Влада і соціальні норми у первісному суспільстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

МВС УКРАЇНИ

Одеський державний університет внутрішніх справ

Кафедра державно-правових дисциплін

Курсова робота студента

Влада і соціальні норми у первісному суспільстві

Поварчук В.О.

2016 рік

Зміст

Вступ

1. Становлення первісного суспільства

1.1 Теоретичні проблеми становлення людського суспільства

2. Влада і норми поведінки первісного суспільства

2.1 Характеристика влади додержавного періоду

2.2 Характеристика соціальних норм у первісному суспільстві

3. Відмінність публічної та державної влади первісного суспільства

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Так само як важко відновити історію формування фізичного типу людини, важко реконструювати процес становлення людського суспільства, тобто реконструювати картину суспільних відносин. Питання щодо того звідки з'явилися люди і хто є нашими предками цікавила людство у всі часи та всіх без винятку народів. Отже це питання на сьогоднішній день є не менш актуальним ніж сотні років тому. Тлумачення загадки походження людини завжди залежало від ступеня культурного та суспільного розвитку.

Відновити фізичний тип людини, ще якось можливо за допомогою сучасної науки, яка містить в собі значну кількість залишків первісних людей, а ось відновити картину суспільних відносин так неможливо. Ми можемо висувати тільки гіпотези стосовно того як первісні люди спілкувалися між собою і до яких висновків вони приходили в ході цих бесід.

За часів існування первіснообщинного ладу, ні держави, ні права ще не існувало. Протягом певного часу люди перебували в умовах первісного стада, вони у свою чергу об'єднувались в невеличкі бродячі групи. Під час цього періоду бере свій початок цілеспрямована діяльність з використанням спеціальних засобів праці, відповідно завершувався біологічний розвиток людини, з'явилися перші найпростіші житла та знаряддя праці. Все що люди отримували, було спільним для усіх.

Тема курсової роботи - "Влада і соціальні норми поведінки в первісному суспільстві" - вона мабуть є найактуальнішою, бо жити в сучасному суспільстві без урахування певного досвіду попередніх епох - неможливо в силу того, що, по-перше, розуміння сучасної влади і соціальних норм потребує певного роз'яснення, та кожен сучасний громадянин, повинен знати хоча б поверхнево історію зародження та розвитку всього того, що зараз його оточує, по-друге, це дозволяє сформувати уявлення про владу і соціальних норм поведінки в первісному суспільстві.

Об'єктом дослідження даної роботи є влада і соціальні норми первісного суспільства.

При написані цієї роботи були використані загальнонаукові методи такі як аналіз, синтез, системний підхід, а також методи порівняння.

Метою даної роботи є визначення сутності влади і соціальних норм поведінки в первісному суспільстві.

Суспільство характеризується наявністю суспільної влади, яка забезпечує найнижчий рівень його організації та продовжує існувати і з виникненням держави поряд із політичною владою. Норми додержавного суспільства мали соціальний зміст і були основним засобом провадження та реалізації рішень суспільної влади.

Виходячи з поставленої мети в основній частині цієї роботи буде визначено фактори за допомогою яких регламентуються відносини в цьому суспільстві. Першим фактором є наявність суспільної влади, а другим фактором - наявність соціальних норм. Основним засобом забезпечення суспільної влади в додержавному суспільстві були соціальні норми.

Влада, що існує в суспільстві, визначається як реальна можливість суб'єктів, яким вона належить, підкорювати своїй волі підвладних.

Соціальні норми - це правила поведінки, що певним чином встановлюються та забезпечуються, мають певний ступінь обов'язковості і існують з метою визначення найбільш стійких аспектів взаємовідносин між людьми. Такими нормами були звичаї, традиції, які водночас були і правилами співжиття, і приписами релігійного характеру. Вони встановлювалися самим колективом, передавалися з покоління в покоління (наприклад, поважати старших, виконувати розпорядження вождів і старійшин, звичай кровної помсти). Виконувалися ці норми не з остраху перед владою, перед покаранням, а в силу громадської думки, вихованого з дитинства переконання, звички підкорятися цим правилам, встановленим, до речі, в інтересі всього роду, племені, а тому доцільними і справедливими.

1. Становлення первісного суспільства

1.1 Теоретичні проблеми становлення людського суспільства

Розквіт людської історії - це час виникнення людського суспільства. Для того щоб вирішити проблему соціогенезу, вона є однією з найскладніших, необхідно залучення даних як біологічних, так і соціальних наук. Вирішивши цю проблему стає одразу зрозумілим яким чином відбувся перехід від біологічної форми руху матерії до соціальної.

Важко відновити історію формування фізичного типу людини, хоча в сучасній науці є значна кількість залишків первісних людей. Однак найважчим є реконструкція процесу становлення людського суспільства, тобто формування суспільних відносин. Від самих цих відносин нічого не залишилося, бо вони не представляють собою чогось матеріального, не мають фізичного існування. В умовах, коли даних мало, і всі вони непрямі, першочергового значення набувають загальнотеоретичні положення, керуючись якими можна скласти більш-менш конкретну картину становлення суспільних відносин.

Найважливішим є виявлення природи виникнення суспільства, соціальних відносин і відносини їх до біологічного. Не вдаючись в дискусії про відмінність людських відносин і відносин у тваринному світі, слід визнати, то що ми називаємо соціальним, є надбіологічним, притаманним тільки людині. Цілком зрозуміло, що ці відмінності мають основу не в біології людини взагалі, а в чомусь іншому, відмінному від біологічного. Багато дослідників бачать цю основу в культурі, спадкуванні знань, в існуванні мови, в анатомії людини, в душі і т.д. Однак при глибокому аналізі стає ясно, що основою суспільних відносин, конкретних норм поведінки людини, є виробничо-економічні відносини, що ґрунтуються на продуктивній силі.

Система цих відносин - соціальна матерія. Саме вона - основне джерело головних мотивів людської діяльності.

Соціальні стимули і мотиви, як правило, панують над біологічними. Задоволення біологічних потреб завжди контролюється суспільством. Воно відбувається в певних рамках, з дотриманням певних норм і правил.

Відмінність людського суспільства від об'єднань тварин настільки велике, що не може бути мови про миттєве перетворення об'єднання тварин в суспільство. З неминучістю повинен був існувати період перетворення об'єднання тварин в людське суспільство, тобто становлення людини (антропогенезу) і формування суспільства (соціогенезу). У період антропосоціогенезу людське суспільство одночасно існує, бо воно вже виникає, і не існує, бо воно ще не виникло. [1, c. 58]

Створювані соціальні організми представляли собою зароджувальні первісні громади. Тому їх з повним правом можна назвати також праобщинами. Початок становлення соціально-економічних відносин представляло собою зародження нових соціальних за своєю природою чинників поведінки. Це був процес поступового відходження на задній план раніше неподільно пануючих біологічних факторів поведінки - інстинктів. Створення людського суспільства було процесом приборкання зоологічного індивідуалізму, що завершився затвердженням людського колективізму.

Таке розуміння становлення людського суспільства є не єдиним в науці. Багато вчених бачать в соціальних інститутах людського суспільства пряме спадкоємство тваринних інстинктів. Особливо таких як стадність, домінування і т.д.. При всій зовнішній схожості багатьох явищ в тваринному світі і людському суспільстві (колективізм, влада, норми поведінки) ототожнювати їх з біологічними явищами не зовсім коректно. І в основу розрізнення соціального і біологічного повинні бути покладені не зовнішні ознаки явищ, а їх внутрішня сутність. Глибоке вивчення поведінки тварин (в тому числі вищих приматів) показує, що відносини між тваринами засновані на зоологічному індивідуалізмі. Ці відносини можуть бути найтеплішими, поки не зачіпається харчових та статевих інстинктів. Один з провідних вчених з дослідження поведінки шимпанзе Дж. Лавік-Гудолл робить висновок: "Проводити прямі паралелі між поведінкою мавп і поведінкою людини неправильно, так як у вчинках людини завжди присутній елемент моральної оцінки і моральних зобов'язань". У тварин присутній такий альтруїстичний інстинкт як піклування (турбота про потомство). Цей інстинкт абсолютно необхідний, і є закономірним в процесі еволюції, так само, як і виникнення соціального в праобщині було продиктовано не чиєюсь волею, а еволюційним ходом розвитку.

Саме панування зоологічного індивідуалізму стало на певному етапі розвитку стада предлюдей перешкодою для подальшого розвитку виробничої діяльності. І якісно нові, соціальні відносини виникли спочатку як засіб приборкання зоологічного індивідуалізму. Тому помилково розглядати соціальні зв'язки як подальший розвиток біологічних. У той же час протиріччя біологічного і соціального не можна розглядати в абсолюті. Опікунський інстинкт, колективізм, різні акти взаємодопомоги, не тільки не зникли, а отримали соціальні стимули. [1, c. 60]

Боротьба соціального і біологічного протягом усього періоду формування суспільства носила завзятий характер. Ще не повністю приборканий зоологічний індивідуалізм представляв для праобщин і пралюдей велику небезпеку. Прориви зоологічного індивідуалізму означали звільнення тих чи інших членів праобщин з-під соціального контролю, перетворення індивідуалістичних інстинктів в єдині стимули їх поведінки. Там, де це набувало масового характеру, відбувалося руйнування соціальних відносин і зникнення соціальних стимулів поведінки. Все це могло привести і призводило до розпаду праобщин і загибелі її членів.

Необхідною була поява норм поведінки, що обмежувала б прояв біологічних інстинктів. Ці норми з неминучістю повинні були носити негативний характер, тобто вони мали бути заборонами. Дані етнографії дозволяють скласти уявлення про те, який саме характер носили ці первісні заборони. Вони виступали у формі табу. Досить імовірно, що форму табу носили взагалі всі перші норми поведінки, в тому числі і такі, які мали позитивний зміст. Становлення людського суспільства з необхідністю передбачало приборкання, введення в певні рамки таких найважливіших індивідуалістичних потреб, як харчова і статева.

Це було необхідно в силу того, виробнича (трудова) діяльність, яка тільки зароджувалася вимагала не тільки біологічних якостей від індивідуумів праобщіни, а й інтелектуальних. В результаті природного відбору прогресували ті спільноти пралюдей, в яких були міцніші і розвиненіші соціальні зв'язки.

Походження людини.

Проблема походження людини цікавила людство у всі часи. Це одна з найбільш важливих проблем природознавства. Тлумачення загадки походження людини завжди залежало від ступеня культурного та суспільного розвитку. Первісні люди вважали, що їх предки походять від тварин. Так, американські індійці з племені ірокезів вважали своїм прародичем болотяну черепаху, деякі племена Східної Африки - гієну. Індійці Каліфорнії вірили у те, що вони нащадки степових вовків - койотів.

У біблейського міфу про створення людини є, проте, і більш древні попередники. Набагато старше його, наприклад, вавілонська легенда, згідно якої людина була виліплена з глини, змішаної з кров'ю бога Біла. З глини ж виліпив людину і староєгипетський бог Хнум. Взагалі глина - основний матеріал, з якого боги ліпили людей в легендах багатьох племен і народів. Деякі з народностей навіть появу рас пояснювали кольором використовуваної богами, глини: з білої - біла людина, з червоної - червоний і коричневий і т.п.

Подібні уявлення існували серед людей століттями. І зараз існує гіпотеза, яка стверджує, що людина була створена надприродною істотою Богом. [14, c. 27]

Але одночасно ще в давнину зародилася і інша думка - ідея про природне походження людини. Спочатку вона була просто здогадкою, яка несла в собі зерно істини. Так, давньогрецький мислитель Анаксимандр з Мілета (VII--VI ст. до н.е.) вважав, що живі істоти виникли з мула, нагрітого сонцем, і що поява людей також пов'язана з водою. Їх тіла, на його думку, спочатку мали рибоподібну форму, яка змінилася, як тільки вода викинула людей на сушу.

І тоді ж, в античні часи, виникла думка про схожість людини і мавпи. Першу гіпотезу про походження людини запропонував Жан Батист Ламарк. Він висловив гіпотезу про природне походження людини від давніх мавп, які перейшли до прямоходіння. Вчений вбачав рушійну і спрямовану силу еволюційного процесу в непізнаному внутрішньому прагненні природи до прогресу. І хоча Ламарк не зміг розкрити причин людського генезису, його ідеї зробили величезний вплив на розвиток наукової думки, зокрема великого англійського природодослідника Ч. Дарвіна.

У праці Ч.Дарвіна було наведено переконливі докази походження людини від нижчих форм, зібрано дані, які підтверджують спорідненість із антропоморфними мавпами. Дані порівняльної анатомії і фізіології людини і таких тварин показали подібність людини до ссавців як у загальному плані, так і в багатьох деталях. Дивовижна подібність внутрішніх органів людини і тварин, а також ембріонального розвитку. Усіх ссавців можна розташувати в один ряд від менш складних до більш складних. У кінці цього ряду самою досконалою за будовою, самою універсальною за можливостями виявиться людина, а найближчими до неї - людиноподібні мавпи. Про тваринне походження людини вказують і факти, що відносяться до ембріології. В своєму розвитку зародок людини проходить ті ж етапи, що і зародки інших хребетних. Наука доводить, що люди і сучасні людиноподібні мавпи виникли від спільних предків, які жили у далекому минулому.

Людина розумна ? біологічний вид. 3 матеріалістичного погляду людина - природний продукт тривалого розвитку живої природи від простого до складного, тобто виникла в результаті еволюції (антропогенезу). Вона має багато спільного з тваринами: риси будови, розвиток, фізіологію, біохімію, спадковість. Людина, як і всі інші ссавці, не має будь - яких суттєвих відмін (анатомічних або генетичних, а також особливостей росту та розвитку), які б не були зумовлені еволюцією нижчих приматів. Становлення людини - результат не лише біологічної еволюції, а й розвитку соціального середовища. Людина як біологічний вид належить до типу Хордових, підтипу Хребетних, класу Ссавців, ряду Приматів, підряду Людиноподібних, секції Вузьконосих, надродини Вищих вузьконосих, родини Гомінідів, роду Людини, виду Homo sapiens. [2, c. 115]

Отже як ми бачимо існує багато теорій походження людини. На сьогодні основними теоріями походження людини вважаються теорія Дарвіна і теорія зовнішнього втручання. У простому варіанті остання теорія передбачає людей нащадками інопланетних істот. Складніші варіанти теорії припускають також можливість породження людини розумної методами генної інженерії, управління еволюційним розвитком земного життя силами позаземного надрозумуі т.п. На сьогодні учені так і не пришли до єдиної думки, щодо походження людини.

Виникнення людського суспільства.

Людське суспільство пройшло довгий шлях у своєму розвитку. Планета Земля виникла майже 4,7 млрд. років тому, приблизно 3-3,5 млрд. років назад на планеті зародилося життя. Майже 2 млн. років тому на ній з'явилася людина, а 40 тис. років тому зробила перші кроки по планеті людина сучасного виду - Homo sapiens - Людина розумна.

Період від появи перших людей до виникнення держави називають первісним суспільством. Поява людини сучасного типу була тісно пов'язана з піднесенням продуктивної діяльності. На певних стадіях розвитку людства, зокрема при первіснообщинному ладі, держави і права не існувало. Довгий час люди існували в умовах так званого первісного стада, об'єднуючись в невеликі бродячі групи. В цей період, коли тільки формувалась цілеспрямована діяльність з використанням відповідних засобів праці, завершувався біологічний розвиток людини, виникали перші примітивні житла та знаряддя праці. Це виявилося насамперед у виникненні нової техніки обробки каменю, що давало змогу створювати спеціальні знаряддя - скребла, різці, вістря з затупленим краєм, ножі, гострі та легкі наконечники списів. Багато кам'яних знарядь пізнього палеоліту були вже з дерев'яними та кістяними ручками. Водночас з каменем широко застосовувалися кістка та ріг, з яких виготовляли шила, голки, списи тощо.

Удосконалення знарядь і засобів виробництва, приборкання вогню сприяли розвитку вищої організації людського суспільства. Зростання технічної озброєності людини в її боротьбі за виживання створило умови для існування досить сталих господарських колективів. З'явилися мисливські племена, а згодом сформувався родовий лад. На відміну від праобщин рід був уже цілком сформованим людським колективом. Рід був об'єднанням кровноспоріднених людей, братів, їхніх дітей, онуків, які походять від спільного предка. В основі родової общини були колективізм у виробництві і споживанні. Зачатки первісного колективізму, тісне співробітництво і згуртованість членів роду досягли у ньому найвищого розвитку.

У тих умовах, коли єдиною формою усвідомлення соціальних зв'язків було відображення у свідомості людей спільності інтересів у вигляді родства, провідну роль у піклуванні про сім'ю та веденні господарства відігравали жінки. Панування материнського ладу тривало декілька тисячоліть. З бігом часу щораз більше родів переходять до осілого способу життя, займаючись землеробством, скотарством, рибальством. Жіноча праця поступово витісняється чоловічою.

Появляється батьківський рід - патріархат. В цей час відбувається перехід від кам'яних знарядь праці і зброї до металевих. Згодом роди починають об'єднуватися в більші організації - племена. Плем'я - це декілька родів, які проживали в одній місцевості, говорили однією мовою, мали спільні звичаї і традиції.

Основні етапи первісного розвитку суспільства.

Первісне суспільство - тривалий період в історії людства: від початкового етапу становлення людини та суспільства і до виникнення перших цивілізацій. За найновішими даними, цей період бере початок не менш як півтора мільйона років тому.

Епоха формування і розвитку первісно-громадських стосунків має величезне значення в історії людства. Вона починається з виділення людини зі світу тварин. Первісну епоху розпочинає доба появи первісних людей і завершують часи формування перших держав. Впродовж цієї епохи були закладені основи всього подальшого розвитку матеріальної і духовної культури людського суспільства.

Проблема періодизації первісного суспільства є однією з найбільш дискусійних, хоча ще в античному світі давньоримський філософ Тіт Лукрецій Кер зробив припущення про наявність в історії первісного суспільства кам'яної, мідної та залізної епох. (табл. 1)

Для першого періоду первіснообщинного ладу, який умовно називають дикунством, є характерними "поступове виділення людини з тваринного світу, привласнення готових продуктів природи, створення найпростіших знарядь праці, здобування вогню та виникнення зачатків суспільних відносин". Першою формою суспільних відносин було первісне людське стадо, в межах якого відбувалося становлення суспільної людини.

Другий період - родовий лад, або варварство, був часом повного утвердження системи виробничих відносин первісного суспільства. За родового ладу основним осередком суспільства був рід, що об'єднував групу людей, зв'язаних спорідненням. У цей період виникає скотарство і землеробство. Сучасні дослідники в основу періодизації кладуть розвиток форм суспільної організації первісних людей. С.Т. Толстов запропонував розділити первісне суспільство на первісне стадо, первісну общину (материнський рід), військову демократію. Т.Т.Єфименко виділив періоди первісного стада, первісної общини неандертальців та первісної родової общини. Всі дослідники сходяться на тому, що для первіснообщинного ладу є більш-менш характерним послідовний колективізм у виробництві і споживанні, спільна власність і зрівнювальний розподіл.

Особливу методологічну цінність представляє для теорії держави і права періодизація, що базується на нових даних археології та виділяє в якості одного з основних рубежів розвитку первісного суспільства "неолітичну революцію" (від "неоліт" новий кам'яний вік). (табл. 1)

Це поняття в історичну науку ввів англійський археолог Г. Чайлд в середині XX століття, характеризуючи той принциповий якісний переворот, який відбувся у всіх сферах життя людства при переході в неоліті (приблизно VII-III тис. до н. е..) від привласнюючого до виробничого господарства, тобто від полювання, рибальства і збирання до землеробства, скотарства, металургії та металообробці, керамічному виробництву.

Цей перехід почався в різних районах земної кулі (Східне Середземномор'я, Межиріччя, Месоамерика, Гірське Перу та ін) приблизно 10-12 тис. років тому і зайняв кілька тисячоліть.

Оскільки цей перехід змінив всю матеріальну основу життя первісного суспільства, її соціальну та духовну організацію, то він справедливо позначається як революція, хоча й розтягнулася на кілька тисячоліть.

Ця періодизація дозволяє чітко позначити, про яке первісне суспільство йде мова, в яких часових рамках воно існувало, яка була соціальна і духовна організація суспільства, які форми відтворення та існування використовувало людство.

У процесі переходу від родової общини до територіальної головним чином розвивалися стосунки між однородцями. Особливо даний процес прискорювався з виникненням війн, переміщенням населенням. Цьому також сприяло примітивне рабоволодіння з його широко використовуваним звільненням рабів, шлюбами між вільними та рабами та використанням рабинь як наложниць.

Первісна людина думала про свій рід, як про щось ціле, сама вона складала лише частину цього цілого і зовсім не головну частину, якою нікчемною вона була перед лицем грізної природи, якої стала частиною роду. Якщо було видно узгодження волі окремих індивідів з волею цілого, яке перетворилося в спадкову звичку. Цю звичку в 1625 році Гуго Грецій назвав зачатками права.

Не можна допустити братовбивства і обов'язкова родова помста. Священним був також поділ на класи, звичаї на полюванні і рибальстві, племені обряди релігійного характеру. На всіх ступенях розвитку виробились звичаї, які намагались протидіяти розвитку окремої людини за рахунок шкоди суспільству.

У всіх відомих первісних народів виробився дуже складний уклад родового життя, і в усіх тих написаних "укладах", які охороняються переказами, є правила на всі випадки життя. Одні з них зберігають форми, які встановлені для здобування засобів харчування кожного окремо і всього роду разом. В них визначаються основи користування тим, що належить всьому роду: водами, лісами та інколи плодовими деревами - дикими і насадженими, мисливськими областями, а також човнами, є також строгі правила для полювання і кочування, правила для збереження вогню.

Потім визначаються особисті права і особисті відносини: розподіл роду на відділи і система можливих шлюбних відносин. Особливо свято поважають установки, які торкаються релігійних вірувань і обрядів, пов'язаних з нормами роду, полюванням, переселенням.

В родовому побуті людина навчилася спочатку основному правилу: не робити другому того, чого не бажаєш, щоб робили тобі, і стримувати тих, хто не хотів підкорятися цьому правилу. Потім в людини розвинулась властивість ототожнювати своє особисте життя з життям свого роду.

Поняття про добро і зло виробилось не на основі того, що є добро і зло для окремої людини, а на тому, що є добро і зло для всього роду. Наприклад, принесення людських жертв, для умилоствлення грізних сил природи - вулкану, морю, землетрусу. "Звичаєве право" для первісної людини більше, чим релігія для сучасної: воно складає основу його життя, а тому самообмеження в інтересах роду, а в окремих випадках самопожертва з тією ж ціллю саме звичайне явище.

Велике переселення народів і постійні набіги сусідніх племен і народів привели до виділення воїнів. Одночасно з цим старі люди - зберігачі родових переказів, а також спостерігачі природи, які у своїй свідомості накопичили перші початки знань і блюстителі релігійних обрядів, намагались укріпити свою владу.

Потім, з виникненням держав, вони об'єдналися між собою - військова сила з церковною в своїй загальній покорі королівській владі.

Історичний процес пов'язаний із улаштуванням людського співжиття. Це стосується як родової організації, так і держави. Патріархальна система поступається місцем політичній системі, чим було започатковано цивілізацію. У межах держави завершився перехід від неформальної спільності до формальних стосунків диференційованої соціальної струтури. Утворилася нова форма обумовленості поведінки людини.

Утвердилося поняття родоплемінної дисципліни. Держава виявилася єдиною можливою формою організації суспільного життя. Вона підняла людство до вищих форм соціальної організації. Будь-яка держава має свої специфічні ознаки: публічну владу, територіальний поділ, писемність, мову і закони.

Держава - основне знаряддя політичної влади в суспільстві, яка виникла в результаті суспільного поділу праці, появи приватної власності і утворення класів. При цьому важливу роль виконує право, що закріплює певну систему норм, санкціонованих державою. Політичні системи в давнину мали подібні ознаки і властивості, зумовлені суспільно-економічною формацією. Ці системні періоди спаду і піднесення, застою, руху вперед і назад.

Одночасно з державою і писемністю з'являється і право, яке потісняє інші соціальні норми (звичаї, традиції), що виникли раніше. Будь-яка соціальна організація є спільна діяльність людей з метою задоволення їх потреб. Вона здійснюється за допомогою соціальних норм. Без них людське суспільство не могло б проіснувати і дня.

Право виникає як сукупність нових соціальних норм, обов'язкових правил поведінки, що формуються державою застосовуються і охороняються нею силою примусу. Спочатку воно діє у вигляді фіксованих звичаїв, виданих заможному стану, згодом, їх доповнюють і змінюють норми права і закони. Правові приписи посідають провідне авторитарне місце серед інших соціальних норм: звичаїв, традицій, норм моралі, релігійних канонів. [16,c. 32]

В давнину вважали, що людина за своєю природою егоїст, інстинкт самозбереження в неї переважає й поступається своєю першістю іншим почуттям лише у хвилину гострої небезпеки для суспільства і її дітей. І все-ж, якщо у людини є ідеал, то вона встановлює внутрішній регулятор поведінки. І проступки проти ідеалу викликають почуття провини.

Давні люди усвідомлювали значення таких цінностей, як справедливість, моральність, законність, свобода, совість, милосердя. Людина шукала у законі покровительства, безпеки, захисту своїх прав та інтересів, а за екстремальних ситуацій бачила в ньому останній шанс на порятунок.

Прабатьківщиною світової цивілізації є Стародавній Схід. Ще в 4 тисячолітті до н. е. в родючих долинах великих річок Африки і Азії виникли перші ранньокласові держави. Література, мистецтво Стародавнього Сходу, твори давніх мислителів про справедливість, право, законність, людські стосунки досі вражають і дивують наших сучасників.

2. Влада і норми поведінки первісного суспільства

2.1 Характеристика влади додержавного періоду

Враховуючи, що суспільство виникло набагато раніше держави, необхідно з метою найбільш повного пізнання державно-правових інститутів дати соціальну характеристику влади та норм, що існували в первісному суспільстві. суспільство влада первісний громадський

Будь-яке суспільство являє собою свого роду цілісний соціальний організм (систему), який відрізняється тим або іншим ступенем організованості, урегульованості, впорядкованості суспільних відносин. З цього виходить, що для кожного суспільства характерні певна система управління (соціальна влада) і регулювання поведінкою людей за допомогою певних загальних правил (соціальних норм).

Як тільки з'являється суспільство, відразу ж виникає потреба в управлінні. Кожен окремий член суспільства мав власні інтереси, без погодження яких суспільство не могло існувати, тому що саме інтереси виступають вирішальним особистісним регулятором. Для забезпечення нормальної життєдіяльності, прогресивного розвитку соціальних зв'язків потрібно об'єднати ці інтереси на загальне благо. Але з'єднати можна лише при поєднанні в чому індивідуальної вигоди (особистого інтересу) з соціальної вигодою (суспільним інтересом). Таке з'єднання досягається головним чином лише завдяки існуванню у суспільстві правил поведінки (норм) і влади, яка б проводила в життя і забезпечувала названі норми.

Для первіснообщинного ладу були характерні такі риси:

· наявність лише примітивних знарядь і нездатність людини без допомоги всього роду вижити і забезпечити себе їжею, одягом, житлом. Але навіть працюючи спільно, колективно, люди не могли виробити більше, ніж споживали. Тому в такому суспільстві не було надлишків продуктів, не було приватної власності і, відповідно, поділу на бідних і багатих; економічно всі були рівні;

· економічна рівність обумовлювало і політична рівність. Все доросле населення роду - і чоловіки, і жінки - мали право брати участь в обговоренні та вирішенні будь-якого питання, пов'язаного з діяльністю роду. Громадська (соціальна) влада, що існувала в додержавні період, володіла наступними головними рисами. Ця влада базувалася на сімейних відносинах, бо основою організації суспільства був рід (родова община), тобто об'єднання людей по дійсному або передбачуваному кревного спорідненості, а також спільності майна і праці. Рід формувався в період, коли на зміну безладних статевих зв'язків прийшла сім'я, заснована на колективному, а потім і на парному шлюбі. Кожен рід виступав як господарської одиниці, власника засобів виробництва, організатора загального трудового процесу. Пологи утворювали більші об'єднання (фратрії, племена, союзи племен). Оскільки рід (родова община) грав вирішальну роль в житті первісного суспільства, дана епоха так і стала називатися - "первіснообщинний лад", а його соціальна організація - родоплемінної. Отже, соціальна влада поширювалася тільки на в рамках роду, висловлювала його волю і базувалася на кровних зв'язках;

· була безпосередньо общинної, будувалася на засадах первісної демократії, на функціях самоврядування (тобто суб'єкт і об'єкт влади тут збігалися);

· спиралася на авторитет, повагу, традиції членів роду;

· здійснювалася як суспільством в цілому (родові збори, віче), так і його представниками (старійшинами, порадами старійшин, воєначальниками, вождями, жерцями і т.п.), які вирішували найважливіші питання життєдіяльності первісного суспільства.

Для первіснообщинного ладу характерною рисою є як певна організація суспільної влади, так і певні норми поведінки людей. Суттєвою рисою цієї влади є своєрідне самоуправління, тобто відсутність особливого, професійного апарат управління, спеціальної групи людей, яка тільки цим і займається. Кожен рід, плем'я мали свої збори, в яких брали участь всі дорослі члени на рівноправних засадах. На них обиралися вождь, старійшини, воєначальники, вирішувались питання війни та миру, кровної помсти, прийняття нових членів роду тощо. Це була і релігійна і судова інстанції, тобто збори були верховною владою в середині роду, племені. Дещо вужчим органом управління була рада старійшин. Туди входили досвідчені старші люди, колишні вожді. Рада розглядала і вирішувала різні поточні питання. Крім неї у кожному колективі був ще одноособовий вождь. Це особа виборна, він був першим серед рівних, ніс відповідальність перед народом, його можна було у будь-який момент скинути, обравши іншого. Значно зростала його влада в час військових дій.

2.2 Характеристика соціальних норм у первісному суспільстві

У далекий від нас період виникнення людини ним керували насамперед інстинкти, і в цьому сенсі праісторичні люди мало чим відрізнялися від інших тварин. Інстинкти діють як відомо, незалежно від волі і свідомості живої істоти. Природа за допомогою генів передає від покоління до покоління інстинктивні правила поведінки окремих особин.

З часом, у міру зростання свідомості, у наших предків інстинкти поступово стали трансформуватися в соціальні норми. Вони виникли на ранніх щаблях розвитку людського суспільства у зв'язку з необхідністю врегулювання поведінки людей таким чином, щоб досягти доцільного їх взаємодії для вирішення спільних завдань. Соціальні норми створили положення, коли вчинки людини вже не складалися з інстинктивних реакцій на подразники. Між ситуацією і породжується нею імпульсом стояла соціальна норма, яка пов'язана з найбільш загальними принципами суспільного буття. Соціальні норми - це загальні правила, що регулюють поведінку людей в суспільстві.

Основними різновидами соціальних норм первісного суспільства були: звичаї, норми моралі, релігійні норми, сакральні (священні, магічні) приписи (табу, зарок, заклинання, прокляття).

Ознаки первісних соціальних норм:

* виникали і формувалися поступово в процесі суспільного життя, складалися в результаті багаторазового повторення;

* виражали волю та інтереси роду або племені;

* були наявні у свідомості людей, не мали письмової форми вираження;

* забезпечувалися засобами суспільного впливу, силою звички, традицій.

Звичаї - це історично сформовані правила поведінки, які в результаті багаторазового повторення ввійшли в звичку. Вони виникають як результат найбільш доцільного варіанту поведінки. Багаторазова повторюваність такої поведінки робила його звичкою. Потім звичаї передавалися з покоління в покоління.

Норми моралі - це правила поведінки, що регулювали відносини між людьми на основі первісних уявлень про добро і зло. Такі правила поведінки виникають значно пізніше звичаїв, коли у людей з'являється здатність оцінювати свої власні вчинки та вчинки інших людей з погляду моралі.

Релігійні норми - це правила поведінки, що регулювали відносини між людьми на основі їх релігійних уявлень. Так, особливе місце в їхньому житті починає займати відправлення релігійних культів, жертвопринесення богам, заклання тварин (іноді людей) на жертовниках.

Табу - це сакральне припис, заборона на вчинення чогось. Існує точка зору (фрейдистське концепція), згідно якої ватажки первісного стада за допомогою табу робили людей керованими і слухняними. Це дозволяло позбавлятися від негативного прояву природних людських інстинктів.

На думку вітчизняного етнографа Е.А. Крейновіч, система табу має соціальні корені. Так, у нівхів дана система являє вираз боротьби різних людських груп за існування і базується на двох видах протиріч:

· між старшими і молодшими поколіннями;

· між чоловічою і жіночою статтю.

Так, мисливці кам'яного віку, використовуючи страхітливі заборони, позбавляли молодь і жінок права вживати в їжу найкращі частини ведмежою туші і закріпили це право за собою. Незважаючи на те що видобуток, швидше за все, приносили молоді, сильні і спритні мисливці, право на кращі частки все одно залишалося за старими.

Зарок - це своєрідна заборона або обмеження, які людина добровільно накладає на себе. Людина, на якому лежали зобов'язання по кровної помсти, міг дати обіцянку не з'являтися в рідному домі, поки не помститься за вбитого родича. У стародавньому суспільстві зарок був одним із способів боротьби людини за індивідуальність, бо через нього він показував свій характер.

Заклинання були магічними актами, за допомогою яких людина прагнула впливати на поведінку іншої людини в потрібному напрямку, - прив'язати до себе, відштовхнути, припинити зле поведінку, чаклунські дії.

Прокляття - це емоційний заклик до надприродних сил обрушити на голову ворога усілякі страждання і нещастя.

Агрокалендарях - система правил найбільш доцільного ведення сільськогосподарських робіт.

Отже, в первісному суспільстві існувало багато соціальних норм, заборон. Е.А. Крейновіч, який в 1926-1928 рр. працював на Сахаліні і Амурі серед нівхів, зазначав, що "і господарська, і громадська, і духовне життя нівхів надзвичайно складна. Життя кожної людини задовго до його народження зумовлена і розписана в масі традицій і норм ". Російський мандрівник і географ В.К. Арсеньєв, який вивчав життя удегейців, дивувався тому, як багато у них було заборонних правил. Б. Спенсер і Ф. Гиллен, дослідники первісного способу життя австралійців, також відзначали, що "австралійці по руках і ногах пов'язані звичаєм... Будь-яке порушення звичаю в рамках відомих кордонів зустрічало безумовне і часто суворе покарання".

Таким чином, в первісному суспільстві індивідуум був оточений щільним шаром соціальних норм, багато з яких за загальноприйнятими сучасними поглядами є недоцільними.

Існує декілька підходів до оцінки регулятивної системи первісних суспільств. Один з підходів обґрунтовує І.Ф. Мачин. На його думку, при характеристиці норм соціальної регуляції первісного суспільства цілком припустимо використовувати поняття звичаєвого права. Під звичайним правом він розуміє самостійний історичний тип права поряд з такими виділяються останнім часом типами права, як станове право, соціальне право. Синонімами терміну "звичаєве право" можуть служити терміни "Архаїчне право", "традиційне право".

Список використаних джерел

1. Іванов В. Історія держави і права України: Навчальний посібник/ В'ячеслав Іванов; Міжрегіональна акад. управління персоналом. - К.: МАУП. - 2002. - Ч. 2. - 2003. - 223 с.

2. Історія держави і права України: Академічний курс: У 2 т.: Підручн. для студ. юридичн. спец. вузів/ Ред. В.Я. Тацій, А.Й. Рогожин; Академія правових наук України, Нац. юрид. академія України ім. Ярослава Мудрого. - К.: Ін Юре. - 2000 - Т.1. - 2000. - 646 с.

3. Історія держави і права України: Академічний курс: У 2 т.: Підручн. для студ. юридичн. спец. вузів/ Ред. В.Я. Тацій, А.Й. Рогожин; Академія правових наук України, Нац. юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. - К.: Ін Юре. - 2000 - Т.2. - 2000. - 577 с.