Комунікаційна взаємодія між владою та суспільством в Україні: проблеми та напрями їх вирішення
Проблеми застосування таких механізмів комунікативної взаємодії між владою та суспільством, як інформування, консультування, залучення громадськості до формування публічної політики. Забезпечення участі суспільства у розробці важливих для держави рішень.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 28.05.2017 |
| Размер файла | 24,5 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Національний інститут стратегічних досліджень
Комунікаційна взаємодія між владою та суспільством в Україні: проблеми та напрями їх вирішення
Конах В.К.,
кандидат політичних наук, докторант
Україна, Київ
Анотація
Розглянуто сучасний стан та визначено основні проблеми налагодження комунікативної взаємодії між владою та суспільством в Україні. З'ясовано, що в Україні на сучасному етапі продовжує панувати інформаційна політика, заснована на односторонньому механізмі інформування з боку органів державної влади про свої рішення (почасти не в повній мірі), при відсутності зворотного зв'язку. Такий стан речей пов'язаний з низькою якістю застосування в Україні таких механізмів комунікативної взаємодії між владою та суспільством, як інформування, консультування, залучення громадськості до формування публічної політики тощо.
Для вирішення означених проблем запропоновано: забезпечити відповідну поінформованість суспільства про діяльність владних інститутів; створити та забезпечити необхідними ресурсами структурні підрозділів органів державної влади, що відповідають за комунікаційну взаємодію із суспільством; створити сприятливі передумови для діяльності та розвитку інститутів громадянського суспільства; забезпечити участь суспільства у розробленні важливих для держави рішень, зокрема шляхом функціонування ефективних механізмів консультування між владою та суспільством.
Ключові слова: комунікації між владою та суспільством, проблеми розвитку офіційної комунікації в Україні, механізми комунікативної взаємодії.
Сучасне суспільство вимагає від влади відкритості, прозорості, поінформованість та наявності ефективно функціонуючого зворотного зв'язку, що можливо забезпечити лише шляхом застосуванням діалогових форм управління. Саме тому, важливою передумовою функціонування демократичного суспільства постає комунікативний аспект взаємодії влади та суспільства при розробці, прийнятті та реалізації важливих для держави рішень. Адже саме через комунікацію відбувається зворотній зв'язок, коли владні інститути можуть краще інформувати про свою діяльність суспільство, а також дізнаватися про оцінку цієї діяльності з боку суспільства. Для України на сучасному етапі налагодження дієвої комунікативної взаємодіє між владою та суспільством залишається надзвичайно важливим питанням.
Аналізу комунікативної взаємодії в різних вимірах (міжособистісній, соціальній, політичній тощо) присвячені роботи таких іноземних авторів, як Г Лассуела, Г. Саймона, Ч. Ліндблюма, Д. Істона, М. Маклюена, С. Шеннона, Ю. Хабермаса. Зокрема, відомий німецький вчений Ю. Хабермас зазначав, що "сучасна модель взаємин держави і громадян має вибудовуватися не за традиційним принципом суб'єктно-об'єктних відносин (керуючі - керовані), а на механізмах "комунікативної поведінки", тобто суб'єкт-суб'єктних відносинах, на принципах визначення рівноправності як людини державної, так і людини "приватної", що передбачає як головну демократичну процедуру "діалогову комунікацію" державної влади і "вільної громадськості" [1, с. 30-31].
Теоретичні засади реалізації комунікативної взаємодіє між владою та суспільством розглядаються й низкою вітчизняних вчених, зокрема Г Почепцовим, О. Крутій, Л. Литвиновою, О. Бабіновою, Е. Афоніним, Р. Войтович, А. Баровською та іншими. Так, О. Крутій зазначає що, "державне управління як система суспільних відносин існує в різних формах взаємодії влади та громадськості. Традиційним є встановлення зворотного зв'язку між суспільством і владою через загальне виборче право, що реалізується завдяки парламентському механізму. Однак на сучасному етапі суспільного розвитку вказана форма взаємодії, яка активно застосовувалася починаючи ще з XIX ст., вже не задовольняє вимог суспільства як у світі в цілому, так і в Україні зокрема [2, с. 9]. Л.В. Литвинова зазначає, що у випадку коли комунікація між владою та суспільством налагоджена ефективним чином, то вона діє як регулюючий і координуючий механізм та виконує наступні функції: "консервативну, спрямовану на збереження стабільності державної системи, що сприяє підтримці функціонування суспільного організму в цілому; координуючу, покликану забезпечувати координацію владних впливів від суб'єкта управління, а також його можливих змін; інтегруючу, пов'язану з реалізацією політики, яка б ураховувала інтереси всіх елементів суспільної системи, сприяла формуванню зрілих форм демократії й прийняттю погоджених управлінських рішень; мобілізаційну, спрямовану на забезпечення легітимності існуючого громадського порядку, отримання схвалення суспільства щодо прийнятих управлінських рішень; соціалізуючу, пов'язану із засвоєнням у процесі інформаційного обміну соціально-політичних норм, цінностей і традицій держави, підвищенням рівня політичної, комунікативної та правової компетентності громадян" [3].
Поруч із зазначеним, в сучасній науковій думці дедалі частіше, в контексті інформаційної взаємодії між владою та суспільством, застосовується поняття "стратегічних комунікацій". "У найбільш широкому розумінні стратегічні комунікації є процесом інтеграції досліджень сприйняття аудиторії та зацікавлених сторін (стейкхолдерів) і врахування отриманих результатів під час реалізації політики, планування та операцій на кожному рівні. Стратегічні комунікації - це спрямування за одним вектором множини різних видів діяльності (наприклад політичний процес, зв'язки з громадськістю, інформаційні операції тощо), кожна з яких справляє вплив на підтримку національних цілей. Стратегічні комунікації, по суті, означають обмін (тобто під час спілкування) смислами/ідеями на підтримку національних цілей (тобто стратегічно). Для цього процесу слухання є так само важливим, як і транслювання" [4, с. 148]. Тобто стратегічні комунікації це не просто процес доставки "повідомлення" від "відправника" до "отримувача" за класичною схемою комунікативного акту, а передовсім діалоговий підхід до побудови відносин на основі уважного ставлення до культурних, історичних та інших особливостей, а також - діяльність з гармонізації тем, ідей, образів тощо.
Таким чином в сучасній науковій літературі проблемі налагодження комунікацій, як в цілому, так між владою та суспільством зокрема, приділено значну увагу. Проте, оскільки в практичні площині проблема налагодження дієвої комунікативної взаємодії між владою та суспільством в Україні залишається відкритою, вона потребує подальшого наукового аналізу.
З огляду на зазначене, метою статті є встановлення проблем налагодження комунікаційної взаємодії між владою та суспільством в Україні, а також визначенні можливих напрямів їх вирішення. Завданнями статті: аналіз сучасного стану комунікаційної взаємодії між владою та суспільством в Україні; визначення основних проблем налагодження дієвих комунікацій між владою та суспільством в нашій державі; визначення можливих напрямів вдосконалення механізмів комунікативної взаємодії між владою та суспільством в Україні.
В Україні на сучасному етапі продовжує панувати в основному інформаційна політика, заснована на односторонньому механізмі інформування з боку органів державної влади про свої рішення (почасти не в повній мірі), при відсутності зворотного зв'язку. Такий стан речей призводить до нерозуміння українським суспільством тих процесів, що відбуваються у державі, а відтак до відсутності з його боку підтримки як загального курсу державної політики, так і механізмів її імплементації. Варто зауважити, що й суспільно-політична криза в Україні кінця 2013 - початку 2014 рр. виникла зокрема в наслідок того, що між владою та суспільством не було налагоджено ефективної комунікативної взаємодії. Натомість вітчизняні владні інститути намагалися реалізувати модель "патерналістичної держави", яка пронизувала собою всі сфери і з єдиного центру регулювала всі процеси, а суспільство, у якого сформувалося ставлення до влади не як до якоїсь "вищої сили", а як до інституту якому воно делегувало певні повноваження, намагалося вплинути на її діяльність. Хоча нинішнє найвище державне керівництво України наразі намагається більше інформувати суспільство про свою діяльність, ніж попередні державні очільники, проте, в практичні площині державна інформаційна політика України щодо розвитку офіційної комунікації між владою та суспільством продовжує залишатися позбавленою цілісної системи регулювання та відповідної імплементації, що спричиняє низку негативних наслідків, зокрема:
- незадовільний аналіз впливу державної політики на суспільство, а відтак розбіжність між наявною політикою та реальними проблемами в суспільстві;
- існування відносин між "керуючими" і "керованими" на тлі розчарованості та зростанні зневіри суспільства у можливості та прагненні влади досягти реального поліпшення соціально-економічного становища в державі, а відтак зменшенні авторитету та рівня довіри суспільства до влади;
- ескалації внутрішньополітичної напруги в суспільстві, а відтак створенні загроз національній безпеці України.
Такий стан речей пов'язаний з низькою якістю застосування в Україні таких механізмів комунікативної взаємодії між владою та суспільством, як інформування, консультування, залучення громадськості до формування публічної політики.
Під "інформування" розуміють "надання інформації громадськості в цілому або зацікавленим групам чи організаціям, що представляють інтереси окремих цільових груп" [3]. Інформування є базовою необхідною ланкою налагодження комунікацій. Варто зауважити, що в Україні стан інформування громадськості про діяльність влади був недостатнім впродовж усіх років незалежності, проте, в останні кілька років він став незадовільним - влада у більшості випадків не розкриває та не пояснює свої наміри. У кращому випадку представлення позиції влади щодо окремих питань відбувається шляхом надання ситуативного інтерв'ю в ЗМІ, при цьому публічні висловлювання представників влади почасти носять непослідовний та неузгоджений характер, наводяться недостатньо переконливі аргументи, важливі питання оминаються. В найгіршому випадку представлення позиції влади здійснюється у формі вже готового нормативного акту - указу, доручення, закону. За такої якості та змістовного наповнення щодо діяльності влади суспільство ставитися до неї зі зростаючою недовірою. Така ситуація постійно дає стимули для критики влади та суспільно-політичної напруги, що ми наочно спостерігаємо в Україні. Натомість, суспільство очікує від владних інститутів інформації про їх рішення, діяльність та ініціативи, а також реакції на внутрішні та міжнародні події.
Наступним механізмом комунікативної взаємодії між владою та суспільством виступає консультації - "практика безпосереднього обміну інформацією, ідеями, думками тощо" [3]. Консультації є однією з обов'язкових адміністративних процедур. Серед форм проведення консультацій між владою та суспільством варто виокремити публічні громадські обговорення, які можуть здійснюватися у формі конференцій, семінарів, форумів, громадських слухань, теле- або радіо- дебатів, дискусій, Інтернет-конференцій, телефонів "гарячої лінії", інтерактивного спілкування в інших формах. Спроби запровадити консультації з громадськістю у діяльність органів влади України мають досить тривалу історію, а їх проведення було унормовано ще у 2004 році. Так, основним документом на означеному напрямі став Указ Президента "Про забезпечення умов для більш широкої участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики" від 31.07.2004 №854/2004 [5], на підставі якого Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Деякі питання щодо забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики" від 15.10.2004 №1378 [6], яка пізніше була замінена постановою "Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики" від 3 листопада 2010 р. №996 [7]. Цими документами були визначені основні вимоги до організації і проведення органами виконавчої влади консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики. Передбачалося, що основою механізму консультацій стануть громадські ради при органах виконавчої влади, що мали бути сформовані громадськістю та здійснювати координацію роботи щодо консультації з громадськістю. Крім того, у центральних та місцевих органах виконавчої влади були утворені та посилені підрозділи, відповідальні за зв'язки з громадськістю та засобами масової інформації, які власне мали виконувати роботу з організації та проведення консультацій з громадськістю. Проте, консультації як механізм комунікативної взаємодії між владою та суспільством в Україні наразі використовується також недостатньо ефективно - часто консультації мають формальний характер. Зокрема це пов'язано з дотримання часових рамок проведення консультацій - суспільство почасти не встигає зреагувати та дати свою оцінку ситуації. Стоїть на заваді й недостатній рівень підготовки держслужбовців, що організовують процес консультацій. Почасти консультації організовуються в оперативному порядку без залучення всіх заінтересованих сторін, ще частіше відсутня звітність про врахування або відхилення пропозицій і зауважень, що надійшли, та роз'яснення причин їх відхилення. Слід відзначити, що "перший досвід формування і роботи громадських рад показав, що самі інститути громадянського суспільства виявилися неготовими до самоорганізації. Українським незалежним центром політичних досліджень спільно з Партнерством інститутів громадянського суспільства на підтримку громадських рад, було виявлено, що серед недоліків у роботі громадських рад слід відзначити безсистемність взаємодії громадських рад з органами виконавчої влади, слабке володіння представниками інститутів громадянського суспільства сучасними методиками аналізу політики, моніторингу суспільних процесів, громадського контролю, антикорупційної експертизи" [8]. Окрім того, громадяни не знають, які важелі впливу мають, з огляду на зазначене, майже не використовується положення, про те що в разі подання пропозиції щодо проведення консультацій не менше ніж 3 інститутами громадянського суспільства, такі консультації проводяться обов'язково. Є проблемні моменти й з боку інститутів громадянського суспільства - зокрема неготовність готувати конструктивні пропозиції, через упереджене сприйняття якогось документу. Тож на сучасному етапі консультування між владою та суспільством в Україні продовжує носити радше формальний ніж реальний характер.
Найконструктивнішим механізмом комунікативної взаємодії між владою та суспільством постає залучення громадськості - активна участь громадськості за її ініціативою у формуванні публічної політики, а також її реалізації та оцінці. Така участь передбачає, що громадяни відіграють певну роль у процесі прийняття політичних рішень, зокрема можуть вносити власні пропозиції.
Водночас відповідальність за формулювання політичного курсу і кінцеве рішення несе уряд. Прикладом можуть слугувати відкриті робочі групи, експертні комісії тощо [3]. У цьому контексті слід зауважити, що в Україні надзвичайно велика затребуваність у суспільства до участі в управлінні державою, зокрема це засвідчив майдан 2013-2014 рр. та наступні за ним події.
Водночас слід зауважити, що хоча на сучасному етапі в України відсутній окремий нормативно-правовий акт, який би безпосередньо регулював питання налагодження комунікацій між владою та суспільством наразі існує низка нормативно-правових актів, які регулюють певні аспекти цієї проблеми. Зокрема, закони України "Про доступ до публічної інформації", "Про інформацію", "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації", "Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки", "Про звернення громадян", "Про місцеве самоврядування в Україні", Указ Президента України "Питання сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні", Постанови Кабінету Міністрів України "Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики", "Про порядок сприяння проведенню громадської експертизи діяльності органів виконавчої влади", "Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики" тощо. Тож в нормативному полі означена проблема певним чином врегульована. влада суспільство комунікативний громадськість
Також слід відмітити, що і в інституційній площині відбуваються деякі позитивні зрушення. Зокрема, в органах державної влади створюються окремі структурні підрозділи, що займаються стратегічними комунікаціями - комунікативною взаємодією між владою та суспільством.
Проте, здебільшого нинішнє державне керівництво також демонструє недостатню готовність переходити до принципів і процедур публічної політики та визнавати громадянське суспільство рівноправним партнером. Зокрема це продемонстрували і трагічні події біля Верховної Ради України 31 серпня 2015 р., коли відбувалося голосування за зміни до Конституції України. Одразу після голосування парламенту мітингувальники пішли штурмом на будівлю парламенту почали кидати димові шашки, пізніше під ноги Нацгвардіі полетіла бойова граната. Як результат - поранено більше сотні правоохоронців, а 24-річний солдат строкової служби Нацгвардії Ігор Дебрін загинув. Варто зауважити, що цих подій можна було б уникнути у випадку більш повного та тривалого інформування суспільства щодо запропонованих змін, адже значна кількість громадян нашої держави і нині не розуміє різниці між федералізацією та власне запропонованою децентралізацією України.
Як зауважує начальник відділу стратегічних комунікацій у секретаріаті міністра закордонних справ України Дмитро Кулеба, незадовільний стан комунікативної взаємодії між владою та суспільством пов'язаний з трьома головними чинниками: закритістю відомств, які є власниками найбільш важливої та цікавої інформації; координацією при якій кожен не боїться брати на себе відповідальність в межах свого сегменту, але в рамках одного інформаційного нарративу; а також браком коштів [9].
Однак, з огляду на те, що за демократичного устрою влада має виконувати свої функції взаємодіючи на паритетних засадах із суспільством, завойовуючи його підтримку та схвалення під час прийняття важливих рішень, це вимагає створення істотно нових форм та механізмів ефективної комунікативної взаємодії між державою та суспільством в Україні. Для цього необхідно здійснити низку кроків, серед яких найактуальнішими наразі вбачаються:
- забезпечення своєчасного надання владними інститутами повної, об'єктивної, достовірної та зрозумілої інформації з суспільно-значущих тем, зокрема на Інтернрет-ресурсах відповідних органів державної влади, а також посилення механізмів відповідальності посадових осіб за своєчасне нерозміщення такої інформації чи її невідповідність вищезазначеним критеріям;
- створення та забезпечення структурних підрозділів органів державної влади, що відповідають за комунікаційну взаємодію, на всіх рівнях необхідними ресурсами - фінансовими, матеріальними, інформаційними, та насамперед кадровими (спеціалістами - соціальними модераторами, які здатні організувати конструктивний і результативний діалог скерований на взаєморозуміння сторін);
- створення сприятливих передумов (нормативно- правових, соціально-політичних, економічних тощо) для розвитку інститутів громадянського суспільства, зокрема функціонування недержавних організацій, спроможних не тільки формувати та аналізувати інформацію, а й впливати на представників владних інститутів в процесі розробки та реалізації державної політики;
- забезпечення участі суспільства у розробленні значущих рішень, зокрема шляхом функціонування ефективних, а не формальних механізмів консультування між владою та суспільством, які передбачатимуть наявність достатньо часу для сприйняття нових ідей і вироблення пропозицій з боку суспільства, а також механізми відповідальності влади щодо використання зауважень/пропозицій наданих суспільством тощо.
Висновки: Эля України налагодження дієвої комунікативної взаємодіє між владою та суспільством залишається надзвичайно актуальним завданням. Для його вирішення необхідно: забезпечити відповідну поінформованість суспільства про діяльність владних інститутів; створити та забезпечити необхідними ресурсами структурні підрозділів органів державної влади, що відповідають за комунікаційну взаємодію із суспільством; створити сприятливі передумови для діяльності та розвитку інститутів громадянського суспільства; забезпечити участь суспільства у розробленні важливих для держави рішень, зокрема шляхом функціонування ефективних механізмів консультування між владою та суспільством.
Перспективи подальших досліджень полягають у подальшому розробленні механізмів ефективної комунікативної взаємодії між владою та суспільством на принципах партнерства, прозорості, відкритості та партнерства, зокрема шляхом розробки та затвердження Концепція розвитку офіційної комунікації - керівного документу державної політики в зазначеній сфері.
Список використаних джерел
1. Хабермас Ю. Моральное сознание и коммуникативное действие / Юрген Хабермас. - СПб.: Наука, 2000. - 389 с.
2. Крутій О.М. Діалогова взаємодія органів державної влади та громадськості: [монографія] / О.М. Крутій. - X.: Вид-во ХарРІ НаДу "Магістр", 2008. - 302 с.
3. Литвинова Л.В. Соціально-психологічний вимір побудови комунікацій державних службовців з громадськістю [Електронне наукове фахове видання] / Л.В. Литвинова // Державне управління: теорія та практика. - 2013/1. - Режим доступу: http://www.academy. gov.ua/ej/ej17/PDF/24.pdf
4. Цитата по: Баровська А.В. Стратегічні комунікації: досвід НАТО / А.В. Баровська // Стратегічні пріоритети. - 2015. - №1 (34). - С.147-152.
5. Про забезпечення умов для більш широкої участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики: указ Президента України від 31.07.2004 №854/2004. - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/854/2004
6. Про деякі питання щодо забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики: постанова Кабінету Міністрів України від 15.10.2004 №1378. - Режим доступу: http:// zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1378-2004-п
7. Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики: постанова Кабінету Міністрів України від 3 листопада 2010 р. №996. - Режим доступу: http:// zakon4.rada.gov.ua/laws/show/996-2010-п
8. Кокора В. Інформаційно-комунікаційні особливості взаємодії органів місцевого самоврядування з громадою: регіональний аспект [Електронний ресурс] / В. Кокора // Аналітична записка НІСД. - листопад 2012 р. - Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/ articles/978/
9. Сірук М. Про три головні проблеми комунікацій [Електронний ресурс] / Микола Сірук // День, 2015 р., 15 січня. - Режим доступу: http://www.day.kiev.ua/uk/article/podrobyci/pro-try-golovni- problemy-komunikaciy
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Політичні партії як посередник і інструмент взаємодії між громадянським суспільством і державною владою. Проблеми багатопартійності. Фінансування й організаційна структура партій, їх соціальна база і впливовість. Партійна система України, її історія.
реферат [13,8 K], добавлен 28.01.2009Особливість вдосконалення нормативної бази для забезпечення ефективної взаємодії державних службовців та громадянського суспільства. Аналіз конституційного закріплення і реального гарантування прав і свобод особи. Участь громадськості в урядових справах.
статья [42,3 K], добавлен 31.08.2017Виникнення і реалізація ідеї правової держави, її ознаки і соціальне призначення. Основні напрями формування громадянського суспільства і правових відносин в Україні. Конституція України як передумова побудови соціальної і демократичної держави.
курсовая работа [52,3 K], добавлен 13.10.2012Точки зору стосовно поняття "взаємодія", його розгляд у психології, соціології, юридичній літературі та інших науках. Ознаки взаємодії як форми відносин між суб’єктами соціального середовища. Державне управління як взаємодія держави та суспільства.
реферат [23,2 K], добавлен 26.04.2011Громадськість як один із найважливіших суб’єктів в правовому механізмі забезпечення екологічної безпеки у плануванні та забудові міст України. Питання правових засад участі громадськості у прийнятті рішень, що стосуються довкілля, врахування інтересів.
реферат [17,0 K], добавлен 14.05.2011Головні теоретико-методологічні проблеми взаємодії громадянського суспільства та правової держави. Правові засоби зміцнення взаємодії громадянського суспільства та правової держави в контексті новітнього українського досвіду в перехідних умовах.
курсовая работа [56,3 K], добавлен 04.04.2011Аналіз тенденцій розвитку конституційного процесу, проблема ефективної участі громадськості в ньому. Дослідження головних принципів демократії. Прояснення механізмів прийняття конституцій. Особливості реалізації норм конституційного права в Україні.
статья [48,7 K], добавлен 11.09.2017Ознаки правової держави та механізми її співвідношення з громадським суспільством. Теорії походження держави. Природа і головне призначення держави. Парадигма справедливої держави - традиційна формула технократичних і раціоналістичних концепцій.
реферат [20,7 K], добавлен 05.03.2011Теоретичні аспекти діяльності Пенсійного фонду. Формування, розподіл і використання в процесі суспільного виробництва грошових фондів для фінансування пенсійного забезпечення. Вирішення проблеми формування коштів та доходів бюджету Пенсійного фонду.
курсовая работа [86,4 K], добавлен 10.08.2010Історія виникнення та розвитку правової держави. Сутність поняття та ознаки громадянського суспільства. Розвиток громадського суспільства в Україні. Поняття, ознаки та основні принципи правової держави. Шляхи формування правової держави в Україні.
курсовая работа [120,0 K], добавлен 25.02.2011Соціальна гуманітарна політика як це система відносин з людиною і суспільством, що здійснюється через органи державної виконавчої, законодавчої та судової влади. Аналіз сучасного стану гуманітарної політики держави, перспективи її подальшого розвитку.
контрольная работа [22,6 K], добавлен 03.12.2012Держава і церква в політичній системі суспільства. Проблеми взаємодії держави і церкви. Правове становище церкви в Росії. Держави "мусульманської" правової системи. Особливості права Індії. Організація правових відносин держави і церкви у Ватикані.
курсовая работа [59,8 K], добавлен 11.03.2011Об’єкт складу злочину, передбаченого ст. 364 Карного Кодексу України, і кваліфікуючі ознаки. Об’єктивна та суб’єктивна сторони зловживання владою або службовим становищем. Відмінність зловживання владою або службовим становищем від суміжних злочинів.
курсовая работа [48,3 K], добавлен 14.08.2016Основні закономірності виникнення держави і права. Початок виникнення державності. Класифікація влади. Традиції, на яких базується влада. Сучасна державна влада. Особливості формування держави різних народів. Різноманітні теорії виникнення держави.
реферат [30,4 K], добавлен 03.11.2007Поняття, ознаки та принципи громадянського суспільства, його співвідношення з державою. Суспільство як середовище формування прав, свобод та обов’язків людини й громадянина. Стереотипні перешкоди на шляху побудови громадянського суспільства в Україні.
курсовая работа [61,9 K], добавлен 15.02.2012Історія правової думки про соціально-правову державу, її характеристика та соціальне призначення, завдання та функції. Взаємодія особи і держави. Права людини в умовах правової соціальної держави. Проблеми реалізації принципів правової держави в Україні.
курсовая работа [119,4 K], добавлен 20.03.2012Методологічні аспекти дослідження сутності та призначення соціальної держави, її завдання, ознаки та функції. Взаємозв'язок правової й соціальної держави. Проблеми будівництва соціальної держави в Україні, соціальні права громадян в умовах її формування.
курсовая работа [55,3 K], добавлен 08.02.2011Розвиток теоретичного підходу до проблеми зайнятості населення у ХХ ст., економічний, соціологічний та правовий напрями досліджень. Історія реалізації державної політики зайнятості та формування структури органів трудового посередництва в Україні.
реферат [20,4 K], добавлен 29.04.2011Створення професійного штату службовців органів місцевого самоврядування - один з важливих елементів розвитку української державності. Дослідження основних ознак інформаційно-аналітичного забезпечення Державної кримінально-виконавчої служби України.
статья [14,4 K], добавлен 11.09.2017Особливості формування громадянського суспільства в Україні. Сутність та ознаки громадянського суспільства і правової держави. Взаємовідносини правової держави і громадянського суспільства на сучасному етапі, основні напрямки подальшого формування.
курсовая работа [40,7 K], добавлен 13.11.2010
