Михайло Миколайович Гернет: сторінки біографії та наукова спадщина в галузі пенітенціаристики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інституту кримінально-виконавчої служби

Кафедра загальноюридичних дисциплін

Михайло Миколайович Гернет: сторінки біографії та наукова спадщина в галузі пенітенціаристики

Сокальська Олена Володимирівна, кандидат юридичних наук, доцент, доцент

Анотація

Висвітлено життєвий шлях відомого вченого в галузі кримінального, кримінально-виконавчого права та кримінології Михайла Миколайовича Гернета (1874-1953). Наведено раніше невідомі факти генеалогії роду Гернетів-Філатових. Проаналізовано етап становлення наукової кар'єри вченого як представника соціологічної школи кримінального права.

Ключові слова: М.М. Гернет; Н.М. Гернет; соціологічна школа кримінального права; пенітенціаристика.

Імена відомих учених-юристів найчастіше асоціюються з відповідною галуззю права, науковою школою чи напрямом досліджень, навчальним або науково-дослідним закладом та ін. Та коли юристу чи історику трапляється прізвище Гернет, то відразу на думку спадає багатотомне видання “Історія царської тюрми”. І хоча Михайло Миколайович Гернет був спеціалістом у галузі кримінального права, кримінології та пенітенціаристики, автором понад 350 наукових праць, широкому загалу відоме саме це історико-правове дослідження.

За життя вченого побачили світ лише перші три з п'яти томів монографії (1941-1948 рр.), четвертий і п'ятий були опубліковані вже після його смерті. Це фундаментальне дослідження, розпочате протягом 1937-1938 рр., не лише результат копіткого пошуку, систематизації й наукового оброблення архівних документів із історії царської тюрми майже за двохсотлітній період, а й героїчної праці вченого, який на той момент уже повністю втратив зір. Монографію з історії царської тюрми, що була написана в епоху масових сталінських репресій, оцінюють досить неоднозначно. Автора звинувачували у фарисействі, адже він змальовував “жахи” царської каральної системи у час, коли в радянських тюрмах відбувалися речі набагато страшніші [1]. Важко заперечувати той факт, що й нині багатотомна праця М.М. Гернета залишається найбільшим фундаментальним дослідженням з історії тюремної системи.

У 2013 році виповнюється 60 років від дня смерті Михайла Миколайовича Гернета, у наступному 2014 р. - 140 років від дня народження. Учений усе життя присвятив дослідженню злочинності як соціального явища, особливе місце в його науковому доробку посіли проблеми соціальних причин злочинності, моральної статистики, ювенального права та пенітенціаристики. Однак вони, перебуваючи в тіні “Історії царської тюрми”, незаслужено забуті, хоча й дотепер не втратили своєї актуальності.

Життєвому й творчому шляху М.М. Гернета присвячено статті О.М. Ладиженського, Д.П. Захарова, В.М. Чиснікова та ін. [2-4]. Учнем і колегою О.А. Герцензоном було опубліковано біографічний нарис про етапи наукової кар'єри М.М. Гернета у третьому виданні “Історії царської тюрми” [5]. Цікавий огляд наукового доробку з питань кримінального права, кримінології, моральної статистики, пенітенціаристики містять статті М.Д. Шаргородського та І.І. Карпєца [6; 7]. Та більшість цих публікацій побачили світ за радянських часів, нині ж можна не лише по -новому оцінити наукову спадщину вченого, а й без ідеологічних штампів поглянути на його життєвий шлях.

М.М. Гернет народився 12(24) липня 1874 р. в м. Ардатові

Симбірської губернії (територія Республіки Мордовія, Російська Федерація) у сім'ї колишнього політичного засланця Миколи Олександровича Гернета (1844-1910), висланого у справі Д. Каракозова. У біографічних нарисах радянського періоду зазначено, що М.М. Гернет походив з родини професійного революціонера та народної вчительки й змалку виховувався в атмосфері ненависті до самодержавства [3]. Однак спогади ботаніка та етнографа М.О. Іваницького, який разом із М.О. Гернетом перебував у засланні в Тотьмі, опубліковані 1923 р., розвінчують образ “полум'яного революціонера” Гернета-старшого:“Николай Александрович Гернет, бывший студент Петровской Академии, сосланный в Тотьму “за знакомство с некоторыми из близких знакомых государственного преступника Каракозова, человек, почти и в глаза не видавший этого самого Каракозова. Н.А. Гернет был человек неподкупной честности, человек прямой, справедливый и добрый, это не подлежит сомнению. Он был немец родом, но немецкого языка не знал, не знал и французского. Политические его убеждения были весьма смутны; я никогда не мог в точности добиться, чего ему нужно: конституции или севрюжины с хреном, как говорит Щедрин” [8].

Померанські німці Гернети перейшли на службу до російського царя після Північної війни. Одна з гілок родини Гернетів залишила помітний слід в історії Одеси. Зокрема, В.О. Гернет (1870-1929) разом із В.Є. Таїровим був одним із піонерів виноробної справи, він широко відомий у всьому світі як популяризатор есперанто, видавець єдиної у світі міжнародної газети на есперанто та ін. У деяких джерелах зазначено, що М.О. Гернет навчався в Одеській гімназії [9]. Однак дослідження ульяновського краєзнавця

О. Блохінцева заперечують цей факт. Згідно з архівними джерелами, М.О. Гернет походив зі збіднілого роду потомственних дворян Петербурзької губернії. Народився він у Новій Ладозі 27 травня 1844 р. у сім'ї штаб-лікаря Олександра Гернета. Після виключення з останнього класу кадетського корпусу вступив до Петровської сільськогосподарської академії. 1866 року його як члена ішутинського гуртка було вислано до Тотьми (Вологодської губернії). За участь у підготовці втечі відомого революціонера-народника П.Л. Лаврова М.О. Гернет отримав додатковий термін заслання й був переведений у м. Ардатов Симбірської губернії, у якому працював секретарем повітової управи, пізніше переїхав із сім'єю до Симбірська. 1873 року М.О. Гернет одружився з Надією Миколаївною Філатовою, у шлюбі з якою було народжено п'ятеро дітей: Михайло, Володимир, Микола, Надія та Ольга. Двом із них судилося з гордістю вписати прізвище Гернет в аннали російської та радянської науки [10, с. 73].

Мати Михайла Миколайовича у свій час закінчила курс Єлизаветинського інституту в Москві й працювала в Ардатові вчителькою жіночого початкового училища. Залишивши роботу після народження другого сина, вона всі сили віддавала вихованню та навчанню дітей. Іноземні мови - німецьку й французьку - вивчали з мамою змалечку, пізніше, коли сини вступили до гімназії, Надія Миколаївна вивчила латину й грецьку для того, щоб їм допомагати. У матеріалах архіву М.М. Гернета зберігся такий запис: “В Симбирской классической гимназии шёл вечер в пользу нуждающихся гимназистов. Один из учащихся читал на греческом языке “Гибель Трои”. Его артистическая декламация произвела большое впечатление на присутствующих. Один из приглашенных запоздал к началу вечера, а при входе в зал встретил своего знакомого, который обратился к нему:

- Эх, батенька, ну и жаль, что вы опоздали. Какой -то Гернет читал сейчас на греческом языке и мы все заплакали.

Опоздавший спросил знакомого: неужели он так хорошо знает греческий язык? Тот ответил, что ничего не знает по -гречески, но и так было все понятно, и все плакали, и он тоже” [10, с. 72-76]. Це і був випускник гімназії М. Гернет.

По материнській лінії М.М. Гернет був нащадком розлогого роду Філатових, який походив із Симбірської губернії й упродовж двох століть подарував російській науці чимало постатей світової величини. Це й видатний кораблебудівник, математик Олексій Миколайович Крилов, і легенда радянської офтальмології Володимир Петрович Філатов, відомий зоолог, еколог і мандрівник Б. М. Житков, які доводилися троюрідними братами М.М. Гернету, і родоначальник російської педіатрії Ніл Федорович Філатов, і французький біохімік Віктор Анрі. Їх пов'язували родинні стосунки з Сєченовими, Ляпуновими, Капіцами. Служіння обраній справі й Батьківщині за будь-якого політичного режиму було для цих людей передусім. Цікаво, що троє представників родини ФілатовихотрималиСталінську премію: О.М. Крилов (1941 р.), В.П. Філатов (1944 р.), М.М. Гернет (1947 р.), четвертим у цій когорті можна назвати академіка П.Л. Капіцу - двічі лауреата премії, який був одружений із донькою О.М. Крилова.

Тема родини Гернетів-Філатових заслуговує на особливу увагу не лише з генеалогічної точки зору - у більшості біографічних дослідженнь, що присвячені вченому, про це не згадано, але видається цікавим у контексті становлення особистості М.М. Гернета, його світогляду, політичних поглядів, загалом розуміння тієї епохи, до представників якої він належав. У родовому маєтку Філатових у с. Новий Стан, частина якого належала Сєченовим, збиралися двоюрідні, троюрідні брати й сестри, усі приблизно одного віку, дуже ліберальні й освічені, більшість із них були студентами столичних університетів, приїздили туди й представники старшого покоління, відомі професори, знакові постаті свого часу І.М. Сєченов, Н.Ф. Філатов та ін. [11]. Не дивно, що й жінки в родині не обмежувалися роллю дружини й матері й здобували вищу освіту. Одна з них, молодша сестра Михайла Гернета Надія стала третьою в Росії, після Софії Ковалевської та Єлизавети Літвінової, жінкою -математиком. Вона з дитинства виявляла неабиякі успіхи в математиці. Це, очевидно, було родинною рисою, оскільки й О.М. Крилов був професором математики та й сам М.М. Гернет, з огляду на його зацікавленість проблемами статистики, мав математичний хист. Надія Гернет закінчила з золотою медаллю Симбірську Маріїнську гімназію і продовжила освіту на математичному відділенні Бестужевських жіночих курсів та в Ґеттінґенському університеті, де під керівництвом німецького математика Д. Гільберта у двадцять чотири роки захистила дисертацію й здобула науковий ступінь доктора філософії [10, с. 76]. Однак, як і нині, у царській Росії не визнавався науковий ступінь, отриманий за кордоном, тому Н.М. Гернет довелося витримати магістерський іспит та захистити дисертацію в Московському університеті, після чого вона була обрана професором математики Вищих жіночих курсів і педагогічного інституту в Петрограді, а після 1917 р. - професором Петроградського університету [12, с. 33-34]. Життя Надії Миколаївни Гернет (1877-1943), за спогадами її учнів, цілковито було присвячено науці: чудовий експресивний лектор, а разом із тим чуйна й добра людина, яка готова була в будь-яку хвилину прийти на допомогу студентам, які нерідко заходили до неї на гостину поділитися своїми бідами та переживаннями [13, с. 30-32].

Збиралися у Надії Миколаївни й брати: Михайло Гернет, який 1911 р. працював у Петербурзькому психоневрологічному інституті, жартівник і захоплюючий співрозмовник О. Крилов, молодий лікар-офтальмолог В. Філатов та ін. Серед приятелів, які відвідували квартиру Н.М. Гернет, також були революціонер і перший перекладач “Капіталу” Г.О. Лопатін, який вісімнадцять років відсидів у царських тюрмах, М.О. Морозов - революціонер-народник, учений, почесний академік, колишній в'язень Петропавловської та Шліссельбурзької фортець, М.В. Новорусський - учасник замаху на Олександра III, який упродовж вісімнадцяти років відбував покарання в одиночному ув'язненні [10, с. 77]. Отже, спілкування з ними відіграло неабияку роль у виборі Михайлом Гернетом, знаним теоретиком-криміналістом, тематики історико-правового дослідження.

Професійний шлях юриста Гернета розпочався 1893 р. з навчання на юридичному факультеті Московського університету. Незважаючи на дію найбільш реакційного з університетських уставів 1884 р., вищі навчальні заклади все ж залишалися місцем ліберальних ідей і нових поглядів. “Тяга на юридический, - як писав студент юридичного факультету Новоросійського університету А.П. Шполянський, - заключала в себе все признаки наивного идеализма и искреннего бескорыстия, ничего общего ни с какой так называемой карьерой не имевших” [14]. В університеті М.М. Гернет був головою студентської комісії з завідування факультетською бібліотекою. Ймовірно, саме в цей період Гернет зацікавився юридичною бібліографією. Учений був одним із кращих знавців російської й зарубіжної юридичної літератури свого часу. Доказом цього є його праця “Библиографические указатели по вопросам уголовного права” (1913). Наукові інтереси студента Гернета формуються під впливом прогресивних поглядів професорів кафедри кримінального права. Зокрема, М.В. Духовського, який одним із перших заявив про необхідність вивчення злочинності та її причин як соціального явища, звертав увагу на активне використання кримінальної статистики тощо. Свою наукову й викладацьку діяльність М.В. Духовський поєднував з активною громадською роботою в товариствах піклування про дітей, бідних і безпритульних. Перша наукова праця М.М. Гернета була “О влиянии юного возраста на уголовную ответственность” (1897), за неї він отримав золоту медаль. Керівництво запропонувало йому залишитися в університеті для підготовки до професорського звання на кафедрі кримінального права.

Після закінчення університету у травні 1897 р. М.М. Гернет повертається до Симбірська, у якому з 2 липня по 13 жовтня служить помічником присяжного повіреного М.М. Філатова (брата матері). Це могло бути пов'язано з тим, що за часів навчання в університеті М.М. Гернет був активним учасником опозиційного студентського руху. Маючи на меті здійснювати наукову та викладацьку діяльність, у жовтні 1897 р. Гернет повертається до Москви, де його було зараховано помічником присяжного повіреного В.І. Єрмолова [15]. Результатом недовгої юридичної практичної діяльності стала праця “Вопросы адвокатской этики” (1897).

Будучи учасником студентського марксистського гуртка симбірського земляцтва, М.М. Гернет підпав під негласний нагляд поліції: 7 жовтня 1897 р. під час засідання гуртка нагрянули жандарми, затримали й обшукали присутніх, заарештували 17 студентів, серед яких був і Д.І. Ульянов - молодший брат В.І. Леніна. М.М. Гернета відпустили та наступного дня провели в нього “тщательный и всесторонний обыск” [10, с. 72-73]. Цього було достатньо, щоб попечитель Московського навчального округу відмовив М.М. Гернету в науково-педагогічній кар'єрі. Після повторного звернення до керівництва факультету в січні 1898 р. його було залишено в університеті.

Упродовж 1899-1902 рр. М.М. Гернет готується до складання магістерських іспитів, паралельно бере активну участь у вивченні проблем боротьби з підлітковою злочинністю. На з'їзді представників російських виховно-виправних закладів 1900 р. він виступає з доповіддю “Об устройстве особых приютов для неисправившихся преступников, достигших 18-летнего возраста” [5, с. 11]. 1902 року М.М. Гернет прочитав пробні лекції на звання приват-доцента й розпочав роботу на кафедрі кримінального права юридичного факультету Московського університету. Магістерська дисертація молодого вченого була присвячена питанням суспільних причин злочинності. Для збирання матеріалів М.М. Гернет 1902 р. виїжджає за кордон, де наполегливо працює в європейських бібліотеках, вивчає кримінологічну літературу, відвідує семінарії професора Ф. Ліста - лідера німецької соціологічної школи кримінального права, слухає лекції Г. Тарда, відомого своїми працями з соціології та кримінальної статистики, Ч. Ломброзо й Е. Феррі - прихильників антропологічної теорії, оглядає кримінологічні музеї й тюрми Італії, Франції, Швейцарії та Німеччини [5, с. 11-12]. Описи цих закладів та аналіз засад діяльності європейських кримінально-виконавчих установ, що вміщені в дисертації М.М. Гернета “Социальные факторы преступности”, захищеній 14 червня 1906 р., становлять неабиякий інтерес для історії пенітенціаристики [16]. У дисертаційному дослідженні вчений відстоював думку про необхідність широких соціальних реформ, подолання бідності й обмеження репресивних заходів для ефективної боротьби зі злочинністю. Опонентами на захисті дисертації виступили М.В. Давидов - доцент юридичного факультету Московського університету, колишній голова Московського окружного суду, близький друг Л.М. Толстого та приват-доцент С.В. Познишев, відомий своїми працями з пенітенціарної психології та тюрмознавства. Вони, оцінюючи прогресивність поглядів молодого вченого, звернули увагу на окремі методологічні прогалини праці, однак це не стало на заваді присудженню йому ступеня магістра кримінального права [6, с. 11].

Магістерська робота М.М. Гернета була покладена в основу опублікованої 1906 р. монографії “Общественные причины преступности. Социалистическое направление в уголовном праве”, у якій науковий підхід поєднується з живим емоційним викладом тексту, перед читачем постає процес становлення нових шкіл кримінального права: антропологічної та соціологічної, автор демонструє глибоку обізнаність у проблемах боротьби зі злочинністю не лише в Росії, а й за кордоном, широко застосовує статистичні дані, наводить яскраві приклади й особисті враження від відвідин європейських тюрем.

Отже, на етапі становлення наукових поглядів та інтересів М.М. Гернета найбільший вплив на його творчість мали ідеї представників соціологічної школи кримінального права. Праці М.М. Гернета проникнуті глибоким гуманізмом, повагою до гідності людини, яка в силу різних причин опинилася за ґратами. Його висновки , що висловлені на початку XX ст., не втратили своєї актуальності:посилення каральних засобів, широке застосування тюремного ув'язнення роблять кримінальну юстицію подібною до несправного крана, з якого крапля за краплею витікає вода й безслідно зникає в землі; реформована ж тюрма залишається, як і раніше, фабрикою злочинності [16, с. 11].

кримінологія гернет вчений пенітенціаристика

Список використаних джерел

1. Максимович М. Невольные сравнения : Документы, воспоминания, встречи / Максимович М. - London : Overseas Publication Interchange, 1982. - 160 с.

2. Ладыженский А.М. Памяти М.Н. Гернета :К 90-летию со дня рождения / А.М. Ладыженский // Правоведение. - 1964. - № 3. - С. 142-144.

3. Захаров Д.П. Михаил Николаевич Гернет / Д.П. Захаров// Правоведение. - 1978. - № 5. - С. 97-108.

4. Чисніков В.М. Гернет Михайло Миколайович / В.М. Чисніков // Міжнародна поліцейська енциклопедія : в 10 т. / [відп. ред. Є.М. Моісеєв, Ю.І. Римаренко, В.Я. Тацій, Ю.С. Шемшученко]. - К. : Атіка, 2007. - Т. IV. Кримінально-правові, кримінологічні та кримінально-виконавчі засади поліцейської діяльності. - С. 156-157.

5. Герцензон А.А. М.Н. Гернет, его жизнь, общественная и научная деятельность / А.А. Герцензон // История царской тюрьмы ; [изд. 3-е]. - Т. 1. - М. : Госюриздат, 1960. - С. 8-43.

6. Шаргородский М.Д. Михаил Николаевич Гернет / Шаргородский М.Д. // Изб. произведения; сост. М.М. Бабаев; отв. ред. А.Б. Сахаров. - М. : Юрид. лит., 1974. - С. 7-37.

7. Карпец И.И. О теоретических концепциях М.Н. Гернета по проблемам преступности / Карпец И.И. // Изб. Произведения ; сост. М.М. Бабаев ; отв. ред. А. Б. Сахаров. - М. : Юрид. лит., 1974. - С. 614-622.

8. Иваницкий Н. Записки / Н. Иваницкий // Север. - 1923. - Кн. 2. - С. 1748; Кн. 3-4. - С. 28-68

9. Деятели революционного движения в России

10. Блохинцев А.Н. Гернеты / А.Н. Блохинцев // Судебный вестник. - Ульяновск: Симбирская книга, 1997. - 2012. - № 1 (49). - С. 72-73.

11. Крылов А.Н. Мои воспоминания / Крылов А.Н. - М. - Л. : Изд-во АН СССР, 1945. - 558 с.

12. Кочина П.Я. Воспоминания / Кочина П. Я. - М. : Наука, 1974. - 298 с.

13. Вентцель Е.К столетию со дня рождения : cборник / Е. Вентцель, И. Грекова ; шст. Р.П. Вентцель, Г.Л. Эпштейн. - М. : Изд. дом “Юность”, 2007. - 240 c.

14. Дон Аминадо. Поезд на третьем пути / Дон Аминадо - М. : Вагриус, 2006

15. Романов В.В. Начало юридической деятельности М.Н. Гернета / В.В. Романов, Г.В. Романова // История государства и права. - 2001. - № 5. - С. 43-45.

16. Гернет М. Общественные причины преступности : Социалистическое направление в науке уголовного права / Гернет М. - М. : С. Скирмунт, 1906. - 210 с

Размещено на Allbest.ru