Викрадення як наскрізне кримінально-правове поняття

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Викрадення як наскрізне кримінально-правове поняття

Р. Л. Максимович

Анотація

викрадення кримінальний законодавство злочин

З'ясовано таке наскрізне кримінально-правове поняття, як викрадення. Проаналізовано особливості регламентації цього питання за чинним кримінальним законодавством України. Досліджено зміст і значення цього поняття у Кримінальному кодексі України та кримінально-правовій літературі. Висвітлено зміст окресленого поняття у постановах Пленуму Верховного Суду України. Відображено позицію судової практики в контексті розуміння такого поняття. Наведено співвідношення понять «викрадення» і «розкрадання». Запропоновано варіант кваліфікації діянь особи у низці випадків.

Ключові слова: Кримінальний кодекс, викрадення, наскрізне кримінально-правове поняття.

Постановка проблеми. Дослідження питання про викрадення як одне із багатьох наскрізних кримінально-правових понять надзвичайно важливе. У доктрині кримінального права воно може сприяти зменшенню кількості дискусій, а також неоднозначних рішень, що приймаються в правозастосувальній діяльності.

Доцільно виявити особливості висвітлення цього кримінально- правового поняття у кримінальному законі, з'ясувати недоліки, щоб уникнути їх у майбутніх відповідних кримінально-правових нормах.

Стан дослідження. Зазначене питання становить певний інтерес у кримінально-правовій літературі. Воно було предметом вивчення багатьох науковців, зокрема: О. О. Володіної, Л. М. Кривоченко, В. Г. Кундеуса, Т. А. Чумаченко та ін. Здебільшого питання про викрадення цими та інші авторами досліджувалося поверхнево в межах загального вчення про об'єктивну сторону складу злочину, або ж зосереджувалась увага на цій ознаці лише окремих складів злочинів. Проте наявність деяких змін у законодавстві, привернення уваги до не врахованих раніше аспектів дають змогу по-новому його вирішити.

Виклад основних положень. Викрадення є одним із багатьох наскрізних кримінально-правових понять. У кримінально-правовій літературі зазначається, що наскрізними поняттями слід вважати такі, які використовуються неодноразово і мають одне і те ж значення і зберігають його незалежно від того, щодо якого інституту кримінального права вони використовуються [1, с. 74].

Жодного разу це поняття не використано законодавцем у Загальній частині Кримінального кодексу (далі - КК) України. Натомість

в Особливій частині КК України про нього йдеться майже у двох десятках статей КК України (п. 3 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 146, ч. 5 ст. 158, ч. 1 ст. 185, ч. 1 ст. 186, ч. 1 ст. 188-1, ч. 1 ст. 206-2, ч. 1 ст. 262, ч. 1 ст. 266 тощо).

У чинному КК України зміст поняття «викрадення» не розкривається. Лише в двох статтях кримінального закону роз'яснено, яких саме діянь воно стосується. Так, відповідно до ст.ст. 185, 186 КК України, таємне викрадення чужого майна - це крадіжка, а відкрите викрадення чужого майна - це грабіж. Тобто, з позиції нашого законодавця, це кримінально-правове поняття охоплює лише дві вказані форми розкрадання.

У більшості випадків у кримінальному законі це кримінально- правове поняття містить вказівку одночасно на діяння як ознаку об'єктивної сторони складу злочину і на суспільно небезпечний наслідок (ст. 185, ст. 186, ч. 1 ст. 188-1, 308, 312, 313 тощо). У деяких випадках це поняття містить вказівку на мету вчинення відповідного суспільно небезпечного діяння, а тому є ознакою суб'єктивної сторони складу злочину (ч. 3 ст. 308, ч. 3 ст. 312, ч. 3 ст. 313, ч. 3 ст. 262 КК України). В одному випадку поняття «викрадення» є одним із видів можливих суспільно небезпечних наслідків (ч. 2 ст. 320 КК України). Також в одному складі злочину воно є ознакою потерпілої особи (п. 3 ч. 2 ст. 115 КК України).

У ч. 2 ст.ст. 308 і 312 КК України міститься така кваліфікована ознака складу злочину, як вчинення його із застосуванням насильства, що не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого чи з погрозою застосування такого насильства. Тобто досліджуване поняття, яке використовується в ч. 1 зазначених статей, має дещо вужчий зміст, ніж в інших випадках, оскільки охоплює вилучення відповідних предметів тільки шляхом крадіжки і ненасильницького грабежу.

В більшості із розглядуваних випадків це поняття є ознакою основного складу злочину в КК України (ч. 1 ст. 146, ч.ч. 5-7 ст. 158, ч. 1 ст. 185, ч. 1 ст. 186, ч. 1 ст. 188-1, ч. 1 ст. 206-2, ч. 1 ст. 262, ч. 3 ст. 262, ч. 1 ст. 266, ч. 1 ст. 308, ч. 3 ст. 308, ч. 1 ст. 312, ч. 1 ст. 313, ч. 1 ст. 346, ч. 1 ст. 357, ч. 1 ст.ст. 410, 432, ч. 1 ст. 444), а в одному - ознакою кваліфікованого складу злочину (п. 3 ч. 2 ст. 115).

Інколи поняття «викрадення» розглядалося в роз'ясненнях найвищого судового органу в системі судів загальної юрисдикції. Зокрема, відповідно до ч. 2 п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами» від 26 квітня 2002 року № 3, ч. 1 п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів» від 26 квітня 2002 року № 4 (із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 р. № 16), під викраденням слід розуміти протиправне таємне чи відкрите, зокрема із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя або здоров'я, чи з погрозою застосування такого насильства, їх вилучення у юридичних або фізичних осіб незалежно від того, законно чи незаконно ті ними володіли [2; 3]. З аналізу п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про злочини проти власності» від 6 листопада 2009 року № 10 випливає такий же висновок [4]. Некоректним видається використання цього поняття у п. 25 цієї постанови, де роз'яснюється, яким чином визначається вартість майна, одержаного будь-яким способом розкрадання, оскільки лише за вказівки законодавцем на крадіжку і грабіж йдеться про викрадення.

Виникає питання, чи це кримінально-правове поняття має такий же зміст і в інших статтях Особливої частини КК України, де використовується (п. 3 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 146, ч.ч. 5-7 ст. 158, ч. 1 ст. 188-1, ч. 1 ст. 206-2, ст. 266, ч. 1 ст. 346, ч. 1 ст. 357, ч. 1 ст. 410, ст. 432, ч. 1 ст. 444).

З'ясуємо зміст окресленого поняття в кримінально-правовій літературі. Зокрема, на думку Л. М. Кривоченко, викрадення виражається в дії (активній поведінці) і означає незаконне, безоплатне вилучення чужого майна поза волею власника. Викрадення повинно бути безоплатним: винний не повертає викрадене, не оплачує його вартість, не відшкодовує її будь-яким еквівалентом [5, с. 494].

В. Г. Кундеус займає позицію, згідно з якою в кримінальному праві мають паралельно існувати поняття «викрадення» та «розкрадання». Викрадення, на його думку, здійснюється шляхом фізичного вилучення людини, рухомого майна чи будь-яких інших речей із будь- яких мотивів, а розкрадання - шляхом обернення майна чи права на майно із корисливих спонукань на свою або інших осіб користь. Ученим обґрунтовано, що збіг за обсягом категорій «викрадення» і «розкрадання» відбувається за вчинення викрадення майна (ст.ст. 185, 186, 187, 188 КК), оскільки викрадення майна водночас виступає і як видова категорія викрадення, і як видова категорія розкрадання. В інших випадках існує викрадення без розкрадання (наприклад, викрадення людини) і розкрадання без викрадення (наприклад, шахрайське заволодіння правом на майно) [6, с. 4-5].

В. Г. Кундеус зазначає, що «суть викрадення у злочинах проти власності полягає в тому, що винна особа вчиняє фізичне вилучення рухомого майна, що характерно для вчинення крадіжки, грабежу і розбою. Об'єктивна сторона крадіжки характеризується таємним викраденням чужого майна, тобто таємним фізичним вилученням майна й наступним його оберненням, для грабежу ж характерно відкрите викрадення - відкрите фізичне вилучення. Розбій передбачає напад і насильство. Викрадення майна в розбої є результатом такого нападу» [6, с. 15]. Деякі міркування цього науковця видаються суперечливими і сумнівними. По-перше, не можна погодитися із думкою цього вченого про те, що такі склади злочинів, як крадіжка, грабіж і розбій, можуть бути вчинені із будь-яких мотивів. Аксіоматичною в теорії кримінального права є позиція, згідно із якою для цих та інших форм розкрадання характерним є корисливий мотив. Відсутність такого мотиву може бути підставою для іншої кримінально-правової оцінки відповідного суспільно небезпечного діяння (скажімо, за ст. 356 КК України). По-друге, спочатку цей науковець окресленим поняттям охоплює такі форми розкрадання, як крадіжка, грабіж, розбій і вимагання, а далі - лише перші три зазначені форми розкрадання. По-третє, він не враховує те, що в розбої для вказівки на діяння як ознаку об'єктивної сторони складу злочину законодавцем використано термін «заволодіння».

Т. А. Чумаченко обґрунтовує, що викрадення характеризується незаконним (поза волею власника) і безоплатним оберненням (привласненням) винною особою на свою користь або користь інших осіб чужого майна [7, с. 135]. Як бачимо, цей дослідник не вказує чітко, яким способом може бути здійснено викрадення.

У кримінально-правовій літературі висловлюються різні думки стосовно цього питання і щодо окремих складів злочинів. Так, у Науково-практичному коментарі до Кримінального кодексу України за загальною редакцією П. П. Андрушка, В. Г. Гончаренка, Є. В. Фе- сенка зазначено, що термін «викрадення» у ч.ч. 5-7 ст. 158, як і у ст. 146, вживається у більш широкому розумінні, ніж у ст.ст. 185 та 186, у яких він вжитий як родове поняття для позначення двох способів обернення майна на свою користь чи на користь інших осіб - таємного і відкритого [8, с. 395].

Проте, які саме підстави наявні для вживання у більш широкому розумінні не зазначено. Протилежна позиція висловлена в Науково-практичному коментарі Кримінального кодексу України за редакцією М. І. Мельника, М. І. Хавронюка та в підручнику «Кримінальне право (Особлива частина)» за редакцією О. О. Дудорова та Є. О. Письменського, де вказано, що це відкрите чи таємне протиправне заволодіння відповідними документами [9, с. 420; 10, с. 250].

Стосовно поняття «викрадення» у ст. 146 КК України, то науковці схиляються до думки, що викрадення людини може бути здійснено будь-яким способом, а саме: таємним, відкритим, шляхом обману чи зловживання довірою [11, с. 74,79], або також шляхом погроз чи насильства [12, с. 218; 9, с. 420; 10, с. 364], або ж таємним, зокрема шляхом обману чи насильницьким [13, с. 69]. Судова практика обстоює таку ж позицію. Зокрема, вироком Білоцерківського районного суду Київської області ОСОБА_6, ОСОБА_7 і ОСОБА_8 були визнанні винними і засуджені за ч. 3 ст. 146 КК України за те, що вони, застосовуючи фізичну силу, витягнули ОСОБА_12 з салону автомобіля на вулицю і, долаючи його опір, розпочали спричиняти останньому чисельні удари руками та ногами по голові та інших частинах тіла, а коли ОСОБА_12 внаслідок побиття припинив чинити опір, проти волі посадили його до автомобіля і відвезли за межі м. Білої Церкви до безлюдного місця у лісосмузі, з метою вимагання у нього грошових коштів, отриманих від реалізації нерухомості, та застосування до останнього, задля досягнення цієї мети, фізичного насильства та катувань [14].

В іншому випадку вироком Першотравневого районного суду м. Чернівців від 15 березня 2012 року ОСОБА_4 була визнана винною і засуджена за те, що, маючи корисливу мету, спрямовану на викрадення малолітньої ОСОБА_5, скориставшись тим, що вона є її родичкою, під приводом поїздки до спільних родичів, ввійшла в довіру до останньої, після чого без відома та дозволу матері малолітньої - гр-ки ОСОБА_6 - незаконно шляхом обману та зловживання довірою викрала малолітню ОСОБА_5. ОСОБА_4 сказала малолітній, що мати дозволила, щоб вона поїхала із нею [15]. Норми, які містяться у ст.ст. 346 і 444 КК України, є спеціальними щодо норми, яка передбачена у ст. 146, оскільки в них йдеться про спеціального потерпілого. Отож, зміст розглядуваного поняття у таких нормах має бути єдиним. Оскільки нами було висловлено точку зору про недоцільність використання поняття «викрадення» в цьому складі злочину, то спробуємо запропонувати інше, яке б охоплювало вказані способи вчинення відповідного діяння. Видається, що таким поняттям могло б бути «заволодіння» із таких підстав. По-перше, у примітці до ст. 289 і в ч. 3 ст. 357 КК України йдеться про заволодіння відповідними предметами складу злочину будь-яким способом. По-друге, у Великому тлумачному словнику сучасної української мови зазначено, що заволодівати - означає брати у своє володіння, опановувати, охоплювати кого, що-небудь [16, с. 381].

Треба також коротко проаналізувати доцільність використання поняття «викрадення» в контексті складу злочину «Викрадення електричної або теплової енергії шляхом її самовільного використання». Так, Т. А. Чумаченко, яка присвятила аналізу цього складу злочину дисертацію, одним із видів викрадення вважає викрадення електричної і теплової енергії [7, с. 135].

М. І. Панов викрадення електричної або теплової енергії визначає шляхом об'єднання змісту двох діянь: а) протиправного вилучення чужої для суб'єкта злочину електричної чи теплової енергії та б) використання такої енергії у своїх чи інших осіб інтересах [5, с. 503]. Більш обґрунтованою видається позиція М. І. Мельника, який поняття «викрадення електричної та теплової енергії» ототожнює лише з її незаконним споживанням, тобто взагалі без укладення відповідного договору на її постачання або за його наявності, однак із порушенням установлених правил споживання енергії [9, с. 523]. Справді, некоректним і необґрунтованим є використання поняття «викрадення» у цьому складі злочину, принаймні, з таких причин.

По-перше, як у кримінально-правовій літературі [7, с. 63], так і в судовій практиці правильно, на основі положень кримінального закону, визнається, що способами вчинення цього злочину можуть бути: 1) самовільне використання енергії без приладів обліку (якщо використання приладів обліку обов'язкове); 2) пошкодження приладів обліку; 3) будь-який інший спосіб [17].

По-друге, абсолютно аргументовано зазначається, що енергію не можна вкрасти, оскільки вона не має фізичної ознаки предмета крадіжки, пряма шкода від використання енергії не заподіюється. І в законодавстві України енергія не названа серед видів майна, які є об'єктами права власності [18, с. 45-46].

Видається, що у вирішенні цього питання необхідно зважати на таке. Поняття «розкрадання» у чинному кримінальному законодавстві відсутнє, а тому у з'ясуванні його змісту доцільно за основу брати відповідне доктринальне визначення. Зокрема, В. О. Навроцький аргументує, що розкрадання майна - це протиправне, безоплатне вилучення майна з володіння суб'єктів права власності й звернення його на користь інших суб'єктів, вчинене шляхом крадіжки, грабежу, розбою, вимагання, розтрати, привласнення, зловживання службовим становищем, шахрайства [19, с. 231]. Натомість поняття «викрадення», як зазначалося, у КК України прямо стосується тільки двох форм розкрадання - крадіжки і грабежу. Вважаємо, що викрадення - це таємне чи відкрите протиправне, безоплатне вилучення майна з володіння суб'єктів права власності й звернення його на користь інших суб'єктів. Загальновизнано, що в кримінальному праві відповідні поняття повинні тлумачитися буквально чи обмежувально, але не поширювально. Окрім того, в доктрині кримінального права існує неписане правило, відповідно до якого недоліки закону не можуть тлумачитися на шкоду особі, щодо якої він застосовується. Ба більше, однакові кримінально - правові поняття повинні мати єдиний зміст у межах всього закону і навіть системи законодавства, оскільки в іншому разі порушується системність і цілісність у праві загалом, ускладнюється розуміння закону і застосування його на практиці. Вживання законодавцем терміна «викрадення» передбачає, що всюди, де він зафіксований у законі, йому повинно надаватися однакове значення. У ст.ст. 262, 308, 312, 313, 410 КК України законодавець розмежовує поняття «викрадення» і «розбій». Натомість у ст.ст. 158, 357, 432 КК України йдеться лише про «викрадення», а тому видається, що коли особа застосовує насильство, яке є небезпечним для життя чи здоров'я особи, чи погрозу застосування такого насильства з метою обернення певного майна на свою користь чи користь інших осіб, то такі дії треба оцінювати за сукупністю злочинів, передбачених у цих статтях і за статтями 121, 122, 125 (ч. 2) КК України.

Незважаючи на те, що поняття «викрадення» є наскрізним, воно неоднаково тлумачиться нашим законодавцем, доктриною і правозастосовною практикою. Наявні недоліки в кримінальному законі у висвітленні цього питання.