Норми права

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

1. Поняття, ознаки і види соціальних норм, їх співвідношення з технічними нормами

Всі види норм (норма -- це певне правило) можна умовно поділити на дві групи:

-- соціальні; норма право колізійний

-- технічні.

Технічні норми регулюють діяльність людини, пов'язану 3 використанням природних ресурсів (норми витрати палива. електроенергії, води та ін.) і знарядь праці. Соціальні норми регулюють відносини людей один з одним.

Соціальні норми -- правила поведінки загального характеру, що складаються у відносинах між людьми в суспільстві в зв'язку з проявом їх волі (інтересу) і забезпечуються різними засобами соціального впливу.

Сутністю соціальних норм є не просто правила, тому що правила існують і в несоціальних утвореннях, таких, скажімо, як математика, граматика, техніка та ін. (технічні норми), а правила чітко вираженого соціального характеру.

Ознаки соціальних норм:

1. Правила (масштаби, зразки, моделі) поведінки регулятивного характеру -- соціально-вольові норми, що історично склалися або цілеспрямовано встановлені. Вони спрямовують поведінку людей відповідно до закладеної в нормі ідеальної моделі суспільних відносин, вносять однаковість у регулювання суспільних відносин і формують безупинно діючий механізм типових масштабів поведінки;

2. Правила поведінки загального характеру, тобто такі, що не мають конкретного адресата. Вони розраховані на те, щоб спрямовувати поведінку людей у рамках відносин даного виду; вступають у дію щораз, коли виникають відповідні суспільні відносини;

3. Правила поведінки наказового характеру -- загальнообов'язкові. Вони встановлюють заборони, дають еталони поведінки;

4. Правила поведінки, які забезпечуються певними засобами впливу на поведінку людей (звичкою, внутрішнім переконанням, суспільним впливом, державним примусом).

Слід зазначити, що соціальні норми виникають у процесі історичного розвитку і, концентруючи досягнення людства в організації суспільного життя, передаються з покоління в покоління, тобто є спадкоємними.

Класифікувати соціальні норми можна за різними критеріями.

Види соціальних норм за сферами дії:

-- економічні: регулюють суспільні відносини в сфері економіки, тобто пов'язані з взаємодією форм власності, з виробництвом, розподілом і споживанням матеріальних благ;

-- політичні: регулюють відносини між класами, націями, Народностями; пов'язані з їх участю в боротьбі за державну владу та у її здійсненні, із взаємовідносинами держави з іншими елементами політичної системи;

-- релігійні: регулюють відносини в сфері релігії та між різними релігіями, специфічні культові дії, засновані на вірі в існування Бога;

-- екологічні: регулюють відносини в сфері охорони навколишнього середовища та ін.

Види соціальних норм за регулятивними особливостями:

* норми моралі;

* норми-звичаї;

* норми права;

* корпоративні норми (корпорація -- лат. corporatio -- співтовариство, об'єднання), тобто правила поведінки, які регулюють відносини усередині різних недержавних організацій (громадських -- некомерційних і комерційних) між їх членами.

Соціальні норми утворюють єдину систему. Норми права співвідносяться із соціальними як частина з цілим, оскільки вони -- важдива, але не одна лише форма регулювання суспільних відносин.

Норми моралі, норми-звичаї, корпоративні й інші норми взаємодіють із принципами і нормами права, знаходять у них одну з необхідних форм свого існування (наприклад, релігійні норми святкування Різдва, Великодня стали правовими).

Технічні норми посідають своєрідне місце в системі соціального регулювання, обумовлене тим, що вони регулюють відносини між людьми і природою, технікою (людина і комп 'ютер, людина і знаряддя праці, людина і виробництво), тоді як соціальні норми -відносини між. людьми та їх об'єднаннями.

Технічні норми -- правила, що вказують на найбільш економічні та екологічно нешкідливі методи, прийоми і засоби впливу людей на матеріальний світ, їх роботу з технічними і природними об'єктами. Інакше: це правила доцільного поводження з предметами природи, знаряддями праці та різними технічними засобами, наприклад, правила виконання будівельних робіт, інструкції з експлуатації машин і механізмів.

Технічні норми грунтуються на пізнанні законів природи, особливостей технічних об'єктів (знарядь виробництва які являють собою специфічну мову спілкування людини з матері" альними об'єктами. Недотримання технічних норм призводить до відповідної реакції з боку сил природи на конкретні дії людини (каліцтва, травми, хвороби). Так, невиконання вимоги медичного закладу користуватися одноразовими шприцами може призвести до інфікування хворого СНІДом, а порушення правил роботи на електронно-обчислювальній машині не дасть потрібного результату.

Якщо розглядати технічні норми безвідносно до того, регулюють вони поведінку людей чи ні, то їх можна визначити як суто технічні і протиставити соціальним нормам, тобто суто технічні норми як абстракція, відволікання від суспільних відносин, мають таке саме значення, як правила математики та інших несоціальних утворень, наприклад, правила поводження з комп'ютерами, телевізорами, стереосистемами, холодильниками і т.д.

Як тільки технічні норми стикаються з поведінкою людей і люди починають узгоджувати свої вчинки з технічними вимогами, тобто як тільки технічні правила перетворюються на загальні правила поведінки (норми), вони набувають соціального значення. Наприклад, правила гігієни -- технічні норми, що мають соціальне значення. Або інший приклад: технічними нормами є різні правила, що встановлюють вимоги до якості продукції, товарів і гарантії їх якості. Ці технічні правила розраховані на ставлення суб'єктів (колективів) до них у процесі створення продукції (товарів) і сфері обміну. Тому вони мають соціальний характер.

Спільне у технічних і соціальних норм -- їх зв'язок із діяльністю людини.

Відмінності технічних і соціальних норм -- в об'єктах і методах регулювання.

Ознаки соціально-технічних норм:

* обумовленість законами природи і техніки;

* невиразність соціального характеру (не є суто соціальними);

* невиразність засобів суспільного забезпечення (правових, моральних та інших санкцій);

* виключність використання.

Ряд технічних норм, що діють у матеріально-виробничій і Управлінській сфері і набули соціального значення, набувають Правової сили, тобто перетворюються на техніко-юридичні з ознаками обов'язковості і охорони державними засобами, аж до примусу. При цьому вони не втрачають свого організаційно-технічного характеру. Наприклад, правила протипожежної безпеки, експлуатації атомних станцій, усіх видів транспорту, енергопостачання, збереження і переміщення вибухових і токсичних речовин, поводження зі зброєю тощо. До технічних норм належать:

1. Будівельні норми і правила (БНіПи);

2. Державні стандарти (Держстандарти);

3. Технічні умови виробництва певної продукції;

4. Інструкції з експлуатації машин і механізмів;

5. Норми витрати сировини, палива, електроенергії та ін. Соціально-технічні норми перетворюються на техніко-юридичні

в двох випадках:

1. Коли держава через відповідні уповноважені органи формулює зміст соціально-технічних норм, дотримання яких визнається юридично обов'язковим. Наприклад, наказ Державної податкової адміністрації України № 166 від 30.05.1997. «Про затвердження форми податкової декларації і порядку її заповнення і подання». Інший приклад: інструкція з дотримання технічних правил робітниками атомної електростанції. Вона містить соціально-технічні норми, які мають формально-обов'язковий характер для адресата, і охороняється державою. Інструкція до електробритви такого характеру не має.

2. Коли держава не формулює зміст соціально-технічних норм, а відсилає до них (інструкції тощо), але встановлює відповідальність за порушення їхнього змісту. Вони мають бланкетний або відсильний характер. Так, ухилення від заборон по техніці безпеки, промисловій санітарії та інших правил праці, передбачених трудовим законодавством, може спричинити адміністративну, дисциплінарну або кримінальну відповідальність.

Юридико-технічні норми не можна протиставляти нормам соціальним, тому що усі без винятку правові норми адресовані людям, регулюють відносини лише між особами, групами, суспільством і державою (але не відносини між особою і річчю або явищем природи) і в цьому сенсі вони є соціальними. їх іноді називають підвидом соціальних норм або соціальними нормами з технічним змістом. Таким чином, у матеріально-виробничій і управлінській сфері (відповідно до рівня розвитку техніки) технічні норми не можуть не набувати характеру соціальних, а згодом -- і якості юридичних норм.

2. Поняття, відмітні ознаки і структура норм права

Юридична норма є вихідним, головним елементом права, центральним організуючим ядром всієї системи правових коштів. Норми права -- це «цеглинки», з яких складається все «будинок» права.Нормам права притаманні бачимо всі ознаки соціальних норм. З іншого боку, вони мають своїми специфічними ознаками, які відрізняють їхню відмінність від інших соціальних норм:

1) норма права -- це загальнообов'язкове правило поведінки, встановлений і охоронюване державою, забезпечене державним примусом;

2) знеособленість норми права означає її звернення до особи, а до всіх учасників громадських відносин;

3) формальна визначеність норми права у тому, що вона саме і чітко описує обставини, куди поширюється, і виражена у суворо певних джерелах -- нормативні акти, прецеденти тощо.;

4) норма права може здійснюватися неодноразово, тобто щоразу, коли відбувається умови на її здійснення;

5) системність норми права означає, що вона у певному зв'язки з іншими нормами, входить до складу правових інститутів власності та галузей права;

Отже, норма права -- це загальнообов'язкове, формально певне правило поведінки, встановлений і забезпечене державою, закріплене в нормативно-правові акти та інших визнаних державою джерелах, спрямоване на регулювання громадських відносин шляхом визначення правий і обов'язків їх учасників.

Норма права -- загальна правило, яке акумулює все багатство соціального досвіду, є науковим, об'єктивно обгрунтованим розпорядженням, відбиваючим інтереси й держави.

Норма права має характерну структуру, що складається з таких елементів: гіпотеза, диспозиція і санкція.

Гіпотеза є частина правової норми, що містить свідчення про конкретні життєві обставини, умови, у яких цю норму набирає чинності (час, місце, вік тощо. буд.).

Диспозиція -- складова частина норми права, у якій міститься саме правило поведінки суб'єкта права, вказівку на правничий та обов'язки сторін.

Санкція є такою частина норми права, у якій визначаються наслідки її порушення чи невиконання, передбачаються заходи державного впливу на відношенні її порушників. Санкція виявляється у реакції держави у його судових, правоохоронних органах і тих органів на протиправне поведінка громадян або організацій. Саме санкція надає юридичним нормам, всьому праву обов'язкового характеру.

Усі логічні елементи правової норми можна простежити, розглядаючи які у цивільному законодавстві відносини наймача і наймодавця. Якщо наймодавець здав у найми майно (гіпотеза), він зобов'язаний утримувати дане майно не більше законних прав наймача (диспозиція), бо інакше нього можна буде застосувати заходи державного впливу, створені задля захист прав наймача (санкція).

Складається абстрактна схема: якщо - то - інакше, де «якщо» відповідає гіпотезі, «то» -- диспозиції, «інакше» -- санкції.

У межах наукової літературі структуру норми права іноді називають «>микроструктурой», порівнюючи її з структурою всієї системи права -- «>макроструктурой». Це дозволяє глибші й різнобічно вивчити структуру норми права, розглянувши її лише зсередини -- із боку гіпотези, диспозиції та санкції, а й ззовні -- з боку навколишніх її правових явищ. Необхідно розрізняти норму правничий та статтю закону. Закон -- це форма викладу норм права.

Можливі різноманітні варіанти співвідношення норми правничий та статті Закону:

1) норма правничий та стаття закону збігаються (у статті містяться все три елемента, або один-два, інші ж виявляються логічним шляхом);

2) до однієї статтю закону включається кілька норм права;

3) одна норма права лежить у кількох статтях нормативно-правового акта.

3. Структура корми права

-- це логічно погоджений її внутрішній зміст, обумовлений фактичними суспільними відносинами, що характеризується наявністю взаємозалежних і взаємодіючих елементів, реально виражених у нормативно-правових актах.

Структура норми права розкриває умови, зміст і правові наслідки взаємодії правомочної і зобов'язаної особи. Традиційно вона складається з трьох елементів - гіпотези, диспозиції і санкції.

Гіпотеза - це елемент структури, що вказує на конкретні життєві обставини (умови), за наявності або відсутності яких і реалізується норма. Тобто гіпотеза надає цим життєвим обставинам юридичного значення. Вона може бути простою або складною.

Проста гіпотеза вказує на одну обставину, з якою пов'язана дія норми права. Складна гіпотеза вказує на дві і більше умов.

Так, у статті 429 Кримінального кодексу України, що має назву «Самовільне залишення поля бою або відмова діяти зброєю», зазначається: «Самовільне залишення поля бою під час бою або відмова під час бою діяти зброєю - карається позбавленням волі строком від п'яти до десяти років»1. У даному разі гіпотезою статті є умова «під час бою». Це - приклад простої диспозиції.

Прикладом складної диспозиції є частина 1 статті 114 Кримінального кодексу України, що зазначає: «Передача або збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю, якщо ці дії вчинені іноземцями або особами без громадянства, - караються позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років». У цьому разі є принаймні три умови, коли дана стаття може бути застосована:

наявність спеціального суб'єкта злочину: іноземець або осо

ба без громадянства;

наявність специфічного предмету злочину - відомості, що

становлять державну таємницю;

наявність мотиву -- передача іноземним організаціям чи

державам. Елементами правової норми є: диспозиція, гіпотеза, санкція.

Диспозиція - це така частина правової норми, в якій записане саме правило поведінки, виражене в юридичних правах і обов'язках суб'єктів. Це - центральна, основна частина юридичної норми, яка вказує на дозволену (необхідну) чи неприпустиму (заборонену) поведінку суб'єкта. Диспозиції можна поділити на такі види. Визначена диспозиція - закріплює однозначне правило поведінки . Не повністю визначена диспозиція - вказує лише на загальні ознаки поведінки. Відносно визначена диспозиція - вказує на права й обов'язки суб'єктів, але надає можливості для їхнього уточнення залежно від конкретних обставин.

Гіпотеза - це така частина правової норми, в якій зазначаються обставини, вказуються умови, при настанні яких можна чи необхідно виконувати правило, що міститься в диспозиції. Призначення гіпотези - визначити сферу і межі регулятивної дії диспозиції правової норми.

Визначена гіпотеза вичерпно визначає ті умови, за наявності яких вступає у дію правило поведінки, що міститься в диспозиції правової норми. Не повністю визначена гіпотеза містить формулювання в загальній формі «у необхідному випадку». Відносно визначена гіпотеза - обмежує умови застосування норми певним колом формальних вимог.

Санкція - частина правової норми, в якій закріплені заходи державного примусу, у разі невиконання обов'язків, якщо вимоги диспозиції не дотримуються. Санкція реалізується у випадку правопорушення (протиправної, винної, суспільне небезпечної - шкідливої діяльності чи поведінки). Призначення санкції - забезпечувати реалізацію диспозиції правової норми.Отже, диспозиція - розпорядження, гіпотеза - це припущення, а санкція - стягнення.Структуру правової норми можна виразити такою логічною схемою: «якщо - тоді - інакше». Наприклад, у ст. 147 КЗпП записано, що «за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення».Повну логічну структуру цієї норми можна виразити так: «Якщо буде порушена трудова дисципліна працівником, то відносно нього власник має право згідно з трудовим кодексом (статутами, положеннями - для окремих категорій працівників) застосувати тільки один з таких заходів стягнення - догану, звільнення, дотримуючись

4) Дамо деякі пояснення структурним елементам логічної норми права і наведемо їх класифікацію.

За ступенем визначеності змісту гіпотези, диспозиції, санкції можуть бути:

* абсолютно-визначені,

* відносно-визначені,

* альтернативні.

Гіпотеза надає рух юридичній нормі. За допомогою гіпотези абстрактний варіант поведінки «прив'язується» до конкретного життєвого випадку, до конкретної людини, часу і місця. Призначення гіпотези -- визначити сферу і межі регулятивного дії диспозиції і правової норми.

Наприклад, у відповідності з законодавством про шлюб і сім'ю для одруження необхідна взаємна згода осіб, що одружуються, і досягнення ними шлюбного віку. Лише за наявності зазначених обставин (позитивна гіпотеза) норми діятимуть. Але дія норми, що розглядається, зв'язується і з іншими обставинами: відсутністю вже зареєстрованого шлюбу, а також визнаної судом недієздатності внаслідок душевної хвороби або слабоумства (негативна гіпотеза).

В абсолютно-визначеній гіпотезі вичерпно визначаються обставини, з наявністю або відсутністю яких пов'язується чинність юридичної норми. Наприклад, кримінально-процесуальне законодавство встановлює вичерпний перелік обставин (умов), за яких вирок суду повинний бути безумовно скасований: якщо вирок винесено незаконним складом суду, або порушена таємниця наради судів, або вирок не підписаний будь-ким із суддів та ін. Тут -- абсолютно-визначена гіпотеза.

Відносно-визначена гіпотеза не містить достатньо повних даних про обставини дії норми, обмежує умови застосування норми певним колом формальних вимог.

Альтернативна гіпотеза ставить дію юридичної норми в залежність від одного або кількох фактичних обставин (умов). Наприклад, норма, що регламентує припинення шлюбу, встановлює, що шлюб припиняється через смерть одного з подружжя, оголошення його або її померлим (померлою) у встановленому порядку, а за життя подружжя -- розлученням за заявою одного з них або обох. Достатньо однієї з фактичних обставин, щоб наступили передбачені нормою правові наслідки -- припинення шлюбу.Диспозиція -- серцевина юридичної норми, яка вказує дозволену поведінку суб'єкта, обов'язкову (необхідну) або заборонену (неприпустиму). Диспозиція -- основний елемент норми права, у якому формується модель самого правила поведінки, тобто міститься розпорядження про те, як слід діяти в ситуації, в умовах, передбачених у гіпотезі даної норми.Абсолютно-визначена диспозиція -- диспозиція, яка чітко визначає права і обов'язки учасників відносин, точно називає варіант поведінки. Наприклад, у кримінально-процесуальному праві абсолютно визначеною диспозицією є розпорядження суду видаляти з залу судового засідання усіх свідків, що прийшли до початку їх допиту.

Відносно-визначена диспозиція -- диспозиція, яка не містить істотних ознак поведінки учасників відносин, достатньо повних відомостей про їх права і обов'язки.

Альтернативна диспозиція -- диспозиція, яка характеризується тим, що вказує на кілька правових наслідків, але припускає настання лише одного з них.

Наприклад, у Кримінально-процесуальному кодексі є норма, яка передбачає, що в результаті розгляду справи в касаційному порядку суд приймає одне з таких рішень: (1) залишає вирок без зміни; (2) скасовує вирок і направляє справу для нового розслідування або нового розгляду; (3) скасовує вирок і припиняє справу; (4) змінює вирок.

Санкція -- частина правової норми, яка забезпечує здійснення її диспозиції. У санкції виражається несхвальне ставлення суспільства, держави, особистості до порушників правової норми (охоронна санкція). У санкції може виражатися схвальне ставлення у вигляді заохочення -- премії, підвищення в посаді до осіб, що виконують диспозицію (корисні варіанти поведінки) на рівні, що перевищує загальні вимоги (заохочувальна санкція). Ми говоримо про санкції охоронного характеру.

Абсолютно-визначена санкція -- санкція, у якій точно зазначені вид і міра юридичної відповідальності за порушення норми права. Санкції норм про майнову відповідальність у переважній більшості є абсолютно визначеними. Абсолютно визначеними можуть бути санкції та інших норм, наприклад, адміністративних -- штраф у 20-кратному розмірі за безквитковий проїзд у трамваї.

Відносно-визначена санкція -- санкція, у котрої межі юридичної відповідальності за порушення норми права зазначені від мінімальної до максимальної або лише до максимальної. Правозастосовним органам надається можливість вирішувати справу, зважаючи на конкретні обставини. Відносно-визначений характер має більшість санкцій кримінального права, які встановлюють нижчі та вищі межі покарання (наприклад, позбавлення волі від 1 до 5 років).Альтернативна санкція -- санкція, у якій названі або перелічені через з'єднально-роз'єднувальний сполучник «чи» («або») кілька видів юридичної відповідальності, із яких правозастосов-ник обирає лише один -- найдоцільніший для випадку, що вирішується. Наприклад, пошкодження полезахисних та інших насаджень караються виправними роботами на строк до одного року або штрафом, або покладенням обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.За характером наслідків для правопорушника розрізняють санкції:* штрафні (або каральні) -- передбачають позбавлення волі, штраф, догану, стягнення матеріального збитку та ін. Основна задача каральних санкцій -- загальна і приватна превенція (запобігання) правопорушення, виправлення і перевиховання правопорушників.Штрафні санкції характерні для заборонних норм;* відновлювальні (компенсаційні) -- передбачають усунення завданої людині шкоди і відновлення її прав: відновлення на старому місці роботи незаконно звільненого; стягнення аліментів та ін. їх основне завдання -- відновлення порушеного права.Відновлювальні санкції характерні для дозвільних норм. За складом гіпотези, диспозиції санкції можуть бути:

Проста гіпотеза -- гіпотеза, що ставить дію юридичної норми у залежність від якоїсь однієї умови, однієї фактичної обставини.

Складна гіпотеза -- гіпотеза, що ставить дію юридичної норми у залежність від певної сукупності умов, сукупності фактів (тобто передбачає фактичний юридичний склад).

Проста диспозиція -- диспозиція, що передбачає один конкретний правовий наслідок, який настає за наявності певних фактичних обставин.

Складна диспозиція -- диспозиція, що передбачає кілька правових наслідків, які одночасно настають за наявності певних фактичних обставин.

Проста санкція -- санкція, що визначає одну міру державного стягнення до порушника правил, передбачених диспозицією.

Складна санкція -- санкція, що визначає одночасно два (і більше) заходи державного стягнення з порушника правил, передбачених диспозицією

5) Складність суспільних відносин, що регулюються правом, та багатоаспектність самої категорії «право» визначає можливість класифікації норм за різноманітними критеріями

Класифікація норм права -- це їх поділ на окремі види за певними суттєвими ознаками, які визначають специфічну роль кожного із різновидів норм у регулюванні суспільних відносин.

Класифікація надає можливість:

1) чітко визначити місце кожної з норм у системі права;

2) охарактеризувати функції норм та їх місце у механізмі правового регулювання;3) визначити межі регулятивного впливу держави на суспільство за допомогою права;4) встановити шляхи вдосконалення правотворчої та правозастосовчої практики й підвищити її ефективність;5) вивчити особливості кожного з різновидів норм та можливості їх взаємодії;6) визначити призначення кожного з різновидів норм;7) визначити особливі способи впливу норм на суб'єктів права.

Визначимо основні критерії класифікації норм права.

І. За суб'єктами правотворчості розрізняють норми, що приймаються громадянським суспільством у процесі проведення референдумів, та норми, що приймаються державою шляхом діяльності спеціально створених структур, до повноважень яких належать законотворчі та правотворчі функції.

II. Залежно від способу об'єктивації розрізняють звичаєві, гетерономні та автономні.

Звичаєві норми не встановлюються певними суб'єктами, виникають поступово, відображаючи суспільні відносини, які формуються та набирають соціально значимого характеру. Після санкціонування з боку держави вони стають правовими та мають форму правового звичаю.

Гетерономні норми встановлюються певним авторитетним суспільним чи державним органом в односторонньому порядку та владно встановлюють суб'єктам певний варіант поведінки. Вони мають форму нормативно-правового акта.Автономні норми формуються самими суб'єктами права і являють собою результат узгодженості їх інтересів. Мають форму колективних чи міждержавних договорів.III. За юридичною силою норми класифікують на законодавчі, що вміщуються у тексті закону та мають вищу юридичну силу, і норми підзаконних актів, які приймаються державно-владними структурами на основі, на виконання і відповідно до закону (норми, вміщені у постанові Кабінету Міністрів чи указі Президента).IV. За предметом правового регулювання розрізняють норми конституційного, адміністративного, цивільного, трудового, сімейного, земельного, фінансового, кримінального права та ін.

V. За функціями у механізмі правового регулювання норми поділяють на:

а) вихідні (установчі), що визначають основи та принципи правового регулювання, його мету, завдання.

(Напр., норми Конституції України, що закріплюють основи конституційно-правового статусу громадян.);

б) загальні, що вміщуються в загальній частині галузі й поширюються на більшу частину її інститутів;

в) спеціальні норми, що належать до окремих інститутів галузі права і регламентують певний вид відносин з урахуванням їх особливостей.

(Норми цивільного права, що регламентують інститут інтелектуальної власності.)

VI. За функціями у процесі впливу на суспільство:

а) регулятивні, що регулюють поведінку суб'єктів права шляхом надання їм певних прав чи покладання обов'язків.

(Право на укладення трудового договору на одному чи декількох підприємствах.)

На основі цих норм за наявності певних умов виникають регулятивні правовідносини, спрямовані на реалізацію прав та обов'язків суб'єктів;

б) охоронні норми спрямовані на регламентацію засобів юридичної відповідальності та засобів захисту суб'єктивних прав (норма кримінального права, що встановлює відповідальність за вбивство).

Їх роль у регулюванні суспільних відносин зводиться до виникнення на їх основі охоронних правовідносин, які враховують особливості правопорушень;

в) спеціалізовані норми мають доповнюючий характер, не є підставою виникнення правовідносин і забезпечують дію регулятивних і охоронних норм (норма кримінального права, що дає дефініцію злочину).

VII. За способом правового регулювання регулятивні норми класифікують на:

1) уповноважуючі, що підкреслюють наявність певних можливостей у суб'єкта вчиняти позитивні дії у власних інтересах (норма трудового права, що встановлює право на відпустку);

2) зобов'язуючі, які покладають активні обов'язки як необхідність вчиняти певні позитивні дії, що забезпечують реалізацію суб'єктивних прав (норма Конституції, що встановлює обов'язок платити податки);

3) забороняючі норми, що встановлюють пасивні обов'язки утриматись від певних дій, які порушують суб'єктивні права (норма трудового права, що передбачає заборону порушувати Правила внутрішнього трудового розпорядку).

VIII. За характером норми класифікують на:

-- норми матеріального права, що визначають права та обов'язки суб'єктів у різноманітних сферах (Конституційна норма, яка встановлює правило про охорону приватної власності законом);

-- норми процесуального права, які визначають порядок дій суб'єктів у випадку порушення норм права, регламентують процедурні та організаційні питання (норми Регламенту Верховної Ради України, що встановлюють порядок розгляду та прийняття законопроекту).

IX. За ступенем визначеності прав і свобод суб'єктів розрізняють:

а) абсолютно-визначені норми, які вичерпно визначають умови дії норми права та обов'язки суб'єктів; наслідки, що настають внаслідок порушення норми. Ці норми не потребують конкретизації правозастосовчими актами.

(Позов, поданий недієздатною особою, суд залишає без розгляду.);

б) відносно-визначені норми, що не вміщають вичерпних вказівок на умови дії норми, права та обов'язки суб'єктів і наслідки їх невиконання чи порушення та потребують прийняття правозастосовчого акта. Вони, у свою чергу, поділяються на:

1) ситуаційні, що передбачають можливості безпосереднього регулювання відносин актом правозастосування (норма що встановлює порядок здійснення нотаріальних дій);

2) альтернативні, що встановлюють можливість регулювання відносин шляхом вибору одного із варіантів поведінки (норма, що передбачає можливість укладення трудового договору на одному чи декількох підприємствах);

3) факультативні норми, які поряд з основним варіантом вирішення питання вміщують факультативний, який має доповнюючий характер (норма, що встановлює правило, відповідно до якого нотаріально не засвідчена угода є недійсною, якщо вона не виконана фактично).

X. Важливим критерієм класифікації норм є можливість поділу спеціалізованих норм. При цьому необхідно зазначити, що деякі автори не визнають можливості виокремлення спеціалізованих норм як правових, оскільки вони не встановлюють прав і обов'язків суб'єктів, їх відносять до когнітивних норм, що мають не правовий, а інтелектуальний характер.

Однак більшість вчених визнають самостійне значення спеціалізованих норм, виділяючи у їх складі:

-- загальні норми, які визначають елементи регульованих відносин у загальному вигляді (норма, що визначає предмет конституційного законодавства; проголошення України республікою (ст. 5 Конституції);

-- дефінітивні норми, що спрямовані на закріплення юридичних понять (норма, що визначає поняття злочину, трудового договору, юридичної особи);

-- декларативні норми, які закріплюють правові принципи (норма конституційного права, що закріплює принцип законності, розподілу влади);

-- оперативні, які визначають момент набрання чинності актом чи втрати ним юридичної сили (норма про вступ у юридичну силу Закону України «Про пенсії»);

-- колізійні норми, що встановлюють правила застосування норм у випадку їх протиріч.

Деякі автори серед спеціалізованих норм виділяють норми-презумпції, що закріплюють припущення щодо певного юридичного стану; норми-строки, що вказують на час настання певних юридичних наслідків; норми-преюдиції, які виключають будь-яке оспорення існування вже доведеного факту, закріпленого у юридичному акті; норми-конструкції, що узагальнюють складні за своїм складом юридичні явища.

XI. За методом правового регулювання розрізняють:

-- імперативні норми -- категоричні приписи, що мають чітко обов'язковий характер та безпосередньо визначають поведінку суб'єктів суспільних відносин, не надаючи можливості обрати варіант поведінки (норма конституційного права, яка визнає права і свободи особи вищою соціальною цінністю);

-- диспозитивні норми надають можливість суб'єктам права самостійно встановлювати для себе певні взаємні права і обов'язки (норма, що встановлює можливість працювати на одному чи декількох підприємствах).

XII. За сферою дії розрізняють норми:

-- загальної дії, що поширюються на всю територію держави і на всіх суб'єктів (норми Конституції та законів);

-- обмеженої дії, що мають певні межі, обумовлені територіальними (закон Автономної Республіки Крим), часовими та суб'єктивними факторами (норми Закону «Про пенсії»);

-- локальні норми, що діють у межах окремих державних, громадських чи приватних структур (норми Статуту Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України).

6) Колізійні норми

5.Поняття і види колізійних норм

Поняття, сутність та сфера застосування колізійних норм

1. Як уже зазначалося вище, колізійна норма (conflict rule) - це правова норма, що вказує, право якої держави підлягає застосуванню до відповідних правовідносин, ускладнених іноземним елементом. На відміну від матеріальних норм права, колізійні норми безпосередньо не регулюють ті чи інші правовідносини, а лише допомагають суду чи іншому органу правозастосування вирішити "колізійне питання", тобто "конфлікт" між правопорядками різних держав, які претендують на регулювання тих чи інших приватноправових відносин з іноземним елементом.

2. Наявність суверенних держав із власними правовими системами, а також інтенсифікація спілкування між приватними особами, що належать до різних держав і підпорядковуються різним правопорядкам, об'єктивно зумовлюють необхідність розмежування компетенції різномісцевих правопорядків щодо регулювання тих чи інших приватноправових відносин. З одного боку, закони певної держави мають територіальний характер і є обов'язковими у межах її кордонів. З другого боку, цивілізований міжнародний обіг вимагає від суверена певною мірою визнавати авторитет іноземних законів і надавати на власній території сили правам, які виникли під дією іноземних законів. Зрештою, громадяни цієї держави повинні мати певні гарантії захисту за кордоном прав, яких вони набули за законами батьківщини. При цьому, однак, ще й досі значною мірою кожна суверенна держава самостійно встановлює для себе і своїх громадян правила та межі дії місцевого й іноземних правопорядків. Регулювання усіх цих питань є завданням колізійного права.

Серед загальних принципів колізійного права слід передусім виокремити:

o застосування колізійних норм виключно до приватноправових відносин, ускладнених іноземним елементом;

o визнання можливості і доцільності застосування іноземного права у зв'язку з об'єктивними вимогами міжнародного спілкування та справедливості;

o установлення певних обмежень щодо безпосереднього застосування іноземних норм публічного характеру та визнання прав, набутих під дією іноземних адміністративних норм;

o недоцільність відмови у застосуванні іноземного права через наявність відмінностей між правовими, політичними або економічними системами іноземної держави та країни суду;

o необхідність пошуку правопорядку, який має із цими правовідносинами тісний (найбільш тісний) зв'язок.

3. Основу колізійного права становлять передусім колізійні норми та загальні положення МПрП, які обумовлюють критерії і межі застосування колізійних норм. Самі по собі колізійні норми не встановлюють безпосереднього правила поведінки для учасників приватноправових відносин, тому більшість дослідників вважають, що колізійні норми не належать ні до матеріального, ні до процесуального права. На перший погляд, здається, що адресатом колізійних норм виступають органи правозастосування (суди, третейські суди, нотаріат та ін.). Разом із прерогативою цих органів у застосуванні і тлумаченні колізійних норм не можна не помітити, що колізійні норми дають певні матеріальні і процесуальні можливості також учасникам приватних правовідносин (вибір, за певних умов, застосовуваного права, посилання на колізійні норми у судовому процесі, вимога захисту своїх прав, що виникли під дією того чи іншого правопорядку).

По суті, колізійна норма вирішує одне питання: право якої держави (правової системи) слід застосувати у випадку колізії (зіткнення) двох або більше правопорядків у певних правовідносинах. Компетентний правопорядок, до якого відсилає колізійна норма, називають статутом правовідносин (звідси походять терміни "статут спадкування", "зобов'язальний статут" тощо). Слід мати на увазі, що під статутом розуміють не окрему норму права, а правову систему певної держави в цілому. У МПрП йдеться не про колізії окремих норм, а про колізії правопорядків. Саме у тій правовій системі, на яку вказала (до якої "відіслала") колізійна норма, шукають конкретні норми матеріального права, які відповідають на питання щодо змісту прав та обов'язків сторін.

4. Щодо природи колізійних норм та їх місця у системі права висловлювалися різні погляди. У доктрині переважає підхід, згідно з яким колізійні норми не є нормами міжнародного права, адже вони не призначені для регулювання міждержавних відносин. Історично колізійне право розвивалося шляхом кодифікації МПрП на національному рівні та уніфікації на рівні міжнародних договорів. Таким чином, джерелами колізійного права є національне законодавство та міжнародні договори, які після надання відповідної згоди держави стають частиною національного правопорядку.

У вітчизняній доктрині радянського періоду висловлювались думки щодо належності колізійних норм до внутрішньодержавного приватного права, передусім цивільного. Для обгрунтування цієї тези наводились приклади судових та арбітражних справ, у яких сторони мали різні позиції щодо того, який правопорядок підлягає застосуванню. Оскільки закони різних держав мають неоднаковий зміст, а отже, від вирішення колізійного питання залежало рішення суду на користь тієї чи іншої сторони, дослідники робили висновок, що спір про права і обов'язки сторін по суті зводиться до спору з колізійного питання (див. Лущ H.A. Международное частное право. Общая часть. -М, 1973. - С. Ў89). Таким чином обґрунтовувалося, що колізійна норма, разом із тією матеріально-правовою нормою, до якої вона відсилає, створює певне правило поведінки для учасників цивільного обігу.

Тут слід зауважити, що "правила поведінки учасників цивільного обігу" треба відрізняти від "прав та можливостей", що їх надає учасникам приватних правовідносин колізійна норма. Роль сторін правовідносин з іноземним елементом у вирішенні колізійного питання є суттєво обмеженою і фактично зводиться до випадків, коли закон дозволяє вибір сторонами застосовуваного права (автономія волі). У свою чергу, автономія волі також не безмежна, вибір права сторонами обумовлений цілою низкою загальних та спеціальних правил.

Окремі дослідники звертають увагу також на публічно-правовий характер колізійної норми (див. Брун М. И. Введение в международное частное право. - Петроград, 1915. - С. 61-64). Оскільки метою колізійного регулювання є передусім визначення можливостей та меж застосування місцевого й іноземного закону щодо конкретних правовідносин, треба погодитись з тим, що колізійні норми адресовані передусім судам і адміністративним органам. Це саме стосується загальних правил застосування колізійних норм (застереження про публічний порядок, недопущення обходу закону, обов'язкове застосування імперативних норм та ін.). Такий підхід підтверджується сучасними тенденціями кодифікації МПрП. Дедалі частіше норми колізійного права закріплюються на законодавчому рівні у вигляді окремих законів, дія яких охоплює весь спектр приватноправових відносин з іноземним елементом, а не лише сферу цивільного права.

Незалежно від того, хто і як визначає природу і сферу дії колізійної норми, вона була і залишається центральною темою МПрП.

5. Не можна обійти питання щодо сфери виникнення та об'єктивної необхідності існування колізійних норм. Вище було зазначено, що сферою дії колізійної норми є приватноправові відносини. Але колізійні проблеми виникають також у багатьох інших правовідносинах. Навіть у кримінальному та адміністративному праві виникають ситуації, що мають ознаки колізійного питання. Наприклад, громадянин України здійснив злочин на території Англії. Український суд, що розглядає справу, буде керуватись нормами українського кримінального права. Виникає питання міри покарання. Як правило, у кримінальному законодавстві визначено певні межі санкції: від і до. Щоб об'єктивно вирішити це питання, український суддя може звернутися до норм кримінального права Англії, щоб з'ясувати, яким чином підсудний може бути покараний в Англії за аналогічний злочин. Якщо припустити, що в Англії за подібний злочин передбачена більш м'яка санкція, то український суд може це врахувати і в межах санкції, передбаченої кримінальним правом України, застосувати нижчу міру покарання. Але наш суд не застосовує англійського права, він лише враховує його зміст, і це може бути пом'якшуючою чи навпаки - обтяжуючою обставиною. Суд може звертатись до іноземного права при вирішенні питання про наявність рецидиву, тобто врахувати вирок іноземного суду при встановленні факту рецидиву. Іншими словами, український суд не може застосовувати норми іноземного кримінального права, але може враховувати їх.

Таким чином, іноземне право застосовується лише у сфері приватноправових відносин. В умовах міжнародного обміну, визнання іноземного приватного права є об'єктивно необхідним, оскільки без цього міжнародне (особливо економічне) співробітництво стає неможливим. Наприклад, для міжнародного договору купівлі-продажу необхідне взаємне визнання сторонами права власності на товар. Право розпоряджатись товаром може ґрунтуватися на різних повноваженнях власника, отже, для того, щоб вступити у торговельні відносини, об'єктивно необхідно визнати норми іноземного права (хоча б ці норми і мали інший зміст, ніж аналогічні норми права держави покупця) та застосувати їх. Крім того, в умовах існування приватноправових відносин, ускладнених іноземним елементом, загально-правовий принцип справедливості обумовлює необхідність визнання та застосування норм іноземного права.

7) Співвідношення норм права, нормативно-правових приписів і статей нормативно-правових актів найкраще розкривається через способи їх викладення.

Способи викладення норм права у приписах, розташованих в статтях нормативно-правових актів, можна класифікувати залежно від: 1) повноти викладу (ступеня визначеності); 2) рівня узагальнення.

Способи викладення норм права у приписах, розташованих в статтях нормативно-правових актів залежно від повноти:

1) повний (прямий, визначений) - у статті викладено припис, в якому є всі елементи норми права (гіпотеза, диспозиція, санкція) без відсилань до інших статей. Наприклад, у ст. 99 Житлового кодексу України зазначені всі елементи: "У разі припинення дії договору наймання житлового приміщення (одночасно припиняється дія договору піднаймання), піднаймач і члени його сім'ї (а також тимчасові мешканці) зобов'язані негайно звільнити займане приміщення. У разі відмовлення, вони підлягають виселенню в судовому порядку, а з будинків, що загрожують обвалом, - в адміністративному порядку";

2) відсильний (посилальний) - у статті викладено припис, в якому містяться не всі елементи норми права, для їх заповнення є відсилання до інших статей цього акта, де містяться недостатні відомості. Наприклад, ст. 138 "Оголошення розшуку обвинувачуваного" Кримінально-процесуального кодексу України проголошує: "Коли місце перебування особи, щодо якої винесена постанова про притягнення її в справі як обвинуваченого, не встановлене, слідчий оголошує її розшук. При наявності підстав, передбачених у статті 155 цього Кодексу, слідчий може обрати щодо обвинуваченого, який розшукується, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою";

3) бланкетний - у статті викладено припис, в якому є відсилання не до якоїсь статті даного закону, а до іншого нормативного акта (вищої чи нижчої юридичної сили) або до міжнародного акта, який ратифікований парламентом. Така стаття є "бланком", що заповнюється приписом конкретного закону чи іншого джерела (форми) права. Наприклад, у п. 6 ст. 32 Цивільного кодексу України записано, що порядок обмеження цивільної дієздатності неповнолітньої особи встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України. У цьому випадку здійснюється відсилання до іншого конкретного нормативного акта. Способи викладення норм права у приписах статей нормативно-правових актів залежно від рівня узагальнення:

* абстрактний - зміст норми (ознаки фактичних обставин, дій, явищ) розкривається у приписах статей загальними, абстрактними, не індивідуалізованими поняттями, через родові особливості (характерний для романо-германського типу (сім'ї) правових систем). Абстрактний спосіб викладення норм права свідчить про більш високий рівень юридичної техніки і має тенденцію до розширення сфери застосування;

* казуальний - зміст норми (фактичні обставини, дії, явища, їх види) розкривається у приписах статей індивідуалізованими поняттями через певні факти, конкретні випадки (казуси), ознаки та ін. з широким застосуванням прийому переліків. Це призводить до громіздкості й утруднює використання (характерний для англо-американського типу (сім'ї) правових систем). Казуальний (детальний) спосіб може використовуватися обмежено в інших правових системах, зазвичай разом із абстрактним (максимально узагальнювальним) способом.

Співвідношення норми права і припису статті нормативно-правового акта має такі варіанти:

1) в одній статті укладено один припис, що містить одну норму права (її гіпотезу, диспозицію, санкцію), тобто норма права і стаття нормативно-правового акта збігаються, чим полегшується її сприйняття. Це оптимальний варіант;

2) в одній статті укладено два або більше приписів, що містять стільки ж норм права - у такому разі стаття акта має кілька частин, пунктів;

3) в одній статті укладено частину припису, що містить частину норми права (ЇЇ гіпотезу і/або диспозицію - особливо якщо норма складна), а інші частини припису (диспозиція і/або санкція) розміщуються в інших (декількох) статтях цього ж нормативно-правового акта (відсильний спосіб викладення норм права) або в статтях інших нормативно-правових актів (бланкетний спосіб викладення норм права).

Размещено на Allbest.ru

...