Характеристика демократичного режиму

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Реферат з теми: «Характеристика демократичного режиму»

Вступ

Поняття “демократія” багатогранне. Його використовують на позначення типу політичної культури, певних політичних цінностей, політичного режиму. У вузькому розумінні “демократія” має тільки політичну спрямованість, а в широкому - це форма внутрішнього устрою будь-якої суспільної організації. А. Лінкольн.

Протягом історії до ідеї демократії, заснованої на принципах свободи і рівності, зверталися кращі уми людства, збагачуючи і розвиваючи це поняття: Перикл (Давня Греція), Б. Спіноза (Нідерланди, XVII ст.), Ж.-Ж. Руссо (Франція, XVIII ст.), Т. Джефферсон (США, XVIII ст.), I. Франко (Україна, кінець XIX - початок XX ст.), В. Гавел (Чехія, XX ст.), А. Сахаров (Росія, XX ст.) та ін. Багато хто з них (наприклад, А. Токвіль) акцентували увагу на необхідності «вчитися демократії». Кожна історична епоха вносила свої ознаки в поняття демократії і розставляла свої акценти на їх значущості.

Слово «демократія» вживається в різному значенні:

* як форма держави;

* як політичний режим;

* як принцип організації та діяльності державних органів і громадських організацій.

Коли про державу кажуть, що вона - демократична, то мають на увазі наявність усіх цих значень. Демократія як форма держави можлива в країнах із демократичним режимом, а відтак, із демократичним принципом організації та діяльності всіх суб'єктів політичної системи суспільства (органи держави, державні організації, громадські об'єднання, трудові колективи), котрі одночасно є й суб'єктами демократії. Зрозуміло, що суб'єктами демократії є насамперед громадянин і народ.

Демократія ніде і ніколи не існувала без держави. Реально демократія є формою (різновидом) держави, яка характеризується, щонайменше, такими ознаками:

1) визнанням народу вищим джерелом влади;

2) виборністю основних органів держави;

3) рівноправністю громадян і насамперед рівністю їх виборчих прав;

4) підкоренням меншості більшості (перших останнім) при прийнятті рішень.

Будь-які демократичні держави будуються на підґрунті цих загальних ознак, але ступінь розвитку демократії може бути різним. Демократизація суспільства - це тривалий безперервний процес, що потребує не лише внутрішньодержавних, але й міжнародних гарантій.

Сучасні демократичні держави доповнюються низкою інших ознак і принципів:

1. Додержання прав людини, їх пріоритет над правами держави;

2. Конституційне обмеження влади більшості над меншістю;

3. Повага до прав меншості на власну думку і її вільне вираження;

4. Верховенство закону;

5. Поділ влади.

Характеристика демократичного режиму

Слово «демократія», і демократія як форма політичного режиму зародилося в стародавній Греції. Саме слово походить від поєднання грецького іменника demos, що означає « народ » і дієслова kratein «урядувати». Для греків демократія означала «правління чи урядування простолюду», тобто людей неосвічених, не мудрих і бідних. Оскільки такі люди становили більшість громадян, демократію ототожнювали, як часто роблять і нині, з урядуванням більшості. Але важливо зазначити, що та більшість складалася з представників одного класу - демосу. Отож чимало греків розуміли демократію як певну форму класового врядування - врядування, яке здійснює нижчий, або трудящий, клас, і то задля інтересів цього класу. Тож у такому значенні демократія становить контраст з аристократією, врядуванням aristoi - «найкращих», тих, хто начебто найспроможніший урядувати.

Центром діяльності в античній Греції, що не була об'єднаним урядуванням, був самостійний поліс, тобто місто-держава. Афіни, найбільший поліс, - це найкращий приклад демократичного міста-держави. Протягом більшої частини другої половини 5 століття до н.е. періоду, відомого, як золота доба Афін, афіняни називали свій поліс демократією. Це очевидно зі слів, які приписують Периклові, найславетнішому лідеру афінської демократії, що виголосив їх в одній надгробній промові:

«У нас державний устрій не схожий на спосіб життя наших сусідів: ми, скоріше, самі даємо зразок іншим, ніж наслідуємо їх. Отже, і називається він «демократія» через те, що основа його не меншість, а більшість громадян. вони, згідно з нашими законами, дає всім громадянам рівні права, що ж до суспільної поваги, то в нас кожний користується нею, але не тому, що якась частина громадян його підтримує, а тому що сам він має певну доброчесність. А коли хтось зробив, щось добре для міста, то навіть бідність не позбавляє його поваги».

Перікл натякає своїми словами на тертя між аристократами і демократами в античних Афінах. Аристократи загалом вважали, що тільки статечні громадяни, які заможні і мають зв'язки із заможними родами, досить розважливі, щоб урядувати. Проте Перікл і демократи вважали, що урядувати спроможні більшість громадян, якщо вони тільки можуть дозволити відібрати час у свого господарства та роботи. Саме тому афінська демократія виплачувала громадянам середній денний заробіток, щоб вони - як бідні, так і багаті - мали змогу ходити на збори й визначити політику безпосереднім голосуванням.

Проте вже у 5-4 столітті до н. е., ті хто сприяв демократії, й самі постали перед критикою цього розу вже нарікали мовляв демократія - небезпечно нестабільна форма урядування. Найчисленніше місце серед тих хто висловлював ці нарікання, посідав Платон ( 427 - 347до н.е.).

Платон вважав, що демократія небезпечна, бо дає політичну владу в руки сповнених заздрості і невігласів. Оскільки це невігласи, доводив він, народ не знатиме, як використовувати політичну владу за для загального добра. А через те, що заздрісні, вони перейматимуться лише своїм добробутом, який намагатимуться поліпшити, грабуючи тих, хто заможніший від них. А оскільки вони невігласи, й заздрісні, над ними легко братимуть гору демагоги - буквально вожді демосу, - що леститимуть їм, звертатимуться до їхніх заздрощів і обертатимуть одних громадян проти інших. Словом результатом демократії стане громадська віна та анархія, руїна міста держави. Згідно з Платоновим аналізом, коли демократія доведе поліс до такого жалюгідного стану, народ вимагатиме закону і порядку в такому разі люди згуртуються навколо будь-кого досить сильного, щоб покласти край анархії. Але така людина, каже Платон, буде деспотом, тираном, що нітрохи не дбатиме про поліс, ні про народ, дбаючи лише про свою владу. Отже, від демократії, народовладдя лише кілька коротеньких кроків ведуть до деспотизму. Цей аргумент знайшов своє відображення і в інших мислителі, так наприклад Аристотель вважав, що демократія - хибна форма врядування, бо демос схильний до короткозорості та егоїзму. В дечому із ним можна погодитись навівши приклад із життя афінян так у них існував такий термін, як остракізм - голосування на черепках згідно яких вигонили громадян з міста не зважаючи на те, що можливо він цього і не заслуговує.

Всі форми демократії можна переділити на два види - державні форми і не державні (громадські) форми демократії. Особливість державних форм демократії полягає втому, що в них реалізується повновладдя і верховенство народу. Громадські форми демократії не мають повновладдя і верховенства. Громадські форми демократії характеризуються диференціацією влади, що до окремих груп населення та існують у громадських організаціях. Державні форми демократії реалізуються через представницьку систему та безпосередню участь громадян в управлінні державою і державними справами. Громадські форми демократії розкриваються в організації і функціонуванні громадських організацій та органів громадської самодіяльності, органів самоорганізації населення тощо. Велике значення для розвитку демократії мають політичні рухи, політичні партії та трудові колективи.

Представницька демократія - це одна з державних форм демократії, яка реалізується через представницькі органи державної влади та органи місцевого самоврядування. У зв'язку з тим, що ця демократія здійснюється через представницькі органи державної влади, її назвали представницькою демократією. Представницькі органи державної влади формуються в результаті загальнонародних і місцевих виборів - вибори до місцевих рад, вибори голів представників місцевих держадміністрацій. До вищих представницьких органів Української держави належать: Верховна Рада України (парламент) і президент України. До місцевих представницьких органів державної влади відносять голів місцевих держадміністрацій, яких обирають на виборах, усі місцеві ради. Замість місцевих представницьких органів державної влади введено було інститут голів місцевих держадміністрацій з їх апаратом та органами управління області, району.

Безпосередня форма демократії - це така форма демократії, за якої народ сам, або самостійно (прямо чи безпосередньо ) здійснює управління державою і державними справами. Безпосередня демократія, як пряме, народовладдя, означає ініціативу і самодіяльність народу в управління державою, його пряме волевиявлення у прийняті законів, державних рішень, а також пряму участь у реалізації цих рішень, у здійсненні контролю за діяльністю представницьких і виконавчих органів державної влади та управління.

До таких безпосередніх форм демократії можна віднести: 1) участь у виборах вищих і місцевих органів державної влади та органів місцевого самоврядування; 2) участь у загальнонародних і місцевих референдумах; 3) участь у плебісциті, або з'ясування громадської думки з приводу державних рішень; 4)участь в обговоренні проекту Конституції та інших законів України; 5)участь у зборах виборців під час проводження виборчих кампанії і відклик депутатів; 6)право займати різні державні посади та безпосередньо управляти державними справами; 7) організація наказів виборців для депутатів Верховної Ради; 8) внесення пропозицій, заяв і скарг до різних державних органів з метою поліпшити їхню діяльність; 9) організація контролю за діяльністю органів державної влади через судові органи прокуратури, засоби масової інформації;

Форм, засобів і методів безпосередньої демократії може бути багато, і вони періодично змінюються. Наявність представницької та безпосередніх форм демократії дають можливість оптимально здійснювати народовладдя, або демократичні форми управління державою і суспільством. проте за великої кількості населення проводити віче або загальні збори практично не можливо, тому стародавні греки і римляни, а також світова практика виробили не лише безпосередні форми, а й представницькі форми влади. Діалектичне поєднання представницьких та безпосередніх форм демократії дає змогу реалізувати державну владу найбільш доцільно і раціонально.

Функції демократії - основні напрямки її впливу на суспільні відносини, метою яких є підвищення соціально-політичної активності громадян в управлінні суспільством і державою. Оскільки демократія - не статичний, а динамічний стан суспільства, її функції в різні історичні періоди змінювалися, збагачувалися, поглиблювалися.

Функції демократії можна поділити на дві групи:

* що розкривають зв'язок із суспільними відносинами;

* що виражають внутрішні функції діяльності держави.

До числа найзагальніших функцій демократії можна віднести такі.

1. Організаційно-політичну - організація політичної влади на демократичних засадах. Вона містить у собі під функцію самоорганізації народу (самоврядування) як джерело державної влади і виражається у наявності організаційних зв'язків між суб'єктами демократії: органами держави, державними організаціями, громадськими об'єднаннями, трудовими колективами.

2. Регулятивно-компромісну - забезпечення плюралізму діяльності суб'єктів демократії в цивілізованих рамках співробітництва і компромісу, концентрації і консолідації різних політичних сил навколо інтересів громадянського суспільства і держави. Правовим засобом забезпечення даної функції є урегульованість правових статусів суб'єктів демократії.

3. Суспільно-стимулюючу - забезпечення оптимального служіння держави суспільству, стимулювання, урахування і використання громадської думки і активності громадян (консультативних референдумів, наказів, листів, заяв тощо) при розробці та прийнятті державних рішень.

4. Установчу - формування органів державної влади і органів місцевого самоврядування демократичним шляхом (конкурс, вибори).

5. Контрольну - забезпечення діяльності органів держави в межах їх компетенції відповідно до вимог нормативно-правових актів; підконтрольність і підзвітність усіх ланок державного апарату (наприклад, контроль представницьких органів за виконавчими органами, звіт останніх перед першими).

6. Охоронну - забезпечення державними органами безпеки честі і гідності кожної людини, охорони і захисту прав і свобод особи, меншості, форм власності, запобігання правопорушенням і припинення їх.

Останні три функції демократії виражають внутрішні функції держави.

Принципи демократії - незаперечні вихідні вимоги, які ставляться до всіх учасників політичної діяльності, тобто до суб'єктівдемократії. Визнання міжнародною спільнотою основних принципів демократії пояснюється прагненням зміцнити міжнародну анти-тоталітарну політику.

Для з'ясування зв'язку між політичними ідеологіями і демократичним ідеалом потрібно розглянути три головні типи демократії в сучасному світі. Хоча вони всі мають кілька спільних рис, відмінності між ними досить виразні, щоб вони могли становити три окремі та конкурентні концепції демократії.

Ліберальна демократія

демократія режим управління народ

Як видно з назви, ліберальна демократія сформувалась на основі лібералізму. Як і лібералізм узагалі, ліберальна демократія наголошує на правах і свободах індивіда, і саме ця форма демократії характерна для західних демократій. На думку лібералів, демократія - це безперечно народовладдя, але істинним елементом самоврядування такого самоврядування є захист прав та свободи індивіда. Це означає, що врядування в більшості слід обмежуватись. Отож, згідно з ліберальним поглядом, демократія - це врядування більшості народу, але тільки тією мірою, якою належні до більшості не намагаються позбавити індивідів та меншин їхніх основних громадських прав. Право вільно говорити і правити службу Божу, право висувати свою кандидатуру на державні посади і право мати власність належать до тих громадських прав і свобод, що їх ліберали згодом вважають за необхідні для реалізації демократичного ідеалу в своїй інтерпретації.

Соціал - демократія

У західних демократіях, надто в Європі, головний виклик ліберальній концепції становить соціал-демократія. Цей погляд пов'язаний з ідеологією соціалізму. Із «соціал-демократичної» або «демократично-соціальної»позиції ключем до демократії є рівність, надто рівність повноважень у суспільстві та уряді. Соціал-демократи стверджують, що ліберальна демократія віддає знедолених і робітничий клас на ласку багатіїв. У сучасному світі, кажуть вони, гроші - основне джерело влади, тож багатії мають владу над бідними. Багатство дає змогу висувати свою кандидатуру на різні посади і впливати на урядову політику, тож багатії здійснюють набагато більший вплив на здійснення державної політики. Але таку перевагу, наполягають соціал-демократи важко назвати демократичною. Демократія - це народовладдя, і таке врядування вимагає, щоб кожний індивід мав більш-менш однаковий влив на управління державою. Отож слід дотримуватись гасла «Один індивід - один голос », але ми не досягнемо цього однакового впливу, стверджують соціал-демократи, якщо не вдаватимуся до певних заходів задля більш-менш рівномірного розподілу влади, зокрема економічної. Ось чому у своїх програмах соціал-демократи здебільшого закликають, до перерозподілу багатств за для утвердження рівності, до державного, а не приватного контролю над природними ресурсами й головними виробничими галузями, до робітничого контролю на робочому місці. Отже, соціал-демократи, які ліберали, прагнуть зберегти громадські свободи і сприяти справедливі конкуренції за політичні посади. Проте, навідміну від лібералів, вони заперечують, що більшість людей справді можуть мати свободу або те, що можлива політична справедлива конкуренція, коли переважає величезна нерівність багатства і влади.

Народна демократія

У комуністичних країнах панівним варіантом демократичного ідеалу була народна демократія. У певних аспектах народна демократія ближча до первісного грецького уявлення про демократію - врядування демосу в інтересах демосу, ніж врядування демократія або соціал-демократія з комуністичних позицій простолюд - це пролетаріат, або робітничий клас, і демократію можна досягти лише тоді, коли урядування здійснюється у його інтересах. Проте це аж ніяк не означає, що пролетаріат повинен сам безпосередньо контролювати уряд. Комуністи закликали колись до революційної диктатури пролетаріату - форми диктатури, як Карл Маркс охарактеризував, як форму урядування в інтересах робочого класу - пролетаріату. Безпосередньо мета цієї диктатури полягала б у тому, щоб придушити капіталістів та буржуазію, що раніше вживала свою владу і багатство для контролю робочого класу. Придушивши їх, диктатура пролетаріату начебто підготує простолюд, до безкласового суспільства у комуністичному майбутньому, коли і сама держава «відімре». А поки що народна демократія має полягати в проводі комуністичної партії за для добра робітничої більшості. Саме у такому розумінні Мао Цзедун говорив про «народну -демократичну диктатуру » в Китайські Народні Республіці.

Коло напочатку 1990 - х років Радянський Союз та його комуністичний режим спіткав крах, ідея народної демократії зазнала тяжкого удар. Проте в Китаї, країні з найчисленнішим у світі населенням, таке бачення демократичного ідеалу збереглося. В літку 1989 року, наказавши розігнати студентів, що протестували в Пекіні на площі Тяньаньмень, лідери Комуністичного партії Китаю і далі наполягали на потребі в «в народно -демократичній диктатурі », альтернативою казали вони, була «буржуазна лібералізація» відома по-іншому, як ліберальна демократія, а вони вважали її за цілком не прийнятну. А в тім, на світанку нового сторіччя вони поділяють це погляд тільки з комуністичними вождями В'єтнаму, Куби і Північної Кореї.

Ліберальна демократія, соціал-демократія і народна демократія - ось три головні варіанти в сучасному світі. За нашої демократичної доби важливо зрозуміти ці варіанти і те, як вони пов'язанні з різними політичними ідеологіями.

Висновки

Демократичному режиму як одному з величезних завоювань світової цивілізації притаманні широка соціальна база державної влади та відповідні методи її здійснення: що ширше його соціальна база, то демократичнішим він є. У розвинених демократичних державах ця база - весь народ, але, так чи інакше, за умов демократичного режиму влада завжди підтримується більшістю населення. Легітимація влади у таких державах відбувається під час проведення загальних, заснованих на демократичних принципах виборів. Легітимною влада стає внаслідок делегування її від одного суб'єкта - народу - іншому суб'єкту - державі. Отже, влада сприймається суспільством не тільки як законна, а й як така, що відповідає його прагненням. Шляхом виборів народний суверенітет перетворюється на суверенітет держави, обмежений лише необхідністю дотримуватися основних прав людини. У сучасному розумінні демократичний режим базується на додержанні й гарантованому захисті невід'ємних прав людини, на участі населення у формуванні й діяльності державних органів, прямої його участі у вирішенні державних справ. За сучасних умов головними ознаками демократичної держави є визнання найвищої цінності особистості, захищеність її природних і невід'ємних прав, належне забезпечення всіма економічними, політичними, ідеологічними та юридичними гарантіями, у тому числі судовим захистом проти будь-яких порушень.

Размещено на Allbest.ru