Теорія держави і права як базова юридична наука

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Харківський Національний Університет імені В. Н. Каразіна

Факультет міжнародних економічних відносин та туристичного бізнесу

Кафедра міжнародного права

КУРСОВА РОБОТА

Дисципліна: Теорія держави і права

Тема: «Теорія держави і права як базова юридична наука»

Виконала:

Студентка 1-го курсу

Спеціальності «Міжнародне право»

Групи УП-12

Ляшенко К.А.

Перевірив: доцент кафедри міжнародного права,

к.ю.н., доцент Передерій О.С.

Харків, 2015 р.



Вступ

Теорія держави і права відноситься до фундаментальних юридичних дисциплін. Це наука, філософського спрямування, яка вивчає закономірності виникнення, розвитку та функціонування держави і права, а також всіх похідних від них явищ.

Актуальність дослідження цієї теми полягає у тому, що загальна теорія держави і права це галузь юридичної науки, яка досліджує процес історичного розвитку державно-правових форм життя конкретних країн у хронологічному порядку.

Ця дисципліна спрямована на розширення наукового пізнання державно-правових явищ. В її межах вивчаються основні державно-правові поняття та різні категорії правознавства.

Мета цієї курсової роботи полягає у розкритті та узагальненні теоретичних засад держави та права в цілому. Для досягнення цієї мети були поставленні такі завдання:

ь Дати визначення поняттю «теорія держави та права»;

ь Дослідити методи вивчення теорії держави і права як науки та навчальної дисципліни;

ь Визначити місце теорії держави та права в загальній системі юридичних наук;

ь Виокремити певні ознаки теорії держави та права, та визначити її функції як фундаментальної науки;

ь Дослідити історію формування теорії держави та права як базової юридичної науки.

Таким чином, основним завданням курсової роботи є розгляд історії виникнення загальної теорії держави і права, предмет, функції та методи теорії держави і права, її місце в системі суспільних та юридичних наук.

При написанні роботи були використані посібники, інтернет-видання та інші літературні джерела, які дозволили у певній мірі розкрити тему курсової роботи.

1. Загальна теорія держави та права як фундаментальна наука.

Теорія держави та права як наука та навчальна дисципліна має великий об'єм понятійного та категоріального апарату.

Як науці, їй притаманні такі риси:

1) Теорія держави та права - суспільна наука, оскільки вона досліджує право і державу, їх призначення, структуру та основні інститути. Також вона взаємодіє з іншими суспільними науками та сферами знань, наприклад такими, як: філософія, психологія, політологія та соціологія права;

2) Теорія держави та права посідає провідне місце в юриспруденції, що випливає з формулювання базових юридичних понять, розгляду загальних положень про державу та право, а також різноманітних передумов їх виникнення та розвитку;

3) Теорія держави і права має у своєму значенні те, що право є невідривним від держави. Тобто держава повинна охороняти встановлений у суспільстві правопорядок та у випадку його порушення - застосовувати примус до правопорушників. Але в той самий час право має певне верховенство над державою, що закріплено у ст.8 Конституції України, та яке проявляється у тому, що права та свободи людини є непорушними та не можуть бути ні анульовані, ні звужені державою;

4) Теорія держави і права є загальною наукою, оскільки досліджує лише найбільш істотні питання про державу і право, розглядає основні закономірності державно-правової діяльності, розв'язує проблеми, важливі для юриспруденції;

5) Теорія держави і права також узагальнююча наука. До її складу входять не тільки одержані знання, але й здобутки інших юридичних наук;

6) Теорія держави і права також може розглядатися як методологічна наука. Бо загальні закономірності, встановлені нею, використовуються іншими юридичними науками для вирішення певних завдань та дослідженні власного предмету;

7) Важливою рисою теорії держави і права є її фундаментальний характер. Вона містить положення які містять теоретичний та методологічний фундамент юриспруденції, та об'єднує юридичні науки в цілісну, узгоджену систему.

Ці риси дозволяють охарактеризувати цю науку, як основоположну дисципліну, що є ключовою для функціонування комплексу наукових знань про державу і право. [1, ст.17]



Глава 1

1.1 Предмет та методи вивчення

Предмет теорії держави та права - основні та загальні закономірності виникнення, процесу змінення та розвитку держави і права, а також всіх державно-правових явищ. [2, ст.8]

Предмет науки теорії держави і права є історичним. Він змінюється в міру залучення до сфери пізнання нових властивостей і явищ правової і державної дійсності, а також вилучення всього того, що виявляється ілюзією, помилкою.

Загальним методом теорії права і держави, як і всіх суспільних наук, є метод філософської діалектики. Він полягає у підході до вивчення держави і права, який ґрунтується на загальних закономірних зв'язках розвитку буття та свідомості. Наприклад, він припускає розгляд права як явища, яке:

1) визначається природою людини і умовами суспільного життя;

2) пов'язано з іншими соціальними, економічними, політичними та духовними явищами;

3) перебуває у постійному розвитку (наприклад з рабовласницького в феодальне, буржуазне, неокапіталістичне право).

А загальний метод філософської діалектики розкривається через:

1) логічний метод сходження від простого до складного.

Це метод діалектичної логіки. Відповідно до цього методу, пізнання здійснюється в два етапи: На першому етапі пізнання об'єкта сприймається як деяке неподільне ціле. На другому, за допомогою аналізу, об'єкт пізнається конкретними частинами. Таким чином, відбувається рух від менш змістовного знання до більш змістовного.

2) метод єдності логічного та історичного.

Сутність цього методу полягає у тому, що процес розвитку державно-правових явищ відтворюється в усій повноті. Метод єдності історичного і логічного в теорії держави і права служить основою дослідження як закономірностей виникнення і розвитку держави і права, так і закономірностей держави і права, «що встановилися»;

3) системно-структурний метод, котрий припускає, що всі державно-правові явища розглядаються як елементи систем. Право, держава, їх структурні підрозділи є відкритими системами, що складаються із систем нижчого порядку і належать до ширших систем. Найчастіше системно-структурний метод дозволяє осягнути взаємодію держави і права як комплексний процес з усіма його проявами, простежити зв'язки між причиною і наслідком у державно-правових явищах.

Основні методи теорії держави і права:

1) формально-догматичний (юридико-технічний) метод припускає вивчення права як такого, у «чистому вигляді», поза зв'язку з економікою, політикою, мораллю та іншими соціальними явищами. Його призначення полягає в аналізі чинного законодавства і практики його застосування державними органами, у виявленні зовнішніх, очевидних аспектів правових явищ без проникнення у внутрішні сутнісні сторони та зв'язки. Він здійснюється за допомогою формально-логічних прийомів: аналізу і синтезу, індукції та дедукції, абстракції та інших, що сприяють встановленню зовнішніх ознак правових явищ, їхніх відмінностей одне від одного, виробки понять та їх визначень у стислих формулах. Прикладами можуть бути поняття «суб'єкт права», «нормативний акт», «гіпотеза», «санкція», «дієздатність», «правоздатність» тощо;

2) соціологічний метод полягає в дослідженні права не на рівні абстрактних категорій, а на підставі конкретних соціальних фактів. Соціологічний метод містить у собі такі засоби, як аналіз статистичних даних і різного роду документів, соціально-правовий експеримент, опитування населення і т. ін. Наприклад, засоби аналізу письмових документів (звітів, службових записок тощо) забезпечують достовірність знань про події, факти, необхідні для дослідника;

3) статистичний метод використовується для встановлення статистичних даних про предмет вивчення, скажімо, даних про кількість правопорушень, про відсоток економічних злочинів тощо;

4) конкретно-історичний метод допомагає вивчити специфіку державно-правового явища конкретного історичного періоду, простежити динаміку його розвитку, наприклад, особливості соціального регулювання в період первіснообщинного ладу, ранньої державності, сучасної правової держави та ін.;

5) порівняльно-правовий метод припускає зіставлення юридичних понять, явищ і процесів і виявлення між ними схожості та відмінностей. Порівняння дозволяє класифікувати державно-правові явища, з'ясувати їх історичну послідовність, генетичні зв'язки між ними.

Використання порівняльного методу в правовій сфері призвело до формування відносно самостійної науки -- порівняльного правознавства (порівняння сучасних правових систем світу), а в державній сфері -- порівняльного державознавства.

Спеціальні методи -- методи, що грунтуються на досягненнях суспільних і технічних наук:

· математичний;

· кібернетичний;

· психологічний та ін.

З метою різнобічного пізнання держави і права прийнято користуватися всіма цими методами одночасно.

1.2 Місце теорії держави та права в системі юридичних наук

Теорія держави і права належить до системи юридичних наук, об'єднаних загальною назвою -- правознавство.

За класифікацією юридичних наук вона належить до теоретико-історичних наук разом з історією держави і права та історією політичних і правових вчень.

Історія держави і права вивчає процес історичного розвитку державно-правових форм життя певних країн за допомогою історичного методу. Теорія держави і права досліджує розвиток держави і права в узагальнено-теоретичному вигляді, тобто використовує формально-логічний метод. Деякі факти історії держави і права використовуються теорією держави і права для теоретичних узагальнень, визначення загальних закономірностей розвитку держави і права різних народів у конкретні періоди історії.

Історія політничних і правових вчень досліджує історію виникнення та розвитку теоретичних знань про державу і право. Цей предмет немов би виступає історичною частиною теорії держави і права. Вона поставляє матеріал про історичне формування поняттєвого апарату теорії. Іншими словами, історія політичних та правових вчень - це історія теорії держави та права.

Всі галузеві юридичні науки -- емпіричні. Це означає, що усі вони грунтуються на фактах, тобто на даних або явищах, що спостерігаються і піддаються перевірці. Завдання теорії держави і права полягає у тому, щоб систематизувати, витлумачити та узагальнити факти державно-правової дійсності. Вона вносить порядок і смисл до набору фактів, налагоджує належні взаємозв'язки між ними і виводить із них певні узагальнення. Теорія держави і права -- узагальнююча загальнотеоретична наука відносно інших юридичних наук, яка інтегрує їх досягнення.

Галузеві юридичні науки (наука кримінального, цивільного, адміністративного права та ін.) вивчають певні державно-правові явища з точки зору характеристик, властивих даним явищам у певних сферах правового і державного життя.

Кожна з наук, суміжних із теорією держави і права, орієнтується лише на один з аспектів вивчення держави і права. Теорію держави і права відрізняє узагальнюючий та цілісний підхід, що враховує результати досліджень інших наук для винайдення найвірогіднішого результату.

Іншими словами, теорія держави і права є систематизований результат знань, накопичених окремими юридичними науками та юридичною практикою.

Висновки теорії держави і права, загальнотеоретичні положення є основою для вирішення спеціальних питань галузевих наук. Виробляючи свою галузеву теорію, ці юридичні науки керуються методологічними положеннями теорії держави і права.

Теорія держави і права використовує фактичний матеріал, що міститься у галузевих науках, спирається на їх досягнення.

У взаємовідносинах теорії держави і права і галузевих юридичних наук існує своєрідна рівноправність, яка полягає у взаємному збагаченні і взаємній допомозі в дослідженні та пізнанні системи закономірностей держави і права.

Отже, місце теорії держави і права в системі юридичних наук визначається тим, що вона:

1) є загальнотеоретичною, методологічною, базовою щодо інших юридичних наук;

2) об'єднує і використовує дані і висновки юридичних наук з метою більш глибоких загальнотеоретичних узагальнень;

3) досліджує (змальовує, аналізує, пояснює) основні закономірності розвитку держави і права в цілому,

4) виробляє загальні поняття, принципи, на які спираються інші юридичні науки.



Глава 2. Функції та ознаки теорії держави та права

Основні ознаки теорії держави і права:

1. Вивчає державу і право у теоретико-узагальненому вигляді. Розподіл на загальні поняття: сутність держави, форма держави, тип держави, функція держави, сутність права, форма права, система права, правовідносини, механізм правового регулювання тощо.

2. Осягає не усе, а фундаментальнимі закономірності, тому що вони однаково властиві різноманітним державам і їх правовим системам. Наприклад, «людина -- право -- держава» є закономірний системоутворюючий зв'язок, без якого неможливе законодавче закріплення і державне забезпечення прав і свобод людини.

3. Грунтується на єдності та взаємозв'язку держави і права. Держава і право -- різні соціальні явища, що органічно пов'язані між собою, обумовлюють одне одного, знаходяться у відносинах нерозривної єдності та взаємного проникнення. [4, ст.37]

Уся побудова держави та її діяльність регулюється правовими нормами, а правові норми видаються і забезпечуються державою. У нормах права держава здобуває своє юридичне оформлення. Не можна пізнати право і державу, досліджуючи їх ізольовано або протиставляючи одне одній.

Функції теорії держави і права -- основні напрямки її теоретичного і практичного призначення, виконувані в суспільстві з метою його прогресивного перетворення.

1. Онтологічна (онтологія -- поняття існуючого) -- виражається в пізнанні та поясненні явиш і процесів державного і правового життя суспільства. Теорія держави і права не лише вивчає в узагальненій формі державно-правову систему, а й пояснює об'єктивні процеси її розвитку, з'ясовує, які саме закономірності лежать в підґрунті цих процесів, визначає їх зміст і сутність.

2. Евристична (евристика -- мистецтво знаходження істини) -- виражається як у глибинному пізнанні основних закономірностей державно-правового життя, так і в з'ясовуванні їх тенденцій, відкритті нових закономірностей, збагаченні новими знаннями про розвиток держави і права («нарощення» знань).

3. Прогностична -- виражається в передбаченні («погляд у майбутнє») подальшого розвитку держави і права на основі адекватного відображення його об'єктивних закономірностей. Наприклад, визначення шляхів подальшого вдосконалення законодавства і практики його застосування. Істинність гіпотез, висунутих теорією держави і права, перевіряється практикою.

4. Методологічна -- виражається у формуванні поняттєвого апарату системи юридичних наук, створенні універсальної юридичної мови, що забезпечує однаковість у класифікації та оцінці явищ фахівцями різних галузей права [5, c.24].

5. Ідеологічна -- полягає у розробці фундаментальних ідей про шляхи прогресивного розвитку держави і права, що впливають на правову свідомість громадян і суспільства (наприклад, ідея про демократичну, соціальну правову державу).

6. Політична -- виражається у впливі на формування політичного курсу держави, політичної системи суспільства та у забезпеченні їх науковості.

7. Науково-прикладна -- полягає у розробці рекомендацій для практичного вирішення завдань державно-правового будівництва -- підготування законопроектів і проектів інших нормативно-правових актів, рішень, що виносяться правозастосовними органами.

1. 

Глава 3. Формування теорії держави та права як науки

Термін «правознавство» тотожний терміну «юриспруденція». Термін «юриспруденція» виник у Стародавньому Римі наприкінці IV -- на початку III століття до н.е. (лат. jurisprudentia -- знання права) і зараз вживається у значеннях:

-- науки про право і державу, тобто юридичної науки, інакше -- теоретичної діяльності у галузі права;

-- професійної практичної діяльності юриста (суддя, прокурор, слідчий, нотаріус, адвокат тощо).

Юриспруденція, або правознавство -- спеціалізована галузь знань у сфері суспільствознавства. Якщо суспільствознавство -- це наука про суспільство взагалі, то правознавство -- система знань у галузі права і держави.

Юридична наука -- це система знань про об'єктивні властивості права і держави в їх поняттєво-юридичному розумінні та вираженні, про загальні та окремі закономірності виникнення, розвитку та функціонування держави і права в їх структурній багатоманітності.

До головних ознак юридичної науки:

1) Суспільна наука, що має прикладний характер. Вона покликана обслуговувати потреби громадського життя, юридичної практики, юридичної освіти, забезпечувати юридичних робітників необхідними даними про видання і застосування законів.

2) Наука, що має властивості точних наук. Юридична наука включає в основному конкретні знання, виражені у точних конструкціях, співвідношеннях, як і природничі науки. Юриспруденцію деякою мірою можна порівняти з медичною наукою, яка також поєднує теоретичну і прикладну (практичну) спрямованість. Юрист, як і лікар, має справу зі здоров'ям і життям. Діяльність юриста стосується «здоров'я» суспільства у цілому, духовного життя людини. Юрист проводить профілактичну роботу, «лікує» пороки у суспільному житті, духовному світі людини. У цьому полягає гуманістична спрямованість професій юриста і лікаря, які виникли за стародавніх часів.

3) Наука, що втілює у собі позитивні якості наук про мислення. Вона досліджує питання, пов'язані зі спроможністю відображати об'єктивну дійсність у правових судженнях і поняттях у процесі створення і застосування законів (вивчення обставин юридичної справи, тлумачення законів і т. і.). Так, скажімо, одна із юридичних дисциплін -- криміналістика присвячена специфічним питанням людського мислення, застосуванню багатьох спеціальних знань при розслідуванні злочинів.

Отже, юридична наука вбирає в себе якості всіх трьох основних галузей людських знань -- суспільних наук, природничих наук, наук про мислення.

Головне призначення теоретичної юриспруденції (юридичної науки) -- бути науковим орієнтиром для практики державного і правового будівництва на підґрунті пізнання і усвідомлення відповідних суспільних процесів та явищ. Юридична наука в сучасній Україні грунтується на досягненнях і досвіді вітчизняної юриспруденції та юриспруденції інших країн, на ідеях і цінностях прав і свобод людини, панування права і соціально-правової державності.

Поняття юридичної науки можна розкрити через розуміння об'єктів, предмета, методу і функцій. Під об'єктами маються на увазі конкретні сфери (сторони) об'єктивної дійсності, під предметом науки -- певний зріз (частина) об'єкта пізнання.

Об'єктами юридичної науки є держава і право -- фактично два об'єкти. Проте юриспруденція, як і кожна наука, має один предмет вивчення.

Вихідним для визначення поняття юриспруденції є право, що включає у себе правове поняття держави. Держава і право пізнаються і досліджуються як складові моменти єдиного об'єкта юридичної науки. В основу їх вивчення покладено один принцип і критерій юридичності, що конкретизується в окремих сферах і напрямках юридичного пізнання держави і права. Ця конкретизація присутня в усіх окремих визначеннях і характеристиках держави і права, у системі понять юридичної науки в цілому та окремих юридичних наук.

Предмет юридичної науки -- об'єктивні властивості права і держави в їх поняттєво-юридичному розумінні та вираженні, загальні та окремі закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави і права в їх структурній багатоманітності.

Якщо предмет юридичної науки -- це поняття права в усіх аспектах його теоретико-пізнавального прояву і вираження, то предмет кожної окремої юридичної науки -- якийсь певний елемент юридичної дійсності.

Метод юриспруденції являє собою засіб юридичного пізнання, створення та організації юридичного знання. За допомогою юридичного методу предмет юриспруденції конкретизується і оформлюється у відповідну юридичну теорію (юридичну науку) як єдину систему знань про державу і право, висловлену в поняттях.

Основний метод юридичної науки -- філософська діалектика (матеріалістична та ідеалістична).

Функції юридичної науки -- основні напрямки розуміння і вираження юридичного знання:

-- онтологічна (пізнавальна) -- вивчення фундаментальних якостей матерії права, найзагальніших сутнісних явищ і процесів у державному житті, відкриття раніше невідомих закономірностей буття держави і права;

-- евристична -- пізнання нового в державно-правовому житті, відкриття раніше невідомих закономірностей буття держави і права;

-- прогностична -- передбачення розвитку державно-правових процесів;

-- практично-організаційна -- обслуговування практики;

-- методологічна -- дослідження і розробка засобів вивчення правової дійсності;

-- ідеологічна -- вплив на розвиток правової культури суспільства і людини;

-- політична -- допомога у формуванні державно-правової політики, роз'ясненні політичних і законодавчих рішень.

У системі суспільних наук юридична наука (правознавство) виступає як єдина галузь знань, предметом вивчення якої є держава і право. Ця галузь знань є системою взаємозалежних юридичних наук, яка за сферами прояву може бути диференційована на цикли наук:

-- теоретично-історичні (теорія держави і права, історія держави і права та ін.);

-- державознавчі (державне право, адміністративне право таін.);

-- цивілістичні (цивільне право, цивільний процес, господарський процес, сімейне право та ін.);

-- криміналістичні (кримінальне право, кримінальний процес, виправно-трудове право та ін.).

Окреме місце посідають науки, які вивчають такі, ш.о реалізують право, відносини між державами -- міжнародне право (приватне і публічне), а також науки, що вивчають державу і право інших країн.

Кожна з зазначених наук є юридичною, має свої предмет і методи вивчення. Разом вони входять до поняття «юридична наука». Якщо предмет юридичної науки в цілому -- це поняття права в усіх аспектах його теоретико-пізнавального прояву і виразу, то предмет кожної окремої юридичної науки як складової предмета юридичної науки в цілому -- це один з аспектів поняття права, якась певна сторона юридичної дійсності. Відтак, юридична наука (правознавство) -- єдина і водночас диференційована наука.

Держава і право у своєму розвитку впливають на юридичну науку, яка постійно збагачується. З'являються нові або ускладнюються існуючі правові інститути і явища (іпотека, застава, траст, приватизація, комерціалізація тощо). Виникають нові суб'єкти права (банки, акціонерні товариства, комерційні структури тощо). Розширюються сфери цивільного обороту. Зростають права громадян. Усе це стимулює появу на дереві юридичного знання нових наукових напрямків.

У розвитку юридичного знання момент новизни тісно пов'язаний із моментом спадкоємності. Нова форма в юриспруденції змінює застарілу. Одночасно утримуються і сприймаються практично і науково значущі результати, які набувають нових властивостей на вищому витку розвитку.

Науково-технічний прогрес, спеціалізація наукового знання, зміна тих чи інших суспільних процесів покликали до життя космічне, атомне, комп 'ютерне право. Несприятливе становище з охороною довкілля змусило наукове співтовариство зайнятися розробкою екологічного (природоохоронного) права. Соціально-економічні зміни в суспільстві, пов'язані з розвитком ринкових відносин, призвели до виділення підприємницького (комерційного), податкового, банківського, біржового права.

Юридичну науку як систему юридичних наук можна представити через структуру -- внутрішній поділ на основні групи (види) наук, що знаходяться у взаємному зв'язку:

1) теоретико-історичні (теорія держави і права, історія держави і права -- загальна і вітчизняна, історія учень про державу і право);

2) галузеві (державне право, цивільне право, кримінальне право, трудове право, сімейне право, адміністративне право, фінансове право, екологічне право, комерційне право та ін.)

і міжгалузеві (кримінологія, прокурорський нагляд, організація правосуддя);

3) спеціальні прикладні (криміналістика, судова медицина, судова психологія, та ін.). Прикладні науки є комплексними. Для вирішення правових питань вони використовують положення і висновки як юридичних, так і неюридичних наук (фізики, хімії, загальної теорії статистики, медицини та ін.);

4) науки, що вивчають публічне і приватне міжнародне право, конституційне право інших країн та ін. [5, ст.30]

У складі правознавства історично першими виникли галузеві науки. Теоретико-історичні науки стали результатом вивчення закономірностей правової дійсності, теоретичним узагальненням державно-правових знань, здобутих протягом історії.

У наші дні використовуються результати багатовікових досягнень у царині пізнання права, закону, держави. Правознавство перебуває в стані підйому, що пов'язано з об'єктивними умовами -- переходом до ринкових відносин, суверенізацією України, формуванням нового мислення, концептуальною основою якого є права людини.

Глава 4. Особливості формування загальної теорії держави і права як науки

Особливості формування загальної теорії держави і права як науки зумовлене появою галузевих юридичних наук.

Поступово йшов процес поділу юридичних наук. Чим більш поглиблювалася їх диференціація, тим більшою була потреба у зустрічному процесі -- об'єднанні знань.

Інтеграція знань передбачає поглиблення думки в природу явищ, а диференціація -- її збагачення. Потреби суспільної практики викликали необхідність концентрації уваги безпосередньо на закономірностях правової дійсності. Їх вивчення було покладено до основи формування загальнотеоретичних (історико-теоретичних) наук.

Загальна теорія держави і права не відразу сформувалася з такою назвою і змістом. Теорія права (legal theory) є німецьким поняттям, уживаним у континентально-європейському правовому регіоні. Це поняття не властиве англо-американській правовій думці. Тут оперують поняттям «юриспруденція». У Західній Європі та Росії теорія держави і права склалася в XVIII -- XIX століттях на підґрунті таких наук і навчальних дисциплін, як енциклопедія права, філософія права.

Енциклопедія права як навчальна дисципліна виникла ще у XVII ст. Одним із перших підручників була «Універсальна енциклопедія права» Г.Гунніуса, видана в 1675 p. Широко відомі також роботи з енциклопедії права К. Неволіна, Е. Трубецького, Г. Чичеріна та інших (XIX -- початок XX ст.).

Спочатку енциклопедія права не мала чітко окресленого предмета і єдиної стрункої системи. Вона містила перелік і огляд усіх юридичних наук як початкових відомостей про право, різні його галузі та методи вивчення. По-різному вирішувалося питання про статус енциклопедії права. Одні вчені розглядали її як самостійну юридичну науку зі своїм предметом і методом, інші -- тільки як навчальну дисципліну. Поступово вона почала тлумачитися як загальне вчення про право, котре охоплювало увесь зміст правознавства в єдності і системі, в його основних і загальних засадах. Такий підхід виходив за рамки звичайного розуміння енциклопедії як конспективного викладу окремих правових наук. У 70-- 80-х роках XIX ст. у країнах Західної Європи, Росії, Україні затвердилася назва нової навчальної дисципліни -- загальна теорія права, котра являла собою узагальнюючу галузь знань.

Попередницею загальної теорії держави і права була також філософія права, яка ґрунтувалася на теорії природного права. Першими авторами, що ввели термін «філософія права» у науковий обіг, були Гуго (1798), Гегель (1820), Остин (1832). Певний поштовх до оформлення філософії права як внутрішньо узгодженої єдиної узагальнюючої науки про право був даний Ф. Шеллінгом (1803).

Термін «теорія права» замість «філософії права» був введений А. Меркелем у 70-х роках XIX ст., причому не в значенні ідеальних першооснов права (такий підхід властивий теорії природного права, що була покладена до основи філософії права), а у значенні чинної системи правових норм. У такий спосіб на основі енциклопедії права і філософії права поступово сформувалася загальна теорія права, яка охоплює як філософське осмислення правової дійсності, так і найзагальніші уявлення про систему юридичних наук.

На початку XX ст. при вивченні «загальної юриспруденції» (теорії права) перейшли від порівняльного аналізу змісту правових норм і понять до дослідження структури, функцій правових норм і правових систем. Спеціалісти в галузі теорії права у Західній Європі Г.Кельзен і Л.Дюгі заснували «Міжнародний журнал теорії права». Тематика публікацій була орієнтована на розробку загальних проблем для різноманітних правових систем: природа права, співвідношення держави і права, права і суспільства, фундаментальні поняття і методи теорії права. Теорія держави і права стала фундаментальною юридичною наукою.

У розвитку теорії держави і права в континентальній Європі була перерва, пов'язана з відродженням після Другої світової війни філософії права, зверненої не до досвіду, а до ідеї. У СРСР такої перерви в розвитку теорії держави і права не було, хоча поширення ідей філософії права не пройшло безслідно. право теорія європа держава

У 60-ті роки XX ст. почалося відродження теорії держави і права на базі розвитку нових галузей -- інформатики, кібернетики, деонтичної логіки, соціології права та ін. Нині теорія держави і права є міждисциплінарною наукою. Вона використовує досягнення як галузевих юридичних наук, так й інших суспільних наук. При цьому виконує інтегруючу функцію: по-перше, забезпечує взаємодію різноманітних наук у дослідженні права; по-друге, об'єднує результати їх досліджень з елементами філософії права.



Використані джерела

1. Підручник «Загальна теорія держави і права» М.В. Цвік, О.В. Петришин

2. Видання: Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого;

3. Навчальний посібник «Теорія держави і права» Письменницький А.А., Слинько Д.В., Спаський А.С.

4. Видання: ХНУ ім. В.Н. Каразіна;

5. Інтернет-джерело http://www.pilipchatina.com.ua

6. (таблиці та схеми)

7. Скакун О.Ф. Теорія держави і права. Підручник / - Харків: Консул, 2001.

8. Теория государства и права: Курс лекций в 2-х томах / Под ред. Профессора М.Н. Марченко - М. Юридический колледж МГУ, 2002.



Додаток 1. Причини виникнення держави і права

Основні причини виникнення держави і права
Економічні	це умови розвитку економічної системи, що спричинили необхідність державно-правової регламентації економічних відносин	· поява приватної власності; · внутрішньо родова нерівність; · три поділи праці; · поява надлишкового продукту
Політичні	це умови, що визначили необхідність вдосконалення владних повноважень	· неможливість існування родоплемінної організації суспільства за нових історичних умов; · поява соціальних груп з різноманітними інтересами та потребами у новому способі влади з удосконаленим апаратом і можливістю здійснювати примус
Соціальні	це умови, спричинились ускладненням відносин між людьми	· ліквідація общинного колективізму; · поява соціальних суперечностей; · упорядкування відносин між людьми
Психологічні	це умови, що визначили особливості розвитку психіки та свідомості людини	· усвідомлення таких понять, як права та обов'язки; · поява відчуття провини
Культурні	це умови, що визначилися рівнем духовного розвитку суспільства	· необхідність управління суспільством більш цивілізованими методами; · поява релігії; · поява письма, освіти, науки

Таблиця 6. Основні теорії походження держави і права.

Назва теорії	Сутність теорії	Представники
Теологічна	пояснює походження держави і права Божою волею, процес виникнення і розвитку держави і права є аналогічним процесу створення Богом світу	А. Блаженний (354-340) -- його праця «Про град Божий»; Ф. Аквінський (1225-1274) -- його праця «Про правління правителів»
Патріархальна	доводить, що виникнення держави і права є результатом розвитку сім'ї, зокрема батьківської (патріархальної) влади	Платон (427-347) -- його праці «Держава» і «закони»; Аристотель, Жан Боден, Микола Михайловський, Генрих Мен
Договірна	доводить, що походження держави і права є результатом укладення угоди між людьми і усвідомлення ними своїх прав, потреб та інтересів	Епікур, Протагор, Лукрецій Кар, Гуґо Ґроцій, Спіноза, Дж. Локк, Томас Гоббс, Жан-Жак Руссо, Олександр Радищев
Органічна	ототожнює виникнення, будову і функції держави з виникненням, будовою і функціями живого організму	Герберт Спенсер (1820-1903) -- його праця «Система синтетичної філософії»
Економічна	доводить, що держава і право виникли внаслідок дій об'єктивних процесів економічного розвитку суспільства	Карл Маркс, В. І. Ленін, Фрідріх Енгельс -- його праця «Походження сім'ї, приватної власності і держави»
Психологічна	пояснює виникнення держави і права особливими властивостями людської психіки -- потребою людей жити в організованому суспільстві	Лев Петражинський, Габріель Тард -- його праця «Суспільна думка і натовп»
Насильства	пояснює виникнення держави і права застосуванням зовнішнього або внутрішнього насильства одних людей над іншими	Людвіг Гумплович, Карл Каутський, Ф. Опенгеймер, Євген Дюрінг
Демографічна	стверджує, що населення збільшується у геометричній прогресії, а засоби існування -- в арифметичній, і тому держава необхідна, щоб примусово спрямовувати суспільство шляхом регламентації поведінки населення	Г. Р. Мальтус
Сакральна	доводить, що влада має магічне походження. Першими носіями влади були маги, жерці, чаклуни, боги	Д. Фрейзер
Географічного детермінізму	вважає, що географічні особливості певної території є основним фактором виникнення на цій території відповідних держав	Монтеск'є -- його праця «Дух законов»
Гідравлічна	ґрунтується на факті, що перші держави з'явилися на берегах великих річок, населення мало боротися з повенями, вирішувати проблему зрошення землі. Для вирішення цих питань і була потрібна рання державність	К. Віттфогель
Дифузійна	вважає, що держава є результатом передачі досвіду управління від одних народів до інших	Гренбер



Додаток 2. Держава: поняття та основні ознаки

Термін	Визначення
Держава	це особлива організація політичної влади, що існує в соціально неоднорідному суспільстві і за допомогою якої здійснюється управління суспільством.
Територія	Це відокремлена кордонами частина земної кулі, на яку поширюється суверенітет держави і в межах якої населення перетворюється на громадян
Суверенітет	Політико-правова властивість державної влади, що виявляється в її верховенстві, незалежності, неподільності або єдності, повноті, рівноправності у зовнішніх відносинах

Размещено на Allbest.ru

...