Юридична відповідальність

Размещено на http://www.allbest.ru/

Херсонський державний університет

Юридичний факультет

Кафедра теорії та історії держави і права

Курсова робота

Юридична відповідальність

Виконала:

Захран Аміра Іхаб



Зміст

Вступ

1. Теоретичні положення юридичної відповідальності

1.1 Поняття й ознаки юридичної відповідальності

1.2 Принципи та функції юридичної відповідальності

2. Підстави виникнення юридичної відповідальності

2.1 Підстави, що виключають юридичну відповідальність

2.2 Підстави звільнення юридичної відповідальності

3. Види юридичної відповідальності

3.1 Відповідальність у кримінальному праві

3.2 Відповідальність у адміністративному праві

3.3 Відповідальність у цивільному праві

Висновки

Список використаних джерел та літератури



Вступ

Актуальність теми. Держава, державні органи не можуть спостерігати на випадки порушення встановленої ними законності, спроби окремих осіб підмінити загальнообов'язкові норми права своїм «правом» і задовольняти свої потреби за рахунок порушення прав і законних інтересів інших осіб. У цих ситуаціях держава змушена вживати адекватних заходів для того, щоб припинити вчинені правопорушення, відновити порушені права і змусити правопорушника діяти в рамках законності. Діючим способом впливу держави на правопорушника, покликаним забезпечити його правомірне поводження, відмовитися від спроб робити протиправні діяння, виступає юридична відповідальність.

В сучасній правовій дійсності категорія «відповідальність» пронизує всю систему законодавства України. Але в той же час, у самих різних галузях законодавства України ми не завжди можемо побачити законодавче визначення відповідальності.

Саме це і обумовлює науковий інтерес до даної теми з боку таких науковців як С.С. Алексєєв, В.М. Комаров, В.В. Копейчиков, В.М. Корельський, В.П. Перевалов,О.Ф. Скакун та інші.

Однак не дивлячись на достатню кількість наукових досліджень дана тема викликає іще багато спорів та зауважень з боку теоретиків.

Мета та завданнями даної роботи. Мета роботи полягає в комплексному теоретичному дослідженні юридичної відповідальності на базі аналізу українського законодавства та поглядів науковців.

Згідно з метою роботи визначені наступні основні завдання роботи:

- дослідження поняття та ознак юридичної відповідальності;

- аналіз принципів та функцій юридичної відповідальності;

- характеристика підстав та видів юридичної відповідальності.

Об'єкт і предмет дослідження. Об'єктом дослідження є юридична відповідальність як теоретичне явище. Предметом дослідження є норми чинного законодавства в яких знаходить своє відображення юридична відповідальність.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становить система загальнонаукових і спеціальних методів, принципів та підходів, які є засобами наукового пошуку в арсеналі будь-яких гуманітарних, зокрема юридичних наук. Нами використовувалися наступні методи наукового пізнання: аналізу та синтезу, історичний метод, метод порівняння.

За своєю структурою робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел.



1. Теоретичні положення юридичної відповідальності

Термін «відповідальність» вживається у різних змістах, найбільш часто як борг, обов'язок чи покарання. В першому випадку мова йде про активний аспект відповідальності. Саме тут відповідальність виступає як усвідомлення особою свого місця в суспільстві, своєї особистої участі у справах держави. Відповідальність в цьому змісті є своєрідним моральним, політичним регулятором поведінки людей в сучасному.

В другому суть відповідальності розглядається в ретроспективному аспекті, як відповідальність за минуле. Відповідальність в цьому є з однієї сторони, несення особою не сприятливих наслідків своєї поведінки, а з другої - завдання особі позбавлень, адекватна негативна реакція суспільства на її поступок. Деякі вчені вважають, що про юридичну відповідальність можна говорити лише в плані покарання.

1.1 Поняття й ознаки юридичної відповідальності

Юридична відповідальність - це передбачене законом і застосоване органами держави примусове обмеження або позбавлення правопорушника певних благ. Вона завжди супроводжується моральним осудженням порушника закону. Юридична відповідальність застосовується лише за певних обставин, передбачених законом, які називаються підставою відповідальності. Такою підставою є факт вчинення правопорушення.

Юридична відповідальність на відміну від інших видів відповідальності (моральної, громадської, сімейної) застосовується лише до тих, хто вчинив правопорушення, тобто порушив норму права, закон, адже юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (ст. 61 Конституції України). Правопорушення виражається у певних діях, частіше всього активних, хоч буває і в «пасивних». Правопорушення завжди виражається у поведінці, що суперечить юридичним нормам, тобто є протиправною. При цьому така поведінка завжди завдає комусь шкоди: іншим людям, організаціям, суспільству, державі. Власне кажучи, вона тому і забороняється правом, що викликає негативні соціальні наслідки.

Відомо, що до юридичної відповідальності може бути притягнута особа, яка досягла певного віку. Якщо ж порушення вчиняють підлітки, діти, то й тоді держава, її органи, службові особи (а в багатьох випадках і громадськість) не залишаються байдужими. Не вдаючись до мір юридичної відповідальності, вони, проте, застосовують до правопорушників інші - причому теж передбачені законом - заходи впливу: організаційні (такі, що застосовуються, наприклад, для відвернення, запобігання або припинення правопорушення, для відшкодування збитків, шкоди, що ним заподіяна), морально-виховні чи громадські. У юридичній науці виділяють два аспекти юридичної відповідальності…

Позитивний аспект(проспективний, або заохочувальний) - передбачає заохочення - за виконання корисних для суспільства і держави варіантів поведінки на рівні, що перевищує загальні вимоги, в такому разі держава стимулює поведінку і покладає обов'язок зазнавати сприятливих наслідків.

Негативний аспект (ретроспективний, або охоронно-захисний) - передбачає покарання або компенсацію - за правопорушення (юридична характеристика наслідків невиконання обов'язків), в такому разі держава засуджує протиправне діяння і покладає на правопорушника обов'язок зазнавати несприятливі наслідки.

Ознаки юридичної відповідальності:

1. передбачає, що суб'єктом юридичної відповідальності є деліктоздатна особа, яка за віком і психологічним станом може відповідати за правопорушення;

2. виникає по факту правопорушення як результату недодержання фізичними або юридичними особами встановлених законом заборони, невиконання ними визначених законом зобов'язання, завдання шкоди охоронюваним державою правам, свободам та законним інтересам суб'єктів суспільних відносин і має характер охоронно-захисних правовідносин між державою в особі її спеціальних компетентних органів і правопорушником;

3. виражається в обов'язку особи зазнавати конкретних виду і міри благ психологічного (попередження, оголошення зауваження чи догана), організаційного (позбавлення волі на певний термін чи довічно, позбавлення права займати певні посади, адміністративний арешт та ін.) і майнового (конфіскація майна, штраф, пеня) характеру за провину, тобто нести покарання, яке є новим, додатковим, юридичним обов'язком, котрий не існував до правопорушення;

4. настає лише за вчинені правопорушення або такі, що вчинюються, при встановленні складу правопорушення, тобто є результатом винного анти суспільного діяння. Ця вимога обов'язкова при покладанні кримінальної або адміністративної відповідальності;

5. здійснюється компетентним органом у суворій відповідності до закону, а саме - до санкцій норм права, якими встановлюються вид і міра позбавлення благ. У цивільно-правових деліктах конкретні санкції можуть міститися не в юридичних нормах, а в цивільно-правових угодах;

6. реалізується у відповідних процесуальних формах, оскільки здійснюється в ході правозастосовчої діяльності з дотримання певного процедурно-процесуального порядку і форм, встановлених законом. Поза процесуальною формою юридична відповідальність неможлива.

Порядок залучення до юридичної відповідальності визначається нормами процесуального права: породжувані ними процесуальні правовідносини служать формою відносин юридичної відповідальності. Юридичну відповідальність не можна зводити винятково до державно-правового примусу, як і державно-правовий примус - винятково до юридичної відповідальності.

Державно-правовий примус - більш широке поняття, ніж юридична відповідальність, він здійснюється різними заходами, які не пов'язані з відповідальністю.

Юридична відповідальність, що встановлюється для правопорушника, - це завжди конкретний захист тієї сторони, що потерпає від правопорушення, а також непрямий захист суспільства від подібних протиправних діянь.

Але не можна зводити юридичну відповідальність лише до «відплати» правопорушнику, її цілі є ширшими, а головне - гуманнішими, їх в основному три:

1) охоронна - захистити, охороняти від посягань на такі найважливіші для всіх людей цінності, як права і свободи громадян і організацій. Якщо такі посягання вчинено, то юридична відповідальність має на меті відновлення, відшкодування, «ремонт» блага, що постраждало;

2) виховна - змінити погляди, свідомість правопорушника так, щоб він у майбутньому не допускав подібних проступків;

3) запобіжна (профілактична) - на окремих людей, які могли б (через недостатню свідомість або з інших причин) вчинити правопорушення, вплинути таким чином, щоб вони утрималися від цього.

Юридична відповідальність буває різною і залежить від виду правопорушення, «розмірів» шкідливості (або небезпеки) його наслідків, кола людей і організацій, яким заподіяно шкоду. Урахування цих обставин - неодмінна умова справедливості покарання.

Дві обставини - ступінь шкідливості (або, небезпечності) правопорушення і особа правопорушника - завжди беруться до уваги при встановленні міри юридичної відповідальності як при виданні закону, так і при його застосуванні до конкретних осіб.

Це цілком відповідає засадам соціальної справедливості і виражається у принципі індивідуалізації відповідальності:

- вона повинна відповідати ступеню тяжкості правопорушення (тяжкості «вчиненого», як виражаються юристи);

- вона повинна відповідати особливостям особи правопорушника.



1.2 Принципи та функції юридичної відповідальності

Застосування засобів державного примусу завжди викликало значну увагу суспільства. Це пов'язується з тим, що відповідальність торкається інтересів різноманітних суб'єктів і соціальних груп, у цій сфері можливі помилки, які мають суттєве значення та це сфера, що найбільш повно регламентована на законодавчому рівні.

Зазначене зумовлює необхідність розробки та впровадження єдиних принципів, що характеризують відповідальність як самостійний засіб гарантування і відновлення прав і свобод людини.

Принципи юридичної відповідальності - це положення та ідеї, що мають законодавче закріплення та визначають самостійний і реальний характер відповідальності як засобу гарантування і охорони об'єктивного і суб'єктивного права та суспільного порядку.

Принцип законності забезпечує можливість визнання діяння правопорушенням лише за умови, якщо воно передбачене законом саме як протиправне, якщо цей закон вступив у законну силу та його зміст є обнародуваним. Законність відповідальності виявляється у застосуванні міри відповідальності у межах та формах, встановлених законом, в наявності процесуальних вимог застосування відповідальності, у можливості оскарження і спростування незаконних дій та рішень у процесі покладення відповідальності, у можливості недопущення зловживань і помилок при застосуванні матеріальних та процесуальних норм. Сутність законності як принципу юридичної відповідальності виявляється у можливості притягнення до відповідальності лише винних осіб шляхом діяльності компетентних органів держави, у межах визначеного на законодавчому рівні порядку та за наявності нормативно закріплених підстав.

Законність виявляється і в можливості покладення відповідальності на дієздатну особу, яка могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Важливим принципом відповідальності є відповідність покарання правопорушенню. Він забезпечує реалізацію положень Міжнародних пактів про заборону жорстоких нелюдських покарань, що принижують людську гідність. Відповідно до нього смертна кара є виключним засобом впливу, а позбавлення волі забезпечує можливість перевиховання та виправлення правопорушника. Змістом цього принципу є необхідність диференціації та узгодженості покарань за різноманітні за ступенем небезпеки правопорушення. Ця вимога забезпечується шляхом чіткого визначення заборон та їх сприйняття суспільством як справедливих, можливістю визнання протиправними лише таких діянь, негативний характер яких може бути доведений засобами юридичного процесу та за які застосовуються засоби державного впливу. Особливо цей принцип є важливим для діяльності спеціальних органів держави, наділених владними повноваженнями. Йдеться насамперед про правоохоронні та судові органи.

Занадто м'які санкції до правопорушників можуть призвести до безкарності та зростання злочинності, а занадто тяжкі - до суспільного протесту. Принцип справедливості забезпечує відповідність права в цілому та передбачених у ньому санкцій рівню соціальної справедливості суспільства. Моральність та справедливість характеризує рівень об'єктивності права, впливає на можливість добровільного виконання суб'єктами його положень, а справедливість санкцій уселяє віру в соціальну цінність юридичної відповідальності як засобу виправлення і перевиховання правопорушників та підтримання суспільного порядку. Справедливість досягається за умови дотримання у процесі покладення та реалізації юридичної відповідальності певних вимог:

- неможливість призначення кримінальної відповідальності за вчинення правопорушення у формі проступку;

- відсутність зворотної сили закону, що встановлює чи посилює відповідальність;

- необхідність поновлення прав та інтересів, порушених внаслідок скоєння правопорушення;

- можливість застосування лише одного покарання за скоєння одного правопорушення;

- покладення відповідальності на винну особу;

- залежність виду відповідальності від ступеня тяжкості скоєного;

- врахування всіх обставин, що обтяжують та пом'якшують відповідальність;

- можливість в окремих, передбачених законом випадках, звільнити особу від несення відповідальності.

Обґрунтованість відповідальності передбачає об'єктивне дослідження обставин справи, збирання та всебічну оцінку доказів, доведення наявності факту правопорушення до ступеня вини конкретної особи, визначення можливості застосування санкції, встановлення певної міри впливу відповідно до санкції норми та з врахуванням конкретних обставин справи і особистості правопорушника. Всі зазначені вище вимоги потребують письмового закріплення з обґрунтуванням особливостей кожної з них.

Принцип змагальності забезпечує справедливість процесу притягнення до відповідальності та захист прав звинуваченого. Його змістом є вимоги встановлення вини правопорушника органом держави, неможливість тиску на осіб, право відмовитись від дачі показань як на себе, так і на родичів, невинуватість особи до тих пір, поки її вина не буде доведена у встановленому законом порядку та рішенням суду, можливість оспорювати як факт правопорушення, так і його правову оцінку.

Принцип змагальності забезпечується встановленням рівних прав учасникам процесу. Кожна із сторін процесу по встановленню та призначенню відповідальності мають рівні права на дослідження доказів, викладення власної правової позиції, відвід суддів, визначення та запрошення свідків, оскарження правозастосовчих рішень тощо.

Право на захист є важливим принципом юридичної відповідальності, оскільки закріплює її справедливість шляхом встановлення процесуальних прав притягнутого до відповідальності, які забезпечують можливість знати, у чому полягає звинувачення, оспорювати його, брати участь у дослідженні обставин справи, користуватися допомогою адвоката, оскаржити застосування запобіжних засобів, рішення у справі та порядок його виконання. Основними факторами, що забезпечують реальність та ефективність цього принципу, є досконалість процесуального законодавства, компетентність правоохоронних та судових органів, загальна політична ситуація, що сприяє чи, навпаки, створює умови для боротьби з правопорушеннями, а також ступінь довіри населення правоохоронним органам та державі у цілому.

Своєчасність відповідальності означає можливість притягнення правопорушника до відповідальності протягом строку давності. Це певний строк, на протязі якого здійснюється пошук правопорушника з метою його покарання. Якщо ж винний визначається після завершення цього строку, то відповідальність до нього не застосовується. Ця позиція законодавця відповідає основній меті юридичної відповідальності - забезпечення суспільного порядку та злагоди, а не покарання суб'єкта, який уже став на шлях виправлення і не скоїв повторно правопорушення.

Принцип гуманізму забезпечує можливість повного чи часткового звільнення від застосування санкції у випадку добровільного відшкодування збитків, щиросердного каяття, коли порушник своєю поведінкою довів факт виправлення, у випадку тяжкої хвороби та ін. Засоби впливу, що застосовуються до порушника, не повинні принижувати його гідність та порушувати його права. Цей принцип визначає загальну націленість права на забезпечення суб'єктивних інтересів та засновується на конституційному визнанні прав та інтересів людини вищою соціальною цінністю.

Принцип доцільності виявляється у досягненні мети юридичної відповідальності шляхом відповідності обраної стосовно правопорушника міри впливу, індивідуалізації засобів покарання залежно від ступеня суспільної небезпеки скоєного, особливостей особи правопорушника та обставин скоєння правопорушення. Доцільність виявляється і у наданій законом можливості державному органу обрати з передбаченої санкцією норми найбільш доцільної у конкретних умовах міри впливу. Індивідуалізація покарання надає можливість забезпечити покладення відповідальності на винну особу та несення цієї відповідальності нею особисто. Реалізація цього принципу зумовлює необхідність персонального визначення суб'єктів правопорушення, нормативне закріплення переліку обставин, що полегшують і обтяжують відповідальність та чітке визначення правового статусу всіх суб'єктів права.

Відповідальність за винні діяння забезпечує врахування ступеня усвідомлення особою неприпустимості своєї поведінки та викликаних нею негативних наслідків. Невинна особа не може бути притягнута до відповідальності. Винність правопорушника доводиться у різних галузях по-різному. Так, у межах кримінального права діючий принцип презумпції невинуватості забезпечує покладення тягаря доказування на спеціальні органи і до доведення цієї вини судовими органами особа вважається невинною. У сфері цивільних правовідносин діє протилежний принцип і особа передбачається винною, доки не доказане зворотне. У цій же галузі діє принцип відповідальності без вини (Наприклад, відповідальність власника джерела підвищеної небезпеки).

Принцип правової регламентованості забезпечує законність, справедливість та індивідуальність відповідальності. Він здійснюється шляхом чіткого визначення видів, форм та засобів відповідальності у санкціях матеріальних норм, закріплення ознак, складу та різновидів правопорушень нормами галузевого законодавства, нормативне визначення підстав юридичної відповідальності, чітке визначення процедури встановлення правопорушення та розслідування умов його скоєння та закріплення процесу призначення відповідальності, а також її реалізації.

Соціально-політична цінність юридичної відповідальності виявляється у наявності чітко визначеної мети та функціонального призначення. Функції юридичної відповідальності - це основні напрями впливу на суспільство, завдяки яким досягається мета відповідальності та які визначають її призначення як засобу забезпечення суспільного порядку. Основними функціями юридичної відповідальності є наступні…

Репресивно-каральна (деякі автори називають її штрафною) функція свідчить про те, що юридична відповідальність є уособленням негативної реакції держави на скоєне правопорушення, це акт покарання від імені держави та засіб запобігання нових правопорушень.

Покарання реалізується або шляхом зміни правового статусу порушника завдяки обмеженню його прав та свобод, або ж шляхом покладення на нього доповнюючих обов'язків.

Однак, покарання не є самоціллю відповідальності, оскільки вона не повинна принижувати правопорушника чи бути жорстокою. Основним призначенням відповідальності є реалізація функції запобігання (превенції) правопорушень. Вона покликана забезпечити формування у правопорушника мотивів щодо дотримання законів, поваги до прав інших суб'єктів. Застосування відповідальності є доказом невідворотності покарання і тим самим - засобом запобігання можливим правопорушенням як винним суб'єктом, так і оточуючими.

Правопоновлююча функція протистоїть формальному покаранню винного та спрямована на забезпечення порушеного інтересу і поновлення порушених протиправною поведінкою суспільних відносин. Як правило, ця функція характеризує майнову відповідальність. Стягнення збитків з правопорушника компенсує втрати потерпілої сторони та поновлює її майнові права. Ця функція націлена також на примусове виконання невиконаних обов'язків.

Виховна функція спрямована на формування у суб'єктів потреби правомірної поведінки та усвідомленого ставлення до наданих прав і покладених обов'язків. Ця функція сприяє зміцненню у громадян віри у справедливість, у захист належних їм прав і свобод, підвищує рівень правової культури громадян, правову дисципліну та активність у сфері права. Виховна функція має дві форми - загально-превентивну, що націлена на виховання у громадян поваги до закону, та спеціально-превентивну, що націлена на перевиховання самого правопорушника.

Обґрунтовується можливість існування організуючої (регулятивної) функції відповідальності. Її змістом є забезпечення регулювання суспільних відносин шляхом запобігання правопорушенням, покарання винних у їх скоєнні осіб та відновлення порушених внаслідок правопорушень прав і законних інтересів. Наявність функцій юридичної відповідальності, її заснованість на системі принципів свідчить про самостійний характер цієї категорії, яка має теоретико-правовий та практично-правовий характер, забезпечуючи порядок у суспільстві.



2. Підстави виникнення юридичної відповідальності

2.1 Підстави, що виключають юридичну відповідальність

Аналіз правової літератури свідчить про відсутність єдиного визначення підстав юридичної відповідальності.

У прав «підстава відповідальності» є фундаментальною категорією, на якій будуються законність та справедливість.

Вона є точкою опори, що може за певних обставин стати підґрунтям законності або свавілля.

З цього приводу проф. А. Тер-Акопов виділяє найважливішу функцію підстав названої відповідальності - відмежування.

У такому контексті підстава відмежовує певний вид відповідальності за сферою відносин, де вона застосовується, за колом осіб, котрі притягуються до відповідальності, за умовами, за яких вона реалізується, при цьому наповнюючи відповідальність конкретним змістом.

Як свідчить аналіз думок сучасних юристів - теоретиків і практиків з даного питання, підставою юридичної відповідальності як обов'язку особи підлягати державно-правовому впливу традиційно визнається вчинення правопорушення.

Тому вказана відповідальність згідно з цими поглядами має місце лише за умови існування факту правопорушення. Як підстава юридичної відповідальності правопорушення береться до уваги не само по собі, а у сукупності з правовими нормами.

А тому погоджуючись з думкою Н. Кузнєцова, слід зауважити, що підстави зазначеної відповідальності мають подвійний зміст. По-перше, на підґрунті чого - закону, іншої норми права, угоди (правова підстава) - можна ставити питання про відповідальність. По-друге, за що конкретно особа має нести відповідальність. Тоді вже йдеться саме про фактичні підстави юридичної відповідальності.

Підстави юридичної відповідальності - сукупність обставин, наявність яких роблять юридичну відповідальність можливою і належною:

1. Фактична підстава - сукупність обставин, наявність яких робить юридичну відповідальність можливою: склад правопорушення - суб'єкт, об'єкт, суб'єктивна і об'єктивна сторони;

2. юридична підстава - сукупність обставин, наявність яких робить юридичну відповідальність належною:

а) нормативна підстава - наявність норми права, яка забороняє таку поведінку та встановлює відповідні санкції;

б) відсутність підстав для звільнення від відповідальності - можливість звільнення від відповідальності зафіксована нормами права. У законах можуть міститися вказівки щодо обставин, які виключають відповідальність;

в) процесуальна підстава - наявність правозастосовного акта, що являє собою рішення компетентного органу, яким покладається юридична відповідальність, визначаються її вид і міра;

В теорії права до підстав, що виключають юридичну відповідальність, деякі юристи-фахівці відносять:

1. стан особистості правопорушника, визначений як неосудний (неосудність особи, що доведена у судовому порядку, не досягнутий вік, що встановлений законом);

2. відсутність суспільної небезпеки діяння у випадках захисту суб'єктом своїх прав (необхідна оборона і крайня необхідність);

3. відсутність у діянні елементів правопорушення (об'єктивно протиправне діяння, тобто діяння безвинне, фізичний або психічний примус, виконання наказу або розпорядження);

4. заподіяння шкоди при затримці особи, що скоїла злочин, обґрунтований ризик;

5. скасування акта, що встановив юридичну відповідальність.



2.2 Підстави звільнення юридичної відповідальності

Підстави звільнення від юридичної відповідальності визначені в законодавстві кримінальному, адміністративному, трудовому, цивільному:

1. невисокий ступінь суспільної небезпеки правопорушення або втрата ним ознак суспільної небезпеки до розгляду справи в суді;

2. низький ступінь суспільної небезпеки особистості правопорушника або особа, що вчинила правопорушення, перестала бути суспільно небезпечною;

3. діяльне каяття правопорушника - примирення з потерпілими і добровільне відшкодування заподіяної шкоди, тобто наявність у особи соціально схвальної поведінки (до й після правопорушення);

4. закінчення терміну давності щодо притягнення до юридичної відповідальності;

5. акти про амністію або помилування тощо.



3. Види юридичної відповідальності

Види юридичної відповідальності за основними цілями:

1. правовідновна - добровільне виконання правопорушником відповідальності перед потерпілими, тобто особа, що вчинила правопорушення, відшкодовує заподіяний збиток, відновлює порушені права, припиняє протиправне діяння без примусу держави (цивільно-правова і матеріальна відповідальність). Право відновлювана відповідальність вважається такою, що наступила, після добровільного виконання обов'язків правопорушником. Державний примус використовується у разі виникнення конфлікту між учасниками правовідносин;

2. каральна - особа, котра вчинила правопорушення, притягується до покарання або стягнення на підставі рішення, винесеного у встановленому законом порядку (кримінально-правова й адміністративно правова відповідальність). Ця відповідальність є захисною щодо особи, проти якої вчинено злочин, а також щодо суспільства, яке потерпає від злочинів і потребує захисту від правопорушників. Каральна відповідальність передбачає стан судимості, що охоплює всі процесуальні стадії відповідальності. Примус держави застосовується для:

а) обмеження прав особи, яка притягується до відповідальності;

б) накладання додаткових обов'язків обтяжуючого характеру.

3.1 Відповідальність у кримінальному праві

Згідно з ч. 1 ст. 18 КК України суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність.

Це законодавче положення дає підстави розглядати кримінальну відповідальність як кримінально-правовий вид юридичної відповідальності. Водночас це означає, що поняття кримінальної відповідальності включає як родові ознаки, характерні для юридичної відповідальності в цілому, так і певні ознаки, характерні для відповідальності в межах кримінального права. У кримінальному праві деякі із зазначених ознак юридичної відповідальності конкретизуються - перш за все, з урахуванням предмета та методів правового регулювання даної галузі. Завдяки цій конкретизації вони стають специфічними ознаками кримінальної відповідальності.

Таким чином, кримінальна відповідальність - це різновид юридичної відповідальності. Вона виступає як особливий елемент у механізмі кримінально-правового регулювання, в межах якого здійснюється реагування держави на вчинений особою злочин. Офіційна оцінка поведінки особи як злочину, а її самої як злочинця, згідно з ч. 1 ст. 62 Конституції та ч. 2 ст. 2 КК, може здійснюватися лише судом в обвинувальному вироку.

Кримінальна відповідальність тягне несприятливі наслідки для злочинця, іноді вони зводяться лише до визнання судом особи винною у вчиненні злочину і тим самим її осуду з боку держави, але у більшості випадків такий осуд поєднується із застосуванням конкретного заходу кримінально-правового впливу, передбаченого кримінальним законом.

Останнім часом у юридичній літературі активно розробляється концепція так званої позитивної (перспективної) кримінальної відповідальності, крім відповідальності за минулу поведінку, що є ретроспективною відповідальністю, в механізмі кримінально-правового регулювання є ще і позитивна відповідальність, що розуміється як усвідомлення особою необхідності дотримання кримінально-правової заборони. Відзначаючи плідність концепції позитивної відповідальності в теоретичному плані, слід зауважити, що чинне кримінальне законодавство України розглядає кримінальну відповідальність лише як відповідальність за минулу поведінку. Зокрема, кримінальна відповідальність, це сукупність кримінальних, кримінально-процесуальних і виправно-трудових правовідносин, в яких одна сторона - держава в особі повноважних органів, - здійснюючи своє право, накладає на особу, що скоїла злочин, обмеження морального, матеріального та фізичного характеру, які становлять кримінальне покарання, а інша сторона - правопорушник, виконує обов'язок, терпить ці несприятливі наслідки. Щодо розуміння кримінальної відповідальності як специфічних кримінально-правових відносин (сукупності кримінально-правових, кримінально-процесуальних та кримінально-виконавчих відносин), то воно занадто розширює її зміст.

Кримінально-правові відносини, як уявляється, є більш широким правовим явищем, ніж кримінальна відповідальність, а їх співвідношення потребує окремого розгляду.

Кримінально-правові відносини, тобто відносини, які регулюються нормами кримінального права, неоднорідні.

Серед них розрізняють так звані регулятивні і охоронні кримінально-правові відносини.

Кримінальна відповідальність, у її ретроспективному розумінні, пов'язана з останніми, а саме з тими із них, що виникають у зв'язку з вчиненням злочину.

Характеристика цих відносин та визначення їх співвідношення з кримінальною відповідальністю передбачає з'ясування ряду питань, зокрема:

а) з якого моменту виникають охоронні кримінально-правові відносини, пов'язані з вчиненням злочину, та які юридичні факти їх породжують;

б) який основний зміст охоронних кримінально-правових відносин;

в) яким чином вони реалізуються;

г) коли вони припиняються.

В чинному Кримінальному кодексі України підставам кримінальної відповідальності присвячена ст. 2 ч. 1 Загальної частини передбачає: що “підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом”. Питання про підстави кримінальної відповідальності стосуються певні положення Конституції України, зокрема: ч. 2 ст. 62: “Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду”.

Основним змістом охоронних кримінально-правових відносин є права та обов'язки їх суб'єктів, що кореспондують між собою, в загальних рисах ці права та обов'язки включають:

а) право держави в особі суду констатувати факт вчинення особою злочину і тим самим піддати її державному осуду (накласти на особу "тавро" злочинця);

б) право держави вживати до особи у передбачених законом випадках конкретних кримінально-правових заходів;

в) обов'язок особи, що вчинила злочин, сприйняти державний осуд, у передбачених кримінальним законодавством випадках піддатися конкретним кримінально-правовим заходам;

г) право особи (і відповідно, обов'язок держави) забезпечити дотримання всіх положень кримінального закону при її засудженні та покладанні на неї конкретних кримінально-правових заходів.

Отже, кримінальна відповідальність є формою реалізації охоронних кримінально-правових відносин, пов'язаних із вчиненням злочину, оскільки в обвинувальному вироку, що вступив у законну силу, здійснюється державний осуд злочинця, момент виникнення цих відносин і момент “виникнення” кримінальної відповідальності співпадають.

Суб'єкти відповідальності: фізичні особи, що скоїли злочин одноособово чи колективно, групою.

Суб'єкт притягнення: суд - кримінальний.

Заходи кримінальної відповідальності і види покарання: штраф, позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльність, громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, конфіскація майна, арешт, обмеження волі, позбавлення волі на певний термін, довічне позбавлення волі - застосовується тільки в судовому порядку.

Правозастосовчий акт - вирок.

3.2 Відповідальність у адміністративному праві

Адміністративна відповідальність становить особливий вид юридичної відповідальності, їй властиві всі ознаки останньої.

Традиційно правову відповідальність пов'язують із застосуванням заходів державного примусу, розглядають її як передбачену санкціями правових норм реакцію на правопорушення, як реалізацію, застосування і здійснення санкцій. Застосування заходів юридичної відповідальності тягне для правопорушника обтяжливі наслідки майнового, морального, особистісного чи іншого характеру, які він зобов'язаний перетерпіти і фактично. Тим самим правопорушник “тримає відповідь” перед державою за неправомірну поведінку.

Як правило, адміністративна відповідальність настає за порушення найменшої частини адміністративно-правових норм, а саме за порушення фізичними особами деяких обов'язків у сфері державного управління, тобто за вчинення адміністративних правопорушень (проступків).

Адміністративна відповідальність може наставати не тільки за порушення правил, встановлених адміністративно-правовою нормою, а й за порушення норм інших галузей права.

Адміністративній відповідальності властивий ряд специфічних рис, які відрізняють її від інших видів юридичної відповідальності.

Так, вона настає, як правило, за особливий вид правопорушень - адміністративні.

В окремих випадках її заходи можуть застосовуватися також при звільненні від кримінальної відповідальності, тобто за діяння, що містять ознаки злочинів, які не становлять великої суспільної небезпеки.

Адміністративна відповідальність виявляється в накладенні на порушників певних видів адміністративних стягнень, специфічних за змістом і відмінних від заходів кримінального покарання, дисциплінарного впливу та майнової відповідальності. Адміністративні стягнення накладаються багатьма органами та посадовими особами, яким таке право надано законодавчими актами. Серед характерних особливостей даного виду відповідальності можна виділити наступні:

1. Адміністративна відповідальність накладається за правопорушення, які не являють собою великої суспільної небезпеки. Внаслідок цього такі протиправні діяння визнаються адміністративним правопорушенням (проступком);

2. Адміністративна відповідальність переважно настає внаслідок правопорушень у сфері загальнодержавних, а не приватноправових інтересів. Адміністративні правопорушення, перш за все, посягають на публічно-правові інтереси держави. Підставою для застосування санкцій за адміністративні проступки є нанесення шкоди у сфері державної безпеки. Основною метою заходів адміністративної відповідальності є захист загальнодержавних інтересів;

3. Адміністративна відповідальність є засобом охорони встановленого державою правопорядку, вона нормативно визначена і полягає у застосуванні санкцій правових норм;

4. Відповідальність в адміністративному праві завжди настає внаслідок протиправної дії (бездіяльності) юридичної або фізичної особи, є наслідком винного антигромадського діяння. У цих правовідносинах завжди беруть участь суб'єкти публічно-правової сфери - органи виконавчої влади і наділені її повноваженнями посадові особи. Всі види правової відповідальності накладаються органами (посадовими особами) держави;

5. Адміністративна відповідальність пов'язана з примусом, із негативними для правопорушника наслідками, яких він може зазнати. Вона реалізується у відповідних процесуальних формах.

Адміністративній відповідальності властиві ряд специфічних рис, які відрізняють її від інших видів юридичної відповідальності:

а) у випадках, прямо передбачених чинним законодавством, підставою відповідальності може бути не тільки адміністративне правопорушення (проступок), а й порушення інших галузей права. Такі заходи можуть застосовуватися при звільненні від кримінальної відповідальності, тобто за діяння, що містять ознаки злочинів, які не становлять великої суспільної небезпеки;

б) адміністративна відповідальність виявляється в накладенні на порушників певних видів адміністративних стягнень, специфічних за змістом і відмінних від інших заходів стягнення та впливу, які застосовуються в різних галузях права;

в) законодавством закріплено особливий, спрощений порядок притягнення до адміністративної відповідальності, що створює умови для його оперативності та економічності при використанні. Одночасно цей порядок містить необхідні гарантії законності, а також здійснення права на захист;

в) правом на встановлення адміністративної відповідальності наділено певне коло суб'єктів: Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, місцеві ради та їх виконавчі комітети з питань боротьби зі стихійним лихом, епідеміями та епізоотіями. Необхідно зазначити, що відповідно до ст. 92 Конституції винятково законами визначаються діяння, які є адміністративними правопорушеннями та відповідальність за них.

Суб'єкти відповідальності: фізичні особи (з 16 років) і юридичні особи.

Суб'єкти притягнення:

а) індивідуальні (суддя, посадова особа відповідних органів);

б) колегіальні - шляхом голосування (виконавчі комітети та адміністративні комісії, інспекції).

Заходи адміністративної відповідальності: попередження, штраф, оплатне вилучення чи конфіскація предметів, адміністративний арешт, позбавлення спеціальних прав (наприклад прав водія) тощо. Правозастосовчий акт - постанова.

3.3 Відповідальність у цивільному праві

Цивільно-правова відповідальність - настає за вчинення правопорушення: невиконання договірного зобов'язання майнового характеру у встановлений термін або виконання неналежним чином, заподіянні позадоговірної шкоди здоров'ю або майну особи.

Особливість цивільно-правової відповідальності полягає в її добровільному виконанні правопорушником, без застосування примусових заходів. Державний примус використовується у разі виникнення конфлікту між учасниками цивільних відносин. Значення цивільно-правової відповідальності розкривається через її функції. По-перше, встановлюючи обов'язок правопорушника відновити порушене право управомоченої особи, зокрема відшкодувати заподіяні їй збитки, інститут відповідальності виконує компенсаційну роль. По-друге, загроза застосування засобів відповідальності покликана запобігати вчиненню правопорушення суб'єктами цивільних правовідносин, виховувати їх у дусі поваги до закону, до прав та інтересів інших осіб, неухильного виконання прийнятих на себе обов'язків. По-третє, як вид юридичної відповідальності цивільно-правова відповідальність є негативною реакцією держави на вчинене правопорушення, яка полягає в його осудженні суспільством і державою і, отже, є карою для правопорушника. По-четверте, застосування мір відповідальності до особи, що порушує зобов'язання, може негативно позначитися на її матеріальному і фінансовому становищі, призвести до банкрутства господарюючого суб'єкта, а це є сигналом про неблагополучний стан організації і необхідність ужиття заходів щодо її оздоровлення (наприклад, санації).

Ефективність цивільно-правової відповідальності залежить передусім від її застосування, реалізації до конкретних осіб, винних у вчиненні цивільного правопорушення. Проте, керуючись принципом диспозитивності, властивим як цивільному праву в цілому, так і окремим його інститутам, зокрема інституту відповідальності, потерпіла сторона сама вирішує, застосовувати чи не застосовувати міри відповідальності до правопорушника. Іншими словами, застосування майнових або немайнових санкцій, у тому числі відповідальності, за чинним законодавством є правом, а не обов'язком суб'єктів цивільних правовідносин. Це стосується і юридичних осіб, які самостійно вирішують питання щодо здійснення належних їм прав. Цивільно-правова відповідальність є негативним для порушника наслідком вчиненого ним правопорушення. Юридичною підставою такої відповідальності є закон, а фактичною - склад цивільного правопорушення. Вона настає за наявності таких умов:

- протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи;

- шкідливого результату такої поведінки (шкоди);

- причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою;

- вини особи, яка заподіяла шкоду.

Перші три умови - протиправність, шкода та причинний зв'язок - є об'єктивними, а четверта - вина - є суб'єктивною підставою цивільно-правової відповідальності. Протиправною вважається така поведінка особи, яка порушує приписи закону чи іншого нормативного акта, або виявилася у невиконанні чи неналежному виконанні договірного зобов'язання.

Протиправність поведінки боржника або кредитора полягає в порушенні договірного зобов'язання. Відповідно до ст. 630 проекту ЦК України порушенням зобов'язання є невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення боржника або кредитора. Судити про прострочення боржника або кредитора можна тоді, коли порівняти встановлені законом чи договором послідовність і строки виконання сторонами своїх обов'язків і фактичну наявність (або відсутність) такого виконання у визначений час. Однією з необхідних умов цивільно-правової відповідальності є наявність безпосереднього причинного зв'язку між протиправною поведінкою правопорушника і збитками потерпілої сторони. Мається на увазі, що протиправна дія або бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, що виникли у потерпілої особи, - наслідком протиправної поведінки заподіювача.

Особливістю цивільно-правової відповідальності є те, що вона може настати і без вини, якщо це передбачено законом або договором. Боржник, який прострочив виконання, відповідає перед кредитором за збитки, завдані простроченням, і за неможливість виконання, що випадково (тобто за відсутності його вини) настала після прострочення.

Для притягнення особи до цивільно-правової відповідальності потрібен або повний склад правопорушення, що складається з чотирьох елементів (протиправність, шкода, причинний зв'язок, вина), або у випадках, зазначених у законі чи договорі, - неповний, усічений склад - протиправність і вина (при стягненні неустойки, втраті завдатку тощо). За відсутності хоч би одного з цих елементів (крім випадків безвинної відповідальності) цивільна відповідальність не настає. Отже, цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які виявляються у позбавленні його певних прав або в заміні невиконаного обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового. Також має бути обов'язковий причинний зв'язок між діянням та наслідками., вина та повне з'ясування всіх умов правопорушення.

Суб'єкти відповідальності: фізичні та юридичні особи.

Суб'єкти притягнення: суди - загальний, господарський, третейський.

Заходи цивільно-правової відповідальності: відшкодування майнових втрат, скасування незаконних угод, штраф, пеня, та інші заходи, що полягають у примушуванні особи нести негативні майнові наслідки.

Правозастосовчий акт - рішення.



Висновки

Підводячи підсумок вищевикладеного потрібно зазначити, що здійснюючи правомірну поведінку, суб'єкт вступає у сферу дії права і виявляє свій вибір між різними варіантами вчинків (правових і неправових). Вибір правового варіанта забезпечує йому низку переваг: інші суб'єкти зобов'язані сприяти його діям або не втручатися у них, у випадку невиконання ними своїх обов'язків держава в правовій формі примусу забезпечує відновлення порушеного права і виконання зобов'язаним суб'єктом відповідних обов'язків. Відтак, правомірна поведінка як юридичний факт тягне за собою не просто виникнення правовідносин, а певну дію засобів правового регулювання, спрямовану на гарантування, захист і охорону правової форми реалізації інтересів суб'єкта і суспільства. Ця дія права і держави є лише одним із засобів їх реакції на правомірну поведінку. До інших слід віднести пряме заохочення з боку держави правомірних вчинків. Це стосується як використання суб'єктивних прав, так і виконання обов'язків.

Здійснення ж правопорушень тягне за собою юридичну відповідальність у вигляді застосування заходів державного примусу каральної спрямованості, понесення ними втрат особистого, організаційного чи матеріального характеру.

У результаті правопорушень виникають охоронні правовідносини, за яких держава має право вживати карні та відновлюючі заходи до правопорушників. Останні зобов'язані нести визначені втрати та відшкодувати потерпілому понесені ним збитки.

Соціальне призначення юридичної відповідальності - охорона суспільних відносин - реалізується в її правоохоронній і виховній функціях. Правоохоронна функція юридичної відповідальності, в свою чергу, поділяється на правовідновлюючу і каральну, а виховна - на функції спеціальної і загальної превенцій.

Держава здійснює своє право щодо застосування заходів юридичної відповідальності у три етапи:

а) заборона суспільне небезпечних вчинків і передбачення відповідних заходів у санкціях правових норм;

б) індивідуалізація санкцій щодо конкретних правопорушників;

в) забезпечення відшкодування правопорушниками відповідних втрат.

Процеси реалізації юридичної відповідальності суворо регламентуються законом і здійснюються на засадах законності, обґрунтованості, доцільності, невідворотності, справедливості.



Список використаних джерел та літератури

1. Конституція України. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №30. - С. 141.

2. Скакун О.Ф. Теорія держави і права (Енциклопедичний курс): Підручник. Видання 2-е, перероблене і доповнене. - Харків: Еспада, 2009. - 752 с. - С. 42.

3. Тер-Акопов А.А Правовые основания ответственности военнослужащих. - М., 1981 - С. 15-26.

4. Кузнецов Н.И. Дисциплинарная, административная и материальная ответственность военнослужащих // Ориентир. - 1994. - №1. - С. 74-76.

5. Кримінальний кодекс України. // Прийнятий сьомою сесією Верховної Ради України 5 квітня 2001 р. Офіційний текст. - К. - Юрінком Інтер. - 2001. - с. 87. юридичний правопорушник законодавство

6. Цивільний кодекс України.. - Х.: Видавець СПД ФО Вапнярчук Н. М., 2006. - 464 с. 20.

7. Дмитренко Е. Взаємозв'язок юридичної відповідальності // Вісник прокуратури - 2006. №1. - С. 109.

8. Зелена О. Визначення підстав юридичної відповідальності: актуальні питання // Право України. - 2003. - №4. - С. 46.

9. Лук'янець Д.М. Типологія юридичної відповідальності // Юридична Україна. - 2004. - №3. - С. 4. - 11.

10. Цивільне право України. Підручник / Є.О.Харитонов, Н.О.Саніахметова. - К.: Істина, 2003. - 776 с.

11. Теорія держави і права. Проблеми теорії держави і права. - Тернопіль: Карт-Бланш, 2002. - 247 с.

12. Рабинович П.М. Основи загальної теорії держави і права. - К., 1999 рік. - 349 с.

13. Адміністративне право України: Підручник / Ю.П. Битяк, В.М. Гаращук, О.В. Дяченко та ін., За ред. Ю.П. Битяка. - К.: Юрінком Інтер,2005. - 544 с.

14. Ткачук П., Ткачук А. Роль і місце Конституційного Суду України у захисті основних прав і свобод людини // Вісник Конституційного суду України. - 2010. - №10. - 132 с.

15. Смилов Д. Конфликт конституционализма и демократии в Восточной Европе: за пределами парадигмы переходного периода // Сравнительное конституционное обозрение. - 2012. - №4 (89). - С. 29-44.

16. Погорілко В.Ф., Федоренко В.Л. Конституційне право України. Підручник. - К.: Алерта - 2010. - 432 с.

17. Популярна юридична енциклопедія / Кол.авторів Гіжевський В.К., Головченко В.В., Ковальський В.С. - К.: Юріком Інтер. - 2002. - 528 с.

Размещено на Allbest.ru

...