Взаємодія інститутів громадянського суспільства з органами державної влади

некомерційний характер, тобто відсутність мети розподілу прибутку від діяльності між засновниками та учасниками, що унеможливлює отримання доходу для діяльності таких організацій;

самоврядний та добровільний характер, тобто створення за ініціативою громадян та визначення цілей і способів їх діяльності на розсуд громадян.

Метою інститутів громадянського суспільства є спільні дії, спрямовані на просування або захист власного і водночас колективного інтересу у законослухняний та підзвітний суспільству спосіб.

У законодавстві України немає чіткого визначення поняття «інститут громадянського суспільства». Перелік таких інститутів наведений у деяких указах Президента України та постановах Кабінету Міністрів України [6; 7; 8; 9]. Попри незначні відмінності у різних актах до цього переліку включено:

громадські об'єднання;

благодійні організації;

професійні та творчі спілки;

організації роботодавців;

саморегулюючі організації та організації, які здійснюють професійне самоврядування;

релігійні організації;

органи самоорганізації населення;

недержавні засоби масової інформації;

інші непідприємницькі товариства і установи, легалізовані відповідно до законодавства.

вони цікавляться суспільними проблемами і зорієнтовані на громадські справи;

вони вірять у свою здатність вирішувати малі й великі справи в суспільстві;

комунікують між собою та зі своїм середовищем на засадах довіри й толерантності;

індивідуалізм та змагальність (конкуренція) у їхній діяльності поєднуються з відносинами взаємної довіри та співробітництва, здатністю до компромісів [10].

У методичних рекомендаціях щодо державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства [4, с. 10] визначено, що інститути громадянського суспільства забезпечують:

надання якісних та економічно ефективних соціальних послуг, зокрема й тих, які не можуть забезпечити ані держава, ані комерційні організації, наприклад, шляхом вироблення інноваційних підходів до забезпечення таких послуг;

організацію приватних осіб та юридичних осіб приватного права для самостійного задоволення їх інтересів без додаткових фінансових або адміністративних витрат з боку держави;

поширення благодійництва та надання адресної й оперативної благодійної допомоги;

неполітичне, тобто без мети здобуття політичної влади, формування, відстоювання інтересів різних груп населення серед громадян і в комунікації з органами державної влади;

участь в ухваленні рішень та забезпечення так більшої ефективності рішень з огляду на врахування інтересів різних соціальних груп.

Діючи таким способом, інститути громадянського суспільства нейтралізують патерналістські очікування громадян, підтримують та відтворюють демократичну політичну культуру, а також виконують помітну роль у забезпеченні суспільної стабільності.

Держава і суспільство існують у вигляді суперечливих безупинних взаємодії і взаємовпливу, характер і спрямованість яких значною мірою залежать від рівня розвиненості громадянського суспільства та його інститутів. Конфронтація інтересів держави і громадянського суспільства є показником неефективності державного управління і механізму держави. Оптимальною умовою їх компромісу слугує встановлення гармонійного єднання приватних і публічних інтересів з метою забезпечення прав людини [13].

На думку О. Ф. Скакуна, роль цивілізованої держави у розвитку громадянського суспільства полягає у тому, що вона:

слугує формою, що організовує громадянське суспільство і створює умови для його розвитку;

є відносно самостійною щодо громадянського суспільства і здійснює солідарні публічні інтереси усіх членів суспільства;

встановлює «правила гри», яких повинні дотримуватися громадяни та їх об'єднання, створює сприятливі умови для їх існування і розвитку;

не втручається в приватну сферу сім'ї, побуту, культури (перший рівень громадянського суспільства): таке втручання можливе лише з метою забезпечення особистої або громадської безпеки;

не втручається в приватні (громадянські) правовідносини: у разі вступу в такі правовідносини втрачає можливість виявляти публічну владу, тобто зберігає всі ознаки публічно владної особи за межами приватних (громадянських) правовідносин;

надає необхідний захист громадянському суспільству, яке функціонує в межах її території, у тому, що належить до соціальної безпеки його суб'єктів;

виступає знаряддям соціального компромісу громадянського суспільства, пом'якшує соціальні суперечності між різними соціальними групами;

юридично забезпечує можливості громадянина бути власником, створювати громадські об'єднання, комерційні корпорації, брати активну участь у політичному житті суспільства;

має межі регулювання відносин у суспільстві, що визначаються конституцією держави, міжнародними стандартами прав людини [12].

Громадянське суспільство може існувати тільки за умов демократії, оскільки високий рівень розвитку й функціонування громадянського суспільства може забезпечити тільки демократична держава. Як свідчить суспільна практика, саме нерозвиненість громадянського суспільства є однією з основних умов існування тоталітарних та авторитарних режимів. Головна ознака громадянського суспільства полягає в забезпеченні широких прав людини, у вільному виборі нею різноманітних форм економічного й політичного життя, форм ідеології та світогляду, у можливості пропагувати й обстоювати свої інтереси, погляди та переконання [12].

Отже, громадянське суспільство і держава функціонують для задоволення потреб та інтересів людини. Європейська традиція виникає не зі співвідношення інтересів людини і держави, а зі справедливого балансу інтересів особи і суспільства. Цей баланс розцінюється Європейським Судом з прав людини як гарантія правомірності відносин «людина - держава». Одна з головних цілей демократичних перетворень в Україні полягає в тому, щоб стимулювати розвиток громадянського суспільства. Основну роль у цьому має виконувати налагоджений механізм правового регулювання [11].

Згідно з роз'ясненням Міністерства юстиції України щодо взаємодії держави та інститутів громадянського суспільства [1], то сьогодні ця взаємодія відбувається у таких правових формах:

Участь інститутів громадянського суспільства у нормотворчій діяльності держави, яка забезпечується участю у розробленні та обговоренні проектів нормативно-правових актів.

Участь інститутів громадянського суспільства у правозасто- совній діяльності держави, яка забезпечується шляхом:

передання повноважень державних органів повністю;

передання повноважень державних органів частково;

громадського контролю.

Участь інститутів громадянського суспільства у правоохоронній діяльності держави, яка забезпечується шляхом:

реалізації права складати протоколи про адміністративні правопорушення;

участі інститутів громадянського суспільства у діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення охорони громадського порядку;

реалізації права вживати спільно з працівниками міліції заходів щодо припинення адміністративних правопорушень і злочинів;

участі інститутів громадянського суспільства з органами Державної прикордонної служби України в охороні державного кордону.

Отже, завдяки сприянню розвитку громадянського суспільства держава:

звільняє себе від функції надання соціальних послуг із збереженням високих соціальних стандартів для населення;

покращує якість публічно-правових рішень через більш повне врахування потреб населення, альтернатив та можливих наслідків рішень;

підвищує рівень довіри до органів публічної влади та рівень легітимності публічно-правових рішень;

забезпечує готовність населення до належного виконання публічно-правових рішень [4, с. 10].

Відтак рівновага між громадянським суспільством і державою є найважливішим чинником стабільного демократичного розвитку, а її порушення веде до гіпертрофії владних структур, відчуженості та політичного безсилля народу [12].

Висновки. Отже, дослідивши теоретичні засади взаємодії інститутів громадянського суспільства з органами державної влади, можна стверджувати, що громадянське суспільство і держава не можуть існувати одна без одної, оскільки держава здійснює вплив на суспільство, гарантуючи та закріплюючи законодавчу, виконавчу і судову гілки влади та забезпечуючи права людини та народу.

Своєю чергою, громадянське суспільство, з одного боку, відстоює матеріальну та духовну незалежність людини від держави, домагається правової гарантії такої незалежності, захищає приватні та суспільні інтереси людей і активно сприяє процесам демократизації держави. З іншого - громадянське суспільство залежить від держави і не може набути розвинених форм в умовах політичного насильства та тиранії. Тому взаємодія інститутів громадянського суспільства з органами державної влади є основною вимогою існування демократичної та правової держави.