини, в тому числі внаслідок торгової угоди, мотиви можуть бути різними. Тому для цих дій мотив є факультативною ознакою.

Мета вчинення цього злочину - експлуатація - є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони для третьої його форми. У п. 1 примітки до ст. 149 КК поняття експлуатації розкрито більш повно, ніж у попередній редакції цієї статті: «Під експлуатацією людини в цій статті слід розуміти всі форми сексуальної експлуатації, використання в порнобізнесі, примусову працю або примусове надання послуг, рабство або звичаї, подібні до рабства, підневільний стан, залучення в боргову кабалу, вилучення органів, проведення дослідів над людиною без її згоди, усиновлення (удочеріння) з метою наживи, примусову вагітність, втягнення у злочинну діяльність, використання у збройних конфліктах тощо» [17].

Як ми бачимо, перелік видів експлуатації не є вичерпним, що дозволяє застосовувати цю норму при виникненні нових форм експлуатації. Для наявності складу злочину достатньо, щоб винний усвідомлював мету та діяв заради її досягнення.

При цьому, як випливає зі змісту підпункту «b» статті 3 Протоколу про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї, який доповнює Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності, згода жертви торгівлі людьми на заплановану експлуатацію не береться до уваги, якщо було використано будь-який із наступних заходів впливу[18].

Висновок: Отже, суб'єкт злочину загальний. Суб'єктом злочину є як особа, що передає потерпілого, так і особа, котра внаслідок здійснення із першою особою незаконної угоди, одержує його.

Суб'єктивна сторона цього злочину передбачає прямий умисел і, як правило, корисливий мотив



3. Особливості попередження торгівлі людьми

3.1 Сучасна стратегія протидії та боротьби з торгівлею людьми

Експерти відзначають, що для розв'язання проблеми торгівлі людьми необхідно вирішити такі питання:

- забезпечення правового захисту жертв торгівлі людьми;

- здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених

дітей;

- впровадження в практику діяльності правоохоронних

органів новітніх методів ведення оперативно-розшукової роботи у сфері протидії торгівлі людьми та пов'язаних з нею злочинів;

- укладення міжнародних договорів у сфері протидії торгівлі людьми та пов'язаних з нею злочинів;

- проведення постійного моніторингу та аналізу стану справ з торгівлі людьми та пов'язаних з нею злочинів;

- вдосконалення нормативного регулювання у сфері туризму і модельного бізнесу, а також посередницької діяльності з працевлаштування за кордоном;

- створення єдиної загальнодержавної системи обліку осіб, що вчинили злочини, пов'язані з торгівлею людьми;

- включення питань щодо запобігання торгівлі людьми до освітніх програм для дітей та молоді;

- проведення у засобах масової інформації роз'яснювальної роботи з питань протидії торгівлі людьми та пов'язаних з нею злочинів;

- забезпечення діяльності центрів реабілітації для осіб, що постраждали від торгівлі людьми;

- підвищення якості надання соціальних послуг потерпілим від торгівлі людьми.

Стратегію протидії та боротьби з торгівлею людьми можна розділити на окремі напрямки:

1. Підвищення рівня поінформованості громадськості, особливо дівчат та жінок групи ризику.

Опитування населення показують недостатність знань про реальні умови життя за кордоном, про ризик нелегальної міграції та працевлаштування. Тому, насамперед, потрібно займатися просвітницькою роботою, особливо серед дівчат та жінок. Вони мають чітко знати та розуміти ризик нелегального працевлаштування за кордоном.

Для цього необхідно:

- розповсюджувати друковану інформацію (брошури, інформаційні листки, буклети) про проблеми, небезпеку та наслідки нелегальної міграції за кордон;

- проводити інформаційні кампанії на національному, регіональному та місцевому рівнях (включаючи розповсюдження інформаційних матеріалів); ширше залучати до таких заходів засоби масової інформації;

- проводити дискусії, тренінги та семінари для цільової групи з питань попередження торгівлі людьми;

- навчати спеціалістів, які потім зможуть проводити інтерактивні заняття для групи ризику.

2. Удосконалення законодавства та дій правоохоронних органів.

Необхідні ефективні заходи, спрямовані на розслідування злочинів та покарання осіб, причетних до торгівлі людьми. Найважливішою умовою ефективного виявлення, розслідування та покарання злочинців є готовність потерпілих сповіщати міліцію (поліцію в інших країнах) про трафікерів та виступати свідками у порушеній кримінальній справі.

Жертви часто утримуються від повідомлення до правоохоронних органів через те, що бояться арешту, затримання чи депортації як нелегальних мігрантів та/або проституток; бояться погроз фізичної розправи над ними чи близькими; бояться того, що близькі та оточення можуть дізнатися про їхню долю за кордоном; бояться осуду оточення та працівників правоохоронних органів. Оскільки ці побоювання не є безпідставними, існує потреба у спеціальних заходах, спрямованих на заохочення та допомогу жертвам звернутися до міліції з повідомленням про порушників та виступити свідками на суді.

Для цього потрібно:

- щоб прокуратура та міліція дотримувались того принципу, що теперішні або колишні заняття потерпілої людини як такі не повинні використовуватися проти неї або бути причиною дискваліфікації її скарги;

- гарантувати безпеку під час розгляду кримінальної справи про торгівлю людьми та покарання трафікерів;

- дотримуватися того, щоб приватне життя жертви було захищене, а потерпілому було гарантовано, що те, що з ним сталося, не буде використано проти нього, особливо в тому, що стосується свободи пересування, вступу до шлюбу чи пошуку роботи;

- надати відповідну допомогу постраждалим для захисту своїх інтересів у суді.

Висновок. Ефективна профілактика полягає в цільових ініціативах, спрямованих на захист прав знедолених, з низьким рівнем доходу працівників, таких, як сільськогосподарські робітники, двірники тощо. Профілактика торгівлі людьми повинна бути всеосяжною. У процес мають бути залучені і Управління охорони здоров'я та медицини катастроф, і Управління у справах сім'ї, молоді та спорту, і Управління освіти і науки, Управління культури і туризму та Служба у справах дітей, Центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, Управління Міністерства внутрішніх справ, Служби у справах дітей, Територіальні державні інспекції праці тощо[19].



3.2 Нормативно-правові вимоги і рекомендації щодо попередження торгівлі людьми у міжнародному та національному законодавстві

У 1948 році Генеральна Асамблея ООН прийняла Загальну декларацію прав людини, що закріпила основні принципи міжнародного права. Стаття 4 Декларації зазначає:» Ніхто не повинен утримуватися в рабстві або підневільному стані; рабство й работоргівля забороняються у всіх їхніх видах» [20].

Абсолютну заборону рабства та работоргівлі підтверджено також у статті 8 Міжнародного пакту про цивільні й політичні права 1966 р[21].

Правоохоронні органи України зіткнулись зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми на початку 90-х років минулого століття. Україна першою з пострадянських країн визнала проблему торгівлі людьми як одну з найнебезпечніших для суспільства, результатом чого стало введення в 1998 році до Кримінального кодексу України статті 124-1 «Торгівля людьми». Стаття передбачала відповідальність за торгівлю людьми у вигляді позбавлення волі на строк від 3 до 5 років.У 2001 році було прийнято новий Кримінальний кодекс України. Міра покарання стала жорсткішою[22].

Постановою Кабінету Міністрів України від 5 червня 2002 року №766 затверджено Постанову «Про утворення Комплексної програми протидії торгівлі людьми на 2002-2005 роки». Головна мета цієї програми - розвиток механізмів по запобіганню торгівлі людьми, кримінального переслідування осіб, причетних до цього виду злочину, захисту та реінтеграції потерпілих. В цілях міжвідомчої координації здійснення заходів, що визначені Комплексною програмою, утворено Міжвідомчу координаційну раду з питань протидії торгівлі людьми, що є постійно діючим консультативно-дорадчим органом при Кабінеті Міністрів України [23; 24].

Указом Президента України від 18.02.2002 року №143 «Про заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян» визначено, що боротьба з торгівлею людьми є одним із пріоритетних напрямків діяльності правоохоронних органів України[25]. 3 лютого 2006 року Президент України Віктор Ющенко підписав Закон №3316-1 «Про внесення змін у Кримінальний кодекс України щодо вдосконалення відповідальності за торгівлю людьми й залучення в заняття проституцією», прийнятий Верховною Радою України 12 січня 2006 року.

Статтю 149 Кримінального кодексу України доповнено приміткою, в якій роз'яснено терміни «експлуатація людини», «уразливе становище»; у назву статті 303 Кримінального кодексу України введено термін «сутенерство», визначення якого подано в частині першій до цієї статті. Законом установлено, що відповідальність за вербування, переміщення, переховування, передачу або одержання малолітнього чи неповнолітнього до заняття проституцією або примус їх до заняття проституцією повинна наставити незалежно від того, чи вчинено такі дії з використанням обману, шантажу або уразливого стану зазначених осіб чи із застосуванням або погрозою застосування насильства, використання службового становища, чи особою, від якої потерпілий перебував у матеріальний або іншій залежності (частина третя примітки до статті 149, частина друга примітки до статті 303 Кримінального кодексу України) [26].

Серед документів, спрямованих на боротьбу з торгівлею людьми, варто згадати Постанову №987 «Про затвердження Типового положення про реабілітації для осіб, що потерпіли від торгівлі людьми», прийняту Кабінетом Міністрів України 27 червня 2003 року з метою забезпечення законодавчої бази для здійснення допомоги потерпілим із боку державних організацій. Однак у зв'язку з недостатністю державного фінансування таких установ реабілітаційні центри відкриваються здебільшого на базі громадських і релігійних організацій за сприяння державних структур. Фінансова підтримка надходить переважно від міжнародних організацій[27].

Координацію діяльності різних організацій із протидії торгівлі людьми покладено на спеціальний орган при Кабінеті Міністрів України, «Про створення Міжвідомчої координаційної ради з питань протидії торгівлі людьми» (№1961 від 25 грудня 2002 р.) Сьогодні разом з офісом Координатора проектів ОБСЄ в Україні ведеться робота зі створення Бюро Національного координатора із протидії торгівлі людьми[22].

Започаткування ефективного міжнародного мехінзму було закладено у 1949 році Генеральною Асамблейою ООН шляхом прийняття Конвенції про боротьбу з торгівлею людьми і експлуатацією проституції третіми особами, яка набрала чинності в Україні 15 лютого 1955 року.

Сучасним міжнародно-правовим документом щодо протидії торгівлі людьми є Конвенція ООН проти транснаціональної організованої злочинності та Протокол про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї, що доповнює її. У грудні 2000 року в м. Палермо (Італія) Україна, спільно з іншими 124 країнами світу, підписала ці міжнародні документи і ратифікувала 4 лютого 2004 року на сесії Верховної Ради України [29; 30].

Висновок. Україна одна з перших в світі комплексно підійшла до вирішення проблеми торгівлі людьми. Урядом затверджено програму протидії цьому явищу, прийнято спеціальне законодавство про кримінальну відповідальність за торгівлю людьми, створено спеціалізовані підрозділи ОВС по боротьбі з цим злочином.

Торгівля людьми - це недопустиме суспільне явище, якому необхідно рішуче протидіяти. Боротьба з ним вимагає вироблення ефективних методів як, на державних, так і на міжнародних рівнях.

Тому, я вважаю, що до данного явища потрібно підходити не просто як до серйозної проблеми, а і як до серйозного злочину, наслідки якого, найчастіше є невідворотними. Спираючись на це, на мою думку, однієї, або навіть кількох статей у Кримінальному кодексі замало, для того щоб з впевненістю вважати, що дана проблема є вирішеною. Потрібно провести ретельнішу імплементацію норм міжнародного права до законодавства України у тому числі імплементувати норми конвенцій.



Висновки

Отже, проаналізувавши літературу з обраної теми, дотримуючись методів пошуку та синтезу інформації, виконавши таким чином всі поставлені перед нами завдання, ми дійшли таких висновків:

1. Аналіз норм міжнародного права дозволяє стверджувати, що міжнародна громадськість вживає заходів проти торгівлі людьми. Проте, хоча норми законодавства і змінюються, відповідно до сучасних умов і ситуацій на ринку «живого товару», транснаціональна злочинність постійно знаходить все нові й нові шляхи і способи вчинення цього злочину. І, незважаючи на розмаїття нормативно-правових актів, покликаних боротися з торгівлею людьми, ситуація у цій сфері продовжує погіршуватися.

2. Торгівля людьми - це недопустиме суспільне явище, якому необхідно рішуче протидіяти. Боротьба з ним вимагає вироблення ефективних методів як, на державних, так і на міжнародних рівнях. Вона поділяється на такі найбільш розповсюджені види: сексуальна експлуатація, втягнення у злочинну діяльність, залучення в боргову кабалу, усиновлення чи удочеріння в комерційних цілях.

3. (ст. 143). Трансплантація - це пересадка органів і тканин від однієї людини (донора) іншій людині (реципієнту). Стаття 47 Основ законодавства України про охорону здоров'я встановлює, що трансплантація допускається, якщо інші методи підтримки життя, відновлення здоров'я не дають бажаних результатів, і заподіяна при цьому шкода донору менша, ніж та, яка загрожує реципієнту. Закон України від 16 липня 1999 р. «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині» 1 детально регулює умови і порядок трансплантації.

З об'єктивної сторони злочин, передбачений ст. 143, полягає в порушенні встановленого законом порядку трансплантації органів і тканин людини. Так само охоплюються ознаками ст. 143 випадки, якщо донору заподіюється в результаті трансплантації більша шкода, ніж та, що загрожувала реципієнту.

Суб'єктивна сторона цього злочину - прямий умисел, часто пов'язаний з корисливою метою, а при незаконній торгівлі органами або тканинами - корислива мета обов'язкова.

Суб'єкт злочину - особа, яка проводить трансплантацію, інші особи, наприклад, які займаються торгівлею органами або тканинами людини, в тому числі учасники транснаціональних організацій.

4. Основним безпосереднім об'єктом злочину, повя'заного з торгівлею людьми або іншої незаконної угоди, об'єктом якої є людина, є воля і гідність людини. Його додатковим факультативним об'єктом можуть виступати здоров'я людини, встановлений порядок здійснення службовими особами своїх повноважень, встановлений порядок перетинання державного кордону України.

Логіко-граматичне тлумачення конструкції норми ч. 1 ст. 149 дає змогу дійти висновку, що з об'єктивної сторони цей злочин може виражатися у таких формах: 1) продаж людини; 2) інша сплатна передача людини; 3) здійснення стосовно людини будь-якої іншої незаконної угоди, пов'язаної Із законним чи незаконним переміщенням за її згодою або без згоди через державний кордон України.

5. Суб'єкт злочину загальний. Суб'єктом злочину є як особа, що передає потерпілого, так і особа, котра внаслідок здійснення із першою особою незаконної угоди, одержує його.

Суб'єктивна сторона цього злочину передбачає прямий умисел і, як правило, корисливий мотив.

6. Ефективна профілактика цього злочину полягає в цільових ініціативах, спрямованих на захист прав знедолених, з низьким рівнем доходу працівників, таких, як сільськогосподарські робітники, двірники тощо. Профілактика торгівлі людьми повинна бути всеосяжною. У процес мають бути залучені і Управління охорони здоров'я та медицини катастроф, і Управління у справах сім'ї, молоді та спорту, і Управління освіти і науки, Управління культури і туризму та Служба у справах дітей, Центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, Управління Міністерства внутрішніх справ, Служби у справах дітей, Територіальні державні інспекції праці тощо.

7. Україна одна з перших в світі комплексно підійшла до вирішення проблеми торгівлі людьми. Урядом затверджено програму протидії цьому явищу, прийнято спеціальне законодавство про кримінальну відповідальність за торгівлю людьми, створено спеціалізовані підрозділи ОВС по боротьбі з цим злочином.

Торгівля людьми - це недопустиме суспільне явище, якому необхідно рішуче протидіяти. Боротьба з ним вимагає вироблення ефективних методів як, на державних, так і на міжнародних рівнях.

Тому, я вважаю, що до данного явища потрібно підходити не просто як до серйозної проблеми, а і як до серйозного злочину, наслідки якого, найчастіше є невідворотними. Спираючись на це, на мою думку, однієї, або навіть кількох статей у Кримінальному кодексі замало, для того щоб з впевненістю вважати, що дана проблема є вирішеною. Потрібно провести ретельнішу імплементацію норм міжнародного права до законодавства України у тому числі імплементувати норми конвенцій.



Список використаних джерел

1. Карпов Н.С. Криміналістична характеристика торгівлі людьми / Університетські наукові записки. 2005. №3 (15). С. 10-15

2. Весельський В.К., Пясковський В.В. Торгівля людьми в Україні (проблеми розслідування): навчальний посібник для студентів вищих навч. закладів - Київ: КНТ, 2007. - 268 с.

3. Степанова Н.М., Протидія торгівлі людьми на сучасному етапі розвитку цивілізації: навчальний посібник - Черкаси, 2010

4. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручик для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.Я. Тацій, В.В. § 3

5. Борисов В.І., Козак В.А. Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини: характеристика складу злочину // Альманах кримінального права: Збірник статей / Відп. ред^. Андрушко П.П., Берзін П.С. - Київ: Правова єдність, 2009. - Випуск 1. - C. 154

6. Теж саме. - C. 155

7. Матишевський П.С. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник. - К.: Юрінком Інтер, 2000. С. 68

8. Кузнецов А.В. Уголовное право и личность. - М.: Юридическая литература, 1977. С. 14

9. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. - 4-те вид., переробл. та доповн. / Відп. ред С.С. Яценко. - К.: А.С.К., 2005. - С. 282

10. Лизогуб Я.Г. Кримінальна відповідальність за торгівлю людьми або іншу незаконну угоду щодо передачі людини: порівняльно-правове дослідження: Автореф. дис…. канд. юрид. наук: 12.00.08 / Лизогуб Я.Г.; КНУТШ. - Київ, 2003

11. Лизогуб Я.Г., Яценко С.С. Протидія торгівлі людьми: аналіз вітчизняного та зарубіжного законодавства: Навч. посібник - Київ: Атіка, 2005. - 240 с.

12. Навчальний посібник у сфері протидії торгівлі людьми для суддів і прокурорів. Ознайомчі матеріали для держав-членів ЄС - Міжнародний центр розвитку міграційної політики, 2006.

13. Ореховський Л. Проблеми боротьби з торгівлею людьми // Вісник прокуратури: Загальнодержавне фахове юридичне видання / Генеральна прокуратура України; Нац. юр. ак. України ім. Ярослава Мудрого; КНУТШ. - Київ, 2006. - №1. - С. 48-51

...