Функції об'єктивного юридичного права

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Актуальність роботи:

Право - одне із суспільних явищ, тому теорія права входить до складу суспільних наук. У чому специфіка права як суспільного чи явища, іншими словами, яке місце в суспільстві займає право? Відповідь на це питання визначає і місце науки про право в системі суспільних наук.

Для кожного громадянина право виступає в першу чергу як визначений порядок у суспільстві, причому такий порядок, що суспільство саме встановлює, підтримує, забезпечує його функціонування. За межами цього загального представлення думки про право в різних людей розходяться.

Для одних воно уособлює їхнє положення в суспільстві, їхні права й обов'язки, для інших право зв'язується з діючими в суспільстві законами, для третіх - із захистом від злочинних зазіхань. Усі ці представлення по-своєму вірні, тому що стосуються різних сторін права. І усі вони охоплюються загальним підходом до права, як до визначеного порядку в суспільстві.

Право - складне явище. Воно охоплює як би три шари, три елементи. Перший шар - правові ідеї, правова свідомість, другий - правові норми і третій - суспільні відносини, що регулюються цими нормами. От як виглядає структура права на конкретному прикладі.

У суспільстві зріє і формується ідея про недоторканість особи. Зрозуміло, ця ідея виникає тільки на визначеному етапі розвитку людської цивілізації, з'являється як реакція на сваволю над особистістю. І тільки на визначеному етапі, коли суспільство піднімається до усвідомлення недоторканості особи, ідея перетворюється в правову норму.

Подібною нормою найчастіше виступає закон. З'являються закони про заборону позбавлення громадянина волі без вироку суду, про неприпустимість довільної затримки громадянина, про недоторканність житла громадянина, його особистої власності і т.д.

Усі ці норми в сукупності, є реалізацією правової ідеї про недоторканість особи. А потім, під впливом прийнятих законів, складаються нові суспільні відносини, що виключають можливість необґрунтованого позбавлення громадянина волі, його права на власність. Так гуманний цивілізований принцип недоторканості особи і власності пронизав всі елементи права і перетворився в складову частину суспільного порядку, гарантом якого, як ми знаємо, є право.

В цій роботі розглянуто такі поняття права як суб'єктивне та об'єктивне.

Для початку коротко їх охарактеризувати можна так: у широкому значенні термін “суб'єктивне право” означає все те, що випливає з правових норм (об'єктивного права) для особи і характеризує її як суб'єкт права. Визнання особи суб'єктом права знаходить вираз у тому, що вона через норми об'єктивного права виступає як його учасник. У вузькому значенні суб'єктивне право розуміється як право (можливість певної поведінки) особи, що передбачено правовою нормою (наприклад, право на освіту, право на відпочинок і т. ін.).

Термін "об'єктивне" щодо права означає, що юридичні норми набули своєї об'єктивації в офіційних державних актах і тому стають незалежними від розсуду окремих індивідів. Термін "суб'єктивне" вказує на приналежність права певному суб'єкту, на його певні юридичне визнані можливості, якими він на свій розсуд може скористатися або не скористатися.

Право є основним засобом регулювання суспільних відносин. Тому роль права у здійсненні цього завдання називається правовим регулюванням. Під ним розуміють здійснюваний державою за допомогою права владний вплив на суспільні відносини з метою їхнього упорядкування, закріплення і охорони. Цей вплив здійснюється з використанням або врахуванням:

норм права, що регламентують суспільні відносини;

джерел, або форм права, що виражають, містять, об'єктивують норми права;

юридичних фактів, що породжують, змінюють та припиняють права та обов'язки суб'єктів;

правових відносин, що є способом конкретизації та реалізації передбачених нормами права прав і обов'язків;

актів тлумачення, що розкривають зміст загальної норми;

актів реалізації правових норм;

правосвідомості, що забезпечує єдине розуміння правових норм;

законності, що забезпечує реальність всього процесу правового регулювання.

Функції права -- це основні напрямки його впливу на людину і суспільство (суспільні відносини). Функції права поділяються на загальносоціальні та спеціальносоціальні. Загальносоціальні функції -- це напрямки взаємодії права та інших соціальних явищ.В даній роботі ми розглянемо глибше питання щодо функцій права.

Мета курсової роботи: дослідити поняття та ознаки об'єктивного юридичного права, та визначити його особливості.

Завдання курсової роботи:

Ознайомитись з поняттям та ознаками об'єктивного юридичного права

Дати загальну характеристику об'єктивного юридичного права

Ознайомитись з функціями об'єктивного юридичного права

Дати загальну характеристику об'єктивного юридичного права

Об'єкт дослідження: основні функції об'єктивного юридичного права.

Предмет дослідження: взаємодія функцій об'єктивного юридичного права. Ця курсова робота, створена на основі аналізу наукової літератури, тут наведені лише найпоширеніші думки і концепції з поодинокими прикладами для відображення реального здійснення теоретичних положень.

Методи дослідження обрані, виходячи з поставлених в роботі мети та завдань, з урахуванням об'єкта та предмета дослідження. При проведенні дослідження використовувалися загальнонаукові та спеціальні методи.



Розділ 1. Загальна характеристика об'єктивного юридичного права

1.1 Загальне поняття об'єктивного юридичного права

Право -- це система загальнообов'язкових формально визначених правил поведінки, які встановлюються або санкціонуються державою, нею охороняються, виражають волю домінуючої частини населення в соціальне неоднорідному суспільстві і слугують регулятором найбільш важливих суспільних відносин.

Об'єктивне право - це система загальнообов'язкових, формально визначених юридичних норм, які встановлюються і забезпечуються державою та спрямовані на урегулювання суспільних відносин.

Об'єктивне право -- це законодавство, юридичні звичаї, юридичні прецеденти і нормативні договори даного періоду в конкретній державі.

Об'єктивне право, подібно об'єктивній реальності, існує незалежно від волі конкретної особи -- суб'єкта права, а також незалежно від того, знає чи ні про нього ця особа. Об'єктивне право реально набирає форми законів та інших джерел (форм) права, які визнаються державою. [3, c. 703]

Визначаючи людську діяльність, юридичні норми надають існуючим між людьми стосункам особливий характер, перетворюючи їх з фактичних відносин в юридичні.

Оскільки людина керується у своїй діяльності юридичними нормами, її ставлення до інших людей визначається не тим, що видається їй фактично можливим у кожному конкретному випадку, а тим, як розмежовує ці інтереси право.

Тобто, існування права виражається як в існуванні юридичних норм, так і в існуванні юридичних відносин.

Юридичні норми і юридичні відносини -- це дві різні сторони права: об'єктивна і суб'єктивна. Або, іншими словами, це об'єктивне і суб'єктивне право.

Юридичні відносини називаються правом суб'єктивним, тому що певні права і обов'язки складають приналежність суб'єкта, без суб'єкта, поза ним вони не існують: права і обов'язки повинні комусь належати. У той же час, юридичні норми не стосуються суб'єкта. Вони мають більш загальний і абстрактний характер, вони не стосуються безпосередньо конкретного суб'єкта і називаються правом в об'єктивному розумінні, або об'єктивним правом. Вивчаючи право в цілому, необхідно звернути увагу на співвідношення об'єктивного та суб'єктивного права та особливостей кожного з них.

Почнемо з об'єктивного права, оскільки суб'єктивне право обумовлюється об'єктивним, і власне об'єктивне право є основою для вироблення головних положень теорії права в цілому. Проте, слід мати на увазі, що в історичному плані суб'єктивне право виникає раніше, воно передує об'єктивному, оскільки історичний розвиток завжди починається від конкретного, а не від загального.

Тому раніше, створюються окремі суб'єктивні права, а вже потім норми, які їх регулюють. Але після того, як певна юридична норма вже склалася, вона вже необхідно обумовлює собою суб'єктивне право.

Отже, об'єктивне юридичне право, або право -- це система загальнообов'язкових, формально визначених, гарантованих державою юридичних норм, що встановлюють права та обов'язки учасників правовідносин та виступають, як регулятор суспільних видносин. [2, c. 432]

1.2 Ознаки об'єктивного юридичного права

Слід розрізняти ознаки і властивості права. Ознаки характеризують право як поняття, властивості - як реальне явище. Сутність права полягає в тому, що воно відображає нормативно-визначену, гарантовану державою міру свободи особистості.

Об'єктивно юридичне право - це система загальнообов'язкових правил поведінки, встановлених або санкціонованих, забезпечених державою, з метою регулювання, охорони та захисту суспільних відносин.

Право - це система норм (правил поведінки) і принципів, сформованих у суспільстві і визнаних його більшістю як справедлива міра свободи і рівності, закріплених (установлених чи санкціонованих) і забезпечуваних державою в якості регуляторів суспільних відносин з метою узгодження (компромісу) індивідуальних, соціально-групових і суспільних інтересів. [6, c. 640]

За своєю якістю і формою право створюється в результаті спільних зусиль громадянського суспільства (народу) і держави як специфічний регулятор суспільних відносин з метою підтримання соціальної стабільності, злагоди та порядку.

Право - це реальне соціальне явище, своєрідний ефективний накопичувач пізнавального соціального досвіду, продукт культурно-історичного життя суспільства, його нормативно-ціннісна система. Поза суспільством, у природі, право не існує.

Ознаки права

Соціальні:

1. Втілює справедливу міру свободи і рівності, визнану більшістю населення і підтримувану активною меншістю. Своїм загальним масштабом і рівною мірою право вимірює, "відміряє" і оформлює саме свободу в людських взаєминах, свободу індивіда як у відносинах з іншим індивідом, так і з суспільством у цілому. Свобода завжди обмежена конкретними рамками (мірою), що не допускають антигромадських актів "користування свободою". Суспільство, забезпечуючи свободу особи, не може допустити анархії, беззаконня, обмеження прав і законних інтересів інших громадян.

Тому в суспільстві має установлюватися міра свободи людини, достатня для її повного самовираження, і водночас перешкоджає будь-яким спробам особи використовувати надану їй свободу на шкоду суспільству, державі, співгромадянам. Право дає міру, а справедливість контролює її, припиняє втрату цієї міри, встановлює пропорційність між претензією і обов'язком, свободою і відповідальністю, злочином і покаранням, працею і винагородою (справедлива міра свободи і рівності).

Отже, у праві свобода, рівність і справедливість виявляються суміжними, оскільки справедливість реалізується в умовах свободи і рівності, а свобода передбачає рівність прав. У цьому полягає цінність права як системи норм, розрахованої на визнання народом.

2. Виступає регулятором суспільних відносин, що є його основним соціальним призначенням; впливає на свідомість і поведінку осіб; узгоджує індивідуальні, соціально-групові й суспільні інтереси.

Юридичні:

1. Нормативність - складається з правових норм і принципів як основних (базових) елементів її будови. За допомогою норм і принципів права в суспільне життя вноситься єдність - право виступає як загальний масштаб (регулятор) поведінки людей. Завдяки нормативності встановлюються межі досягнутої свободи, межі між свободою і несвободою на певному ступені суспільного прогресу.

2. Системність - є системою погоджених, упорядкованих норм і принципів. Право - це не просто сукупність норм і принципів, а їх система, де об'єктивно всі елементи пов'язані і несуперечливі. Системність праву надає сама реальність як сукупність суспільних відносин (їх одночасність, зв'язаність і однорідність), а ієрархічність є результатом систематизації, що у будову права привноситься законодавством.[18, c. 176]

3. Волевстановленість і погодженість воль (інтересів) - виражає волю владарюючих з урахуванням волі підвладних, тобто консенсуальні (погоджені) волі (інтереси). У праві виявляється і втілюється воля, змістом якої є інтерес, зумовлений потребами суспільства, його соціально-економічним розвитком. Створюється ілюзія, що право творить держава. Насправді право формується у суспільстві в процесі повторювання фактичних відносин, а держава, якщо вона демократична, конкретизує, впорядковує відносини конкуренції, запобігає конфліктам, погоджує потреби й інтереси різних соціальних груп з метою встановлення людської взаємодії, компромісу, забезпечення соціальної цілісності і стабільності.

4. Загальність і загальнообов'язковість - встановлені правила поведінки є загальними і обов'язковими для кожного суб'єкта права, котрий вступає в типові суспільні відносини. Загальність виражається в тому, що норми права є офіційними і стосуються всіх тих, кому вони адресовані, без винятку. Загальнообов'язковість означає неухильне виконання норм права тими, на кого вони поширюються. Загальнообов'язковість, загальність надає праву те, що в праві виражаються узгоджені інтереси учасників регульованих відносин. [17, c. 656]

5. Формальна визначеність - право має переважно письмові форми зовнішнього існування. Цими формами є нормативно-правові акти, прийняті державою {позитивне право)', правові (судові та адміністративні) прецеденти (прецедентне право); правові звичаї (звичаєве право); нормативно-правові договори (договірне право); правові доктрини (доктринальне право); релігійно-правові тексти (канонічне право, мусульманське право та ін.). Вираження норм у приписах законів, інших нормативних актів - це основна ознака формальної визначеності права.

Формальна визначеність, виявляється й у тому, що в зазначених формах права чітко закріплюються права і обов'язки; юридичні поняття ("злочин", "корупція" тощо); санкції, що застосовуються до правопорушників; заохочення, що спрямовані на стимулювання правової активності, та ін. Однак, деякі вчені вважають, що поза названими формами, право може існувати у вигляді природних прав людини (природне право безвідносно до того, чи закріплені вони в нормативно-правових актах, чи не закріплені. [15, c. 247]

6. Забезпеченість державою - створення спеціальних умов для практичного втілення правових норм, що розраховані переважно на добровільне виконання. Але далеко не всі норми права дотримуються і виконуються добровільно, через внутрішнє переконання. У такому разі держава застосовує примус, спираючись на самі норми, що стоять на сторожі їх порушення і мають здатність примушувати до виконання вимог, що в них містяться.

1.3 Особливості об'єктивного юридичного права

Характеристика проблем правового статусу особи визначає необхідність дослідження поняття права, як у об'єктивному, так і суб'єктивному значеннях.

Це зумовлюється тим, що особа взаємодіє з обома згаданими вище проявами права. Норми об'єктивного права регулюють поведінку особи, визначаючи зміст прав та обов'язків, а суб'єктивне право є засобом досягнення можливостей і реалізації інтересів особи. Саме за допомогою об'єктивного та суб'єктивного права особа реалізує себе, свій соціальний, юридичний і моральний потенціал, свої інтереси. [5, c. 63]

Різниця між правом у об'єктивному та суб'єктивному значенні визнавалася ще римськими правниками.

Аналогічно ця проблема вирішувалася науковцями США та європейських країн. У вітчизняній науці тривалий час відбувалися спроби визнати категорію суб'єктивного права несуттєвою, такою, що не має самостійного значення.

Однак у подальшому ці тенденції не отримали розвитку і на сьогодні загальновизнаною стала теза про багатоаспектність категорії «право». Вона набирає різного значення залежно від того, яке юридичне явище повинно відобразитись терміном «право».

У сучасній юридичній літературі слово «право» вживається у двох основних значеннях -- об'єктивному та суб'єктивному. Вказане дає можливість розглянути правову дійсність у двох аспектах: як систему встановлених чи санкціонованих державою норм і як можливості та повноваження, що належать суб'єктам на основі і у межах цих норм.

Однак, не залишаємо поза увагою той факт, що визнаність суб'єктивного права, ще не вирішила теоретичних проблем його дослідженості у науці.

Тривалий час цей термін відображали за допомогою іншої граматичної форми. Один з найвидатніших німецьких юристів, цивіліст і філософ права, засновник реалістичної школи права -- Р. Ієрінг називав суб'єктивне право конкретним, проф. Р. Бабун правомочністю, а відомий французський юрист, засновник теорії корпоративної держави Л. Дюгі -- соціальною функцією.

У зв'язку з появою широкого праворозуміння професори Л. Явич, С. Кечек'ян та О. Піонтковський пропонували об'єднати поняття об'єктивного та суб'єктивного права єдиним терміном «право». Хоча і така позиція не заважає визначити у праві два зрізи -- обов'язкові приписи, що виходять від держави, та юридичні можливості окремих осіб. [9, c. 44]

Не зважаючи на згадані проблеми, в сучасній науці об'єктивне та суб'єктивне право визначаються самостійними і взаємозалежними категоріями, що відображають різноманітні сторони правової дійсності.

Об'єктивне право -- це система загальнообов'язкових норм, що мають формальний вираз, встановлюються та гарантуються державою з метою впорядкування суспільних відносин.

Об'єктивність права визначається тим, що воно:

-- не залежить від волі та свідомості суб'єкта права;

-- не належить йому.

Формою виразу об'єктивного права є законодавство; правові звичаї; юридичні прецеденти; нормативні договори певної держави.

Суб'єктивне право -- це міра юридично можливої поведінки, що задовольняє інтереси певної особи.

Суб'єктивний характер права виявляється у тому, що воно:

-- залежить від волі суб'єкта;

-- реалізується залежно від його бажання та належить йому.

Формою виразу суб'єктивного права є право, що визначає міру свободи певного суб'єкта шляхом конкретизації його можливої поведінки.

Категорії об'єктивного та суб'єктивного права характеризуються:

-- спільними рисами;

-- відмінностями;

-- взаємодією.

Спільні риси:

1. Об'єктивне та суб'єктивне право мають юридичний характер.

2. Вони є засобами регулювання суспільних відносин.

3. Вони встановлюються державою.

4. Мають документальну форму закріплення.

5. Охороняються державою.

6. Мають визначений зміст та нормативний характер.

7. Мають юридичну силу, тобто породжують правові наслідки.

Однак, не зважаючи на наявність певних спільних ознак, категорії об'єктивного та суб'єктивного права мають самостійний характер. На це вказують їх своєрідні риси.

Об'єктивне право	Суб'єктивне право
Залежить від об'єктивних умов розвитку суспільства, що мають економічний, політичний чи соціальний характер	Залежить від суб'єктивних факторів, серед яких рівень підготовки депутатів, працівників правоохоронних і судових органів, громадян
Складають норми загального характеру	Стосується певних суб'єктів
Поширюється на всі сфери суспільних відносин	Поширюється на певну сферу відносин
Потребує конкретизації індивідуальними актами	Є нормами прямої дії
Має форму нормативно-правового акта, звичаю, прецедента чи нормативного договору, що складають поняття джерела права	Існує у формі індивідуальних нормативних актів-рішень, постанов, вироків, указів тощо
Спрямоване на регулювання суспільних відносин	Спрямоване на надання можливостей конкретним суб'єктам
Має загальнообов'язковий характер і поширюється на діяльність всіх суб'єктів права	Має індивідуальний характер і регулює поведінку конкретного суб'єкта
Встановлює способи, межі та методи правового регулювання	Встановлює особливі методи та способи поведінки суб'єкта щодо визначеного випадку
Залежить від потреб суспільства	Залежить від настання юридичних фактів
Охороняється у загальному порядку державою	Конкретизує засоби впливу на окремих суб'єктів

Взаємодія об'єктивного та суб'єктивного права виявляється через два напрями:

-- об'єктивне право є мірою реалізації можливостей, наданих правом суб'єктам;

-- суб'єктивне право -- це засіб (спосіб) реалізації об'єктивного права шляхом його конкретизації.



Розділ 2. Загальна характеристика функцій об'єктивного юридичного права

2.1 Загальносоціальні функції

Цінності - це специфічні соціальні визначення об'єктів навколишнього світу, що виявляють їх позитивне або негативне значення для людини і суспільства зрозуміти соціальну цінність права - значить усвідомити, розкрити його позитивну роль для особистості і суспільства.

Соціальна цінність права, виражається в наступному:

По-перше, за допомогою права забезпечується загальний стійкий порядок в суспільних відносинах.

По-друге, завдяки праву досягається визначеність, точність у самому змісті суспільних відносин. Правове регулювання здатне охопити соціально корисні форми правомірної поведінки, відокремити його від свавілля і несвободи.

По-третє, право забезпечує можливість нормальних активних дій людини, адже перешкоджає незаконним втручанням у сферу його правомірної діяльності за допомогою механізмів юридичної відповідальності та інших примусових заходів.

По-четверте, право в цивілізованому суспільстві забезпечує оптимальне поєднання свободи і справедливості, коли, образно висловлюючись, і вовки ситі, і вівці цілі.

По-п'яте, на правовій основі формуються інститути громадянського суспільства: ринкова економіка, багатопартійна політична система, демократична виборча система, вільна «четверта влада» (засоби масової інформації) і правова держава. У Росії поки немає ні громадянського суспільства, ні правової держави, отже, і право багато в чому не може проявити свої ціннісні властивості.

Сутність і соціальне значення права виявляються в його функціях. Вони відображають основні напрями впливу права на суспільні відносини і поведінку людей, дозволяють дати узагальнюючу характеристику «роботи» юридичних норм. Насамперед право впливає на різні сфери життя суспільства - економіку, політику, духовні відносини, а значить, виконує загальносоціальні функції - економічну, політичну і виховну. Тут воно діє разом з іншими соціальними інститутами, але своїми, специфічними засобами.

Функції права - це основні напрямки його впливу на суспільні відносини, на поведінку людей. [8, с.156]

Поняття «функція права» має охоплювати одночасно як призначення права, так і витікаючі з цього призначення напрямок його впливу на суспільні відносини. Тому, розкриваючи зміст якої-небудь функції права, необхідно постійно мати на увазі зв'язок призначення права з напрямком його впливу і навпаки.

Розкриваючи поняття «функція права» слід також звернути увагу на такі поняття як «правовий вплив» і «правове регулювання».

Правове вплив - це взяте в єдності різноманітті весь процес впливу права на суспільне життя, свідомість і поведінку людей.

Правове регулювання - це здатність держави за допомогою права і сукупності певних правових засобів, досягати впорядкованості суспільних відносин, їх охорона і розвиток. [14, c. 208]

У реальному житті функції права не існують ізольовано один від одного, вони тісно пов'язані між собою. Жодна з них не може бути вивчена досить глибоко без з'ясування її взаємодії з іншими функціями.

Ознаки функцій права:

1) виражають універсальні ознаки права, його соціальне призначення в різних сферах суспільного життя;

2) відображають напрями активного впливу права на суспільні відносини;

3) характеризуються безперервністю і тривалістю дії та водночас гнучкістю змісту відповідно до мінливості суспільних відносин;

4) мають на меті упорядкування суспільних відносин у повній відповідності з задумом нормотворця (законодавця) і очікуваннями адресатів правових норм;

5) діють у єдиній цілісній системі на кожному етапі розвитку суспільства і вважаються реалізованими лише тоді, коли повністю вирішені усі завдання і досягнуті результати правового регулювання;

6) кожна з них використовує відповідний їй арсенал правових способів (дозволів, зобов'язань, заборон, заохочень, покарань тощо). Функції права можна класифікувати так: загально-соціальні і юридичні (спеціально-соціальні). [22, c. 638]

Є різні класифікації функцій права, найбільш поширена з них - поділ функцій права, на: основні спеціально-юридичні (регулятивна і охоронна і ін.), основні соціальні (економічна, політична, ідеологічна та ін.) неосновні спеціально-юридичні (відновлювальна, компенсаційна, обмежувальна та ін.), неосновні соціальні (екологічна, інформаційна, соціальна та ін.).

До загальсоціальним функціями права відносять:

Політична функція - полягає в правовому регулюванні відносин між класами, націями, політичними партіями, релігійними конфесіями, органами місцевого самоврядування і т.д. з приводу формування і здійснення державної влади. За допомогою права встановлюється і охороняється від зазіхань політичний лад, закріплюються інститути представницької і безпосередньої демократії, забезпечується повне народовладдя і підконтрольність державної влади.

Комунікативну функцію - право виступає як одна з форм спілкування між соціальними суб'єктами. Його комунікативна функція проявляє себе у двох основних видах - як координація і як трансляція. [7, c. 32]

Як координація: соціальний порядок, неможливий без координації дієвий між різними елементами і структурними підрозділами, що входять до складу суспільної системи.

Координація передбачає підпорядкованість різнорівневих елементів і підсистем, відносини дисципліни, субординації між ними.

Існують такі форми правової комунікації:

між суб'єктами правовідносин;

між окремим суб'єктом і всією соціальною системою;

між поколіннями соціальних суб'єктів, коли старші долучають своїх молодших сучасників до основ правової культури;

між ланками єдиної системи права, уявними конкретними суб'єктами;

Як трансляція: право як комунікативної системи дозволяє транслювати соціально-нормативну інформацію як в синхронічному (між сучасниками), так і в діахронічному (між поколіннями) напрямках.

Економічну функцію - виражається в юридичному забезпеченні надійності, справедливості і еквівалентності економічних зв'язків. Чинне право закріплює відносини власності, стимулює ініціативу і підприємливість господарюючих суб'єктів і т. д.

Слід зазначити, що право не тільки безпосередньо регулює, але і найбільш доцільно організовує систему відносин у сфері виробництва, обміну, розподілу і споживання матеріальних благ і охороняє їх, гарантуючи від усіляких проявів свавілля і порушень загрозою настання несприятливих наслідків наприклад, цивільно-правові договори забезпечують процес переміщення матеріальних благ; [4, c. 208]

Право в цілому - це своєрідний передавальний механізм, що забезпечує існування цивілізованого суспільства як єдиної системи комунікацій, підпорядкованих нормативним, дисциплінарним взаємозалежності формально-юридичного характеру.

За допомогою правових норм соціальний порядок не просто підтримується, а передається як естафета від одних поколінь до інших в якості такого. Формальна, організована трансляція нормативності дозволяє оберігати перебувають під її захистом цінності життя і культури, забезпечує спадкоємність охоронної діяльності.

Функція соціального контролю залежить опосередкованому впливі права на поведінку суб'єктів (стимулювання, заохочення, утримання від вчинення неправомірних дій).

Функції права класифікують, за також за іншими критеріями:

Функції галузей права:

конституційне право - функція закріплення прав і свобод людини і громадянина;

кримінальне право - функція визначення діянь, які визнаються злочинними, і встановлення покарань за їх вчинення та ін.

Культурно-історична функція - виражається в тому, що право акумулює і розвиває духовні цінності, досягнення народу, а також людства в цілому (права людини, демократію, соціальну справедливість і т. д.);

Функції правових інститутів - похідні від основних і галузевих функцій права:

цивільне право - функція набуття права власності;

сімейне право - функція інституту усиновлення (удочеріння) та ін.

2.2 Спеціально юридичні

об'єктивний юридичний право суспільний

Спеціально-юридичні функції - основні напрямки юридичного впливу на суспільні відносини, що визначаються сутністю та соціальним призначенням права в житті суспільства.

У рамках регулятивної функції виділяють дві підфункції: регулятивно-статичну і регулятивно-динамічну

Регулятивно-статична функція права - дана функція полягає в закріпленні у відповідних правових нормах та інститутах того, що складає економічний, політичний, соціально-культурний фундамент суспільства і держави, а також подальшого розвитку даних явищ, упорядковує суспільні відносини фіксуванням основних прав і свобод особи, компетенції державних органів і посадових осіб (наприклад, норми конституційного права про право людини на відпочинок, освіту). Здійснюється за допомогою дозвільних і заборонних норм, які спричиняють правовідносини пасивного типу.

Вирішальне значення у проведенні статичної функції належить інститутам права власності, юридична суть яких в тому і полягає, щоб закріпити економічні основи суспільного устрою. Статична функція чітко виражена і в ряді інших інститутів. [6, c. 640]

Регулятивно-динамічна функція права - дана функція спрямована на забезпечення процесу досягнення намічених правових задач, а також на запрограмованість результатів такого процессу, забезпечує розвиток бажаних відносин, стимулює активну поведінку суб'єктів права (наприклад, покладання обов'язку платити податки, відбувати військову повинність).

Здійснюється за допомогою зобов'язувальних норм, які спричиняють правовідносини активного типу.

Охоронна функція права - дана функція полягає у попередженні і припиненні злочинів та інших правопорушень, у захисті та відновленні порушеного права. Крім того, регулятивно-охоронна функція права спрямована на витіснення і ліквідацію віджилих, що не відповідають новим умовам, що вступають у протиріччя з законом суспільних відносин, це функція установлення і гарантування державою профілактичних і запобіжних заходів, порядку їх покладання і виконання, що мають на меті усунення (витіснення) шкідливих, небажаних для суспільства відносин, їх обмеження, та охорону позитивних.

Охоронно-обмежувальний (попереджальний) вплив права здійснюється за наявності конфліктів, спорів про право, не доведених до правопорушення, і пов'язаний з установленням заборон, що спрямовані на охорону суб'єктивних прав та забезпечення соціальної справедливості.

Охоронна функція, виражається у фізичному і психічному примусі, іноді винятково у психічному (переконанні), нерідко потребує обвинувальної діяльності (привід, арешт майна, затримання як підозрюваного).

Вона виражається в наступному:

визначення заборон на вчинення протиправних діянь;

встановлення юридичних санкцій за вчинення даного діяння; [10, с.51]

безпосереднє застосування юридичних санкцій до осіб, які вчинили правопорушення.

Слід зазначити, що регулятивно-статична і регулятивно-динамічна функції складають позитивне регулювання права. Охоронна функція права становить негативний регулювання права. [11, c. 146]

Захисна (відбудовна) - це функція установлення і гарантування державою засобів юридичного впливу, пов'язаного із спричиненням шкоди суб'єктам права, посяганням на їх правовий стан і "захисною" реалізацією права - спрямованістю на захист суб'єктивних прав.

Захисний вплив права виявляється за наявності правопорушення, вчиненні шкоди суб'єктам права; іноді виражається у застосуванні примусових заходів (фізичного примусу - позбавлення волі особи, котра вчинила злочин) і, як правило, потребує оборонної діяльності, діяльності з побудови, відновлення, порушених прав та інтересів, правового стану (поновлення на роботі чи посаді незаконно звільненого працівника; сплата аліментів; захист особи від необґрунтованого обвинувачення, осуду, обмеження її прав і свобод; самозахист прав тощо).

На рівні суб'єктів права слід розмежовувати поняття "охорона" і "захист". Іноді один і той самий орган наділений правом охорони і захисту. Так, суд чи інший юрисдикційний орган, а також його уповноважена посадова особа мають право (правомірність) не тільки захищати суб'єктів права, але й охороняти їх за допомогою установлених законом заходів правового впливу.

Адвокати, а також фізичні, посадові і юридичні особи, котрі не наділені законом юрисдикційними повноваженнями, не мають права займатися "охороною". Вони можуть здійснювати тільки правовий "захист".

Правоохоронні органи, їх посадові особи наділені правами (правомірностями) охорони і захисту прав та свобод суб'єктів права.

Отже, охоронна і захисна функції права не дублюють одна одну, але вони взаємопов'язані і витікають одна з одної, бо немає об'єктів, які б тільки охоронялися чи тільки захищалися.

Виховна функція - права являє собою результат здатності права висловлювати ідеологію певних класів і соціальних сил і його здатність впливати на думки і почуття людей. Тому одним з найважливіших завдань виховної функції права є виховання високої правосвідомості, формування стимулів правомірної поведінки у громадян.

Відновлювальна функція - функція, спрямована на відновлення порушеного права або положення. Ця функція займає особливе ціннісне місце в механізмі правового впливу.

За допомогою правових засобів дуже часто відновлюється колишнє правове становище суб'єкта права, обличчя знову стає володарем тих прав, яких воно було позбавлене, йому повертається його майно, він відновлюється на роботі, реабілітується його ім'я, відновлюється порушений громадський порядок і т.д. Реалізація відновлювальної функції нерідко здійснюється у формі скасування прийнятого правового акта чи досконалого юридично значущої дії (скасування наказу про звільнення, вселення в незаконно зайняту квартиру і т.п.).[13, c. 208]

Норми, спрямовані на відновлення порушених прав і свобод особистості, містяться як у міжнародно-правових актах, так і в багатьох внутрішньодержавних документах.

Наприклад, Загальна декларація прав людини встановлює: «Кожна людина має право на ефективне поновлення в правах» [1, ст.8]; ст. 12 ЦК України передбачає «відновлення становища, яке існувало до порушення права». Відповідні норми трудового права є важливим гарантом відновлення особи на колишньому місці роботи і т.д.

Обмежувальна функція - функція, спрямована на обмеження в суспільних відносинах суспільно небезпечної поведінки. Наявність у права обмежувальної функції пов'язано з його призначенням бути регулятором суспільних відносин. А регулювати - значить наказувати варіанти поведінки, які повинні відповідати інтересам певних соціальних груп, класів, індивідів, нарешті, всього суспільства.

Тому, щоб дії одних суб'єктів права не порушували прав та інтересів інших, щоб відносини в суспільстві складалися більш розумно і не викликали протидій, право встановлює певні обмеження для суб'єктів громадських зв'язків, припиняючи тим самим вседозволеність, анархію і свавілля. Ці обмеження формулюються в заборонних та зобов'язуючих нормах, в інших правових приписах.

Обмеження прав - це свого роду урівноваження протилежних інтересів. Так, Конституція, дозволяючи ідеологічне різноманіття, одночасно обмежує можливості створення будь-яких партій, організацій та рухів. Конституція прямо говорить, що забороняється створення і діяльність громадських об'єднань, цілі та дії яких спрямовані на насильницьку зміну основ конституційного ладу.

Оціночна - дозволяє праву виступати в якості критерію правомірності чи неправомірності чиїхось рішень і вчинків. Якщо людина діє правомірно, то держава і суспільство не повинні пред'являти до нього претензій.

Особливу роль у реалізації оціночної функції відіграють охоронні та заохочувальні норми, в яких у загальному вигляді міститься негативна або позитивна оцінка тих чи інших можливих дій.

У процесі застосування цих норм конкретизується нормативна оцінка вчинку, визначається індивідуальна міра юридичної відповідальності або заохочення (наприклад, покарання за вироком суду, нагородження орденом за указом президента).



Висновки

На закінчення хотілося б підбити деякі висновки:

1. Під функцією права розуміють або соціальне призначення права, або напрями правового впливу на суспільні відносини, або і те й інше разом узяте.

2. Соціальне призначення права формується, складається з потреб суспільного розвитку. Відповідно до потреб, соціальними потребами суспільства створюються закони, спрямовані на закріплення певних відносин, їх регулювання або охорону. Соціальне призначення права полягає у врегулюванні, впорядкуванні суспільних відносин, надання їм належної стабільності, створенні необхідних умов: для реалізації прав громадян і нормального існування громадянського суспільства в цілому.

3. Правове вплив - це така категорія, яка характеризує шляхи, форми, способи впливу права на суспільні відносини. Це реалізація правових принципів, установлень, заборон, приписів і норм в суспільному житті, діяльності держави, її органів, громадських об'єднань та громадян.

4. Напрямок впливу - найбільш істотний компонент функції права, воно є свого роду відповіддю права на потреби суспільного розвитку, результатом законодавчої політики, яка концентрує ці потреби і трансформує їх в позитивне право. Таким чином, функція права - це прояв його іманентних, специфічних властивостей. У функції акумулюються такі властивості права, що випливають з її якісною самостійності як соціального феномена: Функція права випливає з її сутності і визначається призначенням права в суспільстві. Функції - це «світіння» сутності права в суспільних відносинах. У той же час, будучи проявом іманентних властивостей сутності, функції не зводяться до них і не є простою їх «проекцією». Не можна механічно зв'язувати функції і сутність права. Як явище завжди містить момент незалежності від сутності, так і функція права має певну ступінь незалежності від його сутності. Функція права - це такий напрям його впливу на суспільні відносини, потреба в здійсненні якого породжує необхідність існування права як соціального явища. У цьому сенсі можна сказати, що функція характеризує напрям необхідної дії права, тобто такого, без якого суспільство на даному етапі розвитку обійтися не може (регулювання, охорона, закріплення певного виду суспільних відносин). Функція виражає найбільш істотні, головні риси права і спрямована на здійснення корінних завдань, що стоять перед правом на даному етапі його розвитку. Функція права уявляє, як правило, напрям його активної дії, упорядочивающего певний вид суспільних відносин. Тому одним з найважливіших ознак функції права є її динамізм. Сталість як невід'ємну ознаку функції характеризує стабільність, безперервність, тривалість її дії. Про постійний характер функції права можна говорити в тому сенсі, що вона постійно властива праву. Але це не означає, що незмінним залишається механізм і форми її здійснення, які змінюються і розвиваються відповідно до потреб практики.



Список використаних джерел

Пиголкин А.С. Теорія держави і права.- М .: Юрайт-Издат, 2012. - 613 с

Упорів І. В., Схатум Б. А. Природне і позитивне право: поняття, історія, тенденції та перспективи розвитку.- Краснодар: Краснод. філ. С.-Петерб. ін-ту внешнеекон. зв'язків, економіки і права, 2009. - 146 с.

Черданцев А. Ф. Теорія держави і права: Підручник для вузів.- М .: Юрайт-М, 2002. - 432 с

Скакун О.Ф. Теорія держави і права.- Харків «Консум» 2010-703 с.

Васильєв А.С. Теорія держави і права, - Харків «Одіссей» 2008-480 с.

Лазарєв В.В. Загальна теорія держави і права, 3-е видання, -Москва «МАУП», 2009-520с.

Марченко М.Н. Теорія держави і права, 2-е видання, - 2008-640с.

Бабаев В.К. Теория современного советского права. - Н.Новгород, 1991.

Орзих М.Ф. Право и личность. -- К.--Одесса, 1998.

Рабинович П.М. Основи загальної теорії права і держави. - К., 1999.

. Разумович Н.Н. Политическая и правовая культура. -- М., 1989.

Сурилов А.В. Теория государства и права. - К. - Одесса, 1989.

Загальна теорія держави і орава. / За ред. В.В.Копейчикова -К.: Юрінком Інтер, 1998. - 320 с.

Котюк В.О. Теорія права: Курс лекцій: Навч. посібник для юрид. фак. вузів. - К.: Вентурі, 1996. - 208 с.

Кельман М.С., Мурашин О.Г. Загаьна теорія права (з схемами, кросвордами, тестами): Підручник. - К.: Кондор, 2002. - 208 с.

Основи держави і права: Навч. посібник / С.Д. Гусарев, P.A. Калюжний, A.M. Колодій. - К.: Либідь, 1997. - 208 с.

Кравчук М.В. Теорія держави і права. Проблеми теорії держави і права: Навч. посіб.-3-тє вид, змін. І доп. Тернопіль: Карт-бланш, 2002. - 247 с.

Скакун О.Ф. Теорія держави і права. Підручник / Пер. з рос. - Харків: Консул, 2001. - 656 с.

Войнович М.П. Основи загальної теорії права та держави. Видання 5-те, із змінами. Навч. посіб. - К.: Атіка, 2001. - 176 с.

Теорія держави і права (опорні конспекти) Навч. посіб. Для студентів вищ. навч. закл. / Авт.-упорядн. Кравчук М.В. - К.: Атіка, 2003. - 288 с.

Теорія держави і права: Навч. посіб. Для підготовки до державного іспиту (Авт.-упоряд. Кравчук М.В.) - Тернопіль, 1999. - 114 с.

Юридичні терміни. Тлумачний словник. Під ред. В.Г.Гончаренка. - К.: Либідь, 2003. - 320 с.

Копейчиков В.В. Правознавство. Навч. посіб. 3-тєє вид. перероб. та доп. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - 638 с.

Кравчук М.В., Гладун З.С. Правознавство. Навч. посіб. 2-ге вид. перероб. та доп. - Тернопіль: Карт-бланш, 2003. - 407 с.

Молдован В. Основи держави і права. Курс лкцій. Навч. посіб. Для юридичних факультетів вузів. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 521 с.

Теорія держави і права: Навч. посіб. / А.М.Колодій, В.В.Копейчиков, С.П.Лисенков та ін. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 368 с.

Загальна теорія держави і права: (Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів) За ред. М.В.Цвіка, В.Д.Ткаченка, О.В.Петришина. - Харків: Право, 2002. - 432 с.

Размещено на Allbest.ru

...