Аксіологічний аспект судової реформи в Україні

Передумови, завдання й мета судової реформи діалектично пов'язані з уявленнями про соціальні, політичні, духовні ідеали (цінності), що існують у відповідному суспільстві на певному етапі його розвитку. Адже судова реформа як поетапний процес конституційно-правових перетворень у судовій системі має певні передумови (детерміновані з необхідністю її проведення), завдання (що мають поетапний характер вирішування у процесі її проведення) й мету (як результат, на досягнення якого вона спрямована та яка відображає певні цінності суспільства та держави). При цьому визначним є те, що колізії між очікуваним результатом і ціннісними сподіваннями суспільства апріорі призводять до неефективності судового реформування. Звідси необхідним аспектом дослідження процесу судової реформи є його аналіз з погляду аксіології. Крім того, потрібно враховувати й те, що судова влада в Україні поступово втрачає свою найбільшу соціальну цінність - довіру людей. Так, за даними Галлуп (Gallup), напередодні Революції Гідності рівень довіри до судів в Україні був одним із найнижчих у світі (лише 16%) [1]. Однак у 2014-2015 рр. ситуація не була покращена, за даними Центру Разумкова (березень 2015 р.), рівень довіри до судів понизився до 11% (1,1% опитаних повністю довіряють судам; 9,5% - переважно довіряють) [2]. Безумовно, це потребує відповідних перетворень у сфері судової влади, передусім через процес судової реформи.

Конституційно-правовий зміст цього процесу робить можливим і водночас необхідним його аналіз із позицій правової аксіології. До того ж варто підкреслити, що сучасний етап судової реформи характеризується необхідністю внесення відповідних змін до Конституції України. Таке твердження міститься у висновку Європейської комісії «За демократію через право»: «... нинішні конституційні норми являють собою перешкоду для незалежної судової системи, що відповідає європейським стандартам. Комісія рекомендує не обмежувати судову реформу рівнем законодавства, а провести глибоку конституційну реформу з метою закладення міцних фундаментів судової влади та ефективної судової системи у повній відповідності з європейськими стандартами» [3]. Час засвідчив, що низка положень Основного Закону України, які в 1996 р. вважалися прийнятними, не витримали випробування часом і потребують переосмислення. Зміни, які було внесено до Конституції України у 2004 р., не стосувалися розділів VIII «Правосуддя» та ХІІ «Конституційний Суд України».

Звідси актуалізується питання щодо визначення аксіологічного виміру судової реформи в контексті конституційної аксіології. Дослідження судової реформи з цієї позиції як у теоретичному, так і прикладному аспектах є маловивченою сферою. Гостроти проблемі додає й той факт, що конституційна аксіологія в сучасній Україні ще практично не сформувалася як самостійний науковий напрям у системі правових наук. Проблема конституційних цінностей тільки починає досліджуватися.

Аксіологічний вимір права й, зокрема, конституційного права розкривається через аналіз конституційних цінностей, що становлять предмет конституційної аксіології. У сучасній правовій науці немає уніфікованого підходу щодо визначення природи (сутності) й відповідного поняття конституційних цінностей. На думку вітчизняних учених, конституційні цінності - це «гуманістичні, демократично-правові, універсальні орієнтири (цілі та настановлення), що мають формалізоване відображення в конституції держави, виявляються в конституційно-оціночній, інтерпретаційній і контрольній діяльності органів конституційної юстиції та визначально впливають на конституційне законодавство, конституційну правосвідомість, конституційний правопорядок та публічно-владну практику» [4, с. 4]. Видається, що саме це визначення конституційних цінностей є найбільш слушним і методологічно доречним під час дослідження аксіологічних аспектів судової реформи в Україні. Зокрема, до цих конституційних цінностей належать такі як демократія (ст. ст. 1, 5 Конституції України), народовладдя (ст. 5 Конституції України), людина, її життя й здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека (ст. 3 Конституції України), верховенство права (ст. 8 Конституції України) тощо.

Водночас конституційно-правові цінності можуть бути відображені не тільки в тексті Основного Закону держави, а й в інших політико-правових документах. Зокрема, у ст. 14 Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони [5] (Угоду ратифіковано Законом України від 16.09.2014 р. [6]) визначено: «В рамках співробітництва у сфері юстиції, свободи та безпеки Сторони надають особливого значення утвердженню верховенства права та укріпленню інституцій усіх рівнів у сфері управління загалом та правоохоронних і судових органів, зокрема. Співробітництво буде спрямоване, зокрема, на зміцнення судової влади, підвищення її ефективності, гарантування її незалежності та неупередженості та боротьбу з корупцією. Співробітництво у сфері юстиції, свободи та безпеки буде відбуватися на основі принципу поваги до прав людини та основоположних свобод» [5]. Отже, однією з найважливіших умов євроінтеграційних процесів в Україні є впровадження й реальне застосування в системі правосуддя принципу верховенства права. Крім того, згідно з індексом верховенства права Всесвітнього проекту правосуддя (World Justice Project), Україна перебуває на 70 місці зі 102 країн, де відбувалося дослідження, за рівнем утілення вимог верховенства права [7]. Проблема ускладняється й тим, що політико-правовий феномен верховенство права не має свого уніфікованого визначення.

Верховенства права є предметом дослідження не одного покоління вчених. Не маючи на меті виклад усіх наукових підходів і концепцій щодо феномена верховенства права, варто визначити, що ґрунтовне значення в теорії верховенства права має доктрина британського правознавця А. Дайсі. У відомій праці “Introduction to the Study of the Law of the Constitution” він виклав основні ознаки верховенства права, а саме: а) у суспільстві дотримується абсолютне верховенство або панування природного права, що виключає існування свавілля, виняткових повноважень або навіть широкої свободи розсуду держави; б) принцип рівності всіх громадян перед законом чи рівне підпорядкування всіх класів суспільства природному праву країни, що вживається звичайними судами; в) особисті права і свободи належить формулювати й охороняти за допомогою загального права, а не в абстрактних конституційних деклараціях [8, с. 102-121]. У цій концепції простежується дві константи - «стримування» держави правом від можливого свавілля та однаковий захист прав громадян «звичайними судами», які мають аксіологічне значення щодо розкриття верховенства права в контексті судової реформи.

Визначення принципу верховенства права через константи обмеження свавільної влади держави правом і здійснення відповідного (зокрема судового) контролю за таким обмеженням є провідним. Пов'язано це з тим, що складовою мети принципу верховенства права є вирішення фундаментальної проблеми права, яка існує з моменту виникнення публічної влади та відповідних відносин у системі «влада - індивід», - здійснення належного контролю за державним примусом щодо індивідів. Тому під верховенством права визначально розумілося юридичне (правове) обмеження влади правом і його судового забезпечення, і в цьому гносеологічному значенні цей термін наближається до значення верховенства права як аксіологічного виміру мети судової реформи.

Водночас верховенство права в контексті цілеполягання сучасного етапу судової реформи доцільно розглядати більш об'ємно. Так, Л.Г. Лукаїдес, спираючись на практику Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд), доводить, що, виходячи з рішень і правових позицій Європейського суду, верховенство права має як мінімум п'ять самостійних цінностей: а) функціонування держави, яка пов'язана вимогами права; б) дотримання принципу рівності громадян перед законом; в) установлення законності й порядку в суспільстві; г) наявність ефективного та передбаченого правосуддя; д) охорона прав людини. Разом із тим підкреслюється, що всі ці цінності включено до концепції верховенства права «у відповідь на різні потреби, що виникали з вимог справедливості» [9].

Отже, концепт справедливості має гносеологічне та водночас і аксіологічне значення щодо судової реформи, виходячи із сутності правосуддя як «царини справедливості». Тим більше, що в узагальненому вигляді верховенство права, наприклад, в англосакській правовій культурі означає, що державна влада (у тому числі й законодавча влада) не повинна посягати на принципи справедливості, що закладені в «англійській конституції, яка матеріалізувалася в історичних документах, починаючи з Magna Charta 1215 року, чинної до Bill of Rights 1689 року, а також англійського загального права» [10, с. 41-55]. Зокрема, британський теоретик права Т.Р.С. Алан обґрунтовує власне бачення верховенства права саме на такому підході. На його думку, «верховенство права - це поєднання стандартів, очікувань і прагнень: воно вбирає в себе традиційні уявлення про індивідуальну свободу та природну справедливість і, загальніше, поняття про вимоги справедливості й чесності у відносинах уряду та громадян» [11, с. 21-22]. У цьому підході до визначення верховенства права робиться основний акцент не на юридичному (формальному), а на аксіологічному (матеріальному) змісті цього феномена, що є слушним і в контексті судової влади й, зокрема, у визначенні аксіологічної спрямованості судової реформи в сучасній Україні. На справедливу думку американського вченого Б. Таманаги, «існує багато різних визначень, що конкурують, утім усі вони можуть бути зведені до двох основних груп, відомих як «формальна» й «матеріальна» (змістова) концепції...». Основну відмінність між ними Б. Таманага пояснює тим, що «формальні теорії зосереджуються на належних джерелах і формі законності, тоді як матеріальні теорії включають також вимоги до змісту закону (зазвичай він має узгоджуватися із правовими або моральними принципами)» [12, с. 106-107]. Схожими є висновки сучасних вітчизняних учених. Так, на думку О.В. Константия, «зарубіжні юристи та філософи ... розрізняють три основні підходи до тлумачення змісту цього принципу (верховенства права - Р. К.): формально-юридичний, субстанційний (матеріально-правовий) і функціональний» [13, с. 42].

Водночас видається теоретично аргументованим і методологічно доречним «інтегративний» підхід щодо розкриття сутності й змісту верховенства права, який демонструє Конституційний Суд України. Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 р. № 15-рп/2004 визначено: «Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозахисну діяльність, зокрема в закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо». Крім того зазначено, що «одним із проявів верховенства права є те, що право не обмежується тільки законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовано суспільством і обумовлено історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою отримала відображення в Конституції України» [14].

Виходячи з аналізу цього й інших рішень Конституційного Суду України, до ознак верховенства права належать такі: «повага і непорушність прав та свобод людини» [15]; «становлення правопорядку, який повинен гарантувати кожному утвердження і забезпечення прав і свобод» [15]; «визначеність, ясність і недвозначність правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у право- застосовній практиці і неминуче призводить до сваволі» [15]; допустимість «фіксації меж самої сутності прав і свобод» шляхом застосування юридичних способів, якщо «це ставить за мету не звузити обсяг прав і свобод, а уточнити зміст та регламентацію процедурних питань і окреслити загальні межі основоположних прав» [16]; справедливість і розмірність як критерій ідеології справедливості в демократичній державі [17]. При цьому Конституційний Суд відзначає, що справедливість - одна з основних засад права - є вирішальною у визначенні права як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. У сфері реалізації права, за правовими позиціями Конституційного Суду, справедливість виявляється в рівності всіх перед законом, відповідності злочину й покарання, цілях законодавця та засобах, що обираються для їх досягнення. Справедливе застосування норм права визначається як «недискримінаційний підхід, неупередженість» [14]. Звідси - справедливість співвідноситься із принципом правової рівності. У рішенні від 24 березня 2005 р. № 2-рп/2005 (справа про податкову заставу) [17] справедливість пов'язується із розмірністю - «елементом принципу справедливості» - й зазначається, що елементи права, зокрема розмірність, рівність, мораль, об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою відображена в Конституції України. Разом із цим необхідно розуміти, що категорія справедливості має філософську сутність і зазвичай використовується для позначення якості взаємовідносин у соціальній сфері, ставлення до людини та між людьми. Отже, принцип «верховенства права» необхідно пов'язувати з невід'ємними та невідчужуваними правами людини, де фактично й реалізується вищезгадана ідея справедливості. Тому заслуговує на підтримку позиція Конституційного Суду України щодо ознак верховенства права, до яких також належать «повага і непорушність прав та свобод людини» [15].

Отже, аксіологічний аспект судової реформи в України виявляється в її меті, де відбиваються певні цінності суспільства, що мають формалізоване відображення в Конституції держави, виявляються в конституційно-оцінній, інтерпретаційній і контрольній діяльності органу конституційної юстиції. Аксіологічним цілеполяганням сучасного етапу судової реформи як етапу конституційної модернізації судової влади є верховенство права - конституційна цінність і об'єктивна потреба сучасного суспільства й держави в пануванні права як аксіологічного еталону та вияву справедливості, засобу захисту людини - найвищої соціальної цінності, від свавілля держави й неправових законів (аксіологічна природа).

У контексті аксіологічного виміру судової реформи верховенство права за своїм змістом виявляється в сукупності таких засад: доступності й ефективності правосуддя; незалежності й неупередженості органів правосуддя; поваги та непорушності прав і свобод людини; справедливості публічного розгляду судових справ упродовж розумного строку; постановленні судового рішення на основі права та правового закону; рівності конституційних прав і рівності всіх перед законом; відповідності злочину й покарання; відправленні правосуддя на основі поваги до права як соціальної цінності й засобу захисту справедливості, інтересів як суспільства, так і кожної людини.

Звідси видається обґрунтованою пропозиція щодо конституційного закріплення верховенства права як основної засади судочинства (доповнення ст. 129 Конституції України) та закріплення в розділі ІІ Конституції України «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина» права кожної особи на справедливий розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом на основі принципу верховенства права.

Сучасний етап конституційно-правових перетворень в Україні спрямовано на сталий розвиток України як конституційної, демократичної, правової держави. Необхідною складовою таких перетворень є реформа судової системи, очікуваним результатом якої є впровадження загальнолюдських і політико-правових цінностей, серед яких визначальне значення з погляду конституційно-правової аксіології має верховенство права. Адже дотримання принципу верховенства права під час здійснення правосуддя є важливою умовою та гарантією утвердження й забезпечення прав і свобод людини як найвищої цінності.

Стаття присвячена проблемам визначення аксіологічного виміру сучасного етапу судової реформи в Україні. Відзначено, що конституційно-правовий зміст процесу судової реформи робить можливим і водночас необхідним його аналіз із позиції правової аксіології. Ґрунтуючись на теоретичних концепціях щодо правової аксіології та конституційних цінностей, на основі аналізу практики конституційного судочинства й з урахуванням особливостей сучасного етапу судової реформи в Україні робиться висновок, що аксіологічний аспект судової реформи в Україні має свій вияв у її меті, у якій виражаються певні цінності суспільства, що мають формалізоване відображення в Конституції держави та виявляються в конституційно-оцінній, інтерпретаційній і контрольній діяльності органу конституційної юстиції. Аксіологічним цілеполяганням сучасного етапу судової реформи як етапу конституційної модернізації судової влади є верховенство права - конституційна цінність і потреба сучасного суспільства й держави в пануванні права як аксіологічного еталону та вияву справедливості, засобу захисту людини - найвищої цінності.

Література

1. Соціологічне опитування. Зараз я називатиму окремі соціальні інституції. Якою мірою Ви їм довіряєте? [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http:// www.uceps.org/ukr/poll.php?poll_id=1030.