1. Нормативно-правове регулювання забезпечення інформаційної безпеки ФРН

Таким чином, у технічному плані половина з 598 депутатських мандатів надається відповідно до результатів виборів по земельних партійних списках (вторинні голоси), інша половина - за результатами виборів конкретних кандидатів в 299 виборчих округах (первинні голоси). Такий розподіл нічого не змінює в ключовій ролі партій у виборчій системі. Лише ті кандидати у виборчих округах мають шанси на успіх, які належать до тієї чи іншої партії. Число депутатів від тієї чи іншої партії покликані відображати розподіл голосів виборців. Для того, щоб не ускладнювати картину більшості через дрібні та дуже дрібні партії, вводиться так званий п'ятивідсотковий бар'єр, який не дозволяє цим партіям пройти до парламенту.

Депутати Бундестагу утворюють фракції і вибирають зі своїх рядів голову. Перед Бундестагом стоїть завдання обрати Федерального канцлера і підтримувати його потім на цій посаді шляхом схвалення його політики. Бундестаг може змістити Федерального канцлера, відмовивши йому в довірі. У цьому він схожий з іншими парламентами. Не відіграє також великий ролі різниця в тому, що в Німеччині Федеральний канцлер обирається, а у Великої Британії або в інших парламентських демократіях призначається Главою держави. В інших парламентських демократіях Головою уряду, який може спиратися на парламентську більшість, завжди призначається лідер тієї чи іншої партії.

Друге велике завдання, котре стоїть перед депутатами Бундестагу, - вироблення законодавства, тобто законотворча діяльність. Починаючи з 1949 р. до парламенту було внесено близько 8.400 законопроектів, ним прийнято понад 6.000 законодавчих актів. Переважно йдеться про поправки до законів. Більшість законопроектів було запропоновано федеральним урядом. Менша частина була внесена самим Бундестагом або Бундесратом. У цьому плані Бундестаг схожий на парламенти інших демократій, так як в основному приймає закони, запропоновані федеральним урядом. Тим не менш Бундестаг в меншій мірі уособлює собою тип парламенту, що дебатує, характерного, наприклад, для британської парламентської культури. Він відповідає швидше типу робочого парламенту. Спеціалізовані комітети Бундестагу дуже інтенсивно і зі знанням справи обговорюють внесені в парламент законопроекти. У цьому плані діяльність Бундестагу нагадує чимось діяльність американського Конгресу.

Третє велике завдання, котре стоїть перед Бундестагом, - контроль за діяльністю уряду. Зримий для громадськості парламентський контроль здійснює парламентська опозиція. Менш зриму, але не менш ефективну частина контрольних функцій беруть на себе депутати правлячих партій, які за закритими дверима залів засідань задають критичні питання представникам свого уряду.

18.09.2005 р. був обраний 16-й Німецький Бундестаг. Цьому передував розпуск парламенту після негативних результатів голосування з питання про довіру федеральному канцлеру. У новому Бундестазі представлені 5 фракцій. ХДС/ ХСС і СДПН утворюють правлячу "велику коаліцію". Головою Бундестагу - і тим самим другим за рангом вищим представником держави - став депутат від ХДС Норберт Ламмерт. 32% депутатів - жінки.

Для утворення фракції потрібно, як мінімум, 5% депутатів Бундестагу, які належать до тієї ж або до тих же партій, які в силу однакових політичних цілей не конкурують між собою ні в одній федеральній землі. Від чисельності фракцій залежить також склад комітетів і ради старійшин. Кожні 4 роки партії йдуть на вибори в Бундестаг. Участь виборців у виборах за традицією висока: пік припав на 70-і pp. минулого століття (понад 90%), Після об'єднання - близько 80%. У виборах до Бундестагу 18.09.2005 р. взяли участь 77,7% виборців.

Спеціалізовані комітети Бундестагу - це органи парламенту. Бундестаг заснував 22 постійних комітету. Конституція зобов'язує обов'язкове утворення постійних комітетів із 1) закордонних справах, 2) у справах ЄС, 3) з оборони та 4) комітет з петицій, покликаних організовувати діяльність парламенту. Разом із представниками уряду та іншими членами Бундесрату комітети вивчають законопроекти, згладжують, наскільки можливо, протиріччя між урядом і опозицією. Місце, де збираються народні представники: пленарний зал Німецького Бундестагу. Німецький Бундестаг на своєму порталі bundestag.de надає інформацію про фракції, депутатів, а також можливість стежити за парламентськими дебатами в Інтернеті (нім., англ., франц, мов.).

Бундесрат - це представницький законодавчий орган Федеральних Земель у системі законодавчої влади на федеральному рівні, свого роду верхня палата парламенту, яка існує поряд з Бундестагом. Він покликаний обговорювати кожен федеральний закон. Як Палата Федеральних Земель Бундесрат має ті ж функції, що і верхня палата в інших федеративних державах, яка у більшості випадків називається сенатом. До складу Бундесрату входять виключно представники земельних урядів. Число голосів у тій чи іншій Федеральній Землі в досить приблизній формі відображає чисельність населення даної Федеральної Землі. У кожної Федеральній Землі мінімум 3 голоси, Федеральні Землі з великою кількістю населення мають до 6 голосів. Найменша земля Бремен нараховує 660.000 жителів, найбільша - Північний Рейн-Вестфалія - понад 18 млн. Бундесрат бере участь у розробці федеральних законів. При цьому він відрізняється від верхніх палат інших федеративних держав. Основний закон передбачає два способи участі Бундесрату в законодавчій діяльності. Федеральні закони, що створюють для Федеральних Земель додаткові управлінські витрати або замінюють земельні закони, що діяли досі, підлягають схваленню з боку Бундесрату. Бундесрат повинен схвалити закон, прийнятий Бундестагом, щоб той міг набути чинності на території даної Федеральної Землі. Тут Бундесрат має рівноправний з Бундестагом статус законодавчого органу. Нині понад 50% всіх законів вимагають схвалення з боку Бундесрату. Оскільки федеральні закони в принципі виконуються земельними органами управління, то найважливіші закони, особливо пов'язані з великими витратами, зачіпають управлінський суверенітет Федеральних Земель. Закони, що вимагають схвалення з боку Бундесрату, слід відрізняти від законів, проти яких він може заперечувати. Останні Бундесрат може, зокрема, відхилити. Проте, Бундестаг може відкинути заперечення Бундесрату тією ж більшістю голосів, що і Бундесрат: простим (абсолютним) або кваліфікованою (у дві третини голосів).

Таким чином, Бундесрат - один із 5 постійно діючих конституційних органів Федеративної Республіки Німеччина і відіграє важливу роль сполучної ланки між Федерацією і Федеральними Землями. Він бере участь у розробці законодавства і тим самим у прийнятті рішень щодо політики Федерації і питань, пов'язаних з Європейським Союзом. Його 69 членів делегуються 16 Земельними урядами. При цьому Федеральні Землі мають різне число голосів, залежне від чисельності їх населення. При голосуванні голоси однієї землі повинні висловлювати єдину думку. Головою Бундесрату протягом року є прем'єр-міністр однієї із Земель. Черговість визначається чисельністю населення земель. Якщо врахувати, що діяльність Бундесрату лежить на плечах 16 земельних урядів, то стає ясно, що Земельні уряди є важливими акторами на федеральній політичній арені. Завдяки цій обставині прем'єр-міністри земель як голови земельних урядів мають політичну вагу, котра виходить за рамки конкретної Федеральної Землі. Участь у законодавчій діяльності відбувається у формі пленарного засідання Бундесрату. На домашній сторінці bundesral.de пропонується порядок денний, публікації, а також рину інформацію про діяльність Бундесрату (нім., англ., франц, мов.)

Бундестаг і Бундесрат є елементами другого рівня в інформаційно-комунікаційному ланцюгу державного управління Німеччини, котрі відповідають за правове забезпечення функціонування державного механізму, в тому числі й системи інформаційної безпеки особи, німецького суспільства і держави. У зв'язку з цим системи забезпечення функціонування парламентської влади ФРН являється важливими об'єктами захисту в системі інформаційної безпеки держави.

Федеральний канцлер та уряд ФРН визначають основу виконавчої влади Німеччини, а саме:

Федеральний канцлер (нім. Bundeskanzler) є Головою Федерального уряду ФРН. Федеральний канцлер - єдиний член федерального уряду, який обирається Бундестагом за пропозицією Федерального Президента. Парламентська рада, котра прийняла у 1949 р. Основний закон, взяла за зразок для посади Федерального канцлера функціональні повноваження британського прем'єр-міністра. Останній володіє такими ж владними повноваженнями, як і Федеральний канцлер ФРН, проте, насправді, у німецького канцлера значно менше влади, ніж у прем'єр-міністра. В рамках парламентської системи Великої Британії завжди править тільки одна партія, оскільки британська мажоритарна виборча система створює сприятливі умови для найсильнішої партії. У Бундестазі, як правило, жодна партія не має абсолютної більшості голосів. Тому для обрання канцлера зазвичай необхідна коаліція, тобто союз різних партій.

Як правило Федеральний канцлер призначається зі скликанням нового Бундестагу. Термін повноважень Федерального канцлера, як правило, співпадає в принципі з терміном повноважень Бундестагу, тобто Бундесканцлер обирається Бундестагом строком на 4 роки. У ФРН встановлені юридичні правила для забезпечення стійкого положення Федерального канцлера: він може бути зміщений лише в результаті винесення йому конструктивного вотуму недовіри.

Порядок призначення Федерального канцлера і формування Федерального уряду в Німеччині наступний: Федеральний Президент висуває кандидатуру на посаду Федерального канцлера, який має бути обраний Бундестагом. Для обрання кандидатові необхідно отримати абсолютну більшість голосів Бундестагу Після цього відбувається офіційне призначення кандидата на посаду Федерального канцлера актом Федерального Президента. Решта питань щодо Уряду вирішується поза парламентом. Міністри призначаються і звільняються Президентом ФРН за поданням Федерального канцлера. Якщо запропонований Федеральним Президентом кандидат не набуває підтримки в парламенті, то Бундестаг протягом 2 тижнів має вибрати на посаду Федерального канцлера абсолютною більшістю іншу особу, а Федеральний Президент зобов'язаний призначити його на цю посаду. При відносній більшості - у Федерального Президента є вибір: або призначити його Федеральним канцлером, або розпустити Бундестаг.

Федеральний канцлер займає керівне положення в уряді: головує в кабінеті міністрів та керує загальними справами. Відповідно до Основного закону влада Федерального канцлера значно посилена за рахунок повноважень Федерального Президента, парламенту і міністрів. До його компетенції входить визначення політичного курсу уряду та призначення федеральних міністрів. Саме лише Федеральний канцлер має право формувати уряд: підбирає кандидатури на посади міністрів і подає обов'язкові для Федерального Президента подання про їх призначення або звільнення. У результаті посада голови уряду - Федерального канцлера - представляє як би політичний центр всієї конституційної системи ФРН.

При здійсненні своїх повноважень Федеральний канцлер безпосередньо спирається на допоміжний апарат, котрий йому підпорядковується, основу якого складають три відомства: 1) Відомство Федерального канцлера, 2) Служба преси та інформації Федерального уряду і 3) Федеральна розвідувальна служба. Найважливішою серед них є Відомство Федерального канцлера, котре визначається центральним розпорядчо-координуючим органом урядової політики та в якому зосереджені всі нитки урядової політики, з цієї причини воно є головним координатором комунікативних зв'язків всіх державних і неурядових структур та організацій з Федеральним канцлером, а також відповідальним державним органом за дотриманням у ФРН режиму секретності та інформаційної безпеки у сфері державного управління.

Федеральний канцлер має директивну компетенцію, яка дає йому право директиво визначати основні напрями урядової діяльності, яких слід дотримуватися в обов'язковому порядку. Завдяки цим повноваженням Федеральний канцлер володіє арсеналом керівних засобів, який можна порівняти з владою президента в демократичній державі з президентською

формою правління. Федеральний канцлер керує урядом згідно з регламентом, схваленому Федеральним Президентом. Він несе урядову відповідальність перед Бундестагом, а в разі оборони командує збройними силами. Крім того, Федеральний канцлер визначає число міністерств і закріплює за ними сфери відповідальності. Конституція надає йому право самостійно вибирати міністрів як керівників найважливіших політичних органів влади та пропонувати Федеральному Президентові кандидатури міністрів для призначення або звільнення.

Федеральний уряд ФРН складається із: 1) Федерального канцлера як голови уряду, 2) віце-канцлера, 3) міністрів, які очолюють міністерства, і 4) міністрів без портфеля. Одного з міністрів Федеральний канцлер призначає своїм заступником - віце-канцлером. У коаліційних урядах ця посада, як правило, надається представнику партії, котра виступає у блоці з партією більшості. Міністри призначаються і звільняються Федеральним Президентом за поданням Федерального канцлера. Федеральний уряд приймає свій регламент, який потребує схвалення з боку Федерального Президента. До компетенції уряду входять наступні важливі питання: 1) внутрішньої і зовнішньої політики держави; 2) економічного, 3) фінансового і 4) соціального характеру. Засідання Кабінету проходять в міру необхідності, зазвичай раз на тиждень у резиденції Федерального канцлера. Відомство Федерального канцлера за узгодженням з Головою уряду визначає коло осіб, запрошених на закриті засідання.

Федеральний уряд здійснює виконавчу владу у ФРН. Конституційний законодавець прагнув створити сильну, але контрольовану парламентом виконавчу владу. Тому він вручив цю владу Канцлерові, а не Президентові. Основний закон ФРН встановлює в державі канцлерську демократію. Німеччина внаслідок цього нерідко іменують "канцлерською республікою". Канцлер - центр політичної влади у Німеччині. Роль Федерального канцлера в керівництві державою дуже велика.

У своїй діяльності Уряд ФРН спирається на Федеральні міністерства. Формальна структура управління ФРН є поєднанням трьох принципів: по- перше - принципу канцлерства; по-друге - відомчого принципу; по-третє - принципу колегіальності. Федеральний канцлер не може в обхід міністрів давати прямі вказівки чиновникам їх міністерств. Якщо виникають розбіжності між міністрами, канцлер їх вирішує одноосібно за принципом єдиноначальництва.

Кількість членів уряду та сферу їх діяльності встановлюється Федеральним канцлером. Федеральний канцлер також вирішує, скільки міністрів має бути в кабінеті. Нині у ФРН утворені наступні міністерства: 1) закордонних справ, 2) внутрішніх справ, 3) юстиції, 4) фінансів, 5) оборони, 6) у справах сім'ї та осіб похилого віку, 7) у справах жінок і молоді, 8) охорони здоров'я, 9) транспорту, 10) екології, 11) пошти і телекомунікацій, 12) адміністративно-архітектурного планування і міського будівництва, 13) досліджень і технологій, 14) освіти і науки. Таким чином, разом з міністерствами в структуру центральних органів виконавчої влади включено Відомство федерального канцлера (очолюється міністром з особливими дорученнями) і Відомство у справах друку та інформації (очолюється статс-секретарем), які підпорядковані безпосередньо Федеральному канцлерові.

Як федеральні міністри, так й Федеральний канцлер не мають права займати будь-яку іншу оплачувану посаду, здійснювати комерційну або професійну діяльність. Міністр не може бути депутатом Бундестагу (ст. 2, гл. VII). Законом прямо не обумовлено, які нормативні акти може видавати міністр, але Основний закон встановлює, що "закон може уповноважити... федерального міністра... видавати ухвали" (ст. 80). Федеральні міністри суміщають дві функції членів кабінету (як колегіального органу) і керівників міністерств. Федеральні міністри призначаються і звільняються Федеральним Президентом за поданням Федерального канцлера. їх повноваження починаються з моменту принесення присяги та закінчуються після скликання нового Бундестагу.

Відповідно до Основного закону члени уряду несуть відповідальність лише перед Федеральним канцлером, роль якого в державному механізмі ФРН надзвичайно велика. Фактично він визначає основну лінію всієї внутрішньої і зовнішньої політики держави. У разі відставки канцлера у відставку повинен піти весь уряд. Бундестаг може виразити недовіру не всьому уряду або окремим його членам, а також лише канцлерові. Проте, як правило, Федеральний канцлер відстороняється від посади лише у разі обрання нового канцлера (так званий конструктивний вотум недовіри - на відміну від деструктивного, який не вимагає нової кандидатури на посаду розділу уряду).

Специфіка функціонування виконавчої влади у ФРН полягає в тому, що у межах директив Федерального канцлера міністри самостійно керують міністерствами в рамках своєї компетенції та несуть за це відповідальність перед Федеральним канцлером, який має право їх звільнити. Федеральні міністри, очолюючи відповідні міністерства, керують їх роботою разом зі своїми заступниками: статс-секретарями (1-2 чиновники) і парламентськими статс-секретарями (1-2 депутатами, які призначаються на допомогу міністрові). Міністерства підрозділяються на відділи, підвідділи та реферати. При міністерствах можуть створюватися спеціалізовані федеральні відомства

Проте, федеральні міністерства проводять урядову політику, як правило, не самостійно на всіх рівнях державної системи, а лише через аналогічні органи виконавчої влади на місцях - в Землях ФРН. Винятки становлять міністерства: 1) закордонних справ, 2) оборони, 3) деякі підрозділи міністерств фінансів, транспорту, внутрішніх справ, в тій мірі, в якій Конституція ФРН фіксує пряме виконання Федеральною владою відповідних функцій. У питаннях, що відносяться до ведення Федерації, на них покладено виконання відповідних Федеральних законів. Замикають структуру органів виконавчої влади місцеві адміністрації (муніципалітети), котрі підпорядковані Земельним урядам у питаннях, віднесеним до ведення власне Земель.

Ст. 28 Конституції визначає 5 основних міністерств і І відомство ФРН: 1) міністерство оборони; 2) міністерство інформаційної безпеки; 3) міністерство фінансів; 4) міністерство культури та зв'язків з громадськістю; 5) міністерство закордонних справ; 6) Відомство федерального канцлера. Ст. 29 Конституції визначає повноваження міністрів і керівника Відомства федерального канцлера, а саме:

1. Міністр Оборони наділений правом видавати накази і командувати Збройними силами:а) командувач всіх озброєних формувань ФРН в мирний час (при оголошенні стану оборони командування Збройними силами переходить до Федерального канцлера); б) керівник бундесверу; в) видає накази; г) має доступ до архіву І і II рівня; д) має право ввести надзвичайне положення в державі за погодження Президента ФРН; е) відповідає за інформаційну безпеку і режим секретності у своєму відомстві.

2. Міністр інформаційної безпеки: а) є Головою всіх поліцейських відомств ФРН; б) видає накази; в) має доступ до архіву І рівня; г) має право затримати будь-яку особу на 10 діб за дрібні злочини; д) керує підрозділом президентської охорони; е) відповідає за інформаційну безпеку і режим секретності у своєму відомстві.

3. Міністр фінансів: а) керує економічною системою держави; б) є Головою Центрального банку Німеччини; в) Головний скарбник держави; г) видає накази; д) вводить податки і пільги; е) відповідає за інформаційну безпеку і режим секретності у своєму відомстві.

4. Міністр культури та зв'язків з громадськістю: а) стежить за станом і розвиває культуру ФРН; б) видає накази; в) займається залученням до ФРН нових громадян; г) має право проводити державні свята та концерти; д) відповідає за інформаційну безпеку і режим секретності у своєму відомстві.

5. Міністр закордонних справ: а) укладає договори з іншими державами; б) видає накази; в) має політичну недоторканість; г) вирішує питання про надання громадянства ФРН іноземцям; д) відповідає за інформаційну безпеку і режим секретності у своєму відомстві.

6. Голова Відомство федерального канцлера: а) є третім гарантом дотримання норм Конституції ФРН; б) має доступ до всіх архівів; в) стежить за роботою всіх міністерств; г) видає накази; д) має іменний пістолет; е) має право затримати будь-яку особу на ІЗ діб без пояснення причини; є) виписує підписку про не виїзд з держави; ж) координує діяльністю всіх видів розвідувальних та інших спецслужб; з) має право виконувати функції Федерального канцлера в разі його відсутності більше 3-х днів; і) відповідає за інформаційну безпеку і режим секретності як у своєму відомстві, так і державі в цілому.

В уряді діє принцип колегіальності: рішення зі спірних питань приймаються більшістю голосів. Повноваження уряду дуже широкі. Фактично воно здійснює всі функції щодо управління державою. Достатньо сильні позиції виконавчої влади й у сфері законотворення. Уряд володіє правом законодавчої ініціативи, при цьому Основним законом передбачається пріоритет урядових законопроектів перед депутатськими. У разі відхилення урядового законопроекту Бундестагом Федеральний Президент за пропозицією уряду і з відома Бундесрату може оголосити відносно цього законопроекту стан "законодавчої необхідності", і тоді для набуття чинності закону достатнього схвалення його Бундесратом.

У сфері управління державою Федеральний уряд і міністри можуть видавати загальні адміністративні розпорядження. Федеральний уряд має у своєму розпорядженні великі права в області контролю за діяльністю органів управління в Землях. Воно контролює виконання владними органами і державними чиновниками на рівні Земель Федеральних законів. З окремих питань Уряд з відома Бундесрату може видавати ухвали, котрі мають силу беззастережного закону на всій території ФРН (ст. 119). Зазначена функція визначається як делеговане законодавство - парламент може уповноважити уряд або якого-небудь міністра видавати ухвали загального характеру (ст. 80). Федеральний уряд та окремі міністри можуть видавати ухвали на виконання законів.

У федеральних одиницях (Землях) сформовані місцеві законодавчі та виконавчі органи влади та система нормативно-правового забезпечення їх діяльності, а саме: місцева конституція, парламент і уряд Землі. Парламент (ландтаг) - однопалатний, обирається на 4 - 5 роки. Прем'єр-міністри Земельних урядів обираються ландтагами та суміщають повноваження Голови уряду і Голови Землі. У містах із статусом Землі Головою уряду є бургомістр (приміром, в м. Берліні).

Підсумовуючи можна зазначити, що структури Федеральний канцлер та Федерального уряду визначаються елементами третього рівня в інформаційно-комунікаційному ланцюгу державного управління Німеччини, котрі відповідають за практичну реалізацію положень Конституції, Федеральних законів, інших нормативно-правових актів з метою забезпечення надійного функціонування державного механізму в правовому полі держави, в тому числі й керують системою інформаційної безпеки, здійснюють заходи захисту особи, німецького суспільства і держави, а також заходи щодо оборони держави та протидії чинникам небезпек, ризиків, викликів і загроз. У зв'язку з цим системи забезпечення функціонування виконавчої влади ФРН являється одночасно як суб'єктом політики безпеки, так і важливими об'єктом захисту в системі інформаційної безпеки держави.

Судова влада. Федеральний конституційний суд - характерним інститутом німецької повоєнної демократії. Основний закон наділив його правом відміняти прийняті в належному демократичному порядку закони, якщо суд дійде висновку, що вони суперечать Конституції. Федеральний конституційний суд може розпочати впровадження тільки тоді, коли він займається розглядом відповідного позову. Серед тих, хто має право подавати такий позов, такі представники федеральної влади, як: Федеральний Президент, Бундестаг, Бундесрат, Федеральний уряд або їх частини, - депутати або фракції - а також представники місцевої влади - Уряди

Федеральних земельні та ландтаги. В рамках "конституційного спору" Конституційний суд виступає на захист гарантованого Основним законом принципу поділу влади та федеративного державного устрою. Досить також однієї третини депутатів Бундестагу, щоб подати скаргу проти будь-якої правової норми ("абстрактний позов по контролю правової норми"). Передбачена можливість звертатися до Конституційного суду й парламентській меншості. Крім того, Основний закон наділяє правом і окремого громадянина подавати "конституційну скаргу", якщо він у результаті дій того чи іншого органу влади відчуває себе обмеженим у своїх основних правах (в Україні такої конституційної можливості як "прямого звернення до КС" у громадян немає). З року в рік тисячі громадян подають конституційні скарги. Проте, суд має право вибирати з потоку скарг лише ті, за якими може бути прийнято основне рішення щодо дії основних прав. І, нарешті, кожен німецький суд зобов'язаний звертатися до Конституційного суду з ("конкретним позовом щодо контролю правової норми"), якщо він вважає, що закон суперечить конституції. Федеральний конституційний суд має монопольне право тлумачення норми конституції для всієї системи правосуддя.

Федеральний конституційний суд розташований в м.Карлсруе і складається з двох сенатів (по 8 суддів у кожному). Половина суддів обирається Бундестагом, інша половина - Бундесратом на термін 12 років. Переобрання не допускається. bundesverfassungsgerichl.de - Федеральний конституційній суд, починаючи з 1998 р., оприлюднює поряд із загальною інформацією всі свої рішення (нім. мов.).

Федеральний конституційний суд та суди інших рівнів репрезентують судову владу Німеччини і визначаються елементами четвертого рівня в інформаційно-комунікаційному ланцюгу державного управління Німеччини, котрі відповідають за правопорядок і забезпечення надійного функціонування державного механізму боротьби зі злочинністю та порушеннями правопорядку, здійснюють правове врегулювання заходів захисту особи, німецького суспільства і держави, а також заходів протидії чинникам небезпек, ризиків, викликів і загроз. У зв'язку з цим системи забезпечення функціонування виконавчої влади ФРН являється важливими об'єктом захисту в системі інформаційної безпеки держави.

Размещено на Allbest.ru