Зміни у податковому законодавстві України щодо плати за землю

З метою підвищення ефективності використання ресурсів економіки та поліпшення умов ведення бізнесу до Податкового кодексу України (далі ПКУ) та деяких законодавчих актів щодо податкової реформи, законами України № 71 та № 72 внесено зміни стосовно плати за землю, які набрали чинності з 01.01.2015 р.

Згідно зі змінами, внесеними законом № 71 до ПКУ, плату за землю як складову податку на майно включено до переліку місцевих податків і зборів, а органам місцевого самоврядування надано право встановлювати ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, який сплачується на відповідній території. При цьому податок на майно в частині плати за землю є обов'язковим для встановлення [4, р. 1, ст. 10].

Порядок встановлення місцевих податків і зборів визначаємо ПКУ. Органи ж місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, який сплачується на відповідній території.

Зазначимо, що до 01.01.2015 р. плата за землю була загальнодержавним податком, рішення про встановлення цього податку на відповідній території не приймалися.

Як і раніше плата за землю складається із земельного податку та орендної плати за земельні ділянки, які знаходяться у державній та комунальній власності.

Визначення цих податків не змінилося, а саме:

- земельний податок - це обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

- орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - це обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою [5, р.1, пп. 14.1.136].

Платниками земельного податку продовжують бути власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), а також землекористувачі, що володіють земельними ділянками на праві постійного користування. А платниками орендної плати - орендарі земельних ділянок державної або комунальної власності.

Основною відмінністю оновлених норм ПКУ щодо земельного податку є відсутність фіксованих ставок. Тепер ПКУ встановлює лише граничні межі ставок цього податку. Конкретні ставки встановлюються органами місцевого самоврядування, за місцем знаходження земельних ділянок. Так, станом на 01.01.2015 р., ставка податку на земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено (незалежно від місцезнаходження) становить: не більше 3% від їх нормативної грошової оцінки; для сільськогосподарських угідь - не більше 1% від їх нормативної грошової оцінки.

За земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб'єктів господарювання (крім державної та комунальної форми власності), ставка податку встановлюється в розмірі не більше 12% від їх нормативної грошової оцінки [5, р. 1, п. 274.2].

За земельні ділянки, розташовані за межами населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено, ставки податку встановлюються у розмірі не більш як 5% нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Обов'язковість проведення нормативної грошової оцінки земель передбачено ст. 13 закону України № 1378 «Про оцінку земель», а періодичність проведення - ст. 18 цього ж Закону: не рідше ніж один раз на 5 -7 років. [6, Р. 2, ст. 13, ст. 18].

Своєчасне проведення (повторне) нормативної грошової оцінки земельних ділянок у населених пунктах України в терміни, визначені чинним законодавством, - джерело додаткових надходжень до місцевого бюджету з плати за землю. Відповідно до законодавства, повторне проведення нормативної грошової оцінки за відповідними кумулятивним коефіцієнтом індексації значно збільшить податкові надходження з плати за землю, адже з кожним роком він збільшується, і своєчасне проведення такої нормативної грошової оцінки позитивно вплине на розмір податкових надходжень до місцевих бюджетів.

Тепер обов'язковою умовою для нарахування орендної плати є, зокрема, реєстрація договору оренди відповідно до законодавства. Тобто виходить, що платити орендну плату за землі державної й комунальної власності до реєстрації прав оренди не потрібно. У минулих роках, як відомо, податківці наполягали на сплаті орендної плати за такі землі з моменту укладення договору оренди, а не з моменту його реєстрації (прав оренди).

Нагадаємо, що з 01.04.2014 р. суттєво збільшилася нижня межа розміру орендної плати вищевказаних земель. Станом на 01.01.2015 р. такі межі збереглися. Так, розмір орендної плати встановлюється в договорі оренди, але річна сума платежу має бути не меншою ніж 3% і не більшою ніж 12% нормативної грошової оцінки земельної ділянки [7, с. 28].

Сільськогосподарські підприємства, які є власниками землі або мають землі в постійному користуванні, не сплачують земельний податок у 2015 р. за умови, що вони є платниками єдиного податку четвертої групи та використовують такі землі для ведення сільськогосподарського товарного виробництва.

Нарахування орендної плати за землі державної та комунальної власності у 2015 р. здійснюються лише після офіційної реєстрації прав такої оренди.

У 2015 р. плата за землю справляється відповідно до вимог ПКУ із застосуванням ставок земельного податку та з урахуванням коефіцієнта індексації (кумулятивне значення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель з 1995 р. станом на 01.01.2015 року становить 3,997).

Власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю починаючи із дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення таких прав плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні в поточному році.

Податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене в декларації на поточний рік, сплачується рівними частинами за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця. Сплачувати такі зобов'язання слід до бюджету (бюджетів) за місцезнаходженням земельних ділянок.

Слід звернути особливу увагу на те, що Законом № 71 окремим категоріям землекористувачів скасовано пільги зі сплати земельного податку, тому у них виникає обов'язок нараховувати та сплачувати податок на загальних підставах [4, р. 1, п. 10.3].

Відповідно до Р. 1 пп. 12.3.7 п. 12.3 ст. 12 ПКУ місцевим радам не дозволяється встановлювати індивідуальні пільгові ставки місцевих податків і зборів для окремих юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців і фізичних осіб або звільняти їх від сплати таких податків та зборів.

Серед основних напрямів реформування податкового законодавства у 2015 році - бюджетна децентралізація доходів, забезпечення бюджетної автономії та фінансової самостійності місцевих бюджетів, стимулювання до об'єднання та формування платоспроможних територіальних громад, закріплення за місцевими бюджетами стабільних джерел доходів і розширення дохідної бази місцевих бюджетів, децентралізація видаткових повноважень та чіткий розподіл компетенції, нові види трансфертів і посилення відповідальності профільних міністерств За реалізацію державної політики у відповідних галузях, новий механізм бюджетного регулювання та вирівнювання, де одним з найважливіших інструментів є плата за землю. Цей податок дозволить збільшити надходження до місцевих бюджетів, що і є основною метою реформування податкового законодавства.

Висновки