Класифікація норм конституційного права України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Класифікація норм конституційного права України

Первинним елементом системи конституційного права України, під якою прийнято розуміти історично сформовану та обумовлену об'єктивними чинниками суспільного розвитку систему природного та позитивного, загальної та особливої частини, матеріального і процесуального, типового та колізійного, національного та міжнародного (європейського) конституційного права, які, в свою чергу, складаються з інститутів і норм конституційного права і регулюють політичні, економічні, соціальні, культурні (духовні), екологічні й інші найважливіші суспільні відносини, що є предметом конституційного права України, є конституційно-правова норма (від лат. norma - «керівний початок», «правило», «зразок») [1, с. 255].

Попри існування вище наведених зрізів (рівнів) системи конституційного права України, основними її системоутворюючими складниками залишаються інститути і норми конституційного права. При цьому, саме норми конституційного права є «молекулярною основою» відповідної галузевої системи права, свого роду «цеглинками» для її інститутів та інших зрізів, підсистем. Вони відображають у своїй сукупності сутність і зміст цієї галузі права та її юридичні властивості [2, с. 11].

Разом із тим, ця категорія залишається й однією з найбільш складних і неоднозначних у юридичній науці. Упродовж більше ніж століття кожна юридична школа намагається пояснити власне бачення норми права, її змісту, сутності, особливостей.

Так представники історичної школи вважали першоджерелом норми права народну свідомість, народний дух кожної нації; нормативісти вбачали в нормі права першопочаток всіх правовідносин у суспільстві; позитивістська правова доктрина вважала норму права формалізованим вираженням волі держави; соціологічна школа виявляла в нормі права результат певних соціальних зв'язків; представники політологічної школи пов'язують норми права з політичною регуляцією суспільного та державного життя тощо. До прикладу, значну увагу розробці вчення про юридичну норму приділялитакі вчені, як Н. М. Коркунов, Ф. В. Тарнавський, Г. Ф. Шершеневич, Н. Г. Алєксандров, С. С. Алєксєєв, В. К. Бабаєв, М. І. Байтін, В. М. Баранов, І. Н. Сенякін, А. С. Піголкін, А. Ф. Шебанов та ін. [3, с. 37].

Норми конституційного права, будучи складовими системи конституційного права, відображають у своїй сукупності зміст і сутність цієї галузі загалом. Одним із перших у незалежній Україні на монографічному рівні дослідив норми конституційного права О.І. Степанюк. Аналізуючи юридичну природу конституційно-правових норм, вчений дійшов висновку, що під цією категорією слід розуміти прийняте установчою, законодавчою, а іноді судовою і виконавчою владою правило, що опосередковано через поведінку людини регулює політичні відносини, які виникають у процесі організації та здійснення публічної влади, а також відносини цієї влади з громадянином.

В.Ф. Мелащенко розумів під конституційно-правовими нормами встановлені чи санкціоновані Українською державою правила, які визначають поведінку учасників конституційно-правових відносин у процесі здійснення повновладдя народу України. На думку Ю.М. Тодики конституційно-правові норми - це загальнообов'язкові правила поведінки, встановлені чи санкціоновані державою для охорони і регулювання державно-правових відносин, які реалізуються через права і обов'язки суб'єктів правовідносин і забезпечуються примусовою силою держави. Схожої точки зору притримуються й інші правознавці.

На сьогодні пріоритетними суб'єктами конституційної нормотворчості в Україні визнаються народ України, Українська держава та суб'єкти місцевого самоврядування. Держава реалізує свої нормотворчі функції через уповноважених суб'єктів, наділених відповідною компетенцією.

Так, О. І. Степанюк пропонував визнавати основними критеріями класифікації норм конституційного права України інститут правового регулювання; форму виразу конституційно-правових норм; їх юридичну силу; зв'язок норм конституційного права з правовідносинами; спрямованість дії конституційно-правових норм; їх структуру; спосіб дії; характер вираження в нормах конституційного права приписів; територію дії; органи, що приймають норми конституційного права; порядок їх вступу в дію [2, с. 11].Ю. М. Тодика визначав критеріями класифікації конституційно-правових норм їх зміст, юридичну силу, призначення у механізмі правового регулювання; термін дії; територію дії, характер дії та функціональну спрямованість[4, с. 12].

Така багатоманітність критеріїв класифікації норм конституційного права вказує на складність їх юридичної природи. У той же час наведені класифікації свідчать про дублювання критеріїв диференціації норм конституційного права та неоднозначність їх оцінки.

Узагальнюючи найбільш поширені погляди вчених на критерії класифікації конституційно-правових норм і їх систему, можна стверджувати, що основними критеріями класифікації норм конституційного права України є: предмет правового регулювання; метод правового регулювання; суб'єкти нормотворення, або ж походження норми; призначення у механізмі правового регулювання; юридична сила; ступінь конкретизації правового припису; характер диспозиції; характер санкції; дія за колом суб'єктів; територія дії; час дії; гарантованість дії. Тобто, на відміну від інших галузевих норм права, норми конституційного права України, в силу їх багатоманітності, можна класифікувати майже за всіма існуючими в теорії права критеріями [5, с. 299].

Найбільш поширена є класифікація за змістом через предмет правового регулювання. Відповідно до цієї класифікації, всі норми можна поділити на кілька груп: перша група - це норми, що визначають основні засади конституційного ладу України;друга група - це норми, які закріплюють основні конституційні права та свободи людини і громадянина; третя група - норми, що закріплюють основні характеристики громадянського суспільства;четверта група-норми, котрі закріплюють територіальний устрій України;п'ята група - норми, які закріплюють організацію державної влади [6].

За призначенням у механізмі правового регулювання норми конституційного права поділяються: на матеріальні (відображають зміст поведінки, діяльності, правовий статус - наприклад, ст. 75 Конституції України («єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України») та процесуальні (закріплюють порядок, способи, методи здійснення приписів), наприклад, ст. 69 Конституції України («народне виявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії»). Матеріальні норми відповідають на запитання «що робити?», а процесуальні - «як робити?».

За функціональною спрямованістю виділяють регулятивні й охоронні норми конституційного права. Регулятивні - містять приписи, безпосередньо спрямовані на врегулювання суспільних відносин через надання їхнім учасникам прав і покладання на них обов'язків (наприклад, ст. 19 Конституції України).Охоронні - спрямовані на охорону наявних у суспільстві відносин.

За методом правового регулювання норми конституційного права поділяються на імперативні (передбачають єдино можливий варіант поведінки: прийняття до громадянства України - це виключно прерогатива Президента України), та диспозитивні (надають право обрання варіанта поведінки на власний розсуд, якщо на це в законі немає конкретної заборони -ст. 35 Конституції України «Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання» (це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати жодної)).

Конституційно-правові норми поділяються також за юридичною силою, що залежить від того, в якому нормативному акті вони містяться та яке місце посідає акт у правовій системі України. Найважливіші норми містяться в Конституції України та конституційних законах. Жодна правова норма не повинна суперечити нормам Конституції України, на основі якої в державі видаються інші правові акти (закони, постанови Верховної Ради України, укази та розпорядження Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, акти органів місцевої виконавчої влади й місцевого самоврядування).

Отже, конституційно-правова норма є важливим первинним елементом системи конституційного права України та потребує виваженого підходу до її формулювання.

Література

конституційний правовий норма

1. Федоренко В. Л. Система конституційного права України // Погорілко В. Ф., Федоренко В. Л. Конституційне право України. Академічний курс: Підручник: У 2 т. - Т. 1 / За ред. В. Ф. Погорілка. - К., 2006. - С. 255.

2. Степанюк О.І. Норми конституційного права України: проблеми теорії; Автореф. дис. ... к.ю.н. - К., 1993. - С. 11.

3. Недбайло П.Е. Применениесоветскихправовых норм. - М., 1960. - 237 с.

4. Конституційне право України / За ред. В. Я. Тація, В. Ф. Погорілка, Ю. М. Тодики. - Х., 1999. - С. 12-15.

5. Федоренко В. Л. Конституційне право України. Академічний курс: Підруч.: У 2 т. - Т. 1/ За ред. В. Ф. Погорілка. - К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2006. - С. 299 - 306.

6. Орленко В.І. Конституційне право України: навчальний посібник / В.І. Орленко. - К.: Паливода А.В., 2011. - 156 c.

Размещено на Allbest.ru